Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка16/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

* * *


Звичайно людина не замислюється над причиною своїх учинків. А якщо думає про це - те це вже початок філософії. Такий Сковорода, що відкриває за природними вчинками й думками земляків невидимий смисл. Недарма Гр. Сав. свого першого свого «Наркиса», де розвиває думки про правдиву людину, цінував вище інших трактатів, як фундаментальну працю - основу всього його світогляду. Не розуміючи проблем піднятих Сковородою, не відчуємо смаку й до інших його речей. Навчити земляків мудрувати, тобто оцінювати свої вчинки, була першорядна для нього задача. «Премудрость — как остродалнозрителной орлиной глаз, а добродeтель — как мужественные руки с легкими оленьими ногами.» 342

Сковорода про призначення людини - якщо людина запопадлива до того, що їй не споріднене, якщо її сушать невгамовні бажання, як то: честолюбство, властолюбство користолюбство, - то вона стає злісною, жорстокою тому що повертається проти інших, а доброта й любов навпаки від гармонії в розвитку. Це та сама спокуса яблуком знання, небезпека використання його в умоглядних метах свободи, рівності, братерства (з ким?).

Якщо не помічати очевидного, як це робили демократи 19 ст., а поклонятися модним ідеалам те і буде сталінізм.. «Но кто слеп дома, тот и в гостях, и, не имея сам в себе, не найдет и в пище вкуса.» 343 А у філософії раціоналістична сліпота дослідників Єфіменко, Шпєта і ін. і сробила з душезнавця Сковороди борця за пригноблюваних!? Хто не хоче бачити той не бачить, захоплення ідеями властиво тільки молоді - «вони від цього скачуть» (Селін), а «серйозні» учені йдуть уторованій доріжкою «наукового методу», тобто ілюзії побудованої на ерудиції.

* * *


Слобідська Україна була чудовим прикладом плідної взаємодії справжнього інтелігента того часу Сковороди й слобідчан. Сучасна же нтелігенція загубилася у світі споживчості, рятуючись в особистому самоспогляданні.

Учителювати, як це робив Сковорода, - це єдина форма впливу на розум людини. «Воспитаніе же истекает от природы, вливающія в сердце семя благія воли, да помалу-малу, без препятствій возрасши, самовольно и доброхотно делаем все тое, еже свято и угодно есть пред богом и человеки.»344

Інтелігенція не повинна сліпо служити суспільству, як вважалося у ці 200 років, служба має на увазі неухильне виконання певних обов'язків, а вчителювати. Учитель, насамперед, виховує людину, розвиває його щиросердечні якості, допомагає практично знайти себе в житті; учителювання це складний комплекс взаємин учителя з учнем - живий пошук істини в процесі навчання передачі знань, навичок мислення й існування. «Благо родить и благо научить.» Аще кто ни единыя от сих двоих заповедей не соблюл, ни благо родил, ни благо научил, сей несть отец чаду, но виновник вечныя погибели. Аще же родил видно благо, но не научил, таков, рече, есть полу-отец, яко же достойно есть полу-мати, чревородившая, но не млекопитавшая, даровавшая пол матерства своего доилице и погубившая половину чадолюбія.» 345

Показник удалого життя філософа - наявність учнів і повага народу. Люди в суспільстві, що відбулося, цінують мудреців - бесрібряників. Це Мацуо Басьо поет філософ у Японії, Сковорода на Україні й навіть юродиві у Росії.

По Сковороді, учнівство має бути сократівське ненав'язливе, поступове підведення до істини. «Знаходь годину і щоденно потроху, але обов’язково і саме щоденно, підкидай в душу, як у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилась і росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість більшу від сподіваної.» 346

А людям зараз дуже не вистачає вітчизняного позитивного вчення життя - зі здоровими емоціями не ускладненого чернечої аскезою, вчення про працю, щиросердечній спокій шляхетних цілей. Сковорода як не можна до речі підходить до цього.

* * *

Сприйняття Сковородою невидимого миру, приклади на якіх він це показує сучасному інтелектуалові (ох вуж ці ерудити) може здатися наївними. Але це не примітивність, а свіжість сприйняття, момент відкриття істини в простім, подібно біблійним пророкам, те, до чого можна вертатися знову й знову.



««Так от бачиш, що думка є головною нашою крапкою і середньою. А посему-то вона часто і серцем називається. Отже, не внешня наша плоть, але наша думка - те головна наша людина. У ній-то ми полягаємо. А вона є нами347

Розуміння Сковороди потрібно починати, як він і пропонував з «Наркиса». Невидимий мир, його подання в наш час відрізняється від розуміння людиною 18 століття, це вуж ні як не радіохвилі. У кожному столітті самопізнання набуває нового сенсу. Сковорода випливав філософської традиції своїх попередників. Але от доглянув у ньому «хаотичність характеру»348 Вол. Ерн, ніщо людське..., як не намагався Гр.Сав. придушити нудьгу й муку, але природні прагнення душі хоча й усвідомлені їм, як негативні залишилися. Самопізнання по Сковороді - це ще й багато в чому містична дія. Ніхто поки не скасовував законів освоєння мудрості людиною містичним дійством.

* * *

Лист Сковороди про «Страх божий й любов божу» 349.



Сковорода порівнює ці два поняттія доводячи подібність, але навряд чи він щось робив без властивої йому хитруни. Ніде Сковорода у своїх трактатах не ратував за страх божий; люблячи Його «наче друг», знаючи його творчий підхід до Біблії. «Так верный хрістіанин не тот кто верует о том что находится в свете бог, но кто последует ему, влюбясь в нево, и основал дом счастія на любви божіей...» 350 Скоріше він скрізь страх заміняв любов'ю351. У цьому зміст його порівнянь. Використання Старого Завіту як залякування смертними гріхами носило племінний семітський характер - збереження роду від вимирання. Сковорода можна вважати це відмінив. Навряд чи можна залякати козака.
* * *

Сковорода майже не повідомляє нам про авторів, що зробили на нього вплив безпосередньо, я маю на увазі яку не будь особистість що вразила його особливо й що сформувала його пристрасті. Хіба Плутарх і Максим Сповідник, яких він часто згадував у листах друзям, - про інші можна догадуватися побічно - Ковалинський у біографії не згадує про європейських авторів, кому Сковорода віддавав перевагу. У листах Гр. Сав. визнавався Михайлу ще й про свою захопленість Еразмом Ротердамським. В Еразма козацький характер - він не любив сидіти на одному місці. Сковородинівські діалоги й написані під впливом «Розмов запросто» хоча форми й образи національні. Адже була ще полемічна література 17 століття на Україні (Туптало, Герасим та Мелетій Смотрицькі та др.).


* * *

Не так-те просто визначати чіткі границі «невидимого миру» сформульованого Сковородою. Де межа, що відрізняє цей мир від особистого внутрішнього миру людини, самопізнання від самосвідомості, своєї ролі в житті, від психологічного я? Сковорода дав загальне поняття існуванню невидимого миру, «прикмети» його. Зараз, коли психічний мир людини замикається з його суспільною свідомістю відокремити їх у чистому вигляді важко. Те, що невидимий мир - це мир неминущих цінностей картина світу, план його існування; те, що він замикається з душею людини.

Уже дійсно, Сковорода дав тільки прикмети його. Не думаю, що він заглиблювався в онтологічні питання - скоріше бажав переконати слобідчан шукати у своєму існуванні смисл, вдумливо дивитися по сторонах, сприймати гідності життя, відчути значимість його, відповідальність перед самим собою.
* * *

Довести існування мира інтелекту, вічних понять, простому козаку за допомогою сміху - це праця гідна Аристотеля.



«Еродій. Будете видь смеяться.

Пишек. Что ж тебе нужды? Смех сей есть пріятельскій.

Еродій. Оно есть веселіе и радость.»352

Сковорода продовжувач традицій великого грека у поетиці й риториці. Ніхто з українців після Гр. Сав. Вже не розмовляв з людьми на рівні про високі духовні матерії.

Толстой з його лубками для бідних - це пародія на мудреця, свідоцтво безпорадності. Але він хоч був щирий в своїх переконаннях, а вуж сучасне марення політиків і іже з ними мудреців - апологетів викликає глузування й недовіру навіть у самих недосвідчених людей.
* * *
За останніх 200 років з часів Сковороди філософія звиродніла в термінологічну еквілібристику. Вже краще полемічний запал Володимира Шаяна в "Сковорода –лицар святої борні" чим "втішання" термінологією Л. Ушкалова(«Сковорода.»)353.

Подібна зневага до житейського у філософії 19-20 століть - це метаморфоза: від усвідомленого існування і чуства свого краю Слобідської України, історичного коріння, до обивательщини в побуті і праці.

Кожен історичний період породжує в людях нове відношення до життя і це не обов`язково позитивний процес. Останні 200 років на Слобідчіні - це шлях від героїчного усвідомлення своєї ролі в створенні краю до байдужості пушкінського Онегина (прототип його Щербінін-син, на відміну від губернатора Щербініна-отця сучасника Сковороди що зробив багато для слобідщини), сентименталізму Квітки до існування в сталінізмі і совдепії, до інтелігенції 60-70 що намагалася звернутися до православних корінь і що багато в чому реабілітувала свій час.

Може Сковорода знову приведе нас до тієї самої козацької спадковості?

* * *

Своєрідне відношення Сковороди до Біблії.



1.Сковорода заявляв про «страшну небезпеку в читанні Біблії», і що це сама улюблена книга його, для читання. Може це ще та суперечка в Печерськом патерику коли слов'янські ченці поряд з Новим завітом довго не приймали Ветхий?

2.«Хитрив» чи Сковорода, коли цитував довільно перекладаючи біблійний текст, своєрідно підходячи в трактуваннях до святого писання, лякаючи деяких своїх друзів (Устин Звіряка). Хоча от адже харківські архієпископи сучасники не дуже те гарчали й більше цінували.

Вільнодумство духовних осіб - Кониського й Прокоповича - породило традицію; Сковорода їй скористався. За що в Росії спалювали на вогнищах, то на Україні ще з 17 віку викладали в академії. Біблія Сковородою цінувалася як скарбниця мудрості, але він вважав сучасний йому підхід в ії осмісленії марновірством. Сковорода, знав походження Біблії - як ланцюг метаморфоз різних культур що видозмінювали священні тексти, і для кожного народу що адаптували їх.

А от до фольклору він завжди ставився з повагою, що рідне - те свято. Та й підтримка православ'я козацтвом - засіб боротьби за національну гідність.

.

.

* * *



Для Сковороди: пізнай себе - це пізнай невидимий мир души. «Внемли, пожалуй, глубоко сердце — человeк есть... А что ж есть сердце, естли не душа? Что есть душа, естли не бездіонная мыслей бездна? Что есть мысль, естли не корень, сeмя и зерно всей нашей крайнeй плоти, крови, кожи и протчей наружности? Видиш, что человeк, мир сердечный погубившій, погубыл свою главу и свой корень.» 354 Це не стільки виявлення своїх щиросердечних якостей, скільки визначення себе у відношенні до миру: знайти себе в цьому світі, знайти щиросердечну рівновагу, веселощі серця. Сковорода при цьому не мав на увазі усвідомлення рис свого характеру, подібно до Кафки, який шукав психологічний образ свого поводження, чим той і визначав своє відношення до світу.

Пошуки психології образу почалися тільки з Достоєвського, Фрейда, Кафки й отримали в 20 столітті давлюче значення: людина почала закопуватися в себе, втрачаючи життєвий імунітет, заперечуючи жахи навколишнього світу, як ворожого особистості. Багато в чому, це реакція на бездушшя технічного прогресу й останніх тоталітарних режимів. Особистість перестала вірити в розумність суспільства, доцільність навколишнього світу.

Сковорода не підмінив свій внутрішній мир навколишнім. Він просто зробив його своїм, «створивши ріки й гори», створивши тверду життєву моральну позицію. Виразив потребу людини у ставленні до навколишнього світу; не відгороджуватися від нього й не закопуватися в особисті переживання. У генія неможливо відокремити особистість і світ.
* * *

Звертання Сковороди до селянина за професією - це не вправа з метою освіти профанів, а естетична переконаність, яка дозволяє говорити про самопізнання з азів, зрозумілою мовою народних притч і переказів.

Сковорода стояв на суб'єктивній точці зору, уважаючи внутрішній мир особистості й горні думки щирим існуванням людини. Він створив своє відношення до Біблії, «знай себе. Тем-то не разумеем и библіи, что не знаем себе. Она-то есть вселенская лампада, огненная Фарійская вежа для мореплавающія жизни нашей»,355 тобто свою Біблію, і те вкладаючи в неї свій зміст. Але й отут виправлення: Біблія те - перетлумачена на старослов'янську мову. Він усвідомлював неодмінну життєву необхідність у тім щоб людина прозріла й побачила невидимий мир ідей, тобто почала осмислювати навколишнє не із щохвилинної практичної сторони. «Коль многое множество читает библію! Но без пользы сей дом божій заперт и запечатан.»356

Цитати з Біблії - це своєрідна мова сковородинівського винаходу, що мусить викликати в читача містичні асоціації. Причому, кожна вибірка в Гр. Сав. має свій відтінок думки. Це не просто добір більш-менш удалих прикладів, а осяяння містика що відтіняє всю сутність його. Цитати знаходять новий зміст, у світлі його світогляду. Це як би окремі прозріння зв'язані невидимою ниткою асоціацій. Сковорода змінює текст Біблії, коли він не відповідає його трактуванню.

Сковорода містик, а не логік, його поетична збірка «Сад божественних пісень» - це споглядання внутрішнього стану його душі «відкритої» в 20 в. тільки Ерном. Земляки те його зрозуміли відразу - по своєї щиросердечної спорідненості.
* * *

Сучасна інтелігенція дорівнялася до простеців 10 століття (так називав у своєму романі У.Еко недосвідчених у релігійних справах людей). Ми ставимося до навколишнього світу із сугубо практичної сторони, у найкращому разі жуючи інтелектуальну жуйку й користуючись ерудицією. З тією різницею, що сучасник Сковороди мав віру, традиції й фольклор, що створювали його духовний мир. Нам давно настав час згадати про невидимий світ, тобто почати осмислювати навколишнє не із щохвилинної практичної сторони, з його законами, які ми підмінили особистими переживаннями, законами керуючими розвитком усього людства. Це внутрішній мир людини, про який говорив Христос і відповідно до якого людство й розвивається. Ілюзії наукового прогресу, як основи розвитку людства, за останнє століття розвіялися. Там де суворовські солдати пройшли Альпи, Скобелєв заморозив цілі полки. «Дух велить» говорив Сковорода.

Освічені сучасники Гр.Сав. виховані на літературі єллінів були ближче йому по світогляду, для них слова Сковороди не були одкровенням, а просто розумні думки людини, що говорила знайомою мовою. Наша сучасна освіченість нічого спільного з освіченістю людини 18 століття не має, ми просто неосвічені в питаннях духу - «опростилися».

І читаючи Сковороду легше подорожувати по філософських і моральних областях пізнань накопичених за останні тисячоріччя. Сковорода допомагає осмислити необхідність подібних пізнань (вступні двері до християнської ґречності), інакше стародавні мудреці можуть здатися вантажем нудних застарілих повчань. Сковорода дозволяє не загубитися у світі накопичених знань.


* * *
Інтелігенція - це перш за все, психологічні переживання, рефлексійнє відношення до життя і існування. Хоча в горніх її думках про долі народів багато загального з Сковородою. Але світовідчування інтелігента вже 200 років розколене на себе і суспільство.

19 вік немало покалічив душ тих, що не знайшли себе в житті тих, що підпали під вплив прагматизму європейської філософії. «Не люди сему виною, но овладевшій сердцами их дух клеветничій. Если в тебе человечее сердце — сожалей, а если угодно — ревнуй и гневайся, но бегай вражды и злобные гордости с ядовитою насмешкою. Кто гонит человека за веру, есть самый главный божію человеколюбію враг, равен озлобляющему нищаго за то, что не захотел, Христа ради, в милостыню принять одежды.» 357

Ярий супротивник прагматизму Вол. Ерн, що піддав його чудовій критиці, так і не вказав вихід, далі морально-релігійного засудження не пішов. Етичні шукання в області логосу не допомогли в житті навіть самому Ерну, що розпилився на другорядні теми. Так Толстой і Гоголь безуспішно намагалися заповнити вакуум в світовідчуванні людини 19 століть, але релігійно-етична цілісність світогляду людей попередніх століть була вже остаточно порушена.

Небезпека ведення (даймон) погубила не одну слабку душу, породивши творчістьЧехова з його стражданням маленької людини на периферії (це замість рідного краю?!) яке вже не відчувається як єдине місце для «веселія серця». Сучасна ситуація змінилася: інтелігент заспокоївся, і доля людства, відповідальність за весь мир (по Сартру) його вже мало турбує, поступившись місцем самоспогляданню. Намічається схожість з сковородинівським світоглядом в області особистих етичних роздумів. Суспільство не потребує нині послуг інтелігенції, (або думає, що не має потреби) роздумів про долі нації і ін.

Це про міську елітну інтелігенцію зайняту виключно своїми амбіціями, зіпсованою європейською філософією. На противагу їй - «мала» інтелігенція; вчителі, лікарі і інші чесні люди, які живуть і працюють в своїх селах і п.г.т. Моральним здоров'ям ми зобов'язані не розкиданнями в філософських …ізмах. демократичній інтелігенції, а копіткій праці місцевої; тою, що зберегла свою особу перед усесвітніми катаклізмами. Який ні будь сільський вчитель, що виховав тисячі людей, і є здоров'я нації.Цим і пояснюється те «диво», що сидячи по вуха в корупції, західній страусиній політиці, смітнику преси, ми зберегли людську особістість.

Розпусність інтелігенції «зависокосившеюся» думкою, про неї писав Сковорода: «Когда наш век или наша страна имеет мудрых мужей гаразда менее, нежели в других веках и сторонах, тогда виною сему есть то, что шатаемся по безчисленным и разнородным книг стадам — без меры, без разбору, без гавани.» 358 Звідси неспокій пихатості, замість свідомості свого краю, мудрості життя в нім серед земляків. Сучасні діячі культури сплять і бачать, як би плигнути в столицю; ось тобі і мудрість життя; «безпринципність бердяєв» (Солоневіч), які не побачили непомітну працю тисячі рядових інтелігентів. Навряд чи тут можна що або додати: «... впрочем много спокойствию помогает, что отвращает от того что беспокоит, а обращать к тому что увеселяет. А кто погружает сердечное око в случавшееся ему нещастие тот подобен ведьме, которая все в чужом доме видит а в своем слепа359

Але і для «малої» інтелігенції потрібна своя духовна опора в особі великих авторів. Яскравий приклад - Григорій Сковорода, що надихнув сотні людей, які знайшли в нього, в його житті і творчості, підтвердження своїх власних неясних думок і сподівань. Той тонкий прошарок лайна між Сковородою і ними, іменований «єлітною» інтелігенцією, не має значення, не дивлячись на свій друкарський шум.

Паралельно «єлітній» інтелігенції завжди існувала «мала» інтелігенція. В той час, як та кропала усесвітні праці і лізла в «світові розуми», беручи на себе відповідальність за всю націю, мала цінувала свій край своїх земляків і працювала - вчителя, сільська інтелігенція - не подумуючи про “сартрівськіх биттях“.

У сільській місцевості більше можливості проявити свою дійсну інтелігентність, зважаючи на незначність спокус відволікаючих від життєдіяльності, суворих умов і нечисленності жителів. Люди що живуть на землі, завжди, у всі часи мали перевагу на «спінозамі» міста, скажений темп життя якого не сприяє роздумам про вічне.

Наші краєзнавці-практики, що працюють в районах, з людьми, виявили цілий пласт інтелігенції - сіль землі, (хто знає її вплив на долі народів?), що збереглася навіть при сталінізмі. Завдяки ній і став можливий культурний розквіт у 60х. 20 ст. І навпроти, сучасна філософія звиродніла в наукове сектантство.

Допитлива людина завжди звертається до першоджерел думки, думки яка говорила стародавньою людською мовою, причому не до гегелів та спиноз, як в попередні століття, а до східних мудреців. Шлях Лао Цзи, по якому не пішла цивілізація, придбав актуальність, як близький маленькій особі, що дозволяє не загубитися в світі ідей.

Простота, уявна, відчуттів до природи (японець Мацуо Басьо), сприйняття її сенсу з перших рук, безпосередність спілкування, усвідомлення ручної праці, як засобу самопізнання приводить до більш органічного не розламаного прогресом пізнання, визнання містичних сторін існування. «Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее.» Сіе-то значит: «жить по натуре.»360

Щастя вже не в творчих муках і пристрастях за Достоєвським.

Менталітет сільської інтелігенції став основою світовідчування. У 60 е роки інтелігенція намагалася створити позитивні (не безуспішно) емоції в дозвіллі (хобі і т.д.) Але проблему споглядання, не рахуючи сектантів, не вирішили. Відчуття свого краю, як основи буття «вернися в свій будинок» ще не було Безглуздя цивілізації в світлі постійних катаклізмів; людина прагне знайти навколо себе основу для існування.

Амбіції і ще раз амбіції рухають сучасною інтелігенцією. Плюс спрага комфортно жити, що зовсім вже паскудність. Обивательщина переживає свій розквіт в новоукраїнцях. Але є ж, щось невикорінне в нащій людині, що побудувала велику країну, сподіватимемося. І, як би демократи не “перевиховували“, мужик тримає в узді. Адже, разом з різного вигляду революціонерами створювалася післяпетровськая наука, великі відкриття, були учені, письменники; великі розуми, великі святі, великі Вітчізняні традиції наукової діяльності.

Думка закладена в дитячі голови шкільним краєзнавцем може проросте через десятки років.


* * *

Ми робимо різницю між своїм внутрішнім миром і внутрішньою суттю речей. Сковорода ототожнює ці пізнання вважаючи людину частиною природи яка підкоряється законам - одна у мільйонах.

За часів Гр. Сав. ще не «відкрили» психологічний мир людини як об'єктивну реальність, Сковорода вважав її за «нудьгу і мукою».

«Ах ты, тоска проклята! О докучлива печаль!

Грызеш мене измлада, как моль платья, как ржа сталь.

Ах ты, скука, ах ты, мука, люта мука!

Где ли пойду, все с тобою везде всякій час.

Ты, как рыба с водою, всегда возле нас.

Ах ты, скука! ах ты, мука, люта мука!...

Прочь ты, скука, прочь ты, мука с дымом, с чадом !»361

Шкода, що «нудьгу й муку» по його словам, тобто свої особисті переживання, Сковорода не вважав гідні філософської творчості, вважаючи їх негативними емоціями що їдуть врозріз із його світоглядом. Інакше він збагатив би нас своїм миром, як він це зробив з філософським світоглядом. В 18 столітті індивідуальні рухи душі ще не були відкриті Достоєвським і закріплені в образи. На щастя, емоційними рисами характеру Гр. Сав. ми можемо насолодитися в листах до Михайла, у них даний портрет Сковороди людини й учителя.


* * *

Не винаходитимемо сенсу слова інтелігенція. Є критерії, по яких визначається дійсна інтелігентність. Краще пригадаємо, чим же займалися інтелігенти минулого: у всі століття вчителювали, лікували, обороняли Вітчизну, свою Віру. Адже і Христос був по професії лікар, цілитель. Здоров'я нації вимірюється, перш за все, створенням духовних цінностей мислячою частиною суспільства. А коли цілі шари інтелігенції викидають на смітник життя, залишаючи без засобів існування, де тут здоров'я. Якщо держава не сприяє становленню інтелігенції, а навпаки примушує її виживати замість того щоб мислити. Про зацькований вчительський склад чиновництвом від освіти знаю з перших рук. За «перебудову» звільнили вихователів дитячих садів, з школи пішли чоловіки, зважаючи на мізерну зарплату, адже до революції це була чоловіча професія. Скорочена армія, а з військового стану відбулася вся література 19 століття. Козаки, воїни, самураї не чужі були високих дум (по Яворницькому).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка