Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка19/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Концепція життя по Сковороді ґрунтується на труднощі непотрібного й потреби неважкого. «Нельзя никак, чтоб натура нужное зделала трудным. Не нужно, сиречь не полезно…»399, Людина повинна жити легко, радіючись. Від непотрібного розвивається невтоленність бажань і злість. «Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилія мучащіеся. Сіи просят у бога богатства, а не удовольствія, великолепнаго стола, но не вкуса, мягкой постели, да не просят сладкаго сна, нежной одежи, не сердечнаго куража, чина, а не сладчайшія оныя кесаря Тита забавы: «О други мои! Потерял я день...» Ах, друг мой! Не проси дождя, по пословице, проси урожаю: бывает, что и дождь вредит плодоносію.»400

* * *
Народна мудрість не тільки невичерпне джерело філософії, це ще й своєрідний фільтр що відбирає з надуманого, часом, надто гарячими головами філософів, схильних захоплюватися тими або іншими ідеями. «Столько у нас славных и почтенных любомудрцев! Все сіи суть си́рины. Они-то соблазняют в жизни сей пловущих стариков и молодцов.»401 А професіонали від філософії - чим норовістійше поводиться філософ, тим більше мліють, підносячи це в геніальність. Та або інша риса характеру і є спонукальною причиною для міркування філософа що підсвідомо формує його погляди.

Народному погляду на життя далекий песимізм, розпач, апокаліптичне бачення світу. Це не виключає драматичних і трагічних мотивів у фольклорі, але тільки в порядку катарсису. А такому народу, як козаки, властиве практичне цілісне бачення людини, як частини природи. Козак це не тільки воїн-лицар. Козак це, людина що глибоко почуває, що стоїть сам на сам перед питаннями буття й смерті, самітності, що почуває глибокий зв'язок з навколишньою його природою (це по Яворницькому).

Настроїв немає в народній мудрості. Загальний погляд на речі виключає приреченість. І рідкий філософ сполучає в собі риси народної совісті й геніальність мислення, яким був Сковорода. Відсутність індивідуалізму у філософії, на відміну від становлення індивідові в літературі зіграла дурний жарт із багатьма мислителями.

Традиції давньоруської мудрості, коли автор розчиняється в літописах, в анонімності, трактуючи історію, загублені з демократичною нівеляцією. Демократизм ідей, почавши з індивідуальності мислення, привів до повного нівелювання філософії, розчинився в абстрактних поняттях і термінах.

У наш час оригінальність мислення у філософії як науці неможлива, тому що кожне «нове» слово є переспівом «декартов», побудовами термінів. Стати оригінальним, знайти своє я можна тільки сумлінним підходом до свого народу, намагаючись зрозуміти його суть і мети.

Такі мислителі як Платон це усього лише джерело в пізнанні, а «обкатують» філософію мудрістю кожного народу окремо. Генії що відірвалися від народної мудрості, збіглі в мир абстрактних ідей, розробляють лише схоластичні прийоми. Вони лише методології в пізнанні народом своєї суті. Живі погляди носять риси й характер народу. Як не намагався, скажемо, Ж.П.Сартр, але його екзистенціалізм носить риси характеру, підхід до буття й спілкування з людьми звичайного француза.

Повернути людину до спілкування з життям, це задача сучасних мислителів.
* * *

Звертання до козака із закликом «пізнай себе» було чисто риторичне, беручи до уваги любов того до роздумів. Це було скоріше акцентування уваги його до цінності таких роздумів, схвалення й підтвердження їхньої значимості для життя. Не потрібно плутати з іншим поняттям - «невидимого миру», що є оригінальним і новим для козака 18 в. Цікаво недовірливе відношення до цього погляду самого критичного персонажа трактату Сковороди - Панаса.



«Афанасій. Не без толку ты наврал. Но только тое для моих зубов терпким и жестоким кажется, будьто я даже и сам себе не знаю.

Яков. Не уповай на твое знаніе, а речи пророков почи-тай не пустыми. Не все то ложное, что тебе не понятое.»402

В «Алфавіті» і особливо в загубленому й знову знайденому трактаті «Обсерваториум I, II», Сковорода й Панас так і залишилися кожний при свойому – думки про невидимий світ й практичного погляду на мир.



«Афанасій. Ей, отгадал ты! Одна мысль вопіет во мне, или скажу с пророком Захаріею: «Ангел, глаголяй во мне.» Новое, не полезное возвещает Сковорода. А непріязненный ангел хитро противоречит и шепчет, как Еве, вот что: «Тонко черезчур прядет, не годится на рубаху паучина.» 403

Григорій не пробував переконати Панаса; Панаси брали потрібне зі світу мислителів, світогляд Сковороди видбивався в сприйнятті українця. Між Сковородою й Панасом як найбільш бойовим опонентом перед усім була взаємоповага; взаєморозуміння це вторинний продукт відносин з взаємоповаги. Сковорода поважав погляди своїх земляків і не нав`язував свій Світ.

Світогляд Сковороди це психологія козака що розкрилася надзвичайно цілісне багатством міркувань, яки торкнулися всіх сторін життя. Це унікальне явище; козацтво породило повноцінну особистість, своєрідний еталон для нас, нащадків.

* * *


Вираз - «справа всього життя»: так кажуть тільки зануди від науки й культури. Якщо справа веселить, розумовий процес радує, хочеться наслідувати, виникають плідні думки, то й добре (на стежці між Зеленим Гаєм і Жовтневої; приємно що інші думки виникають у сковородинівських місцях). Старчик Григорій Сковорода навряд чи займався справою всього життя, скоріше втишався життям. Причому отут справа всього життя, потрібно просто спілкуватися з веселим старчиком.

Навряд чи від мене потрібна мудрість, скоріше особисте сприйняття Сковороди; мудрості в Сковороди вистачить на всіх, а от поділитися сприйняттям старчика в наш час потрібно. Якщо ці думки цікаві мені, то можливо вони зацікавлять ще кого те. Це ї єдиний критерій в оцінці думки.


* * *

Ю. Лощіц безсумнівно у В. Ерна підчерпнув емоційний образ Сковороди при створенні біографії старчика. Д. Багалій у фундаментальній праці про Сковороду дав більше історичну картину пізнання його за 150 років, при житті й після смерті. А саме живий темпераментний характер Сковороди, помітив тільки Ерн. Він показав, що той не був блаженним дідусем, а інтелектуалом, що прагнув до гармонії в житті й, що головне, з навколишнім світом його рідного краю й земляків. Навряд чи ми мали настільки живе зображення мудреця без Володимира Ерна.

* * *

Життя Сковороди в його останні 30 років, це відповідь кожному, кому перевалило за сорок. Рідкому філософові вдається прожити в гармонії із собою, своїми поглядами й оточенням до старості; не випити чашу гіркоти: або від старості, або від розчарування в навчанні й людях ( при кінці життя потерпілі душевний крах Толстой, Соловйов, Успенський). Захоплюючись ідеями, людина часто забуває перевіряти їх своєю совістю.


* * *

По Сковороді, людина - частина всесвіту. Це і є його «система», тоді стають на місце всі його трактати, як цеглинки цієї системи.



  • Наркис -самопізнання.

  • «Розмова п'яти подорожан» - про щире щастя у своєму домі.

  • Обсерваториум- невидимий мир.

  • Єродий - виховання.

  • «Алфавіт» - про спорідненість праці.

* * *


Сковорода шанує життя, описує формування особистості. От тільки про роль своїх «забавочек»умовчує. Але ж філософ виражається через свої утвори, тобто момент коли він творить і є дійсне життя думки, інше підготовка, роздуми. «Сіе-то есть быть пророком, или философом, прозрeть сверх пустыни, сверх стихійной бражди нeчто новое, нестарeющееся, чудное и вeчное, и сіе возвeщать.» 404Приватне життя геніального філософа - в його утворах, він геніальний тільки в утворі, життя підпорядковане цьому, формується під впливом створеного, і навпаки.

Цікавий випадок з романом Сент Екзюпері: коли справжній прототип роману «Нічний політ» - Дідье став наслідувати свого романного героя. Або з Булгаковим: актор Хмелев що зіграв Турбіна в однойменній п'єсі, згодом, незважаючи на глузування колег, усе життя носив образ героя п'єси - царського офіцера.

Життя християнських народів формувалося під впливом Біблії. Утвір породив творця. Щирі думки філософа не «поза кадром», а в трактатах.
* * *

Серед інтелігенції зачастую існує думка, що повного самовираження особистості, успіху всіх задумів, можна досягти тільки в столицях. Якщо врахувати які задуми турбують зараз «інтелігенцію»… то мабуть.

Це не виходить, що немає людей думаючих інакше й задоволених рідним краєм, місцем, у якому вони живуть. Але думають вони так всупереч сформованій думці, на свій страх і ризик. Не маючи так сказати ідеологічної бази в цьому питанні. Дати основу подібному стану души й може мудрець Сковорода. Це й підмога тім що сумніваються, а особливо молодим, що стоять на роздоріжжі, які піддалися зовнішньому блиску життя. Хоча, аніколи не пізно повернутися у свій дім.

Юності властиве цікавість, спрага знань, прагнення до інших країв. Сковорода не уник цього, повернувшись «у свій дім» - Слобідську Україну тільки у 30-ть з гаком років; вік усвідомлення своїх корінь, вік становлення філософа.. «В тридцати летех утро истины светать начинает»405 Цим Сковорода «повернув у свій дім» уже не одне покоління його шанувальників та ученіків.

* * *

Православный украинец 18 века душой понимал Сковороду, как и верил у Христа.



Мене цікавить спілкування Сковороди зі слобідчанами, істота його особистості й природа Сковороди людини, коріння його души в народному походженні; сковородинівське особисте і суспільне в проявах характеру, а не якийсь теоретичний аспект (якщо такий існує). Для нас Слобідська Україна є не зразком якогось ідеального життя в абстракті, але саме наближення до правдивого життя українського духу, ідеалу існування української душі - адже зрозумів це навіть росіянин дослідник філософського спадку Сковороди Вол. Ерн. У цьому цінність і сенс його учення для майбутніх поколінь.

Наше завдання зрозуміти душу козака, земляка - Сковороди, і тоді відкритий шлях до його учення.

І яскравий приклад цієї козацької душі проявив письменник Костянтин Георгійович Паустовський, козак за походженням - гетьманського роду. Ті ж козацькі риси, що і у Сковороди: душевність, доброта до друзів, гнівна відсіч, різкість характеру до недругів, підлабузників. «Суть некіи, без центра живущіи, будьто без гавани пловущіи. А я о растленных не беседую. Свою коемуждо видь забава мила. Аз же поглумлюся в заповедях вечнаго.»406

Письменник все своє творче життя, а воно виявилося з найранішого дитинства, (та так - саме з дитинства: творчість адже проявляється і в тому, як людина проживає своє життя, прекрасно описане їм в біографічній книзі), непомітно, але твердо виконував свої життєві принципи; і це не дивлячись на страшні роки воєн і сталінізму. Це і говорить про те, що який час би не був, людина може прожити чесно і гідно, компроміси з совістю більше від спокуси «даймона» (по Сковороді).

Паустовський продовжувач ідей Сковороди по праву, що мав українське коріння. Природний світогляд був властивий і Гоголеві, його земляку (ще одна споріднена душа). Паустовський - інтелігент вже новій формації, т.є. радянського періоду. Все наносне з 19 століття пішло: позитивізм у філософії, плаканіє над мужиком. Інтелігент вже звернувся всередину себе, вивчаючи природу існування, а не якісь там принципи. «Ідеологом» всього цього і був Костянтин Георгійович, який довіряв життю і описував події з критеріїв загальнолюдських, а не по рангу важливості їх для властей предержащих. (Я щось не пригадаю, щоб хтось з «старих письменників», за його словами, говорив його улюблену фразу «довіряй життю», Паустовський, очевидно, мав звичку для художньої переконливості вкладати свої думки у вуста іншим людям і письменникам.)

Паустовського починаєш читати з дитинства, і кожного разу, перечитуючи, - він свіжий і новий як вперше, відкриваючи грані своєї творчості.

Паустовський охопив головне в людині: відвіку на Русі прості люди жили добре, бакенщик, сільський батечко - всі, хто зустрічався йому, серед величної української та російської природи. Тільки потрібно було все це побачити. Він скрізь знаходив мудрих простих людей.

Його перший том автобіографії «Далекі роки» - безперечний шедевр про дитинство. І не тільки літератури. Дитинство і юність це найяскравіший період існування людини, коли найбільш безпосередньо і яскраво сприймається дійсність, події, люди. Пізнання не затьмарюється упередженістю мислення і позицією дорослої людини. Ця та ж якість - дитяче сприйняття природи і життя, що було властиве і предстає в первозданній свіжості в Сковороді. Людина дивиться на світ буквально від низу до верху.

Сільська інтелігенція завжди вела спосіб життя що найбільш наближається по своєму характеру до сковородинівського. Близько до цього підійшов Паустовський, але за часів совдепії він навряд чи угледів різницю між міським і сільським інтелігентом. У нього були інші критерії інтелігентності, більш загальні; спадок, що залишився від дореволюційних поглядів, який він нам і передав.

Паустовський заглиблювався у внутрішній світ людини був близький до споглядальності, любив природу і міркування простих але мудрих людей тих, що зустрічалися йому. Але різниці в менталітеті сільського і міського інтелігента він не бачив, для цього потрібно було б прозріти за допомогою поглядів Сковороди. Паустовський не розривав, як це виходить зараз, інтелігенцію на два різних світогляда.

Цікаво чому він не знайшов інтересу в сільській інтелігенції. Адже по світогляду він був близький до неї, любив жити на периферії, недовірливо відносився до стадності письменників. Будучи малоросом (так він себе назвав на питання царя Миколи II, під час візиту того в Київську гімназію), мав козацькі риси (риси і в буквальному розумінні) - тобто схильність до природних просторів, вільному польоту думки. Періоди роздумів у нього поєднувалися з творчим підйомом. Заслуга Паустовського в тому, що він не відокремлював великі події в країні від людських, у всьому убачав духовний прояв людського.

Паустовський не побачив сільського інтелігента. Єдине “виправдання” йому, це те, що він фактично сам був сільським інтелігентом, живучи постійно в городках і селах Росії. Письменник, живучи на периферії проникся її психологією. Не будучи безпосереднім, «ідейним» послідовником Сковороди (можливо він і читав його), Паустовський завдяки козацьким генам, через природні причини, що осягають кожну чесну творчу людину, відсторонився від псевдо-великих проблем, вирішуючи одвічні людські. Паустовський найяскравіший представник інтелігенції, якого можна представити, що інтуїтивно прилучився до пошуків істин стародавніх.

У Паустовського є один «секрет»: коли читаєш його прозу, таке враження - всі люди навколо нього хороші, світлі, добрі і говорять тільки про про красу. Відомо, що простий народ явно не ідеальний, хоча хороше завжди приховано і не виявляє себе всує. Це хулігана в трамваї видно. Річ у тому, що властивість всіх великих людей - проявляти в тих, що оточують їх все хороше, що в них є. Зустріч з такою людиною, як каталізатор, це на підсвідомості, і навіть який-небудь “редиска” виявляє в собі забуті якості. Паустовський чудово грав на кращих струнах співбесідників, “підводячи розмову про них самих”, рідному ним краю, викликаючи гордість за нього, закладену в природі людини. Треба бути самому хорошою людиною, тоді можна побачити навколо хороших людей - «свій свого познаша».

Письменник пише те, що бачить, але він не дзеркало і не фотографія: бачене заломлюється у нього в душі, знаходить вираз в словах, ну, а думки у великої людини природно благородні. Це, як подивитися, можна і в тоталітарній державі побачити людину і зберегти гідність. Суспільство, його обличчя, створили творчі люди (не обов'язково тількі письменники). Та і крім того, післявоєнне покоління, що пережило жахи війни (пам'ятаю цих людей), дуже відрізнялося від сучасного покоління, тих що занурилися тільки в свої проблеми, хоча проблем тоді було більше і серйозніші.

Не одному Сковороді потрібне було сприятливе оточення відчуття свого краю щоб творити. Паустовський угледів у всій країні (СРСР на той час) свій край, своїх людей - було кому писати.

Периферія 20 століття, у відмінності від 19-го вже не здавалася глухою діркою; були правда Прішвін, Короленко, але за ними не було “ідейної“ основи. Інтелігент 20 століть став вже «туристом».

Паустовський вибрав собі місце для проживання на периферії, як і будь-яка людина, що уміє насолоджуватися спілкуванням з природою; на жаль більшість людей позбавлена цього відчуття і живуть де потрапило.

Паустовському “не вдавалися” сюжети (він хитрив, сюжети були більш внутрішні - рухи душі) не по бездарності, а по схильності філософського розуму. Козацькому менталітету властиве філософське збагнення життя. Він прагне до душевної гармонії не обтяженої рабством, душевній рівновазі ( це якості професійного воїна), в спілкуванні з природою як єдиному способу знайти цю рівновагу.

Паустовський, як і січовий козак, підсвідомо відсікав таке, що веде до сум'яття душі, в кращому разі це була суперечка до виявлення істини. Так він розмовляв з хлопчаками, дідамі, бакенщиками - людьми душевним миром і спокоєм яких він захоплювався. Тут якщо не пряма, але спільність з сковородінівськими діалогами.

Еразм Роттердамський в «Розмовах запросто» теж вводив простолюдинів.


* * *

Професіонали від філософії, вже в силу умов своє професії, змушені щодня й методично мислити; крім усіляких цехових обмежень, крутитися в рамках питань що обумовлені тим або іншім замовником - державою або часом. А ще ї попросту, йому ніколи заглиблюватися в життєві проблеми філософії, як це робили великі пророки й мудреці. І потім: для цього потрібно бути практиком духовних шукань, прожити бурхливе й складне емоційне життя.

Недарма всі великі святі вважали себе великими грішниками: напевно «пожили». Цією вузькістю проблем почали страждати вже наші борці за православ'я на прикінці 19в., полемізуючи в основному з католицтвом (не потрібно плутати з полемістами з Унією в 16 столітті на Україні, творчість яких що була продиктована життєво важливими для православ'я обставинами). Виключення – Ерн, який боровся із прагматизмом, що угадав актуальність цього.

А от святий Сергій Радонезький перевіряв православ'я своїм досвідом. Сучасна філософія своїм досвідом не повіряється. Це вже вишукування на основі вторинної інформації попередніх філософів. Де в там - двох душ цілування?!

* * *
Чи християнин Сковорода? Поза сумнівом. Він це довів всією своєю педагогічною діяльністю серед «человеколюбних душ», своїх земляків. Сковородінівська мудрість -християнська, раз вона направлена на людину його благопріятствіє в житті, примноженні всіх її якостей сприяючих гармонії душі, «чего хочеш ищи, но не потеряй мира»407.

Христос не закликав аскетів до самобичування, це їх особиста ініціатива, ученню Христа що ніяк не слідувала. Сковорода теж бачить користь для людини не в аскетизмі, як Сенека, зі всіма його дуже розумними і поза сумнівом життєвими етичними повчаннями (поученнямі в хорошому сенсі слова), а як дійсний человеколюб в гармонійному внутрішньому стані людини, результат якого веселіє серця. Сковорода – христіанин, у нього ті ж завдання, що і у Христа направлені на гармонійне існування серед людей.

У Сковороди не треба вишукувати доказів його доброти, він вже своїм підходом до істини це вже доводить; істина у нього має людську особу. Людина не повинна відсікати в собі всі людські якості, а навпаки набувати всього, що на благо її душі. Сковорода скрізь і… ніде. Він полюбив Христа наче друг. Пізнати мир з людської точки зору - і учення Гр. Сав. прикладеться до цього. Це у Сенеки при всіх його достоїнствах, людина скрізь морально спустошується, підкоряючись аскетичним етичним правилам, ведучи праведний спосіб життя. Сковорода добрий, Сенека - ні. Слова у них схожі, та цілі разниє. Але і Сенека сам себе спростовує в листах Луцилію, самою дружелюбністю в змісті цих листів.

Просто заявляти що ти любиш людей - нісенітниця; потрібно постраждати за людей як Христос, або все життя ходити по Слобідщіні і навчати веселію серця. Сковорода підводить до істини; людина сама повинна для себе відкривати істини. «Щастіе твое и мир твой, и рай твой, и бог твой внутрь тебе есть. Он о тебе, в тебе же находясь, промышляет, наставляя к тому, что прежде всех для самаго тебе есть полезное, разумей, честное и благоприличное. А ты смотри, чтоб бог твой был всегда с тобою. Будет же с тобою, если ты с ним будеш. А, конечно, будеш с ним, если примирився, задружиш с пресладким сим и блаженным духом. Дружба и отдаленнаго сопрягает. Вражда и близ сущаго удаляет. С природою жить и с богом быть есть то же; жизнь и дело есть то же.» 408

Веселіє серця це є і співчуття до людини. «И подлинно, самая мелкая услуга есть милая и чувствительна, от природы, как от неисчерпаемаго родника сердечнаго, исходящая.» 409

У тому дійсна доброта Сковороди - допомогти людині жити по спорідненості, благородно жити з веселієм серця а не наступати собі на душу в ім'я абстрактніх ідеалів. «Запри несроднаго в уединеніе, оно ему смерть, а с природою — рай.» 410 Доброта і полягає у взаємодопомозі.

* * *

Масова культура дає людям приклад «куражності» як приклад блискучого життя мрію існування. Забитим технократією людям здається в цьому рай; але потрапивши туди, у цій раї, вони нудьгують по технократичному мегаполісі. Тільки іноді прослизає думка про благо місця в якому живеш, і те, якщо це екзотичне (у фільмах) місце де не будь у горах, або в моря.



На щастя, культура народу не залежить від державного ладу і капіталу, але освіта потребує заохочувальних програм держави. Інтелектуали знайдуть собі дорогу незважаючи ні накакие труднощі, але народ потребує сприятливих умов розвитку національної культури.
* * *

Сковорода могутній союзник православ'я. Всі його писання - для христолюбных душ Зараз, коли говно капіталізму захопило навіть шари інтелігенції. Нам потрібні не лише праведники але в першу чергу вчителі, від рядового шкільного до мудреця старчика Сковороди.

Учення Сковороди не яке те вторинне учення після Христа, це існування в християнському світі. Христос був перший Вчитель для Сковороди. Але Христос універсальний для всіх християнських народів. А ось православ'я і його вірний син Сковорода це вже на національному грунті. Нам зараз потрібні приклади діяльного християнства, виправдання наших національних цілей. І хто, як не Сковорода повторював за Христом і будував свою мудрість на «повернися в свій будинок», веселії серця, благородних (горних) думках. А поки що ми звертаємося за одкровеннями до східних учень не бачивши своїх пророків дійсного життя.

Факт, що українські священики послепетровского періоду, коли була велика їх участь в створенні держави, - їх яскраві представники почалися з Ф.Прокоповіча, Г. Конісського - схвально відносилися до творчості Сковороди.

Православ'я живий організм воно із століттями міняється. За що на Русі ранше спалювали на Україні викладали в академии. І Сковорода аж ніяк не сектант. Житіє Сковороди не відміняє велич подвигу русів - святих, але зразок для наслідування добре мати серед подібних до себе, людей повчального життя.

Сковорода - християнин, образ Христа постійно володів його уявою, і перший громадянин нашої країни. Христос дає віру, а Сковорода світогляд він для наз близький, як дійсний християнин по духу. Сковорода по покликанню вчитель. А дороги до мудрості і починаються з учительства.(Яке зараз повністю віддано в жіночі руки).

Християнський народ прийняв Сковороду - по Україні 19 ст. в хатинах висіли портрети Сковороди і Тараса Шевченка. Його зарахував до християн філософ-християнин В. Ерн оголосивши «першим російським філософом». Сковорода в мудрості відносився до тих, про кого Христос говорив - «дерзновыння маючий». Сковорода - і сприймає природу стосовно свого характеру, як джерело користі і радості сповна у дусі козацького переконання; помічниця, соратник, годувальниця. То ж і про Христа: він ототожнює природу і Христа. Сковорода ось вже більше 200 років запалює звісні «Екхартовські іскорки», яки блиснули, то тут, то там в душах людей; від високих інтелектуалів Толстой, Ерн, до малих інтелігентів (вчитель в Переяславі в 19 ст. збирач рукописів Сковороди)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка