Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка6/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Читач знайомлячись з сучасною філософією, перше враження - повне марення, і воно не оманне: за термінологією не ховається нічого корисного ні розуму, ні серцю.

Такі ж мислителі, як Володимир Ерн і Володимир Шаян різко виділяються з числа дослідників творчої спадщини Сковороди тим, що всюди знаходили перш за все споріднених собі духовно філософів, мислителів - «двох душ цілування.» Вони не займалися марними підшуками, подобій якихось трохи схожих виразів на ту чи іншу тему. Ці філософи виходили з особової точку зору на мудреця Сковороду, перш за все, - людини; в його способі життя і шукаючи витоки його ідей.

Особові ж філософи, такі як Сковорода, їх твори вважаються в наш час кращому разі за пам'ятники писемності що читаються тільки істориками і окремими диваками. У 18 столітті філософ писав для людей; народом же питався, його життєвим досвідом: народ створював, ту атмосферу в якій і проростала мудрість. «Премудрость — как остродалнозрителной орлиной глаз, а добродeтель — как мужественные руки с легкими оленьими ногами.» 118 Але народ не створював істину, цим займалися його найталановитіші члени Сковорода зокрема, дерзновіння що мають.


* * *

Тематика існування Слобідського краю 17 -18 віків дуже багата:



  • Однорідність суспільства по походженню, утворенню (після Хмельниччини),

  • Висока моральність серед козацької старшини; всі видатні діячі з них.

  • Традиційна самобутня культура: співочі капели, дяки, кобзарі, народні звичаї. Козацтво принесло народний побут з насиджених земель.

  • Релігійна цілісність, православність, при гнучкому підході до питань релігії на Україні.

  • Філософська глибина Сковороди.

  • Турбота про благоустрій краю, унаслідок - створення Університету.

  • Природна екологічна ощадливість засобів. Гарний клімат.

  • Загальна писемність народу; на той час явище унікальне.

  • Історичний період заселення, створення квітучого краю (тут - повноцінні дослідження Д. Багалія)

  • Політичне відношення козацтва до влади.

* * *


Кожен член суспільства проживає своє життя за власнім розумінням. Або він намагається урвати своє поки живий, керується тим, як живуть інші навколо: мати машину, прагнути накопичити побільше речей, добре вдягатися, випивати й закусувати; або, якщо він інтелігент - робить те, що на його думку є метою: одержує ступені, читає європейських класиків, прагне блиснути своєю ерудицією; якщо ж він філософ початку 20 століття - намагається вивести абсолютну істину (що не будь начебто Логосу Ерна) християнську або абстрактну, знайти середнє в релігіях: універсальне зерно для всіх.

«Один, напримeр, безпокоится тeм, что не в знатном домe, не с пригожим родился лицом и не нeжно воспитан; другой тужит, что хотя идет путем невиннаго житія, однак многіе, как знатные, так и подлые, ненавидят его и хулят, называя отчаянным, негодным, лицемeром; третій кручинится, что не получил званія или мeста, которое б могло ему поставить стол, из десяти блюд состоящій, а теперь толко что по шести блюд кушать изволит; четвертый мучится, каким бы образом не лишится (правда что мучителнаго), но притом и прибылнаго званія, дабы в праздности не умереть от скуки, не разсуждая, что нeт полезнeе и важнeе, как богомудро управлять не внeшнею, домашнею, [а] внутренною, душевною экономіею, то есть узнать себе и здeлать порядок в сердце своем; пятой терзается, что, чувствуя в себe способность к услугe обществу, не может за множеством кандидатов продратся в принятію должности, будто одни чиновные имeют случай быть добродeтелными и будто услуга разнится от добраго дeла, а доброе дeло от добродeтели; шестой тревожится, что начала предявлятся в его волосах седина, что приближается час от часу с ужасною арміею немилосердная старост, что с другим корпусом за ним слeдует непобeдимая смерть, что начинает ослабeвать все тeло, притупляются глаза и зубы, не в силах уже танцовать, не столько много и вкусно пить и есть и протчая...» 119

А якщо це Сковорода, то пише на староукраїнської, зберігає мир у душі і є диваком для одних і прикладом для інших; живе своїм розумом.
* * *

Сковорода міг бути європейською знаменитістю: блискуче знання латині давало йому можливість мати аудиторією всю освічену Європу; латинь - мова філософії середньовіччя. Сковорода свідомо вибрав староукраїнську. Поясненням, що він вибрав не народну українську (це по Багалію): на той час староукраїнська була мовою відпрацьованою полемістами, на якої можна було повноцінно й точно виразити свою думку.

Із приводу докорів Сковороді «не на тій мові писав»120: Сковорода брав значеннєві відтінки в староукраїнській мові, тобто язикові Туптала, Вишенського й ін., але писав уже по граматики Смотрицького. Попередні автори змішували староукраїнську, польську й білоруську мови вкраплюючи латинські цитати. Смотрицький очистив українську мову від сторонніх впливів, але скористалися нею Сковорода і росіяни (у правління царя Олексія Михайловича в 1648му., граматика Смотрицького була видана в Москві). Він вставляв по можливості розмовну мову у фольклорних відступах. Сковорода писав для людей.

Книжкова староукраїнська мова Сковороди підкреслює культурну спадщину попередніх віків на Україні, піднімає думку над повсякденним, при цьому він органічно використовує й народний фольклор. Сковорода піднімав світовідчування українця 18 століття на рівень розумінь проблем буття. Традиційні православні розуми, його друзі, - Устин Звіряка і Яків Правицький від цього іноді «простуджувалися.» Сковорода «сплів» (звідси «плетениця», «кошичок» як він називав свої трактати) народну й світову культуру: що й повинне бути основою світовідчування всякого інтелігента. Навряд чи б Сковорода пускався в особисті щиросердечні виливи із земляками (подібно Кафки): земляки б не зрозуміли. Це не в традиції відносин 18 століття.

Сковорода не тільки почував слово, як поет, що саме по собі цінне, він проникав у таємний зміст слов'янської мови. Інакше своїх ідей Сковорода й не представляв, тут обопільний зв'язок Сковороди й мови, мова опромінює його думки, думки шукають вираження в давньослов'янських словах. Цікаві із цього приводу вишукування Флоренського в його роботі «Імена.»

У 19-20 століттях філософи вже марно вже намагалися виразити істину на науковому язику - дикій суміші пушкінської і європейській термінології.

Англійці і французи в цілях збереження культури мови зберегли писемність в тих незмінних формах, як і століття тому і змусили сучасників учити окремо, як пишеться і як звучить. Проблема збереження писемності, це збереження культури традицій. Створення нової мови порушує спадкоємність поколінь, того підсвідомого сприйняття звукового символічного ладу що йде з глибини тисячоліть. В результаті Сковорода і вся стародавня література, що дбайливо зберігали традицію пісемністі, сталі архаїчні. Росіяни в 17 столітті перейняли староукраїнську писемність що з невеликими змінами збереглася і понині (по граматики Смотрицького). Українці створили писемність на основі народної мови “черкаського звичаю.»
* * *

Цікаво, яки права й привілеї були в Сковороди, по табелю про ранги петровського часу - придворного уставщика: звання, що йому дали при дворі Елізавети.

* * *
Сковорода дерзновенний філософ. Сміливий у тому розумінні, як це розумів Христос у Євангелії - «дерзновіння що має.» У ньому немає й сліду преклоніння перед релігійними догматами. Сковорода, писав Ерн, був природний, а не церковний. Отут виникає питання наскільки філософ, тобто мислитель що оперує певними категоріями, може бути природний. Думка - це насамперед абстрактне поняття. Це до того питання про активність філософа і його навчання. Правильне сказати, що він був життєлюб, а не прихильник відходу з світу; «Вспомните сказанное мною слово сіе: «Чемь кто согласнее с богом, тем, мирнее и щасливее.» Сіе-то значит: «жить по натуре.»121

Багато релігійних філософів підтримовали людину в її боротьбі із прагматизмом, але жоден не оголосив її переможцем, яку «не піймав мир.» У часи Сковороди питання про цілісність світовідчування людини ще не стояло так гостро.

Спроба слов'янофілів повернути на традиційні історично властиві погляди пройшла не зустрівши підтримки, (судимо по результаті). Перед очами інтелігенції була західна прагматична політика наукового прогресу, що обіцяла царство небесне на землі й незабаром. І мрячні звертання до своїх корінь не мали успіху. Тим більше, хто там тоді в період «загального царства розуму» 19 сторічча став би «возитися» зі сковородинівськими трактатами. Знадобилося більше двох столітть, щоб зрозуміти, що навіть комп'ютерна ера не зробить людину щасливою. «Не делай долготою ничего, что прекращается. Не именуй щастіем ничего, что опровергается. От плодов и от конца его суди всякое дело.» 122

* * *


Про яке ходіння в народ Сковороди можна говорити, поняттями різночинців, після його: «По мосту-мосточку с народом ходи, а по разуму его себе не веди»123. Спілкувався він тільки з начитаними людьми того часу (наскільки нам відомо із всіх свідчень): священиками, поміщиками купцями, полковниками.

«І дійсно, для повної і істинної дружби, яка єдина найбільше зм’якшує прикрощі життя і навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук або ж якщо і вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони і подібні до мене.»124

Безсумнівно, що опосередковано й простий люд сприймав його ідеї, пісні - це найбільш мислячі селяни, я не говорю грамотні - тому що на Слобідщіні 18 в. була загальна грамотність. А от уже більшості гуманістів 19 в., навіть М. Грушевському, його трактати здавалися темними. Була загублена природна релігійна оболонка культури, і наступне покоління після Сковороди вже мислило іншими поняттями, запозиченими в Європі. Філософська розгубленість, скажемо Гоголя, - це стан людини українського укладу, що розривалася між патріархальністю, до якої лежало його серце, і розумовими гуманітарними теоріями сучасної йому демократичної інтелігенції.
* * *

Подяка, львівському видавцеві В. Войтовичу за видання збірника філософських творів Сковороди сучасною українською мовою «Пізнай у собі людину», що поставило його урівень із такими подвижниками в цьому як Д. Багалій В. Бонч-Бруєвич і І.Табачніков. У наше місто книга прийшла із запізненням у два роки. Видимо, від Львова до Харкова шлях для книги ще не простий (останні роки її регулярно перевидають). Двотомник Сковороди давно став бібліографічною рідкістю хоча іноді зустрічається, я бачив три рази, спочатку по 6 грн., потім по 18грн., потім по 50 )

И с появою нового видання, приємно за тих шанувальників Сковороди, хто мешкає по невеликих містечках і селах, я впевнений у їхньому існуванні, (якщо звичайно воно туди дійшло), де немає великих публічних бібліотек і яким недоступні рідкі видання.

У Сковороди немає половинчастих аматорів: або він проникнув у серце й веде по життю, або здається «незрозумілим темним». При його житті й за минулі 200 років від дня смерті, були й перші і другі. Але завжди були прихильники й послідовники вчення Сковороди. Мені корінному харків'янинові «завидно», що нове видання народилося не на його батьківщині (а це перший переклад на нову українську мову) і сумно що воно так довго до нього йшло, і приємно, що Львів вважає Сковороду рідним автором.

Важко усвідомлювати, що хтось був обділений спілкуванням зі Сковородою й фізично не може дістати видання. Видання Сковороди напрочуд завжди розходилися швидко, а це адже книга не для усіх, як казав сам Сковорода: «які мало хто читає».
* * *

До видання перекладу на сучасну українську Сковороди «Пізнай у собі Людину» Львовом.

Є, очевидно, невідомі аматори Сковороди в сільській місцевості не спроможні активно шукати потрібну їм книгу. Це треба їхати в місто й не один раз ходити по букіністах, і потім сільська людина не завжди знає книжкові завулки міста, а в бібліотеці напевно тільки шкільні видання -вони ємні, утримують найбільш популярні зрозумілі трактати, але це не все.

Проблеми сільського й міського читача: різниця в доступності літератури про Сковороду: для міського - це бібліотека, де філософська біографія «Сковорода» В.Ерна пролежала 90 років - бери так читай, і сільською бібліотекою де хіба що шкільне видання Сковороди.

Можливо, доцільно випускати Сковороду окремими брошурами, кожен трактат окремо, прочитавши одний, людина подумає: чи купувати йому інший; і за ціною не кусається. Читають, як правило, далеко не заможні люди; на вчительську зарплату книг не накупишcя. У цьому буде присутній і елемент збирання, властивий аматорам Сковороди 19 віку. Їм було важче, але більше постараєшся - дорожче буде, і цінніше. Шкільні збори дуже ємні, але видані було пару десятків років тому, з них би і почати.

Видання Сковороди, як правило, потрапляють потрібним людям, про це можна судити по тому що їх небагато в букіністичному продажі. Тому необхідні нові видання, і виправне розповсюдження, в сільській місцевості. На жаль, придбання книгою-поштою зачахле, а, скажемо, в закордонних країнах - це основний засіб придбання книг на периферії. Потужним розповсюджувачем книг зараз став Інтернет. Усі видання Сковороди і книги про нього сталі доступні в електронному вигляді, що поза сумнівом гігантський крок в розповсюдженні ідей мудреця.

* * *

Відношення Сковороди до філософії, як до «забавочкі», «поглумлюся в заповідях господніх», «веселію серця», абсолютно відрізняється від серйозного підходу маститих Платонів і Гегелей (крім хіба його духовного учителя, Еразма Роттердамського), побудови яких вінчали ідеали тоталітарних держав. Сковорода описує «прикмети» правильного життя, шляху до істини, якщо душа радується й справа яку започинаєш, з рук не валиться й тільки для христолюбних тобто чесних душею людей.



«Моя речь единственно точію касается до человеколюбных душ, до честных званій и до благословенных промысла родов, коих божій и человеческій закон вон из сожительства не изгонит, а составляют они плодоносный церкви, яснее сказать, общества сад, так, как часовую машину свои части. Она в то время порядочное продолжает теченіе, когда каждый член не только добр, но и сродную себе разлившіяся по всему составу должности часть отправляет. И сіе-то есть быть щасливым, познать себе, или свою природу, взяться за свою долю и пребывать с частію, себе сродною, от всеобщей должности.» 125

Напевно ще тільки Епікур і Ходжа Насреддін мали радісне сприйняття життя. І звичайно ж Христос, по Сковороді - втілення самого сміху.

* * *
Сковорода восени й узимку гріє руки, Булгаков рятується в театрі; «Ну,тут, звичайно, дощ упереміш з липким снігом. Ну, ви Москву знаєте, мабуть? Отже, описувати її нічого. Надзвичайно недобре на її вулицях в листопаді.»126 Природне людське прагнення – пізнею осенью знаходити щось яскраве, що радує око. Театр із його рампою, як спогад про літній сад.

Сковорода також прихильно озивався про театр, очевидно мешкаючи при дворі в Петербурзі бачив. «Свет подобен театру: чтоб представить на театре игру с успехом и похвалою, то берут роли по способностям. Действующее лицо на театре не по знатности роли, но за удачность игры вообще похваляется. Я долго разсуждал о сем и по многом испытаніи себя увидел, что не могу представить на театре света никакого лица удачно, кроме низкаго, простаго, безпечнаго, уединеннаго: я сію ролю выбрал, взял и доволен.»127

Інтелект дозволяв Сковороді справитися з накопиченими знаннями; вони ж допомагали йому в житті, володіли думами у важкі мінути. Втішанням мудрістю Сковорода вирівнював настрій під час «безперестанних осінніх дощів»- восени.

* * *


Біблія цінується Сковородою, як скарбниця мудрості перша серед рівних, платонам і плутархам. Але практичне його життєствердження духовного миру з аскетизмом нічого спільного не має. Раціоналізм поводження походить від духовності буття Гр. Сав. курив люльку, пив чарочку вина, любив щиросердечну кампанію, кохав природу, чернечий відхід від життя був йому природно далекий; самота Сковородою цінувалася, як місце для міркувань. Нетерпимість до чужої думки - властиве примітивним розумам - у нього була відсутня. Але не до несправедливих учинків. Він бував нетерпимий до оман своїх друзів, але поблажливий до їхніх недоліків «риса його характеру» (Ковалинський).

«Тем мы не знаем себе, что всю жизнь любопытствуем в людях. Осудливое око наше дома слепотствует, а зевая на улицы, простирает луч свой во внутренность соседских стен, приникнув в самое их пищное блюдо и в самый горящій в спальне их ночной светильник.»128- це застереження не мислити не про праведне не обертатися цікавясь на розтлінне.
* * *

Сковороді приписують народництво, релігійне реформаторство й ін. ярлики, за якими нічого не стоїть, вони зручні для середніх розумів. Сковорода нічого про це не знав і не гадав, він шукав дороги життя, «блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святыне, размышляяй пути ея в сердце своем, и в сокровенных ея уразумится.»129

Єдина форма пізнання по Сковороді, це – учнівство, критичні дослідження нічого не дадуть ні розуму ні серцю. У Листі улюбленому учневі Михайлу він писав: «Знаходь годину і щоденно потроху, але обов’язково і саме щоденно, підкидай в душу, як у шлунок, слово або вислів і немов до вогню підкидай потроху поживи, щоб душа живилась і росла, а не пригнічувалась. Чим повільніше будеш вивчати, тим плодотворніше навчання. Повільна постійність нагромаджує кількість більшу від сподіваної.»130

Він не декартовець не бемовець - він життєлюб, дерзновіння що має. Скоріше він духовний спадкоємець відродження, тому що джерелом його натхнення була давньогрецька література й філософія. «Тепер же, коли я бачу, що ти разом зі мною захоплюєшся літературою греків (в якій мірі я їх ціную, мені нема потреби говорити тобі) і тією гуманітарною літературою, яка, якщо залишити в стороні сіцілійські жарти, як кажуть, надихає на все прекрасне і корисне, — то в моїй душі утверджується така любов до тебе, яка зростає з кожним днем, і для мене немає в житті нічого приємнішого, ніж балакати з тобою і тобі подібними.»131 (Михайлу)

Вітіюватість і лукавство козацького світогляду не потрібно плутати з вигадливістю стилю бароко. Сковорода випробовував до еллінізму те ж замилування, що й люди епохи відродження, він був вихованець європейського університету по своїй спрямованості, Київсько-Могилянскої академії. Навіть сучасний дослідник Л.Ушкалов, в дослідженні «Сковорода»132, своєю українською природою виявляє пристрасть до козацької витіюватості у філософії.
* * *

У пам'яті слобідчан залишаться не тирани й кати, а миті коли Іван Діський на вулиці зустрів Сковороду й довго й розчулено дивився йому в очі.

«Іоанн, отец твой, в седьмом десятке века сего (в 62-м году) в городе Купянске первый раз взглянул на мене, возлюбил мене. Он никогда не видел мене. Услышав же имя, выскочил и, достигши на улице, молча в лице смотрел на мене и приникал, будто познавая мене, толь милым взором, яко до днесь, в зерцале моея памяти, живо мне он зрится. Воистину прозрел дух его прежде рождества твоего, что я тебе, друже, буду полезным. Видишь, коль далече прозирает симпатіа.»133 Людина що зрозуміла й захопилась Сковородою гідна сама замилування й вдячності; сучасник генія що зрозумів його, має сам риси геніальності.

На жаль, в таких великих роботах як «Історія Слобідської України» і «Мандрований старчик Сквоворода» Д. Багалія майже немає життєписів персоналій друзів і сучасників Сковороди. Своїм знайомством і дружбою, а Вернет ворожнечею, вони виділилися в історії Слобідчіни, стали цікаві їхні долі й характери.

Іван Діський, тільки випадком зустрічі зі Сковородою описаним їм у листі освітив свою особистість, став цікавий і важливий, він гідний дослідження (якщо таке ще можливо) своєї долі. Сковорода душевно відгукувався на такі прояви дружньої прихильності, і тільки на такі.«Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу м'який навіть по відношенню до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоч би незначний прояв прихильності до мене134

Сковорода був сам щепетильний у нескромності прояву почуттів, але щирість він виявляв безпомилково.


* * *

Сковорода споминає святих і антиків цитує їх як своїх старих друзів співрозмовників. Йому досить, що хтось надходив праведно й мудро, не потрібно доводити, що такий-те мудрець. Докази існують тільки для освіти профанів (Ремарк). Однодумцеві досить одного згадування імені, його висловлення, і все стане на свої місця.

Полемізм творів Сковороди - діалектика його особистості. Нелогічність його міркувань видима: за нею коштує продуманість образів бажання вплинути на земляків співбесідників - це проява його світогляду. Сковорода взагалі не традиційний у європейському філософському розумінні: його мир ґрунтується не на логічних побудовах, а виявляє собою складний візерунок асоціацій, що перегукуються. Трактати Сковороди це - плетениці й кошички мудрості писані для друзів. «Я же есмь друг твой, принесшій плетенку сію. В ней для младаго ума твоих птенцов обрящеши оприснок от оных хлебов: «Хлеб сердце человеку укрепит».»135 Вся передмова «Вдячного Єродия» це виклад творчої манери Сковороди - мудреця.

Сковорода шукав співбесідників у минулому і знайшов гідних в майбутньому (Володимир Ерн, Лев Толстой).


* * *

Парадоксально, але Сковорода свою першу проповідь «Убуждушеся видя славу его»136, «слушай, хрістіанине, с твоим языческым сердцем! Долго ль тебе лежать на земли? Будеш ли ты когда-нибудь человеком? Не будеш — для чего? Для того, что на плотскую занавесу засмотрелся, а на лице истиннаго божіего человека смотреть никак твоему оку нетерпеливно. Не преобразишся ты из земнаго в небеснаго потоль, поколь не увидиш Хріста, потоль, поколь не узнаеш, что есть истинный человек» 137, написав у період найбільшого розквіту Слобідського краю 18 в. Висока культура населення, знання козацької старшиною оригіналів грецької й римської літератури. Та ще сам факт прихильного прийняття земляками Гр.Сав. його мандрівництва. Це дозволяє припустити риторичність праці в дусі полемічних творів 16-17 століть великих його попередників Смотрицьких, Туптала, Вишенського й ін.

Цікаво, що в наступних творах Сковорода знизив викриття, звернувшись до питань основ людського буття; це ж доводить і гумор діалогів. Надриву, нерозуміння, запеклості немає й у спомині, «лагідність», добродушність прослизає вже до кінця років. «Простуженність» (Ск.) до деяких його творів його друзів Устина Звіряки і Якова Правицького - це етапи вчительського підходу в пізнанні заплановані Сковородою.

«Іаков мой к сей моей «Дщере» простудился. Замарал в ней и мое и кому поднесена имя. Откуду сіе? — не вем. Сего ради пересылаю к тебе, другу, сей для него списанный список.»138



«Брат мой, Іустін Зверяка, бывый тогда игуменом, не могл чувствовать вкуса в Жене моей Лотовой.» 139 Тут не нерозуміння, а як раз усвідомлення цих розбіжностей і вони не залишили їх увагою, що свідчить про дійсне розуміння Сковороди.
* * *

Сковорода виступив, як ідеолог Слобідської України 18 століття. Цільна країна що побудована на патріархальних традиціях козацтва, накопичених за попередні століття, яка витримала випробування в боротьбі за православ'я; що не піддалася впливу Європи (на той час Декарта, Вольтера, й ін.) Для її мешканців вона була центром вселеної, а не околицею імперії й цивілізації, яка показалася російським демократам 19 віку.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка