Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка7/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Навіть найближчий учень Сковороди Михайло Ковалинський не уник «нових віянь»: зробив кар'єру, побачив світ - як і Сковорода - але висновків старчика не зробив, у свій дім повернувся занадто пізно: розчарованим, надламаним, убитим горем втрати близьких людиною. Ідеологія Сковороди пронеслася тільки селянством тому що органічно з нею замикалася: ідеологія «моєї хати - як центра вселеної».
* * *

Трактати написані Сковородою - безсумнівно найвищий рівень світової філософії. Освіченими сучасниками його вони сприймалися на ряді великих античних і візантійських авторів. І написані вони зрозумілою українцю 18 віку вихованому на фольклорі письмовою староукраїнською мовою. Стиль викладу, спосіб мислення традиційно український.

Мова Сковороди - мова освіченої людини 18 віку, вона поза сумнівом важка для недосвідченого сучасного читача, та і образність викладу філософа 18 століття відрізняється від сучасного. Але на Україні знайдуться достатньо інтелігентних людей, навіть і не з фахівців, здатних прочитати його, тих що замислюються над життєвими питаннями. Зрозуміти його може будь-який читач маючий схильність до філософського мислення (що саме по собі природний дарунок). Адаптерів Сковороді не потрібно. Трактати Сковороди побудовані так, що неодмінно знайдуться фрази близькі й зрозумілі читачеві. При безсумнівній цілісності, вони складаються з окремих самостійних фраз-осяянь містичного характеру, маючих автономний смисл. При цьому він не маніпулює філософськими концепціями, а звертається до природних життєвих питань і логосу Біблії. «То, что библіа есть книга и глагол, завещанный от бога. Ба! Да сіе, ты мне говориш, и бабушка знает. Так ли? Так точно. Знает сіе всякая дура. …Забыл ты то, что и бабы знают? Не пришло на память, что библіа есть храм вечнаго славы, а не плотскія твоея дряни?.» 140

Сковорода щасливий філософ, хіба що ще на Сході мудрець користувався таким шануванням серед земляків. Навіть у повноцінному суспільстві існування людини не позбавлено драматизму, але це вже загальнолюдські проблеми. Людина, що існує у ареалі культури свого краю, захищена від непотрібних впливів.

* * *
Людям нецікаві гегельянські системи, що не дають відповіді на питання як жити. У наш час інтерес до онтологічної філософії впав: люди цікавляться лише екзистенціальною, східними мудрецями, це сприятливий час для «повернення» Сковороди. І це привело до того, що в середині 60х років стався всплеск інтересу до східних філософів і письменників. Як це не парадоксально, Схід своєю увагою до людини і всесвіту підготував грунт до сприйняття Сковороди сучасною інтелігенцією. Він зустрів потужну підтримку з боку Східної філософії. Можливо, Сковорода знов став популярний - вірніше повернувся до українців - бо Східна філософія узяла його під «своє крило». Не будучи Східним мудрецем, він дуже співзвучний їй у напрямі духовних пошуків.

На той же час приходять і перші сучасні перевидання його філософських трактатів. Сковороду зближує зі Сходом відношення до людини як центру всесвіту, що органічно зливається з навколишнім світом - людина живе в гармонії зі світом і самим собою, удосконалюючи себе шляхом самопізнання.

Хоча при схожості учення Сковороди із Східнім його відношення до виховання відрізняється від Східних шкіл. У них переважає беззаперечне підпорядкування своєму вчителеві, зовнішня строга жорстка дисципліна, що для козака в мирний час неприйнятне. Сковорода відносився до своїх учнів - Василя Томари, Михайла Ковалінського перш за все з любов'ю і не приховував цього. «Признаюсь Тебе в моей к Тебе благосклонности я тебя любил бы, даже если ты совсем был необразованным, любил бы именно за ясность твоей души и за твое стремление ко всему честному, - не говоря уже обо всем другом..»141 У основу Сковородинівського виховання лягла м'якість, непомітне сократівское підведення до істини. «Сказую, если хотиш, чтоб сын твой куражно и удачно отправлял должность, долженствуеш ему способствовать в выборе сроднаго качествам его званія. Сто сродностей, сто званій, а все почтенные, яко законные.»142

* * *


Для нас цінні побутові подробиці життя в листах Сковороди, скажемо - подробиці зустрічі з нудотним ченцем, але книголюбом, що довів Григорія Савича до похмурого стану духу. «Розповім тобі про дещо, якщо і не про корисне, то і не про ганебне. Хай залишить нас все ганебне. Вчора після святої літургії мене по дорозі запросив до себе один чернець не з тих, які в розпусті перевершують мирян, а людина похмура, любитель самотності і тверезості, книголюб. Він з радістю мене прийняв і став скаржитися на хворобу, якої він і сам не знав, оскільки вона внутрішня і з’явилася недавно. Пояснюючи, що це за хвороба, він розповідає, що в нього колись була дружина і діти, потім, на превелике своє горе, все втратив. З того часу він завжди шукає самотності, юрба стала для нього нестерпна. Після їх смерті він не пам’ятає, щоб коли-небудь відчував радість. Коротше кажучи, я зрозумів, що його страшенно мучить демон печалі, який звичайно називають бісом меланхолії. «Я тим смутнішим стаю, — каже він, — чим більше думаю, що і мене чекає га ж доля.» «Яким чином?» — питаю я. «Біс у присутності моїй і моєї тещі повалив на землю мою жінку і позбавив її життя.» І далі вказав причину, чому напав біс. «Обоє ми, — сказав він, — дуже перелякалися, коли горіла наша хата. Звідси в неї і вселився демон страху, по-народному [переполох].»

Даючи поради цій людині, я сам ледве не пропав.» 143

Коли Устин Звіряка: до його трактату простудився, «Іаков мой к сей моей «Дщере» простудился. Замарал в ней и мое и кому поднесена имя. Откуду сіе? — не вем. Сего ради пересылаю к тебе, другу, сей для него списанный список»,144 або: «…коли я це пишу, один балакун меле мені на вухо всякі нісенітниці, незважаючи на моє обурення і мою зайнятість, і нема Аполлона, який би мене від нього захистив…»145; він і це сприйняв з гумором: подібне ставлення Сковородою було заплановано.

Такі дріб'язки ближче нам цілих статей про нього.
* * *

Те, що не кожному дане сприймати Сковороду - може бути своєрідно охороняє його навчання й пам'ять. Взагалі супротивників у нього напрочуд мало. Його доля, доля його створінь, як прижиттєва, так і всі ці 200 років після смерті дуже сприятлива - немає такого бурхливого визнання й гучного успіху, є спокійне шанування вдумливе й поглиблене вивчання багатьма творчими інтелігентами. Толстой, Курбас, Вишня й Булгаков це тільки вершина айсберга, а скільки їх безвісних шанувальників.

Сковорода викликав з небуття великих библейських духів - Давида, Авакума, Лота, Архангела Михайла, для підтвердження своїх переконань. Не мудрено, що ця містична бесіда не укладалася ні в які філософські рамки. Ера наукового підходу до життя наказує довго жити; людина стала жертвою свого прогресу.

Для розуміння Гр.Савича людина повинна бути насамперед доброю, мати християнський світогляд. Сприймати Сковороду його горні думки і мати злий розум неможливо. Злий розум може розтлити своїм сприйняттям інших менш стійких. «Δαίμων, или даймон, или демон значит дух веденія. Каждый же человек состоит из двоих, противостоящих себе и борющихся начал, или естеств: из горняго и подлаго, сиречь из вечности и тленія» Посему в каждом живут два демоны или ангелы, сиречь вестники и посланники своих царей: ангел благій и злый, хранитель и губитель, мирный и мятежный, светлый и темный... Справтеся, о други мои, с собою, загляньте внутрь себе. Ей, сказую вам — увидите тайную борбу двоих мысленных воинств, найпаче при начинаніи важнаго дела.146

Але такий шифр сковородинівських слів, що простою логікою його не зрозумієш. Образність його трактатів, як щитом охороняє благі думки від злостивості. Не полізе ж, справді, такий сперечатися з Лонгіном, Єрмолаєм, тетерваком, Піщеком і Еродіем. Це одне підніме його курям насміх. Таке враження: начебто сам Сковорода стоїть в сторонці й посміюється. Недарма Гр.Сав. сміх порівнював із сонцем, а сонце, як відомо, живить рослини благі й убиває згубні бактерії.

Щодо сміху и як до нього відносився Сковорода, тут не треба йти далеко: «Мнози глаголют, что ли делает в жизни Сковорода? Чем забавляется? Аз же о господе радуюся. Веселюся о бозе, спасе моем... Забава, римски — oblectatio, еллински — діатріба́, славенски — глум, или глумленіе, есть корифа́, и верх, и цвет, и зерно человеческія жизни.»147

Сковорода по давньоруському розуміє християнство. Як життєстверджуючу релігію. Традиціями це сходить від Крестителя Володимира- Красно сонячко. Христос по Сковороді є втілення самого сміху. «Отсюду родится и несмысленный тот запрос: смеялся ли когда Христос? «Сей вопрос весьма схож с премудрым сим: бывает ли когда горячее солнце? Что ты говориш? Христос есть сам Авраамов сын, Исаак, то есть смех, радость и веселіе, сладость, мир и празденство...» 148

* * *


Думки з під міста Ізюм.(Харківська обл.)

Поруч із Ізюмом перебувають відроги Донецького кряжа, з них відкривається панорама на десятки кілометрів над заплавою ріки Донець. Сковорода безсумнівно бував і сидів на тих пагорбах, любувався краєвидом з пташиного політу. Звідси й часті порівняння думки із ширяючим птахом. А над мальовничою переправою стоїть столітній дуб «благосенолиствений дуб мамрійський». Думаю, там за 200 років мало що змінилося.


* * *

Щодо листа Гр.Сав. до Я. Правицького:

1.«Письмоподателя сего пріймите благоутробно, несмотря яко мытар есть, бо яко друг и человек.»

2.«Цей лист затримався. Листоноша обдурив. Тепер, я вважаю, він справно дійде до тебе через нашого Олексія.»149

Немає худа без добра: «коли листоноша обдурив», Гр.Сав. написав ще кілька рядків, а коже слово його - «неоціненний є скарб». З великими людьми завжди так - кожен удар долі висікає ті самі золоті монети з відомої казки.


* * *

Сковорода звісно не знав епікурейські рубаи Омара Хайяма про віно і любов. Більш того, пристрасть до вина гудилася православ'ям, правда, заохочувалася царським урядом з метою ефективного поповнення державної казни. Однак козацькі гени не дозволяли Гр.Сав. «трішечки не пропустити». Як він же казав в Одповіді..., «Подлинно всякой род пищы и питія полезен и добр есть, но разсуждать надобно время, место, меру и персону. И не бедствіе ли было бы смешенное со смехом, если бы кто в колибеле лежащему младенцу налил сосать остраго уксусу, а осмолетному малчику рюмку крепкой водкы налил, но вернувшемуся с охоты кавалеру или озябшему от многолетствія старику поднес сладкаго молока?»150 Ця тема просто не розвинена в Сковороди, як другорядна.


* * *

Хто б не були Хиджеу і Гес де Кальве по своєму науковому рівню, але вони першими опублікували спогади про Сковороду. Нащадок Сковороди В. Солов`йов ні сном ні духом не обмовився про свого предка а під кінець життя розчарувався в своїх переконаннях. І це при його претензіях на мессийність.

Після майже столітнього байдужого мовчання інтелігенції, спалах інтересу до Сковороди на прикінці 19 - початку 20 столітті - перш за все історик першовідкривач його спадщини Дмитро Багалій та філософ Володимир Ерн, який аж ніяк не зобов'язаний був знати про українського мудреця. Ерн не знав навіть про місце існування Гр. Сав. - Слобідську Україну, що робить йому честь своїм відкриттям Сковороди. Ні сократи ні платони ні кумир Солов'йов не затулили йому великого старчика, в плоть до цілої книги про нього. (це міг би сказати Багалій).

* * *


Різниця між генієм Сковороди й талановитим письменником У.Еко: Сковорода вважав, що Христос сміявся, був втіленням сміху, У. Еко вважав Христа смутним - «Навряд чи він сміявся» (вустами одного з героїв в «Ім'я троянди»). Сміх великих зрозумілий тільки геніям. І це при тім, що У. Еко прихильник сміху у філософії й релігії, у пізнанні істини, «у Арістотеля мовиться про жарти і словесні ігри як про засоби якнайкращого пізнання істин і що, отже, сміх не може бути поганою справою, якщо сприяє одкровенню істин.»151
* * *
Сковорода, а згодом Ерн, вважали, що істина безначальна, правда, Ерн був на позиціях християнства, а Сковорода пантеїст. Ерн філософ біограф Сковороди, у зв'язку з цим і порівняння їх один з одним. В. Ерн цікавий саме тим, що засвоїв і прийняв Сковороду.

По Гр.Сав. «если открыл для себя истину - она уже твоя, и не важно, кто первый это сделал - «Верю. Кто что нашел и любит, то ему своим быть может, а истина безначальна».

Парадокс, але в Сковороди ж і затверджується що істина без людини в безвладному достатку ніколи не існувала. Кожен великий філософ одушевляє своєю особою істину, вона існує лише в нім і є унікальною і несхожою на істини інших. В кращому разі існує схожість осіб. Уявне розчинення Сковороди в цитатах з Біблії підтвердження цьому - він писав свою Біблію створюючи фрази що відрізняються про біблейських текстів це вже, по суті, Біблія Сковороди «…в библіи иное на лице, а иное в сердце.»152, В.Ерн крізь «грубу козацьку оболонку» побачив в думках Сковороди істину, і так як він володів унікальною філософською проникливістю - знаходити споріднених собі по духу мислителів, то зрозумів мудреця не дивлячись на різний філософський досвід і вікову різницю в часі. Одна талановита особа зрозуміла іншу.

Сковорода був поетом і філософом, і не дивлячись на свої переконання об безначальности істини, не лише відродив її як зерно в собі, але і вдягнувся в поетичні образи в українських традиціях, зробивши їх дохідливими для земляків, тим самим не усвідомлено спростував себе. Ми і сприймаємо його життя і філософію як одне ціле. Хоча сам Гр. Сав. навряд чи прирівнював своє скромне життя до великих, це наша прерогатива, чим ми і багаті.

* * *

З приводу пам'ятника Сковороді в с. Лохвіци Работи Кавалерідзе де він зображений в личаках:



Я не думаю, щоб Сковорода ходив у постолах. По перше, звання придворного уставщіка, а й освічений учитель того часу не дозволив би собі цього. На портретах Сковорода в сюртуку з комірцем, так напевно одягалися колегіальні вчителі. І з якої статі вчителю колегіуму міняти свої «звичаї». Я - учитель 20 століття забитий урядовцями від освіти й те пишаюся своїм званням, а в ті часи «пошана» до вчителя була величезна. А потім купці Урюпін і ін., друзі Гр.Сав., і не дозволили б своєму кумирові ходити обшарпанцем. Сковорода виходець із народу, але дурня не валяв, як народовольці, він знав собі ціну й ходив з гідністю. У ті часи освічені люди користувалися повагою.

* * *


Сковорода зазнає особливої насолоди просвіщаючи Афанасіїв, Лонгинів і т.д., вириваючи їх з повсякденних реальних представлень і викладаючи філософію «невидимого життя».

«Лука. А вот он и сам к нам...

Друг. Тень мертвая! Здравствуйте!

Лука. Здравствуй, Мысль! Дух! Сердце! Видь се твой человек? Пересказали мы твои мысли нашим книгочим. Они говорили, что должен ты свое мненіе в натуре показать.

Друг. Что се значит — в натуре показать?

Лука. Я сего не знаю.

Клеопа Как сего не знать? Должно показать, что не только в одном человеке, но и в протчіих тварях невидимость первенствует.

Лука. Так точно. За тем хотели к тебе ити.

Друг. А вы доселе сего не знаете?

Лука. Конечно, должен ты доказать.

Друг. Верите ли, что есть бог?

Лука. Его невидима сила вся исполняет и всем владеет.

Друг. Так чего жь ты еще требуешь? Ты уже сам доказал.

Лука. Как доказал?

Друг. Когда говоришь, что невидима сила все исполняет и всем владеет, так не все ли одно сказать, что невидимость в тварях первенствует? Ты уже сам назвал невидимость головою, а видимость хвостом во всей вселенной.»153 Панаси й Лонгіни не перевелися й зараз.

Інтелігентній людині подібні міркування не в новинку, а простим людям помисли про невидимі поняття які складовують основу життя - одкровення. Як і зрозуміти інтелігента совдепівських часів сучасної молоді. Дух практицизму витиснув усе, що було напрацьовано духовне народом за останні 2000 років християнства. «Модні» теми по телевізору забивають тільки людям мозки.


* * *

Сучасна людина, читаючи Сковороду, може не зрозуміти свіжості думок висловлюваних їм у трактатах, інтелектуальні нашарування культури європейської думки й у багатьох переспівах філософів 19-20 віків зробили ці теми (але не самі думки) побитими. Важко побачити первозданну свіжість упередженому спокушеному читачеві, у його діалогах з земляками.

І потрібно було бути природженим учителем щоб зазнавати насолоди підносячи їх недосвідченим але допитливим людям.

«Итак, познать себе самаго, и сыскать себе самаго, и найти человека — все сіе одно значит



Лука. Как же? Видь вижу руки, ноги и все мое тело.

Друг. Нучего не видишь и вовся не знаешь о себе.

Лука. Жесток твой сей замысл и очень шыповат. Не можно мне его никак проглотить.

Друг. Я видь тебе говорил, что не можешь вкуса слышать.

Лука. Так что же вижу в себе? Скажи, пожалуй.

Друг. Видишь в себе то, что ничто, и ничего не видишь.

Лука. Замучил ты мене. Как же не вижу в себе ничего?

Друг. Видишь в себе одну землю. Но сим самым ничего не видишь, потому что земля и ничто — одно и то же. Иное видеть тень дуба, а иное — самое дерево точное. Видишь тень свою, просто сказать, пустошь свою и ничто. А самаго тебе óтрода ты не видывал.»154

Учителювання в Сковороди це оболонка філософської думки: думка насамперед повинна мати адресата, а не вимовлятися в простір. Людина прозріваючи пізнає, у цьому і є подібність із Сократом - двох учителів.


* * *

На Україні зв'язок з дохристиянськими віруваннями в народній культурі зберігся як ніде, будучи колискою православ'я. Сковорода частково - язичницький філософ продовжувач дохристиянських язичницьких вірувань. Шанувальник культу сонця, мови символів це теж «поклоніння» язичницьким богам на якісно новому етапі. (це і по В.Шаяну).



«Ермолай. Если бы в твою горницу пришол младоумный христіанин, почел бы тебе идолочтецом.

Григорій. Чистое небо не боится молніи и грому.

Афанасій. Что за вздор! Вкруг звери, птицы, леса, горы, скоты, воды, рыбы, гады и протч. и протч., будьто рай паганскій.

Григорій. Я с Петром святым все сіе режу и в сладость с богом кушаю; с ним ничто же есть скверно.»155

Козацький син узяв у стародавніх русинів часів Володимира Красно- сонячко веселіє душі і душевну рівновагу - а ні тіні страху перед релігійними табу, вічністю. «Жоден філософ, жоден художник не такий самотній, не покинутий так на самого себе, як той, хто вчить про вічне життя. Появу такого будівника світ висміює, мудреці називають його дурнем, ченці під машкарою благочестя переслідують, єретики, хитро перетлумачуючи, спростовують, юнаки уникають, старці гребують, царі пригнічують, бідні зневажають; і чи не здається він тобі якимось царем блазнів? Але він знає своїх і знає, для кого він воскресає. Яка безчесна людина не бачить його живим? Але хто, крім обраних, бачить його воскреслим?.» 156 І він по казацки сміливий перед смертю - «лицар святої борні» (Шаян).

Сковорода кохався в притчах, парадоксах, вдалих фразах, біблію і стародавніх еллінів він тлумачив на свій лад, вишукуючи символи 6лизки своєму світогляду. Цілий набір символів - орли, джерело, сонце - це духовний світ великого життєлюба. Ерн відзначив, на його думку, «убозтво образів» (так Ерн розумів фольклор) і істину, що проглядає крізь них. Сковорода без цієї наочності вважав за нудний вираз думці «усяк плоть сіно», «скаче хромий аки елень» - образна конкретність словесного матеріалу з потоку життя. Задоволення в кожному випадку знаходити повчальне, говорить про любов Сковороди до рідного краю, в якому літають орли, журавлі, Афонька з візком застряють в болоті.

Природно, походження і склад розуму українця наклали свій відбиток. Але та конкретність дохристиянських вірувань і виразилася в його зіставленні духовного - земному. Сковорода вишукує саме різноманітні приклади земного життя, знаходячи в них риси духовності. Він знов і знов возращається до тієї «оболонки» своїх думок в яких Ерн з досадою угледів «підлоту». Сковорода навіть в порівнянні зі своїми сучасниками мислителями - Кониськім, Прокоповичем був дуже матеріальний. Попри всі його заяви - «дух велить», тематика зовсім мирська вимагає від людини роботи. Не відчувається щоб Спінози пеклися про інших, залишаючись акробатами думки, відмовляючи їй у всякому практичному застосуванні для людей.

Питання, чи думав Сковорода про матеріальну сторону життя, вирішується природним чином - він просто не бачив сенсу духовного життя відірваного від людей від їх практичних завдань і діянь. Хоча лукавим розумом і відгороджував Лонгинов «умброю», парадоксальними твердженнями, що мають коріння в біблії, що порушувало подив - думку. Побутові подробиці, живі характери співрозмовників, їх задушевні розмови, - усе це відрізняє його від, скажімо, абстрактних моральних міркувань Соловйова. І Християнство Сковороди не для убогих душ: там віра, надія, а у нього душевна рівновага, радість серця злиття з природою.

«Видишь, государь, что едина токмо вера видит чуднаго одаго человека, коего тень все мы есмы. Вера есть око прозорливое, сердце чистое, уста отверстая. Она едина видит свет, во тме стихійной светящійся. Видит, любит и благовестит его. Не видеть его есть то слепота; не слышать его есть то быть аспидом; не говорить о нем есть то быть немым. Вера всю сію мимотекущую сень, аки воду непостоянную, преходит, вершит свой исход воскресеніем, очищенным чувством взирая на человека, неприступным светом блистающаяся и «радуйтеся» рекуща.»157

Але він не сектант, сектантом Сковорода не був, бо в тих істовість, фанатизм, а у нього незалежна філософія (це з приводу зарахування Сковороди в сектанство Бонч-Бруєвічем). «Речь доходила тут до разных толков или сект. — Всякая секта, — говорил он, — пахнет собственностью, а где собственномудріе, тут нет главной цели или главной мудрости.»



«Любовь к ближнему не имеет никакой секты: на ней весь закон и пороки висят. Закон природы, яко самонужнейшій для блага человеческаго, есть всеобщій и напечатлен на сердце каждаго, дан всякому существу, даже последней песчинке. Благодареніе всеблаженному богу, что трудное сделал ненужным, а нужное нетрудным!»158
* * *

Про Сковороду: якщо ти своїми книгами хоч декількох задовольнив, зробив приємність хоч кільком розумним людям - це вже багато. А Гр. Сав. багатьом людям і при житті й вже 200 років після смерті просвіщає про невидимий світ. Як у Сенекі: «Хай наші слова не розважають - хай помагают159

* * *

Проф. В. Шаян, автор біографії «Григорій Сковорода -лицар св. борні», має рацію коли стверджує, що Сковорода писав свою Біблію: «У випадку Сковороди Біблія є тільки літературним претекстом, щоб розвинути свою думку. Але справа виглядає так немов би такого роду божий, тайний прихований зміст, міг в’язатися тільки з Біблією. Сковорода ще не здає собі справи з механізму своєї символічної інтерпретації Біблії. Це він вкладає у неї свій зміст, свій світогляд, свою віру. Аж у Зміїному Потопі «він розкриє цей механізм: «Жуй, пережовуй, аж вийде на твоє...»160



У Сковороди це не вільність перекладу, а осмислення тексту й уже власне створення нового. Це широко застосовувалося в давньоруській літературі. Анонімність творчості - приписувати свої думки більш древнім, а тому авторитетним авторам, чи не риса це народного характеру.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка