Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень



Сторінка30/30
Дата конвертації13.04.2017
Розмір2.92 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Плеханов Георгій Валентинович (1856—1918) — російський філософ, пропагандист марксизму; керівник "Землі і волі", "Чорного переділу", "Визволення праці". Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно-демократичні ідеї, не сприйняв Жовтневого перевороту. Основні праці: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіжності" та ін.

Полібій (бл. 200 — бл. 120 до н. е.) — грецький історик періоду еллінізму. Основна праця — "Історія в сорока книжках". Загальним світовим законом визнавав долю. Виникнення держави розглядав як закономірний процес.

Посошков Іван Тихонович (1652—1726) — російський публіцист, прибічник реформ Петра І. У праці "Книжка про бідність і багатство" запропонував концепції нового державного устрою, основною ідеєю яких було "загальне благо".

Прокопович Феофан (1681—1736) — український і російський державний і церковний діяч. Сприяв утвердженню Петра І і провадженню його реформ. Автор "Слова про владу й честь царську" та інших праць. Обстоював ідеї сильної централізованої влади, освіченого абсолютизму; поділяв ідеї природного права.

Протагор (бл. 490 — бл. 420 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції, софіст. Стверджував суб'єктивну обумовленість знання. Прибічник демократичного устрою.

Пуфендорф Самуїл (1632—1694) — німецький мислитель, засновник світської юридичної науки. Прихильник ідеї природного права, яке розглядав як універсальні етичні норми, що регулюють суспільні відносини.

Пухта Георг-Фрідріх (1798—1846) — представник історичної школи права в Німеччині. Свої погляди на державу і право виклав у працях "Звичаєве право" та "Курс інституцій". Природне право вважав штучною конструкцією.

Радищев Олександр Миколайович (1748—1802) — російський письменник. Державно-правові погляди викладено у творі "Подорож із Петербурга до Москви". Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі народу в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права.

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — представник французького Просвітництва, філософ. Основні праці: "Про суспільний договір", "Міркування про основи і підстави нерівності...". Зважав на протиріччя розвитку цивілізації, приватну власність називав причиною нерівності. Автор договірної теорії держави, прибічник ідеї прямого народоправства. Досліджував суспільство, державу, право.

Савіньї Фрідріх-Карл фон (1779—1861) — представник історичної школи права Німеччини. Свою державно-правову концепцію виклав у працях "Право володіння", "Система сучасного римського права". Уважав, що вся історія права — це повільне розкриття тієї субстанції, яка випливає з народного духу.

Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. — 65 н. е. ) — представник нової стої. Ідея духовної свободи всіх людей як суб'єктів права була основою в його працях "Едіп", "Медея" та ін.

Сен-Сімон Клод-Анрі де Рувруа (1760—1825) — французький соціаліст-утопіст. Рушійними силами суспільного розвитку уважав прогрес наукових знань, моралі та релігії. Праця "Нове християнство" та ін.

Сократ (469—399 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції. Прагнув до раціонального обгрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Розрізняв природне і позитивне право.

Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) — російський філософ, публіцист. Його філософія права тісно пов'язана з ученням про мораль. Розглядав право як розмежування свободи людей у суспільстві та як мінімум моральності. Основні праці: "Критика абстрагованих засад", "Виправдання добра".

Солон (640 чи 635 — бл. 559 до н. е.) — мислитель Стародавньої Греції, афінський реформатор і законодавець. Стояв біля витоків полісної демократії.

Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський мислитель, філософ і соціолог. Представник соціологічного позитивізму. Автор органічної теорії держави, яку порівнював із біологічним організмом. Основна праця — "Система синтетичної філософії".

Сперанський Михайло Михайлович (1772—1839) — російський державний діяч, радник Олександра І, автор плану ліберального устрою Росії. Праці: "Записка про основні закони", "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії".

Спіноза Барух (Бенедикт; 1632—1677) — нідерландський філософ. Основні праці: "Богословсько-політичний трактат", "Етика", "Політичний трактат". Державу і право розглядав як органічні частини природи. Прибічник теорії природного права (у світі все підкорено законові самозбереження) і суспільного договору.

Сталін Йосип Віссаріонович (1879—1953) — генеральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник державно-правової ідеології комуністичного спрямування. Продовжувач ленінського вчення про диктатуру пролетаріату. Погляди з цього приводу викладено у працях: "Про основи ленінізму", "Про проект Конституції Союзу РСР", "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП (б)" та ін.

Татищев Василь Микитович (1686—1750) — російський історик, державний діяч. Головна праця — "Історія Російська". Обгрунтував централізовану державу з сильною владою.

Токвіль Алексіє де (1805—1859) — представник французького лібералізму. Свої політико-правові погляди виклав у працях "Демократія в Америці", "Старий режим та революція".

Ульпіан (170—228) — римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р. його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест.

Філофей (XVI ст.) — російський письменник, чернець псковського Єлизарівського монастиря. Автор концепції "Москва — третій Рим".

Фіхте Йоган-Готліб (1762—1814) — професор філософії Єнського університету в Німеччині. Уважав, що право виводиться з "чистих форм розуму", а держава виникає для захисту правовідносин, особистих прав людей. У праці "Замкнена торгова держава" розробив проект "ідеальної держави", що втручається в усі сфери життя суспільства.

Франклін Бенджамін (1706—1790) — представник американського просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США (1776 р.) і Конституції 1787 р. Виборював ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, народного суверенітету, самостійності штатів.

Франко Іван Якович (1856—1916) — український поет, прозаїк, філософ, громадський діяч. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно-правові погляди викладено у творах: "Дві конституції", "Історія однієї конфіскації", "На дні", "До світла" та ін.

Фур'е Шарль (1772—1837) — представник французького утопічного соціалізму. Пропонував новий суспільний устрій; його ідеалом був комуносо-ціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового і сільськогосподарського виробництва. Основні праці: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль", "Теорія світової єдності", "Новий господарський соцієтарний світ".

Хмельницький Богдан (1595—1657) — український державний діяч, полководець. Автор "Договірних статей", у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії.

Цицерон Марк Туллій (106—43 до н. е.) — державний діяч Стародавнього Риму. Свої державно-правові погляди виклав у працях "Про державу", "Про закони", "Про обов'язки". Державу визнавав надбанням народу, досліджував форми держави, був прибічником ідей природного права, беззаперечного підкорення законові.

Чернишевський Микола Гаврилович (1828—1889) — російський письменник, один із керівників журналу "Сучасник". Був одним з ідейних керівників "Землі і волі"» Пропагував ідеї утопічного соціалізму, вважав за можливе перехід до соціалізму через селянську "общину". Свої державні погляди виклав у романі "Що робити?".

Чичерін Борис Миколайович (1828—1904) — російський юрист, представник течії неогегелянства в її ліберальному варіанті. Основні праці: "Філософія права", "Історія політичних вчень".

Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — український письменник, член Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846—1847 pp.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму.

Щербатов Михайло Михайлович (1733—1790) — російський історик, публіцист. Автор праці "Подорож до землі Офірської", в якій виклав свої консервативні політико-правові погляди.

Юм Девід (1711—1776) — англійський філософ. Побудував правову теорію на підмурку почуттів, серед яких, на його думку, є і правові почуття. Основна праця — "Трактат про людську природу".

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   30

Схожі:

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconІндивідуальні завдання з дисципліни «історія політичних І правових вчень» для заочної форми навчання (1 курс заочного відділення, курс на базі окр «Молодший спеціаліст», курс на базі вищої освіти) спеціальності «Правознавство»
Відповідно до навчального плану підготовки бакалаврів спеціальності «Правознавство» студенти заочної форми навчання виконують індивідуальну...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconМетодичні рекомендації для самостійної підготовки до занять студентів спеціальності
Модуль історія правових І політичних вчень, як наука І навчальна дисципліна. Політико-правові вчення сходу, античності, середньовіччя...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconІсторія політичних вчень (зарубіжна політична думка)
Комплекс контрольних робіт (ккр) для визначення залишкових знань із дисципліни 195
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconН. І. Василькова «28» серпня 2017 р
...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconН. І. Василькова «31» серпня 2016 р
...
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconІсторія економічних вчень як навчальна дисципліна. Навчально-методичний комплекс з елективного курсу «Історія економічних вчень»

Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconДепартамент охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації
Бенюх Н. Історія фармації Галичини (ХІІІ-ХХ ст.). Львів, 1999. 216с. Шифр 61(09С2)/Б-46
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія вчень про державу та право» Київ – 2012
М. А. Панфьорова доцент кафедри теорії та історії держави І права, к.іст н., доцент
Шульженко Ф. П., Андрусяк Т. Г. К.: Юрінком Інтер, 1999. Історія політичних І правових вчень iconРоман Гром’як історія української літературної критики
Посібник для студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів. — Тернопіль: Підручники І посібники, 1999. — 224 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка