Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури



Сторінка1/3
Дата конвертації08.04.2017
Розмір0.59 Mb.
  1   2   3




Канівська спеціалізована школа I-III ступенів №6

з поглибленим вивченням іноземних мов

Канівської міської ради

Цікаві факти з життя письменників

(Щоб урок був цікавішим.)

Нестерчук Л.М.,

вчитель світової літератури

Канів 2012



Алкман

Перший відомий у світі давньогрецький дорійський ліричний поет, який складав пісні для хору.

Алкман народився в Мессі (Лаконіка), походив від батьків-рабів родом із Сард у Лідії.

Алкман жив і працював у Спарті, де був керівником хорів, для яких складав мелодії, слова і розробляв танцювальні рухи під піснюТам йому встановили пам'ятник і глибоко шанували протягом століть. Могила Алкмана знаходиться в Спарті поряд з могилою Єлени Троянської.

Олександрійські вчені зібрали пісні Алкмана у 6 книг. Від більшості віршів збереглися лише короткі уривки, (бл. 100 рядків) папірусні уривки, що містить парфеній (пісню для дівочого хору).

У стародавності високо цінували любовні вірші Алкмана, фрагменти яких дійшли до нашого часу, крім того, йому належить ряд застільних пісень.


Ганс Крістіан Андерсен

У ранньому дитинстві Ганс Крістіан був замкнутим хлопчиком з великими блакитними очима. Він сидів у кутку і займався своєю улюбленою грою — ляльковим театром. Це захоплення він зберіг і в юності.

З дитинства майбутній письменник виявляв схильність до мріяння і письменництва, часто влаштовував імпровізовані домашні спектаклі, що викликали сміх і знущання дітей. У 1816 помер батько Ганса Крістіана, і хлопчикові довелося самому заробляти собі на прожиття. Він був підмайстром спершу в ткача, потім у кравця, працював на сигаретній фабриці. У 1819, купивши перші чоботи на зароблені гроші, Ганс Крістіан відправився у Копенгаген. Там він вивчав літературу, данську, німецьку і латинську мови, відвідував уроки у балетній школі.

Колись віщунка напророкувала хлопцю славетну долю. Коли через 50 років Андерсен повернувся до рідного містечка, його чекав не лише розкішний феєрверк, а й прижиттєвий пам'ятник. Земляки проголосили його почесним громадянином Оденсе, а у світі, здавалося, не було мови, на яку б не переклали його казки.

За видатний внесок у дитячу літературу найкращим письменникам і художникам-ілюстраторам дитячої книги вручають премію імені Г. К. Андерсена. Лауреатів оголошують один раз на два роки. Премія вручається 2 квітня, в день народження видатного данського казкаря Ганса Крістіана Андерсена. Для авторів дитячої літератури премія Андерсена є найпрестижнішою міжнародною нагородою. Часто її називають Малою Нобелівською премією.


Джордж Гордон Байрон

За спогадами сучасників поета, Байрон мав привабливу зовнішність. Як свідчить Едвард Трелоні, «у зовнішності Байрона втілилася ідеальна норма, якою природа нагороджує генія.

Єдиною фізичною вадою Байрона була вроджена кульгавість. Намагаючись виправити свою фізичну ваду, Байрон серйозно займався спортом, став стрілком, боксером, наїзником, плавцем. Байрон легко міг проплисти 5 миль (9 км). В 1809 р. він переплив гирло річки Тахо, наперекір стрімкій течії під час океанського припливу. В 1810 р. за годину і десять хвилин переплив протоку Дарданелли (шириною понад 4 км). Італійці називали його «англійцем-рибою» після того, як Байрон здобув перемогу під час змагань у Венеції в 1818 p., протримавшись на воді чотири години двадцять хвилин і здолавши відстань у кілька миль.

 Фізично загартований і сильний, Байрон, однак, був напрочуд примхливим щодо своєї зовнішності й здоров'я. Знаючи за собою схильність до повноти, він виснажував себе постійними дієтами, ліками, часто жив надголодь.

 В січні 1822 р. померла теща Байрона, леді Ноел, яка залишила йому спадок у 600 фунтів, за умови, що він додасть до своїх імен Джордж Гордон ім'я Ноел. Поет залюбки підписував свої особисті листи «Н. Б.» (Ноел Байрон), що асоціювалося для нього з ініціалами Наполеона Бонапарта.



Мацуо Басьо

Справжнє ім'я поета - Мацуо Мунефуса. Басьо - літературний псевдонім.

Басьо народився в сім’ї дрібного самурая. Він був учителем каліграфії - мистецтва, яке в Японії дуже цінували.

У 1677 р. Басьо стає професійним учителем поезії, але його учні були небагаті.

Лише один з них, Сампу, син багатого купця, зміг по-справжньому допомогти своєму наставнику. Він подарував Басьо маленький будиночок біля невеликого ставка, на березі його були висаджені бананові пальми (басьо).

Поезія Басьо - літопис його життя. Значна частина віршів Басьо - плоди його роздумів у дорозі. Багато віршів присвячені померлим друзям.

Роберт Бернс

У 1765 р. батько взяв у оренду ферму Маунт Оліфант, і Роберт з 12 років наймитував як дорослий працівник, не доїдав і перенапружував серце.

Повсякденна зайнятість змушувала Бернса займатися поезією у прервах між основною работою.

Останні роки він провів у нужді і за тиждень до смерті ледь не потрапив до боргової в’язниці.

У 1780 р. Бернс та друзі організували веселий «Клуб холостяків», а 1781 р. він вступає в масонську ложу.

25 січня шотландці називаюти Burns supper — національним святом.

Цей день відмічається прихильниками творчості поета в усьому світі.


Рей Бредбері

Бредбері не користується комп'ютером, а свої тексти набирає старою друкарською машинкою. Бредбері не водить автомобіль. Про себе іронічно каже, що сучасні технічні досягнення викликають у нього паніку.

Живе в невеликому будинку, перевантаженому книжками. Може читати тексти з монітору комп'ютера, але віддає перевагу книзі.

Письменник став інвалідом і пересувається по домівці у інвалідному візку.

Підсумовуючи себе як особистість, Бредбері порівняв себе з гранатом, наповненим зернами ідей для творчості- зернами книжок, зернами віршів, зернами п'єс.

Систематичні знання він здобуває відвідинами бібліотек: «Мене виростили бібліотеки. Я не вірю у коледжі та університети. Я вірю у бібліотеки, бо більшість студентів не мають достатньо грошей [на освіту]. Коли я завершив школу, тривала Депресія й грошей не було. Я не міг відвідувати коледж, а тому проводив у бібліотеці три дні щотижня впродовж 10 років.»

Жуль Верн

Відома українська письменниця Марко Вовчок була особисто знайома з Жулем Верном, котрий передав їй виняткове право перекладу його творів російською мовою.

Жуль Верн багато подорожував. Він відвідав Шотландію, Скандинавію, США та побував на Ніагарському водоспаді. На власній яхті «Сен-Мішель-III він двічі обійшов Середземне море, відвідав Португалію, Італію, Гібралтар, Північну Африку, а в Римі Папа Лев XIII благословив його і його книги.

Після смерті Жуля Верна залишилася його картотека, що містить понад 20 000 зошитів з відомостями з усіх галузей людських знань.

Із 108 наукових передбачень письменника-провидця на сьогодні не справдилось лише 10!

Спершу Жуль Верн уявляв капітана Немо поляком, що шукав можливостей помститися Росії після жорстокого придушення польського повстання 1863 року.

Перший електричний підводний човен, побудований у 1886 році двома англійцями, було названо «Наутілусом» на честь вернівського судна. Перший атомний підводний човен, спущений на воду в 1955, також називався «Наутілус».

Коли на Землю було вперше передано фотографії зворотної сторони Місяця, одному з «потойбічних» місячних кратерів було присвоєне ім'я «Жуль Верн». Кратер Жуль Верн примикає до Моря Мрії…

Згідно з даними ЮНЕСКО, за кількістю перекладів мовами народів світу книги Жуля Верна займають третє місце, поступаючись лише творам сценаристів студії Уолта Діснея і книгам Агати Крісті.

В 2005 році з нагоди 100-річчя зі дня смерті Жуля Верна у Франції було випущено серію срібних монет номіналом 1,5 євро:

В березні 2008 року на орбіту було виведено перший безпілотний вантажний корабель, створений Європейським космічним агентством. Його назва «Жуль Верн».


Вольтер

Прізвище «Вольтер» письменник почав використовувати після шаленого успіху своєї трагедії «Едіп» (1719). Прізвище Вольтер (Voltaire) по суті є псевдонімом, створеним за допомогою анаграми (перестановки і додавання літер у словах) справжнього прізвища письменника: Arouet le j(eune) — Аруе молодший.

Величезний талант поєднувався у Вольтера з неймовірною працьовитістю і невичерпною енергією. Він працював так, ніби дуже поспішав і боявся, що не встигне зробити якусь справу. Робочий день Вольтера тривав від 18 до 20 годин. Ночами він часто вставав, будив секретаря і диктував йому, або ж писав сам. На столику біля його ліжка завжди лежали підготовлені для роботи пера і папір. Диктуючи драму або віршові рядки трагедії, він поводився немов одержимий. «Для того, щоб писати вірші, треба мати всередині чорта», — говорив Вольтер.

Вольтер був людиною широких і різнобічних інтересів. Своє помешкання в маєтку Ферней на франко-швейцарському кордоні, де Вольтер провів близько 20-ти років, він перетворив, за його власними словами, на маленьке королівство, в якому приймав гостей з усієї Європи. Звідси Вольтер вів і своє знамените листування. До його кореспондентів належали прусський король Фрідріх II, російська імператриця Катерина II, польський король Станіслав Август Понятовський, шведський король Густав III, данський король Хрістіан VII. Лише один Людовік XV вороже ставився до найвеличнішого зі своїх співвітчизників. Після смерті Вольтера палка шанувальниця його творчості російська імператриця Катерина II викупила його бібліотеку — 6902 томи книг і 20 томів рукописів.

Вольтер критикував усе і всіх, але особливо нещадній критиці він піддавав релігію. «Як ви ставитесь до Бога?» — запитали одного разу Вольтера. «Ми вітаємось, але не розмовляємо», — відповів письменник. При цьому Вольтер не був атеїстом і існування Бога не тільки визнавав, але й намагався науково довести. Саме Вольтерові належать знамениті вислови: «Вірити в Бога неможливо, не вірити в нього — абсурдно»; «Якби Бога не існувало, його потрібно було б вигадати ». На відміну від офіційної церкви Вольтер вважав, що Бог створив усесвіт, але від подальшого втручання у його справи усунувся. Таку філософію називають деїзмом, і вона вчить, що пізнати Бога можна лише за допомогою розуму, а не віри.

Перед самою смертю «старий грішник» усе ж виявив побажання, аби його поховали за церковним обрядом. Священики категорично відмовились виконати останнє прохання письменника. Родич Вольтера абат Міньйо помістив тіло померлого Вольтера у свою карету, надав йому пози людини, що спить, і в такому вигляді, через жандармські пости, перевіз у Шампань, у своє абатство Селльєр, де письменника і поховали. Прах Вольтера було перепоховано 1791 р., під час Французької революції, в Парижі, в церкві Святої Женев'єви — Пантеоні великих людей Франції. Але на цьому посмертні поневіряння письменника не скінчились. Під час так званої реставрації монархії у Франції (1814—1815) група фанатично налаштованих католиків викрала тіло письменника і знищила його в ямі з негашеним вапном. Труна Вольтера нині зберігається в Пантеоні, а урна з його серцем — в Національній бібліотеці Парижа. На ній написано: «Серце моє тут, а дух мій скрізь».
Йоганн Вольфґанґ фон Ґете

Цілком серйозно ставлячись до астрології, Гете вважав, що його народження відбулося за вдалого розташування зірок на небі. Він вірив, що доля людини наперед визначена, і, розпочинаючи якусь справу, незмінно звірявся з астрологічним прогнозом. В юнацькі роки Гете серйозно захоплювався окультною філософією і вивчав, подібно до свого Фауста, середньовічні трактати з алхімії.

У Гете було надзвичайно слабке здоров'я. У 19 років у нього сталася кровотеча з легень, а в 21 рік він мав настільки ослаблену нервову систему, що будь-який, навіть найелабший звук викликав у нього напади роздратування. Неймовірними зусиллями волі Гете зумів побороти всі свої недуги. Щоб позбутися хронічних головних болей і страху висоти, він змушував себе підніматися на високу дзвіницю. Він відвідував лікарні і спостерігав хірургічні операції, щоб зміцнити свою психіку. А для того, аби здолати своє несприйняття шуму, Гете з військовою частиною йшов через усе місто під гуркіт солдатських барабанів. Саме надзвичайна сила волі та дисциплінованість духу дозволили Гете, який усе життя страждав на сухоти, всупереч усім лікарським прогнозам, дожити майже до 83 років.

За словами німецького поета Генріха Гейне, зовнішність Гете «була так само значущою, як слово в його творах, і постать була так само гармонійною, світлою, радісною, шляхетною, пропорційною, і по ньому, як по античній статуї, можна було вивчати грецьке мистецтво. Очі були спокійні, як погляд божества... Час укрив його голову снігом, але не зміг схилити її. Він продовжував тримати  її гордо й високо, а коли говорив, то здавалося, що йому дана можливість пальцем вказувати небесним зорям шлях, яким вони мають рухатися».
Брати Грімм

Брати Грімм зображені на купюре в 1000 западногерманских марок.

Якоб почав спеціалізуватися в історії та структурі німецької мови. Описані їм відносини між словами стали відомі як закон Грімм.

В 1808 году, после смерти матери, Якоб стал частным библиотекарем короля Бонапарта.

На півночі Германії в місті Бремен є пам’ятник чотирьом героям казки «Бременські музиканти», збудований з бронзи у 1953 році. Також цим героям встановлені пам’ятники в містах Сочі, Рига, Відуклє.

Загальна кількість казок написаних братами Грімм досягає числа 200.

Батьківщиною німецької «Червоної Шапочки» є місто Швальм. Саме тут брати Грімм записали цю казку. В місті Швальм є пам’ятник Червоній Шапочці та Сірому Вовку. А іще тут є дуже цікава традиція: всі дівчата на свята носять червоні шапочки, а юнки - маски вовків.

В центрі Германії між містами Касселем та Геттінгеном знаходиться ліс Рейнхорд. В цьому лісі знаходиться замок Забабург, який був збудований ще в 1334 р. Саме тут брати Грімм записали казку «Спляча красня». Сьогодні тут знаходиться театр, отель та церкова, де можуть повінчатися закохані. Весною та влітку гостей замку зустрічають герої казки – Спляча красня та Принц. А навколо замку росте справжня колюча шипшина!
Ернст Теодор Амадей Гофман

Це був третій син. Але діти не змогли зміцнити сім’ю і в 1779 році шлюб розпався. Батьки поділили дітей між собою і роз’їхалися. Трирічний Ернест залишився з матір’ю, яка переїхала до батьків в дім Дюрерів. Вона весь час хворіла, тому вихованням сина не займалася. Гофман ріс майже сиротою. В домі Дюрерів він прожив близько 20 років.

В 12 років хлопчик вільно грав на органі, скрипці, арфі і гітарі. В 1792 році Гофман закінчує школу. Він не може визначитися: стати йому художником чи музикантом?

Але сім’я переконує його в необхідності юридичної освіти.

В 16 років Гофман вступив на юридичний факультет кенігсберзького університету Альбертина.

Ернест відмінно навчається, це при тому, що він одночасно створює музику, малює, пише, багато читає, дає уроки музики, успішно закінчує університет і стає судовим слідчим при кенігсберзькому окружному управлінні. Вдень він добросовісний німецький працівник, ночі і вихідні він присвячує улюбленим музикальним, художнім, літературним інтересам. Цей розлад в потребах душі і матеріальна необхідність в надійній роботі юриста стане трагедією в житті Гофмана і знайде відображення в його творах.

У1802р. Гофман обвінчався з польською дворянкою Марією Михаліною Тшциньською. Для цього йому довелося прийняти католицтво( раніше був протестантом) . Все життя Миша ( так він ласкаво називав її ) буде допомагати йому—просто, не романтично, і завжди прощати своєму талановитому Ернсту його пригоди, і не покине його навіть в самий тяжкий час. Вона буде прекрасною господинею і вірною супутницею життя. Гофман прожив з нею 20 років. Завдяки її підтримці він отримав стабільність, хоча вона і не змогла повністю заспокоїти демонів свого чоловіка і відволікти його від алкогольної залежності .

У Варшаві Гофман досягає популярності: ставляться його опери, він диригує власними творами, проектує сценічні декорації. Він починає думати, щоб залишити ненависну юриспруденцію і заробляти на життя музикою. Але у1806 р. Варшаву зайняли війська Наполеона. Всіх пруських чиновників поставили перед вибором: або присягнути на вірність французам, або залишити Варшаву протягом 8 діб. Під час переїзду перекинулась поштова карета і загинула донька Цецілія, якій було лише рік. Михалина отримала серйозну травму голови.

Гофман серед ночі приходив додому й сідав писати. Жахи, створювані його уявою, іноді наводили страх на нього самого. Тоді він будив дружину, яка сідала коло його письмового столу з панчохою, яку плела, а в певну годину, якщо це був робочий день, письменник уже сидів у суді і ретельно працював.

Володар Бліх”, остання книга Гофмана, стала причиною судової справи над письменником. Його було звинувачено в розголошенні державної таємниці.


Микола Гоголь

У 1821—1828  у Ніжинській гімназії вищих наук Микола Васильович вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К. Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: «… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь».

Микола Васильович панічно боявся потойбічного світу та смерті. Однак, подібно до метелика, що летить на вогонь, письменник у своїх роботах знову і знову повертався до містичних тем, створюючи „Мертві душі”, „Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, повісті „Ніс”, „Вій” та „Портрет”. Будучи глибоко релігійною людиною, Гоголь залишається і неперевершеним містиком. Чому? Можливо тому, що знав про потойбічний світ більше за інших? Говорячи словами його ж героя: „Тому далеко ходити не треба, в кого чорт за плечима”. Перебуваючи в центрі уваги літературних кіл Росії, він жив загадковим життям

У смерті Гоголя таємниць не менше, ніж було під час життя. І досі незрозуміло, чому абсолютно здоровий 43-річний чоловік помирає. Однак, і на тому таємниці не закінчуються. Спочатку Гоголя поховали на кладовищі Свято-Данилівського монастиря, а у 1931 році останки письменника були перепоховані на Новодєвічьєм кладовищі. Гоголь панічно боявся, що його поховають під час летаргічного сну, тому заповідав, поховати його лише тоді, коли на тілі стануть чітко помітні сліди розкладання. Його заповіт не виконали. Коли ж під час перепоховання, гріб відкрили, голова Гоголя була повернена набік, що свідчить про те, що тіло письменника рухалось. Якщо ж вірити письменнику Лідіну, який був присутній під час ексгумації покійного, то голови Гоголя у труні взагалі не було.

На Новодєвічьєму кладовищі похований ще один письменник - Михайло Булгаков. Його життя та творчість, так само як життя та творчість Гоголя, були овіяні таємницями. На могилі Булгакова стоіть камінь. Це саме той надгробний камінь, що колись слугував основою для хреста на могилі Гоголя. Друзі Гоголя, Аксакови, привезли схожий по формі на Голгофу камінь з берегів Чорного моря. Під час перепоховання Гоголя камінь та хрест зникли. Його випадково знайшла вдова Булгакова. Камінь очікував свого часу, лежачи у коморі гранильників. Дружина Булгакова встановила його на могилі чоловіка. Виходить, Булгаков прийняв від Гоголя естафету не тільки у житті, а й у смерті.


ГОМЕР

В античності Гомеру приписувалося авторство й інших творів.

Про самого Гомера та про його життя ми не маємо жодних достовірних свідчень.

В античності було відомо дев'ять більш-менш докладних життєписів Гомера, що не становлять однак істотного інтересу, тому, що всі вони є вигадками граматистів часів римського імператора Октавіана Августа.

Так само мало значення мають збережені численні зображення Гомера, погруддя, які зображують поета в умовно ідеалізованій формі, у вигляді сліпого старця.

Ні місця, ні часу народження Гомера антична традиція так само не знала. Багато міст змагалися за право зватися батьківщиною поета, серед них Кума, Смірна, Хіос, Колофон, Пафос, Аргос, Афіни.

Так само античні хронографи розходяться й у датах життя Гомера; одні грецькі письменники відносили до епохи Троянської війни, що нібито мала місце від 1194—1184 до н. е., датували різними іншими міфологічними подіями від 1130 до 910, Геродот вважав, що Гомер жив у середині IX ст. до н.е, історик Ефор відносив до епохи спартанського легендарного законодавця Лікурга, Феопомп до часів вторгнення кіммерійців.

Сучасні вчені схильні відносити його діяльність до VIII або навіть VII ст. до н. е., зазначаючи як основне місце його перебування Хіос або який-небудь інший регіон Іонії на узбережжі Малої Азії.

Сукупність проблем, зв'язаних із з'ясуванням виникнення гомерівських поем, відношення до авторства Гомера, їх подальшого формування і взаємин — становить зміст так званого «Гомерівського питання».


Віктор-Марі Гюґо

Якось Віктор Гюго відправився до Пруссії.

- Чим ви займаєтеся? - Запитав у нього жандарм, заповнюючи анкету. - Пишу. - Я питаю, чим ви заробляєте на кошти для проживання? - Пером. - Так і запишемо: «Гюго. Торговець пір'ям».



Данте

У червні 2008 року через майже 690 років після смерті великого Данте влада Флоренції скасувала своє рішення про його вигнання з рідного міста. За це проголосували 19 членів Флорентійської міськради, а п'ятеро висловилися проти. Мер міста Леонардо Доменічі повідомив, що ануляцію вердикту щодо Данте буде проведено під час урочистої церемонії. На ній великий флорентієць буде удостоєний найвищої нагороди міста.

Критики рішення влади Флоренції називають ідею реабілітації Данте дешевим трюком, який має на меті виключно привабити до міста побільше туристів, й відмічають, що якби літератору дозволили повернутися до рідного міста, то він, можливо, ніколи б не написав свої найкращі твори.

Антропологи із університетів Пізи і Болоньї по крупинках збирали всі свідоцтва, які дійшли до нашого часу, про зовнішність поета, малюнки і гравюри, а також заміри и фотографії кісток, зроблені в 1921 році професором Фрасетто. Тоді єдиний раз влада Равенни дозволила ученим відкрити могилу Данте.

На трьохмірному комп’ютерному зображенні з’явилася людина зовсім не відштовхуючої зовнішності. Джорджіо Группіоні, антрополог із університету Болоньї писав: "Данте, звичайно, не можна назвати красивим чоловіком, але риси його обличчя були набагато мякіші, ніж вважали раніше. Підборіддя було виступаючим, але не гострим, а очі – великі, але не на викаті, ніс зовсім не римський".


Джеймс Джойс

У 1907 році Джойс познайомився з Шмітцем, студентом – євреєм. Вони стали близькими приятелями та критиками творчості одне одного. Саме він і став моделлю для Леопольда Блума — майже усю інформацію стосовно іудаїзму, яка є у романі, Джойс отримав від Шмітца.

У Трієсті у Джойса вперше почались проблеми з зором, які переслідуватимуть його до кінця життя і спричинять десятки хірургічних операцій.

Роман «Улісс» був визнаний як № 1 в списку 100 найкращих романів 20 століття англійською мовою за версією видавництва Modern Library

16 червня в історії світової літератури — дата непроста. Саме у цей день відбувається дія роману, який став найвпливовішим твором 20 століття — роману Джеймса Джойса «Улісс». Саме 16 червня 1904 року Джойс та Беккет, після неабиякої пиятики, пройшлися дублінським маршрутом Блума — головного героя «Улісса».

Книги з першого тиражу романа «Улісс» є найдорожчим друкарськими виданнями двадцятого століття. Ціна на них починалася від 100 тисяч фунтів (175 тисяч доларів), (дослідження букіністичних магазинів і аукціонів журналом «Book & Magazine Collector»). Перше видання «Улісса» було віддруковане в Парижі в 1922 році. Його тираж склав всього тисячу екземплярів. Сто з них Джойс підписав власноручно. У 2004 році один з паризьких томів з автографом письменника був проданий на аукціоні Sotheby's в Нью-Йорку за 288 тисяч доларів (160 тисяч фунтів).
Даніель Дефо

У продовженні роману про Робінзона Крузо, яке недостатньо відомо російськомовному читачеві, Дефо описав його пригоди у Великій Тартар і державах, розташованих на її землях, - Китайської і Російської імперії (Московії), а також побут та звичаї населяють її народів - китайців, татар і росіян (сибірських) козаків.

Засновник і керівник британської розвідки і контррозвідки в 1709-1713 роках.


Чарлз Діккенс

У Діккенса незвичне прізвище. Слово Dickens використовується в ангійських вигуках на кшталт What the Dickens! як евфемізм чорта, дідька, біса. Фразу What the Dickens! можна перекласти українською як: «Якого дідька!».

Іноді Діккенс використовував псевдонім Боз. Так жартома називали молодшого брата письменника Оґаста на честь героя популярного тоді роману «Вікарій Вейксфілда» Олівера Ґолдсміта, Мойсея. Вимовлене в ніс Moses, звучить майже, як Boses.

У травні 1846 до Діккенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт-Кауттс з планом будинку для жінок, що опустилися на дно. За її задумом цей заклад повинен був відрізнятися інших закладів такого роду, де панував жорсткий режим, тим, що в ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Діккенс усе ж організував будинок під назвою Уранія-котедж у Шефердс-Буш. Багато з тих жінок стали праобразами персонажів його книг.

Діккенс розповідав про те, що кожне слово, перш ніж перейти на папір, спочатку їм виразно чулося, а персонажі його постійно перебували поруч і спілкувалися з них. Працюючи над «Крамниця старожитностей», письменник не міг спокійно ні їсти, ні спати: маленька Нелл постійно крутилася під ногами, вимагала до себе уваги.

У своєму заповіті Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам'ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом Едвіном Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США.
Федір Достоєвський

1849 рік - Достоєвський як член гуртка Петрашевського був заарештований і ув'язнений у Петропавлівській фортеці, згодом засуджений до страти. 22 грудня 1849 року на Семенівському плацу в Петербурзі над Петрашевцями здійснили обряд підготовки до страти, і лише в останню хвилину їм повідомили остаточний присуд. Достоєвського засудили до чотирьох років каторжних робіт і вічну солдатчину.

Один із засуджених до страти, Григор'єв, зійшов з розуму. Відчуття, які він міг відчувати перед стратою, Достоєвський передав словами князя Мишкіна в одному з монологів у романі «Ідіот»: “Життя – дар, життя – щастя, кожна хвилина могла бути епохою щастя... Адже був я сьогодні у смерті три чверті години, прожив з цією думкою, дійшов останньої миті й тепер ще раз живу!”

На каторзі письменник провів десять років, із них чотири — у в'язничних кайданах і ще шість — рядовим солдатом гарнізону поблизу монгольського кордону. Пережиті роздуми та муки він змалював у «Записках з мертвого дому» (1862), порівнявши їх зі стражданнями людини, похованої живцем і позбавленої особистості.

За час перебування в Сибіру Достоєвський одружився із вдовою відставного чиновника Марією Ісаєвою, але цей шлюб виявився нещасливим: вона померла від туберкульозу.

У 1867 році Достоєвський одружився зі своєю стенографісткою Анною Сніткіною, яка стала для нього по-справжньому близьким і відданим другом. У тому ж році, щоб позбавитися кредиторів, сім'я Достоєвських надовго виїхала до Західної Європи. Лише наприкінці 1871 року, після того, як письменникові вдалося частково сплатити борги, він зміг повернутися до Петербурга.

У Достоєвських було четверо дітей, проте двоє з них померли у ранньому дитинстві. Донька Любов, яка народилася в Дрездені у вересні 1869 року, стала письменницею.

Зранку 28 січня 1881 року Достоєвський сказав дружині: "...Я знаю, я повинен сьогодні померти!". В 20 годин 38 хвилин того дня Федір Михайлович Достоєвський помер.
Еміль Золя

Не зважаючи на те, що Золя закінчив ліцей Святого Луїса в Парижі, він двічі не склав іспит на ступінь бакалавра, що було передумовою для подальшої освіти

Біля двох років Золя жив у великій бідності, віддаючи в заставу свої речі і, згідно легенді, їв горобців, яких ловив через вікно на своєму горищі. Зрештою, в 1862 р. найнявся на роботу клерком.

Золя часто зустрічався з Клодом Моне, Альфонсом Доде та Іваном Тургенєвим.

Як засновник та найзнаменитіший член натуралістичного руху, Золя опублікував декілька трактатів на мистецьку тему.


Патрик Зюскінд

Зюскінд мав не тільки природний нахил до літературної творчості, але й генетичну схильність: його батько був знайомий з родиною Томаса Манна, писав літературні тексти й працював у різних газетах.

Батько Патріка Зюскінда вів добропорядний спосіб життя і був відомий своєю гостинністю та своїми «чайними вечорами», на яких малий Патрік, розважаючи гостей, мав демонструвати своє вміння грати на піаніно. Взагалі, музична освіта відіграла, очевидно, неабияку роль у розвитку хлопчика, але залишила й травмуючі спогади. У своїх творах вын знову й знову повертається до теми мистецтва, становлення генія і його катастрофи.

Зюскінд майже не дає інтерв’ю, не виступає на публіці і відхилив декілька нагород, які йому були присуджені за досягнення в області літератури. Він навіть не з’явився на світову презентацію екранізації його роману «Запахи» 7 вересня 2006 в Мюнхені. До того ж, майже немає зображень з Зюскіндом (офіційно в цілому світі є тільки три фотографії Зюскінда).
Редьярд Кіплінг

Кіплінг народився в Бомбеї. Своїм другим ім'ям він завдячує назві озера Редьярд, на берегах якого зустрілися його батьки. Згодом воно стало його першим ім'ям.

Коли Кіплінг повернувся в Індію, його попросили написати книгу для дітей про джунглі.Він виконав прохання. Вона була дуже популярною.Коли він знову приїхав у Англію його там зустрічали письменником.

Під час Першої світової війни загинув його єдиний син Джон. Кіплінг говорив: «Якщо є питання, чому він помер, скажіть, тому що наші батьки брехали.» Реакцією на цю трагедію стала участь Кіплінга в роботі комісії догляду за могилами невідомого солдата. Він також написав двотомну історію Ірландської гвардії, в якій служив його син. Історія була опублікована в 1923 році.

1922 р. – під час подорожі по Франції Кіплінг знайомиться з англійським королем Георгом V, який стає його другом.

20 січня 2012 року у м. Вінниця відбувся Перший "Кіплінґ фест", присвячений творчості великого англійця.

Олександр Купрін



У 1909 році, після довготривалих подорожей просторами Російської імперії в пошуках сталого заробітку, Олександр Іванович Купрін разом із дружиною і маленькою донею Ксенією приїхав до Житомира.

Лев Нікулін так коментує мету приїзду письменника: «Коли він (Купрін) працював над "Ямою", прагнучи силою свого слова затаврувати одну з виразок тогочасного суспільства - проституцію, - Купрін оселився в тихому, провінційному Житомирі <...> саме тому, що тут була тиша, тут оживали враження молодості, пов'язані з Південно-Західним краем, із Волинню». В Житомирі мешкала рідна сестра О. І. Купріна Зінаїда. Тут, поруч із близькими, Олександр Іванович сподівався на душевну рівновагу, на можливість поліпшити фінансові справи.

Скрутне матеріальне становище примушувало Купріна неодноразово звертатися за допомогою до Станіслава Генріховича Ната - чоловіка сестри. На першій порі Купріни жили в сестри, в провулку Кудрявцева, згодом з'їхали на квартиру домовласника  Бадаева (вулиця Хлібна, 15), про що нагадує меморіальна дошка.

У пошуках прототипів своїх героїв письменник нерідко потрапляв на далекі околиці Житомира, де його можна було побачити в якомусь дешевому шинку в товаристві простолюду. Полюбляв Олександр Іванович проводити час і в шинку єврея Піні на Соборнім майдані, де була найсмачніша в Житомирі фарширована риба. Особливою увагою письменника користувалися «злачні місця», розташовані по вулиці Чуднівській.

Скупі офіційні цифри статистики свідчать, шо 1899 року в Російській імперії налічувалося ЗО тисяч повій і 2500 закладів для них.

Значну кількість сюжетів для своєї творчості письменник брав безпосередньо з життя, знаходячи їх саме в трактирах, коли, підвипивши, клієнти «відкривали свою душу». Отже, Купрін до пізньої ночі занотовував численні сповіді житомирських обивателів.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconУрок світової літератури в 6 класі з використанням мультимедійних технологій
Підготувала: Прадійчук Олена Лук’янівна, вчитель російської мови, світової літератури та основ християнської етики
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconУрок світової літератури в 6 класі з використанням мультимедійних технологій
Підготувала: Прадійчук Олена Лук’янівна, вчитель російської мови, світової літератури та основ християнської етики
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconРуденко В.І., вчитель-методист, спеціаліст вищої категорії, вчитель світової літератури Водянської сзш, Широківського району, Дніпропетровської обл Урок – іспит
Руденко В.І., вчитель-методист, спеціаліст вищої категорії, вчитель світової літератури Водянської сзш, Широківського району, Дніпропетровської...
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconУрок літератури особливий урок, тому що ми, вчителі, маємо справу з дитячими душами, тож, щоб їх сформувати, треба докласти багато зусиль, а це нелегко. Ми повинні давати не тільки знання, а ще й навчити спілкуватися, розв’язувати проблеми
«Нестандартні форми навчання і виховання як засіб розвитку творчої активності учнів на уроках світової літератури»
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconВідкриті уроки зі світової літератури з застосуванням мультимедійних технологій
Нтегрований урок світової літератури І англійської мови "урок радісного дня. Життєвий І творчий шлях елеанор портер. "Полліанна"...
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconРозробки уроків світової літератури в 5 класі Вчитель світової літератури

Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconУрок зарубіжної літератури у 10 класі Тема уроку: «Життя, присвячене красі…» Оскар Уайльд. «Портрет Доріана Грея». Від тексту до контексту…
Сьогоднішній урок у нас, діти, буде таким, яким ви його самі створите. Зазвичай сценарій до кожного уроку пише вчитель. А ви, як...
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconЗагальноосвітня школа І-ІІІ ст смт Люблинець Ковельського району Волинської області без байки світ цей був би гіршим…
Підготувала: Прадійчук Олена Лук’янівна, вчитель світової літератури, російської мови та основ християнської етики
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconІ. Назва досвіду, адреса, авто Левицька Лілія Іванівна вчитель світової літератури Підволочиської гімназії імені Івана Франка
Проблема, над якою працюю : «Використання інформаційних технологій на сучасному уроці світової літератури»
Щоб урок був цікавішим. Нестерчук Л. М., вчитель світової літератури iconВідділ освіти Широківської рда контроль рівня знань на уроках світової літератури у 7 класі Вчитель світової літератури Лінік С. М
Шиллера оголосили почесним громадянином нової Французької республіки після створення ним драми


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка