Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень



Сторінка19/30
Дата конвертації13.04.2017
Розмір2.92 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   30

2. Політико-правова ідеологія в Росії у другій половиш XVIII — першій половині XIX ст.

У другій половині ХУІП ст. соціально-політичне та економічне життя Росії зазнало значних змін, обумовлених руйнуванням феодальних підвалин державності та розвитком капіталістичних відносин. Невідповідність життя суспільним відносинам, що виникали, призвела до невдоволення й повстань. Як відомо, в 1773—1775 pp. сталося повстання під проводом О. Пугачева, а в 1796—1797 pp. — декілька виступів селян.

Означені обставини відчутно вплинули на зміст і подальше формування поглядів на державу, її політичні інститути, а також право.

На відміну від попередніх однобічних концепцій, у яких пропагувалися ідеї абсолютної монархії, відтоді в Росії почав формуватися плюралізм політико-правової ідеології.

Державно-правові погляди другої половини XVIII ст„ можна поділити на три основні течії: офіційну ідеологію; консервативно-аристократичну ідеологію; політико-правову ідеологію Просвітництва.

Офіційну, тобто державну політико-правову ідеологію, було закріплено у практичній діяльності імператриці Катерини II (1729—1796).

Вона здійснювала заходи щодо укріплення абсолютизму та розширення меж імперії за рахунок насильницького приєднання до Росії Північного Причорномор'я та Криму, Північного Кавказу, західноукраїнських, білоруських та литовських земель. Щоби зняти соціальну напруженість у суспільстві, Катерина II взяла на озброєння деякі ідеї західноєвропейського Просвітництва і робила спроби пристосувати їх для збереження абсолютизму.

З цією метою 1767 р. наказом цариці було створено "Комісію про створення проекту нового Уложен-ня", до якої входили виборні депутати від дворян, міст, урядових установ, козаків та деяких категорій вільних селян.

Наказ Катерини II був, власне, концепцією освіченої монархії, себе вона називала прибічницею природного права, а метою держави визначала загальне благо, що створюється завдяки мудрому правителеві.

Причиною виникнення другого напрямку політичної думки — консервативно-аристократичої ідеології стало свавілля імператриці, зростання ролі дворянського бюрократизму, а також побоювання старого родового дворянства за його майно та привілеї.

Найбільш послідовним представником цієї течії був князь, російський історик, публіцист, почесний член Петербурзької Академії наук Михайло Михайлович Щербатов (1733—1790).

У незакінченій праці "Подорож до землі Офір-ської" він постає перед нами як захисник тогочасних феодальних відносин. Держава у його баченні є чіткою становою організацією суспільства, головне місце в якій відведено дворянству. Правом володіння населеними землями користуються тільки дворяни. Верховна влада сконцентрована в руках монарха, під наглядом якого функціонує верховна рада, що складається з дворян і правителів.

За формою устрою держава повинна бути поділеною на губернії, які обирають по п'ять депутатів для участі в роботі уряду, що являє собою продовження виконавчої влади монарха.

У своєму проекті держави М. Щербатов передбачив також законодавчий орган — законодавчу комісію, що складається з 20 дворян. Але функції в неї обмежені, оскільки рішення про схвалення законів виносить безпосередньо монарх. У цілому державно-правова концепція М. Щербатова хоч і піддавала критиці окремі прояви політики самодержавства, але водночас пропагувала ідеї збереження феодально-кріпосницьких відносин, заперечуючи все нове.

З другої половини 60-х pp. XVIII ст. у Росії почала складатись ідеологія Просвітництва, яка значно вплинула на формування й подальший розвиток політико-правових концепцій. Виразниками ідей Просвітництва були представники передового дворянства та демократично орієнтованої інтелігенції.

Найпомітнішою постаттю з-поміж них був професор права Московського університету Семен Юхимович Десницький (1740—1789) — автор новітньої теорії держави і права, який пропонував здійснити реформи державного правління і правової системи.

Походження держави він розглядав у взаємозв'язку з розвитком сім'ї та власності.

У становленні такого суспільного явища, як держава, С. Ю. Десницький вирізняв чотири стадії.

Перша стадія — це первісний стан, у якому сім'я відсутня, а основними промислами були лови звірів та збирання плодів. На цій стадії поняття власності відсутнє.

На другій стадії люди почали впорядковувати свій промисел, перейшли до скотарства. Рівночасно, на думку вченого, відбувалися зміни у відносинах жінки й чоловіка: почала складатися сім'я, в якій один чоловік мав декількох жінок. У людей виникли перші уявлення про колективну власність, в основі якої — спільне володіння стадом худоби.

Скотарство заступила прогресивніша стадія — хліборобство. Роль жінки значно зросла, виникла моногамна сім'я, а на основі володіння предметами побуту, знаряддями праці, зібраним урожаєм формувалось уявлення про приватну власність. Продуктом розвитку сім'ї стали родини, які визначали межі своїх володінь та огороджували їх від інших сімейств і ворожих зазіхань.

Остання стадія розвитку суспільства — комерційна. На цій стадії завдяки об'єднанню сімей виникла держава (причому, на думку С. Ю. Десниць-кого, феодальна), остаточно сформувалося поняття приватної власності, відносини між людьми (і членами сім'ї) почали регулюватися законом.

Розглядаючи державу і право у взаємозв'язку з суспільними відносинами і явищами, С. Ю. Десниць-кий пропонував реформувати державу, її політичні інститути й правову систему. Думки стосовно цього він виклав у своїй праці "Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Російської імперії" в 1768 р.

Він уважав, що закон має отримати зверхність у суспільстві та обмежити владу монарха.

Проект С. Ю. Десницького передбачав обмеження компетенції монарха і в правотворчому процесі. Законодавчу владу йому належало розділити з сенатом — однопалатним представницьким органом, до якого обиралися б представники всіх станів і прошарків суспільства.

Початковими стадіями законотворчого процесу були розроблення та ухвалення сенатом законів, а останньою — затвердження їх монархом. Єдиноуп-равитель держави отримував право вето на закони, що їх ухвалював сенат.

Пропонувалися зміни в організації судової влади і здійсненні правосуддя. Суддів мав призначати імператор довічно і зміщувати з посади тільки за порушення законів. Підвищувалися вимоги до кваліфікаційного рівня суддів. Ними могли бути лише особи, які мали відповідну освіту, певний стаж роботи адвокатом і позитивно склали фаховий іспит. Проектом передбачався розгляд справ у судах за участю присяжних засідателів. Компетенція судів не обмежувалася розглядом лише кримінальних справ. Вони повинні були здійснювати судовий контроль за діяльністю адміністрації. Виконання законів і судових рішень покладалося на воєвод, що призначалися б на посаду монархом, їм належало працювати під контролем судових органів.

Рівночасно у своєму проекті державних перетворень С. Ю. Десницький пропонував організацію місцевого самоврядування з широкими повноваженнями.

Значний внесок у розвиток державно-правової теорії в другій половині XVIII ст. зробив Олександр Миколайович Радищев (1749—1802).

Як і Жан-Жак Руссо, О. М. Радищев був прибічником договірної теорії походження держави, що утворюється внаслідок мовчазної згоди громадян.

В основі виникнення держави — приватна власність. Мета держави, за вченням О. М. Радищева, — благо громадян, охорона їхніх прав і власності.

У своїй державно-правовій концепції мислитель викладав думки щодо законодавчого обмеження монархії, піддавав критиці абсолютизм як такий, що базується на свавіллі й порушує природні права людини.

О. М. Радищев не поділяв і модної на той час ідеї освіченої монархії, вбачаючи в ній маскування царства свавілля і насильства над особою.

Він уважав, що в суспільстві необхідно створити умови для реалізації людьми своїх природних прав. Якщо ж у державі не створено таких умов, то люди можуть змінити форму державного устрою та правління.

Викладаючи з цього приводу думки у праці "Про законодавство", О. М. Радищев наблизився до ідеї народного суверенітету, дав визначення народу. Він зазначав, що народ — це зібрання, об'єднання громадян. Вищою та єдиною владою є соборна влада народу. Тому монархії мислитель протиставляв народне правління. В селянській "общині" Росії він убачав елементи демократії, робив спроби відшукати в цій формі самоуправління елементи республіканського устрою; мріючи про щасливе майбутнє свого народу, не погоджувався з думками вчених Заходу, що республіка можлива лише в невеликих за територією державах.

Найбільш прогресивною формою держави для Росії, на думку О. М. Радищева, була б федерація з широкою участю народу в управлінні державними справами через віче.

О. М. Радищев був палким прибічником природного права. Він уважав, що його принципи слід покласти в основу позитивного законодавства, надати їм державних гарантій та забезпечення.

Зі вступом Росії в XIX ст. елементи нових суспільних відносин, що формувалися, зайшли в суперечність із феодальними підвалинами державності й права.

Державний устрій Росії було піддано критиці, запропоновано низку державних і правових реформ, що являли собою пошук досконаліших форм держави та правової системи. Авторами цих концепцій були представники інтелігенції, демократично орієнтовані письменники й студенти.

Одним із перших представників ліберальної інтелігенції, які запропонували здійснити незначні буржуазно орієнтовані державні реформи, був граф, державний діяч, радник Олександра І (1777—1825) Михайло Михайлович Сперанський (1772—1839). У своїх працях ("Записка про основні закони", 1802; "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії", 1803, та ін.) мислитель доводив, що наявна система правління не відповідала станові "суспільного духу", а кріпосне право порушувало природні права людини. Тому він пропонував обмежити законодавчу монархію та створити умови для участі різних станів суспільства в управлінні державою і, зокрема, в органах законодавчої влади о

У своєму проекті М, М. Сперанський зробив несміливу спробу втілити відому концепцію поділу влади, але з дозволу імператора.

Монарх уособлює "єдину державну владу"; він, на думку мислителя, об'єднує всі три гілки влади і є верховним законодавцем, виконавцем і гарантом правосуддя.

Законодавчу владу мала репрезентувати Державна дума, сформована триступінчатими виборами в такий спосіб: з-поміж державних селян і володарів нерухомості мали обиратися представники до волосної думи, які зі свого складу обирали б представників до окружних дум, а останньою обиралися б депутати Державної думи.

Виконавчу владу в державі належало здійснювати галузевим міністерствам під контролем думи. Для цього М. М. Сперанський пропонував звіти міністрів на засіданнях думи.

Систему судової влади повинен був уособлювати сенат, склад якого за поданням губернських дум затверджувався б імператором. Загальне об'єднання всіх гілок влади мала здійснювати Державна рада, функціями якої було б затвердження рішень згаданих інститутів держави. Члени ради мали призначатися імператором і підпорядковувалися безпосередньо йому.

Проект М. М. Сперанського допускав елементи місцевого самоврядування, базою якого мали стати п'ять областей Росії (Сибір, Кавказ, Оренбурзький та Новоросійський краї, Дон), а також губернії.

При кожному губернському уряді пропонувалося створити раду, до якої входили б представники станів суспільства, які володіють нерухомістю.

До компетенції рад, на думку мислителя, варто було б віднести розроблення пропозицій губернаторові про потреби губернії, затвердження місцевого бюджету і контроль за його витратами.

Враховуючи веління часу, М. М. Сперанський у своєму проекті передбачав розширення прав громадян. Він розрізняв загальні й політичні права. До перших він відносив свободу власності, призначення покарання тільки судом, законодавче затвердження податків. Політичними правами в його проекті наділялися тільки власники нерухомості. Політичні права полягали в участі в органах законодавчої, виконавчої та судової влади.

Згодом у Росії сформувався радикальний напрямок державно-правової ідеології, авторами якої були так звані декабристи.

Політико-правові погляди членів Північного (з центром у Санкт-Петербурзі) й Південного (в Чернігівському полку) товариств значною мірою вплинули на формування нової правової свідомості тогочасного суспільства.

Всі соціально-політичні проблеми членами цієї таємної організації розглядалися крізь призму права. Суспільні та державні перетворення вважалися можливими тільки в разі зміни правової системи. У проектах конституційних перетворень закладалася ідея верховенства права, рівності всіх перед законом, пропонувалося запровадити гласне судочинство й суд присяжних, свободу совісті, слова й друку; створити умови для свободи господарської діяльності.

Декабристи були прибічниками ідеї природного права. Зокрема, в теоретико-правовій концепції П. Пестеля зазначалося, що всі люди від природи мають рівні права і відповідно до цього всі позитивні закони, що ухвалюються, мусять відповідати природним законам. Свободу й законність декабристи ототожнювали. Вони вважали, що там, де немає однакових для всіх законів, там немає політичної рівності, а також і свободи. Але стосовно до майбутнього державного устрою погляди декабристів різнилися. Частина їх схилялася до республіканської ідеї, решта вважала найкращою формою правління конституційну монархію.

Ідеологом республіканізму був Павло Іванович Пестель (1793—1826), а ідеологом обмеженої монархії — Микита Михайлович Муравйов (1796—1843).

Свою державно-правову концепцію П. І. Пестель виклав у праці "Руська правда", а детальний проект республіканського майбутнього держави — у праці "Конституція. Державний заповіт".

Тогочасну монархічну форму державності Росії мислитель уважав неефективною, себто такою, що стримує суспільний прогрес, сковує особистість, обмежує свободу народу. Отже, монархію слід знищити силовими методами, а заступити її має диктатура тимчасового верховного правління, яка забезпечить упродовж перехідного періоду суворий порядок у державі та здійснить виважені політичні, соціальні та економічні зміни, серед яких — скасування станового поділу суспільства і кріпосного права, земельна реформа.

З метою зрівняння економічних можливостей громадян тимчасове верховне правління мало відібрати половину землі у поміщиків і сформувати земельний фонд для задоволення потреб усіх бажаючих.

Поступово диктатурі належало створити умови для переходу до республіки.

У проекті конституції П. І. Пестель зазначав, що державна влада має формуватися за принципом чіткого розмежування компетенцій між вищими її органами. Законодавчу владу, на його думку, здійснюватиме Народне віче, обране громадянами Росії, які досягли двадцятирічного віку, на п'ять років.

Народне віче, за цим проектом, наділялося правом ухвалювати закони, крім конституційних. Останні мали прийматися опитуванням усіх громадян Росії. Виконавча влада належала Державній думі. Передбачалося, що п'ятьох її членів обиратиме Народне віче за поданням губерній. Думі підпорядковувалися всі міністерства та їхні керівники.

Для здійснення контролю за виконанням законів у державі проектом П. І. Пестеля передбачався Верховний собор, до якого Народне віче за поданням губерній довічно обирало б 120 членів.

За проектом П. І. Пестеля, Верховний собор повинен безпосередньо контролювати законність дій Народного віче й Державної думи, затверджувати й оголошувати чинними закони, що схвалювалися. Загальний нагляд за законністю в діяльності міністерств, інших виконавчих центральних і губернських органів мали здійснювати генерал-прокурори, призначувані на посади Верховним собором.

До того ж П. І. Пестель пропонував вирішити долю неросійських народів, які входили до складу імперії.

Це питання він розглядав не прямо, а крізь призму правового визначення безпечних кордонів Росії. Він уважав, що російському народові природно підвладні численні народи, які завжди прагнуть до незалежності в політичному житті. Це — природне право кожної народності. Але не менш законним і природним є "право благозручності", яке спирається на право безпеки. Це є не що інше, як прагнення великої держави закріпити свої кордони. Порівняно зі згаданими природними правами окремих народностей це право первинне, головне. Воно передбачає утримання в підлеглості Росії малих народів, які виконували б роль природних кордонів, підвищували б її міцність. Скористатися своїм природним правом на політичну незалежність може, на його думку, тільки той "маленький народ", який у змозі зберегти свій суверенітет. Таким П. І. Пестель уважав тільки польський народ, а інші, серед яких і український, повинні складати один народ, себто російський.

Для реалізації цієї ідеї автор пропонував законодавче закріпити державною (панівною) мовою російську, скасувати всі назви народів і племен, які мешкали на той час у Росії, ввести однакові закони і форму правління на всій території держави.

Важливим аспектом втілення означеної ідеї в життя П. І. Пестель уважав неприпустимість федеративного устрою держави і пропонував поділити територію майбутньої держави на десять областей, кожна з яких мала об'єднувати п'ять губерній, і три повіти. Якихось територіально-національних утворень він не передбачав.

Іншими були державно-правові погляди М. М. Му-равйова. Попри його схильність до конституційної монархії, розроблена ним концепція вмістила чимало демократичних засад і аспектів управління, що їх згодом було впроваджено у президентських державах.

Окрім пропозицій відмовитися від форми держави, що віджила свій вік, скасування кріпосного права, звільнення особи від пут феодального права М. М. Муравйов пропонував визначити права суб'єктів федерації, запровадити демократичну виборчу систему, здійснити реформу правової системи, зокрема судової системи й судочинства.

У визначенні сутності влади він значно випередив багатьох мислителів тогочасної Росії, визначивши, що єдиним джерелом влади в державі є народ, який є вільним од природи і володіє виключним правом установлювати основні правові засади функціонування суспільства.

Основним аспектом реалізації природного права людини на свободу, упередження деспотії є побудова влади в державі за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу й судову. Основну гілку влади — законодавчу мислитель передбачав утілити в двопалатному Народному вічі, причому закони вважалися б чинними після ухвалення їх обома палатами і затвердження імператором.

Виконавчу гілку влади, за проектом М. М. Муравйова, мав очолювати імператор, який, приступаючи до виконання обов'язків, присягав би перед законодавчим органом. Виконавчу гілку влади на федеральному рівні належало продовжити міністерствам, причому галузевих міністрів • імператор міг призначати сам, а керівників силових відомств і прокурора — за погодженням із законодавчим органом влади.

У суб'єктах федерації, в тому числі в Україні, та областях виконавчу владу мали репрезентувати двопалатні Урядові збори, функціями яких було б прийняття законодавчих і підзаконних актів у межах конституції та федерального законодавства.

Значних змін мала зазнати судова влада. Пропонувалося запровадити суд присяжних засідателів, а основними принципами судочинства повинні були стати верховенство закону, рівність усіх перед судом, захист особистих, майнових і деяких політичних прав людей. У проекті зазначалося, що притягнення до юридичної відповідальності могло відбутися тільки у випадку порушення чинних норм права і на підставі закону, причому закон не повинен мати зворотної сили.

Цікавими були думки М. М. Муравйова щодо затримання громадян на стадії попереднього слідства. Якщо звинувачення особі не пред'являлося впродовж 24 годин від моменту затримання, то вона підлягала звільненню.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   ...   30

Схожі:

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconІсторія політичних вчень (зарубіжна політична думка)
Комплекс контрольних робіт (ккр) для визначення залишкових знань із дисципліни 195
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconДепартамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації
Бенюх Н. Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.). Львів, 1999. 216с. Шифр 61(09С2)/Б-46
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія вчень про державу та право» Київ – 2012
М. А. Панфьорова доцент кафедри теорії та історії держави І права, к.іст н., доцент
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconРоман Гром’як історія української літературної критики
Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. — Тернопіль: Підручники І посібники, 1999. — 224 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка