Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка2/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

І всі ці рокі одне тільки порівняння не приходило демократам, толстовцям і народникам, хоча воно протягало в кожному рядку філософа. Тільки один образ-приклад володів думками Сковороди - Христос. "Не я живу, но во мне живет Христос."24

«Але ти хочеш, щоб я ясніше показав свою душу. Прошу: я все лишаю і залишив, щоб протягом всього свого життя досягти тільки одного: зрозуміти, що таке смерть Христа і що означає його воскресіння. Бо ніхто не може воскреснути з Христом, якщо спочатку не помре з ним.»25

«О душа моя! Можно ли нам в сем похвалитися и воспеть: «Христово благоуханіе есмы...»?

«Востани, спяй! Встань-де, о мертвец! Воскресии от мертвых и осветит тя Христос. Дотоле землею будешь и не преобразишься во Христа, доколе не увидишь светлаго небеснаго человека.»

«Не преобразишься, друг мой, из земнаго в небеснаго потоль, поколь не увидишь Христа. Потоль, поколь не узнаешь, что то есть истинный человек?» 26

Хто ще провадив злидарський спосіб життя, і проповідував людям про самопізнання. І от всі потуги ціх псевдо прихильників забуті, а за 200 років думки Сковороди залишилися так само свіжі й людяні, як 2000 років (інша кругла дата) живі думки Христа. І за ці ж останні два століття роки філософи вже розучилися говорити з людьми звичайною людською мовою.

Христос перший звернув увагу на людину на його абсолютну цінність в світі. Людина це центр всесвіту, все відбувається для нього і поза людиною не має сенсу. Немає абстрактної істини, вся істина міститься в людині, істина – «Бог посеред нас» (Христос).«Сищим прежде внутри нас искру истинны божіей.»27 В цьому сенс спокутування Христом людства, людина створила бога в особі людини. Відтепер вона знайшла істину - іскупилася. Істина в Христі і через віру в нього в людстві. Немає колективної істини є одна людська істина в Христі, а через віру в нього - в нас. «О, не ищи поза собой наивысших благ. Христос учит, что царство боже в нас.28

Якщо не вірити в Христа істина розповзається стає істиною кожної окремої людини. Тоді скільки людей стількі істин і якщо вони не збігаються відбувається конфлікт, люди не розуміють один одного.«Христос, не для всех общий, хоть он и правит почти всем миром и всеми отбросами человечества.»29 Розуміння відбувається коли істини кожного зіллються у вірі в Христа - виникає соборність. До Христа потрібно йти через національну віру, для росіян і українців - православну.

Істину не можна пізнати поодинці, вона пізнається тільки в Христі, інакше це буде одна кінцева істина для однієї людини, одного життя і піде разом з нею. Це не відповідає природі людини, істина це не тільки як жити, щоб було ладоньки. Людина вірячи в істину в Христі підходить до розгадки існування його, її призначення - тієї сили яка людиною рухає.«Умереть со Христом есть то оставить стихийную немощную натуру, а перейти в невидимая и горняя мудрствовать» 30 Людина вірячи тільки в себе в свої бажання опускається нижче за тварин в яких говорить все ж таки інстинкт розвитку. Це та солома яку господь спалює. Хоча по суті жодна людина не живе для себе це не можливо в сумісному існуванні.«Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім’я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім’я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним.»31 Мимоволі кожна людина втягується в загальні устремління навіть не бажаючи цього.

Національна віра - це надзвичайно крихкий стан душі, зміна її на іншу конфесію можливо позначиться тільки через декілька поколінь історичною катастрофою (17 рік).


* * *

Що може бути краще.

Ніж подорожувати по своєму краю «куди вихор заніс»

«Поверте, тол нечаянной выхор вихватил меня с Купянских степов, что, кроме ютки да бурки кирейной, ничего не взял. О этой буре после поговорим А negotiositas [заняття] моя вся состоит... да ведь вы ж знаете... в борбе с скукою32

Скрізь знаходити друзів, мешкати в пасічника й читати книги, які «рідко хто бере в руки.»

«Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Муре, «рідко хто бере в руки.» 33

В «безперестанні осінні дощі» писати «Нарциса», забавляючи празність відписувати ці «плетениці» і «кошички» друзям і шанувальникам. «Любезный друже Михаиле! В самом открытіи наместничества Харковскаго, во время непрестанных осенных дощей, прогоняя скуку, написал я сію книжицу в монастыре Сеннянском.»34

Користуватися шануванням серед земляків.
* * *

Нас власне цікавить Сковорода - людина, його спосіб життя, ті вигідні умови існування, які давала Слобідська Україна мудрецю. Його філософія це філософія існування людини, і саме існування у Слобідській Україні. Характери слобожанцев склалися історично з козацтва, вже як епос. Тематика його трактатів торкається тільки цих аспектів життя.

Природа Сковороди настрій й характер спорідний із земляками, і при цьому величезна різниця в інтелекті. Але правдивий художник знаходить спільну мову із сучасниками в «злобі образів догоджає серце», використовуючи всі накопичені людством для цього прийоми, починаючи з Аристотеля. Не кожен філософ живе думками свого народу: Клеопа. Правду говоришь... Однак пан Сомнас сколько ни велеречив, я в нем вкуса не слышу. Пойдем опять к нашему Другу. Слова его едкіи, но не знаю, как-то пріятны.»35

Неповторні риси його виразилися у фольклорі, світогляді, мові. Сковорода самобутній і нез'ясовне привабливий для нас, що загубили свій край, релігію й тільки що підсвідомо тягнемось до своєї природи, корінням.

Кожна епоха вимагає свого відкриття цих вічних істин про природу людину -«підвести розмову про самого себе» (Висоцький). Сковорода передбачив відношення до людини, як до центру Всесвіту, залишаючись спадкоємцем Христа. В цім він повернув людині її земне життя, як джерело радості існування осмисливши її розумними законами розвитку особистості.

«Но послушаймо! Так ли учит Христос наедине любезныя своя ученики? Как познавать? Что есть истинный человек? То есть сын человеч, или Христос, — все то едино. «Кого мя глаголют человецы быти?» Слушай, Петре! Скажи мне: как ли подлость думает? Что есть человек? Знаю, что ошибаются. А ты как думаешь? «Ты еси Христос, сын бога живаго.» Хорошо Петр попал.»36

Він не єдиний що шукав життя в благому. За всіх часів знаходилися життєлюби, інакше й Сковорода як філософ не відбувся б, потрібна спадкоємність, але повернути це життєлюбство в настільки яскравій формі життя й творчості мудреця, серед свого народу висловлюючись рідною мовою й поняттями свого часу зберігаючи самобутність, удалося тільки Сковороді.

У сучасних людей немає поки світовідчування причетності до історії краю, час ще не прийшов. Тому переконання марні, потрібний поворот розумів.

* * *


Сковорода перевернув сучасне уявлення гуманізму, як частини прогресу,(гуманізм взяв від релігії тільки десять заповідей). Багато релігійних філософів підтримують людину в її боротьбі із прагматизмом, але жоден не оголосив її переможцем, якого не піймав світ. У часи мудреця 18 століття, питання про людину й цілісності навколишнього світу ще не стояло так гостро, тому що свідомість людей була цілком релігійна.

Сковорода повертає людині відчуття цілісності його миру. Після гуманітарного підходу до особистості, як більш менш що займає місце посередині науково технічного прогресу й ходу історії, Сковорода ставить людину суттю що відбувається, звідси його пильне виймання до Біблії, вся суть якої в людському. «Библіа есть мысли божія, сіе есть сердце вечное, а сердце вечное есть то человек вечный. «Помышленія сердца его в род и род.»37

Біблія це і є реальний мир для христіанської людини, за два тисячоліття христіанства вона сформувала її. До НТР людина жила у релігійному світі, цілісною свідомістю. Знадобилися століття, щоб відокремити науку від духовного. І тільки Сковорода повернув достеменне положення речей, оголосивши людину центром всесвіту.

Інтелігентська свідомість уже звикла до того, що людина частина НТР і має право тільки на особисте життя, залишаючись гвинтиком прогресу. Це вигідно тільки промисловому комплексу, яким керують люди що не мають іншої мети як збагачення. Подібна ілюзія підтримується й оплачується ними. На щастя людей рятують їхні власні помилки, ці помилки й зберігають їм індивідуальність. Але замість того щоб сприяти виправленню особистості, стають джерелом переживань.

Генії, як Гоголь й Толстой, гостро відчували зречення від релігії (не фактичне як з Толстим, а втрачене духовне й доступне тільки «мужикові»). Від цього відчуття розколотої свідомості, люди ніяк не вписуються в сучасне життя, що хоч і знецінилося масовою культурою, але повністю нівелювати людину не може.

Інтелігенція змінилася з часів Сковороди. Змінилися характери в світогляді, сприйнятті життя. Важливо повернути людині переконаність у значимості його, як центра всесвіту, зруйнувати стереотип інтелігентського сприйняття життя як якоїсь функціі прогресу. Цьому сприяє містичний настрій, безпосередній обіг людини до свого я, як до бога.

Якщо залишити поки розуміння селянством і дещиці мислячих людей, що самостійно мислять, а не йдуть у ногу з «передовою думкою» те сприйняття Сковороди критиками коливається від повного неприйняття «схоластичної мертвечини» (хоч і нерозумно, але наочно, що відбило думку, найбільше агресивно-«прогресивно» настроєної інтелігенції (Крестовський) 19 в., до шанобливого відношення до фольклору Багалія.

Літературний документ полеміки між вченим істориком України Костомаровим і радикалом Вс. Крестовським (що згодом зрадив свої ідеали, і що дослужився до полковника, автора відомих «Петербурзьких трущоб») цікавий перш за все як перший випадок полеміки з радикалами про вигадування Григорія Сковороди і їх досить брудними способами «дискусії», характерними навіть для такого ідола «агресивно-прогресивної» інтелігенції як Чернишевський, в полеміці з Памфілом Юркевічем.

І тільки Володимир Ерн, сам будучи супротивником прагматизму, доглянув у Сковороді союзника своїм думкам.« Сковорода - глибокий і принциповий противник тієї безособовї, безцветної і беззмістовної думкі яка в моді в наші дні. Його думки завжди народжуються з душевного досвіду38 І хоча його православна натура перешкодила сприйняттю творчості мандрованого старчика цілком, але сміливих думок Сковороди Ерн не «злякався». Але ж досить пригадати, як негативно він поставився до крамольного на тій час дослідження «Апокаліпсиса» Морозова.

В. Ерн, з російських філософів, особливо виділив Сковороду, він необтяжений національною тендециозністю, якими були Данілєвський і Срезневський . Ерн своєю філософською проникливістю і православним39 розумом вибрав Сковороду в «перші російські філософи», і це маючи таких кумирів як Соловйов і Печорін. Взагалі його філософська інтуїція абсолютно безпомилкова у пошуках духовних споріднених авторів.40

* * *

Філософська біографія «Сковорода. Жизнь и учение» Ерна цікаве, як свідчення людини емоційної, страждаючої, щиро віруючої - христіанінові, (він був лютеранином по віросповіданню але спирався в своєму релігійному світовідчутті на святоотецьку православну літературу) що знайшов в Сковороди родинні собі «страждательні» риси характеру.«Сковорода мені малюється як характер трагічний, волею прихильної долі що знайшов результат. Сковорода пережив і знайшов світлий очищаючий катарзіс, але характер і достовірність результату нам стануть ясні, якщо ми зможемо заглянути, в те з чого вийшов Сковорода, в те, що з деяким перебільшенням можна назвати підпіллям Сковороди, або краще темною, стихійно-природною, хаотичною основою його характеру41



Ерн по своєму сприйняв Гр. Сав.; як кожен талановитий мислитель сприймає іншого. Він побачив і те, що було в Сковороді й можливо додавши від свого світовідчування і невластиві йому риси характеру, але такі що здалися Ерну. Така сила впливу мудреця, що він і саму неспокійну голову умиротворяє, дає можливість знайти себе у веселії духу. В.Ерн спробував крізь «підлі слівця» побачити в трактатах Сковороди істину, і так як він володів унікальною філософською проникливістю знаходити споріднених собі мислителів, то зрозумів його не дивлячись на свої погляди - одна талановита особа зрозуміла іншу.

Найприємне в біографії «Сковороди» Ерна, що книга ця була написана майже сто років тому й побувала в найкращих руках Булгаков, Вишня, Курбас, згадує про неї в підтексті І. Драч у своєї «Сковороді». Я думаю за ці майже сто років усі уважні прихильники Гр. Сав. зуміли прочитати це рідке видання (є в Харківській публічній бібліотеці ім. Короленко), я читав до того, як купив. Сприйняття дослідження Ерна з часу його написання мало більше прихований вплив, доступний тільки фахівцям. Воно вийшло до людей з новими виданнями і оцінено, як розквіт російської філософської думки. З новим виданням «Сковорода» Ерна коло читачів розширилося.

Робота перейнята емоційним вдумливим відношенням до великого старчика. Він християнський філософ його погляди перейняті щирістю. Інша справа, що висновки він робить свої. Але в кожного шанувальника свій Сковорода, цим він і цінний. Навіть петербурзький інтелектуал, вихований на літературі еллінів й маючий величезну ерудицію у свято отецької та західної філософії знайшов себе в Сковороді в часи коли про нього мало хто чув.

Закономірность: великі не мають часів, та й великі завжди один одного знаходять - Толстой, Фєдоров (не він чи порадив купити рукописи Сковороди для Рум`янцевській бібліотеки, що він тоді був її бібліотекарем?).

В. Ерн – майже най проникливий розвідувач споріднених собі філософських душ, говорить про Сковороду, як про самородок но відриваючи його від сучасного йому життя, про близькість із народом у Ерна немає й у спомині, ці проблеми його не цікавили. Ерн як би посадив Сковороду в пробірку й очистив від впливів - результат вийшов цікавий, хоча можливо й не правомірний.

Книга філософа про життя Сковороди - написана, передусім, з погляду православної людини. Ерн поклонник філософскої містикі Солов`йова, але від інших філософів срібного віку російського ренесансу початку 20 в. відрізняється духовним чуттям і має спорідненість душі зі Сковородою, тому його думка цінна. Навіть критичні вислови в його трактуванні ідей мислителя важливіші за достоїнств інших дослідників, як погляд неупередженого (навіть дуже іноді неупередженого) мислителя на такого далекого йому за часом, але близького по духу старчика. І що найважливіше, він пристрасний, небайдужий до Сковороди: «…простонародна мова базарною хаотичністю уривається в діафрамбічеськи-захоплений, підведений тон викладу, і ієратічеська таємничість змінялася розсудливою силою якою ні будь байки. У мисленні Сковороди глибокому і пристрасному, спрямованому на одвічну таємницю життя, є елементи поганого провінціалізму; а в його житті, зосередженому, мудрому, праведному, дають про себе знати неприборкані краплі козацької крові, вируючої, сумуючої, упертої і хаотичної42

У Володимира Ерна, вже у той час, (на момент написання книги) був молодий, але такий, що окріпнув в полеміках розум, вирощений спадщиною святоотецької літератури, від св. Сергия Радонезького до Серафима Саровського. Основний висновок Ерна - життя й вчення Сковороди не суперечить православ'ю. І тому не несе «страшної небезпеки в читанні» для православної людини. Вже з «Наркиса» у діалогах Сковороди діючі особи - це глибоко віруючі люди.

«Григорій. Удивительный человeк! Так бог, по твоему опредeленію, есть не милосердный?



Ермолай. Для чего?

Григорій. Для того, что затворил им путь к сему, чего ты желаешь так, как надежной твари щастія.

Ермолай. Так до чего ж мы теперь договорились?

Григорій. До того, что или ты с твоим желаніем глуп, или господь не милосердный.

Ермолай. Не дай бог сего говорить.»43

З нерелігійними людьми Сковорода діалогу не веде – лише з людино любними душами.

В.Ерн про Сковороду - це взагалі оригінальне явище: не маючи ні найменшого поняття про історичну основу Слобідчини й коріннях питаючих творчість Сковороди, він зробив аналіз його філософії й оголосив першим російським філософом. На той час поняття України серед петербурзьких філософів не було, Сковорода був для Ерна загальноросійським філософом,що звучало як комплімент, адже Ерн не вважав за його периферійного мудреця.

«Справді гідно великого здивування, що син грубого кзацкого середовища стає, мабуть, найосвіченою руською людиною XVII сторіччя, що перелітаючи, подібно до геніального Ерігени, століття і простори, Сковорода крізь тріскучий шум торжествуючого раціоналізму XVIII сторіччя чуйно розрізняє мудрість античност і восточнохрістіанського умогляду які на той час затихли44

Ще дуже ефектний доказ життєвості впливу Сковороди – Лев Толстой, з його неприйняттям багатьох і багатьох великих мислителів, про Сковороду озивається захоплено.

Доброзичливо настроєний Ерн відзначав, що Сковорода ні з ким не полемізував і писав тільки для споріднених душ. Саме він був жагучий полеміст, але, проте, в недолік Сковороді цього не ставив.

У В. Ерна, щоб стати великим філософом не вистачило почуття гумору. Це й перешкодило йому зрозуміти «брутальності»- тобто фольклорні вирази Сковороди. Сковородинівський сміх він оголосив дивацтвом, дивним і поганим смаком - «який може бути сміх у перехідний період?!.»(Ільф)45 Блиск думки в нього сусідить із догматичними здивуваннями, правда в православному дусі, що цінне для розуміння Сковороди православною людиною. Він оригінальний і чесний мислитель щирий у своїх висновках, що опирається на свято отецьку літературу та надихається їй. Вплив західноєвропейської філософії більше ерудоване їм опановано, ніж глибоко продумано. Критика прагматизму Ерна актуальна й зараз, коли багато в чому побачилася безглуздість надій простої людини на благополуччя матеріальне, не говорячи вже про духовне. З науково технічним прогресом людина залишилася так само слабка і розгублена, як і тисячу років тому очікуючи кінця світу. Потреба у вірі невідбутна й походить із внутрішньої потреби людини в спокої душі й веселощі серця.

Ерн не робить різниці між творчим імпульсом «тому що писалося» що спонукує писати й метою для чого пишеться. Для нього існувала пристрасть до істини - як суть життя, а не почуття боргу перед народом, якому пишеш, і тільки пізніше він усвідомив це у військових статтях про Першу світову війну. Коли має значення й форма, і мова (рідна) на якої пишеш і історичні коріння й національний характер душі - та сама «дурна?!»( по Ерну) спадковість. И лише пізніше він усвідомив це у військових статтях про Першу світову війну.

В.Ерн так і не зрозумів, що Сковорода перш за все, прагнув залучити земляків до духовного світу, а не до «своїх ридань»»46. Це симптоматичне для всієї філософії й світогляду Ерна, як представника інтелігенції початку 20 століття, що далеко відірвався від народних корінь і єдино зберіг віру батьків, що й зцілило і його особистість від розчинення у філософських...ізмах.

Окрім всього іншого філософська біографія «Сковорода» Ерна хороша тим, що книга написана і продумана глибоко релігійною людиною. Ерн торкнувся всіх аспектів православ'я, відбитих чи ні Сковородою. Ерн був, насамперед вихований у православному дусі, шануючи святих (від цього його деяка екзальтованість), у них в основному він черпав творчий потенціал хоча широта поглядів у нього не зв'язувалася із глибиною прозрінь. Він захоплювався ченцем, мандрівником, філософом Володимиром Печоріним, автобіографія якого придалася в повчання Ерну.

В. Ерн в біографії Сковороди, на щастя, не зумів підім'яти особисті спостереження під свою теорію логосу. Логосу Ерна можливо й професійна побудова, але це абстрактна побудова и православній людині нічого не дає. Сковорода з його самопізнанням чарівний своєю особистістю, що робить життєвим всі його проблеми; насамперед відчувається до нього довіра - потім наука.

Вибір учителя здійснюється раніше людською симпатією, щиросердечною близькістю, тому аудиторія Сковороди завжди буде обмежуватися спорідненими з ним особистостями. «Природа и сродность значит врожденное божіе благоволеніе и тайный его закон, всю тварь управляющій;»47 Одна тільки особистість Христа доступна всім.

Ерн не намагався усвідомити зміст - що самопізнання значить для Сковороди вважаючи його незмінним поняттям і для 18 і для 20 століття. Але ж самопізнання по Гр. Сав. це не стільки Я, скільки свідомість невидимого миру, без початкової істини що проростає у кожній людині знову й знову в її вчинках і в її житті. «Привчи себе до того, щоб щоденно через очі або вуха потрапляло в твою душу що-небудь не лише із святого письма, а й те, що побачиш і почуєш з випадкових подій, пережовуй, розмелюй і, наскільки можеш, перетворюй у споживний і рятівний сік.»48 Це поняття є ключ до всього сприйняття Сковороди. Це для Гр. Сав. не самокопання у своїх пристрастях, а пошук себе у світі, відчуття щиросердечної рівноваги й гармонійного співіснування із природою.

Спочатку потрібно зрозуміти світогляд козака 18 століття тоді й прийде розуміння Сковороди. Хоча, у всіх людях є загальний початок; інакше взаємо порозуміння не було б зовсім.
* * *

В Сковороди були гідні біографи Ковалинский, Багалей, Ерн.

Дмитро Багалей у фундаментальній праці «Мандрований старчик- Сковорода» освітив історичну перспективу буття і духовної спадщини, впливи Сковороди на розуми подальших поколінь. Виразилося це у нього в характеристиках з боку критиків, у відгуках про нього великих людей.

Мімхаїл Ковалінський будучи визнаним першоджерелом відомостей про Сковороду в його біографії створив швидше образ ідеального філософа свого друга і вчителя, додавши йому межі і характер старчика опустивши те, що на його думку не властиво мудрецеві, на жаль позбавивши нас багатьох відомих йому деталей біографії старчика.

І лише Володимир Ерн оголив для нас сокровенні думки і душу Сковороди, відкривши суперечливий, деколи різкий характер свавільного, сміливого мислителя прагнучого до гармонії душі. Ерн оживив особу Сковороди, уникнувши надмірної прихильності до фольклору одних і раціоналістичних збочень інших дослідників - особливо в передреволюційний і радянський період - він знайшов слова для мудреця (що блискуче писав на російському), ввів філософа в ужиток російської думки, поставив його поряд з великими, назвав його засновником російської думки. Напевно він і мав на увазі новий період філософії, назвавши Сковороду - першим російським філософом.

Ерн мав сміливість і незалежність вибирати філософів споріднених йому по духу, не дивлячись на авторитети, був - «відвага імущий» в християнстві. Не одне покоління мислителів останніх 100 років формувало свої погляди на Сковороду під впливом його біографії. Подальші біографії будувалися на емоційних віхах відкритих Ерном. (кращі біографи, Ю. Лощіц, І.Драч тощо)


* * *

В.Ерн: «Для чого і для кого писав Сковорода? Писав він очевидно тому що йому писалося.» 49 Ерн був тільки філософом, не схильним до самоаналізу. Психологізм, спонукальні причини в діях людини він шукав в галузі філософії, тобто в «чистих» міркуваннях що мали історико-філософські коріння, у еллінів і святоотецькій літературі. Це вже більше від розуму. Пристрасність він визнавав тільки за поглядами й філософською позицією, в протилежність «підлої» тобто життєвою. Філософія не повинна по Ерну брати аргументи з життєвих учинків народного характеру, байок, примовок, народного гумору - це щось низьке для філософа.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка