Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка8/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

Читаючи ускладнені цитатами з Біблії трактати Сковороди чомусь не хочеться справлятися з оригіналом - світогляд Сковороди і Біблія м'яко говорячи не подібні. Сковорода інтерпретує й вириває цитати по своєму розумінню надаючи їм свій зміст. Це вже, прямо говорячи, не цитати, а варіації на вільну тему. Скажемо, алюзія: Асхань віддана Халебу за місто Давир. «Десять верст от Харкова написал я сію книгу в лесах Земборских. Дух велел, да наречется «Асхань.» Асхань есть дщерь Халева, вшедшаго в землю обетованную. Значит — красота. Он ее отдает братаничу своему в супругу за то, что достал град Арвон. Сей град иначе называется Хеврон, сиречь дружба и град писмен.»161, чиста алегорія сковородинівського винаходу й т.д.

Ця практика є особливо в американських письменників. Народ який украй релігійний; тамтешні, письменники, беруть біблійні сюжети і переносять їх на американський ґрунт.

Такі філософські трактати Сковороди як «Кільце» «Алфавіт», це апологія мудрості і покликання людини, вони мають пророчий, відтінок. «Первый испытует с Давидом небесныя круги, поведающія славу вечнаго: «Лета вечная помянух...» и назван «Колцом», а вторый, узнав безначальное начало из нетрудных начатков, будьто из алфавита, богу последовать побуждает и назван «Букварем.»162

Сковорода продовжував біблійну традицію вишукуя цитаті в ній на старослов’янській мові.
* * *

Традиції пророчого містицизму простежуються починаючи зі Сковороди до Гоголя й Булгакова і Вол. Орлова. Булгаковське: - «як я вгадав» - ”Майстер...” особлива тема, це цілий круг читачів і шанувальників. Містики Сковорода й Блок уважали себе реалістами; це від органічного злиття їхнього існування із творчістю. Містика й була для них реальністю.


* * *

18 вік на Україні. Спадщина його мислителів, не замутненого джерела стародавніх, релігійної прози полемістів з Унією. І все це в благодатному краю, що розвивається, серед здорового віруючого грамотного населення, того що поважає мудрість. Про такий філософський рай не мріяв і Конфуцій.

Сковорода не був новатором: він продовжував давню українську традицію, відчував за собою упевнені голоси минулих авторів. Знав - його чують, писав радіючи «кошикам», «плетеницам» думки «забавляя празність», «соплел я в сіе 1787-е лето маленькую плетеницу, или корзинку, нареченную «Благодарный Еродій.» Се тебе дар, друже! Прійми его, Еродіа, по-еродіеву, прійми парящаго и сам сый парящій.»163 «Я сію книжечку написал в Бурлуке, забавляя праздность.»164 Від надлишку творчого темпераменту, а не з потреби; для повчання розумів, від переконання правильності вибраної дороги, спираючись на напрацьоване попередниками-мудрецями. Сковорода писав, як йому видавалося - «нічого нового».
* * *

Реверанси в трактатах Сковороди про нібито язичеське в філософії древніх греків й страхи, чи не смердять вони сатанинським духом - явне лукавство з метою щоб не образити релігійні почуття земляків, але роздражнити думку. Удавання еллініста й шанувальника греків сатира і юродство - необхідні атрибути пошуків істини по Аристотелю. Недарма його «Обсерваториум» I, II у плині двохсот років не бачили світло образивши, очевидно, святенницьке серце хранителя рукописів масона Арсеньєва. Але, як і Хорхе в «Ім'я троянди» У. Еко, в нього й не було в думках знищувати книгу? (перевірити в мемуарах Арсеньєва якщо такі є). Цікаво почитати, схопити його характер, причини що спонукали покласти під сукно трактати. Може бути, це пов'язане з характером проповідей масонів з рук у руки;наставник-учитель?

Діалоги «Обсерваториум» 1,2 пролежали невідомими й були знайдені рівно через 200 років після написання (1772-1972 р.р.) Обидва діалоги трактують істину в Аристотелевім дусі поетики II (загублена) - «у злості особи догодиться серце». Істина пізнається в сумніві, гуморі, «низьких поняттях». Так чи інакше ці трактати Сковороди прийшли до читача, хоч і через два соліття.
* * *

«Не о сем ли мире Сирахов сын говорит сіе: «Веселіе сердца — живот человeку и радованіе мужа — долгоденствіе.»165 Це в Сковороди від Владимирського християнства, а не від епікурейства. Що було б не споріднене православному українцеві - Сковороді, то не приводилося б. Так звані запозичення Гр.Сав. у древніх, це пошук близького українському способові мислення. Староруська традиція літописців: применшення особистого авторитету і приписування своїх думок стародавнішнім, а тому авторитетним авторам, знаходить у Сковороди продовження.

Чи підсвідомо Сковорода сприймав образ сонця? Трактати його поза сумнівом християнські, але в тому напрямі, який було прийнято Владимиром. Владимир особа світська. Ухвалення християнства і хрещення Русі світською особою якось пройшло мимо уваги. У Владимира і погляд на християнство був іншим чим у церковників - веселіє серця як у Сковороди.

Сковорода почав в листах Михайлу з роздумів про воскресіння Христа, о любові Христової, разом з етичними повчаннями, а прикінці життя прийшов до дохристиянських образів, шукаючи в них символічний вищий сенс.

* * *


Народність й містичність Сковороди в тім і полягає, що він прислухався до своєї козацької природи. В «Історії запорозьких козаків» Яворницького: «По вроджених якостях що присущі козацтву, запорожці відрізнялися вмінням майстерно розповідати, уміли помічати смішні сторони, в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого образливому тоні. Звичаї в запорожців дивовижні, учинки хитрі, а мови й вимисли гострі й більше на глузування схожі. «Будучи в душі поетами й мрійниками запорожці завжди вибирали самі мальовничі й гарні місця для своїх тимчасових і вічних помешкань, улазили на високі скелі... з висоти пташиного польоту любувалися ландшафтами й віддавалися тихим думам і піднесеним міркуванням. Колиска для запорожця рідна сестра, дорога подруга «козацька колиска- добра думка», для самотнього запорожця кобза була істинною подругою якої він перевіряв свої думи, на якій розганяв сум свій166

Це й про Сковороду і його улюблений Ізюмський відріг Донецького кряжу, звідки відкривається панорама з пташиного польоту над слобідчиною. Мудрець, насамперед, і відрізняється від філософа тим, що дотримується культурі свого народу, успадковуючи жанри єпосу і спосіб мислення. «Мудрість є досконале благо людського духу, філософія ж - любов і прагнення до мудрості»167(Сенека). Який ще зв'язок з народом потрібен… мудрець завжди серед народу народ випливає за ним.

Яворницький пише про пристрасті козаків до вигадливого й словам і вітіюватим вираженням. Що простежується й в Гр. Сав.; у діалогах: любов до незвичайних прикладів, «амбра й умбра», а також численним викладенням з Біблії.

Сковорода відчував себе серед слобідчан по козацькі, як людина з народу, але відособлено - «Лицар св. борні» (Шаян), як січовий козак що несе шляхетну місію. Приниженості жебрака не було й у спомині. Це слобідчани йому були зобов'язані за науку, що й усвідомлювали - ознака, духовного рівня народу того часу.

Сковорода не був «окремою горою» на Слобідщіні ( вислів Гесса де Кальве). Висновки Гесса де Кальве відображали світогляд його самого - інтелігента початку 19 століття. Старчик виступав як ілюстрація до них. Та ж історія відбувається з іншими дослідниками (за винятком Багалія). По цьому можна простежити еволюцію поглядів і загальні тенденції вокруг сковородинівської думки за останні 200 років. І тенденції ці найчастіше мало привабливі якщо не сказати вбогі. Хоча й у дусі часу щодо кожного дослідника; там є і усякі Крестовскі, яких і дослідниками називати не доводиться. Найтонші духовні нитки зв'язували Сковороду із земляками, багато в чому підсвідомі; це те, що втратила інтелігенція.

У мене земляк єдиний для Слобідського краю й ростом із Сократа не потрібно видумувати псевдо цікавість що б бути на гребені «паризької моди». Є земляк, є філософ, є наступність поколінь і ніякої моди. Є самобутність мислення. Цілісність буття й філософії завжди викликає шанування: Конфуцій, Христос, Мухамед, Заратуштра (не ніцшеанський - той якийсь моральний виродок).


* * *

Д.Яворницький в «Історії запорізьких козаків»:... людини взагалі що обтягує себе працею й турботами й зовсім не розуміючого щирого сенсу життя - існувати для веселощів і радості. Однак, дивлячись на життя із точки зіру веселощів і радості, запорожець не далекий був похмурих дум. В основі козака лежала завжди подвійність: те він дуже весел жартівливий і товариський те він смутен, мовчазний похмурий і недоступний.» - так що отут Епикур тільки ідейний побратим у Сковороди, Гр. Сав. було властиве й козацька самітність - «..багато хто із запорізьких козаків під кінець життя часто віддаляються на пасіку Сковорода; любив бувати на пасіці), як би в монастир, віддаючись там молитвам посту й утриманню від дозвільних слів, багато хто там і своє життя кінчали»168.

Зважаючи на ратні справи Козаки не завжди мали час постити, хоча по Яворницькому раціон їх взагалі був дуже скромний. Підхід до православ'я в них був не чернечий, Христос був для них соратником у справах і війні. Відношення це зростив у собі й Сковорода, що вважав аскетизм раціональним волевиявленням особистого порядку.

Сковорода зробив наступний крок після аскетизму святих, зробивши помірність - по розумній схильності. В наш час достатку благ цивілізації важливо зрозуміти, що аскетизм відлюдників середньовічча це не ідіотизм, а прагнення звернути увагу сучасників на моральні проблеми; тільки в такий спосіб можна було вразити їхню уяву.


* * *

Про пам'ятник Сковороді в с. Лохвіци, роботи. Кавалерідзе, де він зображений в личаках.

Я не вважаю, щоб Сковорода ходив в личаках. Нічого сільського в вигдяді Сковороди, людини що побувла в Європі і при Дворі не було і бути не могло. По-перше, звання придворного уставника, а і вчитель того часу не дозволив би собі цього. На портретах Сковорода в сюртуку з комірцем, так одягалися колегіальні вчителі. І з якої статі вчителеві колегіуму міняти свій «звичай». Я - вчитель 20 століть забитий чиновниками від освіти і те горджуся своїм званням, а в ті часи пошана до вчителя була величезна. А потім купці - Урюпін і ін., друзі і не допустили б щоб їх кумир ходив обідранцем всіляко допомагаючи своєму улюбленцеві. Сковорода вихідець з народу, але дурня не валяв, як народовольці, він знав собі ціну і ходив з гідністю. В ті часи, освічені люди користувалися пошаною. Якщо вірити, скажімо, Сименону в одному з його романів про Мегре: французький селянин вороже відносився до вчителя особливо не до земляка.

* * *


Одна з унікальних особливостей Сковороди бачити перед собою живого співрозмовника, «я така людина, яка ніколи не може насититися розмовою з друзями» 169, звідси емоційність і гумор його трактатів.

Трактати Гр. Сав. мають інтимний характер спілкування із друзями, однодумцями. Полеміка йому властива тільки як риторичний спосіб дохідливо розвити свої думки: для своїх вочевидь, для чужих незрозуміло. Те, що органічно для сковородинівців, схоластична мертвечина для крестовських (курйозність Крестовского цілком з`ясована - вона виникає коли людина живе в розладі зі своєю епохою).170 Недарма Гр.Сав. постійно згадує що відкрилося присвяченим у живописі печері. Прозріти, розкусити.

Із століття в століття професорська каста «крестовських» нагадує зграйку хемінгуєвських персонажів з романа «Фієста». Спочатку дилетант, що відбився від зграї, на зразок Ніцше або Камю, вдається до анафеми, потім (зазвичай після смерті) хтось відкриває його, і вся професура дружно починає його «вивчати», тобто розкладати по поличках шукати аналогії, та до розкладається до повного знищення оригінальності, обволікає термінологією. Вченим ступеням потрібний корм, вони б і раді обійтися одними термінами без самих філософів, але це неможливе, ось і доводиться згнітивши серце вставляти шматки реченнь бунтівних відщепенців, що виражаються жахливою природною мовою.

Якщо всяка мерзота що модничала радикалізмом (пасквіліст Крестовський)171 не обходила «увагою» Сковороду - значить відгомін про нього і в Росії 19 століття був досить дужий.


* * *


Сковорода жив і мислив, у миру, він був активний у своїй філософії, так само як і тесля, столяр будь-яка людина професії. Релігійно чернеча споглядальність була не в його природі, містичний екстаз - це інша справа.

До речі й містика в нього була дбайлива як у доброго господаря - усе на місті. Це вже своєрідний містичний реалізм; усілякі жанрові його утвори повні конкретного символізму пофарбованого фольклором; Душа Сковороди летіла до улюблених думок. «Важко уявити, наскільки це приємно, коли душа вільна і відречена від усього, подібно до дельфіна мчить у небезпечному, але не безумному русі. Це щось велике і властиве лише найвеличнішим мужам і мудрецям172

А Біблія - це як вогкий матеріал до роздумів.

* * *


Михайло Ковалинський створюючи біографію Сковороди, писав лик, а не реалістичну біографію, згідно зі своїм поданням життя мудреця. Що був учнем Гр. Сав. він природно знаходився під впливом його ідей. Сам Сковорода ніде не згадував факти біографії що не перебувають відповідно до його поглядів, тобто веселощів серця, дружби, самопізнання. У молодості коли його погляди були більш емоційні: він випліскував у віршах своє відношення до світу.

У юні роки Сковороді були властиві всі грішки молодості. В 20 років він потрапив до царського двору півчим, і «о, який я був дурний, що завдав таку шкоду своєму здоров’ю, піддавшися в молодому віці впливові дуже розбещених товаришів173». Про придворний блиск і розкіш часів Єлізавети є численні свідчення сучасників. Потім зажадав побачити чужі краї цікавість подивитися світ і тільки після сорока років схотілося спокою й самоти, моральної оцінки бідності, як блага.

По декількох зауваженнях Сковороди у листах Михайлу він був у молодості неспокійною бентежною натурою, що не рідкість для молодості, але в міру усвідомлення свого шляху, філософського його осмислення, набував впевненості, просвітленості, та й віддача земляків та друзів зміцнювала його в правильності обраного шляху.

Погляди Сковороди сформувалися із прийнятого ним способу життя. «Все же то невеликое, что ненужное, и все ненужное то, что не всегда и не везде есть возможное. Возможное и нужное, а нужное и полезное есть то же и напротив того.» 174 А спосіб життя козака мав історичні коріння народжені із внутрішньої потреби характеру його, подвійність у сприйнятті сторін характеру: оптимістичне – трагічне.

* * *

Сковорода в останній рік життя гостив у Михайла Ковалинського в його маєтку в с. Хотетово Воронежської обл... Навряд лі були написані ще які небудь трактати після цього, інакше спадкоємці того продали б Арсеньєву(?) или у Рум`янцевський музей разом з архівом Ковалинського. Вся спадшина мудреця зберігалася у Ковалинського. Хіба що він подарував щось кому іншому, що мало ймовірно.


* * *

Філософія Сковороди - це, по суті, філософія Слобідського життя 18 в. Філософія селянина, купця, поміщика, воїна. Жити в мирі й злагоді із природою, займатися своєю справою, не рватися в інші краї, усвідомити себе у своєму краї. Всі конфлікти від лукавого (до речі, політичність підходу Слобідського козацтва до влади, завжди приносила найкращі результати у вигляді продовження привілеїв). Інтерес до Біблії й греків це прилучення його до світової філософії пошук свого місця в ній.



«Лонгин. Мнe кажется, что и самая библія есть богом создана из священно-таинственных образов. Небо, луна, солнце, звeзды, вечер, утро, облак, дуга, рай, птицы, звeри, человeк и прочая. Все сіе суть образы высоты, небесной премудрости, показанной Моисею на горe; все сіе и вся тварь есть стень, образующая вeчность.»175

Слобідська епоха, як у дзеркалі відбилася у творчості й життї Сковороди. У ньому сполучалася мудрість Біблії й життєвий досвід слобідчанина, лад думки породжений духовним кліматом цього регіону. Трактати Сковороди це твори освіченого козака, це й фольклор і спосіб думки філософа 18 століття. Це не тільки філософія, але й громадянська позиція

Сковорода самобутній, і філософія його походить від Сковороди людини, приймаючи форми традиційних для українця трактатів староукраїнською мовою. Так що Д.Багалій міг би не переживати, взагалі критика мудреця, як правило, на рівні компіляторства: які там особистості, всі ті ж сковородинівськи «підлесникі», «Як підроблені під золото речі наслідують блиск і красу золота, так і підлесник, наслідуючи приємність і принади друга, завжди здається веселим і блискучим»176.

Тільки талановитий Ерн відразу побачив споріднену душу.


* * *
До питання про мову на якої писав Сковорода. Якби він писав для прийдешніх поколінь, як Спіноза (а чи писав Спіноза для прийдешніх поколінь або тільки для себе?) те - знав латинь. Але проте, Сковорода писав на барвистій староукраїнській мові. Знав Гр. Сав. кому пише - співрозмовники були перед очима. А товариськість, «двох душ цілування», Сковорода ставив вище всіх інших якостей людського життя. От і писав старчик не багато вчені нудотні трактати, а дотепні діалоги у всіх можливих староукраїнських літературних жанрах (сучасний дослідник Л. Ушкалов довів177).

Сковорода був спадкоємцем полемістів часів Унії. Хоч він і чудово знав латинь і в приватному листуванні їй користувався, Сковорода і не мислив порушити традицію своїх вчителів - оборонців православ'я і: писати свої трактати на латині. Створення своїх творів на староукраїнській письмовій мові було природним продовженням цих традицій. Причини дивовижної стійкості Сковороди в своїх переконаннях мають історичне коріння. З часів оборони православ'я 17 століття, коли Україна була частиною Речи Посполитої, було потрібно багато віри і відваги, свідомості своєї правоти, щоб піти проти суспільної і релігійної думки католицької держави укріпленою інститутом єзуїтів, що славилися могутніми полемістами. Скільки ще потрібно часу, щоб нащадки усвідомили велич скоєного українцями за останні століття у відстоюванні своєї культури. А от сучасна інтелігенція втратила відчуття причетності з історією, вірністю традиціям.

Може бути саме тому, що учителі й попередники Сковороди були оборонцями православ'я, він і писав свої філософські трактати тільки староукраїнською мовою. Хоч Сковорода й затверджував себе «всесвітнім громадянином» але почуття національної гідності при козацькому походженні в нього було.
* * *

Сковорода проганяв нудьгу під час безперестанних осінніх дощів створенням трактатів, «В самом открытіи наместничества Харковскаго, во время непрестанных осенных дощей, прогоняя скуку, написал я сію книжицу в монастыре Сеннянском178 Це те саме що болдинської осіни Пушкіна. Духовно цільна людина, яким він був зосереджувлася на внутрішньому, у непогожі дні проявляючи щиросердечну енергію, і творчу активність, залишаючи гарним теплим дням міркування й споглядання миру природи.

* * *

Вишня, Гоголь, Сковорода – земляки, геніальні диваки-мрійники Полтавського краю. Полтавські характери це цікаво.



Остап Вишня напевно найвідданіший шанувальник Гоголя часто повторював: «Повинні прідті нові українські гоголі» хоча, власне, він і був тим новим Гоголем. Унікальність Вишні і в тому, що він знайшов можливість сміятися в найстрашніші сталінські роки, і навіть після концтаборів не втратив цю здатність.

Пройшло достатньо часу, і ось, зараз, перечитуючи і Гоголя і Вишню і Сковороду, з їх своєрідним гумором, поетичним словом, бачиш що справа не в часі, а в людях. Люди адже ті, що створювали, учили, перемагали, були Великими, всупереч всім часам просто жили і раділи і засмучувались. Побажаємо Україні і Росії не ділити Сковороду та Гоголя, а більше нових, про яких мріяв Остап Вишня.

Вишня напевно дуже усміхався, читаючи Сковороду. На жаль його самі сатиричні трактати «Обсерваторіум» I,II» він не знав (знайдено в 70 х. р.р. 20 століття). Єдиний письменник що зважився жартувати в епоху сталінізму - унікальна людина, шкода, не дожив до «Відлиги».
* * *

Читаючи книгу отця Іоанна Кронштадського.

Хороший істино православний священик, але образ мислення його обмежений досвідом служителя церкви, поняття про гріх чисто абстрактні, в руслі релігійних переказів, архаїчні, підчерпнуті із старого завіту. Це не означає, що автори старого завіту не знали гріха, але вони писали по живому враженню.

У відмінності від нього Сковорода жив серед людей і життєвий досвід переніс в книги. Описи недоліків що мучать людину у нього не віддають «старою дівою», більше поблажливості до людських слабкостів, і більше, набагато більше, інтелектуальний кругозір. Як говорив Хемінгуей по іншому приводу: Чехов і Кетлін Портер, оповідання досвідченого лікаря і старої діви.


* * *

Збіг між висловленням двох душе знавців О. Іоана-Кронштадського й Сковороди «на стражу серця стану.»

«Очисти свою прежде горницу, сыщи внутрь себе свет, тогда найдеш и библейным ссором погребенную драхму. Стань на собственной твоей страже с Аввакумом: «На страже моей стану.» Слыш ушима! На страже моей, а не чуждей: «Знай себе, довлеет за тебе179
* * *

У Слобідській Україні багато видів; відкриваючий ся вид із пташиного польоту Ізюмський кряж, з Бабаїв панорама на старий Харків. «Переважно тутешні ріки і річки з правого боку мають гористі береги, покриті лісами; а з лівого боку прілегають роздолля декілько піщані і вгору по пологих узгір'ях до хребтів пахатні поля, а до вершин по обидві сторони річок відкритий степ для сінокосів і скотарства.»180

Відчуття простору Слобідського українця 18 віку було інше ніж у сучасного жителя Харківщини: 400 тис. населення на сотні кв. км, засіб пересування пішки й візком створювали відчуття безкрайнього простору; людина не відчувала себе лише частиною Європи. Уже в 19 в. із прогресом європейської думки це відчуття зникло; Слобідський край став периферією.
* * *
Козацькою вдачею Сковороди й пояснюється його непосидючість «нудно на одному місці», «вихор вирвав.» «Ныне скитаюся в Изюме. Скоро чаю возвратиться в моя присныя степи, аще где господь благоволит.»181 Але емоційність його викладу не від неспокійного характеру, а від веселощів серця людини, що повністю досягло самовираження. Гумор Сковороди Ерн не оцінив: людина далека від Слобідської України він оцінив тільки особу Сковороди, а не його оточення з якого той органічно вийшов.

Сприятливість слобідського побуту в доброзичливому відношенні козацької старшини, попів, і купців. Тому Сковорода за межі слобідчіни майже не виходив за виключення двох разів, коли провідував своїх учнів Михайла Ковалинського, і Василя Тев`яшова (в Таганрозі), не виїжджав.


* * *

Можливо Сковорода вибрав Слобідську Україну тому, що в 18 столітті (та й зараз) не було тут такої житлової скупченості: безкрайні поля, ізюмський гірський кряж, що він поза сумнівом відвідував, часто що гостив в с. Гусінки, під Ізюмом.; горбкувата місцевість, (з улюбленого місця Сковороди с. Бабаї, відкривається панорама на старий Харків) Все це приваблювало козацький характер Сковороди ( см. Яворницького про характер козака).

І потім ще сильні характери місцевих жителів козаків, отут подібність не тільки духовна, але й природна: по походженню. Тягло його до земляків. Це було основне в його розмірковуваннях, його філософія ґрунтується на природних коріннях, це прослизає у всіх трактатах. Краєзнавство ніколи не ставало філософією, а даремно. Воля що розуміється людиною, як право на пересування не ущемляється краєзнавством, якщо ти вибираєш місце проживання сам. Духовні обмеження це не тюремні ґрати.
* * *

Цілі і завдання в світогляді гуманітаріїв і Сковороди абсолютно різні.

Освіта для гуманітаріїв це самоціль, добробут народу сам по собі спричинить підвищення етичного розвитку, царство небесне на землі: спочатку нагодувати, і так далі …



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка