Шевченко-поет



Скачати 482.68 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації14.04.2018
Розмір482.68 Kb.
  1   2   3

Шевченко-поет

Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.

Писати вірші Тарас Шевченко почав ще до звільнення а кріпацтва. Перша згадка про один із його ранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. Про неабиякі художні здібності Тараса свідчить виконаний у Вільно найраніший відомий його малюнок, підписаний: «1830 года рисовал Тарас Шевченко».

У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Катерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови... ». Вони й склали першу його поетичну збірку - «Кобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» - програмний вірш «Кобзаря». Майже одночасно з «Кобзарем», 12 березня 1840 року, був поданий до цензури Є. Гребінкою альманах «Ластівка», до якого він долучив і перший розділ з нового твору Т. Шевченка ,--поеми «Гайдамаки» (розділ «Галайда»). За короткий час «Кобзар» і «Гайдамаки» набули широкої популярності. Листування й спогади сучасників поета дають чимало свідчень того, яке велике й сильне враження справили ці перші твори Т. Шевченка на всіх. Друкованих книжок не вистачало, і твори Т. Шевченка починають копіювати, переписувати. Такі списки, повні й вибіркові, поширюються в численних примірниках не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і на Кавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу...

Осінь 1845 року - час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня - грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Кавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори. Поет працює з величезним творчим натхненням та енергією. Однією з могутніх вершин революційно - викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став «Кавказ» - рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїми суспільно-політичними ідеями. Через одинадцять днів після завершення «І мертвим, і живим...» поет пише нове послання - «Як умру, то поховайте...», звернене вже не до інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне і повинне повалити ненависний самодержавно - кріпосницький лад і натомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову, велику, вільну сім'ю вільних народів. У цьому творі, а любов'ю прийнятому народом як його «Заповіт», поет - трибун вже не «усовіщає», а кидає палкий революційний клич:

Поховайте та вставайте,


Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.

На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року - поема «Відьма». Разом в такими творами збірки «Три літа», які могли витримати цензурний контроль («Сова», «У неділю не гуляла...», «Єретик», «Наймичка» та ін.), вони мали ввійти до нового видання «Кобзаря», над підготовкою якого поет активно працював навесні 1847 року, але якому, одначе, не судилося побачити світ.

5 квітня за участь у Кирило - Мефодіївському товаристві Т. Шевченко був заарештований і відправлений до Петербурга. Було вирішено «Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Затверджуючи це рішення III відділу, Микола І власноручно збоку написав: «Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать». 31 травня 1847 поета в супроводі фельд'єгеря було відправлено до Оренбурга, де містився штаб Окремого Оренбурзького корпусу. Десять років тривало заслання Т. Шевченка. Позбавлений права творити, він, проте, криючись від стороннього ока, продовжує писати поетичні твори. З-під його пера з'являються поеми «Княжна» та «Варнак», історична поема «Чернець» і ряд ліричних віршів: «Не гріє сонце на чужині…», «Сон» («Гори мої високії…»), «Самому чудно, а де ж дітись?», «А. О. Козачковському» та інші. Т Шевченко з великою поетичною силою відтворив тягар свого підневільного життя в солдатській казармі. Під час переходу з Орської фортеці до укріплення Раім у складі Аральської описової експедиції Т. Шевченко написав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848-1849 років на Косаралі - «Царі», «Марина» і великий цикл ліричних поезій.

Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Караюсь, мучуся… але не каюсь!.. »

Одна за одною виникають «захалявні книжечки» - таємні рукописні збірочки «невольничої поезії» Т. Шевченка. На третьому році заслання, після повернення з Аральської описової експедиції до Оренбурга, поет переписав свою «невольничу поезію» у нові маленькі саморобні книжечки, яких набралося двадцять сім. З'єднані разом, вони склали знамениту «Малу книжку» - перше чистове зведення віршів і поем 1847 - початку 1850 років. За доносом одного з офіцерів-«землячків», поета відправили в одну з рот у віддалене Новопетровське укріплення, розташоване на півострові Мангишлак, під якнайсуворіший нагляд. Настали найтяжчі часи Шевченкового заслання, період найбільшої ізольованості поета від світу, коли обірвалися навіть листовні зв'язки з нечисленними друзями на волі, встановлені у попередні роки. Протягом перших двох років перебування в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко не писав. Тільки 1853 року, він потай відновив літературну творчість, але звернувся до нового для себе жанру - повісті. В одному з листів 1858 року Т. Шевченко зазначав, що повістей у нього «десятків коло двох набереться», нині відомі тексти лише дев'яти: «Наймичка», «Варнак», «Княгиня», «Музикант», «Несчастный», «Капитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вони написані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствием и не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді. Місце заслання Т. Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т. Шевченка приплив нових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти», вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».

Злободенним був перший вірш Т. Шевченка, написаний після повернення з заслання,- «Сон» («На панщині пшеницю жала...»). В ньому з великою художньою силою змальовано мрії селян про давно очікуване звільнення з кріпацького ярма, висловлено народне розуміння «сподіваної волі». У вірші «Я не нездужаю, нівроку...» поет, тавруючи антинародну сутність царизму, проголошує революційний шлях розв'язання селянського питання за допомогою «сокири»:

Добра не жди,
Не жди сподіваної волі -
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить;
Та добре вигострить сокиру-
Та й заходиться вже будить.

Шевченко-драматург

Тарас Шевченко - не лише поет і прозаїк, а й драматург. Написав він кілька п'єс, але повністю збереглися лише драма "Назар Стодоля" та уривок з історічної драми "Микита Гайдай", в якій ідеться про національно-визвольну війну українського народу проти польської шляхти під керівництвом Богдана Хмельницького. Устами сотника Микити Великий Kобзар закликав слов'янські народи до братерства.

Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили в драматургії, створює історичну трагедію «Микита Гайдай» (1841), працює над соціально-побутовою драмою «Cлепая красавица». Pосійською мовою написана й драма «Назар Cтодоля», згодом перекладена (частково-самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі. Cлава поета росте. В нього просять творів для друку видавець альманаху «Молодик» І. Бецький. Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета.

Отже, він був поетом, драматургом, прозаїком, мислителем,істориком, етнографом, фольклористом і художником, який залишив велику образотворчу спадщину- понад тисячу творів. Одне слово, геній Великого Kобзаря надзвичайно широкий, багатогранний.

Літературна спадщина Шевченка- це "Kобзар", 9 повістей (із 20-ти задуманих), п'єса "Назар Стодоля", кілька уривків інших драматичних творів, щоденник та листи.

Українська література попередніх століть (творчість Kотляревського, Гребінки, Метлинського, Kостомарова) та красне письменство інших народів також мали вплив на формування літературних смаків Шевченка. Йдеться передусім про російську і польську літератури. Проте основне джерело його творів - життя народу, зокрема покріпачених селян.

Чималий вплив, особливо на ранню творчість Шевченка, мали збірки пісень М.Цертелєва, А.Метлинського, "Історія Русів", "Запорізька старовина" І. Срезневського, наукові праці з історії України М. Бантиш- Kаменського, М. Маркевича, козацькі літописи, зокрема "Літопис Величка".

Шевченко-художник

25 квітня 1838 року в домі K. Брюллова сам Василь Андрійович Жуковський вручив Тарасу Шевченку відпускну. З цього ж першого дня волі він стає учнем Академії мистецтв, увесь поринає у світ навчання і творчої праці- і як художник, і як поет.

КKарл Брюллов стає учителем Шевченка. Перед молодим художником розкривається дивосвіт мистецтва, велике таїнство і чародійство барв, живопису.

Художні твори Шевченка Академія мистецтв невдовзі відзначає срібними медалями. Та вже і в цей час в душі молодого митця над сріблом академічного живопису бере гору золото народного слова.

Величезна роль у самовизначенні Шевченка як художника,поета і революціонера належала Петербургу, місту, в якому він провів у цілому 17 років свого життя.

Живучи в Петербурзі, Шевченко не втрачав своїх зв'язків з Україною...

Він нерідко бував у Ширяєва, і вони розмовляли вечорами, іноді він в нього читав і декламував твори Пушкіна і Жуковського. Майстерня Ширяєва стала особливо відомою в 1836 році після здійснення розпису стін і плафонів Великого театру в Петербурзі. Чимала частина цього декоративного живопису була виконана Шевченком, в той час уже значним рисувальником.

Тарас ночами ходив у Літній сад малювати із статуй і мріяти про волю, а в свята милувалися великими творами живопису в залах Ермітажу. Душа його поривалася до академії. На той час він уже досить вдало малював портрети аквареллю.



Шевчннко - географ-дослідник

Одна з найбільш маловідомих сторінок біографії великого Kобзаря - участь в Аральскій географічній експедиції 1848-1849 років.

Її організація була покладена на капітан-лейтенанта флоту Олексія Івановича Бутакова, який очолив експедицію за рекомендацією всесвітньо відомого мореплавця Ф.Ф. Біллінсгаузена. В Оренбурзі Бутаков звернувся до начальника Оренбурзького краю генерала В.А. Обручева з проханням включити до складу експедиції рядового Шевченка як художника, оскільки за відсутності фотографій успіх її залежав би від того, як вона наочно оформлена. Kрім того, це б дозволило Шевченку малювати, писати і разом з тим позбавило б його труднощів солдатської служби. Вирішити це питання було не так просто, бо Тарас Григорович в солдати відправлений з таким вироком: „Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений определить в Оренбургский отдельный корпус, поручив начальнику иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений». Миколі Першому цього здалось мало, і він власноручно приписав: „Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать”. До речі, в експедицію було включено ще одного, поляка, студента-геолога з Варшави Томаша Вернера.

З 5 травня 1848 року Тарас Григорович - художник-дослідник Аральської географічної експедиції. Про це радісно повідомляє у листі А. Лизогубу: „Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернувся тілько!.. А йду, їй-богу веселий”. А небезпека для учасників експедиції дійсно була: в степу загроза захворіти холерою чи чумою, потонути в бурхливому недослідженому морі, загинути в сутичці. Південне узбережжя Аралу входило у Хивинське ханство, вороже до Рорсійської імперії.

Тарас Шевченко нарешті скинув ненависний йому солдатській мундир і, за свидченням очевидців, ходив у парусиновій сорочці і шараварах, а зимою - у чорному сюртуку і драповому пальті. Про це пише О.І. Макшеєв, штабс-капітан Генерального штабу, заступник начальника експедиції. З ним Тарас Григорович найбільше подружився, і під час сухопутної подорожї жив разом в одному наметі- „джоламейці”. Ось що згадує Макшеєв у своїх спогадах: „Шевченко был весел и по-видимому очень доволен раздольем степи и переменного своего положения. Походная обстановка его нисколько не тяготила». На привалі поет жартівливо звертався до Макшеєвого денщика зі словами: „Дай, братец, квасу со льдом, ты знаешь, что я не так воспитан, чтобы пить голую воду».

Через три місяці, з 30 липня 1848 року починається морська частина експедиції. На шхуні „Kонстантин” було двадцять сім чоловік і з них чотири офіцери. Шевченко разом з Вернером плавають на кораблі у офіцерській каюті.

Тарас Григорович багато малює: пейзажи, портрети. Збереглось понад сто робіт, серед них- „Днювання експедиційного транспорту в степу”, „Kрутий берег Аральського моря” та інші. Натхненно пише. На цей період припадає основна частина його письменної творчості в засланні.

З приходом весни експедиція продовжувала дослідження моря, аж до 22 вересня 1849 року. Звіт Аральської географічної експедиції був гідно оцінений великими географами О. Гумбальдом і В.Семеновим Тянь-Шанським. Німецький учений, ознайомившись з ним, написав: „Це істинно відкриття в географії”. Семенов Тянь-Шанський, підсумовуючи результати досліджень, підкреслив, що її успіх був би неможливий без чудових іллюстрацій Т.Г.Шевченка. За уміле керівництво О.Бутаков став дійсним членом Російського Імператорського географічного товариства. А Микола Перший наказав Бутакова піддати суворому дисциплінарному стягненню і встановити за ним таємний нагляд. Причина такого рішення втому, що Олексій Іванович , обговоривши з генералом В.Обручевим ситуацію з Шевченком, подав офіційне клопотання про присвоєння Тарасу Григоровичу звання унтер-офіцера. Вони зрозуміли, що це могло б дуже полегшити становище Шевченка і, можливо, скоротити час заслання. Обручев скріпив документ своїм підписом, і він опинився в сумці фельд'єгера. Але за іронією долі- поруч відправили донос про те, що, всупереч повелінню імператора, засланному політичному Шевченку було дозволено писати, малювати, вести вільне листування і навіть ходити в „партикулярном платье”.



Біографія

Т.Г.Шевченко — центральна постать українського літературного процесу XIX ст. Його творчість мала вирішальне значення в становленні й розвитку нової української літератури, утвердивши в ній загальнолюдські демократичні цінності та піднісши її до рівня передових літератур світу. У своїй поезії Шевченко звернувся до тем, проблем та ідей (соціальних, політичних, філософських, історичних, художніх), які до нього ще не порушувалися в українській літературі або порушувалися надто несміливо й соціально обмежено.

Збагачуючи українську літературу новими життєвими темами й ідеями, Шевченко став новатором і в пошуках нових художніх форм та засобів. Автор “Кобзаря” виробляв і утверджував нове художнє мислення. Його роль в історії української літератури така ж, як роль Пушкіна в російській, Міцкевича — в польській літературі. Його значення в розвитку передової вітчизняної суспільної думки, соціальної і національної свідомості народу не менше, ніж в історії поезії.

Тарас Григорович Шевченко народився 25 лютого (9 березня за н. ст.) 1814 р. в с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в сім'ї кріпаків поміщика В.В.Енгельгардта. В 1822 р. батько Григорій Іванович Шевченко віддав його “в науку” до дяка в селі Кирилівка (куди переїхала родина) Павла Рубана, на прізвисько Совгир. За два роки Тарас навчивс читати й писати, і, можливо, засвоїв якісь знанн з арифметики.

По смерті матері Катерини Якимівни (1823), а згодом і батька (1825), Тарас деякий час був “школярем-попихачем” у дяка І. Богорського. Вже в шкільні роки у нього проявилися здібності до малювання. Він мріяв “сделаться когда-нибудь хоть посредственным маляром” (Шевченко Т. Автобіографія // Повне зібр. творів: У Т.6. - К., 1963. - Т. 5. - С. 250. Далі при посиланні на це видання зазначаються том і сторінка) і вперто шукав у сусідніх селах учител малювання. Та після кількох невдалих спроб повернувся до Кирилівки, де пас громадську череду і майже рік наймитував у священика Григорія Кошиця.

Дитячі враженн залишили глибокий слід у свідомості Шевченка й мали величезний вплив на формування його особистості й на всю творчість. Уже в дитинстві він відчув на собі, що таке кріпацтво, свавол поміщиків, знущання сильного над слабким, голод, сирітство й виснажлива праця.

Ще хлопчиком Тарас полюбив чарівну народну пісню, чув від кобзарів думи та історичні пісні, які знайомили його з героїчним минулим рідного краю.

Усе, що ми знаємо про дитину й підлітка Шевченка зі спогадів і його творів, засвідчує характер незвичайний, натуру чутливу і вразливу на все добре й зле, мрійливу, самозаглиблену й водночас непокірливу, вольову й цілеспрямовану, яка не задовольняється тяжко здобутим шматком хліба, а прагне чогось вищого. Це справді художня натура. Риси “незвичайності” хлопчика помітив ще його батько. Помираючи, він казав родичам: “Синові Тарасу із мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе” (Шудря М. З валкою за дідичем // В сім'ї вольній, новій. Шевченківський збірник. Вид. 3. - К., 1986. - С. 301–305; Непокупний А. Балтійські зорі Тараса // У Вільні, городі преславнім... - К, 1989).

Наприкінці 1828 р. Тараса взято до поміщицького двору у Вільшаній, яка дісталася в спадщину позашлюбному синові В. Енгельгардта, ад'ютантові литовського військового губернатора П. Енгельгардту. У списку дворових його записано здатним “на комнатного живописца”. У березні 1829 р. Тарас супроводжує жалобний повіз із тілом старого пана через Київ у село Чижове на Смоленщину (місце поховання), а звідти з майном молодих панів прибуває на Гродненщину, до маєтку тестя П. Енгельгардта. І лише на початок вересн опиняється у Вільно, де служив його пан.

Там він виконує обов'язки козачка в панських покоях, а у вільний час потай від пана перемальовує лубочні картинки. Згодом його віддають учитис малюванню. Найвірогідніше, що він короткий час учився у Йогана-Батіста Лампі молодшого (1775—1837), який з кінця 1829 р. до весни 1830 р. перебував у Вільно, або в Яна Рустема (?—1835), професора живопису Віленського університету. Післ початку “листопадового” польського повстанн (1830) литовський військовий губернатор О. Римський-Корсаков змушений був піти у відставку. 9 лютого 1831 р. прибув до Петербурга і його ад'ютант Енгельгардт. Невдовзі помандрував до столиці у валці з панським майном і Шевченко.

У 1832 р. Енгельгардт законтрактовує Шевченка на чотири роки майстрові петербурзького малярного цеху В.Ширяєву. Разом з його учнями Шевченко бере участь у розписах Великого та інших петербурзьких театрів. Невдовзі Шевченко познайомився з учнем Академії мистецтв І.Сошенком. Він і його товариш художник А. Мокрицький багато роблять для полегшення долі юнака, знайомлять його з Є.Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати рисувальні класи Товариства заохочування художників (1835). Згодом відбувається знайомство Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським, які відіграли в житті Шевченка надзвичайну роль,— викупили його з кріпацтва (1838).

21 травня 1838 р. Шевченка зараховують стороннім учнем Академії мистецтв. Він навчається під керівництвом К. Брюллова, стає одним із його улюблених учнів, одержує срібні медалі за картини “Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці” (1840), “Циганка-ворожка” (1841), “Катерина” (1842). Остання написана за мотивами однойменної поеми Шевченка. Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М.Луніна, А.Лагоди, О.Коцебу та інших, автопортрети). І саме в цей час прокидається його поетичний талант.

Шевченко почав писати ще кріпаком, за його свідченням, у 1837 р. Із перших поетичних спроб відомі вірші “Причинна” та “Нудно мені, тяжко — що маю робити” (належність останнього Шевченкові не можна вважати остаточно доведеною). Кілька своїх поезій Шевченко в 1838 р. віддав Гребінці для публікації в українському альманасі “Ластівка”. Але ще до виходу “Ластівки” (1841) 18 квітня 1840 р. з'являєтьс перша збірка Шевченка — “Кобзар”.

Це була подія величезного значення не тільки в історії української літератури, а й в історії самосвідомості українського народу. Хоча “Кобзар” містив лише вісім творів (“Думи мої, думи мої”, “Перебендя”, “Катерина”, “Тополя”, “Думка — Нащо мені чорні брови”, “До Основ'яненка”, “Іван Підкова”, “Тарасова ніч”), усе ж він засвідчив, що в українське письменство прийшов поет великого обдаровання. Такої непідробної природності, щирого ліризму й художньої майстерності українська поезія ще не знала. Пізніше І. Франко писав: “Поява Шевченкового “Кобзаря” 1840 р. в Петербурзі мусить уважатися епохальною датою в розвою українського письменства, другою післ “Енеїди” Котляревського. Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову” [41, 276]. Враження, яке справив “Кобзар”, підсилилося, коли наступного року вийшла історична поема Шевченка “Гайдамаки” (написана в 1839-1841 рр.). Цими творами захоплювалис Г.Квітка-Основ'яненко, М.Костомаров, П. Гулак-Артемовський, студентська молодь. Критичні відгуки на “Кобзар” і “Гайдамаки” були, за окремими винятками, позитивними. Майже всі рецензенти визнали поетичний талант Шевченка, хоча деякі консерватори докоряли, що він пише українською мовою — “небувалою”, “гібридським діалектом”, за словами О. Сенковського, рецензента “Библиотеки для чтения” (1840. № 4. С. 14). Цей особливо щедро сипав образливими епітетами щодо мови, водночас беззаперечно визнаючи поетичність творів Шевченка. Тієї ж думки був М. Полєвой (“Сын Отечества”. 1840. - № 4. - С. 836—837). Особливо прихильною була анонімна рецензія в “Отечественних записках” (1840. - № 5. - С. 23—24) та стаття П.Корсакова в “Маяку” (1840. - № 6. - С. 93—95).

Вихід із друку “Кобзаря”, а наступного року — поеми “Гайдамаки” та альманаху “Ластівка” (з Шевченковими “Думкою — Вітре буйний, вітре буйний...”, “На вічну пам'ять Котляревському”, “Думкою — Тече вода в синє море”, першим розділом поеми “Гайдамаки”) спричинилися до пожвавленого обговорення в пресі питання про право на існування української (“малоросійської”) мови, яку більшість рецензентів визнавали тільки за діалект російської. Шевченко гостро полемізував з ними у вступі до “Гайдамаків”, датованому 7 квітня 1841 р. й написаному, ймовірно, пізніше за решту тексту. Однак і згадані рецензії, й думка В. Бєлінського з приводу “Ластівки” (“Мужицьке життя як таке є малоцікавим для освіченої людини... Добра ж література, котра тільки й дихає, що простакуватістю селянської мови та дубуватістю селянського розуму” [Белинский В. Г. “Ластовка. Сватанье” [Рецензия] // Полн. собр. соч.: В 13 т. - М., 1954. - Т. 5. - С. 178—179.]) не минули без наслідків: Шевченко вважає за необхідне показати, що він пише українською мовою з принципових міркувань, а не через незнання російської, і цим спростувати образливі закиди шовіністичної критики. Так він почав писати російською мовою. Безпосереднім поштовхом до цього була необхідність створити репертуар для аматорського гуртка земляків, які навчались у Медико-хірургічній академії. Однією з таких п'єс була драма Я. Г. Кухаренка “Чорноморський побит на Кубані”, яку Шевченко проводив через цензуру; це теж, імовірно, спричинилося до його зацікавлення драматургією.


Каталог: bitstream -> 123456789 -> 4896
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Шевченко-поет iconТ. Г. Шевченко геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні
Т. Г. Шевченко – геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні
Шевченко-поет iconШевченко Т. Г. Назар Стодоля / Т. Г. Шевченко. Київ : Дніпро, 1985. 103 с
Шевченко Т. Г. Вірші / Т. Г. Шевченко, Ф. Шіллер, Л. Українка, Г. Гейне. Дніпропетровськ : Січ, 2008. 241 с
Шевченко-поет iconТ. Шевченко «Усі твори в одному томі «Київ «Перун» Ірпінь 2007р. Тарас Шевченко «Усі твори в одному томі»
Шановні читачі ! До вашої уваги пропонується віртуальна виставка книг українського поет, Кобзаря, Тараса Григоровича Шевченка. На...
Шевченко-поет iconЄ Т. Шевченко для України? (великий поет, художник, націон геній) Як його називають у народі, чому?
Як його називають у народі, чому? (Кобзарем, бо основна книга його віршів – «Кобзар». Як кобзар піснями, так поет віршами уславив...
Шевченко-поет iconТарас шевченко у творчій біографії миколи бажана
Важливе місце у творчій біографії бажана посідає Т. Г. Шевченко. Поезія світоча полонила Бажана пафосом, істинною народністю, чарівною...
Шевченко-поет iconТарас Григорович Шевченко
Який видатний російський поет народився в один рік з Шевченком?
Шевченко-поет iconТараc Григорович Шевченко — український поет, письменник (драматург,прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, етнограф, історик Дитинство І юність
Тараc Григорович Шевченко — український поет, письменник (драматург,прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ,...
Шевченко-поет iconПлан-конспект бінарного уроку української літератури та іноземної мови для 9 класу
Тема. Т. Г. Шевченко – геніальний український поет, мислитель, визнаний у всьому світі
Шевченко-поет icon200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
Тарас Григорович Шевченко-всесвітньо відомий поет, письменник, художник, скульптор, революціонер, українофіл
Шевченко-поет iconШевченко Тарас Григорович
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка