Shuster_1204.doc [биография ирма витовская]



Сторінка6/9
Дата конвертації22.02.2018
Розмір1.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Савік Шустер

Натан Хазин: руководитель волонтёрского проекта "Аэроразведка".

Диктор (запис)

Натан Хазін: один із засновників і керівників волонтерського проекту "Аеророзвідка", командир "Єврейської сотні" "Самооборони Майдану" 2013-2014-ті роки, боєць АТО. "Аеророзвідка" – це волонтерський проект для допомоги армії України. Метою "Аеророзвідки" є забезпечення підрозділів державної прикордонної служби України та збройних сил України, які діють у зоні АТО, безпілотними літальними апаратами та технічними засобами розвідки. Проект отримав визнання Міністерства оборони та Генштабу України. Для реалізації цього проекту долучаються українські фахівці та ентузіасти і спортсмени. Головна мета проекту – збереження життя бійців та мирного населення України.

Савік Шустер

Натан, у нас есть фотография. Мы у вас её взяли: у вашего штаба.

Хазін

Одного из штабов.

Савік Шустер

Одного из штабов. Может, мы можем показать? Нет, это всё не то.

Хазін

Это не мой штаб.

Савік Шустер

Это не ваш штаб. Это вообще не штаб. И это не штаб. В общем, неважно. Поверьте на слово, что это очень современный штаб. Но для того, чтобы заниматься аэроразведкой, нужны большие средства. Вот он. Большие средства: средства и денежные, и ещё оборудование.

Хазін

Абсолютно все средства, которые есть в нашем проекте, – это средства, которые мы получили от частных доноров, от людей, которые в Лондоне, в Мельбурне слали по 20 фунтов нам. Были инкогнито бизнесмены, мои друзья из предыдущей жизни, которые, услышав то, чем я занимаюсь, помогли нам финансово, продолжают помогать на сегодняшний день. Выкристаллизовалась какая-то когорта людей, которые остались. К сожалению, сегодняшняя экономическая ситуация, отношение к волонтёрскому движению на спаде. Но при всём при этом мы продолжаем работать.

Савік Шустер

А что значит "на спаде"?

Хазін

У людей нет денег. Мы ощущаем на себе. Тот приток денег, который был в прошлом году... Перед Дебальцево мы собрали 30 тысяч долларов за сутки в "Фейсбук" для обеспечения радиосвязи. Это время безвозвратно ушло и сегодня единицы помогают нам через "Фейсбук". Но при всём при этом нам удалось сформировать конструкторское бюро, нам удалось сформировать два штаба в секторах. Мы получили совершенно потрясающий человеческий ресурс. Это добровольцы, которые пришли к нам. Речь идёт не об обычных солдатах, не об обычных добровольцах. Это люди, которые должны дружить с техникой, люди, которые должны дружить с головой, люди, которые не вмешиваются в перестрелки, это люди, которые в состоянии обеспечить глаза и уши армии на линии фронта. Нам удалось это сделать в двух секторах на сегодняшний момент.

Савік Шустер

Два сектора – это какая зона?

Хазін

220 километров.

Савік Шустер

220 километров?

Хазін

Совершенно верно. И будем двигаться дальше, дай Бог.

Савік Шустер

Препятствий никаких?

Хазін

Препятствий со стороны армии? Те, кто находится на передовой, прекрасно понимают то, чем мы занимаемся. Есть несколько мест в Донецкой области, которые удержались и продолжают быть украинскими посредством работы нашего подразделения. В необходимости нашей работы не сомневается никто на передовой. С Генштабом было больше сложностей, но доброе слово и сила делают больше, чем просто доброе слово.

Савік Шустер

Алла Борисенко, "Всеукраинский центр поиска".

Диктор (запис)

Алла Борисенко: ініціатор створення Всеукраїнського центру пошуку загиблих, поранених і зниклих безвісти воїнів АТО, волонтер Чонгар, мати трьох дітей. Центр надає допомогу у встановленні осіб загиблих, у пошуку інформації про військовослужбовців, які зникли без вісті, допомогу військовослужбовцям у відновленні втрачених документів, консультації рідним та близьким воїнів, які потрапили у полон, юридичні консультації воїнам АТО та їхнім рідним та близьким, консультації щодо соціального захисту військовослужбовцям та членам їхніх сімей, консультації воїнам АТО та їхнім рідним і близьким щодо отримання медичної допомоги, а також сприяє в отриманні кваліфікованої психологічної допомоги.







Савік Шустер

Много вы на себя взяли.

Борисенко

Много. Я хочу доповнити Оксану. Початок моєї роботи – 24-го лютого буде 2 роки. Все почалося з Криму, коли ми забирали першу сім’ю мого чоловіка-військовослужбовця. І коли були перші так звані "зелені чоловічки", потрібно було вивезти. І тоді перший раз ми зіткнулися з тією проблемою, що, приїхавши забрати свою родину, забрали пару сімей, які були готові, татар. І ми їх привезли на Західну Україну, на Івано-Франківськ. Поки дорогою телефон обривався, і потрібна була допомога у евакуації мирного населення. У результаті получилося: підготували продукти, підготували теплі речі, порадилися з чоловіком і ми виїхали знову на Крим. І тоді ж ми перший раз зіткнулися з такою проблемою, яка на даний момент, якби не такі, як Оксана, – вона б і лишилася. Чому? Перше, що я зробила, коли жінки, які виписані з роддому з дітьми, яким 2 дні, знаходяться на вулиці... Ти стоїш, ти розумієш: "Ти сама мати". А я на той час ще не знала, що вагітна третьою дитиною. І ти розумієш, що щось потрібно робити. Перша реакція була яка? Починаєш шукати по телефону, до кого звернутися. Телефон "1+1". Передзвонюю: "Я така-то така-то, потрібна така-то допомога". І, розумієте, перший раз тоді зіткнулися з нашою владою. Чому? Бо коли лютий-місяць, холодно, і коли ти набираєш деяких депутатів, то інколи відповідь була така: "Що мені чужі діти, коли у мене свої з температурою 40?" І ти не розумієш, як людина може відмовити. Коли вона в теплі, у неї є якісь зв’язки, у неї є якісь можливості. Але було гірко, коли у сімей в Криму були заблоковані карточки, люди виїжджали у чому були. Не було особистих речей – ніде нічого. Хтось уже з часом: неділь три – і можна було вивезти речі. І ми цих людей відвозили. У них рідні були: Луганськ, Донецьк. І ми відвозили туди. Разом з тим по інших областях України. І було боляче, коли приїжджали деякі депутати, які просто, можна сказати, робили фотосесію, і цим все закінчувалося, і вони поверталися. І коли почалися бойові дії у Донецькій і Луганській областях, і ті ж сім’ї просили про евакуацію, ти знову зіткнувся з тією ж проблемою. Так як пан Яценюк тоді заявив у 2 дні скласти базу. І зіткнулися з тією проблемою, що на даний момент, не дивлячись на те, що пройшло 3 місяці, ніякої бази не було складено. Куди везти цих людей, як їх відвозити, як надати допомогу з житлом, як надати допомогу з евакуацією мирного населення? І так склалася доля: був перший загиблий офіцер української армії, якого застрелив російський солдат. І була проблема в тому елементарна... Зараз кажуть, що можна було справитись без волонтерів. Елементарна річ: БРДМ з погранічніками – не було чим виїхати його зустріти на нейтральну зону. У той день передзвонили студенти Київської академії. Вони перерахували кошти. Ми заправили того БРДМа і виїхали забрали першого загинувшого. Потім був Слов’янськ, потім був Краматорськ, 95-та бригада – перші загинувші, Волноваха, коли не було одягу, коли на загинувших 56-го розміру одяг 48-го розміру, коли трун не було. Потім Зеленопілля, Ізварино, Саур-Могила. Знову волонтери приходили на допомогу, бо навіть були такі випадки, коли волонтери своїм бусом перевозили артилерію, бо знову була розламана техніка і потрібна була допомога. І на основі чого був створений центр? Центр створили тому, що пішли перші дзвінки: хтось десь загинув, хтось десь пропав... Людям куди звертатися? І організувалися, знову ж, ті самі волонтери у Тернополі, які погодилися за безкоштовно сидіти сутками на телефонах і приймати ці дзвінки. Було боляче, коли Степановка: 30-та бригада – 98 чоловік загинуло. Було боляче, коли була Саур-Могила, коли привезли хлопців 20-ти років, і ці хлопчаки не мали там бути, але так сталося і вони були. Це була важка не те що психологічна травма... Тому що людина кричить, людина не розуміє, де вона знаходиться. І ти розумієш, що ти маєш якось його вивезти з цього ступора і ти маєш його вивезти на безпечну зону. Потім був котел Ізварино, Зеленопілля, луганський аеропорт. Але найстрашніше було, коли був Іловайськ. Того що ніхто не очікував, що буде такий результат. Ми надіялися в останній момент, що буде допомога, і буде допомога не тільки по зброї, а буде допомога і по медицині, буде допомога по техніці, буде допомога по вивезенню хлопців, які загинули, буде допомога по евакуації поранених. Але, на жаль, був зелений коридор, і коли ми виходили... Розуміючи, вже прощалися з життям і прощалися не раз. Ти розумієш, що або ти вийдеш, або не вийдеш, але разом з тим ти намагався запам’ятати, хто де впав, яка машина де підірвалася. Хоча ти не надієшся на те, що ти вийдеш живим з цього котла. І перші коли вирвалися, дівчата підключилися на допомогу з Педагогічного університету міста Тернополя. Це були діти по 17 років, які сутками приймали телефонні дзвінки. Їх йшло до 800-та дзвінків у день. І потрібно було створювати базу. Ми створили таку базу, ми створили базу, в якій описані... Хоча ми як волонтери не мали права мати таких даних, але на даний момент ми маємо такі дані, де знаходиться опис людини від, можна сказати, зубів, від кінчиків волосся і до кінчиків нігтів. Створили, де є татуювання, якого року народження, ким призивався, коли призивався, якою частиною, хто з добровольців. На даний момент у цій базі разом із добровольцями, з мирним населенням знаходиться понад 5 тисяч осіб, які... За цей рік єдиний плюс у чому? І Донецька, і Луганська сторона хоч трішечки пішли у цьому на співпрацю. З Донецьком трошки важче. Але я скажу на рахунок Луганська. Я майже кожної неділі буваю в Луганську. Ми ведемо пошукову роботу. Багато що значить, коли ти був у тих боях. Тоді стояла велика жара. І не було можливості вивезти. І когось десь присипали, лишали якісь особові речі. Але пройшов час, і та сама каска чи той рюкзак – вони зникали. І людині, яка там не була, не бачивши цієї місцевості, дуже важко зорієнтуватися і знайти. Великий мінус у тому, що пройшов рік, і є тіла такі, які розірвані тваринами, які розкидані. Зараз на даний момент проведена велика пошукова робота, і вона все-таки підтвердилась, по Ровеньках, по Луганську, по Красному Лучу, де є у водоймах все-таки хлопці... Там є і ополченіє, там є і росіяни, там є і українці. Але, розумієте, мінус був великий у тому всьому: коли загинув – один із випадків – Третяк, Сиротін Женя і Сало Микола, і зараз на даний момент дуже боляче. Тому що пройшов час, і 17-го числа була конференція з цивільно-військового співробітництва. Представник каже: "Ви знаєте, до нас батьки звернулися. Вони вже писали кругом: і до Міністерства оборони, і до ООН, і до ОБСЄ. І міністр оборони взяв під особистий контроль цих два випадки". Але, чекайте, "два випадки"... Вони є не два випадки – є їх багато. І коли була проблема у прошлому році: хлопці загинули при понтонній переправі у Перевальську, і відразу тих три тіла – Козіцин вийшов на зв’язок – ми могли забрати. Я просила дозволу, та сторона приймала, і можна було зайти. Але була загвоздка у нашій стороні. Я просила дозволу у Петра Мехеда, я просила дозволу в СБУ, в Міноборони... Хоча на кожному своєму кроці, починаючи з першого дня, з Криму, я була на зв’язку з СБУ, з Міноборони. І які ми шишки набивали, як ми що робили, що чого дійшли, що створювалося – все подавалося. Але була проблема: коли були тіла свіжі, їх не дали забрати. Зараз пройшло майже півтора року, і міністр оборони бере це все під контроль. На даний момент кажуть, що війна не закінчена, АТО не закінчене, не має доступу на ту сторону Міноборони, не має СБУ, та сторона не визнає... Але чекайте: вони визнають нас: волонтерів – і вони нам допомагають. Єдине – я хочу подякувати Георгію Туці. Тому що його команда, яка є на даний момент в Луганську, нам допомагає дуже сильно. Допомагає у супроводі, допомагає у пошуковій роботі. Але, на жаль, то тільки одна частинка, яка є. І хтілося б донести це до вищого керівництва. Чому? На сьогоднішній день є захоронені невідомі у Дніпропетровську, є захоронені в Запоріжжі, є захоронені в Сєвєродонецьку. Там не ведуться бойові дії, але є хлопці такі захоронені, яких можна впізнати. Вони з татуюванням, вони були з документами. Просто рідні не здавали ДНК. Зараз рідні вже погоджуються на те, щоб здати ДНК. Але коли вони приїжджають до того самого слідчого або звертаються до слідчого по місцю проживання, то йде стіна, просто стіна: один слідчий для галочки: закінчився робочий день – ну добре, закінчився робочий день. Є одна експертиза – добре. Заставляють після першої експертизи забирати тіло. Хоча є дві експертизи. Хоча є ще особові речі. Навіть якщо не можна експертизу визнати... Є тільки чоловік, дружина й діти, можна взяти ДНК в дружини. Є приклад Коцюка Руслана: було взяте ДНК в дружини, відсіялось ДНК матері, відсіялось ДНК дитини, і визнано, що Руслан – це дійсно батько тієї дитини. Дуже багато таких питань є, і хочеться, щоб влада нас почула. Але, на жаль, поки...

Савік Шустер

Леся Василенко.

Диктор (запис)

Леся Василенко – голова організації "Юридична сотня", яка об’єднує юристів, адвокатів та волонтерів-правників. 3-го липня 2014-го року вони надають юридичні консультації та забезпечують правовий супровід учасникам АТО та їх сім’ям. Волонтери організації розповсюджують серед бійців покрокові інструкції щодо їх прав згідно з діючим законодавством. "Юридична сотня" має свою "гарячу лінію", на яку надходять десятки дзвінків з усіх куточків України.

Василенко

Добрий вечір.

Савік Шустер

Судьба волонтёрского движения...

Василенко

Нелегка, скажімо так. Ну, власне, якщо говорити про те, з чого все починалося... Я насправді так само, як і Оксана, як більшість з нас тут, не думала ніколи, що буду займатися волонтерством: тим більше, так довго, і тим більше, на такому рівні. Я йшла у госпіталь для того, щоб передати кошти бійцю, пораненому в АТО: хлопцю, який мав 20 років тоді, як втратив ногу. Власне, зустрівшись із його батьками, які були держслужбовцями на той момент, я зрозуміла, що у них є дуже багато запитань стосовно чинного законодавства, стосовно податкового законодавства. І що їм робити з тими зібраними коштами, які зараз фігурували на банківських рахунках, на банківських картках, за які їм доведеться звітувати? Інформації у них – ясно, що не було. Коли я почала вивчати це питання, я паралельно почала шукати, а чим же може держава допомогти цим хлопцям, цим бійцям, які брали участь в АТО, які віддали у прямому сенсі частину себе за Україну. І врешті-решт виявилось, що, за чинним законодавством, таки дуже багато чого має дати держава. Повинні бути виплати в разі отримання інвалідності, в разі отримання поранень, які призводять до інвалідності, у разі втрати працездатності. Є ціла система пільгового забезпечення, яка повинна надаватися з боку держави для цих бійців. Але про це ніхто з тих, хто був у госпіталі, абсолютно нічого не знав. Тож з цього все й почалося. Почали робити інформаційні пам’ятки, збирати інформацію з чисельних нормативно-правових актів, в яких усе написано, як ви знаєте, складною юридичною мовою, не кожна людина це зрозуміє, не кожен юрист навіть це зрозуміє. Почали переформатовувати у просту мову, малювати картинки. Тому що хлопці перші пам’ятки, які були чисто текстовими, – вони казали: "Вибач, я цього читати не буду. Я цього читати не можу. Важко. Тому що у багатьох були, крім фізичних травм, психологічні травми, були травми, пов’язані з очима". Фактично спростили матеріал до дуже простого. Думала, що на цьому все, власне кажучи, й закінчиться. Піде ця пам’ятка гуляти по госпіталю... Але ні, хлопці почали дзвонити, почали дзвонити волонтери, почали відвідувати госпіталь. У госпіталі я вже познайомилася з іншими волонтерами, які теж виявилися за професією юристами. Створили свою групу, почали спілкуватися, як же вирішувати ці питання. Як вирішувати те, що повинна давати держава? Як вирішувати питання з інформаційним забезпеченням у першу чергу? Далі йшла вже пам’ятка за пам’яткою, далі до групи доєднувалися другі юристи, і ми зрозуміли, що, в принципі, по усій Україні є купа юристів-професіоналів, які працюють у юридичних фірмах, мають певний статок, які хочуть допомагати. Але у них, можливо, немає можливості піти у той же госпіталь, зв’язатися з тими ж військовими частинами, і які казали: "Дай нам тих, хто звертається до тебе. Ми візьмемо їх на контроль. Вони повертаються додому, вони повертаються у свої села, повертаються у свої міста, у свої області. Ми там, на місці, будемо їх далі вести". Так створилася "Юридична сотня". Власне кажучи, на сьогоднішній день в організації є більше 200-т юристів: іноді більше, іноді менше, залежно від завантаження кожного з них, – які працюють по усій Україні. На "гарячу лінію" "Юридичної сотні" надходить десь 200 дзвінків на тиждень. На кожен дзвінок або надається зразу консультація на місці, або ми переключаємо вже на юриста, на адвоката, який веде цю людину, веде до кінця, супроводжує в судах, якщо потрібно, супроводжує по спілкуванню в органах державної влади. Але до чого ми прийшли? Ми прийшли до того, що надавати інформацію – цього вже є замало. Надавати консультації – цього теж є замало. Тому що з деякими питаннями звертаються до нас, на які ми просто не маємо відповіді. Чому не маємо відповіді? Бо є закон, але процедур на виконання цього закону – їх немає, бюджетів немає. Система пільг, яка прописувалась під ветеранів війни у нашому законі про статус ветеранів війни і гарантії їх соціального захисту, – ця система прописувалась після Другої світової війни. Потім дещо змінювалася після Афганістану. Косметичний ремонт ця система зазнала після того, як наші хлопці брали участь у миротворчих операціях на території інших держав. Але все, ця система – вона є недієвою, вона потребує зміни. Тому що нічого не дратує бійця більше, ніж пусті обіцянки. Коли ти йому розказуєш: "Подивись: ось ти отримав статус учасника бойових дій чи статус інваліда війни, чи, не дай Бог, якщо йде мова про сім’ю загиблого, – статус сім’ї загиблого. От у законі написано: ти можеш мати цілий перелік із цілих 22-х пунктів, які покривають сферу і медичного забезпечення, і забезпечення житлом, земельними ділянками. По працевлаштуванню досить розширена система пільг діє". І потім тобі починають задавати питання: "Ось цей пункт – про що він? Про що, власне, йде мова, коли говорять, що я маю першочергове право брати участь в гаражних кооперативах?" Як тут пояснити людині, що вже немає цього права, тому що немає гаражних кооперативів, власне кажучи, у цій країні вже давно? Питання досить логічне: "А чому воно тут написане? Ви мені щось недоговорюєте". Окей, добре. Беремо інше питання, з яким дуже часто звертаються: забезпечення житлом. Більшість хлопців, які захищають нашу країну на сході країни, – вони з таких соціальних умов, у яких дуже часто вони не мають власного житла або мають такі умови, які є абсолютно незадовільними по жодних нормах. Навіть по нормах, які прописані у цій країні. Що ми їм пояснюємо? Процедура така: збираєш пакет документів, які теж потрібно потрудитися, щоб зібрати, звертаєшся до відповідних органів державної влади, стаєш на чергу, у черзі чекаєш 2 роки. А після того – як пощастить: буде бюджет на той рік – отримаєш своє житло, не буде – не буде. Що ж робити? Фактично зараз у нас питання впирається у фінансування. До сих пір "Юридична сотня" існувала виключно як волонтерська організація. Жодна людина, яка допомагала нам на будь-якому етапі нашої діяльності, не отримала ні заробітної плати, ні винагороди – абсолютно нічого. Фактично організація існує за рахунок заощаджень з минулого життя, ентузіазму тих волонтерів, які підключаються до нас, і наших партнерів, наших друзів, які є людьми з того ж бізнесу, які є людьми, які теж бажають допомогти, бажають допомогти не напряму, які підтримують. Але ми прийшли до того, що існувати далі організація може, лише отримавши грант. Потрібно створювати групи експертів, які вже стали професіоналами у сфері не тільки соціального права, але й у сфері військового права, які здатні будуть прописати ту систему пільг, яка задовольнить, яка надасть належний рівень соціального забезпечення кожному хлопцю, який брав участь в АТО, кожній родині, яка віддала свого чоловіка на захист України. Цю систему ми зможемо створити лише у партнерстві з Верховною Радою, з органами виконавчої влади. І тут ми можемо тільки звертатися до органів влади для того, щоб відкривали двері, коли до вас стукають, для того, щоб керівництво визначало пріоритетним напрямом соціально-правове забезпечення учасників АТО, для того, щоб створювалися робочі групи не просто для галочки, не просто поговорити і потім про це забути, і не просто так, що коли виписується концепція, то потім на наступний день приймається рішення вищого керівництва, що більше ця концепція не є актуальною і напрацювання робочої групи вже теж не є актуальними, тому що беруть зовсім інший курс, і зовсім інша політика буде в державі. Потрібно, дійсно, працювати. І ці професіонали є. Вони є в органах державної влади. Не скрізь. У певних органах їх більше, у певних органах їх менше. Але їх ще потрібно знайти, їх ще потрібно розкрити, потрібно увійти у їхнє коло довіри, пояснити їм, що "я тут не забрати твою роботу. Я тут не для того, щоб ти себе некомфортно почував чи неадекватно. Що я теж щось знаю. Я за ці півтора року вивчила так само військові статути, вивчила законодавчу базу, можу спілкуватися на рівні. Але кожному з нас у своїй сфері діяльності, яка пов’язана із забезпеченням української армії, – нам довелося вчитися, нам довелося ставати професіоналами у тій сфері, з якою ми 1.5-2 роки тому нічого спільного не мали, напевно, не хотіли мати і не збиралися мати.

Савік Шустер

Спасибо. Очень короткая рекламная пауза.




(РЕКЛАМА).

Савік Шустер

Виталий Дейнега: "Вернись живым".

Диктор (запис)

"Віталій Дейнега: програміст з Києва, засновник волонтерської ініціативи та голова правління фонду "Повернись живим". Фонд вже зібрав більше 70-ти мільйонів гривень, що ставить його на перші позиції серед подібних організацій в Україні. Процедура збору коштів є прозорою. Кожен може побачити, коли і на що були витрачені його кошти. Придбано більше ніж 500 тепловізорів. Кожен другий тепловізор у зоні АТО придбаний фондом. Фонд надає допомогу усім родам військ: від авіації до військово-морських сил, – купує спеціальне військове обладнання: прибори нічного бачення, дальноміри, рації і таке інше, – впроваджує системні програмні рішення, тактично програмно-апаратний комплекс управління артилерійським вогнем ГІС "Арта", розрахунково-графічний комплекс "Броня" для тактичних підрозділів, проводить навчальні програми управління артилерією, програми для саперів та надає психологічний супровід батальйонам бійців в АТО".

Дейнега

Что ждёт волонтёрское движение дальше?


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconCC_03_Ixtlan_No2_SlavicLangs_v150519.doc [биография ам няма]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] icon2015_Honorary_Lecturer_Landa.doc [израиль биография]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconsosura.doc [биография бориса йордана]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconTheatre_Unit_1.doc [биография битлз на английском]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconbc_-_final.doc [рузов биография]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconrodykforweb_110613_eng3.doc [биография адам смит]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconКонспект.doc [биография астрид линдгрен краткая]
Відкритий інтегрований віртуальний урок-літературна мозаїка із зарубіжної та української літератури
Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] icond0bfd0bed0bbd0bed0b6d0b5d0bdd0bdd18f_d0b3d180d0b0d0bdd182d0b8.doc [биография мбанд]
Василівського, Великобілозерського, Кам'янсько-Дніпровського, Оріхівського районів та міста Енергодар Запорізької області
Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconУКР_1590K.doc [биография клементи]
Відповідно до шаблону (додається до інструкції), на механізмі перемикання передач позначають положення осі отвору для замку труби...
Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconUT1_1205.doc [биография каспарова]
Блок Петра Порошенко», в недавнем прошлом министр здравоохранения Украины. Нестор Шуфрич: «Оппозиционный блок». И я сразу приглашаю...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка