Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах



Сторінка3/6
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.11 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6

Синдром Штейна-Левенталя (полікістоз яєчників).

Майже в 50% хворих спостерігається гірсутизм, ожиріння,є також ознаки вірилізації.


Шкірні прояви:


  • посилений ріст волосся на верхній губі,підборідді (борода), в ділянці грудини, навколо ареол грудних сосків, на шкірі передньої черевної стінки; може розвинутись волосатість за чоловічим типом в ділянці лобка,посилитись ріст волосся на кінцівках;

  • в складах шкіри посилена пігментація, невелике потовщення шкіри (чорний псевдоакантоз).

Інтенсивність гірсутизму різна – від незначного до інтенсивного.

Зміни рівня статевих гормонів.

Андрогени поряд з анатомічним ефектом регулюють лібідо та статеву потенцію,стимулюють функцію сальних залоз і волосяних фолікулів. Рівень андрогенів збільшується в період статевого дозрівання у представників обох статей. У чоловіків вони зумовлюють розвиток вторинних статевих ознак, сприяють синтезу білка у всіх клітинах і тканинах. В подальшому вони можуть сприяти в появі андрогенетичного облисіння в чоловіків іжінок.

У пубертатному періоді надлишок андрогенів у дівчаток проявляється :


  • ростом волосся в надлобковій ділянці та на обличчі;

  • себореєю;

  • вугрями.

В постпубертантному періоді гіперандрогенія в жінок характеризується:

  • ростом волосся на обличчі на тілі за чоловічим типом;

  • появою акне;

  • випадінням волосся на голові за чоловічим типом.

Нестача андрогенів призводить до значних порушень пропорції скелета: довжина кінцівок не пропорційна тулубу.

Естрогени справляють сильний фемінізуючий вплив на організм, стимулюють пігментацію в ділянці сосків і статевих органів, формують вторинні статеві ознаки за жіночим типом.

Шкірні проявами надлишку естрогенів є:


  • поява павутинних невусів;

  • долонна еритема;

  • хлоазма;

  • пігментація сосків та серединної лінії живота.

Гіпогонадизм - у пост пубертантному періоді у чоловіків спостерігають відсутність росту бороди та вусів.

Гіпоталамічний синдром.

Перебіг захворювання характеризується стадійністю, періодичністю та транзиторністю. Характеризується частими головними болями, погіршенням психоемоційного стану та зниженням працездатності, швидким збільшенням маси тіла, накопиченням підшкірної жирової клітковини у вигляді «клімактеричного горбика», відвислого живота ( «фартуха»), збільшенням молочних залоз.


Патогномонічними шкірними проявами є:

  • шкіра мармурово ціанотична, холодна, особливо в ділянці сідниць, стегон;

  • фолікулярний кератоз;

  • множинні атрофічні смуги різної форми і величини ніжно-рожевого , іноді багряного кольору;

  • гіперпігментація навколо рота, на потилиці, ліктях, в пахвових ділянках;

  • сверблячка та лущення шкіри;

  • ламкість нігтів;

  • раннє посивіння;

  • алопеція.

Мета лікування – нормалізація функції гіпоталамо – гіпофізарної системи, корекція гормонально- обмінних, а також гемодинамічних порушень.

Полігландулярні синдроми.

Об’єднані спільними патогенетичними механізмами і виявляються множинною ендокринною недостатністю.



Полігландулярний аутоімунний синдром типу 1 (PGAS1) частіше виникає в дитячому і підлітковому віці. В літературі зустрічаються синоніми синдрому –синром Уайтакера, кандидополіендокринний синдром. Тип успадкування – аутосомнорецисивний, зумовлений мутацією в гені. Розвивається гіпопаратиреоз, недостатність надниркових і статевих залоз, цукровий діабет, гіпотиреоз. Не ендокринні прояви захворювання – аутоімунний гепатит, перніциозна анемія, екзокринна недостатність підшлункової залози.

Шкірними проявами є вітіліго та алопеція.

Першим проявом PGAS1 зазвичай є щкірно-слизовий кандидоз. Прояви кандидозу коливаються від легкого з ураженням одного або кількох нігтів до масивного процесу з ураженням слизової оболонки ротової порожнини, стравоходу, шлунка, кишок. Грибкове ураження у більшості випадків має хронічний перебіг і рецидивує після відміни протигрибкової терапії.

Діагноз PGAS1 становлюють за наявності двох із зазначених компонентів: гіпопаратиреозу, недостатністі надниркових залоз, шкірно-слизового кандидозу.

Полігландулярний аутоімунний синдром типу 2.

Поєднання хвороби Грейвса (Базедова хвороба,дифузний токсичний зоб) з іншими автоімунними ендокринними захворюваннями (цукровий діабет типу 1, первинний гіпокортицизм) позначають як аутоімунний полігландулярний синдром типу 2.


Множинні ендокринні неоплазії.

Синдром множинних ендокринних неоплазій типу 1 (MEN-1)- аутоімунно-домінантне спадкове поєднання пухлин при щитоподібних залоз, острівцево клітинних гіпофіза. Розвиток синдрому пов’язаний з мутацією гена, що пригнічує ріст пухлин. Найбільш маніфестним компонентом MEN-1 є первинний гіперпаратиреоз (97%), острівцеві-клітинні пухлини (80%) і пухлини аденогіпофіза (54%).



Шкірними проявами захворювання може бути ангіофіброма обличчя.

Синдром множинних ендокринних неоплазій типу 2 (MEN-2) автосомнодомінантне спадкове поєднання медулярному раку щитоподібної залози, феохромоцитоми і пухлин при щитоподібних залоз.

При MEN-2 шкірними проявами можуть бути свербіж і поява стійких буруватих плям ромбоподібної форми, які розташовані у верхній частині тулуба, між лопатковій ділянці, що дає змогу встановити діагноз амілоїдозу шкіри.

2.3 ШКІРНІ СТИГМИ ПРИ ПАТОЛОГІЇ ШЛУНКОВО КИШКОВОГО ТРАКТУ

Стан шкіри безпосередньо говорить про стан здоров’я цілого організму. Патології в роботі органів шлунково-кишкового тракту, навіть незначні, обов’язково проявляються на шкірних покривах у вигляді висипу. Саме тому наявність висипу на шкірі не завжди є виключно дерматологічною проблемою.

Висипи на шкірі при захворюваннях шлунково-кишкового тракту можуть бути самими різними:

- вугровий висип;



  • блідість або жовтушність кольору шкіри обличчя ;

  • порушення в роботі сальних залоз;

  • сильна сухість шкіри;

  • поява передчасних зморшок;

  • алергічні реакції;

  • фурункульоз;

  • судинні зірочки;

  • пігментні плями.

Наявність одного або декількох таких ознак може говорити про серйозні порушення в роботі органів шлунково-кишкового тракту. При захворюваннях кишечника страждає і порожнина рота. Зокрема, в ній спостерігаються запальні процеси, що вражають мову, ясна, внутрішню поверхню щік. Вегетуючий гнійний стоматит при хронічному захворюванні кишечника нерідко вражає край мови, ясна і внутрішню поверхню щік. При цьому запалені вогнища починають червоніти, припухати, а в порожнині рота з`являється сухість. Більш виражена форма захворювання супроводжується появою слизисте гнійних мас і товстого нальоту на язиці. Слизова оболонка може вкриватися везикулами, після проривання яких залишаються поверхневі ерозії. Хворі відчувають пекучий біль у роті, який ускладнює процес прийому їжі, в них різко підвищується температура і з`являється болючість в лімфатичних вузлах. Захворювання, як правило, триває не довше двох тижнів.

Шкіра при хворобах печінки вкривається висипами, характерними для даної проблеми. При огляді хворого в більшості випадків можна виявити печінкові стигми, деякі з яких настільки характерні, що їх відсутність ставить під сумнів діагноз захворювання.

1. Судинні «зірочки» («павуки») — шкірні артеріовенозні анастомози, що спостерігаються переважно у більшості хворих на цироз і можуть з'являтися за декілька років до виражених проявів цього захворювання. Вони дещо підносяться над поверхнею шкіри, ангіоми, від яких променеподібно розгалужуються дрібні судинні гілочки. Розмір їх коливається від 0,2—1,0 см в діаметрі. При тиску пальцем або предметним скельцем на судинну «зірочку» вона блідне внаслідок відтоку крові, при припиненні тиску спостерігається швидке заповнення телеангіектазії, що походить з центру до периферії. Найчастіше судинні «зірочки» розташовуються на шкірі верхньої частини тулуба; на шиї, особі, плечах, кистях і спині, рідше на слизових оболонках носа, рота і глотки; в поодиноких випадках вони виявляються на нижній половині тулуба. Судинні «зірочки», розташовані на слизовій оболонці носа, часто є джерелом носових кровотеч. Іноді шкірні судинні зірочки спостерігаються у вагітних, в поодиноких випадках одну або дві зірочки можна виявити у абсолютно здорових людей. Припускають, що поява судинних зірочок пояснюється підвищеною кількістю циркулюючого в крові естрогену, що не руйнується з належною швидкістю в ураженій печінці.

2. Еритема долонь (печінкові долоні) — розлите яскраво-червоне дифузне забарвлення долонь і подушечок пальців; долоні звичайно теплі. На стопах подібна еритема виявляється рідше. Вважають, що причиною еритеми є множинні артеріовенозні шунти, що розвиваються в шкірі при цирозі печінки.

3. Червоні блискучі губи, червона слизова оболонка рота виявляються у багатьох хворих на цироз печінки.

4. Ознаки гормональних розладів. У чоловіків виникають гінекомастія і інші жіночі статеві ознаки, що обумовлено порушенням обміну естрогену у зв'язку із захворюванням печінки і надмірним вмістом естрогенів в крові. На тлі тривало існуючого цирозу печінки нерідко розвивається імпотенція і тестикулярна атрофія. У жінок часто спостерігаються порушення менструального циклу (аменорея), порушується дітородна функція. Рідше спостерігаються менорагії, але вони можуть бути обумовлені не стільки гормональними порушеннями, скільки властивим цирозам печінки геморагічним діатезам. Іноді хворий цирозом печінки може виглядати інфантильним, особливо якщо захворювання виникло в дитинстві або ранній юності.

5. Ксантоматозні бляшки на шкірі: жовтувато – коричневі бляшки, частіше розташовані на повіках (ксантелазми), іноді на долонях, а також на грудях, спині, колінах (ксантоми), спостерігаються у хворих на біліарний цироз печінки. Появу їх пов'язують з підвищенням рівня ліпідів і холестерину в крові і місцевим внутрішньо шкірним відкладенням холестерину. Ксантоматоз не є строго специфічним симптомом, він спостерігається також при інших захворюваннях, що супроводжуються порушенням обміну, холестерину.

Збільшення печінки виявляється у більшості хворих цирозом печінки, що сформувався. Воно може бути рівномірним або з переважним збільшенням тільки правої або лівої частки. Печінка звичайно щільна, безболісна, з гладкою, рідше — нерівною поверхнею, з гострим і твердим краєм. У кінцевій стадії цирозу в більшості випадків печінка зменшується в розмірах і нерідко її не вдається пальпувати.

Гепатолієнальний синдром, спостерігається у більшості хворих. Він є дуже важливою ознакою, підтверджуючою цей діагноз, і дозволяє нерідко відрізнити цироз від хронічного гепатиту і інших захворювань печінки. Розміри селезінки можуть бути різними, іноді вона займає всю ліву половину живота. Збільшення селезінки часто супроводжується посиленням її діяльності («гіперспленізм»), обумовленої підвищенням функції ретикулоендотеліальної системи і анемією, що виявляється, лейкопенією і тромбоцитопенією в результаті гальмування кістково мозкового кровотворення. У більшості, чим при інших формах захворювання, збільшення селезінки спостерігається при біліарному цирозі печінки.

Геморагічний синдром зустрічається приблизно у половини хворих на цироз печінки. Масивні кровотечі з розширених вен стравоходу і шлунку, а також гемороїдальних вузлів обумовлені підвищеним тиском в цих венах, стоншуванням їх стінок або травмуванням їх. Вони характерні для портального цирозу. Повторні носові кровотечі можуть бути однією з початкових ознак цирозу печінки. Повторні кровотечі з носа, маткові кровотечі, шкірні геморагії обумовлені порушеннями здатності згущення крові в результаті порушення участі печінки у виробленні деяких чинників згортання. Вони з'являються при декомпенсованому цирозі. Останнім часом звертають увагу на характерні для цього захворювання порушення гемодинаміки. При цирозі печінки відмічені високий серцевий викид, підвищений пульсовий тиск. Гемодинамічні циркуляторні розлади нагадують такі при вагітності і, як припускають, обумовлені підвищеним вмістом в крові естрогену.



Лабораторні дослідження крові звичайно виявляють анемію, лейкопенію, тромбоцитопенію і підвищення СОЭ. Особливо важкі гіпохромні анемії спостерігаються після кровотеч. Анемія з помірним макроцитозом може бути також слідством гіперспленізму. У окремих випадках розвивається мегалобластическая анемія унаслідок дефіциту вітаміну В12.

При портальному та пост некротичному цирозах рівень білірубіну сироватки крові досягає значного ступеня лише в кінцевій стадії хвороби. Звичайно підвищується вміст в крові кон’югованої фракції білірубіну не тільки при збільшеній, але ще і при нормальній концентрації загального білірубіну. В результаті порушення з'єднання білірубіну в печінковій клітці з глюкуроновою кислотою, а також посиленого внутріклітинного гемолізу в сироватці крові підвищується вміст і вільного білірубіну. Особливо високий ступінь гіпербілірубінемії може спостерігатися при біліарному цирозі, при якому рівень білірубіну може досягати 255—340 мкмоль/л, підвищуючись переважно за рахунок зв'язаного білірубіну. У сечі виявляється у великих кількостях уробілін, при вираженій жовтяниці — і білірубін. Кількість стеркобилину в калі зменшується.

Про порушення функції, виділення печінки, свідчить затримка в крові бромсульфалеїну або вофавердину при внутрішньовенному їх введенні, а також сповільнене виділення цих речовин з жовчю.

Поразка печінкових кліток виявляється змінами білкових показників: зниженням концентрації сироваткових альбумінів і гіперглобулінемією, що призводить до зниження альбумін-глобулінового коефіцієнта. Особливо підвищується концентрація глобулінів гамми, що зв'язується з проліферацією клітин ретикулогістіоцитарної системи і розвитком аутоімунних процесів. В період ремісії всі ці зміни стають менш вираженими. При біліарному цирозі вміст загального білка в крові не змінюється, але нерідко підвищується вміст глобулінів гамми, а також ліпідів і холестерину в крові, особливо при вторинному біліарному цирозі. Диспротеїнемія, що виникає при цирозах печінки, особливо зменшення вмісту в сироватці альбумінів, порушує стійкість колоїдів крові, що дозволяє широко використовувати в діагностиці уражень печінки різноманітні так звані флокуляційні (осадкові) проби. Це проби з сулемою ( Таката—Ара, Грінстеда і Гросса), з сульфатом цинку, кадмієм, йодом, тимолова. Більшою мірою ці широко використовувані (особливо тимоловая) проби корисні, проте не для діагностики цирозу, оскільки спостерігаються і при інших захворюваннях, що протікають з диспротеїнемією, а для контролю за динамікою процесу. При загостренні цирозу знижується активність холіноестерази сироватки, підвищується активність сироваткових аминотрансфераз, при біліарному цирозі наголошується високий вміст в сироватці крові лужної фосфатази. Іноді спостерігаються інсулінорезис-тентність і порушення толерантності до глюкози, рідше — цукровий діабет.

Змінюється баланс електролітів. Печінкова недостатність може супроводжуватися гіпервентиляцією і респіраторним алкалозом. Недостатнє надходження магнію і фосфату з їжею і їх посилене виведення з сечею можуть привести до гіпомагніемії і гіпофосфатемії. Асцит і гіпонатріемия розведення приводять до гіперальдостеронізму, посиленню екскреції калію і, іноді, до гіпокаліемії.

Проявом порушення функції печінки при цирозі є зниження вмісту в сироватці крові протромбіну і фибриногену, синтез яких здійснюється печінковими клітками; звичайно збільшується антитромбінова активність плазми, знижується її загальна коагулююча активність. Зміна цих показників згортаючої і протизгортаючої систем крові відображає характерну для цирозів печінки схильність до геморагічного діатезу.

У діагностично складних випадках вдаються до лапароскопії і через шкірної біопсії печінки. Ці інструментальні методи дають можливість виявити і характерні морфологічні ознаки кожного з варіантів цирозу печінки. Сканування печінки дозволяє визначити її розміри, стан поглинальної функції печінки, а також визначити супутнє збільшення селезінки. Для діагностики цирозу широко використовується ехографія, що також дозволяє визначити розміри печінки і селезінки, їх структуру.

Рентгенологічний метод дослідження дозволяє виявити розширення вен стравоходу. У худорлявих людей при метеоризмі іноді під час рентгеноскопії можна побачити тінь збільшеної печінки і селезінки.

Найбільш виражена слабкість, нерідко спостерігаються явища геморагічного діатезу, значні зміни визначаються при біохімічному дослідженні сироватки крові (гіпопротромбінемія, гіпофібриногенемия і т. д.). Печінка звичайно різко не збільшена або навіть зменшена в розмірах. Для біліарного цирозу печінки найбільш типовим симптомом при задовільному загальному стані хворого є хронічна жовтяниця з вираженим шкірним свербінням, нерідко з високою температурою тіла, що іноді супроводжується ознобами. Підвищено вміст лужної фосфатази в крові, холестерину. На відміну від інших варіантів цирозів печінки рідше спостерігаються значна спленомегалія, синдром портальної гіпертонії, судинні «зірочки». Всі ці зміни розвиваються лише в пізній стадії хвороби.

Шкірні стигми при захворюваннях кишечника.

Шкіра при хворобах кишечника змінюється далеко не завжди, приблизно 20% випадків захворювань даного органу характеризується проявом різного роду ефлоресценцій та різних дефектів на шкірі.

До числа таких проявів можна віднести:

1. Гангренозну піодермію - відрізняється прогресуючим перебігом і призводить до вираженого місцевого руйнування тканин, в результаті чого хворий втрачає працездатність. Захворювання, як правило, супроводжується утворенням великих болючих виразок, які частіше локалізуються на шкірі нижніх кінцівок. При виявленні хвороби на ранній стадії можна запобігти багатьом шкірним ускладненням і збільшити шанс на швидке одужання. Слід зазначити, що в деяких випадках після гангренозної піодермії можуть залишатися рубці. Основними симптомами патології є невеликі червоні плями, які з`являються на шкірі і нагадують укуси мурах. Через деякий час такі плями починають розширюватися і формувати відкриті виразки, що відрізняються фіолетовими межами. До таких проявів може приєднатися біль на зв`язках і ломка кісток. Слід зазначити, що гангренозна піодермія вражає переважно людей середнього віку, у яких розвиваються такі захворювання, як виразковий коліт і хвороба Крона.

2. Вузлувату еритему це захворювання, яке супроводжується запаленням підшкірно-жирової клітковини і судин шкіри. Найчастіше хвороба зустрічається у молодих жінок при неспецифічному виразковому коліті. Гостра форма захворювання проявляється погіршенням загального стану і підвищенням температури, появою на колінах, гомілках, обличчі або шиї вузлів, які відрізняються червоним кольором і мають здатність змінювати забарвлення на фіолетовий, бурий і жовтий. У половині випадків у пацієнтів розвивається запалення суглобів, однак найбільш важко вузлувату еритему переносять діти. При захворюванні хронічного характеру полегшення настає ненадовго, а вузли відрізняються тенденцією до злиття і міграції. Діагностується патологія при візуальному огляді, після чого у хворого беруть з ротоглотки мазок на стрептокок, роблять рентгенограму легень, щоб виключити туберкульоз і саркоїдоз, а також призначають здати аналіз калу. 3. Везикулопустульозом називається запальне захворювання шкіри, яке можуть викликати стрептококи, кишкова паличка, стафілококи і пневмококи. Ця хвороба досить поширена і частіше вражає новонароджених дітей. Початкова стадія патологічного процесу характеризується появою специфічної висипки, яка має вигляд міхурців і відрізняється невеликими розмірами. Такі шкірні ефлоресценції спостерігаються на потилиці, в складках шкіри і в пахвових западинах. Спочатку в везикулах утворюється серозна рідина, однак через деякий час відбувається її помутніння, в результаті чого утворюється пустула або гнійник. Через кілька днів відбувається підсихання гнійничка, а замість нього утворюється корочка. Якщо не відбулося самостійного розкриття пустули, утворюється ерозія, яка теж згодом покривається скоринкою. Після відпадання кірочок пігментація шкіри не спостерігається. Якщо запустити хворобу і не почати своєчасного лікування, в результаті може утворитися флегмона, псевдофурункульоз, гнійний отит, остеомієліт або навіть сепсис.

4. Шкірний васкуліт, який характеризується ураженням дрібних судин і підшкірної клітковини. У деяких випадках хвороба може охоплювати і великі м`язові судини. Поверхневий васкуліт завдає удар по капілярах, венулах і артеріолах дерми. Основними симптомами захворювання є: раптові висипання на шкірі сідниць і живота, симетричне розташування висипу, набряклість губ, кистей рук і стоп, згодом висипання змінюють забарвлення, при тяжкому перебігу можливий розвиток шкірних некрозів, які нерідко закінчуються гангреною.

Шкірні стигми при захворюваннях підшлункової залози.

Підшлункова залоза – орган, що виконує в організмі важливу секреторну функцію. Порушення в його роботі негайно позначаються на стані шкіри.

Атопічний дерматит, екзема - характеризуються набряком шкірного покриву, появою на ньому дрібних міхурцевих висипань. Висипання супроводжуються сверблячкою, подразненнями. У важкій стадії захворювання екзема може збільшуватися в розмірах. При цьому виникає більш сильний набряк ураженої ділянки шкіри.

Поява на шкірі великої червоної висипки правильної форми. Розташовуються такі висипання, як правило, в області живота, грудей, спини. При загостренні захворювань кишечника висип стає більш частою, вражає великі ділянки шкіри.

Це все захворювання, які вимагають негайного лікування у суміжних фахівців і чим раніше вжити необхідних заходів, тим легше буде відновити здоров’я внутрішніх органів, і, відповідно, нормальний стан шкіри.


  1. ФОТО- ТА ФІТОДЕРМАТОЗИ

Під назвою фотодерматит (фотодерматоз) об'єднують захворювання, які викликані підвищеною чутливістю шкіри до сонячного світла та ультрафіолетового випромінювання. Алергічна або ж токсична дія сонячних промінів проявляється при їх взаємодії з рядом речовин, які знаходиться в шкірі (ендогенні фотодерматити) або на шкірі (екзогенні фотодерматити).Основною причиною виникнення алергічної реакції на сонячне випромінювання є порушення пігментного обміну або ендокринні порушення, а також в деяких випадках - авітаміноз. Ризик появи фотодерматиту значно збільшується при захворюваннях надниркових залоз. Найчастіше фотодерматит спостерігається у вагітних жінок, в даному випадку він викликаний гормональними змінами в організмі.

Ендогенні дерматити пов'язані в першу чергу з порушенням білкового обміну.

Виникненню екзогенних фотодерматитів сприяють виключно зовнішні чинники. Він зявляється внаслідок дії певних груп медикаментозних препаратів, парфумерних та косметичних засобів. Іноді фотодерматит можуть викликати косметичні процедури, такі як пілінг, епіляція, татуаж. При повторній появі фотодерматиту існує можливість розвитку екземи.

До групи ендогенних фотодерматитів відносять досить рідкісні захворювання, сприятливими факторами в появі яких є ослаблення імунної системи організму, а також порушення обміну речовин. До них відносяться пігментна ксеродерма, порфірія, Akne aestivalis (акне Майорка – тропічний, літній акнеформний дерматоз), Hydroa vacciniformia (сонячна віспа), сонячна екзема, сонячний свербець, поліморфний фотодерматоз.

Ці стани потребують пильної уваги імунологів, дерматологів, алергологів, оскільки для правильного лікування потрібно визначити справжню причину, яка викликає в організмі таку патологічну реакцію на сонячне світло, та усунути її.

Екзогенні фотодерматити виникають у зв'язку з дією певних груп медикаментозних препаратів, парфумерних та косметичних засобів.
Наприклад, фотодерматит може бути зумовлений прийомом таких медикаментів, як: хінідин, нестероїдні протизапальні засоби, сульфаніламіди, фторхінолони, тетрацикліни.
До групи лікарських препаратів, які можуть викликати фотодерматит, також можна віднести і серцево-судинні засоби, деякі антибіотики, оральні контрацептиви, барбітурати, цитостатики.

Людям, у яких раніше вже спостерігався фотодерматит, не рекомендується наносити на поверхню шкіри, тобто на відкриті її ділянки, креми, мазі, парфумерні засоби, дезодоранти, парфуми, косметику. До складу багатьох цих засобів можуть входити компоненти, які здатні вступати в хімічну реакцію з сонячними променями, що власне і призводить до розвитку алергічних реакцій.


До таких фототоксичних компонентів слід віднести бергамотову олію, еозин, сандал, фенол, пара амінобензойну кислоту, борну і саліцилову кислоти, ретиноїди, звіробій, сік петрушки, кропу, троянди, препарати ртуті. Варто зазначити, що пара амінобензойна кислота дуже часто входить до складу сонцезахисних кремів, а еозин - складова частина помади.

Іноді фотодерматит можуть викликати косметичні процедури, такі як пілінг, татуаж (при яких використовуються солі кадмію), а також епіляція. Тому рекомендується кілька днів після проведення цтаких процедур утриматися від перебування під прямими сонячними променями.

Екзогенні фотодерматити активно проявляються в період цвітіння рослин.

Прикладом екзогенного фотодерматиту є так званий луговий дерматит. У період цвітіння лугові рослини (в наших широтах це деякі види дудника і борщівника) виділяють особливі речовини - фурокумарини, які здатні осідати на шкірі людини.

При впливі сонячних променів у найбільш чутливих людей може виникнути своєрідний висип, що супроводжується свербінням і почервонінням.

До головних проявів алергічної реакції на сонце слід відносити:



  • почервоніння і набряк шкіри;

  • сильний свербіж;

  • поява кропив'янки;

  • поява пухирів;

  • лущення шкірних покривів.

Крім основних симптомів, у особливо чутливих людей може знижуватися артеріальний тиск, спостерігатися бронхоспазм і навіть втрата свідомості.

Симптоми зявляються після перебування на сонці. Хвороба активно розвивається при виїзді на море або в країни з більш активним для нас сонцем. Найбільшій небезпеці в даному випадку піддаються люди, які мають світлу шкіру.  

У багатьох хворих перші ознаки фотодерматиту проявляються через 18 і більше годин. Є категорія хворих, у яких виникає алергія навіть на промені, проникаючі через закрите вікно. Щоб з’явилися прояви дерматитиу, цим людям достатньо провести пару годин в залитому сонцем приміщенні.

У більшості випадків висипання виникають на обличчі, дуже рідко на ногах, руках і на тілі. Після зникнення симптомів на шкірі можуть залишатися пігментні плями.

Ускладненням при фотодерматиті виступають хейліт і кон`юнктивіт. Крім того, пацієнта можуть турбувати загальна слабкість і швидка стомлюваність, якщо у нього спостерігається ускладнений сонячний дерматит.Діагностика даного захворювання потребує участі великої кількості вузьких фахівців. Слід ретельно обстежитися у алерголога, імунолога і дерматовенеролога. 

Спочатку лікар запитує про те, як почалося захворювання, якими були перші прояви, потім цікавиться, чи є в роду пацієнта люди з підвищеною чутливістю до променів сонця, а також тим, наскільки шкідлива його професія. При діагностиці обов`язковао проводиться тест - проба, яка визначає чутливість шкіри до сонячних променів.

Лікування фотодерматиту найчастіше залежить від причини його виникнення, тому в першу чергу потрібно позбутися від провокуючого фактора. 

Призначити місцеве (зовнішнє) і внутрішнє лікування.

При ендогенному фотодерматиті лікується сама причина виникнення захворювання. Наприклад, при нирковій недостатності або патології печінки лікар призначає препарат, який сприяє покращенню роботи певного органу.

Зовнішньо на уражені ділянки шкіри наносять мазі, що містять метилурацил, ланолін або цинк. Якщо ж висип супроводжується запаленням, використовують мазі, що містять глюкокортикоїди. Для покращення регенерації шкіри призначають «Пантенол». Якщо дерматит проявляється лущенням, рекомендуються різні зволожуючі креми.


Всередину приймають препарати, що нормалізують функції печінки, покращують обмін речовин, підвищують імунітет, сприяють регенерації шкіри. Як правило, це антиоксиданти, нікотинова кислота, вітаміни групи В, вітаміни Е, А і С.

При сильному свербінні призначають антигістамінні препарати.

Добре знімають запалення шкіри нестероїдні протизапальні препарати - індометацин, аспірин. У ряді випадків, при важкому перебігу і при розвитку ускладнень, короткочасним курсом призначають пероральні глюкокортикостероїди (преднізолон, дексаметазон).

Іноді симптоми проходять швидко, але в основному лікування фотодерматиту триває кілька днів, а при ускладненнях може затягнутися на тижні.

При повторних фотодерматитах може розвинутися екзема. Тому, якщо фотодерматит виникає вже вдруге, то подальше спілкування з сонцем потрібно звести до мінімуму, а засмага категорично протипоказана.

Обмеження застосування косметичних і парфумерних засобів перед виходом на вулицю вдень. Необхідно з обережністю ставитися до прийому лікарських препаратів.

Перед походом на пляж або відвідуванням солярію відмовитися від проведення косметичних процедур, які впливають на шкіру.
Крім цього, слід перед виходом на вулицю наносити на шкіру якісний сонцезахисний крем з високим ступенем захисту.

Не слід засмагати в полуденний час. Приймати сонячні ванни рекомндовано тільки рано вранці (до 11:00)і в вечерні години (після 17:00).

Людині з чутливою шкірою слід засмагати під парасолькою або під тентом. Обличчя потрібно захищати за допомогою головного убору, сонцезахисних окулярів, а тіло - за допомогою вільного одягу з натуральної тканини, наприклад бавовни або льону.

Малюки, які не досягли трьох років, зовсім не повинні перебувати під прямими яскравими сонячними променями.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconМіністерство внутрішніх справ україни національна академія внутрішніх справ
Для працівників органів державної влади та місцевого самоврядування I–viі категорії посад
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconПриклади тестових завдань з української мови
старілий, (пре-,при-) ємний, (пре-, при-) дорогий, (пре-, при-) лютий
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconРозглянути біографії деяких вчених, які зробили значний внесок у вивчення електричних явищ

Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconКонституційний процес в україні
«Reforma sądownictwa» як віддзеркалення внутрішніх і зовнішніх політичних викликів у Польщі 6
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconНаціональна академія внутрішніх справ
Професор кафедри оперативно-розшукової діяльності навс, кандидат юридичних наук, доцент Любченко Д.І
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconМетодичні рекомендації з елективного курсу «косметології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017
Методичні рекомендації підготовлені згідно вимог, які передбачені типовими навчальними програмами для студентів медичних І стоматологічних...
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconНавчання дітей читання за методикою Миколи Зайцева
Як обрати методику? Починаючи навчати дитину читання, слід дотримуватися деяких принципів
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconОбдарованість це виняток чи закономірність?
В даному випадку важливим є той факт, що у деяких дітей І, відповідно, дорослих рівень здібностей значно відрізняється від середнього....
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconЗасоби виготовлення документів
До цього класу належать такі пристрої, як персональний комп’ютер, ноутбук, нетбук І т п. Як правило, через них координується робота...
Шкірні та косметичні стигми при деяких внутрішніх хворобах iconНаціональна академія внутрішніх справ
Підсумковою формою контролю знань є екзамен, в якому передбачається відповідь на теоретичні питання, а також виконання завдань, запропонованих...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка