Плеханов Георгій Валентинович (1856—1918) — російський філософ, пропагандист марксизму; керівник "Землі і волі", "Чорного переділу", "Визволення праці". Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно-демократичні ідеї, не сприйняв Жовтневого перевороту. Основні праці: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіжності" та ін.
Полібій (бл. 200 — бл. 120 до н. е.) — грецький історик періоду еллінізму. Основна праця — "Історія в сорока книжках". Загальним світовим законом визнавав долю. Виникнення держави розглядав як закономірний процес.
Посошков Іван Тихонович (1652—1726) — російський публіцист, прибічник реформ Петра І. У праці "Книжка про бідність і багатство" запропонував концепції нового державного устрою, основною ідеєю яких було "загальне благо".
Прокопович Феофан (1681—1736) — український і російський державний і церковний діяч. Сприяв утвердженню Петра І і провадженню його реформ. Автор "Слова про владу й честь царську" та інших праць. Обстоював ідеї сильної централізованої влади, освіченого абсолютизму; поділяв ідеї природного права.
Протагор (бл. 490 — бл. 420 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції, софіст. Стверджував суб'єктивну обумовленість знання. Прибічник демократичного устрою.
Пуфендорф Самуїл (1632—1694) — німецький мислитель, засновник світської юридичної науки. Прихильник ідеї природного права, яке розглядав як універсальні етичні норми, що регулюють суспільні відносини.
Пухта Георг-Фрідріх (1798—1846) — представник історичної школи права в Німеччині. Свої погляди на державу і право виклав у працях "Звичаєве право" та "Курс інституцій". Природне право вважав штучною конструкцією.
Радищев Олександр Миколайович (1748—1802) — російський письменник. Державно-правові погляди викладено у творі "Подорож із Петербурга до Москви". Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі народу в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права.
Руссо Жан-Жак (1712—1778) — представник французького Просвітництва, філософ. Основні праці: "Про суспільний договір", "Міркування про основи і підстави нерівності...". Зважав на протиріччя розвитку цивілізації, приватну власність називав причиною нерівності. Автор договірної теорії держави, прибічник ідеї прямого народоправства. Досліджував суспільство, державу, право.
Савіньї Фрідріх-Карл фон (1779—1861) — представник історичної школи права Німеччини. Свою державно-правову концепцію виклав у працях "Право володіння", "Система сучасного римського права". Уважав, що вся історія права — це повільне розкриття тієї субстанції, яка випливає з народного духу.
Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. — 65 н. е. ) — представник нової стої. Ідея духовної свободи всіх людей як суб'єктів права була основою в його працях "Едіп", "Медея" та ін.
Сен-Сімон Клод-Анрі де Рувруа (1760—1825) — французький соціаліст-утопіст. Рушійними силами суспільного розвитку уважав прогрес наукових знань, моралі та релігії. Праця "Нове християнство" та ін.
Сократ (469—399 до н. е.) — філософ Стародавньої Греції. Прагнув до раціонального обгрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Розрізняв природне і позитивне право.
Соловйов Володимир Сергійович (1853—1900) — російський філософ, публіцист. Його філософія права тісно пов'язана з ученням про мораль. Розглядав право як розмежування свободи людей у суспільстві та як мінімум моральності. Основні праці: "Критика абстрагованих засад", "Виправдання добра".
Солон (640 чи 635 — бл. 559 до н. е.) — мислитель Стародавньої Греції, афінський реформатор і законодавець. Стояв біля витоків полісної демократії.
Спенсер Герберт (1820—1903) — англійський мислитель, філософ і соціолог. Представник соціологічного позитивізму. Автор органічної теорії держави, яку порівнював із біологічним організмом. Основна праця — "Система синтетичної філософії".
Сперанський Михайло Михайлович (1772—1839) — російський державний діяч, радник Олександра І, автор плану ліберального устрою Росії. Праці: "Записка про основні закони", "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії".
Спіноза Барух (Бенедикт; 1632—1677) — нідерландський філософ. Основні праці: "Богословсько-політичний трактат", "Етика", "Політичний трактат". Державу і право розглядав як органічні частини природи. Прибічник теорії природного права (у світі все підкорено законові самозбереження) і суспільного договору.
Сталін Йосип Віссаріонович (1879—1953) — генеральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник державно-правової ідеології комуністичного спрямування. Продовжувач ленінського вчення про диктатуру пролетаріату. Погляди з цього приводу викладено у працях: "Про основи ленінізму", "Про проект Конституції Союзу РСР", "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП (б)" та ін.
Татищев Василь Микитович (1686—1750) — російський історик, державний діяч. Головна праця — "Історія Російська". Обгрунтував централізовану державу з сильною владою.
Токвіль Алексіє де (1805—1859) — представник французького лібералізму. Свої політико-правові погляди виклав у працях "Демократія в Америці", "Старий режим та революція".
Ульпіан (170—228) — римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р. його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест.
Філофей (XVI ст.) — російський письменник, чернець псковського Єлизарівського монастиря. Автор концепції "Москва — третій Рим".
Фіхте Йоган-Готліб (1762—1814) — професор філософії Єнського університету в Німеччині. Уважав, що право виводиться з "чистих форм розуму", а держава виникає для захисту правовідносин, особистих прав людей. У праці "Замкнена торгова держава" розробив проект "ідеальної держави", що втручається в усі сфери життя суспільства.
Франклін Бенджамін (1706—1790) — представник американського просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США (1776 р.) і Конституції 1787 р. Виборював ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, народного суверенітету, самостійності штатів.
Франко Іван Якович (1856—1916) — український поет, прозаїк, філософ, громадський діяч. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно-правові погляди викладено у творах: "Дві конституції", "Історія однієї конфіскації", "На дні", "До світла" та ін.
Фур'е Шарль (1772—1837) — представник французького утопічного соціалізму. Пропонував новий суспільний устрій; його ідеалом був комуносо-ціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового і сільськогосподарського виробництва. Основні праці: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль", "Теорія світової єдності", "Новий господарський соцієтарний світ".
Хмельницький Богдан (1595—1657) — український державний діяч, полководець. Автор "Договірних статей", у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії.
Цицерон Марк Туллій (106—43 до н. е.) — державний діяч Стародавнього Риму. Свої державно-правові погляди виклав у працях "Про державу", "Про закони", "Про обов'язки". Державу визнавав надбанням народу, досліджував форми держави, був прибічником ідей природного права, беззаперечного підкорення законові.
Чернишевський Микола Гаврилович (1828—1889) — російський письменник, один із керівників журналу "Сучасник". Був одним з ідейних керівників "Землі і волі"» Пропагував ідеї утопічного соціалізму, вважав за можливе перехід до соціалізму через селянську "общину". Свої державні погляди виклав у романі "Що робити?".
Чичерін Борис Миколайович (1828—1904) — російський юрист, представник течії неогегелянства в її ліберальному варіанті. Основні праці: "Філософія права", "Історія політичних вчень".
Шевченко Тарас Григорович (1814—1861) — український письменник, член Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846—1847 pp.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму.
Щербатов Михайло Михайлович (1733—1790) — російський історик, публіцист. Автор праці "Подорож до землі Офірської", в якій виклав свої консервативні політико-правові погляди.
Юм Девід (1711—1776) — англійський філософ. Побудував правову теорію на підмурку почуттів, серед яких, на його думку, є і правові почуття. Основна праця — "Трактат про людську природу".
Поділіться з Вашими друзьями: |
