Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка17/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

У «застійні» 60ті роки поети читали вірші на площах, пісенники-барди мали мільйонні аудиторії (Висоцький, Визбор, Окуджава та др.). Коли нація здорова - вона співає. Інтелігенція створює культуру, яка направляє стимули «простих смертних» не тільки до амбіцій. З «перебудовою» людські інтереси перестали бути в руслі інтелігентності (у це русло не входила торгівля спіднім на базарі).

Знаєте, ліс шумить від вітру, а внизу завжди тиша. Як і вийшло з сільською місцевістю, перебудова мало її торкнулася. Люди на землі щасливіші. Інтелігент адже він не тільки поглинає знання і блищить ерудицією, він проводить духовні цінності: вчителюючи, творить. І це все потрібно повіряти совістю.

Мій критицизм відносно міста і виник не від незнання, а навпаки, від знайомств з долями друзів, яких покалічила «перебудова». Навпаки 60е були роки якимсь оазисом для інтелігенції відгородивши її від західної проблематики, тоді і не стояло питання про сільське і міське розділення всі були одному становищі, перед «партією і урядом». Зараз люди не спілкуються вже на кухні у дусі 60х.: занадто перенапружений темп життя у гонитві за хлібом насущними, розшароване суспільство. Тепер, коли «кухня 60х» перенеслася на форуми в Інтернеті, можна побачити, що «перебудовна» інтелігенція зовсім потухнула - у дискусіях бере участь в основному молодь.

А ось про розчинення інтелігента в масі міста це добре сказано. Коли вас несе загальний потік вибратися важко.

Всі ці думки не від хіпі; у нас був у вісімнадцятому столітті мудрець що проголошував основою життя «веселіє серця», це – мандрований старчик Григорій Савич Сковорода.

На даний момент ми втратили відчуття цілісності свого миру. Часи коли Україна в 18 столітті не була периферією в світі, а сіло глухою діркою, з якої прагнули в столиці давно минули. Хто з сучасних філософів як Сковорода: із столиці прагне на периферію сіяти розумне, добре, вічне. Христове «повернися в свій дім» - адже це ще і можна розуміти буквально. Поза сумнівом, є справжня інтелігенція в місті, але це швидше всупереч, а не завдяки. Ніщо в міській метушні не сприяє спогляданню і роздумам.

* * *

Самопізнання - це прагнення знайти відповіді на питання що цікавлять «особисто мене». Мислення про відвернені закони - це наукове пізнання; самопізнання не слід плутати з азартом ученого. Із цієї точки зіру навіть Бердяєв ішов по правильному шляху, хоча, спирався на довільні знання у філософії (з миру по нитці), і не шукав коріння у своєму народі, часу, історії. Проте, він виявився тим містком завдяки якому європейські філософи другого покоління 20 століття після Ніцше й Фрейда теж звернулися до особистості, переборовши гегельянство, це - Сартр, Камю.



У цьому світлі можна розглядати пошуки Гоголя й Толстого; хоча й наївний, філософський досвід цих великих письменників дав нам відбиття настроїв інтелігенції того часу, завершених Чеховим.

Це спонукає нас звернутися до людини. Маючи традицію Сковороди, мислитель початку 20-го століття – Володимир Ерн, повернувся до пізнання людського духу.


* * *

По схильності мислення, філософи діляться на схоластів і педагогов- просвітителів, тобто - «холодних», замкнутих на світових проблемах, і «теплих» - з душею, тих, що шукають істину в людських проблемах, що без вчительського підходу неможливе. Бо ї вчитель повинен володіти цілісним поглядом на світ, щоб учити інших, інакше він нічому не навчить.

Сковорода прислухався до своєї людської природи, і в основі його учення було «пізнай себе». «Друг. Если хощем измерить небо, землю и моря, должны, во-первых, измерить самих себе с Павлом собственною нашею мерою. А если нашея, внутрь нас, меры не сыщем, то чемь измерить можем? А не измерив себе прежде, что пользы знать меру в протчіих тварях? Да и можно ли? Может ли слеп в доме своем быть прозорливым на рынке? Может ли сыскать меру, не уразумев, что ли то есть мера? Может ли мерить, не видя земли? Может ли видеть, не видя головы ея? Может ли усмотреть голову и силу ея, не сыскав и не уразумев своея в самом себе?»362

Не знайди Сковорода форму викладу своїх думок, щиросердечного зв'язку зі своїми сучасниками, він став би ще одним ученим схоластом. Навіть у його вчителя Еразма Ротердамського читають тільки геніальні «Похвалу дурості» і «Розмови запросто», а хто там пам'ятає його об`ємні схолії на тему Біблії й антиків. Можливо, форма навіть найважливіша чім зміст, так близькі, навіть не мудрі, думки доходять краще. Інакше ніхто не слухав би «беззубих бабів що розносять по углах»(Висоцькій).

На жаль філософи «срібного віку» (початку 20 століття) не володіли вчительським хистом, їх учення розпилялися по темах; що є, швидше, матеріал для охочих поповнити свою ерудцию, чим відповіді на питання які мучать людство. Егоїзм і учительство несумісні.

Цікаво, що там, де філософ відволікався від схоластичних настроїв і звертався до людей: він мав повний успіх. Той же Ерн в “Сковороді”, і своєї боротьбі проти прагматизму виявився потрібним, останнє просто забуте.


* * *

Кому потрібна чиста істина?! Важливо знайти близьку за духом людину - учителя, не втратитися в море ідей. Східні мудреці це знали, створюючи школи, набираючи в них учнів, де ідеї перепліталися із прихильністю учнів своєму вчителеві. Ідеї безмежні: учень повинен почувати впевненість у правильності обраного шляху. Перефразовуючи Аристотеля: «істина - друг, але Платон дорожче».

Що трапилося з мислителями 19 -20 століття, шукачами абсолютної істини, нам відомо: зламані бентежні долі, які чомусь беруть за еталон філософського життя. І навпаки: «Признаюся тобі в моїй до тебе прихильності: я тебе любив би, навіть якщо б ти зовсім був неписьменним, любив би саме за ясність твоєї душі і за твоє прагнення до всього чесного, — не говорячи уже про все інше, любив би тебе, хоча б ти був зовсім неосвіченим і простим.»363 писав Григорій Савич другу і учню Михайлу.

Всі прояви людського більш цікаві, ніж будь-які ідеальні теоретичні побудови. Так у багатьох письменників щоденники й автобіографії читаються частіше їхніх створінь. Яскраві приклади: Паустовський, Кафка або навіть Анаіс Нін. Дивна сліпота європейської філософії в розумінні особистого мотиву, у кожному навчанні якась розпачлива самотність філософа, що не сподівається на взаєморозуміння; починаючи зі Спінози - філософія нікуди.

Щиросердечні люди йшли у святі. Цікаве презирство до «філософишок» у народі: адже не даремно ж Гр. Сав. так їх називав у трактатах звернених насамперед до його земляків.

Якщо погляди письменника, філософа, особливо філософа, розходяться з його життям, не знаходять втілення в його життєвих вчинках, то навряд чи це заслуговує на ін­тереса, краще почитати цікаву біографію.


* * *

Сковорода поступив своєрідно з властивою йому нудьгою й мукою зробивши предметом своїх переживань, своїм способом життя тільки горні думки, що здобули форми національної культури. Родом занять, подорожуючи по Слобідському краю, читанням книг, і особливо Біблії, перетворивши проблеми людського духу в особові. Особливості своїх переживань він перетворював у думці про благо, джерело повчального підшукував у своєму житті, (забавні історії з попом і мишами, балакучим сусідом). «Даремно ти чекаєш від мене сьогодні чого-небудь іншого, крім дрібничок. По-перше, я зайнятий, і потім — немає відповідного настрою. До того ж, коли я це пишу, один балакун меле мені на вухо всякі нісенітниці, незважаючи на моє обурення і мою зайнятість, і нема Аполлона, який би мене від нього захистив, як він захистив Горація.» 364

Звичайно не кожному дана така цілісність характеру.

20 століття стало більш уважне до щиросердечних переживань слабкої людини, «жебрака духом». Але Кафка одне, а Сковорода інше. Є тисячі способів пізнання й щораз, що відбулася особистість, це викликає радість. Та сама істина відроджується в розумах великих людей Аристотель - Епикур - Сковорода: про сміх, веселіє серця.


* * *

Сковорода в досконалості знав, як достукатися до людини, її розуму, знаючи всі прийоми й силу впливу притч, іносказань, символів; йому далекий догматизм перерахувань нудотних повчань. Сковорода попереджав, що науковий підхід до філософії себе вичерпає розчинившись у галузях знань. «Друг. Но кто может узнать план в земных и небесных пространных матеріалах, прилепившихся к вечной своей симметріи, если его прежде не мог усмотреть в ничтожной плоти своей?»365 Але, видимо, що повинне було свершитися, щоб урозуміти, що є що, те й відбулося.

Розум людський улаштований так, що істину сприймає тільки заховану за притчами, парадоксами, загадками, щоб «роздратувати думку». Способи збагнення її в досконалості знали древні. Сучасна філософська термінологія - схоластична нісенітниця.

* * *
Сковорода мав найціннішу якість: бути особистісним філософом. Він не відривав мудрість від свого відношення до неї. Скажемо, у листі Михайлу Ковалинському, він описує переваги бесіди із другом на відстані, у його відсутності.

«Подібно до того як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так бесіда з відсутнім другом звичайно буває багато приємнішою, ніж з присутнім. Особливо з тобою у мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе і прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти відсутній, і коли без участі тіла душа з душею безтілесно розмовляє і проводить разом час. Ці міркування не останнє місце посідають серед тіх, якими я звичайно пом’якшую прикрощі життя366 Цим Гр. Сав. як би скрашує, що сумує по Михайлу, придумуючи виправдання, що й це корисно для дружби. Сковорода висікає іскри мудрості з будь-якої ситуації, розглядаючи своє життя, як ланцюг повчальних подій. І це ново: звичайно філософи намагаються все узагальнювати, «виводячи» істину. Сковорода шукає її в «злобі лиця» зводить її на рівень повсякденного, находить в людському. Ця тенденція згодом виявилася тільки в 20 сторіччі, хоча звичайно про щиросердність властивої Гр. Сав. мови вже не було. Здивування Ерна про людське у філософії Сковороди свідчить вже про повне зникнення цієї традиції.

Сковорода подібно древнім не відокремлює філософію від життя, обставин, переживань, надій і сподівань; філософія в нього, насамперед: допомога в життєвому шляху, а не абстрактно-спекулятивні міркування. Немає філософії Сковороди: є його мудрість, втішання думкою.

* * *

«З листа Сковороди Михайлу, з приводу свого народження. Часто перечитую. Непрестало мудрецеві? «Міркуючи про це на самоті, я вирішив, що непристойно мудрецю ту ніч, коли він, народившись, почав плакати, відзначати келихами чи якимось іншим безглуздям; навпаки, я і тепер мало не заплакав, думаючи про те, яке це нещасне створіння людина, котрій у цьому кімерійському мороку мирської глупоти не блиснула іскра світла Христового.»367



У другому листі Михайлу, в Сковороди разюча фраза про людину, «якій не зайнялася іскра божа.»368 Можливо це вплив Майстера Екхарта? «Иногда я говорил: есть крепость духа или души, а порой говорил: есть свет духа или души, иногда же я говорил: есть искорка.»369 Сковорода бував у Европі, бував в бібліотеках, там міг ознайомитися з його творами. Заклик Сковороди «пізнай себе» - це розкуси, що-небудь із крупиць богослов'я й багато наситишся, шляхом осяяння. «Вся библіа дышет сим вкусом: «Узнай себе.»370 Що він розумів у пізнай себе, акт просвітління? Пізнати бога «наче друг» зі стану «неначе раб»? Тобто. це не логічне пізнання, а містичне.

Сковорода знижує думку й до вибору професії «до чого душу тягне»; розкривши свої здатності, випробуєш веселія серця, як форму самопізнання. «Сіе чудо есть божіе. Он один тайная пружина всему сему. Все действительным, все пріятным, все благоприличным делает одно только повиновеніе сокровенной его в человеке силе. А противленіе святому сему вся действующему духу все уничтожает. По сей-то причине искусный врач неудачно лечит. Знающій учитель без успеху учит. Ученый проповедник без вкуса говорит. С приписью поддячій без правды правду пишет. Перевравшій библію студент без соли вкушает. Истощившій в пиктуре век без натуры подражает натуре. Во всех сих всегда недостает нечтось. Но сіе нечтось есть всему глава и конечная красота десницы божія, всякое дело совершающія.» 371

Але і правильний вибір професії по Сковороді не рятує від життєвих неладів. Усвідомлення життєвого шляху складається з внутрішнього самовідчуття.

Сковорода пропонував людині знайти своє місце у світі й жити відповідно до веління серця. От тільки метод у нього був не аналітичний: тобто шляхом самоосвіти, міркувань, але - осяяння у результаті цього.


* * *

Костомаров стверджує, що в кожній хаті на Україні в 19 столітті висів портрет Шевченка або Сковороди аж до самого Києва. Хто вимірював популярність Гр. Сав. В народі у наш час, коли тиражі його творів перевалили за мільйон? Видано переклад на сучасну українську мову. Потрібно пам'ятати піонерів видавців Сковороди по іменах; їх небагато це: Д.Багалій, В.Бонч -Бруевич, І. Табачников і В.Войтович.


* * *

Портрети Сковороди-живопис 18 століття. Цікаво простежити техніку портретного живопису того часу, й більш реально побачити Сковороду нашими очами. Є подібність із писарем у репинських «Козаках пишучих листа турецькому султану». Подібність із яким типажем? Який портрет більше відповідає правдивому вигляду Гр. Сав.?


* * *

Думки Сковороди про веселощі серця не такі вуж і «звичайні.» Сковорода прочитав по новому людське існування. «Ничем же бо бездна сія сердце наше удовляется, токмо само собою, и тогда-то в нем сіяет вечная радости весна.» 372

І Епікур не першовідкривач цього. Сковородинівські веселощі те саме що задоволення від праці виконаного по схильності душі.

«Лонгин. Живо мне представляются два человека, одно и то же дело делающіе. Но от сей души родится пріятное, а от тоей непріятное дело. Сей самою ничтожною услугою веселит, а тот дорогим подарком огорчает.» 373

Це нове усвідомлення миру й місця в ньому людини. Слова його їдкі, але якось приємні, казав один його персонаж, людина хотіла почути те, про що смутно догадувалась й до чого прагнула душа. Так думав козак зайнятий господарською й ратною працею, що не мав схильності до страстей і екзальтованості. У веселощі душі входить спокій життя, радість від спілкування із природою; активною сільською природою, що плодоносить і годує.


* * *

Малоймовірно, щоб освічений в академії на еллінській і святоотецькій мудрості Сковорода, звернув увагу на чоботаря Бёме. Більш імовірно скажемо на ченця, професора богослов'я в Сорбоні Майстера Екхарта. Гр.Сав. - прямий учень містики Діонисия («Ареопагітики») і Григорія Палами. Сковорода гидував би якщо дані були неперевірені часом. Існує ще подібність у містичних рухах різних народів.

Але містик Гр. Сав. чи ні, важливий сам лад його понять, близький тобі чи ні. У Сковороди людське відношення до миру й життя в ньому, без надриву, умиротворене життєстверджуюче. Очевидно основа - національна самосвідомість здійснюється містичне, інакше Сковорода не пішов би цим шляхом.

* * *


Поняття філософії на Україні аж до 18 століття настільки відрізнялося від сучасного, наскільки спосіб життя релігійної людини відрізняється від нашого «освіченого». Насамперед відповідальністю. Філософ створював систему своїх поглядів, усвідомлюючи, що може постраждати за них. Те були часи, коли ідеї породжували хвилювання, смути шумування розумів, особливо в області релігійної; а тоді й не було іншої. Практично всі ідеї були пов'язані з релігією, свідомість людей було наскрізь релігійна. Суспільство чуйно прислухалося до того або іншого автора. Сам автор усвідомлював відповідальність своїх думок і що потрапило не казав; філософією займалися тільки фанатичні, переконані люди, здатні відповісти за кожне слово й навіть перст (Авакум).

Та й училися в ті часи не для престижу, а по схильності («Сковорода був відданий учитися в Київсько-Могилянську академію по його схильності» пише Ковалинський); занадто важкий був шлях спудея.

У наш час автор сподівається на популярність, публікації, економічну вигоду від своїх ідей або, принаймні, на безкарність своїх думок. Виключення склав хіба що Селін, що розплатився сповна за свою правду французькому народові. Можливо тому й не стало великих. «И сіе мудрованіе мертвых сердец называет пустою философіею, которая бражничит по бурде стихійной, препятствующей философствовать по Христе, о коем к галатам: «Посла бог духа, сына своего, в сердца ваша...» Таковое мудрованіе, понеже вовся райскому нашему восходу в первородный мір мешает, оттаскивая долу око наше….»374

Древні мудреці (не хочу називати їх філософами; уже дуже замусолений цей термін за останні 200 років) розраховували насамперед на учнів соратників; думка відразу перевірялася реакцією людей. Релігійна думка - а іншої в середньовіччі і не було - блищала мільйонами відтінків, була жагуча до несамовитості, за неї йшли на костер, що нітрохи не прохолоджувало запалу. Коло обізнаних осіб, що брали участі у їхнім обговоренні, розширювалося до усього народу. Мудрість не відокремлювалася від емоцій і життєвих принципів.


* * *

Дисципліна козацького війська, одне з унікальних явищ в історії військ, трималася на лицарській шляхетності. Там, де в іншому війську при таких демократичних порядках у мирний час наступило б розкладання, в козаків стимулювало моральний дух вікові звичаї й світогляд властивій тільки вільної, абсолютно вільній людині, що не піддавалася приниженням ні з який або сторони. Свобода козака ґрунтувалася на вістрі шаблі. «Не понимаю, к чему иметь меч, если не тое сечь, на что он выкован375

На козацькому досвіді і побудовані міркування Сковороди про спорідненість до воїнства. «И воином кто рожден, дерзай, вооружайся!. С природою скоро научишся! Защищай земледелство и купечество от внутренних грабителей и внешних непріятелей. Тут твое щастіе и увеселеніе. Береги званіе, как око. Что слаже природному воину, как воинское дело? Закалять обиду, защищать страждующую и безоружную невинность, заступать общества основаніе — правду — сей есть его пресладкій завтрак, обед и ужин. Не бойся: с богом легко тебе будет несть голод, жажду, холод, жар, безсонницу, кровокаплющія раны и самый страх смертный и гаразда легоче, нежели без его противное сему, да уразумееш, сколь сильная природа.»376

Недарма Сковорода в бесіді з губернатором Щербиніним на питання:



«- Але, друже мій! - продовжував Щербінін, відвівши його особливо з круга, - можливо, ти маєш здібності до інших станів корисних у співжитті, та звичка, думка, передсуд...

- Якби я сьогодні відчув, - перервав мову Сковорода, - що можу без острахуі рубати турків, то з цього ж дня прив'язав би я гусарську шаблю і, одягнувши ківер, пішов би служити у військо. Праця при вродженій схильності є задоволенням.»377. Козак і не міг знайти інше порівняння, будучи «лицарем святої борни» (В.Шаян). Козак Сковорода користувався такою абсолютною свободою, яка могла випасти людині. «Вихор» виривав його і вів в нові місця. Сковорода освоював Слобідську Україну, заводячи знайомства серед людей тих, що почитали його, як мудреця.

* * *


Воїн, будь то козак або самурай, завжди користувався найбільшим діапазоном поняття свободи, з якої і виходила психологія особи і його світогляд. Мацуо Басьо і Сковорода тому прикладом.

Середовище воїнів завжди користувалося прихильністю уряду, як самостійна спільність, що не вимагає опіки від хворих проявів, якось - бунти селян в Росії. І підлабузнювалася перед ними як перед бойовою силою при різних катаклізмах історії. Військове співтовариство породжувало самодисципліну. Російський уряд вражаюче швидко відгукнувся на заклик козацтва до возз'єднання і заселення Слобідської України.


* * *


Читаючи «Ім’я рози» Умберто Еко.

Сковорода писав для своїх земляків і своїм гумором успадковував загублений 2т. «Поетики» Аристотеля. Він звільняв людину від страху (як і писав про Аристотеля У. Еко) вивільняючи природне лукавство українця й заміняючи страх божий на любов божу. Недарма при св. Феодосії заперечували Старий завіт як провідник страху. Сковородинівський «Обсерваториум» 1, 2 це варіація поетики Аристотеля.

Сковорода сприймав історію народів як духовні зліти і падіння. Фанатизмові він протиставляв гумор, «у злобі особи ублажится серце»378. На жаль, що персонаж У.Еко в «Ім'я Рози» Хорхе «неуважно» читав Біблію, там сарказму мабуть побільше ніж у другому (втраченому) томі поетиці Аристотеля?
* * *
Сковорода тому й «проскочив» в 19 поч. 20 століттях - друкували при царі й не переслідували при житті й літературну спадщину - що на той час попи вже були простуваті в єресях. А й ліберальність петровського часу в питаннях релігії ще недооцінена; багато священиків сучасники і друзів Гр. Сав. читали його із задоволенням і співчуттям. В його столітті не було вже такої ідеологічної напруженості як у Середні Віка, Росія не втручалася в українське Православ'я, навчальний процес Києво-Могилянської академії.

Чому проповідь Сковороди була можлива? Адже в той же час масона Новикова посадили за просвітницьку діяльність у Шліссельбург? Пояснення тільки в оточенні Сковороди: незважаючи на «оглагольників», друзі Сковороди були настільки впливові й порядні, що – «в чужі руки ні, ні».

«Вы, снится мне, переписали «Михайлову борбу» и паки требуете? Обаче посылаю. Негли обрящете, чего Ваша перепись не образует. Не медлите же много. Обаче чрез неверныя руки — не! не! не!.»379

Григорій Саввіч безсумнівно розумів цю ситуацію. Сковорода не йшов як Новіков у столиці (порівняння їх, як сучасників і по просвітницькій діяльності), для єресі потрібно було приліпити собі релігійну етикетку, щоб вирізнитися й тебе «помітили». Новіков завзято йшов на конфронтацію, виявляючи себе проповідником і, гірше, - критиком православ'я, так ще в столиці; от і загримів у равелін, що його однак не виправило (аудієнція з Павлом Першим).


* * *
Протиборство-співробітництво козацтва з татарською ордою при принциповому релігійному розходженні сприяло перейняттю способу життя побуту одягу й озброєння. І як це може здатися ні дивно при розходженнях православ'я й ісламу у методології сприйнять і відносин до віри.

Методологія духовних пошуків істини у всіх народів має загальні риси. Східні елементи в Сковороди вчитель-учень навіяні історично сформованими підсвідомими плинами в його особистості, коріннями що походять, з козацького менталітету. У щиросердечній традиції козацтва не було такої твердої дисципліни навчання, як у східних школах філософії, стосунках старшого до молодшого, але досвід особистої передачі накопичених знань переважав.

Духовні учні Сковороди виникають от уже 200 років. Це значить, що весь лад сковородинівської думки, як і його життя містять посилки до такої спадкоємності, і іншого сприйняття Гр. Сав. крім як через його Особистість не дане.
* * *

Сковорода сполучив еллінську літературу й святеотечні і фольклорні традиції українського народу. Шляхетність характеру Гр.Сав. визначила тематику його духовних і філософських пошуків, виявилася домінантою над мислителем зробивши характер його творчості народним.

Цікаво що в реаліста Толстого, автора «Козаків», «хаотичні козацькі риси» Сковороди, що так обурювали Ерна, не зустріли ніякого здивування. По багатству щиросердечного життя, шляхетності, козак випереджав інші шари українців. Ратна праця протягом століть позначилася на загальному характері козацтва. Істина була для Гр.Сав. живою справою, звідси й національний характер його творчості. Сковорода сміється, нагадує, повчає, гнівається, благоговіє; у ньому є все крім байдужості. «Іноді могло здатися, що я гнівався на найдорожчих мені людей; ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов’ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути.» 380



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка