Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка4/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Про любов до свого краю казали багато філософів і письменників але це начебто б як би додаток до основної ідеї й мети, яких за останні 200 років чимало перебрали з усіма …ізмами, а от за основу життя це прийняти якось ні до чого. Тобто, можна й в інше місце з розумом так талантом, отчого б і ні. А Гр. Сав. усе про, сади й глибоке серце тлумачить. Про стежини розуму; замість латині «навіщо те» перейшов на «грубу, недосконалу»(Ерн) староукраїнську мову.

Як правило переважна більшість людей мешкає й працює на одному місці - своїй батьківщині, селі, місті, але ніхто крім Сковороди не сказав їм, що це основа їхнього існування. Багато хто так думають, але як про свої почуття, а не світогляді.


* * *


Життя Сковороди - це споконвічне питання, чи можна геніальному філософові мешкати на периферії, не у визнаному центрі духовної культури, й чи можливо відкриття для себе думок такої людини через сотні років. Тяга мислячих людей до центрів культури природна, потрібно тільки вирішити, що є для тебе цим центром.

Сковорода знайшов насамперед, місце сприятливе для розвитку його ідей, багато в чому інтуїтивно потягнувся до перебування духовно близьких йому людей. Гр. Сав. визнав Слобідський край як споріднений собі землею, кліматом і за духом. А слобідчан - здатних зрозуміти його.

* * *

Філософія Сковороди побудована не на чернечій відчуженості, «якщо залишити осторонь книги, то для мене немає нічого приємнішого ніж розмовляти з своїми друзями, серед яких ти найперший.»67 Писав він Михайлові; мудрець вважає, що дружня бесіда «є двох душ цілування», а чернечий аскетизм вимагає поглибленого споглядання. Феодосій Печерський в «Патеріку.» ходив по келіях і стежив, щоб ченці не розмовляли один з одним. Оптінські старці в цьому випадку відійшли від Печерських традицій. Христос теж розмовляв з учнями. Самітництво?!Сковорода Христа сприймав по козацькі: соратник у справах, мудрець, що зрозумів суть людської натури.«Но послушаймо! Так ли учит Христос наедине любезныя своя ученики? Как познавать? Что есть истинный человек? То есть сын человеч, или Христос, — все то едино.»68



Ідеї Сковороди породжені духом споруджування краю. Моральне життя без надмірностей. «Правда, что было время и теперь бывает, что я для внутренней моей экономіи воздержуюсь и дозволенніи дни иногда от мясояствія и от вина. Ибо то известно, что все благосотворенніи от всещедраго творца вещы не всем и не всігда бывают по случившимся обстоятелствам полезны.»69 Але не аскетичне, а наповнене творчим змістом. Щастя для всіх можливо тільки серед людей що не задавлені рабством. Щастя на землі можливо для людини що займається свідомою працею по душі, у гармонічному суспільстві. Взагалі сама ідея щастя не за горами говорить про духовний клімат Слобідської України 18 ст.
* * *
Якби Сковорода намагався б бути не слобідським мандрованим старчиком, а шукати нові форми вираження або наслідувати європейців то вийшов би ще один «дамський філософ»70 - як «охрестив» Сковорода свого сучасника-антипода швейцарця, вчителя по панських домах І.Вернета - в очах сучасників. Якщо хочеш щоб тебе розуміли - не нехтуй традицією. Ми зараз мислимо інтелігентністю 60 х. років. Не жалувати ж селян у дусі народників, ще невідомо кому кого.

Шанування мудреця в народі просвіченою верствою купців, полковників, і грамотних селян, а таких у той час була переважна більшість, говорить про високе моральне житіє народу. Наступні покоління освічених по європейські (у кантах і гегелях) показали їх, що як не пам'ятають споріднення. Заняття філософією стало долею схоластів від теорії.


* * *

Старецтво Афонське і мандровані старчикі України мають одні православні коріння. Відмінність - в характерах, вдачах, нації української і російської, - відмінність в способі життя. Російський старчик сидить в скиті і до нього йдуть поклонитися; український - ходить по селах і повчає.

Російська православна віра - більш ревна вимагаюча «чудесь великих», благосністі святих, поклоніння.

Козацька православна віра - в ній Христос сорат­ник в справах і в бою.


* * *

Для мене Сковорода насамперед людина близька за духом і прекрасний співрозмовник. Є, багато чудових талановитих філософів, що нехай навіть перевершують Сковороду ерудицією (Хто?), але з ними не утворюється внутрішнього діалогу. Не часто трапляється знайти в житті близьку за духом людину, але щоб у писемному світі було двох душ цілування - це удача, що може трапитися раз у житті, і те не кожному. Серед відомих міслителей приклади подібної зустрічі це Булгаков - Гоголь, Ніцше -Шопенгауер у Сковороди це були греки, Еразм Ротердамський. Ще рідше зустрічається, що це твій земляк і великий мудрець. Від цього повага до своєї землі зростає незмірно - земля яка щедра Сковородою.


* * *

Сковорода дуже цінує щиросердечну настроєність, коли думки зайняті благим. У листі Михайлу про ченця він ремствував на поганий настрій. Дурні думки, дурні люди чорнять душу, йде настрій. «Что нам ползы приобрeсть цeлой вселенной владeніе, а душу потeрять? Что ты в мирe сыщешь толь дорогое и полезное, что б замeнять отважился за душу твою?» 71

Даймон що відає - це від ведення дурного, непотрібного, збиває людину зі шляху вибраного, забирає час необхідний для досягнення мети. Даймон у Сковороди це внутрішній голос. Діалог іде в людині на два голоси.

Гріх - це помилка,«…о сем імею мненіе з Максимом Святим. Он говорит, что нет негде злости, ни в чем никогда. Как же так, если видим, что почти везде одна злость? Он учит, что злость не что иное, точію те ж от бога созданніи благіи вещы, приведенны кем в безпорядок»72.

Храм - це настрій; потрібно створювати собі настрій. «Пам’ятай, що ти храм божий. Збережи тіло в чистоті! А перш за все збережи душу!» 73

Сковорода говорив про мізерність сучасної йому філософської думки - це від розкиданості в читанні. Сучасні йому мислителі європейці його не цікавили (Руссо, Вольтер). Творчість його живили тільки стародавні греки святи і Біблія.

* * *

Цілих сто років до друкарських видань Сковороди ходили списки його трактатов серед освічених земляків краю. Розповсюдження рукописів Гр. Сав. за ці роки окрема тема для вивчення.



А чи користувався б Сковорода такою увагою і турботою у іншому місці і часу, як Слобідська Україна 18 століть, таким розумінням і пошаною його з боку грамотного, релігійного, працелюбного народу. Сковорода був думками у вічному, але така чуйна і ранима людина не розкрилася б у іншому місці. «Дуже важливе значення має, з ким щоденно спілкуєшся і кого слухаєш. Поки ми їх слухаємо, ми цей дух в себе вбираємо74

Поки є в якому ні будь Переяславі як це і було півтори сотні років назад невідомі знавці збирачі рукописів Сковороди,75 є сенс писати для них: навіть один праведник…, то і не дарма Булгаков і Сковорода протистояли Лікоспастовим.


* * *

Сковорода не квапився в ченці; одна справа Спас, інше - «стовпи необтесані»: «Ах, преподобные! — возразил он с горячностію, — я столботворєнія умножать собою не хочу, довольно и вас, столбов неотесаных во храме божіем.» 76 Із чого б це їм поклонятися?


* * *

Історик Грушевський робить вивід, що в загальній масі українська шляхта правобережної України 16 століття, як і польська, того часу, до освіти краю була байдужа; весь прибуток йшов на прикраси зарубіжного виробництва, а край зубожів. Питання культури шляхту не цікавили. Як це схоже на наш час, лише ось шляхту замінив в цьому чиновник.

Ідейним ядром культури на Україні було Запорізьке козацтво. Про це писав Яворницький77, і новітні дослідники78. Козацтво, що прийшло на Слобідську Україну, висунуло своїх видатних діячів, в освоєнні краю це - полковники Квітка, Донець Захаржевський та ін.

Про культурний рівень козацьких полків що прийшли на Слобідську Україну можна судити по тому успіху в освоєнні території в яким вони домоглися за 17-18 століття. Жодного конфлікту із владою, бунтів, вирішення питань тільки політичним шляхом. Із цього зрозуміло поважне ставлення московським урядом до привілеїв козацтва. І це на тлі розпуску Запорізького козацтва. По контрасту з російським мужиком, схильним до безглуздих стихійних бунтів. Віковий пристрій козацького побуту на демократичних основах пройшов перевірку часом.


* * *

Сковорода не був таким вуж злиденним дідом ходячим із ключкою по селах, як це зображує В.Ерн. Жив він у знайомих поміщиків і по монастирях, мав запас токайського вина. Це говорить про те, що з Угорщини він вийшов не шарпаком і пішки (як для дотепу затверджував Гесс де Кальве). Спілкувався в основному з освіченим колом друзів земляків, їм же й адресував свої трактати.

Сковорода любив не юрбу, а дружню бесіду.«Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що ставить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій, найліпшою прикрасою життя.»79 Народного покликача й трибуна з нього, як не намагалися історики демократи, робити неправомірне, були бесіди з однодумцями учнями здатними зрозуміти складну пересипану біблійними цитатами сковородинівську думку.

І я думаю «ображатися» на велику кількість «незрозумілих» цитат з Біблії в трактатах Сковорода не потрібно, він спорудив своєрідний щит для українців проти змія Біблії. «Библіа есть то же, что сфинкс. Она портит и мучит не познавшаго самаго себе и слепца в собственном доме своем.» 80 Актуальність цього зберігається і зараз - всі ці новорелігійні …ізми, яких можна «бити» тільки біблейськими текстами.

З наших сучасників адже ніхто не читав Біблії, а якщо і читав, то мало що чіпало душу. Цитати Сковороди потрібно сприймати без зіставлення з самою біблією. Який був підхід Сковороди до них, кожен додумуйся сам.

Сковорода містик по своєму світовідчуванню, він православний тільки за традицією, сприймає православ'я з історичної точки зору. Релігійна аргументація й тематика цитат з Біблії не роблять його релігійним діячем. «Він природний, а не церковний», - загадкова фраза В.Ерна. Цікаво, що Ерн розумів по природністю з його рафінованістю у філософії в підході до життя.

* * *
Шлях україців від св. Феодосія до Сковороди, від подвижництва до традиційного усвідомлення українського образу життя. Сковорода не прямо запозичає фольклор, це його особиста творчість, поезія. Приємна бесіда в нього: «Розговор есть сообщение мысли и будто взаимное сердец лобызание; соль и свет компаній – союз совершенства»81, це відрізняється від святоотецької відчуженості, спілкування до бога з молитвою. Чернецтво, аскетизм в усім світі має спільні риси. Людство щораз вирішує на користь життя, відставляючи чернецтву роль лабораторії духу. Моральна досконалість народу, створення внутрішнього миру на сприятливому національному ґрунті розпушеним поколіннями це ціль епосу й Сковороди.

«Боже мой! Коликое в нас нерадeніе о снисканіи и о храненіи драгоцeннeйшаго небес и земли сердечнаго мира? О нем одном должен человeк и мыслить в уединеніи и разговаривать в обращеніях, сидяй в дому, идяй путем, и лeгая, и востая. Но мы когда о нем думаем? Не всe ли разговоры наши одни враки и бeсовскіе вeтры? Ах, коль мы самих себе не узнали, забыв нерукотворенный дом наш и главу его — душу нашу и главу ея — богообразный рай мира!» 82

Етична неспроможність демократичних діячів 19 століття вимагає ще вивчення: як розумні талановиті люди змогли так швидко піддатися західним ідеалам раціоналізму, забувши свою історію і культурні досягнення своїх предків.

Цікавий збіг думок Сковороди з критикою прагматизму Ерна. Сто років тому людина вже замислювалася над цим, але теж не була почута.

Ідеї витають в повітрі; цікаво чи усвідомлена демократична сліпота того часу і байдужість до народу інтелігенції, або нас чекає черговий виток преклоніння перед заходом. Хоча, зараз більше «кожен своїм думкою багатіє». Звідки таке презирство до своїх корінь, невже все та ж стомленість «мертвечиною бурси», від якої стогнав Крестовський. Такі не розмовлятимуть з богом.

Абстрактне щастя по лейбницям – мов людина має бути щаслива вже тому, що винна: народ треба зробити щасливим проти його волі - і прийшли до тоталітаризму. Етична досконалість народу, створення внутрішнього світу на сприятливому національному грунті розпушеною поколіннями це мета епосу і Сковороди. Але можливо, участь кращої частини інтелігенції в огуманізуванії суспільства - це міф.
* * *
Народ вірує за допомогою казок, образно. Зі святими в цих легендах відбуваються історії близькі світовідчуванню людей: абстрактні поняття триєдності бога мало що говорять селянину. Це те саме що образності Сковороди. У нього міцний жарт - цвях аргументації. «Афедрон со всяким своим лицем есть афедрон. Но храм божій всегда есть вместилищем святыне, хотя вид имеет блудных домов. Женская плоть не мешает быть мужем мужескому сердцу.» 83

Окрема тема - Сковорода й фольклор.

Традиційні системні мислителі егоїстичні по своєму світогляді, до народу їм - по стільки по скільки, народ у них це аргумент у суперечці, як якесь «святе й неподільне». Тому жива філософія Сковороди ними й не прийнята як нібито безсистемна, та й ще пересипана народними елементами фольклору.

Син козака й не міг бути байдужим до людей. Моралізування перших трактатів («Початкових дверів…»), змінилося в наступних трактатах живим діалогом пересипаним гумором, набула щиросердність. Вплив епосу на філософію слобідського мудреця доводить глибину змісту, вплив на нього думок великих Платона й Сократа й біблійних пророків. Реабілітація фольклору, епосу народу в наш час куди, як актуальна.


* * *
Сковорода зжився із давньогрецькими авторами й з Біблією, але його думка втілилася в національних образах і фольклорних символах. Кожний його епітет, порівняння символічні, без чого «раніше не проживалося» по його ж словах. Творчість Сковороди самобутня й у той же час традиційна, це і є істина творчість.

У Біблії пророцтва вимовляють люди, слова приписані реальним персонажам. Якщо відокремити слова від людей - буде догма. Про це говорить і Сковорода..»библіа есть то тяжебное дело богу с смертними.» 84 У Сковороди в кращих традиціях мудрості істини вимовляють персонажі; вони мислять в конкретній в обстановці - Слобідського краю 18 століть, і тлумачення ними істини надається на суд кожному читачеві.

Істина неможлива в абсолюті, воно відроджується в людях. Хіба раціоналісти минулого століття могли всерйоз сприймати твердження Сковороди, що суть всіх світових явищ є серце людини. Філософи 19 століття вірили в абсолютну істину, правда вона вислизала в них в різноманітні філософські …ізми, як той птах, якого ловив і ні як не міг піймати філософ у притчі в Сковороди. «Пустынник обитал в глубоком уединеніи. Он каждый день при восхожденіи солнца всходил в пространный вертоград. В вертограде жила гірекрасная и чрезчур смирная птица. Он любопытно взирал на чудныя свойства оныя птицы, веселился, ловил и темь нечувствительно провождал время. Птица, нарочно близко садясь, куражила ловлю его и казалась тысячу раз быть в руках, но не мог ее никогда поймать. «Не тужи о сем, друг мой, сказала птица, что поймать не можеш. Ты станеш век меня ловить на то, чтоб никогда не уловить, а только забавляться.» 85

Сковорода філософ-містик, тому природно на покоління гуманітаріїв 19 -20 століть він вплинути не міг. Але його прекрасно розуміли сучасники - земляки виховані на Біблії, світогляд яких був цілком релігійним.

Відлюдники ченці школи св. Феодосія чужі безособової містики візантізма, що мала своє коріння ймовірно від монотеїстської релігії, розчинення в безособовому бозі – космосі особи що медитує, це може бути і плідно у духовному плані, але не православно. А от сковородинівська «плетеночкі», «корзиночки» - погляд через Христа. «А что ж есть вeра, естли не обличеніе или изясненіе сердцем понимаемой невидимой натуры?.»86 Християнська течія - не стяжателів 15 віків при величезній духовній до них пошані російського релігійного сучасного ним миру потерпіла поразку, бо по внутрішній своїй суті чуже православ'ю.

Православна віра конкретна; без храму і червоного кута вона не може існувати. Це симптоматично: заперечення плоті має не буквальне, як у Візантії, а символічне значення.

Наша людина не помацавши - не повірить, а, не повіривши, не полюбить. Я вітаю всі релігійні течії в православ'ї що не входять в суперечності із сповіданням віри, яке історично склалося.

Церква стоїть посередині; з одного боку містики з іншою ідолопоклонники скачування в будь-яку з цих сторін, це вже не православ'я. Найбільш вірний шлях це захоплення народом праведниками и таких учителей як Сковорода.

* * *


Хіба можна зрівняти (а деякі дослідники порівнювали) останні роки Спінози у відчуженому середовищі, де вважали його в найкращому разі диваком і затворником, де він створював свої праці в глибокій самітності. І Сковороду, що писав трактати для навколишніх «старосвітських поміщиків», у духовно близькій обстановці слобідського краю, сприятливого укладу життя, серед природи й вільних православних людей.

У Сковороди більше боріння духу, ніж драматизму існування, скажемо, як у далекого але близького йому за духом японського поета Мацуо Басьо. Він не замерзав і не голодував, як японець 16 століття, український край того часу був заможний, а люди й донині гостинні. Філософія Спінози безлика. Сковорода - душе знавець.


* * *
Східні містики - пантеїсти, очевидно це прагнення до єднання з природою в духовній прострації. Чи паннотеїст Сковорода або він подолав це і з'єднався з Христом? «В библіи бог именуется: огнем, водою, вeтром, желeзом, камнем и протчими безчисленными именами. Для чего ж его не назвать (натура) натурою? Что ж до моего мнeнія надлежит — нелзя сыскать важнeе и богу приличнeе имени, как сіе. Натура — есть римское слово, по-нашему природа или естество. Сим словом означается все-на-все, что толко родится во всей мира сего машинe, а что находится нерожденное, как огнь, и все родящееся вообще, называется мир.» 87 Всяка релігія містична в своїй суті.

Містичне життя по Сковороді цінне тільки в соборності. Святоотечні напрацювання східних містиків, це цінне джерело методології вироблених століттями. Мислення Сковороди розвивало українські традиції пошуків істини, це, як би новий виток православної думки.

Трагедія Іудеї, в тварному підході до закону. І монотеїзм Візантії - знову приводить до рабства застиглої думки. «И сіе мудрованіе мертвых сердец называет пустою философіею, которая бражничит по бурде стихійной, препятствующей философствовать по Христе, о коем к галатам: «Посла бог духа, сына своего, в сердца ваша...» Таковое мудрованіе, понеже вовся райскому нашему восходу в первородный мір мешает, оттаскивая долу око наше.»88

Мойсей і греки думали, що їх творчий процес завершиться абсолютною істиною, і далі тільки потрібно буде виконувати її. Самі люди творчі, вони думали, що нащадки стануть кретинами - що часто і траплялося - неначе творчий процес хоч на секунду може зупинитися.

.

* * *


У Сковороди, як і у Сартра існування передує суті: спочатку задум потім виконання. Сковорода релігійний екзистенціаліст, у нього людина реалізує свою суть через пізнання саме себе свого божественного початку.

«Весьма тот редок, кто сохранил сердце свое или, как обще говорят, спасл душу свою. А как научил нас Іереміа, и ему веруем, что истинным человеком есть сердце в человеке, глубокое же сердце и одному только богу познаваемое не иное что есть, как мыслей наших неограниченная бездна, просто сказать, душа, то есть истое существо, и сущая иста, и самая ессенціа (как говорят), и зéрно наше, и сила, в которой единственно состоит [родная] жизнь и живот наш, а без нея мертвая тень есмы, то и видно, коль несравненная тщета потерять себе самаго, хотя бы кто завладел всеми Коперниковыми мырами. Но никогда бы сего не было, если бы старалися люде уразуметь, что значит человек и быть человеком, то есть, если бы самих себе узнали.»89 У Сковороди серце - основне джерело вчинків. У Сартра так і не зрозуміло, що ж рухає вчинками людини.

* * *


Розходження між долями Христа й Сковороди.

Христос жив і проповідував у часи закону Мойсея для іудеїв, а закон переслідував інакомислячих. Іудеї жили в страху перед богом на небі й перед законом на землі. Христос приніс людям любов, благодать, думку про вольне через любов підпорядкування законам життя. І в тім світі загибель Христа, як порушника закону була неминуча. Потрібні були сторіччя, щоб ідеї Христа дали коріння серед інших народів, у тому числі й на Українській землі, волею історії що була на перехресті європейської й азіатської думки.«Далі, більшість зовсім не знає, що значить жити, і хоч вони й бажають їсти, щоб жити, однак не можуть по-справжньому жити, бо навчитися найвеличнішому мистецтву життя — справа дуже важка, і один тільки Христос може це дати і навчити.»90 Смерть Христа - це неминучість страждань безвинних людей за помилки інших.

Слобідська Україна в18 віці була краєм грамотних, всебічно освічених людей.91 Тому доля Сковороди зложилася в дусі вчителя й відданих благоговіючих учнів, із числа мислячих представників народу, залишила слід у пам'яті людей, як насамперед пошуки Христа, місця людини в житті.

* * *


Істини Сковороди, крім їх всесвітнього значення, конкретні для даної місцевості й часу -Слобідської України, 18 століття. Це ємний добір ідей для гармонічного існування у своєму краї. Істини в інтерпретації Сковороди знаходять обличчя, втрачають безликий универсум і найбільш зручні, а можливо тільки так придатні для сприйняття.

Кожний філософ переломлює істини крізь своє світовідчування, відбираючи їх по своїй схильності виражаючи їх рідною мовою. Сковорода адаптував істину, конкретизуючи в живих діалогах, розбиваючи по характерах.



«Лука. Мучишь мене, друг любезный. Может быть, оно и так, как сказуешь. Но ты, уничтожив мои мненія, своих мыслей не даешь.

Друг. Послушай, душа моя! Я и сам признаюсь, что точно не знаю. А если тебе понравлятся мои мысли, так поговорим откровеннее.»92

У своє поняття - пізнай себе, Сковорода вкладає відкритий сенс, виражаючись образно, признаючись (багато в чому, лукавлячи як завжди) що, мов, сам до ладу не розуміє, пропонуючи подумати над цим разом.

У своїх діалогах Гр. Сав. поліфонічний - він розділяється: Григорій як правило висловлює основні переконання, а співбесідники обдумують нюанси, виражають сумнів. Але ці сумніви ще одна позиція Сковороди, неначе в ньому говорить внутрішній голос селянина. Він сам себе ставить під сумнів, а іноді і насмішкам, правда добродушним, як і вважається серед друзів однодумців. Та і сам мир поселянина його тримає; не дає зависокоситися, удариться в аскетизм абстрактної думки.

Сковорода не боїться жити і мислити в світі, не боїться, що мир зловить його. «Если бы ты мне всевселенну дарил по плоти, я бы отказался. И малыя сторонки моея матери Малороссіи, и одной ея горы не взял бы. Где мне ее девать? Телишко мое есть маленькая кучка, но и та мне скучна.»93 Козацька природа це як щит.

Гр. Сав. захоплюється мудрістю стародавніх, але це не благоговіння, а відчуття життєвості мудрості, можливості її прищепити сучасникам. Сковорода в самосвідомості і само осміюванні бачить засіб уберегтися від схоластики мудрування в дусі Спінози.

Не дарма зниклі на 200 років трактати Обсерваториум 1, 2 містять величезний запас сатири на філософію яка мабуть не вподобалася(?) масону Арсеньєву, утримувачеві цих рукописів. Сковорода не може і не хоче зовсім відірватися від землі. Він залишає нам, читачам, право встати на будь-яку з його точок зору, не боїться піддати сам себе критиці і навіть подає навідні думки до цього, це процес пізнання сумнівом, пошуком істини.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка