Shuster_1204.doc [биография ирма витовская]



Сторінка9/9
Дата конвертації22.02.2018
Розмір1.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Савік Шустер

Можем сейчас показать...

Омеля

...и начать, скажем так, строительство... Или же... То есть этот вопрос будет решаться от того, как мы отреагируем... Насколько мы сможем убедить этот фонд проинвестировать деньги, потому что проблема существует. Ребята действительно покалеченные. Они, к сожалению, варятся в своих проблемах – и нельзя их оставлять. Потому что они в этом доме: то есть в этой ссылке, которая была вот на экране, – они могут себя находить. Они могут найти новую работу и быть полезными, создать семью. На самом деле они шли на войны и никто об этом не думал. Все готовы пожертвовать были собой. Ну так получилось, поэтому мы должны об этих людях заботиться.

Савік Шустер

Ирма Витовская, вы...

Вітовська

Добрий вечір... Ну, треба просто уточнити, що коли мені запропонували... Я з 11-го року займаюсь паліативно-хоспісним рухом. Тобто це ті люди, які мають обмежений термін життя, або невиліковні хворі. І хоспіс – це, звичайно, останній притулок, як ми кажемо. І коли мені запропонували приєднатися... Будинок Чешира – це в якійсь мірі і є хоспісна програма, тому що є хлопці, які, на жаль, не можуть бути... Ну, скажімо так, жити в домашніх умовах: їм потрібен особливий ухід, – або в них є якісь певні зрушення, незворотні, або довго треба працювати і рідні не можуть витримати це дома. Де повинна знаходитися ця людина? Звичайно, лікарня – це не той заклад. Це повинен бути особливий заклад, який працює з такими людьми. Ну, Україна, звичайно, стикнулася з війною... І ми були не готові, але – знаєте, ми вчимося всьому швидко. Тільки єдине – щоб нам не заважали. Чомусь дивно, коли влада ніяк не приєднується до таких ініціатив. Будинок Чешира... Я просто не чула... Вам сказали... Так, ми збираємо петицію – всі, хто хоче підписати, от... Буквально за день ми 200 підписів вже зібрали... Ініціатива, яка буде послана у Великобританію до пані Клер Пелхем, яка керує зараз міжнародним фондом, для того, щоб вони... Ми повинні тільки дати землю. І звичайно, це не має бути, як звикли ми в радянському часі, ізольована територія десь за межами міста: запхати їх, сховати... Так як це будинки інвалідів: третя, четверта форма паліативних, яких немає там... От це у нас така практика. Воно повинно бути в соціумі, недалеко від госпіталя. Тобто це вже треба враховувати: де є лікарі. І власне, потрібна земельна ділянка. А вони приїжджають і будують цей будинок. Якщо вони йдуть на наші прохання... А далі ми звичайно утримуємо, як громадяни, своїх ветеранів достойно. Тих, які, на жаль, мають обмежений термін або взагалі вони, ну, мають певну... Ускладнення такі, що вони не можуть за собою дбати і в перспективі, можливо, не мають повернення.

Савік Шустер

Ну что же?.. Сейчас я обращусь и к политикам, и к губернатору, и к журналистам... Вот... Ольга Богомолец, всё, что здесь звучало, вы знали... Вот я много чего не знал...

Богомолець

Савік, знаю навіть значно більше, ніж все розповідалось у студії, але хотіла би свої почуття на початку сказати... Знаєте, ми говоримо про майбутнє держави. От тієї держави, заради якої гинуть хлопці: загинули на "майдані" і зараз гинуть на передовій. Як нам її зробити, щоб вона була іншою? Чи вистачить сил у волонтерів, бажання це робити ще 5-10 років? Ні. Зараз потрібно всім зробити один крок. Він дуже важкий, надважкий. Це наступна стадія волонтерства, яку я пройшла, яку Георгієв пройшов: коли ти розумієш, що ти мусиш зробити крок у ненависну, у гидотну, у брудну владу. І там починати бути добровольцем, і там вести свою війну. Так от у вас в студії сьогодні, умовно, сидить майбутній Кабмін, да? От кожен, хто сидить зараз у студії... Хтось має стати міністром соцполітики, але цей крок потрібно зробити. Він надзвичайно важкий, тому що була, там, Богомолець на "майдані" волонтер – було сто відсотків підтримки. На наступний день вона пішла у владу – дехто вже руку не подає, дехто думає: "Ага, мабуть, вона там собі щось пробує викрутити". Це надзвичайно тяжко, але я не здаюсь заради тих хлопців, які у мене на руках загинули. Щодо того, що тут у студії відбувалося... Таких декілька краплинок: що може зробити людина: волонтер – у владі? Я себе вважаю там волонтером, тому що в мене є моя професійна робота, за яку я відповідаю і про яку я не буду сьогодні говорити: охорона здоров’я. Яку... Я зараз намагаюсь не дати збанкрутувати всю систему, не дати знищити лікарні: те, що робить зараз влада. Для того, щоб в кожній лікарні настала територія справедливості і добра, щоб там були відкриті паліативні центри, хоспіси. Але повертаючись зараз до того, що відбувалося... От Ярослав сказав: "Там в один день мені подзвонили і сказали, що є домовленість: що будуть віддавати тіла". Я можу розповісти, як я цю домовленість добивалася через міжнародні організації. І як у вересні-місяці мені вдалося домовитися, що з того боку будуть віддавати тіла. Я хочу вам назвати ті цифри: сьогодні у нас вивезено тисячу: офіційні цифри, які є, – вивезено 1804 решток загиблих. З них виділено 769 ДНК. Це на 27.11. Вони 440 вже впізнані. Це означає, ідентифіковані: що 440 родин отримали свідоцтва про смерть: це є надзвичайно важливо – і отримали компенсацію від держави. З протилежного боку, коли були перші матері, яким волонтери... Що вони робили? Вони викладали фотографії тих покалічених тіл... Просто я не буду зараз переповідати. Викладали в Інтернет, потім матері їздили по моргах, перебираючи пакети. Мені вдалося, знову-таки, створити систему ідентифікації, змусити працювати Міністерство внутрішніх справ, Генеральну прокуратуру, судебно-медичну експертизу, Міністерство охорони здоров’я – змусити їх працювати в єдиній системі. І сьогодні кожна людина в області може поїхати і здати у себе аналіз ДНК. Такого не було раніше в Україні. І сьогодні прозвучали цифри, що у нас є п’ять тисяч. В мене немає таких цифр. На сьогоднішній день здали аналіз ДНК по Україні: по всій – 1351 особа. Це означає, це означає, що з тих 1351... Якщо є ще жінки, батьки, у яких є пропавші безвісти, це можна зробити в кожній області. На сьогоднішній день система, створена з нуля, – вона працює. Що ми ще... Що нам ще вдалося зробити? Знову-таки, на рівні волонтерства в державі мені вдалося просунути договір співпраці з країнами НАТО. Сьогодні за рахунок лікування в країнах НАТО... Я розуміла, що наша держава неспроможна самостійно це робити. Нами вивезено в країни НАТО 275 тяжкопоранених, дуже тяжкопоранених, найтяжчих. Вартість лікування одного пораненого найлегшого від 100-та тисяч доларів до 500-та тисяч доларів. От сьогодні 270 людей за цими програмами, за якими я їздила в штаб-квартиру НАТО і домовлялась з цими країнами і доводила їм... Вони не дуже хотіли брати. Сьогодні та вартість, на яку проліковані наші хлопці за кордоном, – це понад 60 мільйонів доларів, 270 хлопців. В середньому 300 тисяч доларів коштує лікування. Це те, що вдається робити, коли ти волонтер в душі і коли ти заходиш в систему. Тому що, на жаль, в цій системі сьогодні більше мертвих людей. Вони закам’яніли серцем, вони, вони не розуміють... Тобто вони там якось існують, но слово "імпотентні" – це, знаєте, якось занадто добре сказано. Вони мертві. Тому що є такі, яким навіть віагра не поможе. Тому такі люди: нові – вони мають, зціпивши зуби, як йшли хлопці добровольцями на фронт, зціпивши зуби, іти у владу – і там проводити свій "майдан", своє АТО, свою роботу. І тоді в один день ми прокинемося в іншій державі: справедливій і гідній.







Савік Шустер

Александр.

Кікін

Я хотел бы сказать изначально: знаете, как попал на фронт? Я попал на фронт волонтёром. Почему? Потому мы ещё с "Правым сектором" Смелянщины занимались волонтёрством на Крым, потом стали на восток. Почему мы это делали? Потому что мы вот ребятам из 95-ки на 3-а возили еду, так как наша власть им выдала всего на 2 дня сухпаёк и оставила их больше без ничего. Мы приехали – и мы остались, увидев ту ситуацию, которая там происходила: остались там воевать. И с ними это было. Я получил ранение, я попал в один госпиталь: у меня – Амен вот не даст соврать: с третьего блок-поста, когда нас привезли БТРом, отвёз в Изюм, из Изюма попал в Харьков, из Харькова попал в киевский военный госпиталь. Но мне здесь наши врачи не смогли помочь. Если бы, как говорится, люди, которые не собрали деньги... Обращались к государству, обращались в фонды: Порошенко, Ахметова – в любые фонды – все отказали. Сказали: "Не надо". На тот момент бойцы-добровольцы не надо были, не интересно.

Нікогосян

Я хочу добавить вот к словам Лёши: что когда я его забирал, я связался с военным госпиталем – и там мне сказали, кто раненый и кто 200-й. Я назвал 200-го, 95-го, а раненый – я спросил, какое подразделение. Он говорит: ""Правый сектор", но не говори". Но я сказал, что он из "Правого сектора". Они говорят: "А что нам делать с "Правым сектором"? Мы не можем его взять: раненого человека из "Правого сектора"".

Голос

Да, была такая ситуация: стоял вопрос, чтобы...

Нікогосян

И я договорился с врачами: везём его – в Харькове.

Хазін

Это отношение к тем людям, которые освободили "майдан".

Кікін

Это только благодаря тому, что в харьковском военном госпитале мне дали переходной эпикриз, меня военный: киевский военный – госпиталь всё-таки принял. Но извините, там... Я не буду углубляться в лечение, но благодаря тому лечению, что там было, я потерял ногу. Я потерял полностью ногу и...

Нікогосян

Два часа они разбирались, как оформить его, чтобы то есть человека спасти, который защищает Украину, а не Россию, – понимаете? Вот ситуация какая? Наши понятия.

Хазін

Я прошу прощения. Буквально одну ложку мёда в этот дёготь. Перед вами сидят люди, которые ещё два года тому назад были абсолютно такими же, как все: такими, как все: как в зале, как у экранов телевизоров. Эти люди взяли на себя полномочия чуть-чуть быть государством: каждый из них. В результате этого день за днём кропотливой работы и ночами у них получилось... У господина губернатора 88-й лэвэл – да? У простых волонтёрских организаций получилось выжить в этих условиях. Я хочу передать этот меседж всем, кто нас видит и смотрит: люди, верьте в себя и делайте, и будьте последовательны. Не ждите ни политики, ни депутатов, ни решения государства. Мы люди, которые добились успеха в этой стране, признания в армии, признания на фронте посредством того, что мы не жалели себя и делали, и верили в то, что думали, что делали, и, и воплощали в жизнь все наши мечтания. Верьте в себя и делайте, пожалуйста. Тогда страна изменится.

Кікін

Потом дальше получилось... Попал благодаря людям в Израиль. После Израиля, опять же, встал вопрос, как насчёт протезирования, как это... В МСЕКе я получил общее заболевание. Наша МСЕК написала, что у меня общее заболевание. Я очень долго с ними боролся. Верите: вот буквально недавно я, наверное, один из первых бойцов-добровольцев, кто реально получил на руки удостоверения инвалида войны. Мне дали пожизненно первую группу инвалидности, соответственно. Этого добиваться пришлось полтора года. Я обращался и к юристам, я обращался к депутатам Верховной Рады, я обращался в Держслужбу ветеранов – никто мне чёткой программы, как это делается, не смог сказать. Они говорят: "Ой, у тебя такой сложный случай... Ты доброволец, ты сам приехал. Это нереально". Ну я говорю: "Почему нереально? Вот у меня есть свідчення: я нашёл, как бы ещё изначально приготовил, – я сделал ещё..." И в итоге – знаете, как сказать? Всё равно, пробивая свой путь, добился этого. Наверное, единственный из Украины доброволец, который получил удостоверение.

Савік Шустер

Георгий Тука.

Тука

Ну мне, наверное, повезло больше, чем большинству присутствующих в студии, потому что я практически всех ребят знаю лично. Это мои друзья. И вот у каждого из них своя история, у каждого свой вклад в наше общее дело. Саня – это образец для тех ребят, которые возвращаются с зоны. К сожалению, я знаю ребят, которые возвращаются абсолютно неповреждёнными физически, но как они быстро ломаются душевно и морально, возвращаясь в мирную жизнь. Вот Сашку я провожал на войну, я ему помогал на войне. И когда он после ранения впервые приехал опять назад ко мне, он сам не мог даже из машины выйти. Но в нём такой сохранился внутренний стержень, что сейчас мы встретились – и мы – извините уже, может быть, это и как-то цинично, но над его ранением мы оба сейчас уже шутим. Это у человека такая сила духа, такая сила воли, такая сила жизни... И сейчас он себя всецело посвятил волонтёрскому движению для восстановления тех ребят, которые возвращаются с ранениями. Сейчас взял под опеку детишек. Саш, сколько? 12 или 14?

Кікін

12 детей-инвалидов.

Тука

12 детишек, которые инвалиды от рождения. Вот это образец внутренней чистоты и силы. Это для каждого, в принципе, из нас, особенно для тех ребят, которые возвращаются.

Савік Шустер

Да, пожалуйста.

Арахамія

Здесь я просто хотел сказать об одном проекте, о котором мало кто знает: это биотехреабилитация. Нам удалось сделать, выращивать кости. Вот если бы я Сашу узнал, если бы... Нам труднее всего не собрать деньги... Мы 35 бойцов спасли от ампутации конечностей: берут у него его клетки и выращивают кости. Так чтобы вам было понятно, сегодня труднее гораздо вот взять, забрать у военных врачей человека: пациента – для того, чтобы бесплатно сохранить ему конечность. Сегодня правительство Катара приезжает и говорит: "Нам нужна эта технология, мы хотим её купить для того, чтобы применять для своей армии". А Министерство социальной политики не может уже полгода принять решение: интересно это государству вообще в рамках государственной программы рассмотреть или неинтересно. О чём вы вообще говорим? Самый главный бич нашего правительства, наших чиновников – это патологическая боязнь слова "ответственность". Вот если говорить слово "ответственность", то они все моментально разбегаются.

Савік Шустер

Иван Крулько.

Крулько

Знаєте, я найперше, що хотів би сказати, – це те, що кожному волонтеру, який є в нашій країні, який цьому присвятив частинку свого життя, потрібно просто поклонитися і подякувати за те, що ви є. І насправді ми бачимо, що волонтерство в Україні сталося не від того, що Україна дуже добре розвивалася і в нас все було чудово, а в найбільш критичний момент, коли людям звичайним довелося взяти на себе функції, які повинна була здійснити держава. От в цей критичний момент і з’явилася в нас ця армія волонтерів. Волонтерство для країни: а я законодавчо цим питанням займаюся в парламенті, – волонтерство в Україні мусить стати частиною громадянської освіти. І я вважаю, що творити добро, робити добрі справи – це треба привчати українських малюків з дитячого садочка. Якщо ми це будемо робити, ми побудуємо нормальну націю. І ми маємо для цього всі можливості. От ми з Лесею перед ефіром обговорили коротко, що ще треба робити. Перший мій закон: я новообраний депутат в парламенті – був якраз закон про волонтерство. Я був його провайдером. Його написали волонтери разом зі мною. І ми його спільно провели, зробили таким, як треба, але на цьому не можна зупинятися. Тому що це мусить бути і частиною неформальної освіти, це мусить бути і вторична зайнятість, тому що волонтерство – це є вторинною зайнятістю, яке в країнах Європи. І врешті-решт Україна мусить ратифікувати європейську хартію щодо волонтерства. Ми цим займаємося. Я вважаю, що ми, депутати, мусимо зробити свою роботу. Маємо зробити те, що треба для волонтерів. Але кожен із нас також є трошечки волонтером, тому що без цього побудувати демократичну, нормальну країну просто неможливо.

Савік Шустер

Олег Мусий. Мы итоги подводим. Я прощу вас, потому что у нас ещё есть одна неожиданность в программе.

Мусій

Звісно, звісно, низький уклін кожному із волонтерів, особливо керівники волонтерських організацій, які зуміли організувати таку службу. І я пропрацював в громадянському суспільстві 20 років перед тим, як став після "майдану" міністром, а тепер народним депутатом. І мені громадянське суспільство набагато ближче до душі. І я думаю, що оця, вибачте, злоба, з якою... Часто ми тут чули, що держава в нас імпотент, що держава в нас погана. Насправді я з цим не погоджуюсь категорично. У нас держава не імпотент – у нас держава найкраща, у нас держава Україна. У нас чиновники погані. У нас люди є, які займають посади, з мертвими серцями і душами. Але до тих пір, поки ми не будемо ідентифікувати відповідальність кожної людини, кожного чиновника, то ми будемо сіяти в суспільстві оце: що у нас все погано. Не все у нас погано. До тих пір, поки в нас існують такі люди із світлими обличчями і волонтери, які віддають весь свій час в 20, в 100 разів більше, ніж держава, ніж чиновник, ніж міністерство, ніж депутати у Верховній Раді, – то думаю, що у нас є обов’язково майбутнє – і Україна стане оцією країною мрій для наших дітей – і ми обов’язково для цього всі зробимо, але кожен на своєму місці.

Савік Шустер

Ирина Авраменко.

Авраменко

Я бы хотела сегодня замолвить словечко о так называемом маленьком волонтёре, который сейчас сидит перед телевизором, нас смотрит, а после работы бежит, плетёт маскировочную сетку, режет овощи на сухпайки для солдат, который бежит, работает с переселенцами после работы. Дело в том, что я работаю редактором-журналистом днепропетровской газеты – и по роду службы ежедневно вижу вот большой подвиг маленького волонтёра. На самом деле Днепр сегодня – это город-волонтёр. Когда ты слышишь, когда мимо твоей редакции пролетают на полной мощности, кричат скорые, когда мимо твоего дома машина за машиной едут ритуальные службы, которые везут на аллею неизвестного солдата погибших парней, то ты не можешь оставаться вне этого. Хотя я, например, как редактор столкнулась с одной, скажем так, самой большой проблемой в моей работе: мы инициировали в нашей газете акцию: акцию помощи фронту. Но нужно понимать, кто сегодня является у нас волонтёром. Как правило, это люди молодого и среднего возраста, которые общаются в "Фейсбуке", которые молоды, полны сил. И совсем другое – это читатель газеты. Читателю газеты сегодня за 60 и иногда свыше 100-та: бывает и такое – и это люди, которые привыкли жить советским прошлым: светлым прошлым, – у которых как бы свой, не всегда такой, как у молодого поколения, взгляд на вещи. И когда наша газета заняла вот такую принципиальную, патриотическую позицию, мы очень переживали, как нам удастся – удастся ли нам найти отклик в сердцах наших читателей. И вы знаете, случилось чудо: у нас очень крутая лестница в редакции, которая ведёт на третий этаж, но после нашего обращения к читателям, что армии нужна помощь, случилось непредвиденное. Бабушки, дедушки на костылях, на палочках, просто порой преодолевая с задышкой ступеньку, потянулись к нам кто с чем: кто с 50-ю рублями, кто с печеньками, кто с консервашкой. Вот я тут слышала: по-моему, Виталий сказал, – что на каждого, если разбросать деньги, будет по 100 гривен на украинца. Но была и другая помощь: вот помощь моих читателей. Сотни бабушек и дедушек, спотыкаясь, задыхаясь, преодолели нашу лестницу, чтобы отдать последнее. Вот были даже случаи: мы не брали деньги. Приходит бабушка, говорит: "Я онкобольная. Вот решила в этом месяце не купить лекарства, а дать мальчикам в армию". Мы их просто не могли взять. Мы старались брать, как бы когда видели, что человек может отдать хоть что-то. Вот я хочу сказать спасибо как героям: тех, кого я вижу перед собой, – так и тем маленьким волонтёрам, которые вот, я же говорю, сегодня сидят перед телевизором. Спасибо вам и от меня лично, и думаю, думаю, и от солдат.

Савік Шустер

Пауза короткая.




(РЕКЛАМА).

Савік Шустер

Будем голосовать в прямом эфире на телеканале "Три Эс". Итак, тот вопрос, который я вам задал в самом начале, – я надеюсь, вы ещё помните этот вопрос. Вот вы приехали с такими эмоциями, а сейчас вы уезжаете, потому что скоро программа завершится. Страха за завтрашний день, надежды на завтрашний день, унижения из-за условий, в которых вы живёте. Посмотрим, насколько ваши базовые эмоции изменились за эти четыре с половиной – почти пять часов. Страх, надежда, унижение. Голосуем, голосуем. Ваш компьютер тоже устал. Так, мне самому очень интересно, как обычно. Итак, было: 69: очень высокий показатель надежды – 16, 15. Стало 86. И если бы мы поддержали предложение Ольги Богомолец и сказали бы: "Вот это правительство будущее", – я думаю, дошло бы и до 95-ти. Это очень серьёзный знак власти. Волонтёры: вот люди, у которых есть внутренняя энергия, как говорит Натан: "Встаньте, верьте в себя", – вот они вселяют надежду в завтрашний день. Именно они. Спасибо вам. У нас в студии народный артист Украины Оксана Билозир. Оксана – волонтёр-переговорщик по поиску, обмену пленных. Вы лично обменяли более 300-т пленных. Оксана пришла к нам в студию с презентацией песни "Чёрный цветок". Расскажите о ней.

Білозір

Вітаю, Савік. Вітаю, студія. Я хочу привітати всіх, хто тут зібрався: привітати волонтерів. Це особливі люди, це стан душі, це люди, які щасливі від того, що мають можливість подарувати віру і надію всім, хто знаходиться поруч. Пісня, яка зараз прозвучить, – вона особлива, вона присвячена війні на Донбасі і вона присвячена тим людям, яких ми не бачимо, але які створюють тил і духовну підтримку нашим воїнам і мотивують цей високий патріотизм і героїзм у війні на Донбасі. Вірші написав Петро Мага. І цікава історія... Можемо вже поаплодувати, тому що після пісні, думаю, ми будемо мовчати. Коли Петро Мага підійшов до мене: а ми товаришуємо давно – і якось однаково думаємо, однаковий світогляд у нас, – підійшов і питається: "Оксана, я би хотів написати пісню для тебе на твій ювілейний вечір, який скоро буде. Яку ти тему хочеш?" Я не могла йому відповісти, кажу: "Петро, ну ти ж сам прекрасно знаєш, що сьогодні потрібно. Напиши щось таке, особливе". Він каже: "Ні, ти мені мусиш сказати – тоді я це зроблю". І так сталося, що я поїхала до Львова: це було літо. І так їду машиною – і мене вразила молода, красива дівчина. Мені здавалося, що вона ще навіть, напевно, не мала бути в шлюбі. Вона була красива, молода, струнка, одягнена в чорну суконку і на руках тримала малесеньке дитинча: три місяці десь, два-три місяці немовлятку, – яке мало так само чорну пов’язочку на голові. І я зрозуміла, що це молода вдова: вдова воїна, який загинув на війні. Я їду далі – я бачу знов таку саму: їде з візочком, одне дитинча сидить в візочку, друге дитинча веде за ручку, так само з чорною пов’язкою, так само в чорному вбрана. Я почала дивитися – і я побачила, що їх так багато... І мені стало страшно. І я подзвонила до Петра, кажу: "Петро, ми мусимо обов’язково заспівати пісню і залишити в історії цієї війни на Донбасі тих жінок, чия доля була зламана жорстоко і несправедливо, чиї діти не будуть мати свого тата". Тому ця пісня особлива. Сьогодні її прем’єра. Вірші Петра Маги, музика Олександра Тищенка. "Чорна квітка".




(Пісня). 


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconCC_03_Ixtlan_No2_SlavicLangs_v150519.doc [биография ам няма]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] icon2015_Honorary_Lecturer_Landa.doc [израиль биография]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconsosura.doc [биография бориса йордана]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconTheatre_Unit_1.doc [биография битлз на английском]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconbc_-_final.doc [рузов биография]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconrodykforweb_110613_eng3.doc [биография адам смит]

Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconКонспект.doc [биография астрид линдгрен краткая]
Відкритий інтегрований віртуальний урок-літературна мозаїка із зарубіжної та української літератури
Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] icond0bfd0bed0bbd0bed0b6d0b5d0bdd0bdd18f_d0b3d180d0b0d0bdd182d0b8.doc [биография мбанд]
Василівського, Великобілозерського, Кам'янсько-Дніпровського, Оріхівського районів та міста Енергодар Запорізької області
Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconУКР_1590K.doc [биография клементи]
Відповідно до шаблону (додається до інструкції), на механізмі перемикання передач позначають положення осі отвору для замку труби...
Shuster_1204.doc [биография ирма витовская] iconUT1_1205.doc [биография каспарова]
Блок Петра Порошенко», в недавнем прошлом министр здравоохранения Украины. Нестор Шуфрич: «Оппозиционный блок». И я сразу приглашаю...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка