Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка13/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21


Символи в його трактатах узяті з близьких українцеві тєм. Сковорода був прикладним, а не теоретичним шукачем істини. Він часто повторює про непотрібність сторонніх для життєдіяльності слобідчанина знань, про розкидання в читанні, непотрібність захоплення іноземними авторами. Сучасники європейці, прибічники чистої філософії, його не займали (Декарт, Спіноза). Творчість його живили тільки стародавні мислителі.

Відзиваючись про розкидання сучасниками в читанні зарубіжних авторів, Сковорода мав на увазі, що при цьому втрачається нитка яка пов'язує з попередніми поколіннями вітчизняних філософів «про страшну небезпеку в читанні», що веде до нівелювання універсалізації понять, а, отже, абстрагуванні думки від людини, що несумісно з християнством, з людяністю. «Когда наш век или наша страна имеет мудрых мужей гаразда менее, нежели в других веках и сторонах, тогда виною сему есть то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам — без меры, без разбору, без гавани.» 278 Довідність аргументів в цьому він обмежив християнським світом, «человеколюбными душами».

Унікальність філософа в спадкоємності, «разжваніі» проблем, що виражають душу народу. Одход від цього порушує гармонію в душі, породжує її руйнування.
* * *

Сковорода в багатьох місцях своїх трактатів повторює, що логі­чно (по толстовські) копатися в християнській релігії безглуздо. Віра, вона або є, або її немає. Толстой цьому приклад: як не комбінував Лев Миколайович, а досягти віри простого мужика в Спаса не зміг.

І ніякі новітні інтерпретації тут не допоможуть. Толстой в непротивленні слідував букві закону, а це нелюдяно; Христос дав людям любов і благодать, користування їх передбачає покаяння і порятунок, а не догму. Для Толстого непротивлення в буквальному розумінні спрощує життя емоції. Він не пріємле Христа як бога, а тільки, як провозвісника істин, це і породжує сумнів в їх істинності.

Вичленення релігії в «чисту» науку без духовних стимулів народу - убозтво. Історія, релігія це позовна справа людини з богом. Яскравий приклад дійсного опису історії - Біблія. «Когда в божіих книгах читаеш: піянство, наложничество, кровосмещеніе, амуры и подобное, не мешкай на содомских сих улицах, но проходь, не задумываясь на них, и на пути грешных не стой. Вить библиа не к сим улицам, а только чрез сіи улицы ведет тебе в горнія страны и чистый край — не в плотскія мудрованія и исходит к вечному.» 279

Є таїнство віри, в яку залізати просто недоцільно. Віра є практичне світовідчування, і властива кожному народу в його формах.

«Властивість віри — помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум’яніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно наскільки це можливо.» 280

Два персти і три персти - це вже два православ'я, а до слова старовіри цілісно зберегли себе до наших днів, протистояння в релігії об'єднує.

Григорій Савич надає людям самим відкривати собі істини, він максимально ненав'язливий.

* * *


В. Ерн дивувався з вирішення Гр. Сав. мандрувати. Нічого спільного з із відходом Толстого, як він проводив аналогію, у Сковороди не було. Як можна «піти» в улюбленому краю серед споріднених родинних тобі людей. От відійти від цивілізації, ззовні подивитися на неї очима зацікавленого спостерігача «оцінити» суєту світу, при цьому залишаючись не безпристрасним до нього. Як це і робив Селін в 20 столітті, але у ворожій йому, обстановці і результат творчості був іншим: гнівна боротьба з огиднішою рисою вдачі його одноплемінників - чванливістю, мстивістю.

У Сковороди прототипи – Василь Барський, такий, що виходив весь світ. і дяки Слобітчіни (це ближче). Їх професія вийшла із способу життя, але дяк хоч і органічно вписувався в слобідський побут, охоче змінював би мандрованість на єпархію або чінішко.

Сковорода не стільки вигадав, скільки узяв для себе споріднене заняття - мандрованого старчіка оскільки професія ця вже існувала хоч і не в такій яскравій формі. Він підняв її на високий філософський рівень. Різниця між мудрим дідом старчиком мандруючим від села до села і Сковородою величезна, але суть професії, потреби людей він уловив і став стар­чиком для всієї України (Росії в особі Толстого, Ерна) В його особи вона наповнилася світовим філософським досвідом і повернулася землякам, питаючись своєю землею звичаями і культурою слобідчан.

Рішення своє Гр. Сав. заднім числом обґрунтував, звичайно, оголосивши бажання стати мандрованим учителем спорідненою собі професією (у бесіді з із Щербініним). Але своє рішення Сковорода ухвалив інтуїтивно; бажане і дійсне не завжди задовольняють. Передумов і підстав зробити свій вибір у Сковороди було пре достатньо. Проте, учень Гр. Сав. Михайло Ковалинський пішов по іншому шляху-хоча і при спорідненості душ з Гр. Сав. - і зробив чиновницьку кар'єру, залишаючись усе життя прихильником Сковороди, сприйнявши його думки і творчо переінакшивши для свого існування -грунт один а квіти різні.



Ох скільки їх на полях!

Але кожна квітне по своєму, -

Ось вищий подвиг квітки!281

Секрет сковородинівського рішення - мандрувати, одна з великих таємниць буття: коли людина свідомо відстороняється від стимулів обивательського життя і в один прекрасний момент усвідомлює своє покликання.«Самое пресыщеніе не от скуки ли? Лучше умреть, нежель всю жизнь тосковать в несродностях.»282 Сковорода міг ухвалити будь-яке рішення, а прийнявши його підвести свої міркування про доцільність його. Але відчуття упевненості приходить з роками, коли людина вписується в образ, побудувавши свої висновки відповідно до ухваленого рішення. Людина, ухваливши таке рішення, або переконується, що вона не має рації або міцніє в своїх переконаннях. Це впливає і на ії творчість, це як сім'я в благодатну землю.

Всю творчість Сковороди і треба сприймати, як погляд мандрованого учителя, саме учителя. Від цього цілісність житія Сковороди. Вибраний спосіб життя представив Григорія Савича перед земляками як продовжувача українських традицій, своєю практичною філософією що зробив доступною їм світову думку, але нічого спільного з сучасними філософами. І що далеко пішов в людинознавстві від його сучасників Григорія Кониського, і Феофана Прокоповича; хоча ті теж також вчилися в одній Києво-Могилянській академії і вийшли з козаків.

* * *


Все це спекуляції з українською мовою : мов де в 17 столітті письменники відірвалися від української мови і створювали схоластичний українську хоча і на основі південнослав`янської. Мова створюється геніями, а не народом, народ користується і псує по можливості. А Гр. Сав. відчував кожне слово старослов'янської мови створеного руським генієм.

І жодного презирства до народної мови не було. Мову потрібно ще підняти на належний рівень, збагатити сенсами, як це зробив із українською мовою геніальний Тарас Шевченко. Сковорода, через його світогляд? не міг відчувати неперевірених часом слів і спиратися на несталі словесні символи, як він це робив старослов'янською мовою. Він використовував фрази, що досягли своєї величі в письменах переведеної на слов`янську Біблії і всієї старослов'янської літератури. «Григорій. Вот, например, безкрасочное слово — «Вся погибнут.» Но коль красно сіе ж самое выразил Исаіа: «Всяка плоть — сено.» Сноп травы есть то пригожій образ всей гибели. Сам Исаіа, без фигуры, сказал следующее: «Дати плачущим веселіе.» Но коль благообразно и краснописно то же он же: «Скочит хромый, аки елень.» «Востанут мертвыи.»283

Сковорода пішов по шляху уторованом слов'янською Біблією, її мови, використовуючи в своїх містичних одкровеннях цитати знайомі всьому християнському світу мільйонами асоціацій. Що і говорити про філософів останніх двох століть тих, що виражалися професорською термінологією. Письменник, що не відчуває мовного коріння приречений на банальність. Великі полемісти часів Унії Туптало, Смотрицькі і др. мали сміливість і художню інтуїцію, величезну релігійну ерудицію і не збиралися в ім'я демократії, ними не відомою, поступатися спадкоємністю з із попередніми поколіннями.
* * *

Григорій Сковорода до сорока років все-таки служив, а вже потім зважився мандровати. До цього він був дисциплінованим учнем, уставником, учителем, тобто залежав від суспільства. Але скрізь якось не вписувався, проявляючи індивідуальність характеру.

Цікаво як вплинула його дисциплінованість на характер подальшого життя? Найшвидше він вибрав посаду вільного філософа, як будь-яку іншу, що і говорив Щербініну.«— Но, друг мой! — продолжал Щербинин, отведя его осрбенно из круга, — может быть, ты имеешь способности к другим состояніям в общежитіи полезным, да привычка, мненіе, предувереніе...» 284

Питання Щербініна, для Сковороди мали двоякий сенс, тобто суспільний і моральний. Людське суспільство приймає тільки обґрунтовані життєві позиції інакше вважає людину за втрачену. Навіть бомж підсвідомо прагне мати виправдання своєму існуванню. Людина не може не спиратися на приклади зразки з історії. Сковорода почав шукати себе, перш за все на якоїсь посаді; уставника, вчителя, а вже потім прийшов до мандрівництва. Хоча емоційний початок «неприборкної козацької крові» (Ерн) тут був присутній. І річ не в тому, що Григорію Савічу був осоружна яка або висо­ка посада. Адже ось його сучасники Кониський і Прокопович досягли високих посад, залишаючись чесними до себе. Вся річ в Слобідчиниі - не будь сприятливого ставлення до старчика, горда козацька вдача довго не витримала б мандрівництва і замкнулася в себе. У історії існує сприятливий збіг обставин.


* * *


Сковорода і Шевченко - геніальні українці. Кожен народився в своєму віку і виріс серед сподівань свого покоління.

Творчість Сковороди від гармонійного співіснування каза­чества з природою. Сковороді свіжій ще переказ про героїчне освоєння краю, коли його видатні діячі виходили з простих козаків, проявивши незвичайний талант.

Творчість Сковороди - про душевний стан людини, його само усвідомлення, повноцінний вираз в праці. Сковорода визнавав необхідність існуючих речей, і звертав увагу на внутрішні особливості людини. Його відношення до оточення виражалося через круг тем висвітлених в його творчості, природних схильностях, усвідомленні зла, як поведінки від неспорідненості. «Многіе, презрев природу, избирают для себе ремесло самое модное и прибыльное, но вовся обманываются. Прибыль не есть увеселеніе, но исполненіе нужности телесныя, а если увеселеніе, то не внутреннее; родное же увеселеніе сердечное обитает в деланіи сродном. Тем оно слаже, чем сроднее.»285

При цьому Сковорода не Лао Цзи; він не шукає гармонії в законах природи, а безпосередньо в стані власної душі, як чуйного приладу у визначенні - що добре що погано. Сковорода - душезнавець, він і сприймає природу стосовно свого характеру вдачі, як джерело користі і радості цілком у дусі козацького переконання: помічниця, соратник годувальниця, джерело радості. То ж і про Христа. Він ототожнює природу і Христа.

У Тараса Шевченка душа виражала гнівний протест проти рабства.
* * *

Сковорода мав в собі занадто спадкової козацької життєвої сили, щоб подібно Лао Цзи відмовитися від всього житейського і злитися із законами при­роди. Він не шукає, подібно китайському мудрецю, гармонії в законах природи, а безпосередньо в стані власної душі, як чуйного приладу у визначенні - що добре що погано. «Теперь разумeем, в чем состоит наше истинное щастіе. Оно живет во внутренном сердца нашего мирe, а мир в согласіи с богом. Чем кто согласнeе — и блаженнeе. Тeлесное здравіе не иное что есть, как равновeсіе и согласіе огня, воды, воздуха и земли, а усмиреніе бунтующих ея мыслей есть здравіе души и живот вeчный.» 286

Тут велика різниця в часі. Лао Цзи - ранній первісний період поваги до законів природи. Сковорода - опосередкований двома тисячами років хрістіянської цивілізації. Відношення, ставлення його до природи радісне, як до відпочинку душі літом після безперестанних осінніх дощів і зимових завірюх.

У наш час природа - це єдиний притулок від цивілізації і існування в світі технічної революції.


* * *

У Сковороди щаслива доля. А от наскільки продовжувачі його Лев Толстой і Миколай Гоголь, у подальше освічене прагматизмом століття, не порозумілися з сучасною їм інтелігенцією. Гоголь і Толстой були моралістами, але релігійну переконаність моралістів минулих століть загубили. Раціоналізм в цьому послужив їм погану службу. Звернися вони до серця, як це у них вийшло в літературі, успіх був би забезпечений. Порівняння з Толстим і Гоголем із-за схожості піднятих ними моральне-практичних тим, і претензій на виховання своїх сучасників. Дуже вже наочно порівнювати їх життя і результати діяльності з Сковородою.

Змінилася епоха, змінився і погляд сучасників на проповідь. Один тільки лише російський мужик прийняв Толстого як одного з духоборів, яких багато на Русі. А от Сковороду зрозуміли і прийняли і освічені люди і прості козаки. Тут щонайтонший баланс між віковими знаннями і світовідчуванням козака в трактатах Гр. Сав.

Сковорода найщасливіший автор. Він знав всіх своїх читачів друзів, знав і любив.«мені здається, я переконався, що Яків Правицький, — юнак хороший, не заздрісний, простий, дуже жадібний до істинної науки, задоволений своїми здібностями, від природи по-справжньому порядний, м’який, людяний. Це ті якості, що спонукали мене полюбити його.» 287

І вони - Яків Правицький, Михайло Ковалинський, купець Урюпін і ін. відповідали йому найгарячішим шануванням, збирали, переписували рукописи, спілкувалися особисто. Весь полемізм, скажемо, того ж В. Ерна - це спроба знайти собі співрозмовників. Власне, це потреба будь-якого мислителя зайнятого осмисленням суспільства.
* * *

Мудреців багато, але так щоб вони і понині були актуальні мали поклонників серед інтелігенції, подібно Гр. Сав., важко знайти.

Можливо пояснюється це дуже просто - "героїв своїх треба любити", булгаківськими словами. Більшість письменників пишуть на масову універсальну аудиторію, вони "прощають" читачам сплеск популярності в свою адресу; те, що під впливом моди навіть чужі і нерозуміючі душі беруться за книгу і мучать її намагаючись проникнути в сенс і «на 45 сторінці забуваючи прочитане”: «Двічі я починав читати роман Лесосекова "Лебеді", двічі дочитував до сорок п'ятої сторінки і починав читати з початку, тому що забував, що було на початку288

Це закономірно для сучасного підходу до філософії і літератури: книг стало багато реклама робить своє, масовість сприйняття часто виключає індивідуальний пошук близького по духу автора. В результаті, навіть інтелектуал розпилюється в еклектиці сприйняття, втрачаючи коріння і особисте я.

Читач вдумливий, допитливий, проростає в книзі, в постійному спілкуванні з нею, знаходячи відгук своїм дума; книга улюбленого автора з кожним прочитанням відкривається новими гранями сенсу і сприйняття.«Тому найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги.» 289

Сковорода сам визнавався – якщо душа до автора не лежить те навіщо їм себе мучити; вибірковість щиросердечним підходом дає більше користі чим всеїдність.


* * *


Сковорода, як риторик і публіцист, явище рідкісне в Європейській філософії. До початку своєї філософської творчості, а почав він писати трактати з 40 років., Гр. Сав. підвищував свою ерудицію шляхом вишуканих аналогій і споріднених козакові асоціацій в еллінській літературі і Біблії, виписуючи цитати на загальні між собою теми, запам'ятовуючи їх, враховуючи його знання шести мов.

У його трактатах простежується містичні асоціативні зв'язки між реченнями, а не логічна основа; при цьому побудова його трактатів дуже майстерна: всіма аспектами риторики, зважаючи на його академічну освіту, він володів блискуче. Г.С сам дав опис свого методу пізнання світу як пошука схожих явищ.



«Як робити виписки

Існує три види виписок, з яких кожному дається особлива назва; все, що гідне бути відзначене, повинне знайти собі місце у виписках, які називаються: короткі виписки (lemmata); замітки (adversaria); виписки історичні (historica).

1. Перший клас складають короткі виписки. Сюди належить те, що не має характеру історії, не виписується докладно, а відзначається лише автор, книга, розділ та ін. і пізніше додається словечко чи висновок, як: коротко, докладно, дуже добре. Сюди переважно належать чесноти, пороки і все ін., що зустрічається у звичайній мові, наприклад небо, зірки, небесні явища, а також блаженство, стихії, тварини, дерева, гори, годинник, музика.

2. Замітки. Тут слід виписувати все, що не належить до історії, однак (відзнач різницю з попереднім видом) виписується трохи докладніше. Сюди належать здебільшого звичаї старих часів, епітафії, цікаві описи, афоризми або вислови, які пояснюють детальніше: рідкісні речі, гідні подиву, нові, давні. Однак, я сказав, це не стосується історії і виписується дещо докладніше.

3. Історичні виписки. Сюди слід віднести все, що належить до історії, або, як кажуть діти, є прикладом — виписується ця історія досить докладно або ні. До цих трьох класів треба скласти покажчик у вигляді окремої книги.»290

Це більше характерне для Східної філософії, яку Сковорода поза сумнівом не запозичив і не міг знати безпосередньо. Та і про свої симпатії до греків, і до Біблії, як основного джерела його натхнення, він заявляв неодноразово.

І це його індивідуальна риса; ні Ф.Прокопович ні Г. Кониський далі за алегорії в риториці не заходили залишаючись прихильниками логічних філософських побудов на основі європейских теорій (Лейбніц, Декарт). Сковорода, якщо можна так сказати, - селянин від філософії, беручи від мудрості все придатне в справі і в житті і залишаючи без уваги спекулятивні міркування про буття. Ніхто із філософів до нього не опускався до такої «брудної» роботи. Це ті самі «убогі слівця»і «примітивні міркування», що вони шокували Ерна, - петербурзький філософ і не міг вважати інакше.

У Сковороди це не просто своєрідність або «дивацтва», це вже світогляд, новий погляд на існування людини.


* * *

Великдень. Пасха.

Дивно, поблукав по «коперникових світах» знань, знайти «пророка в своїй Вітчизні» - земляка Сковороду. Благо в своєму краї народитися, і знайти учителя, щоб - «двох душ цілування».
* * *

Звинувачення В. Шаяна в його праці «Г.Сковорода -Лицар святої борні»291 на адресу церкви 18 століття небезпідставні. Як могли церковники пройти мимо такого реформатора істинного життя, як Сковорода? Він вписувався в реформи, початі Петром продовжені Прокоповичем, Кониським.

І лише Толстой безпорадний в своїх спробах вплинути на церкву відзначив і полюбив Гр. Сав. Хоча Шаян далі за звинувачення не пішов; він не вказав на ті сили, які могли б допомогти справі. Але ця цеглина, яку він кинув, лежить і до цього дня в городі церкви, традиційність обертається відсталістю.
* * *

Після-петровські часи характерні крамольними священиками.

Контраст - украй релігійний Вишенський 17 ст. і в наступне століття - Прокопович з Конисським, прагматичні, «чисті» філософи.

18 століття було століттєм вільнодумності в серед освіченого духівництва. Після­петровське духівництво дозволяло собі засумніватися в сліпій вірі і обгрунтовувала догмати на свій страх і ризик, особливо на українській території, де боротьба з впливом католиків ієзуїтів відточувала їх аргументи. У 18 столітті на Україні філософія і релігія ще не були такі розмежовані, як з із початком раціонализму 19 століття.

Гр. Сав. розвинувся не на чистому місці: релігійна вільнодумність 18 ст. вже буле властива його учи­телям і сучасникам. Костеніння прийде пізніше з із Победо­носцевим, коли філософія повністю відокремиться від релігії.

Друг і ученік Сковороди Я. Правицький був освічений не в Київській Академії, тієї, що грішила вільнодумністю, а швидше в місцевій семінарії, ось і злякався, «простудився»292 до найбільш полемічних трактатів мислителя, що граничили з еллінськими, а найшвидше платонівськими поглядами. Та якщо брати до уваги європейські впливи на Сковороду (можливо М. Екхарта, а хто знає, і Лютера): він був вільнодумець і сміливий в своїх пошуках – «все що мені підходить вже моє, а істина безначальна». Ми недооцінюємо атмосферу того часу, не було ідейного вакууму ні з боку духівництва, ні з боку освічених людей.


* * *


На щастя, визнання Сковороди протікало без бурхливих подій і фанатизму, особливо нелюбимого Гр. Сав. Цьому сприяє і сам характер його творчості; більше «втішання» і поглиблене вивчення, чим ревне поклоніння черговому кумирові. Сковорода не пророк він -Учитель. Це не нова релігія, а життя в християнській вірі і світі. Лише для «людинолюбних душ». Сенсаційна популярність більше шкодить, чим популяризує. Вона приваблює випадкових людей - «підлабузників від культури», за тріскучими фразами що приховують порожнечу і нерозуміння предмету. Багато було вже шкоди і від демократизації Сковороди.

Сковорода душевний філософ і говорить лише про людську особистість. «Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою уміти вести розмову. Далі, коли Кратес побачив людину, яка розмовляла сама з собою на самоті, то сказав: «Безсумнівно, не з поганою людиною ти розмовляєш.»293 Будь-яке спекулятивне його використання в яких-небудь інших цілях, окрім як в пізнанні внутрішнього світу людини, шкодить розумінню, відштовхує від нього потенційних прихильників, заважає знайти їм себе в Сковороді. Спаси боже нам хвиля популярності Гр. Сав., «втішання» мають бути від людини до людини. Але видавати Сковороду потрібно, потрібно і писати про нього.


* * *

Сучасна інтелігенція підміняє уміння думати - ерудицією. Вільна відвага в легкому підборі фактів, думок, шматків філософій із більш менш сенсаційних авторів всіх видів і філософій. Якщо взагалі не футурологічною обмеженістю на технократичні теми, або в худшому разі - сучасної містики з популярних брошур. Думка подрібнювала, ніхто не ставить вічних питань по Достоєвському або Толстому.

Комфорт суспільства не відмінив хворі питання людства. Хтось гасне поодинці в порівняно упорядкованих окремих квартирах. Нібито з із перемогою над бідністю зникли всі проблеми або перейшли в руки фахівців спеціалістів психологів, адміністраторів. А про душу вже якось ніяково; хіба що якийсь письменник.

Сучасна інтелігенція, звичайно, має цілком пристойний набір духовних запитів створених в 60х. і оформлених бардами, митцями, поетами і кінематографістами. У цій сфері можна обертатися все життя, почувати себе інтелектуалом, лоскочучи самолюбність переказами про долі країни модних Солжєніцина і Гумільова, і залізаючи в нетрі східних філософій в інтерпретації популяризаторів.

Подібна немічність - від незнання стародавніх вітчизняних авторів. Доречно при цьому пригадати фундаментальність дореволюційної освіти, скажемо, Гумільова або Паустовського; я вже не говорю про Сковороду, із його шести мовною ерудицією і освітой в Києво-могилянській академії.

* * *


* * *

Нам на перших порах, тому важко сприймати Сковороду, що ми так зжилися зі своїми недоліками, слабкостями і пороками, що побачити їх, образно уявити не як порожнє слово, а як предмет для роздумів дуже складно. І повірити, що є могутні, але незримі закони людського існування, не відчувши їх в своєму житті, або скоріше ввірувати в них - це не всім під силу. Простіше, звичайно, людинолюбним душам, що пережили і несправедливості, і безглуздості існування, зрозуміти сенс його писань. «Друг. Пожалуй, не спеши! Кто скоро прилепляется к новому мненію, тот скоро и отпадает. Не будь ветрен. Испытуй опасно всякое слово. В то время давай место ему в сердце твоем. Я и сам сіе мненіе несказанно люблю. И желаю, чтоб оно твоим навеки было, дабы в нас сердце и мысль одна была. И сего сладчае быть ничто не может. Но пожалуй же, ражжуй первее хорошенько. Потом в радости и в простоте сердца принимай. Будь прост. Но будь при том и обережлив. Если мое мненіе тебе нравно, то знай, что оно не мой вымысл есть.»294



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка