Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка18/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

* * *


.

Можливо, Сковорода й не читав М. Екхарта? Але, разючі в обох загальні думки про іскру божу, що блиснула людині і, як мені здається, спільність рис характеру, вчительський хист, вкраплення життєвих спостережень у філософські трактати, навчальна діяльність серед друзів. Майстер Екхарт досліджував проблеми спілкування людини з самим собою, Сковорода з'єднав це з козацькими потребами. А от з Бёме нічого загального.

М. Екхарт. «Вінцем досконалості соціальне служіння минуле через екстаз відмови381 Це про Гр. Сав. Это о Гр.Сав.,, його містичне одкровення коли він «літав» по саду, і про наступне його просвітницьтво.

Можлива наступність Сковороди в Майстера Екхарта. Справа тут не в прямому запозиченні думок (хоч і казав Сковорода - «що я визнаю те моє»). Майстер Екхарт, це особистість містичного пізнання істини, близька по настроях Сковороді, що не цурається людського, учительне що подходив до пізнання. Можливо, Сковороду він уразив цілісним світоглядом і визначив його пошуки надалі.

Відгомони багатьох думок Майстера Екхарта відчуваються у трактатах Сковороди.У Сковороди повинен був бути попередник – філософ, настрій якого б передався йому. Інакше єдності змісту у світогляді Сковороди не відбулося б. Щоб «людині блиснула іскра божа»: без родинної душі у філософії це просто набір знань, нічого на цьому ґрунті не виросте.

М. Екхарт людяний філософ, у ньому багато «сковородинівського», хоч і жив за 500 років. «справа в нас тоді тільки Божественна, коли що робиш солодке саме по собі...», «хто йде шляхом правди, той воістину праведний у всіх місцях»382. Без іскри що блиснула Сковороді, накопичені знання ніщо, це як дрова без сірника - багаття не буде. У них схожість не тільки ідей, але й світосприймання, відчуття можливості людського щастя на землі. «Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее.» Сіе-то значит: «жить по натуре.»383. Тут багато в чому інтуїтивне, але зовсім виразна подібність.


* * *

Майстер Екхарт – європейський філософ середновічча, він скований рівнем латинської риторики, Сковорода творив на староукраїнської мові, він щирий в міркуваннях завдяки фольклору й природності спілкування, листам до друзів. Та ж думка про іскорку у Сковороди виражається у вигляді руху душі, співчуття іншим людям, яким вона ще не блиснула. Дохідливість Сковородинівського вчення у наочності, образності. Не багато кому це вдавалося, хіба що пророкам у Біблії. Після нього людство пішло іншим шляхом. Останні пару століть, це виявилося в моральної розгубленості людей, архаїзмі релігії й сектантстві біблійних вір. Містичний зв'язок у світогляді людини перервався. Потреба цього видна в зростанні популярності східних містичних культів (Дзєн і ін). Це не применшує значення Майстера Екхарта: не було б його, можливо, не було б більшої частини містичного учення Сковороди. Або Сковорода став би одним з учених еклектиків, як на приклад чудакуватий його сучасник- Вернет. Ланцюжок геніїв не переривається.


* * *

Кожна епоха породжує властиве тільки їй своєрідність філософської думки. У часи Майстера Екхарта філософія була прерогативою церкви. Містична думка 13 століття народжувалася в голові ченця. Містичне думка в 16 в. могла народитися в чоботаря Бёме, 18 столітті - в козака Сковороди. А містична думка 20 століття може народитися тільки в сільського вчителя; міська інтелігенція втратила цілісність сприйняття миру без якого неможливо містичне пізнання.

«Пізнай себе» Сковороди відрізняється від нашого сучасного наукового пізнання миру й психології людини, усвідомлення особистості. Для Гр.Сав. це, насамперед. - осяяння, внутрішнє відчуття своєї унікальності й зв'язку із зовнішнім миром. Засіб цього - пізнання символічного миру Біблії: «Дух. Начало вечнаго чувства зависит оттуду, дабы прежде узнать самаго себе, прозреть таящуюся в теле своем вечность и будьто искру в пепеле своем вырыть. Сія искра протчія мыры, и сія мысленная зеница провидит в них вечность.»384.

Вони різні: спілкування з ченцями Майстера Екхарта і відбувалося у формі властивої тільки до цієї касти, тобто у формі релігійної містичної думки. Інша справа бесіди із ченцями, інша -зі Слобідськими козаками. «Григорій. Прошу из саду в мою горницу... Правда, что дружеска беседа есть возок, путника облегчающій. А тем он лучше, когда катится на колесах пророческих. О колеса! О сладчайшая вечносте! Щаслив, кто взор свой приобучил к светозарному твоему блистанію. Сей почаще взглядывает и вкушает от тебе. Вот точная манна! А зерно ея мелкое, как коріандр, разными любителям своим пріятностьми вкус услаждает, как дражайшій алмаз, мечет в очи молнію разнаго цвета.» 385

Але обом повезло, в тому що вони мали уважних відданих слухачів і учнів.
* * *

Спілкування з нащадками за допомогою книг, це повноцінне спілкування, але краща особиста бесіда. Навіть (а може й саме), як з Майстером Екхартом; учні записували зі слів, щось перефразовуючи, адаптуючи для свого сприйняття.

Те, що за Майстера Екхарта зробили його учні, популяризуючи багато в чому недоступні іншим тонкості, Сковорода зробив сам, надавши своїм трактатам національні риси. Чи не повчився він на помилках свого занадто вченого побратима, урахувавши практичний результат, записавши себе староукраїнською мовою. Це була максимальна поступка в пошуках істини: на народному українському Сковорода, не вважав за можливе висловлювати філософську містичну думку. Тепер «Втішання» зі старчиком доступно нам, як духовне спілкування Сковороди із греками й, можливо Майстер Екхартом. Є яке те пронизуючій праці Сковороди вплив німецького містика, делікатно приховуваний, – все ж таки православний люд читає, а не лютерівська Німеччина.
* * *

Михайло Ковалинський випробував по його визнанню вплив ідей Руссо, і Сковороди. «Сорадуюсь обращенію Вашему с Плутархом. Он из греков лутшій мой друг; из римлян — любомудрствующій царедворец Сенека; из французов — Боннет, из республикантов — Жан-Жак Руссо; из немцов — Геллерт; из русских — Meingard (тобто – Сковороди, я він його називав)»386. Але маючи такого учителя як Гр. Сав., він далі ідей Руссо не пішов, тому філософські свідчення в біографії Сковороди обмежені його розумінням ідеалу філософа; хоча й таємний радник й генерал. Видимо це й вплинуло на виклад його філософської біографії Сковороди. Метаморфоза поглядів Ковалевського, цікава, як учня й друга.


* * *

Читаючи Грушевського (т7). Не так вуж і пригноблені поляками були українці на вільних землях (гетьманщини), багато хто вважали себе козаками. Козацтво мало давню військову практику протистояння Польщі, тобто Хмельниччина зовсім не була дивна, а закономірна. Вдало зрівняв Грушевський їх з американськими переселенцями що рвуться до незалежності від заокеанської влади (навіщо залежність, якщо можна й без її як би незначна вона не була). Суть - у нетерпимості духовного гніту, а не матеріального.


* * *

«клопітлива моя й меланхолічна природа»387 - це ймовірно емоційний характер Сковороди схильний до роздумів.


* * *

Сучасні мислителі це пігмеї, гіганти скінчилися із середніми віками часами «жахів і мракобісся», як їх порівнюють з нашими «освіченими» часами 19-20 століть. Науковим прогресом ми відкинули себе до рівня примітивів, споживачів масової жуйки у вигляді культури. Древні мислителі одухотворяли думку й пізнання, людина її інтелект і почуття були інструментом цього пізнання, це не прилади й апарати що були сконструйовані цією самою людиною, молитися на комп'ютер це вбого. «Всегда бывает скудное число охотников к божіей истине. Сіе да приводит тебе не в негодованіе, но в сожаленіе.»388

Істина пізнається геніями і передається від генія до генія (скажемо Аристотель -- Екхарт - Сковорода), а не колективною працею технічного прогресу, це ще одна безвихідь в розвитку людства.

* * *


Дивно, що Михайло Коваленський у біографії Сковороди майже нічого не говорить про роки проведені тим в Угорщині, хоча із задоволенням переказує деякі історії, скажемо, про відлучення й повернення до маєтку Томари й ін. Але ж він і сам бував у тих краях, навіть знайшов там аналога Сковороді, в особі угорського філософа - Мейнгарда, про подібність із яким і розповів йому. Це говорить про те, що сам Коваленский на прохання Сковороди промовчав про цей період його життя. Напрошується пояснювання - нелюбов Сковороди до іноземного втручання на розуми слобідчан.

Сковорода був принциповим супротивником проявів прямого впливу неперевірених часом або неканонічних знань, без яких і раніше непогано проживалось, залишаючи їх для своєї «внутрішньої» лабораторії духу. Оголошені єрессю ідеї Екхарта цілком підпадають під це. Якщо навіть про древніх «філософішках» що кадили язичеським духом, він робив реверанси в трактатах, як би вибачаючись за них.

Єдиним авторитетом для того часу було священне писання й богословські твори великих святих. Сковорода твердо дотримувався цього правила в трактатах призначених широкому колу читачів і тільки до освічених друзів висловлювався відвертіше. Ну й ще фольклор, гумор, образність. І навіть своєму другові, Михайлові не визнав потрібним повідати про свої юнацькі впливи обмежуючись мрячним «…філософи Європи відповідні тому» (Ковалинський у біографії).Ну и еще фольклор, юмор, образность.

* * *


Д. Багалій у біографії Сковороди детально подав весь історичний фактаж про життя старчика, й після його смерті (понад 100 років), - ряд свідчень і відкликань. Він як і покладалося у професорській науці, обмежився загальною характеристикою Сковороди в демократичному дусі, як людини що вийшла з народу й т.д. Але обмірковувати й узагальнюватити виводами філософію й життя Сковороди не став, можливо внаслідок своєї наукової позиції (але роботу Володимира Ерна схвалив).

Але ж Сковорода незважаючи на свій рішучий козацький характер протягом всього життя керувався «уторованими» формами буття, не відрізняючись у побуті від земляків, як і багато хто з його однокурсників по академії; ставши півчим відвідавши закордонні краї і прийшовши на Слобідську Україну. Своїм внутрішнім чуттям вибравши найбільш відповідну йому професію мандрованого вчителя й перетворивши її у професію всеукраїнського мудреця. Сковорода - у всім «... всі свої знання вклавши....».


* * *

Читаючи Чжуан Цзи: розповідь про колісного майстра й царя що читав стародавні книги.



«Хуаньгун читал нараспев книгу в зале, а подле зала тесал колесо колесный мастер Маленький. Отложив молоток и долото, мастер вошел в зал и спросил:

— Осмелюсь ли задать вопрос: что за слова, вы, государь, распеваете?

— Слова мудрецов, — ответил царь.

— Живы ли те мудрецы?

— Уже умерли. — Значит государь повторяет лишь отголоски тленных душ древних людей?

— Как смеешь ты, колесный мастер, рассуждать о книге, которую читаю я, единственный? Если есть что сказать — говори, а нечего — так умрешь!

—  Я, ваш слуга, отнесся к этому, как к своему делу, — ответил Маленький. — Если я работаю медленно, мне легко, но колесо получается непрочным. Если спешу, мне тяжело, а колесо не прилаживается. Когда же не спешу и не медлю, то овладеваю мастерством руками, и откликаюсь сердцем Но уста мои безмолвствуют — в этом есть какой то секрет Я, ваш слуга, не могу в притче передать его сыну. Сын мой, вашего слуги, также не способен воспринять его от меня, вашего слуги. Оттого то, проработав семь десятков лет, я все еще мастерю колеса. Тем менее способны передать свое мастерство древние люди. Они мертвы, и значит то, что повторяет государь, лишь отголоски тленных душ древних людей.»389

Книги дійсно мертві, якщо не оживають в особистості читаючого. У них полягає живий дух, що відкривається не для кожного, а тільки по спорідненості думок.


* * *

Розуміння або нерозуміння філософа його земляками й сучасниками визначається самим характером мудреця. Яскравий приклад - герметичне мудрування Спінози, що вийшло в безликі абстракції; сучасники його не знали, як мислителя. У найгіршому разі мислителя, що відірвався від народних корінь (Л. Толстой, В.Соловйов), осягає розпач і розчарування у своїх поглядах. Нвіть Бердяєв мав спілкування, якщо не з народом те із кращими представниками сектантства.

Що вуж говорити про мудреця проживаючого у своєму краї, який користується повагою земляків, його оптимістичної творчої філософії, що йде корінням з народного життя який прекрасно розбирається у світовій філософії, з фольклорними образами в трактатах, у національних формах, живою, образною мовою.

Характеристика мудреця зі Чжуан Цзи цілком підходяща Сковороді: «У того, хто володіє навчанням цілісна властивість.При цілісних властивостях -цілісне тіло При цілісному тіл-цілісний розум. У цілісному ж розумі й полягає шлях. Довіряючись життю, він діє разом з народом, але куди йде невідомо. Невимірна й досконала його простота. Учитель серцем віддав забуттю заслуги й користь, спритність і хитрість. Така людина не піде проти своєї волі, не надійде проти свого бажання...»390

Взаєморозуміння земляками додавало сили Сковороді, впевненості в потребі його, як учителя й мислителя. Сковорода звертає пильну увагу на незрозумілих моментах, пояснює їх парадоксами, порівняннями.
* * *

Теодор Шумовський в «Записках арабіста»: «непомітним поштовхом спрямувати вже збуджену думку в потрібному напрямку.»391 Це й про Сковороду, його бесідах із земляками.

Т.Шумовський (відомий арабіст учень акад. І.Крачковського) не має рації, звичайно, надмірно самокритично оцінюючи свою працю по вивченню лоцмана Васко Да Гама. Він вдається до іншої крайності, вважаючи популярну наукову літературу за основу запиту суспільства, як би знижуючи науку до потреби середовищ неосвіченої людини. Його шеститомна наукова праця розкриває цілий світ, погляд на море і географію видатного араба (світогляд ученого ніколи не старіє на відміну від науки) кожен термін, місце, що має назву - це відношення людини до нього погляд, освячений історією. Вся річ у тому, як хто подивиться на це: середньо утворена, з ввічливості, або зосереджена людина, фантазія якої і відкриє їй двері в цей світ, як відкрив напевно Шумовському. Захоплення автора поезією, переклади середньовічного поета Аррані, рукописи якого Шумовський й знайшов, видають в нім творчу натуру людини з уявою.

Адже ось же не засумнівався арабіст Шумовський в геніальності поета Шумахи свого земляка Аррані і потрібності лоцманських книг стародавнього автора. А ми що ж, про своїх великих земляків тих, що жили до нас, заснували Слобідський край, нічого не знаємо?!


* * *

Сковорода побудував своє вчення про внутрішній світ людини із слів Христа «верніся в свій дим». Він і вибрав Слобідську Україну своїм домом, вважаючи її за рідний край з рідними йому людьми, близькими по духу і світовідчуванню. Адже не залишився Сковорода в рідному Лубенськом повіте, а там теж козацький побут, його земляки. Вочевидь слобідське оточення було жівітельнєє, «та і повітря краще». «Україну віддавав перевазі він Малороссіі за повітря і води. Річки майже всі квітнуть в Малороссіі, чому і повітря має гнилість. Він звичайно називав Малороссію матерью тому, що народився там, а Україну тіткою по проживанню його в оній і по любові до неї.»392


* * *


Можливо, будуть і обізнаніші дослідники Сковороди, чим Вол.Ерн та інши. І цікаво пригадати у зв'язку з цим мрії Остапа Вишні про нових радянських гоголів, хоча сам Вишня і був тим новим Гоголем. Але Ерн підкуповує тим, що схопивши головне у Сковороди сприйняв його, як споріднену душу, живого мислителя і від цього він вийшов у нього емоційним, а тому багатим людськими проблемами. Дійсний філософ черпає тільки у істинного; ерудицією убозтва і еклетічності думки за тріскучими фразами не приховаєш. Час (цілий вік) вичищає непотрібне. «Все ж таки те невелике, що непотрібне, і все непотрібне те, що не завжди і не скрізь є можливе. Можливе і потрібне, а потрібне і корисне є те ж і напроти того.» 393

* * *
Вже другу сотню років, з легкої руки нудьгуючих демократів (Герцен і Ko), існує байдуже відношення до народної культури. У попередні сторіччя народ просто жив своєю культурою, це було невід`їмною частиною існування. Байдужість до фольклору, народній культурі закладено вже в самому характері виховання дореволюційної інтелігенції, у дусі персонажа Піщека з «Еродія», в пристрасті до абстрактних ідей, нібито загальнолюдського значення. Народна культура і ідеї абстрактного гуманізму взаємовиключні один одному.

У 18 столітті мислячі люди все ще були дуже прив'язані до своєї землі, релігії, способу життя, що перейшов від предків разом з суконними каптанами і універсалами в скринях. В цьому драма його друга і ученика Михайла Ковалинського, що переступив межу домашнього устрою, вийшов в люди, і що так і не повернувся в отчий будинок, як це зробив його вчитель. Ідеї рівності братерства, демократична зрівнялівка, відірвали інтелігенцію від народної культури. Благо сам народ не розлучився зі своєю культурою співає і гуляє - принаймні в селах - як і століття назад.

Хоча молодь атрофується масовою культурою, а все-таки. як мотузочок ні вийся, до старості повертаються в свій будинок, частіше в сільській місцевості. Яскравий приклад -Японія. Після невеликого періоду захоплення Заходом, народ повернув собі предків… і НТР не вплинула… хоча, вже в Японії сам бог би велів. Японці культивували і примножили свою культуру, змусивши весь світ захоплюватися їй. У нас це попереду, потрібно думати.


* * *

Адже от же зрозумів Володимир Ерн петербурзький інтелектуал, еллініст, рафінований мислитель старчика Сковороду. Як і ми, захоплювався листами до Михалка «рідкісною дружбою», його «нудьгою й мукою». Виходить, без щиросердечної спорідненості, писання Сковороди просто схоластична мертвечина. Холодним історико-філософським розумом можна помітити тільки, з явною натяжкою, аналогії в греків. Про біблію вже мови нема, вона випадає з поля зору раціоналістів. «Презирать библію — значит мудриться излише, будто мы что лучшее выдумали. Оправдать себя пред богом — значит то ж, будто мы упредели его новоизобрeтенным прямиком к щастію. Высокомудрствовать — значит, будто в наш вeк родилась истинная премудрость, незнаемая древним вeкам и нашим предкам.»394

Меркантильні міркування греків Сковорода відкрив для себе, прочитавши те, чого в них і «не було» і перетворив у квітучий сад для земляків. Греки, це як підтвердження загальнолюдського, потрібно дивитися через призму його світогляду на них. А думки Сковорода запозичив, «приростив і помножив» у своїх же козаків-земляків. Їхні потреби й сподівання, перетворивши в невидимий мир думок, і їм же повернув. Багато талановитих людей знайшли духовну близькисть зі Сковородою це Толстой, Ерн, Вишня, Курбас, Булгаков і хто відкривав його для себе зберігав прихильність на все життя.

Потрібно мати спорідненість характерів, щоб думки старчика ожили в душі. Сковороду не пізнають, його відкривають, як близького єдиного автора. Так Вишня все життя відкривав для себе Гоголя. Могутній інтелект Сковороди по новому прочитав для себе біблійні тексти і доніс до нас «вирвавши змієві Библії жало». «Библія есть точный змій; из множества таковых образов сплетается исторія, будто корзинка или коробочка, вмeщающая снисхожденіе невмeстимаго, похожа на перлову мать, показующую извнe ничтожную жидкость, но внутрь, как зеницу ока соблюдающую, дражайшее сіяніе жемчужнаго шарика: «Мать его соблюдаше вся глаголы сія в сердцe своем.»395


* * *


Кого цікавить істина в голому, онтологічному виді. Для нас цікава особистість Сковороди і в ній істина. Істина й видна в цільній людській особистості. Прояв її це і є істина. «Первая обязанность мудрого и первый признак мудрости - не допускать расхождения между словом и делом и быть всегда самим собою.»396(Сенека). Сковорода відбивався в істині, як у дзеркалі й звертався з біблійними текстами як зі своїми. Це зворотна сторона давньоруської анонімності.

Оманне враження анонімності давньоруських літописів ми виводимо її з того, що нічого, або майже нічого не знаємо про автора, про його особистість. Але сам автор прекрасно знав себе, він і вважав літопис, написаний до нього, але якщо він був прочитаний ним, - своїм добутком; тому що він освоїв і зрозумів його своїм розумінням, і вніс виправлення - відредагував, як повноцінний автор. Інша справа, що авторство в розумінні літописців було інше ніж зараз. Там усе від цілісності світовідчування, спорідненості себе з богом і вітчизняною історією, як невід’ємною частиною свого існування. У цьому сила давньоруській літератури. Сковорода продовжувач цієї традиції, якою він скористався і у відношенні до Біблії, зробивши її своїм джерелом підбираючи цитати, як ілюстрації своїх думок.

Сковорода справжній спадкоємець літописців, він засвоїв всі традиції давньоруського мислення, поклавши це на козацьку душу. За допомогою сміху й «грубих слівець» (Ерн) він «знизив» істину, зробивши її доступної кожному мислячому земляку. В «пізнай себе» Сковорода бачив, насамперед, осяяння, містичне одкровення, пізнання невидимого миру, а не тільки виявлення яких не будь сторін своєї особистості шляхом тривалих роздумів і самоаналізу. Це для нього миттєвий акт, а не учнівське. Містичне в собі, Сковорода висловлював мовою біблейських цитат. Мнe кажется, что и самая библія есть богом создана из священно-таинственных образов. Небо, луна, солнце, звeзды, вечер, утро, облак, дуга, рай, птицы, звeри, человeк и прочая. Все сіе суть образы высоты, небесной премудрости, показанной Моисею на горe; все сіе и вся тварь есть стень, образующая вeчность.» 397

На противагу цьому: Яков Беме скаржився на «без язиковність» в містиці.

Інтелігенція давно втратила подібний містичний підхід до інтелекту, замінивши його ерудицією. Це наслідок відділення особистості від світу під девізом наукового підходу до дійсності, замиканні на психології людини, що яскраво виявилося у творчості Кафки. Людина втратила бога в душі й залишилася самотній у всесвіті. Можна згадати й «вимученість» Толстого, в другий насичений релігійними пошуками період його життя.
* * *

Потрібно, як Сковорода, народитися козаком, всотати в себе психологію козацтва з вихованням і житієм серед земляків щоб написати. «Но ничто же лучше есть благаго воспитанія: ни чин, ни богатство, ни фамиліа, ни милость вельмож, разве благое рожденіе. Оно едино есть лучше всего и сего, яко семя щастію и зерно воспитанію.



Пишек. Благо родить разумееши ли что ли?

Еродій. Не знаю. Знаю же, что он сіе поставляет известным для единых избра́нных божіих. Иногда-де во убогом домике, исполненном страха божія, друг роду человеческому благо родится человек, не всегда же и в царских чертогах.»398 Це і є основа світогляду, без якого неможливо освоїти й зрозуміти мудрість інших століть. Два корені великих культур - античність і Біблія. Раціоналізм і людське. Особистість Сковороди, що була абсолютно повноцінна не защемлена рабством відкриває широкі границі пізнання миру.
* * *

Світогляду Сковороди далеке було всяке раціоналістичне, спекулятивне у підходові до пізнання світу. Копернікові мири його не займали. Праця мала для нього насамперед етичне значення, як необхідний атрибут морального здоров'я суспільства. Суспільство по Сковороді не прогресувало, а перебувало в якихось морально-етичних припливах і відливах своїх якостей, залежно від свідомості людей.

Сковорода не Декарт; він відштовхувався від світовідчування, а не «мислю - існую». З погляду раціоналістів (і в тому числі критиків Сковороди) його світогляд це набір еклектичних, незв'язних думок, які не створюють філософської системі, тобто логічної побудови. Хоча хаотичність тематики його трактатів тільки гадана; всі вони походять із самопізнання людини, як центру всесвіту. Це грані існування людини, його світовідчування, виховання, вибір життєвого шляху й т.д.Ці думки пронизують його трактати на всі лади.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка