Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка12/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21


«Еродій. О премудрая госпоже моя! Носится славная притча сія: «Не ходи в чужій монастыр с твоим уставом, а в чужую церковь с твоим типиком». У нас не как у вас, но совсем иный род воспитанія в моде. У вас воспитаніе зело драгое. У нас же вельми дешевое. Мы воспитываемся даром. Вы же великою ценою.

Пишек. Безделица! Сотницу рубликов с хвостиком потерять в год на малчика, а чрез 5 лет вдруг он тебе и умница».

«Пишек. Я говорю не о подлом, но о благородном воспитаніи.

Еродій. А я размышляю не о богатом, но о спасительном воспитаніи.»252

Актуальність цих протилежних підходів невідбутьня в століттях і походить із самої природи людини; спрага зовнішньої ерудиції часто заслоняє смисл самих знань.

Козацький початок в Сковороді це - цілісність натури, психологічна стійкість, запальність, доброзичливість, підсвідоме відчуття власної гідності.

Про різкий відгук про Сковороду І. Вернета.253 Тут Вернет має на увазі себе: тому що він егоїст і навряд чи його хвилювало відношення Сковороди до інших. Сковорода охрестив його влучним словом - «дамський секретар». Виправляти Вернета було даремно, залишилося тільки відгородити його від впливу на інших, що Сковорода й припечатав.

По контрасту з курйозними висловлюваннями сучасника його, "мущины з бабиним розумом"(Ск.) І. Вернета: "Треба любити тих, у кого обідаєш. Маєтки, одяг, екіпаж не міняють людини, не треба бути завжди епікурейцем. Дві або три страви і трохи англійської солі - і не буде нетравлення в шлунку. Спокій духу і задоволеність собою - ось істинний камінь філософії".
Попри все те, в трактатах Сковороди немає повного заперечення навіть негативних персонажів, «своїх персонажів треба любити інакше у Вас будуть великі неприємності254(Булгаков)

* * *


Українська культура не має потреби в захисниках, вона має потребу в продовжувачах носіях, її спадкоємцях. Культури, як і релігії, зникають не під ударами критики й нападками недругів, а від втрати їхньої популярності в народі, втраті прихильників і послідовників. У протиборстві правдива культура тільки розцвітає.

Український народ мав прихований період оборони православ'я, і творення свого культурного побуту в 16 столітті. Все це виявилося в культурі Слобідчини, коли козаки переселилися на вільні землі; стало розквітом народної культури, маючи вершиною своїй Сковороду.

* * *

Те, що, скажемо, В.Шаян звернув увагу на Сковороду в скрутні часи в 1944 році викликає подив. Професор Володимир Шаян палкий прихильник і послідовник мислителя Сковороди –автор книги «Григорій Сковорода -Лицар святої борні». Його робота - це зразок підходу до філософії, як насамперед науці про людину, пофарбована особистим оригінальним поглядом на мудрість Сковороди. В.Шаян освітив всі аспекти творчості Гр. Сав., але зробив це не методичним перебиранням фактів, а емоційними роздумами про долю українців. І написана праця була в самі важкі для Європи роки, та й для самого В.Шаяна, - в окупації, під час Другої Світової війни. Очевидно, не даремно філософ звернувся до Гр.Сковороди за підтвердженнями своїх думок. І це в той час, коли людство більше думало про порятунок власних життів у горнилі війни.



Але до того часу творчість Гр. Сав. уже зайняла своє місце в культурі України, що Шаян неодноразово й підкреслює. А от те, що В.Ерн, петербурзький релігійний філософ, звернув увагу сто років тому на особистість Сковороди й безпосередньо з перших рук (ознайомившись з виданням Сковороди 1896р. під редакцією проф. Д.Багалія) оцінив його філософію й життєву позицію - це феноменально. Його висока оцінка - оцінка видатного піонера в збагненні сковородинівської думки. Чудо «двох душ цілування», що й істинно цінно, як би не помилявся Ерн щодо природи козацтва.

Мій інтерес до християнської позиції В. Ерна обумовлений, перш за все, тим що це щирий в своїх переконаннях знавець сковородинівської думки (коли про нього ніхто ще з філософів і не думав) і знавець ортодоксального православ'я. Ерн дуже тонко помітив багато рис вдачі людини і мислителя Сковороди. Це дає можливість зрозуміти, чому Російське православ'я пройшло мимо такого могутнього проповідника, як він. Адже багато священиків України того часу шанували його пам'ять, що говорить про прийняття Сковороди саме православ'ям на Україні.


* * *

Сковорода як стіною відгородив українців своїм козацьким світоглядом. Мир не піймає сковородинців: задовго до Сковороди в плині століть запорізьке козацтво виробило сферу мислення властиву тількі абсолютно вільній людині. Запорізьке об'єднання крім військового було об'єднанням друзів однодумців, одновірців, створилася ідеологічна піраміда, де бог був соратником у працях і війні.

Жоден філософ світу крім слобідського мудреця не відштовховувався у своєму світогляді від, дружби, від практичної корисності побуту, «що не потрібно те важко», «Я же, если я имею друзей, чувствую себя не только счастливым, но и самым счастливым. Поэтому что же странного в том, что для меня нет ничего более приятного, чем вести разговоры с другом»,255 Що вже простіше й геніальне, навіщо ламати голову над непотрібними у веселії серця речами, «не лізе горілка не пий», а воля вона дана як така. Хитрун діда Панька той самий і у Сковороди.
* * *

Думка про те, що Сковороду потрібно вивчати тільки з душею може показатися банальною. Але 80 (совдепівськіх) років бездуховного наукового вивчення Сковороди показали, що говорити про це усеж-таки треба. Дослідник не може в повноті осягнути Гр. Сав. - людини та мислителя. Бути тільки дослідником творчості Сковороди це звуження перспективи. Тому що, як можна вичленовувати, щось із емоційної поетичної творчості козацького філософа; його можна сприймати тільки душею й у цілісності, особистістю. Може хіба, що тільки лінгвістичні які не будь дослідження?

Традиційні дослідники скуті рамками наукового методу, з часом і мислення ученого літературознавця стає логічним схильним тільки до методичних розробок. Це добре лише в спеціальних лінгвістичних дослідженнях, а так будь-який упереджений читач, особливо такого душевного філософа, як Сковорода більше зрозуміє і знайде для себе, а значить і для інших.

«Яков. Не веруяй о естестве человека, не ищет его, не обретает и не весть его.

Афанасій. Как же протчіе люди? Разве не разумеют? Всегда им человек во устах.

Яков. Все беседуют о всем, но не все знатоки.»256

І потрібно бути Володимиром Ерном - вільним розкутим інтелектуалом, філософом що, повстав проти прагматизму в філософіі, щоб знайти крізь століття і зрозуміти автора, що любиться йому, будь це Сковорода, Печорін або якій не будь Джоберті.

Але Ерн жив 100 років тому. З тих пір наука душевне віддала літераторам, філософія остаточно «онімечилася». Навіть Фрейд і Ніцше її не сколихнули - «псевдо науковці» розклали і їх по поличках, по кишеньках.

Роз'яснювати Сковороду потрібно не вченим, а читачеві що помучився над ним; щоб не полегшити, а направити шлях сприйняття, указавши цікаві аспекти творчості.

Тому «двох душ цілування» це не тільки до шанувальників його творчості, але й до обдарованих письменницьким даром. Яким не будь сільським учителем душевно зі зрослим з думками великого вчителя, що й плідно застосовує їх на практиці. Це має неминущу цінність. А такі люди є, починаючи із усе того ж переяславського вчителя 19 в., збирача спадщини Гр. Сав., якого згадував Д. Багалій. 257

* * *


А зі Сковородою ще бабуся на двоє сказала: хитрий старчик і не один старатель від науки на ньому зуби обламав. У забуття пішли десятки псевдовчених і ганьбителів, час нещадний до таких.

Григорій Савич лукавить: В аркушах-присвятах і листах він щосили цитує грецьких філософів:



  • Изъясняет боговидец Платон: «Нет сладчае истины.»

  • «В сем-то разуме учил своих друзей Епикур, что жизнь зависит от сладости и что веселіе сердца есть то живот человеку. Горатіус то же, что Епикур, мыслит: Nec dulcia differ in annum., сиречь: «Сладости не отлагай на год.»

  • «Пифагор, раскусив éмблемат треугольника и узрев в нем истину, с веселіем вопіет: «Обретох! Обретох!.»

  • «И не напрасно друг истины Цицеронов Катон любил в старости пирушки, но растворенныя насыщающими сердце мудрыми беседами, начертающими невидимую нигде, а прекрасную ипóстась истины, влекущія всех чувствы и услаждающія.»

  • «По сему-то есть благословенно царство ея и дивным вкусом дышет сіе слово Епикурово: «Благодареніе блаженной натуре за то, что нужное зделала нетрудным, а трудное ненужным.»258А в трактатах на широку публіку - тільки Біблію й народні приповідки; що для просвічених людей, що для народу щоб не збентежити релігійні почуття простих козаків.

* * *


Людяність Сковороди до земляків виявилася в його повазі до їх релігійності й славного минулого (див. у листі Тев`яшову)259. Сам, що був античних поглядів, він свої трактати побудував так, щоб українці не були шоковані далекими їм авторитетами, «щоб не курилося диогенішками, философішками». (Ск). Все говорить про те, що Гр. Сав. свідомо творив тільки для земляків (мова, образність).

При всій козацькій «хаотичності його натури» (Ерн) він ні на крок не відступив від традиційного українського поводження. Дивацтва його були зрозумілі будь-якому українцеві, вони мали глибоку народну основу вирощену сторіччями. Ще Сенека казав: «Мудрець не почне порушувати загальноприйнятих звичаїв і привертати увагу народу небаченим способом життя.»260

Інтелігенція наша так «далеко» пішла від мудрості як основи філософії - чим і займався Сковорода - що, скажемо мені, знадобилося багато років, щоб хоча б засвоїти сам підхід до мислення мудреця, його втішання життям. Що Сковорода й протиставляє сучасному інтелігентському підходу: розгубленості людини у світі загального процвітання.
* * *

Міркування дослідників про Гр. Сав. можливо й повні розумних ідей і висновків, але вислизає гумор Сковороди, поетична алегоричність. Це збентежує навіть такого вдумливого мислителя, як Ерн, очевидно позбавленого гумору -аристотелівського; а сміх великих (Гесе) спантеличував ще ї не одного сковородинівського дослідника, здивування «кошичком», «забавочкою»: «Соплел я в сіе 1787-е лето маленькую плетеницу, или корзинку, нареченную «Благодарный Еродій.» Се тебе дар, друже!»261



«Я сію книжечку написал в Бурлуке, забавляя праздность.»262

«Прійми от мене маленькій сей дарик. Дарую тебе мою забавочку. Она божественная263

І буде ще спантеличувати невдачливих сковородинівців від науки «мир ловив». Отут ще й дитячість розуму Гр. Сав., незбагненне сприйняття простих речей (випадок зустрічі з Іваном Диськім).264

Гр. Сав. розглядав свої творення, як будь-який ремісник 18 століття добуток своєї праці: ярмаркові товари горщики, кошики й ін. И зміст свого мислення вважав на рівні будь-яких продуктів вироблених своїми земляками; що й не дивно; адже він дорівнював значення всіх професій і тільки відстоював за «богословською» наукою право відати щастям людини, як єдиною спеціалізацією в цьому питанні - ремеслі. «Ермолай. А я «вспомнил тех совопросников века сего: «Богословская наука, к чему она? Я-де не священник и не монах...» Будьто не всем нужное душевное спасеніе и будьто спасеніе и спокойствіе сердечное не то же есть.»265

Світовідчування Сковороди не було однобоко логічним, - це були плетениці асоціацій, містичних осяянь, підтверджених відповідними фразами з Біблії й фольклору, написані, забавляючи празність («забавочка»); для веселія духу. «Я в сей книжечке представляю опыты, коим образом входить можно в точный сих книг разум. Писал я ее, забавляя праздность и прогоняя скуку.»266 Читач повинен був зазнавати й зазнавав радість від спілкування зі Сковородою. Можливо думка про II том «Поетики» Аристотеля спадала й Гр. Сав. – «у злобі особи догодиться серце». Який же там страх божий; скоріше повага до премудрості.

«Я наук не хулю и самое послeднeе ремесло хвалю; одно то хулы достойно, что, на их надeясь, пренебрегаем верховнeйшую науку, до которой всякому вeку, странe и статьи, полу и возрасту для того оттворена дверь, что щастіе всeм без выбора есть нужное, чего, кромe ея, ни о какой наукe сказать не можно.»267

А, взагалі, мені й один шанувальник Сковороди дорожче мільйона бездіяльних читачів.


* * *

Коли письменник Володимир Солоухін поскаржився: що скажемо Сковороді немає музею, з України йому відразу ж написали - є, два. Шанування Сковороди велике серед української інтелігенції. Хоча воно й не дуже гласно. Шляхи розуміння Гр. Сав. на Україні йдуть своїми веденими хіба, що Сковороді шляхами. «Премилосерднeйшая мать наша натура и отец всякія утeхи всякому без выбору диханію открыл путь к щастію268


* * *

Сковорода щиросердечний філософ. Ми звикли до гуманітарних мірок, що істина вище усього як би безцільна вона не була. Сковорода додержувався іншої думки «він брав від істини тільки те що могло допомогти Слобідчанину 18 в. жити й працювати. Змій Біблії повний небезпек, але мудрець взяв від неї тільки корисне.



«Но понеже, по Августиновому слову, не точію в свецких делах, но и в самом рае слова божія скрыты находятся діаволскія сети, для того с великим опасеніем поступать должно, дабы при самом чтеніи и поученіи в законе вышняго не вплутаться нам в сило лукавое по примеру Іудыну.

«По хлебе внійде в него сатана.» 269

Людина, особливо недобра людина, може збожеволіти від істини. Всі романи Достоєвського про це. При цьому Сковорода не заперечував «відвагу імущих» - по Христу.

У своїх роздумах мудрець ощаджував почуття своїх сучасників. Вони були люди традиційно релігійні, православні; до філософії античності не залучені, тому він опирався у своїх трактатах тільки на Біблію, як на вищий авторитет - це було близьке й зрозуміло, а якщо й увводив висловлення філософів те з жартами, обмовляючись «философішками», «діогенішками», ставлячи їх нарівні необов'язкового фольклору. «Афанасій. Пожалуй, не примешивай к предитече и к пророкам божіим Діогенишка. Иное дело пророк, иное философишка»270. Тільки з високо освіченими, ерудованими друзями – Тев`яшовим, Коваленськім, Шербініним, яким він писав перекладав, згадував антиків, як найвищі авторитети, він був відвертий.
* * *

Сковорода був цілком позбавлений страхів і марновірств релігійного толку й Христа він сприймав, як мудреця, до якого можна зазнавати любов і жаль.

Сковорода не терпів марновірств, вважав їх основою всіх лих людства.

«Из суеверій родились вздоры, споры, секты, вражды междусобныя и странныя, ручныя и словесныя войны, младенческіе страхи и протч. Нет желчнее и жестоковыйнее суеверія и нет дерзновеннее, как бешенность, разженная слепым, но ревностным глупаго поверія жаром тогда, когда сія ехидна, предпочитая нелепыя и нестаточныя враки над милость и любовь и онемев чувством человеколюбія, гонит своего брата, дыша убійством, и симь мнится службу приносити богу.»

«Нет вреднее, как тое, что сооружено к главному добру, а зделалось растленным. И нет смертоноснее для общества язвы, как суеверіе — листвіе лицемерам, маска мошенникам, стень тунеядцам, стрекало и поджога детоумным.

Оно возъярило премилосердную утробу Тита, загладило Іерусалим, разорило Царьград, обезобразило братнею кровію парижскія улицы, сына на отца вооружило.»271

Тому «гоголівські чуда» знайомі йому з дитинства не зустрічали відгуку в його душі, але проте багато народних образів увійшли в його твір, саме як відгомін українського уявлення про світ; інакше й бути не могло. «Пря біса з Варсавою» -чім не гоголівські персонажі?

Персонажі Сковороди, всі ці Памви, Лонгіни по характері дуже нагадують гоголівських: така ж мова з хитруном і гострим словом.

«Григорій. Чем ты уверен в животе твоем?

Афанасій. Разве ты член секты Пирронскія? А мне в доказательство употребить трость сію?

Григорій. Разве тем, что шатко похаживаешь?

Афанасій. То-то видишь мое телишко, слава богу, котится, как тележка. Ай, дядя!.

Григорій. Дядя сестринцу своему не советовал ехать в глубоку осень возком, но верхом на свадьбу. Афонька решился ехать возком — сам себе господин и кучер. В поле, среде брода, лошак отпрягся, оставив колеснице гонителя во потопе вод многих...

Афанасій. Ну! Что стал? Веди далее.

Григорій. Не ведется. Афонька с нуждою пеш добрался до брачного дому, исполнив пословицы: «Спешил на обед, да и ужина не застал.» «Кто спешит — насмешит.» Вот тебе твоя тележка!»272

Природно, тому що всі вони українці. Та й за часом, беручи до уваги темпи тодішнього життя кінець 18 початок 19 століття - сучасники. А Гоголь сама людина з хитруном, можливо й читав Сковороду та й зрозумів те, що йому завгодно було зрозуміти.

* * *

З наскільки більшим інтересом довідався б подробиці біографії, риси характеру, і спосіб життя вчителя в Переяславі 19 в. шанувальника Сковороди збирача сковородинівських рукописів (згаданого Д. Багаліем в біографії Мандрованого старчика) але не його імені, що навіть він не знав) чим біографії багатьох і багатьох великих миру цього.



«Небіжчик мій батько - пише П.Д. Мартинович - що народився 1822 р. а помер 1875 р., був учнем Переяславської семінарії закінчивши її близько 1848 р. з повагою відносився до пам'яті Сковороді і говорив мені в 1874 році, що один вчитель Переяславської семінарії (не можу пригадати його призвища та сказати що він викладав), довгий час збирав невидані твори Сковороди між знайомими йому панотцями та семінаристами; багатьох з ціх останніх він прохав щоби вони, коли поїдуть на вакації додому, розшукували поміж знайомими та випрохували у своїх батьків рукописи творів Сковороди й привозили йому. І справді чимало семінаристів після вакації привозили йому такі рукописи. В той час (казав батько мій) чимало панотців мали в рукописах твори Сковороди…273

Це в ті часи, коли вчені ще навіть не знали про Гр. Сав. Людина прислухалася тільки до свого розуму і відчуттів і народної чутки. Як у Христа: «у сто разів кращі що не бачили, але повірили в мене»; Яків Правицький і ін. бачили і спілкувалися з ним отримували рукописи з його рук, подяка ним за збереження. Переяславський вчитель не знав Сковороди не спілкувався з ним і навіть жив у іншому місці і, проте, духовна спорідненість привела його до близького за духом мудреця. Він збирав трактати і вочевидь вони вели його шляхами в «втішаннях» все життя. Можна його зрозуміти; він був першим у пошуках праць Сковороди, просив бурсаків під час канікул шукати його тексти. Його радість тримати в руках кожен знайдений новий список Гр.Сав. Людина відкривала для себе світ Сковороди.

Невідомий учитель ввірував в Сковороду. Може він не залишив ні строчки після себе, але людина жила і духовно питалася спадщиною мудреця. Великий Старчик може дати не лише світогляд, а і опору в житті, душевне полегшення і упевненість в правильності вибраного шляху.

Переяславський шанувальник Сковороди був напевно веселий духом - похмурих прихильників Сковороди не буває.


* * *

Переяславський учитель 19 століття, недаремно зацікавився Сковородою: Гр. Сав. викладав у переяславському училищу, хоч і задовго до нього - в 40 х р.19 в., маєток Тамари недалеко від Переяславу, де він жив певний час, можливо збереглися рукописи, перекази про Гр.Сав. від батька до сина як скажемо із сім’ями Квіток, Томари, Диських, Ковалинських і багатьма іншими (повен список?).


* * *

Серед керівників гуртків позашкільних закладів зараз почався справжній Ренесанс народної творчості; щомісяця вони придумують разом с дітьми із чого зробити гарну декоративну штучку - черепашки, пляшки, шкаралупу, ганчірочки пластинки все йде в хід. Ті ж західні авангардисти намагаються з купи консервних банок створити мистецтво й виходить потворно й страхаюче. Наші ж діти з такої же утиль сировини створюють дивно гарні речі, унікальні як усякий твір мистецтва, і цим коштовні.

Німецька делегація відвідавши виставку дитячих виробів з утиль сировини довго дізнавалася як це й що це. Це теж краєзнавство - мистецтво краю.

Любов до свого краю ми проповідуємо, а от оцінити його як єдине можливе для нас середовище перебування, місце де ми можемо жити й розвивати свої таланти, до цього дійшов тільки Сковорода. Почитати своїх мудреців поряд з великими це не екзотика, а єдина форма розвитку людства.

Цікава закономірність із нашими краєзнавцями й гуртківцями позашкільної освіти: спочатку в совдепівські часи вони починали життя як усе - інститут, робота. І де те в 30-40 років наступав перелом, особистість дозрівала, наростала опірність і людина кидала НДІ, КБ, завод і починала займатися тим, що їй по душі, усвідомивши, що робота зі спорідненості - основа житія. «Самое изрядное дело, без сродности делаемое, теряет свою честь и цену так, как хорошая пища делается гадкою, пріемлемая из урынала.» 274

Це стосується яскравих творчих особистостей. Що до речі, і підтверджує Сковороду. Шкода тільки, що не всі здатні зробити рішучий учинок, а скільки їх що не змогли перебороти свої життєві сумніви. Але драма ця загальнолюдська; хоч і залежить від рівня культури народу, але тільки в більшому або меншому ступені. А так, людина лишається один на один зі своїми сумнівами. Хоча навіть і боязкі душею, якщо їх захоплює улюблена справа, стають рішучими, відстоюючи її.

За час перебудови люди були змушені кидати звичну роботу й не знайшовши себе пропадають. А керівники гуртків вони хоч і скромну по масштабах ведуть діяльність, але від них так і віє енергією, щиросердечним багатством і цілісністю особистості, протистоянням негодам. Правильно обраний життєвий шлях зберігає душу. «Григорій. Некоторый молодчик был моим учеником. Дитина подлинно рожден к человеколюбію и дружбе, рожден все честное слышать и делать. Но не рожден быть студентом. С удивленіем сожалел я о его остолбенелости. Но как только он отрешился к механике, так вдруг всех удивил своих понятіем без всякаго руководителя.»275

* * *


Сковорода не повчає, а намагається створити настрій душі без якого зрозуміти свою землю неможливо. «Боже мой! Коликое в нас нерадeніе о снисканіи и о храненіи драгоцeннeйшаго небес и земли сердечнаго мира? О нем одном должен человeк и мыслить в уединеніи и разговаривать в обращеніях, сидяй в дому, идяй путем, и лeгая, и востая. Но мы когда о нем думаем? Не всe ли разговоры наши одни враки и бeсовскіе вeтры? Ах, коль мы самих себе не узнали, забыв нерукотворенный дом наш и главу его — душу нашу и главу ея — богообразный рай мира!» 276

Мудрець, перед усім живе у свойому краю й тільки тоді творить. Мандрівництво, мандрованість Сковороди в 18 в. - це сама дійсна професія. Суспільство козаків мало потребу в такій формі вчителювання, хоч воно й не було поставлено на достаток і приписане до якого або навчального закладу. Сковорода сам взяв собі цю професію й успішно неї виконав. Потрібна людина завжди викликає схвалення. На противагу йому Вернет - глузування; хоча «дамський секретар» - те теж заняття?! 18 століття вміло цінувати знання.

* * *

Сковорода забезпечив для нас від цих самих «цвяхів вонзенних»мудрих» в Біблії. «В злобном благаго человека лице сердце крыется блаженно. «Словеса мудрых, яко же гвозди вонзенныи.» О, опасно ходи около их, душо моя. Каждое біблейное слово есть пригвожденно гвоздом оным: «Пригвозди страхом твоим плоти моя.» И всякій глас ея есть то львиный рык оный: «Яко лев, возревет господь.» Тогда раздерешь, когда разберешь, найшов же сот истины, воспоешь со Исаіею: «В сокровищах спасеніе наше.» 277



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка