Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка14/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21

Це не рішення складної математичної задачі, це поступове прозріння. Сковорода, як світлом прояснює наше життя. Він указує шлях, а пройти по ньому повинен кожен сам, хоча, із старчиком це «веселіше».

Розумом, не звиклим розглядувати свої дії в житті як пізнання, зрозуміти проблематику Гр. Сав. як живу справу неможливе. Потрібна адаптація, але не спрощення, а осмислення часу: адже люди те ті ж, а часи міняються.


* * *

Читаючи Сковороду з початку ковзаєш по повер­хні слів «а смаку до них не відчуваєш «Случилися при обеде два ученыи: Навал и Сомнас. Они много те слова толочили по прошенію брата моего. Я непоколебимо верю, что священное писаніе есть райская пища и врачевство моих мыслей. Для того окаевал сам себе за то, что не мог никакого вкуса чувствовать в тех сладчайших словах.



Друг. Как же называешь сладчайшими словами, не чувствуя в них никакого вкуса?

Лука. Так, как той, кто издали смотрит на райскіе цветы, не слышит их духа, а только верит, что дивным каким-то дышут благовоніем.» 295

У Сковороди в його трактатах потрібно шукати оазиси думки - закінчені по сенсу фрази від яких можна відштовхнутися.

Сковорода не тільки мислить: він перебуває серед улюблених образів, як би перебираючи улюблені фрази, утримуючі близькі йому за духом думки. Пізнавати Сковороду це перебувати з ним серед цих думок.

Причина невдачі на моралізаторськім терені, скажемо Гоголя - в не делікатності. У Сковороди в тексті є фрази за які можна зачепитися і які являються ключем до тексту. Ці його міркування рафінованому інтелігентові ні до чого, а для допитливої людини необхідні. Помилка всіх немаючих педагогічної жилки - вони розглядують проблему зі своєї точки зору, а не з погляду співбесідника.


* * *

Ремесла 18 століття окрім свого практичного значення мали ще і творчий характер, бо - було роблено руками. Людина ще не вийшла на конвеєр. Сковорода із цілковитою упевненістю міг стверджувати, що всякий може мати схильність до своєї професії і удосконалюючись в ній росте духовно.

Із технічним прогресом позиції Ерна супроти прагматизму стали цілком обґрунтовані. Багато хто відмовився від творчої праці, духовне розмежувалося, ремесло стало мистецтвом, праця стала виробництвом. Але сковородинівські «прислів’я», що ведуть до розуміння побуту з духовного боку, стали вже для Ерна анахронізмом. Чинячи опір із засиллям прагматизму, він не бачив способу одухотворити працю.
* * *

Для Григорія Савича було байдуже, як називати істину у неї сто імен; «Цей птах вислизає», ловите, як хочете.



«Еродій. Вот что! Некій монах 1000 лет ловил прекраснейшую из всех птиц птицу.

Пишек. Знал ли он, что уловит?

Еродій. Он знал, что ее вовеки не уловит.

Пишек. Для чего ж себе пусто трудил?

Еродій. Как пусто, когда забавлялся? Люде забаву купуют. Забава есть врачевство и оживотвореніе сердцу.»296

Трактати у нього повні одкровеннями з Біблії що є істина, вибирайте на свій смак. Об'єднані вони особовим відношенням Гр. Сав., він порівнював її своєю совістю як еталоном, що годиться для освіченого православного козака. Він не категоричний в цьому питанні, як і в понятті, що є віра, навчений гірким досвідом марновірств в історії людства.«Так и все богословскія тайны превращаются в смешные вздоры и суеверныя сказки.»297 Він пропонує вірити по душевній схильності.


* * *

Сковородинівське - «дух велить» відноситься не лише до особистих переживань Гр. Сав., але і безпомилково веде його в житті.«Дух велит мало с тобою побеседовать, дав к сему случай и время.» 298 Сковорода прислухається не тільки до себе, але і інтуїтивно сприймає спонукальні мотиви своїх земляків їх життєві устремління. Він традиційний, ніде не ображаючи почуттів сучасників в ім'я «вищої справедливості», він делікатний в творчості і житті, залишаючись твердим в переконаннях, як і належить дійсному учителеві.

Казуси у філософствуванні з Гоголем і Толстим підтверджують факт: що, не маючи вчительського таланту, не в свої санчата не сідай - тількі-те.

* * *


У кожної нації є свій Сковорода, «якому дух велить», інакше нація звиродніла б. Ні українці, ні росіяни не народжені обивателями, пристосованцями, вони просто живуть, не дивлячись ні на які теоретичні …изми. Державні лади міняються і якщо слідувати кожного разу доктрині, а не своєму розумінню, хоч і примітивному, не житимеш, а животітимеш. І хтось відкриває істинні закони життя і не тому, що покликаний служити народу і приносити йому своє життя в жертву, а тому, що дух велить, і без цього ним повнота життя не випробовується. «Природа есть первоначальная всему причина и самодвижущаяся пружина. Она есть мать охоты. Охота есть ражженіе, склонность и движеніе. Охота силняе неволи, по пословице. Она стремится к труду и радуется им, как сыном своим.»299

* * *


Якщо вже розбиратися у природі філософського сприйняття і пізнання, то, перш за все, застерегти від схоластики наукового підходу. Філософію треба шукати не тільки на сторінках підручників або, що краще, безпосередньо у великих мудреців, - а в собі. «Знать — то от познанія себе самаго входит в душу свет веденія божія, а с ним путь щастія мирный.»300

Філософія повинна прорости в людині; чисто розумовим процесом філософом не станеш. Гр. Сав. на всі лади повторює це; інакше можна втратити своє я, пересаджуючи з грядки на грядку цитати. І з крупними мислителями (розкидання в читанні) це буває, навіть з із таки­ми як Ерн, з із його захопленням яким те Джоберті?!

Логіка європейської філософськоі думки схожа на математику, тільки геніальні та людино любні душі можуть винести з неї щось корисне. Володимир Печорін, що зневірився в німецькій філософії, «очищався» 20 років католицьким ченцем. Сковорода ігнорував європейську філософію, виключаючи Еразма Ротердамського. Від Еразма правда і залишилося, що геніальні «Похвала дурості «і «Розмови запросто», а хто зараз читає його схолії по античності не знайшовши в них відгуку своїй душі.«Все то не великое, что не заключает в себе купно древности и новости.»301

Особова філософія віддана на цей момент в руки письменників, а ті у свою чергу породжують невизначені сентенції загально гуманістичного характеру, криво і навскіс підтверджуючи їх своїми героями, які, інший раз, якщо письменник талановитий, не бажають жити згідно з цими убогими міркуваннями.

Філософія, релігія, література роз'єднані в протистоячи області. Те, що колись (до 18 століття) було єдиним цілим, роз'єдналося на вузькі запити споживача. Інтелігенція правда ухитряється жити спадщиною виробленою практикою їх батьків, але вже плаваючи в морі людської світової думки на свій страх і ризик без компаса і вітрил. Якась спільність менталітету, що була вироблена в 60 е р.р., ще тримає в рамках вже не світогляду, а хоч би благородства.
* * *

Область впливу світогляду Сковороди така, що можна уявити коло його шанувальників: людей явно не практичних, інтелігентів із стійкими поглядами на професію що заробляють свій хліб учительством і іже з цим. Сковорода проростає в світогляді людей, хоча висновки, починаючи із його учнів - Михайла Ковалинського, Степана Тев`яшова, кожен знаходить для себе сам. Це вже якась духовна спільність людей, хоч і різних по характерах, але об'єднаних сприйняттям світу як єдиного цілого, не зламаних рабським сприйняттям.

У Сковороді приваблює простота умислу, скромність життя. Старчик радується природі, переходить із однієї хати в іншу, мешкає на слобідщині, задовольняється найпростішим, серед радощів життя цінує дружбу, книги, спілкування. «Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій, найліпшою прикрасою життя.» 302 Все що доступне кожному, але не всім по смаку «по губах салату», і «схвилюються нечестиві», Крестовські.

Але вже 19 вік не мав нічого спільного із cковородинівським світоглядом: розколена рабством свідомість не сприймала дійсність України 19 ст. як єдине ціле - два різних століття, два погляди. І напроти подальший 20 вік нічим не торкнувся світогляду «малого» інтелігента на Україні; Курйозний факт, що атеістична ідеологія узяла ті ж десять заповідей, тільки в убогому варіанті.


* * *

Сковорода володів дивовижним відчуттям такту відносно земляків, і при цьому ні де не впадав в спрощення, поважаючи релігійні почуття земляків, їх національну гідність. Тут і його дбайливе ставлення до фольклору, і це при неприйнятті ним марновірств і забобонів.

У своїх творах він проникався думками сучасників і висловлював тільки в доступних ним формах, рахуючи розуміння своїх трактатів за основу, ніде не потураючи поганому смаку. Лише у двох трактатах «Обсерваторіум I, II» прозвучали сатиричні сміливі ноти не властиві християнському світосприйманню, в арістотелівському характері сміху II т. «Поетики» Як по У. Еко: «Аристотель навмисне присвятив сміху книгу -- другу книгу своєї Поетики, і якщо філософ такий найбільший відводить сміху цілу книгу, сміх, мабуть -- серйозна річ303

Ідея зниклої 2т «Поетики» Аристотеля - через сатиричне зображення мудрості - близька до правди. Такі сковородинівські «Обсерваторіум» 1,2, що були придбані масоном Асеньєвим. Вони не були відомі через свій сатиричний зміст, що можливо образило почуття того, і він вирішив не надавати його гласності; копій цього твору не бул. Сатира найстрашніша зброя придумана мудрецями проти дурості й неуцтва.

Арсеньєв, масон високого рангу, придбав цей рукопис. У спадкоємців Ковалинського? Хто такий і чим жив? Трактат пролежав 200 років в книгосховищах з його вини що злякався його новизни. А може, це метода сектантства каменярів; шкоду усілякого сектантства і доводив Гр. Сав.

Сковорода якраз і був тим послідовником загубленої Арістотелівської II т. «Поетики», про яку пише У. Еко Пояснюючи і розтлумачуючи за допомогою загадок і парадоксів шлях до істини для своїх земляків. Багато в чому можемо припустити вплив Еразма Ротердамського - єдиного з середньовічних філософів тих, що відкривав істину за допомогою сміху.304

Талант філософа до 18 століття - це ще віртуозний в словах вираз думці, щоб викликати захоплення від співпереживання. Мысль есть язык немолчный, неослабная пружина, движимость непрерывная, движущая и носящая на себе, будьто обетшающую ризу, тленную телесную грязь, прильнувшую к своей мысли и ищезающую, как тень при яблоне.»305 Якби Сковорода був серйозний і методичний, навряд чи б на людей зробили сильний вплив ідей мудреця.

* * *
Сковорода був полум'яний шанувальник Еразма Ротердамського, але тільки в листах Михайлу висловлював про свою симпатію. «Повір — мені здавалось, що я чую нашого Еразма, настільки твій лист пройнятий латинським духом.» 306 «А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: «Пам’ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність.» Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: «Втрачений той час, який ти не використав на навчання.» 307 У своїх трактатах розрахованих на земляків він обережно мовчав, нічим не видаючи землякам своїх пристрастей до еллінізму, посилаючись тільки на Біблію й український фольклор. Він людина надзвичайно освічена, що побивав у Європі, читав усе в оригіналах. Можливо на прикладі «нашого» Еразма, який вважав виховання основою пізнання, він цим і бажав стати корисним для своїх земляків. «Тому раніше того потрібно учити молодих людей, аби вони вважали кращими повірити настільки багатьом знавцям, що природа гріха саме є така, а не осягали це на своєму власному нещасному досвіду і не бруднили життя вадами до того, як повністю взнали, що таке життя.» 308

Людина не може встати на свій шлях, не маючи перед очами приклада учителя - особистості, який є для неї зразком світогляду й учинків. У світі ідей навіть талановитій людині легко втратитися, розпорошитися піти убік від «своєї натури», якщо не мати перед собою мислителя - зразок для наслідування. Філософська побудова - Логос не врятував і Ерна від сумнівів, а кумир Солов`йов, не зорієнтував, не вивів на справжній шлях, не показав шляху до цілісності особистості, без якої неможливий ї цільний світогляд.
* * *

Сковорода жив не за планом - «вихор» вихоплював його і примушував повертати в протилежну задуманому сторону. Він втишався стародавніми авторами, а не партачив чергову філософську теорію і не «прив'язував себе до столу ременями» 309 його не цікавили тиражі видань і кар'єра. Гр. Сав. існував в потоці слобідського життя, не знаючи чим буде зайнятий завтра, упевнений тільки в тому, що буде «горнє мислити».


* * *

Всі мої писання - це спроба відстояти Сковороду у всіляких професіоналів від пера, спроб зробити старчика мудреця «солідним» автором. Потуги зробити філософію і літературу своєю професією приводять до мучеництва за столом і страху, що вичерпається дар. (Хемінгвей)

Якщо прагнути робити наукову книгу про Сковороду вийде в кращому разі ще один опус для книгосховища, згладжування і окультурення думок, просто позбавляє їх людського сприйняття.
* * *

У Сковороди багато в чому парадоксальне мислення. З одного боку матеріальне життя він називає тінню призиває горнє мислити, але це абсолютно не означає, що він йде від життя, як це роблять ченці, прагнучи від суєтного світу. Я задавався питанням - чи активність у миру або пасивність закликає Сковорода. Він відповів на це всією своєю педагогічною діяльністю, теорією творчого підходу до кожної професії, щастя для кожного, веселощів духу. Проф. Володимир Шаян писав: «В житті Сковороди нема ніякої втечі від життя й від світу. Є завзята, щоденна, героїчна борня за перемогу над злом особистої заскорузлості, борня із темінню практичного щоденного матеріялізму, що деправував душу народу. Це невсипуща творчість нового, величнього, щасливого, духового життя Правдивого Чоловіка, єдиного справжнього життя, до якого цей ґатунок призначений.



Сковорода це лицар святої борні зі злом, темінню й сліпою жагою світу»310.

Сковорода жив у в світі, та «світ його не зловив» в сіті пороків і всього, що губить людську душу. Сковорода учив життю, високим духовним ідеалам, але не був гуманістом, тобто християнином без Христа. До справедливості у миру не призивав, відповідно до революційних дій теж. Цінував мудрість релігійних православних діячів Максима Сповідника, Григорія Палами і ін., але не гидував народними виразами. Козацька натура уберігала його від помилок фанатизму і єресі порівнювала від «зависокошивання». Думки а не пристрасті, тобто бажання осоружні духовному світу, правили у нього справжньою людиною. Потрібно не пригнічувати душу, а прислухатися до своєї природи, відчувати веселие серця від життя і праці. «Якщо ти здоровий, радію; якщо ти до того ще й веселий, радію ще більше, бо веселість — це здоров’я гармонійної душі.» 311 Сковорода відзначав: що тільки людинолюбним душам, благо народженим, може бути зрозумілий сенс його слів.

Сковорода є моральною підтримкою для чистих серцем. Якщо по Максиму Сповідникові - Сковорода направляє помисли благо породженим. Роль подібних наставників безцінна, інакше суспільство перетворилося би в зграю «піщеків» (персонажа його трактату «Благодарний Еродий»).
* * *

Парадоксально, але, не дивлячись на, і саме під час катаклізмів історії, іноді виникають оазиси благотворні для людського існування і культурного розквіту. Це схоже на Абхазію в революціі 17 го описаної Паустовським в мемуарах. Так трапилося із Слобідською Україною, коли між Московською державою і татарським степом необхідні були вільні люди, національно відособлені, такі, що мали релігійний зв'язок з Росією.

Так відбулося В 60-і рр. у Совдепії. Часів, коли після тоталітаризму інтелігенція створила свій менталітет в тепличних умовах, обмежена державою від впливу заходу і надлишків інтелігентського песимізму. Створився особливий побут 60-70 х., коли інтелігенція не думала про скажену гонку за існування, а ганяла чаї на роботі в НДІ. Це унікальне явище до цих пір не усвідомлене. Гоніння і затискання ще ніколи не шкодили культурі, розум як трава під асфальтом завжди знайде лазівку і проросте, як би сильно її не душили. І навпаки обивательство породжує байдужість. Мистецтво вимагає пильної уваги. Японці свідомо стискували засоби виразу від п`ятистишшя танка, до тривірша хоку.

* * *


Доля народного мудреця яка була описана Ж. Амаду в «Крамниці чудес» багато в чому подібна із творчою біографією Сковороди, при усій різниці українського й бразильського народів. Розходження відносно підходу громадськості до фольклору наукам і релігії. На Україні, кращі представники освічених кіл, підтримували й шанували Сковороду і утвори його не були віддані забуттю.

Амаду захопився канонами роману; старість освіченої людини відрізняється від обшарпанця. Наука відстороняє повсякденне, не можна сполучити бурхливе життя й «втішання» мудрістю, людина само організується відкидаючи побутові дріб'язки (це не виходить, що треба стати сухарем). Амаду захопився народністю філософа й сполучив несумісне. Хоча роман блискучий, як і усі його романи другого (після комуністичного) періоду життя пісьменика (починаючи з «Дони Флори...).


* * *

Володимир Ерн помітив, що Сковорода обійшов мовчанням всю європейську філософію, черпаючи безпосередньо з античних джерел. Мабуть еклектизм і практицизм спиноз не викликав захоплення у Гр. Сав. Сковорода віддавав перевагу біографо- моралізаторським творам античних авторів, що забарвлені яскравою особистістю автора, їх персонізованій філософії. А починаючи з Декарта, це була вже умоглядна спекулятивна філософія. Не бачу причини не піти по стопах вчителя, ігноруючи її:

- Чому Ви не цікавитеся сучасною європейською філософією?

- Тому що наш попередник Сковорода теж обійшов її увагою, як не відповідну українському образу мислення.

Культура - це спосіб життя, а не ерудиція плюс наука.
* * *

При всій геніальності Сковороди, він підкуповує не тільки світоглядом, а дивною чарівністю своєї особистості; важко знайти більш щиросердечного філософа у світовій практиці. Тому пізнання його думок доступно кожному, хто відчує тяжіння до його вдачі, підпаде під його вплив. І не важливо, на якому ступені інтелекту ти перебуваєш. Як говорив сам Сковорода про Біблію: «Простите, други мои, чрезмeрной моей склонности к сей книгe. Признаю мою горячую страсть. Правда, что из самых младенческих лeт тайная сила и маніе влечет мене к нравоучителным книгам, и я их паче всeх люблю. Они врачуют и веселят мое сердце, а Библію начал читать около тридцати лeт рожденія моего. Но сія прекраснeйшая для меня книга над всeми моими полюбовницами верх одержала, утолив мою долговременную алчбу и жажду хлeбом и водою, сладчайшей меда и сота божіей правды и истинны, и чувствую особливую мою к ней природу»312. А нам у Сковороди.

Для мене бути учнем, прорости в Сковороді, означає багато більше, ніж мати якусь свою систему філософських поглядів.

Сучасний читач, учитуючись в сковородинівські «втішанння» біблією, відчуває мимовільне роздратування, задаючись питанням: чи справедлива така ускладнена образність витонченою нагромадженістю цитат; чи правильний шлях вибрав наш великий земляк? Як говорив персонаж його трактату: «Афанасій. Правда, что всяк художник творец, и видно, что сіе имя закрытое. Одно только мне не мило в пророках: что их речи для мене суть стропотныя, развращенныя, завитыя, странныя, прямее сказать — крутогористыя, окольосныя, заплутанныя, необыкновенныя, кратко сказать — бабья баснь, хлопотный сумозброд, младенческа небыль. Кто может, например, развязать сіе: «И де же труп, тамо соберутся орлы?» 313 Принаймні це перше враження. Хоча, як Сковорода сам висловлювався, його писання не для бідних розумом. Що і правильне: хто захоче той і прочитає, а «в чужі руки - ні ні.»

Може в результаті історичного витка ми знову прийдемо до розуміння біблейської проблематики, як основи життя християнського світу. Священная библіа есть то позлащенная духом труба и маленькій мірок. В морских водах речи ея вся тварь и всякое дыханіе, аки зерцало, представляется. 314

Якщо Сковороду розкладати по поличках - аналогії можливі де завгодно, але потрібно володіти його цілісністю, щоб бачити в Біблії сенс пріємлімий для українця тобто захистити від «страшної небезпеки, яка вона несе, в читанні святого письма».

* * *

Біографія і переконання Сковороди настільки не укладаються в традиційний науковий підхід до філософії, що навіть такий супротивник прагматизму як Ерн був здивований багатьма життєвими колізіями (подорож його в лавру) і переконаннями Гр. Сав. (захоплення фольклором). «Характерно це безцільна подорож в лавру. Для чого він поїхав? «Ненавмисно» представився йому випадок! І якщо він поїхав в лавру за чим-небудь, чому він в ній не залишився! Його там визнали, розташовані були до нього дружньо, його просили залишитися для користі «училища» (тобто академії). Він мого б використовувати свої обширні пізнання і знайти певну життєву справу. Але його потягнуло на батьківщину. Тільки що він виїхав з Малоросії, і його знову тягне назад. Очевидно, він знаходиться у ваганні і тузі. Невідомо навіщо приймає далеку подорож, невідомо навіщо повертається назад. Душа його тужить і шукає.»315 І єдине просте пояснення, що Сковорода любив свій край, довго не міг без нього обходитися, і без рідної землі, без дружнього спілкування із земляками не мислив свого існування і мислення, петербуржцеві Ерну з його столичним усесвітнім світоглядом навіть в голову не приходило.



І якщо Ерн був талановитим мислителем що черпав натхнення із греків і святоотецької літератури, то традиція філософствування «по поличках» блискуче умудрялася проіснувати ці останні два сторіччя з часів Сковороди і дійшла до цілковитого термінологічного ідіотизму. І нікому крикнути: «а король те голий».

* * *


Православний віруючий це, перш за все - жебрак духом, «блаженні жебраки духом» (Христос). Сковорода під убогим духом розумів саме те, «человек зрит на лице, а бог зрит на сердце., Не тот нищ есть, кто не имеет, но тот, кто по уши в богатстве ходит, но не прилагает к нему сердца, сиречь на оное не надеется; готов всегда аще господеви угодно, лишитися с равнодушіем. И сіе-то значит «нищіи духом.» Сердце чистое и дух веры есть тожде316

Покаяння йому було чуже - він замінив його для себе самопізнанням.

Це два шляхи - усвідомлення себе і релігійне відчуття; пересічні в своїх результатах, але по світовідчуванню різної дії і стану душі. Сковорода не спокушає, але говорить тільки рівним за духом. «Властивість віри — помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум’яніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно наскільки це можливо.»317 Це існування в християнському світі: горни думки не завжди релігійні, православна релігія - це насамперед віра Спасу.
* * *

Шляхи поширення ідей Сковороди, завдяки блискучому ігноруванню їх інтелектуальною й офіційною частиною суспільства 19 століття, простежити важко. До честі українського народу - його кращих представників - офіційне замовчування не вплинуло на «підземні» плини Сковородинівської думки серед розумів Слобідщіни. A от гуманістичні тенденції, тобто християнство без Христа, як я розумію гуманізм, привели до знищення інтелігенції в сталінські часи. Сковорода є духівником українського народу, його думки результат пізнання народної душі. Із виникненням християнства якісне збагнення ідей завжди викликало більший результат, ніж масове мітингування. Квапляться тільки сатрапи - тому що їхній час короткий. Сковорода знав, що два, три учні донесуть, збережуть, передадуть його ідеї й трактати й не квапився «у чужі руки».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка