Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка3/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Із цього погляду він розумів Сковороду, життєва проблематика якого ображала його смак. Ерн вважав її дурною спадковістю козацького темпераменту, що й вірно незважаючи на негативну характеристику. Ерн прийняв за погане, споконвічно традиційні методи пізнання відкриті ще Арістотелем, пророками Біблії, «в злобе лица ублажится сердце….», Сковородой, «видно, что жизнь живет тогда, когда мысль наша, любля истину, любит выследывать тропинки ея и, встретив око ея, торжествует и веселится сим незаходимым светом.»50

Сковорода - людина, що органічно вписується у свій край. Аналогії з життєвою мудрістю Гр. Сав. хіба що в китайській філософії Лао Цзи, і ін. Європейців заносить те в одну сторону сентенцій чистої філософії або, як Гоголя у другій період його творчості в наївні міркування.

Погляди Ерна симптоматичні для всього початку 20 століття. Ерн вважає другорядним «чому писалося» Сковороді, де йому жилося й з якими людьми він спілкувався. Сприйняв він тільки спілкування та листування з улюбленим учнем Сковороди Михайлом Ковалинським, що укладалося в еллінські рамки наставник – учитель, «але мені ніколи не буває нудно розмовляти з тобою. Одне тільки мені близьке, вигукну я: о школо, о книги!» 51

Аналоги цьому «Листи до Луція» Сенеки: «Я радію твоїй завзятості в заняттях і завзяттю, яке спонукає тебе, закинувши все, тільки про те і старатися, щоб з кожним днем ставати все краще, і хвалю тебе за них. Будь і надалі так само наполегливий, тут я не тільки заохочую тебе, але і прошу.»52 Повз цього Ерн, класично освічений, пройти не міг і озивався захоплено; що й говорить і про його талант і про обмеженість філософа того часу, відчуженого від життєвих проблем.

В. Ерн трохи здивовано пише, чому писав Сковорода, свої трактати -«тому, що писалося.» Напевне він сам не замислювався або не міг відповісти, чому самому Ерну писалося. Щоб писати повчальні трактати потрібно мати вчительську жилку, а Сковорода, саме й був Учителем. Нескінченно повторювати учням істини так, начебто ти тільки, що їх відкрив, може тільки вчитель по покликанню.«Немає години, не придатної для занять корисними науками, і хто помірно, але постійно вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання — не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет з ним, не відчуває, здається, від цього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, він вже переживає найжорстокіші любовні муки.»53

Учительський початок завжди брав в Сковороди верх над мудруванням. Тому й трактати в нього наповнені народними образами и віразами. Як по Аристотелю - «істина є в злості лиця». Це співзвучно з тим що писав Сенека: Філософія не відкидає дарування. Але не потрібно тільки дуже вуж трудитися над словом. Хай буде нашою вищою метою одне: говорити, як відчуваємо, і жити, як говоримо, - погоджуючи наші слова з нашим життям54

* * *

Для нетямущого в історії України – Володимира Ерна, Сковорода і з'явився у вигляді дивака. Хоча Гр. Сав. ввібрав в себе всі духовні віяння свого часу. Слобідський мудрець не полемізував ні з ким, якщо не рахувати даймона в діалозі «Пря беса с Варсавою», а роздумував о судьбах українців, черпаючи натхнення з бесід із земляками.



Так, Сковорода ні з ким не полемізував; якщо не вважати даймона у «Пря біса з Варсавою». Персонажі його трактатів - Панасі й Лонгіни більше відтіняли змістами. Сковорода стверджував, що філософ не повинен розпорошуватися своєю увагою на другорядних авторів і навіть полеміку зі своїми сучасниками. Біблія й греки, його співрозмовники, і «наш» Еразм Ротердамський. У Еразма Роттердамського був «козацький» характер - він не любив сидіти на одному місці.

Як помітив В.Ерн: буваючи в Європі Сковорода не нахапався далеких йому за духом європейських славнозвісностей. Це не виходить, що він там взагалі нічого не побачив. Родинних собі (яких?) мислителів Сковорода «побачив і прозрів» і «розжував», очевидно Майстера Екхарта, Лютера, і ін. «відповідно до того?»: «Сковорода продолжал преподавать синтаксис и еллинской язык общественно, а любимаго своего молодаго человека обучал особенно греческому языку и чтенію древних книг, из которых любимейшіе им были следующіе писатели: Плутарх, Филон Іудеанин, Цицерон, Горатій, Лукіан, Климент Александрійскій, Ориген, Нил, Діонисій Ареопагитскій, Максим Исповедник, а из новых относительныя к сим; глава же всем Библія.»55 Мотиви їх философій озиваються в його творчості, а можливо й вплинули на його світогляд.

Сковорода вибірково ставився до древніх, об цьому його часті заяви в трактатах. Це більше Епикур, Плутарх, - всі хто духовно були йому близькі. Епікурейство й козацтво мають подібні мотиви. Вплив Платона й Аристотеля, яких він фундаментально вивчав в академії - згадував скупо. Учені відмічають платонізм Сковороди, але вже дуже він схожий на козацькі переконання на життя.

Сковорода жив у суспільстві шляхетних, чистих, щирих серцем людей, не зіпсованих західноєвропейським впливом. Не цим чи пояснюється умовчання Гр.Сав. своїх європейських вражень і запозичень щоб не зіпсувати неспокушені душі.


* * *
Хоча для Володимира Ерна Сковорода не релігійний проповідник, а перш за все філософ, але його не шокував філософ «без системи.» Це означає що у релігійних філософів російського ренесансу початку 20 століття був інший підхід до філософії, чим у раціоналістів; релігійна філософія так само ґрунтується перш за все на людині, тут вони союзники.

Ерна рятує живий, пристрасний підхід до проблем і людей. Але арістотелівське пізнання сміхом на той час - початку 20 століть, пішло з філософського досвіду. Ерна шокував народний гумор в трактатах Сковороди. Як оцінити по світових стандартах - мудреця з периферії, (Греція не периферія?) шануемого «якими те селянами.» Хіба можна пояснити рафінованому (вже дуже слово красиве) петербурзькому інтелігентові, що таке народний український гумор гоголівського діда Панька і навіщо він потрібний. Але Ерн прихильник заперечення раціоналізму і затвердження людського початку у філософії.

У наш час інтерес до онтологічної філософії упав люди цікавляться тільки екзистенціальною, східними мудрецями, це сприятливий час для «повернення»Сковороди.

Нам цікавій саме характер Сковороді, особлівості його світогляду, процес проростання думок одного міслітеля в іншому. Інтерес повинний буті особістім, що б буті пліднім. У протілежному віпадку це порожня схоластика.

Механізм збагнення одного мудреця іншим, Сковородою - Еразма Ротердамського, Майстера Екхарта якщо й можна простежити, то тільки залучаючи свій життєвий досвід, учачись і зазнаючи самого Сковороду.

«Моє ж серце, як тільки я прокинувся, полетіло до свого скарбу.»56 Багато філософів хвилюють одні і ті ж питання, але тільки при схожості характерів. Думки улюбленого мудреця, підняті ним питання, хвилюють саме у такому вигляді, коли вони проростають своїми думками, стають близькі і зрозумілі.

Слобідський православний українець 18 століття душею розумів Сковороду як і вірив в Христа.
* * *

Не потрібно плутати (як це робить Ерн) століття козацької культури, вільного життя з мандрівництвом і бродяжництвом, а тим більше з «відходом» Толстого. «Хаотичність»- це свободолюбство козацького характеру, при загальній твердій дисципліні козацького війська й створеного століттями побуту й традицій - вироблялася цілими поколіннями Запорізької січі.

«Світлу сторону характеру запорізьких козаків складали - їх добросердя, некористолюбство, щедрість, безкорисливість, постійність в дружбі, так високо цінованою в Запоріжжі, що, по козацьких правилах, за гріх вважалося обдурити навіть чорта, якщо він іноді потрапляв січовикам в товариші, крім того, світлими рисами вдачі запорізьких козаків були - висока любов їх до особистої свободи, по якій вони вважали за краще люту смерть ганебному рабству.»57

Це вже стан душі. Природа його ще більш древня - у кочовому житті. Виросла особлива порода українців у яких кажуть і «група крові» була інша. Що для Ерна – хаотичність, те для козака цілісність світогляду. Порівняння його з усіма мудрецями більш менш подібними по способу життя й поводження не задовільні. Це не пояснює характеру життя й філософії Сковороди й говорить про нерозуміння, природні для Ерна при незнанні історії козацтва. Ерн багато в чому робить помилкові висновки, але спостерігач дивний; душевний стан Сковороди йому відкрився як нікому іншому.


* * *
Як можне порівнювати «відхід» Толстого з вибором Сковородою професії мандрованого старчика. Це можна пояснити тільки впливом особистості Толстого на уяву Ерна. З однієї сторони розпачливий відхід від ненависного способу життя, крах всієї життєвої позиції, і шлях Гр. Сав., органічно пов'язаний з рідним краєм, як продовження його світогляду. Хоча Ерн визнає: «...що Толстой пішов вмирати, Сковорода ж пішов (цікаво, куди це можна піти, живучи в рідному краю) повний життєвих сил і для того, щоб жити58.

Ерн як достеменний філософ 20 століття робить традиційну помилку, відриваючи думку від її оточення, тобто мислителя розділяючи з його краєм, суспільством. Як не боровся він із прагматизмом, принципи філософії пізнання тримали його. Він забув що говорили стародавні: «Перше, що обіцяє дати філософія, - це уміння жити серед людей, доброзичливість і товариськість59(Сенека)


* * *

В. Ерн так і не відповів, чому писав Сковорода; «тому що писалося». Типова відповідь творчого інтелігента нашого часу. Еклектики і псевдопатріоти заявляють, що він був близький до народу - просвітитель і так далі це всіх задовольняє; два три патріотичні заяви і - гоп ля, далі думати не треба. Вважається, що творчість - це таємниця і розгадки їй немає. Можливо.

Записні проповідники, скільки пам'ятаю, за часів совдепії закликали тільки напружено вчитися і трудитися - тоді мов досягнемо вершин, талановитий Паустовський призивав прив'язати себе ременями до письмового столу. Один лише Булгаков – «герої мої вийшли з снів» і «коробочка ожила» і ні слова про напружену працю: виходить все-таки спочатку «сни», а потім азарт сам приходить; спорідненість в праці потрібна перш за все.

Звичайно ж вирішення Сковороди писати пов'язане з його рішенням бути мандрованим старчиком. Сковорода з повагою відносився до слобожанців, до заслуг творців краю його видатних полковників Донця Захаржевського, Квітки. Це і при пристрасті Гр. Сав. до еллінської літератури. Сковорода міцнів в своєму рішенні в перебігу життя - «убуждушеся бачивши славу його». «Потоль ты землею будеш и не преобразишся от нея во Хріста, пока не увидиш светлаго небеснаго человека.» И о сем-то речь будет: «Убуждшеся видеша славу...»60

Помисли Сковороди визрівали в перебігу всього його життя, і вже двісті років вони зріють в нас його шанувальниках. Слобідська Україна формувала Сковороду, він відчував відношення др. Себе земляків. Еволюція Г.С: оди, вірші, трактати. Без відчуття потрібності, значущості своєї роботи, навряд чи Сковорода знайшов би потрібну форму викладу своїх думок. «Лонгин. А ты доселе не знаеш, что сердце есть мыслей бездна? А мысли семена и источник действіям?.» 61

Сковорода великий аматор оригінального слова. Саме словесне визначення викликає в ньому захват, Сковорода просто захоплений словами, можливістю словесного визначення того чи іншого поняття при викладі думки. Це може тільки поет.

Володимир Ерн відзначав що поетичні твори Гр. Сав. на відміну від сучасних письменників і поетів мали адресат. Сковорода знав своїх читачів і любив їх, йому не був властивий егоїзм і жадання успіху. І хоча Ерн і писав російською мовою, був православним, понад усе цінував логос, але читача в народі не мав і весь свій запал розтратив на полеміку з колегами і вивчення другорозрядних філософів як Джоберті. Часи Смотрицького, Туптала, Вишенського, боротьби з із унією, коли людина бралася за перо тільки в самому крайньому випадку, щоб захистити свою віру пройшли.
* * *
В. Ерн цілком справедливо ополчається на прагматистів. Але сам у своїй філософії використовує наукову філософську мову. У філософії Платона він чомусь цілком допускає мову притч і образів, уважаючи його предтечею сучасної філософії, прихильно ставиться до логосу Біблії й святих. Але мова Сковороди трактати діалоги притчі, уже як близькі нам за часом, викликають у нього відому досаду своєю «незручністю».

Сучасна філософська мова - по Ерну - це ясна наукова мова, виконана у чітких визначеннях і висновках. Хоча вже сам достаток філософських концепцій його сучасників соратників по періоду російського ренесансу початку 20 століття ставить під сумнів можливість докопатися до істини.

Очевидячи особистий початок, особиста схильність того або іншого філософа накладають відбиток недомовленості, або невимовності в усі їхніх розумових побудовах. Можна навіть піти далі й визнати невдалим затіяного Солов`йовим обґрунтування християнства науковим філософським апаратом. Марним назвати це не можна: хлопці були розумними ж, читати їх цікаво. Доводиться визнати, що Сковородинівске: йти непрямими шляхами до істини більше діюче якщо не єдине можливе.

* * *


Весь шлях Сковороди - це приклад Християнського життя серед свого народу. «Хто не радіє тому, щоб бути приниженим в ім’я Христа, той не гідний його царства. Хай терпить, хто хоче, в ім’я скупості або честолюбства; я ж, якщо заради благочестивого життя не знесу цієї дрібниці, то буду безсилим і дурним.» 62

Успішність розуміння такого мудреця, як Сковорода не в ерудиції, знанні древніх і Біблії, що саме по собі непогано, а в схожості характерів, щиросердечному сприйнятті старчика. Вірність виводів перевіряється при цьому у визнанні їх людьми. Якщо не «угадати» настрою й сенс життя Сковороди, то й виводи будуть «мимо».

Важлива тема - це Сковорода й суспільство18 століття. Відмітною рисою існування Слобідської України 18 століття була цілісність і гармонійність життя, світосприймання, віри, державності, духовна єдність всіх класів суспільства, вірніше відсутність цих класів.

Кожна філософія, який би універсальною вона не здавалася завжди конкретна місцеві існування й особистості філософа, будь оте навіть такі абстрактні теоретики як Гегель і Кант.


* * *

Льва Толстого з його двома періодами творчості і переконань по аналогії з висловом Ерна про Сковороду можна назвати першим радянським «бічем» (ну полярники знають, хто це такі). Людина в середині своїх років втрачає основні стимули свого життя втрачається пристрасть до кар'єри, забезпеченості. Правда у бичів атєїстічний погляд на життя, але страху смерті не було і в помині і «відхід» їх був більш сковородинівським чим толстовським. Це помісь аскетичного життя зважаючи на неприхотливість умов і суворості заполярного клімату з епікурейськими переконаннями на життя, інтуїтивними і неоформленими (хоча?), людьми які тоді (зараз те його вже немає) не бажали будувати соціалізм (як і О. Бендер) і взагалі, який або філософський …ізм. Правлячий клас терпить таких, зважаючи на їх нечисленність і нешкідливість, як здається. Та і спробуй зробити тут що або. Під черепок не залізеш, що там у кого копошиться. А промисловому комплексу це - «поза темою.»


* * *

Сковорода попереджав про страшну небезпеку в читанні: «…для того с великим опасеніем поступать должно, дабы при самом чтеніи и поученіи в законе вышняго не вплутаться нам в сило лукавое…», «Много жрать, а мало жевать — дурно. Многія, к тому разномысленныя чтущій книги, не будет благоучоным.»63

Він передбачав вплив західної культури на інтелігенцію 19 століття, коли цілісність релігійного мислення була розірвана. Після сковородинівської гармонії із давньогрецькими авторами наступила еклектика раціоналізму, наслідування заходу, «іноземщина й космополітизм» (як казав «дядько Джо»). Сковорода ратував за Христа, і підходить до цьому з боку злободенних проблем людини: осмислити мудрість людей що написали Біблію, їхнє відношення до суті божественного. «Привитайся с древними языческими философами. Побеседуй с отцами вселенськими.»64 Як і Христос, він проти марновірного розуміння релігії. Людина живий організм, вона міняється, але її щиросердечна основа залишається. Христа Сковорода сприймав, як мудреця, до якого можна випробовувати любов і співчуття.

Гр. Сав. не бився над християнством, як Лев Толстой, а приймав його корисні сторони - треба ж розуміти, де непізнаване логічно.

Пізнання себе це девіз Христа. Відкидати ідолопоклонство, що застигло, шукати суть що відбувається на прикладах поколінь - це творчість. Людина живий організм, вона міняється, але її душевна основа залишається. Сковорода сприйняв стародавніх греків, Біблію і Христа. У Мойсеєві Сковорода бачив живу людину, творця народу, що дав істину, і що заповідав виконувати й розвивати її. Це й прообраз Христа про який він говорив - «як Мойсей прообразовав Христа.»

«Сама евангелская премудрость вот что говорит: «Аще бысте веровали Мойсеови, веровали бысте без сумненія и мне.» Видиш, что разуметь Мойсея есть то разуметь Христа; и Мойсей закрылся в евангеліи так, как евангеліе пожерто Мойсеовыми книгами, которых оно есть летораслью.»65

Християнські філософи, на відміну від східних, відкрили внутрішній світ людини. Використовуючи ідентичні методи схід і захід добивалися різних цілей. Єднання зі світом природи прояснення з метою пізнання миру на сході і звернення всередину себе у пошуках бога християн. Розгляд людини, як центру всесвіту, особливо у містиків: Майстера Екхарта, Палами, Ареопагита. У раціоналистів бог це - знання, у християн це людина що володіє знанням, абсолютне знання завжди повертається проти людини і лише знання в конкретній людині благо. Християнські закони без Христа зло. Тільки пізнання законів в Христе дає пізнання блага, (майже, як у Майстера Екхарта), бог це персоніфіковане знання втілене в конкретних людях - Христі.


* * *
Звертання до бізнесменів Харкова.

Вся культура Слобідської України 17-18 столітть створювалася на гроші козацької старшини. Славетні її полковники Донець-Захаржевський, Квітка створювали братчини, шпиталі, богадільні при монастирях, що й складало практичну цінність монастирів, що були й центрами духовного розвитку. Створення університету відбулося на пожертвування купців Харкова, особливо його міського голови Урюпіна.

Творче життя Сковороди можливо було тільки в обставі незвичайної дружелюбності з боку слобідського помісного дворянства й купецтва. У той час заможна частина населення була й вершками культурного суспільства, носіями традицій. Ще не добралися руки дослідників до листів сучасників того часу. Найбільш яскравий приклад - купець Урюпін друг Сковороди, що приклав великі зусилля, на створення Харківського університету й наприкінці життя став безсеребреником.
* * *
Початківцеві: почни з біографії «Сковороди» Ю. Лощіца (видана в серії ЖЗЛ) вона вигідно відрізняється від інших біографічних робіт, присутність літературного таланта (нещодавно довідався що це було першою пробою пера автора, а враження - що писав блискучий досвідчений літератор, ким він безсумнівно і є).

Труди Д. Багалія безсумнівно джерела вивчення біографії Сковороди, але він історик: надто захарастив науковим апаратом розуміння Гр. Сав. Для непосвячених в історичну епоху 18 століття й історії полемічної літератури без подібних знань із його краще не починати.

Ю. Лощіц же навпаки оформляв досить скупі відомості біографії Сковороди особливо першого до харківського періоду відступами про суть і характер тодішньої науки, історичному тлі, географічними описами. Подібний краєзнавчий підхід до філософа, у цьому випадку, - це вдало.

Ще одна вдала робота «Сковорода. Жизнь и учение» Володимира Ерна.

Сковорода філософ, багато в чому черпав свої погляди з фольклору, що був сам козацького походження, вільно користувався багажем української народної психології. І не дивлячись на це зрозуміти його, так як це зробив В. Ерн, без вивчення історії і побуту того часу, могла, дійсно дуже прониклива людина й талановитий філософ володіючий величезною релігійною й філософською ерудицією. Недоліки праці якого, як це помітив Багалій, що стосуються нерозуміння історичної та релігійної ситуації 18 століття на Україні обернулися тепер гідністями, свіжого погляду неупередженого читача. Це дає цікавий погляд православної людини на навчання Сковороди; що гостро почуває всі нюанси й розбіжності із традиційним православ'ям?

По суті, пізній Гоголь і Сковорода в своєї творчості виконували те ж саме просвітницькє завдання. І це повністю удалося в 18 столітті Сковороді при цілковитої релігійності суспільства. Слова Сковороди повчання, трактати були чим те природним в українській традиції розпочавшейся ще із древньої Русі. (Києво-Печерський Патерик)

Навпаки: 19 століття раціоналізму зустріло спроби Гоголя навчати - традиційні винесені їм з української культури - зі зробленим нерозумінням. Чим Гоголь і був безмірно здивований і чого так і не зрозумів. Навіть його друзі слов'янофіли, як Аксакови, не побачили в цьому національної риси. Це й доводить, що ідейних корінь у слов'янофілів на відміну від західників на той час уже не було. Герцен той хоч питався Гегелем. А й кревний зв'язок між простим козаком й козацькою старшиною на той час уже був втрачений. Звідси разюча зміна порівняно з 18 століттям, часів Сковороди, коли його земляки цінували і почитали етичну проповідь, і 19 м, коли Гоголь намагався звернутися до совісті інтелігенції свого покоління, покоління синів слобідських полковників, стовпів свого краю, він зустрів презирливе нерозуміння: отець герой, а син - барига. Bсяк Єремій, на той час, вважав за своє право - собі розумій: відкинути духовний спадок своїх батьків «виколупати самоцвіти з козацьких шабель собі на пряжки від черевиків» (Багалій). Залишається укласти, що Гоголь попав в точку, викликавши обурення своїм «Листуванням з друзями», різнувши по нечистій совісті сучасників “освічених“ європейськими розумами, прагматизмом і витікаючою з нього безпринципністю - «все дозволено» (Достоєвський).

Пізнання для чесної людини - це є покаяння.

У 19 столітті переважав вже шопенгауеровский напрям, філософії світового песимізму - за виключенням Толстого - тому Сковорода не отримав визнання. Людина повинна була «страждати» за ідею, а не веселитися, боротися, а не перебувати в добрості серед природи, Руссо також «не повезло», до них можна приєднати Генрі Торо. Інтеллігенція підсвідомо чуствовала розлад між традицією Володимирського оптимістичного православ'я і європейською філософією привнесеної радикалами, зовні логічною але, “душа не приймала“; «официальный сумашедший» Чаадаєв яскравий приклад. У святих Русі не вистачило сил відродити володимирські традиції світлого оптимістичного православ'я. Ось і страждали серед патріархальної старизни, а найбільш істеричні бросались в тероризм - народовольці.

* * *


Гр. Сав. Сковорода мислитель-краєзнавець. Жоден філософ не визнав «повернися у свій дім» філософською категорією. «Казалось, что в доме моем все для мене равно пріятели. А мне и на ум не всходило оное евангелское: «Враги человеку домашніи его.» Наконец, усиливаясь, как пожар, в телесном домишке моем, нестройность буйности расточенных по безпутіям мыслей, будьто южный ветер потоки, собрала во едино, а мне на память и во увагу привела, реченное оное к исцелевшему бесноватому, слово Христово: «Возвратися в дом твой.» От того начала благоденствія моего весна возсіяла.»66.

Христос це говорив, але зрозумів був тільки іносказане не акцентуючи буквально. У писаннях Гр.Сав. багато разів згадується ця тема. Та й суть ідеї «пізнай себе» він виводив зі своєї землі, як основи філософії. Як ніхто про цьому всерйоз не думав. Подібні думки й не могли прийти, тому що інтелігенція мислила поняттям країни, але не місцевості на якій мешкаєш. Гр. Сав. можна назвати батьком краєзнавства. Що вже простіше - живи по спорідненості у своєму краї.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка