Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду»



Сторінка9/21
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.11 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

У Сковороди веселіє серця - так, в будь-якому майновому стані не залежно від матеріального життя. Правда в умовах особистої свободи, якою користувалися козаки вони її вже мали. Добробуту в основному досягли, маючи в багажі слобідський край, православну віру, відвойовану в полеміках з уніатами і культуру побуту ніхто не заважав подумати про «горнє».


* * *

Деякі мислителі, в схоластичному захваті розумовим процесом часто доходять до маразму відриваються від духовних корінь своєї Вітчизни. Навіть Лев Толстой не минув цього в свойому «опрощенні» Подібні теорії, самопізнання, як, скажемо, у однойменній книзі Бердяєва і потрібно розглядати як маразм ерудита “що зависокосився”(Сковорода).

Взагалі наочна безпринципність розумового процесу у філософів 19 -20 століття. Можливість плавати без керма і ветрил у філософських просторах думки і до цих пір сприймається, як основа філософії. У філософів це логічно витікає з підміни християнства, Христа абстрактними побудовами гуманізму, як те, я мислю - існую. Означає якщо я мислю - це правильно, що б я не мислив. Версія мислення в інтерпретації Бердяєва, який і є кращою ілюстрацією цього. Називаючи себе християнськими філософами підміняють своїми теоріями християнство. Но: «Разумееш имя сіе или скажу: звон сей — Христос. Но, дай бог, чтоб ты знал, что сіе имя значит?.»182 Для них мислення само цінно незалежно від способу життя своїм думкам остраняє історичний досвід, в даному випадку досвід християнства. Вони розраховують що мають право кроїти християнство по своєму розумінню; святі пророки виступають в цьому світлі, як анахронізм: просто етапи в розвитку думки, а не джерело вічної мудрості.

І якщо на початку століття філософи ще висловлювалися на зрозумілій мові, то спадкоємці скотилися до специфічної термінології позбавленої всього людського, а головне нікому непотрібної. Самоцінність мислення із подібної точки зору робить непотрібною відповідність особистого життя своєї філософії. Філософія, по суті, розчинилася в термінології, відбувається не боротьба думок, а боротьба термінів. У результаті розумовому процесу зробився непотрібний і сам мислитель.. Тепер теорію “виковують“ наукові інститути.183 Якщо Сковорода писав для друзів, то пан Бердяєв мислив взагалі. Його «Самопізнання» не складається в окрему особу, хоча ще носить її сліди. Це просто прейскурант філософських думок. А Шестов і Лоський відштовхуються від чогось буквально зрозумілого їм в біблії, як те: первородна жертва Аврама, або мучеництво Іова, роблячи з цього філософію. Хто не хоче чути голосу пророків, той і не чутиме. І буде це повторюватися із віку в вік.(Еклезіаст)

* * *

Про приборкання Сковородою своєї «бурхливої казацькой крові, що вирує, сумує, упертою і хаотичною184» (В.Ерн), говорить обрана ним філософська позиція. Але справа в тому, що філософи «Шляху» починаючи із древніх приборкують характер, укладаючи його у вічні рамки мудрих учинків і відносин до життя.



Правдивий мудрець заспокоює характер, знаходячи єдність у собі й обраної філософії й життєвим шляхом, але ж «чучел тот, не мудрец, что не прежде учит сам себе.» 185 Це описано у світових прикладах і загублено філософами, починаючи вже зі слов'янофілів, Солов`овим і їже з ним.

Істинні генії мудрості спокійні й умиротворенні; це не значить, що вони не мислять і застигли в ідіотизмі. Мабуть це властиве людини, що й неодноразово відзначав Сковорода,- спорідненість, веселіє серця й ін. Справа не в чернечому втихомиренні пристрастів, що доступно святим, а спорідненості щирого життя й поглядів. «Теперь взойшли мне на ум тоскою, скукою, горестью среде изобилія мучащіеся. Сіи просят у бога богатства, а не удовольствія, великолепнаго стола, но не вкуса, мягкой постели да не просят сладкаго сна, нежной одежи, не сердечнаго куража, чина, а не сладчайшія оныя кесаря Тита забавы: «О други мои! Потерял я день...» 186

* * *

Православ'я дає людям віру, Сковорода дає світогляд. «Думаю и верую. А если совершенно уразумею, что так есть сіе, тогда узрю его и, любля, возлюблю его во господе, а господа в міре его.»187



Вера є віра, а завдяки Сковороді не треба ломитися у відкриті двері, винаходити манеру поведінки і закони життя. Вірити потрібно з веселощами серця - по Володимирські. Це про це загадкова фраза крестителя Володимира красно-сонячко, що в іудаїзмі немає веселості; проникливі були стародавні роси.

«Афанасій. Я се каждый день пою. Я веселіе весьма очень люблю. Я тогда только и радостен, когда весел. Люблю пророков, если они одно веселіе нам поют. Не их ли речи нареченныи от древних Музами?



Григорій. Так точно. Их пеніе есть то вещаніе веселія.»188

Сковорода не споглядав Христа, як це роблять православні. Православ'я, це переважно споглядальна релігія, тоді, як зовнішня краса католицтва, його богослужіння оманна; вона служить більше емоційному стану латіноса для його еротичного єднання з богом. Православні ікони нічого спільного з еротикою не мають, це благосність споглядання божого лиця, строгі ікони перших століть православ'я на Русі це підтверджують. Козацьке сприйняття Сковороди інше, він стверджував, що фарба це пустка.

«Друг. Скажи жь, что такое живописью почитаешь? Краски ли или закрытый в краске рисунок?

Лука. Краска не иное что, как порох и пустоша; рисунок, или пропорціа и расположеніе красок — то сила. А если ея нет, в то время краска — грязь и пустошь одна.»189

Але не треба плутати козацький менталітет з протестантизмом. Божественне у протестантів так само дивиться на людей від верху до низу, йому поклоняються в тій або іншій формі: Христос хоч і полюбив, але все ж таки не рівня. У козака Христос це помічник соратник в битвах і житті і відношенні до нього, як до товариша, рівний з рівним. 190Козак не чужий був і «поглумитися»191 в релігійних питаннях пошуках істини, «вишукуючи шляхи її».

Для православної віри Сковорода не «страшний»: його ненав'язливий вплив перевірений двохсотрічною історією народної думки, головне не нашкодити зайвою старанністю в популяризації - попереду століття.

* * *


Всією духовною історією нашого народу ми виховані на християнських ідеалах, які відрізнялися від умствованій раціоналістів і слов'янофілів всіх мастей тим, що зверталися перш за все до людини. Не потрібно плутати ареол створених ними міфів згодом підхоплений комуністичною пропагандою, і реальні погляди і православність основної маси інтелігентів 19 в.

Інтелігенція час від часу втрачала предмет культу - образ Христа - але дуже легко знову поверталася до прямої віри його. Христос в православ'ї, перш за все Спас в світі несправедливості, без цієї віри людині одній неможливо вистояти.

Я схиляюся до переконання Сковороди про пізнання себе, як про розвиток зерна в природному грунті, використовуючи для цього педагогіку і “важке непотрібне“, як завдання, а не зусилля. «мысли сердечные — они не видны, как будто их нeт, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит цeлое жизни нашей дерево; естли зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сeеш, так и жнеш.»192

Про трудність непотрібного Сковорода говорив не застосовне до ледаря, що не може себе змусити, а про доцільність дії. Завжди потрібно питати свою совість; відповідь кожен може дати тільки собі. Сковорода лише підказує, а не дає керівництво до дії.



«Еродій. Рожденнаго на добро не трудно научить на добро, хоть научить, хоть навычить, хоть извычить. Хоть ученый, хоть звычайный, хоть привычный есть то же. От природы, яко матери, легесенько спеет наука собою. Сія есть всеродная и истинная учительница и единая. Сокола вскоре научишь летать, но не черепаху. Орла во мгновеніе навычишь взирать на солнце и забавляться, но не сову. Еленя легко исправишь на Ка́вказныя горы, привлечешь пить без труда из чистейших нагорных водотечей, но не велблюда и не вепра. Аще всяческая строит премудрая и блаженная натура, тогда како не едина она и исцеляет и научает? Всякое дело спеет, аще она путеводствует. Не мешай только ей, а если можешь, отвращай препятствія и будьто дорогу ей очищай; воистину сама она чисто и удачно совершит. Клубок сам собою поточится из горы: отними только ему препятствующій претыканія камень. Не учи его котиться, а только помагай. Яблони не учи родить яблока: уже сама натура ее научила. Огради только ее от свиней, отрежь волчцы, очисти гусень, отврати устремляющуюся на корень ея урыну и протчая. Учитель и врач — несть врач и учитель, а только служитель природы, единственныя и истинныя и врачебницы, и учительницы. Буде кто чего хощет научитися, к сему подобает ему родитися.»193

Люди розмежовують духовне і життеве, інститут релігії для мільйонів це єдиний спосіб залучитися до духовного.


* * *

Двісті років тому Сковорода закликав «вернися в свій дім», «хорош Дон, але краще свій дім», а інтелігенція із за своїх амбіцій відкинула всі ці думки і все «високосится». Наступивши собі на душу ще в 19 столітті із завзятістю прагне до слави, як той метелик на світло; згорає і згорає і ніщо її не учить. «Не сыщеш столь подлой души нигде, которая не рада бы хоть севодня взойтить и на самое высокое званіе, нимало не разсуждая о сродности своей.»194

Ну розумію, як що на вершині творчої слави яка ні будь Франсуаза Саган, але скільки їх ?. Навіщо ж красивій жінці бути блядю в кордебалеті, якщо вона може ощасливити цілком пристойну людину; тільки із за того, що та надумалася стати примою. Амбіції і ще раз амбіції рухають і сучасною інтеллігеніциею.195 Плюс спрага комфортно жити, що зовсім вже паскудність. «Останься ж в природном твоем званіи, сколько оно ни подлое. Лучше тебе попрощаться с огромными хоромами, с пространными грунтами, с великолепными названіями, нежели растаться с душевным миром.»196

Але ж є, щось невикорінне в нашій людині, що побудувала велику країну, будемо надіятися. І, як би демократи не “перевиховували“, мужик тримає її в узді. Адже, разом з різного вигляду революціонерами створювалася після петрівська наука, великі відкриття, були учені, письменники, великі розуми, святі, великі традиції наукової діяльності.

Роль інтелігентського раціоналізму-радикалізму, що так широко розцвів ще з 19 ст, явно перебільшена різною пропагандою. Можливо це міф, про роль інтелігенції в історії, її спроби насильно зробити людину щасливою, минувши самопізнання особи. А от думка закладена в дитячі голови яким ні будь краєзнавцем дитячого кружка може прорости через десятки років. Але без таких мислителів як Сковорода ці думки не знаходять міцної основи.

Слобожанський мудрець напередодні технічної революції 19 століття на всі лади передрікав, що без людини раю побудувати неможливо. Інтелігенція оказалася «витонченій» чим він припускав, вона просто вичленувала з християнства гуманізм, як ідею, проголосивши свободу, рівність, братерство (з ким?) і оголосивши важливіше інтереси мас, а не людини (само пожертвовання ради ідеї).

Стародавні грекі персоніфікували всі огидні якості в людині, назвавши їх даймоном; злим веденням.

«Афанасій. Почему ты мнeнія называеш бeсами?

Григорій. А как же их назовеш?

Афанасій. Яне знаю.

Григорій. Так я знаю! Бeс еллинским языком называется δαιμονιον.

Афанасій. Так что ж?

Григорій. То, что δαιμόνιον значит знаніицо или разумeніицо, а δαιμων — знающій, или разумeющій. Так прошу простить, что маленким бeскам отдал я фамилію великаго бeса.» 197

Звісно, «передова» інтелігенція оголосила даймона байкою, дитячою казкою. Як у Булгакова в «Майстрі» - вони довели сатані, що його немає, полегшивши, тим самим, шлях руйнівним силам в людині, що ховалися за цим терміном. Або по Сковороді - зруйнувавши порядок і правильність людського сприйняття. Подвижництво на благо народу звернулося, як відомо з історії, проти самого народу. Досвід попередніх століть не зробив людей мудріше, щоб відмовитися від ідеологизациі НТР, і визнати самопізнання основним двигуном людства.

Здоров'я нації складає не інтелігенція, яка читає Кафку, Сартра, а потім слово поносить із цього приводу, а скромні люди що працюють на периферії в культурі, освіті, що мають спокій, і упевненість у вибраній справі, їх не тягне до Парижа і на спогади про Набокова. Всі страшні роки останнього століття ці люди жили повноцінним життям, навчая і працюя. Багато хто з них не читав Сковороди, але спосіб життя вони вели споріднений старчику, по тих же життєвих правилах що продиктовані людською природою, вихованням і особистими душевними якостями (благо народитися).

Я сподіваюся на сільську інтелігенцію, яка не розчинилася в масі обивательського, як це зробила міська, кинувшись у всіх тяжких бізнесу. Їдучи в електричці ще бачиш людські обличча не знівечені гонитвою за наживою, очі осмислені, а не скляні. Вражає велика кількість в місті мужиків з величезним черевом. Ось вже дійсно згадується вєщий сковородинівський сон: «Там я престрашное дело следующее видел. Некоторим птичих и звериних не доставало мяс к яствію, то оны одетого в черну свиту до колен человека с голимы голенами и в убогих сандаліях, будуча уже убитого, в руках держа при огне, колена и литкы жарили и, с истекающим жиром мясо отрезуя, то огризая, жрали.



Коего смарду и скверною свирепства я не терпя, с ужасом отвращая очы, отшол.»198 І - «отрути мені отрути» (Булгаков «Майстер і Маргарита»).

* * *


Відмітна риса характеру Сковороди – дружелюбність. Він неодноразово страждав від своєї довірливості й прихильності до людей, незважаючи на те, що в листах строго застерігав учня і друга Михайла про підлесників. Цьому ми зобов'язані живій картині людського підступництва в його викладі.

«Подібно до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших не купити поганих і зіпсованих товарів, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, через недбальство не натрапити на щось підроблене і мниме, що називається підлесником, і не одержати, за прислів’ям, замість чистого золота ’υπόχαλκον, тобто підробку з міді, або замість скарбів — вугілля. Перша відмінна ознака підлесника — мінливість і непостійність: він не може довго слідувати за одним і тим же і триматись одного й того ж правила, але, подібно до мавпи, наслідує інших доти, доки не одержить того, чого домагався.»199

Але скільки Сковорода не обманювався в людях, це не вплинуло на його людяність: вищою радістю його було спілкування із друзями. Це єдиний скарб, що він нажив здобуваючи друзів серед освічених людей якими були на той час козацька старшина, священики і купці Слобідчіни, що мали і подібну релігійну освіту зі Сковородою; а також ґречних душею. Гр. Сав. переніс цю дружелюбність на персонажів своїх трактатів, додавши їм риси земляків. Що Був запальним по натурі, він приборкав цей свій недолік заради спілкування із друзями. Дружба з учнем Михайлом породила ціле намисто епістолярної прози.

Листи Сковороди до Михаіла Ковалинського не тільки перлина епістолярної педагогічної прози: вони й проливають світло на світогляд філософа. У них весь Сковорода з його надіями й сподіваннями. Листи Михайлу це привід висловити наулюбленійшому учневі свої думки. Застерігаючи й повчаючи Михайла, Сковорода формує свої педагогічні погляди. Можливість мати рівного співрозмовника, «двох душ цілування» - це рідка удача.

* * *


Сковорода не ліз у пророки, хоча ціну своєї освіченості й ціну класичної філософської освіти, її вплив на людство, знав. Той час продовжував традиції анонімності літописців. Автор писав не заради слави, а по необхідності духовного пориву, «ця параноя, спрага слави - дитя 20 віку» (Селін). Коли культура стала статтею доходу, і непоганого.

Сковорода був вихідцем з козаків, він цінував людей насамперед за розум, шанував козацьку старшину за заслуги в освоєнні краю. Й проживав Гр. Сав., останні 30 років життя, серед людей здатних оцінити й зрозуміти його думки, тому що якщо козак того часу був розумний - він цілком природно виходив у люди. Сковорода, як і православні святі, створював своїм духом гори й ріки, осяявши яскравим світом для нас Слобідську Україну.


* * *

Сковороду може зрозуміти тільки читач, що пожив і передумав про суть життя. Сих, небагато але й чимало.

Сковорода починає пояснювати там де здоровий розум, і для «міцних» розумом. Для наукових суперечок сковородинівські пояснення це набір еклектики, фраз зі світової філософії. «Не все то ложное, что младенческим умам не вместное.»200Скріпляє їх його особа. «А сіе тогда бывает, когда без всяких иных намереній, для того только читаем, дабы очистить, просветить и укрепить душу нашу. Очистигь от людских мненій. Напитися божественных и укрепитись против страстей душевных, противу зависти, ненависти, гнева, скорби, смущенія... А сим самым вместо сих тиранов воздвигнуть в себе царствіе божіе, сиречь духи спасителныя, мирныя, радостныя. Сей-то есть блаженный оный книжник и граммотник, котораго Христос, похваляя, равняет его с господарем201

У Сковороди «веселіє серця» для людини в будь-якому становому стані. «Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многіе и сами не знают. Естли разсудить, то всeм человeческим затeям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выдет один конец — радость сердца.»202 Доказом правильності думок і життя людини є «веселість серця». Ці питання мучать всіх людей і кожен вирішує їх в міру свого темпераменту і характеру.


* * *

Після Епікура тільки Сковорода ратував за веселощі серця у філософії. «В сем-то разуме учил своих друзей Епикур, что жизнь зависит от сладости и что веселіе сердца есть то живот человеку.»203 Якби навколишнє його середовище не давало такого повода, навряд чи б Гр. Сав. веселився. У загальній масі філософи похмурий і нудотний люд, почуття гумору й філософія одночасно дані не кожному.

Веселий старчик весела наука після філософів із сумовитим темпераментом і світоглядом - життєрадісні, іноді бешкетні міркування. Цим Сковорода й підкуповує. Розумні ж методичні характери до таких же й приліплюються. Нас приваблює філософія нероздільна з мудрістю.

* * *


Ідеї Сковороди - це невидима підмога чесним совісним людям, що мучаться від несправедливості навколишнього миру - «що ловить» - яки задаються питаннями сумління. «Така людська чернь: честолюбна, дратівлива, самолюбна, і, що найгірше, брехлива й заздрісна. Ти не можеш знайти жодного друга, не знайшовши разом з ним двох-трьох ворогів. Як дуже вірно сказано, що той, хто не має ворогів, не має також і друга.»204

Сковорода дає не відповіді, а можливість подумати, як надходити чесній людині живучої в світі повному людської люті й при цьому зберігати веселощі серця. Це й опора в моралі можливість, яка дає гідно прожити життя, щоб «не исчезоша в суєті дні моя205», психологічну стійкість на всьому протязі життя, від бурхливої молодості до спокійної старості. Бо як хто посіє в юності, так пожне в старості. Хочеш бути легким і здоровим старцем? Додержуйся в юності тверезості і непорочності.» 206

І все це написано багатою староукраїнською мовою, завдяки чому плин його мислення проникає не тільки в думки але й душу.

* * *


У кожного крупного автора є два періоди популярності.

Перший - прижиттєвий, коли йому заважають. Ще в Харківському колегіумі в Сковороди були «оглагольники». Мудрий філософ знав, що кожна публікація піднімає хвилі ворожнечі й заздрості згубної для письменника, мудреця, шкідливою для читача. «Вы, друг мой, думаю, поверите, коль злобних я умею оглаголников. Если бы они обичніи мне беззаконія приписивали, сносно бы было. Но сіи немилосердникы толь неограниченним дишут на мене язіковредіем, что, кроме чрезвичайной моих нравов порчи, от них проповедуемой, делают мене душегубителем, іли еретіком, и по сей причине запрещают подкомандним своим слушать моих разговоров.» 207

І другий, після певного періоду, коли автор стає класиком, і ніхто не посміє навіть писнути, принаймні в печаті (їх там висміють і поженуть). У Сковороди це початок 20 століття, у Булгакова середина 60 років після років прижиттєвого цькування. За із зайвим сторіччє коло друзів Сковороди розрослося до тисяч, а «в чужі руки ні-ні». Розрахунок великого старчика виявився правильним. Його трактати не таке вуж легке читання, але розумних людей виявляється чимало (хто б це могли бути? Думаю, більше - сільська інтелігенція).

.
* * *

Щира думка розповсюджується подібно насінню, потрапивши на сприятливий ґрунт - розумну людину, вона проростає в неї. Христос у притчах говорив про пророслі насіння, але якось проста думка про те, що це критика суєтності людського розуму, нікому не прийшла. «Что есть мысль, естли не корень, сeмя и зерно всей нашей крайнeй плоти, крови, кожи и протчей наружности?»208 Сковорода прекрасно розбирався в шляхах і доріжках думки, проживши у веселощі серця не викликаючи по можливості гнів недругів.

Сковорода заносив насіння своєї думки друзям, створюючи сприятливий ґрунт, паче весь край був сприятливий для його думок.

Розкидання насіння думок тиражуванням книг не завжди виправдане, але у випадку зі Сковородою за ці рокі ґрунт був підготовлений його друзями-учнями й зміст його думок розповсюдився по всій Україні.

Бабуся, що приїхала на базар не купуватиме Сковороду «на копієчку». Сковороду читає тільки сільська інтелігенція, що чудово відчуває свою країну, значення історії. Для розуміння Гр. Сав. потрібна філософська жилка і «двох душ цілування».

Сковорода прекрасно знався на дорогах і доріжках думки, проживши у веселії серця, не накликаючи по можливості гнів недругів. Христос в притчах говорив про проросле насіння, але якось проста думка про те, що це критика суєтності людського розуму нікому не прийшла. «Что есть мысль, естли не корень, сeмя и зерно всей нашей крайнeй плоти, крови, кожи и протчей наружности?»209

Тиражі й слава, от що хвилює сучасних мислителів. «Щоб небу пекуче стало» лукавив про свою книгу Булгаков. Від «Білої гвардії» небу пекуче не стало, але шедевр вийшов, чим насолоджуємося й понині.


* * *

3.12.1994. Дата 200 річниці з дня смерті Гр. Сав.Сковороди.

Сковорода ж святкував кончину Іоанна Хрестителя: «Серед пророків, народжених жінками, немає визначнішого від Іоанна Хрестителя [Лука, 7]. Сьогодні ми святкуємо кончину того хто як каже Христос, був найбільш великим серед усіх народженних жінками. Подивимося очима розуму і поміркуємо трохи, якім він був, що творив, поки був серед живих і за що він визнаний богом таким великим.»210

Чому б і нам належним чином не відзначити 200 років, коли думка Сковороди стала незалежна від його творця, і продовжувала свій шлях у душах земляків. І вже 200 років він живе в серцях людей. Адже, по Сковороді, - фізична смерть, це радість, початок нового духовного життя, пробудження від сну, відпочинок від всіх справ цього світу, спокій від всіх хвилювань і переживань (може це знайшов і Булгаков відзначаючи в «Майстрі»).


* * *

Важко зрозуміти яким образом В. Ерн Сковороду - еллініста, шанувальника «Похвали дурості», людину, що повторювала «у злості особи ублажится серце» прийняв за грубу дику козацьку оболонку?! Рафінованість петербурзького інтелектуала, відірваність філософських питань 20 століття від життєво важливих, зіграла злий жарт. Сковорода свідомо юродствував, лукавив іншого разу у бесіді із земляками - персонажами своїх трактатів, підводячи їх до істини нібито сумніваючись в своїх словах, наслідуючи в цім великим святим.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21

Схожі:

Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon1-й чол голос: «Преподобний Сергій Радонєзький». 2-й чол голос
Києво-Печерській обителі св. Феодосієм в ХІ ст. Письменник Срібного віку Борис Зайцев так писав про нього у передмові до своєї книги...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКозятинський загальноосвітній
Поет є як би духовним наставником думки І поради, які тобі дорогі. Для мене таким є Сергій Єсенін. Тому цей поет зацікавив мене своїми...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconНаталія Лігачова, Сергій Черненко, Валерій Іванов, Сергій Дацюк Маніпуляції на тб
Маніпулятивні технології в інформаційно-аналітичних телепрограмах українського телебачення: моніторинг, рекомендації щодо захисту...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconКраєзнавці сумщини сергій побожій
Сергій Побожій : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук б-ка; уклад. С. І. Побожій, О. К. Линник. – Суми, 2014. –...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Павлович Корольов
Академік В. Котельников так охарактеризував роль головного конструктора: «Якщо Костянтин Ціолковський був фундатором теорії космічного...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconЄсенін Сергій Олександрович
Сергій Олександрович Єсенін народився 3 жовтня (21 вересня) 1895 р в селі Константіново Рязанської губернії в заможній селянській...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconСергій Світославський зблизька І з вічності
Сергій Світославський зблизька І з вічності : біобібліогр нарис / уклад. О. Іоаніді; ред. Г. Брагарник; цбс поділ р-ну м. Києва,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» icon110 років від дня народження сергія павловича корольова сергій Павлович Корольов
Сергій Павлович Корольов — радянський вчений, конструктор І організатор виробництва ракетно-космічної техніки та ракетної зброї срср,...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconРубінштейн сергій Лазарович
Рубінштейн сергій Лазарович (6(18). 06. 1889, м. Одеса – 11. 01. 1960, м. Москва) – доктор філософії (1914 р.), доктор педагогічних...
Сергій Гукасов «Думки про Гр. Сав. Сковороду» iconВелетень слова І думки
Велетень слова І думки : до 180-річчя від дня народження Олександра Потебні : біобібліографічний покажчик / Сумська обл універс наук...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка