Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка5/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

* * *

Можу собі уявити, що рухало «матеріалістичними принципами» в книзі мистецтвознавця І.А.Табачнікова, за часів совдепії, про Сковороду, що підготував до видання його двотомник повного зібрання творів і детальні коментарі до них, дослідника що знайшов бракуючі рукописи мислителя. (Сіон1,2, «Пря біса з Варсавою»).



Мова йде про те, що Табачніков прикривав тріскучою ком. ідеологією містика Сковороду. А сенс був один - видати і популяризувати. Не став же він ставити під загрозу з основною справою невідповідність своїх писань і видання Сковороди. Підсумок очевидний, Сковорода виданий великими тиражами. Тепер, як би попи не поперли - ан “не по зубах салата.»

* * *


Еразм Роттердамський мимохідь написав «Похвалу дурості» рахуючи її, як і «Розмова запросто» чим те на зразок відпочинку від основної праці - вивчення античних авторів.

Ганс Християн Андерсен писав довжелезні драми рахуючи себе драматургом і знічев'я пописував казки. Хто там знає ці драми, зате з дитинства ми пам'ятаємо майже напам'ять його Кресало і Дюймовочку.

Міхаїл Булгаков між пієсамі писав “одну дрібницю“- «Театральний роман».

Григорій Сковорода писав свої «кошики», «забавочки» «забавляя праздність». «Прійми от мене маленькій сей дарик. Дарую тебе мою забавочку. Она божественная.»94

Геніальне не має певної личини і «серйозного» змісту.

* * *


Сковорода сам любив повторяти, що вивчати що або - це виписувати «прислів'я вишукані за змістом» які полюбилися. «Я не хочу, щоб тобі залишалися невідомими ці вишукані вислови, які мені дають величезну насолоду, а я знаю, що ти, як це і властиво дружбі, поділяєш мої смаки» (у листі Михайлу)95. Це метод протилежний системному науковому вивченню, на якому базується сучасна філософська наука. Так можна й читати Сковороду: не намагаючись зрозуміти ціле - воно прийде саме з розумінням його особистості. Сковорода пише не для всіх, але його може зрозуміти будь-який вдумливий читач. Якщо почати саме з «тих присливій.» Вони цілком закінчені й живуть самі по собі, і в теж час складають одне.

Сковорода мабуть не дуже цінував своє особисте житіє і присвятив себе життю. «Жизнь не то значит, чтоб только есть и пить, но быть веселым и куражным, и сытость телесная не даст куража сердцу, лишенному своея пищи.», «Житіе значит: родиться, кормиться, расти и умаляться, а жизнь есть плодоприношеніе, прозябшее от зéрна истины, царствовавшія в сердце их.»96 Що й було справедливо, бо жив він як учив.

.
* * *
Думки Сковороди не відокреми від його особи; ми сприймаємо їх переконливість тому, що людина написала їх, прожив і відкрив їх для себе. У кожного виконавця гітара звучить по разному, талановитий виконавець вкладає свою душу в ноти, так і особа що вимовляє істини впливає на зміст.

Сковорода говорив, що немає нічого такого, що б люди раніше не придумали, що будь-яку вподобану думку можна рахувати своєю і «не важливо хто її перший відкрив», а істина безначальна. «Верю. Кто что нашел и любит, тое своим ему быть может, а истина безначальна.»97 Сковорода привертає нас тим, що жив не в келії вдаючись до медитації, а серед природи і в тісному спілкуванні з людьми. Істина безначальна, але він освоїв її і переказав нам від цього вона стала істиною Сковороди. Істина не буває безликою, потрібно щоб хто те сказав її. Істина у кожного своя; це відношення до життя. Це і є єдина методологія пізнання по Сковороді.

Людина це модель всесвіту і, коли вона розмовляє сам з собою - вона спілкується з богом, це розуміли біблейські пророки, ототожнюючи свій внутрішній голос з голосом бога. Бог не є абстрактною істиною, науковим відкриттям; бог це людська істина, а чоловік пізнаючи себе, як всесвіт тим самим пізнає бога..» Ничто же бо есть бог, точію сердце вселенныя; наше же сердце нам же есть господь и дух98

Абстрактна філософія пишеться божевільними філософами, “очі яких на краю землі“ говорив Сковорода.99 Він забув додати, що застосовувати ці істини, так би мовити винайти технологію застосування їх - завдання кожного мислителя і народу, і робити їм це треба спільно.

Сполучною ланкою між греками й Сковородою в відношенні до спорідненості праці міг бути Майстер Екхарт. Знаючи що Сковорода бував в Угорщині, Австрії цілком можливо міг познайомитися з його працями, на той час Майстер Екхарт був уже визнаний основоположник протестантизму. Без цього не було б ґрунту для настільки логічного розвитку ідей Сковороди про спорідненість праці. Греки це для Сковороди м'яза, а кістяк Майстер Екхарт, Біблія - ґрунт для одкровень. Може і так?

«Знай, друг мой, что библіа есть новый мир и люд божій, земля живых, страна и царство любви, горній Іерусалим; и, сверх подлаго азіатскаго, есть вышній. Нет там вражды и раздора. Нет в оной республике ни старости, ни пола, ни разнствія — все там общее. Общество в любви, любов в боге, бог в обществе. Вот и колцо вечности! «От человек сіе невозможно.»100

Майстер Екхарт пізнавав проблеми спілкування людини з самим собою, як з богом, Сковорода з'єднав це з козацькими потребами. (Може безпосереднього впливу його на Сковороду і не було?)

Сковорода от уже більше 200 років запалює звісні «екхартівскі іскорки», що блиснули, то отут те там у душах людей; від найвищих інтелектуалів Толстой, Ерн до «малих» інтелігентів (учитель у Переяславі 19 в.).


* * *

Володимир Ерн своїми парадоксальними «твердженнями» про козацьку природу Сковороди й недооцінкою освіти Українського народу 18 століття: «Некультурність цього майже бродячого населення, що не забуло ще свою давню схильність до поневірянь тільки що починаючого осідати.»?!101, обґрунтував необхідність праці Багалія про Слобідську Україну, із чим той і блискуче впорався.

Д.Багалій не робить виводів в своїй «Історії слобідської України», там один фактаж, багатющий звичайно. Але цілісна картина не дивлячись на це виходить завдяки самому цьому яскравому періоду - Слобідчини 17-18 ст., періоду її героїчного створення. На відміну від Грушевського ідейній спрямованості немає, це і не в характері наукового методу Багалія. Цім грішить і його біографія Сковороди що перетворилася на огляд фактів, і думок дослідників про Сковороду. У Багалія багатий фактаж з ким і коли зустрічався Сковорода, але немає відомостей про цих людей їх душевних якостях, своєрідності відношення до релігії, освіти; чим Слобідчина відрізнялася від Гетьманщини, вплив на трактати Сковороди персонажів - його друзів.

Як історик він вписав Сковороду в літопис України, довів органічність мудреця своєму часу і народу, не будь його невідомо коли відкрили й видали Сковороду, не було б книги Володимира Ерна. Своє завдання історика він виконав. Його «Історія Харківського намісництва» в цьому відношенні більш показова. Це як Паустовський в мемуарах з опису природи виразив літературний клімат Одеси.

Сковорода сам не надавав значення своєму особистому життю, але його митті прослизали в листах до Михайла; це як в старій фотографії якась деталь создає атмосферу життя.

Шкода, що немає хроніки житія Сковороди день за днем, як в цьому таланило шанувальникам інших філософів. Залишилися тільки миті його думки в листах Михайлу. Зневага Сковороди сього хвилинними подіями відома. Можливо, залишилася його епістолярна спадщина, ще не виявлена в архівах?

Відношення до Сковороди земляків вже можна побачити в тому, що друзі Яків Правіцкий і Михайло Ковалинський дбайливо зберігали і переписували Сковороду, ставлячи його разом із стародавніми письменниками України. Це прославляє їх над подальшими бездарними дослідниками говорить про цілісність сприйняття того часу, про звичайну духовну письменність.

Яків Правиць кий, на відміну від Михалка, став священиком, прожив все життя на Слобожанщині і спілкувався з Григорієм Саввічем все 30 років. Скромні люди іноді бувають удачливіші в історичному плані, йому ми більш «заздримо» чим Михайлу Ковалінському.


* * *

Настав час відновити істину, зняти купюри зі змушених стверджень часів совдепії про революційну народність Сковороди. Сковорода найкрупніший містик. Спадкоємець великих християнських містиків Діонісія, Григорія Палами та ін. (можливо й Майстера Екхарта).

Але упускаючи етнічні сторони в містичному відчутті у народів можна «виплеснути разом з водою і дитину» заблукати в різноманітті дослідів в розумінні абстрактного містицизму. Етнічне і містичне в народі міцно зв'язано, і відокремити їх означає знеособити позбавити емоційності душевності сприйняття. Козаки з яких і відбувся Сковорода підняли православ'я, як ідеологічний прапор національної боротьби, це була бойова віра на відміну від мучеництва перших християн. Досить почитати Смотрицьких і всю, полемічну з Унією літературу 16 століть.

Без національних особливостей в сприйнятті кожного великого мислителя можна спуститися до абстрагування і схематизму в підході до містичного. У пізнанні духу це може завести в безвихідь, позбавити життєвих соків розум того хто пізнає. Важливо не відривати мудреця-містика від його оточення, інакше сенс його учення не відкриється. Це ж не готель Хилтон, або Макдональдс, які скрізь в будь-якій країні однакові.

Духовні пошуки бувають двох «типів». Яскраві представники їх в православ'ї це - св. Антоній і св. Феодосій Печерський.

Перший з них св. Антоній - практик внутрішньої лабораторії духу, відлюдник про яких Сковорода говорив «що відлюдником може бути або геній, або дикий звір»: «святі люди і пророки не тільки зносили нудьгу повної самоти, але і безумовно тішилися самотою, зносити яку так важко, що Аристотель сказав: «Самотня людина - або дикий звір, або бог.» Це означає, що для звичайних людей самота - смерть, але насолода для тих, які або зовсім дурні, або видатні мудреці102

Другий - св. Феодосій Печерський, творець народного менталітету, засновник українського духу, що вплинув на всю історію України.

Сковорода представник другого напряму містики і черпає своє натхнення в дружньому спілкуванні із земляками. «Через те, що дружба така божественна, така приємна річ, що здається, ніби вона сонце життя.»103 Він не просто містик, а наш земляк, культурно узагальнюючий духовні накопичення свого краю. І диво, народитися і ходити по тих же місцях, тій же землі, що і Сковорода. Хоча, як сказав булгаковський персонаж Воланд: «просто так чудеса не відбуваються».


* * *

Для сприйняття Сковороди потрібно мати певні риси характеру, щось загальне з людиною - Григорієм Савичом; крім схильності до філософії відчувати інтерес до народної культури, мові, мати серцевий склад характеру, дружелюбність. Сковорода кохався у притчах, алегоріях, символах, мав асоціативне мислення.



«Григорій. Вот, например, безкрасочное слово — «Вся погибнут.» Но коль красно сіе ж самое выразил Исаіа: «Всяка плоть — сено.» Сноп травы есть то пригожій образ всей гибели. Сам Исаіа, без фигуры, сказал следующее: «Дати плачущим веселіе.» Но коль благообразно и краснописно то же он же: «Скочит хромый, аки елень.» «Востанут мертвыи.» 104 Сковородинівське «всяка плоть - сіно» містить більше риторичний зміст: відношення до матеріальних речей, як до минущого.

Сковорода з інтересом ставився до проявів істинного життя. Інша справа притчі, жарти розказані живою народною мовою. Подібним відношенням він не засушує свої думки догмою, зберігаючи живий зв'язок з навколишнім його світом, не виводячи «формул» істини. Істина в нього виявляється тільки в живих, тобто «грубих» з погляду В. Ерна, образах. «Проте мудрець повинен і з гною вибирати золото.»105

Сковорода розробив характери друзів-сучасників, як в телесеріалах: Опанас скептик, гострий на мову, у всьому сумнівається, нічого не приймає на віру - він земний, Григорій, Лонгин дидактичні, уїдливі.

«Афанасій. Вот разъехался с баснями! Все твое доказательство на пустых небылицах.Григорій. Евангеліе разве не притчами учит? Забыл ты храмину, дураком основанную на песке? Пусть учит без притчей тот, кто пишет без красок!»106

Нема що говорити, що для бердяєвих думки Сковорода закритий. Сухим філософствуванням отут і не пахне.

Сковорода був громадянином світу, але і слобідським старчиком 18 століття й мешкав серед земляків - козаків. Характерна риса сучасної інтелігенції 20 століття що нарешті то припинила «порятунок» мужика, й занялася лабораторією духу.
* * *

Відомий вплив на Сковороду і відношення його до Біблії й літератури еллінів, це ґрунт із якого він черпав життєві соки для своїх творів. Але повинен був бути імпульс що оформив розрізнені думи, людина яка вплинула на Сковороду, лад його думок.

Без учителя не обходиться жоден мислитель, аналогії, Сократ-Платон, Платон-Аристотель, Аристотель – Олександр Македонський, ближче Ніцше -Вагнер. Можливо для Сковороди їм міг бути Еразм Ротердамський, Майстер Екхарт, хоча б, як людина що звернула його увагу на іскорку пізнання що блиснула іншій людині. Недарма в Сковороди кращі співрозмовники «мертві», тобто книги, мислителі минулого. «О, якби у мене тоді був порадник! О книги, найкращі порадники107

Щоб оцінити генія повинен прийти інший геній. Сковороду оцінили Толстой, Ерн, Булгаков, десяток рядових дослідників нічим отут не допоможуть.

За 200 років знайшлися люди душевно ближні Сковороді, вони не знали його особисто - але ввірували, що важливо (переяславській учитель). Без цього спілкування Сковорода себе не бачив; його ідеї оцінили Толстой, Ерн, Булгаков, десяток рядових дослідників нічим тут не допоможуть.
* * *

Хоч на Русі й шанували пустельників, таких, як Антоній Печерський, але Сковорода був спадкоємцем соборності; культури полемічної оборони православ'я, зріс на незалежності думки, щепленою школою Києво-Могилянської академії. Він заявляв, що його основна мета «досконалість горніх думок»: «Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святыне, размышляяй пути ея в сердце своем, и в сокровенных ея уразумится»108, всі його трактати на староукраїнської адресовані українському народу, повні практичних моральних думок. Фактично вони охоплюють всі сторони життя сучасників (крім неправедних).

Сковорода вписував у звичайні традиційні сюжети незвичайні думки. Незвичайні для земляків, але традиційні у світовій філософії. Він успадковував форму в українських мислителів попередників, оборонців православ'я.

Самопізнання по Сковороді відбувається за допомогою вибору життєвого шляху, веселощів серця, шанування батьків, виховання (Конфуція Сковорода не читав?). По контрасту, подальша нав'язливість моралізування Гоголя в «Записках»: навкруги й поруч «потрібне те так потрібно це, поневолі викликає роздратування; і ненав'язливий виклад у Сковороди; часом загадковий і дотепний, здатний «роздратувати думку» (Ск.)

«Афанасій. Так выплутайся же ты мне из сего узла: для чего мне нельзя найтить человека?

Яков. Фу, для того, что не знаеш, что то есть человек. Не узнав прежде, что значит адамант, ни с фонаром, ни с очками не найдеш, хоть он есть в гноище твоем. Ну! Найди мне, если скажу, что в домике твоем есть амбра.

Афанасій. А бог ее весть амбра или умбра.

Яков. Э! Не умбра, но амбра.

Афанасій. Амбра твоя что значит — не знаю.» 109

.

* * *



Мислителі 19 століття шукали істину у гегелей і кантів, а вона ходила по церквам в бабиній хустці і з костуром. Ще Бердяєв писав: “у Санкт Петербурзі шукали таємні містичні суспільства, в кожному підозрювали посвященність.110

Перефразовуючи Чжуан Цзи про те, що природа мовчить про себе, - страна мовчить про свою культуру, православна людина вірує, а не говорить про це. Істина лежала під ногами; ходити по Русі і нічого не бачити, на це здатна тільки наша інтелігенція. (А ось же побачив Ерн в Сковороді і поділився з нами).

Сковорода закликав ще в 18 столітті знайти в собі істину, «узнать себе полно, познаться и задружить с собою сей есть неотъемлемый мир, истинное щастіе и мудрость совершенная. Ах, естли б мог я напечатлeть теперь на сердцe твоем познаніе самаго себе!.»111, (Михайлу) а не блукати неспокійною думкою по абстрактним побудовам європейських філософів.

* * *


Модна класифікація не застосовна до Сковороди, він не бароковець і відрожденець, а спадкоємець української православної традиції.

Кожен народ схожий на рослину, яка залежно від сорту вимагає певного уходу. Всім рослинам потрібне сонце, тепло, вода і земля, але садять їх в певну землю, на певному місці, в певний час, і доглядають по різному. Так і релігійне виховання; всі ми християни, але тільки православ'я доречне для такого овочу як українець і росіянин, і навіть усередині цих народів православ'я відрізняється ще і по укладу життя. Козацтво і українці: цікаве питання в підході до релігії

Творчість Сковороди - насамперед українське духовне відродження, а не бароко як стверджують інни дослідники (слово мабуть гарне). Цьому сприяло географічне й політичне становище України - на стику країн і релігій, вплив східного побуту на козаків. Витіюватість і образність української філософської думки - це чисто козацька риса мислення.
* * *

Погляди Сковороди це вчення про життя з усіма слідствами що випливають із цього. Вони мають своїх прихильників, учнів і послідовників. Звісно не настільки яскраво виражених, як у релігійних сферах. Це більше інтелектуальне спілкування «двох душ цілування», але воно цілісне виражене, у характері Сковороди, його козацьких корінях, народному характері викладу. Сила особистості й цілісність її має вирішальне значення у формуванні поглядів. Такими були Христос, Будда, Мухамед.

Погляди Сковороди не заперечують, а підтримують християнство, хоча вони сміливі й не кожен християнин можливо прийме їх цілком. Але серед інтелігенції вихованої на духовності вони знаходять відгук. Отут потрібно ще й спорідненість характерів (скільки їх на Україні?).

Осяяння це, ні що інше, як отримання свого погляду на світ.

Просвітлитися, як це робили східні люди і як це було зі Сковородою, (за його словами він «літав»…) і теж побачити невидимий мир своїми очами: «Имея разженныя мысли и чувствія души моей благоговеніем и благодарностію к богу, встав рано, пошел я в сад прогуляться. Первое ощущеніе, которое осязал я сердцем моим, была некая развязанность, свобода, бодрость, надежда с исполненіем. Введя в сіе расположеніе духа всю волю и все желанія мои, почувствовал я внутрь себя чрезвычайное движеніе, которое преисполняло меня силы непонятной. Мгновенно изліяніе некое сладчайшее наполнило душу мою, от котораго вся внутренняя моя возгорелась огнем, и, казалось, что в жилах моих пламенное теченіе кругообращалось. Я начал не ходить, но бегать, аки бы носим некіим восхищеніем, не чувствуя в себе ни рук, ни ног, но будто бы весь я состоял из огненнаго состава, носимаго в пространстве кругобытія. Весь мір изчез предо мною; одно чувствіе любви, благонадежности, спокойствія, вечности оживляло существованіе мое. Слезы полились из очей моих ручеями и разлили некую умиленную гармонію во весь состав мой. Я проник в себя, ощутил аки сыновнее любви увереніе и с того часа посвятил себя на сыновнее повиновеніе духу божію 112

Звісно важко зрозуміти, що в просвітлінні знаходили китайці послідовники Чань (Дзен), але що відчув Сковорода бігаючи по саду, переживаючи саме це просвітління свого шляху можна уявити; він нам близький, коло його інтересів зрозуміле. Сковорода просвітлився усвідомивши цілісність свого світогляду

Східна людина й почувала це. Можна по східному й сприймати одкровення Сковороди; про невидимий світ, коани - його цитати з Біблії. Східні люди звичайно освічувалися у властивому тільки їм темпераменту й манері. Пізнання речей Сковородою більше особістностно пофарбоване веселощами серця, «двох душ цілуванням», учителюванням, дружбою.«Истинная дружба, правдивое щастье и прямая юность никогда не обветшает. Ах, все то не наше, что нас оставляет.» 113

Просвітлення - це від знаходження цілісності свого існування, породжує щиросердечну рівновагу. Нічого спільного з науковим методологічним підходом.

.
* * *

У Сковороди не система філософськіх побудов в традиційному європейському сенсі, а Шлях пізнання й існування. Як можна дорікати філософу у відсутності системи якщо він мислить Дао. «Жизнь наша есть путешествіе. Путь узкій и пространный, десный и левый. Левый, чрез Трімфалныя ворота, чрез увеселительныя проспективы и цветоносные луга низводит в преисподнюю, прямо сказать, в грусть не усыпающих в душе червей. Десный во входе жесток и стропотен, в протчем помалу-малу гладок, напоследок сладок, во исходе — сладчайшій.» 114

Позиція Сковороди революційна для філософії його часу - прилучити земляків, до поняття невидимої натури тобто існування інтелектуального миру. Вихідців з народу що прилучилися до інтелекту завдяки своєму розуму було до нього чимало але ніхто з них не ставився поблажливо до бесід з людьми на рівні високих духовних понять (крім Христа звичайно). Це говорить про те, що Сковорода не ставив народ нижче філософа, а по всіх якостях і правом на щастя рівним собі. Не було філософії для одних - освічених і для іншого народу. «Премилосерднeйшее естество всeм без выбора душам открыло путь к щастію.»115 Рівність між Сковородою й земляками була не в інтелекті, а в спільних цілях існування, права на щастя й національну культуру - рівна всім нерівність. «Правда, мы родились к истинному щастію и путешествуем к нему, а жизнь наша есть путь, как рeка текущій.»116 Гр. Сав. був не вищим, а тим хто незрівнянно глибше, розуміє ції проблеми.

Сковорода створював філософію, якою міг користуватися кожний бажаючий знайти для себе відповіді на хвилюючі його питання. І це не моральний кодекс, а життєвий світогляд. А от цілісності його поглядів в 19 столітті беззастережно не оцінив ніхто крім Толстого. Навіть такий чуйний дослідник Ерн погляди Сковороди сприйняв еклектично - недорозумів, не доріс. Інтелектуалові звиклому до європейських систем у філософії важко вповні оцінити оригінальність мудреця.

Набагато цінніша думка якого не будь селянина цінителя Сковороди (хоча б того, що пожертвував на видання Бонч-Бруйовичом творів Сковороди 2000 карбованців (скільки це на наші?), людини не зіпсованої раціоналізмом 19 століття. Лічний підхід, особисте переживання сковородинівської спадщини це і є мета самого Сковороди; тому що він не Спіноза.

Сковорода ратував за сприйняття миру насамперед серцем, підсвідомістю, містичним актом, заснованим на подібності життєвих позицій «двох душ цілування.» У цьому труднощі свідомості, далекої від його ідей, сприймати Сковороду як ціле, а не набір поглядів, що запозичені у його попередників.

Це не Сковорода не створив систему - це люди від філософії не розпізнали його погляди, як систему. А прихильникам його байдуже - цілісна вона чи ні, адже сприймають не тільки розумом; цілісність системи в цілісності особистості Сковороди в бездоганності підбора його поглядів, світогляду що охватив все необхідне для існування людини. І нехай професійні філософи ставлять йому в провину, що він проігнорував так звані загальні онтологічні питання, традиційні для філософських систем; але - «важке непотрібно». «О глубина премудрыя благости, сотворшія нужное нетрудным, а трудное ненужным.»117
* * *
У наш час науковість зводиться в абсолют. Філософія - доля фахівців, тих, що володіють термінологією. Сучасна філософія – наука яка відчужена від людини, вважають вони, забуваючи що теж люди, і привносять, хочуть або не хочуть цього, свої схильності у філософію. Це виражається навіть в підборі цитат з однієї грядки на іншу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка