Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом!



Сторінка7/12
Дата конвертації19.04.2017
Розмір3.64 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Морозить від душі,

Та рятувати рейтинг пізно.

Замість законів гне вірші,

Бо совість проміняв на крісло.
У самого В. Ющенка в ту пору кореспондент The Economist виявив ауру ізольованості та са­мо­т­но­сті. Він розривався між візіями майбутньої Ук­раї­ни і наявними політичними ресурсами. Па­ра­ле­льно в інтерв’ю The Financial Times президент Ук­раїни ко­н­кретизував поточні завдання. Серед них – вступ у СОТ до листопада цього року. Це доз­волить збіль­ши­ти експорт українських товарів до 10 % і го­ту­ва­ти угоду про вільну торгівлю з ЄС. Від­критим за­ли­ши­лося також питання про член­ство в НАТО.

У цілому правлячий клас України лихоманить кри­за непрофесіоналізму. Експерти підказують: к­ра­­­­­їні потрібні технократи, а не трофейна ко­ман­да. В оточенні лідерів держави і опозиції замало лю­­дей, котрі вміють системно працювати на ви­со­­кому державному рівні, а не банально кон­вер­ту­­вати політичні гасла у матеріальні цінності. По­п­­ри гасла Майдану корупція не викликає ніде спр­о­тиву. Понад 80 % нещодавно опитаних ук­раї­н­­ців учиняли протиправні дії: брали або давали ха­барі. У Закарпатті цей відсоток сягнув 100!

27 червня 2007 року В. Ющенко задекларував на­мір на всенародному референдумі прийняти но­ву редакцію Конституції України. У його про­по­зи­ціях, за винятком демагогічно-популістської по­ло­ви про ска­­сування «необмеженої депутатської не­до­тор­кан­ності», скорочення строку по­в­но­ва­же­нь парламенту та його чисельності, є ра­ціо­нал­ь­не зер­но – зак­ріп­лен­­ня конституційних засад єв­ро­пей­ської інтеграції Ук­раїни. До того ж, це річ еле­ме­нтарна.

Майже синхронно президента підтримав пре­м’є­р. Ви­ступаючи у Верховній Раді 27 червня 20­07 ро­ку, Вік­тор Янукович теж зголосився змі­ню­ва­­ти Кон­­­с­ти­ту­цію задля балансу гілок влади. Як спр­а­­вж­ній герой-ре­кор­­дсмен (мовляв, його у­р­я­д про­пра­цю­вав уже 11 мі­­сяців, а два по­пе­ред­ні – від­по­від­но 7 і 9 мі­сяців), пр­е­м’єр нокатував фра­зою: «Не­мож­ли­во да­лі жити, не проводячи до­строкові ви­бо­ри». На ра­зі поетичне нат­­хнення обійшло Олек­сан­д­ра Мо­роза. Можливо, че­­­рез те, що прем’єр уліпив би у від­­повідь явно не­лі­рич­­но.

У цих декораціях начебто Віктор Ющенко най­перше подбав про себе. Кажуть, іде на другий пре­зидентський термін. Помагайбі. Але спочатку по­дивимось, яким для нього стане день Віри, На­дії, Любові та матері їхньої Софії.
Штучне

дихання влади


Фосфорна катастрофа в

Україні 16 липня 2007 року
«Другим Чорнобилем» бачив спочатку віце-пре­­м’єр Олександр Кузьмук залізничну катас­тро­фу 16 липня 2007 року на стикові чотирьох об­ла­с­тей – Львівської, Волинської, Рівненської та Тер­но­пільської. Коли спровокував паніку, передумав і доз­волив дихати повітрям, забавляючись чорним сол­датським гумором.

Насправді тим, хто опинився поблизу села Ожи­­дів, здалося, наче вдихаєш випари часнику й ас­фальту. А трагедію, найбільшу для населення тих країв із часів сталінських депортацій, урядові пос­ланці раптово звели до надзвичайної ситуації ре­гіонального (обласного) рівня.


Примхи

фосфорної хмари

Того спекотного понеділка о 16.52 за п’ятсот мет­­рів до найближчої хати (село Закомар’я) заз­нав ава­рії вантажний поїзд. За 55 км до гу­сто­на­се­ле­ного Львова загорілося шість цистерн, ут­во­рю­ючи фо­с­форний ангідрит, що вражає очі, шкі­ру, кістки, пе­чінку, нирки. На щастя, ніхто не за­ги­нув, хоча концентрація шкідливих речовин за­ш­­­калила.

Припускали, що вилилося біля 300 т жовтого фос­­фору (подали тільки, що зібрали 10 т кри­ста­лі­зо­­ваного), а температура всередині пожежі сягала 1500 градусів. За шість годин пожежу ло­ка­лі­зу­ва­ли, а ліквідували наступного дня.

Чи багато біди накоїли клубки диму з фор­му­лою Р2О5, схожі на ядерний гриб? Як і в Чор­но­би­лі, відразу потерпіло небагато. У лікарні забрали пер­шу партію з 13 осіб. Відтак їх стало більше трьо­хсот.

Показово, що в один і той же день 30 липня Ка­бінет міністрів твердив, що постраждали 184 особи, зокрема 52 дитини, а Львівська обл­дер­жа­д­мі­­ністрація – що госпіталізовано 320 осіб (83 ді­тей), з яких 181 особа (48 дітей) з підозрою на от­ру­­єн­ня фосфором. Діагноз «гостре інгаляційне от­ру­єн­ня парами фосфору» в межах Львівської об­ла­сті встановлено 99 особам, у тому числі 14 дітям. Утім, записувати цей діагноз уникали, аби дер­жа­ва не платила компенсації. Як і після трагедії на Ск­ни­лів­ському летовищі у Львові 27 липня 20­0­2­ р­оку, де за­­гинуло 77 осіб, а 292 зазнали тра­вм. Тому через чо­­тири роки більше 90 потерпілих по­дали скарги в Європейський Суд, який зараз їх розглядає.

У безвітряне пообіддя 16 липня 2007 року ди­мо­ва завіса пішла від Закомар’я та Ожидова у про­тилежний від Львова бік – на райцентри Ра­дехів і Броди. Її відчули й за 50-60 км – біля Бе­ре­с­­те­чка й Тернополя.

Зона ураження виявилася значною, однак при­­мусову евакуацію не проводили. На дер­жав­но­му рівні спершу говорили про 14 сіл і 11 тис. осіб. Вреш­ті 21 липня остаточно окреслили не­без­печ­ну те­риторію – 96 населених пунктів у п’яти ра­йонах Львівщини: Буському, Бродівському, Ра­дехів­сько­му, Кам’янка-Бузькому і Золочівському, де на 86 кв. км живе 43 187 осіб.

Проте достовірних вимірів катастрофи не про­вели. Приміром, сюди не ввійшли сусідні Во­лин­ська і Рівненська області (відповідно Горохів­ський та Радивилівський райони), де тимчасово при­пи­ня­ли жнива, випас худоби і прийом молока від на­селення.

На одинадцятий день (26 липня) уцілілий фос­фор відправили назад у Казахстан. З’явився обі­ця­­ний президентом «зелений газон» – 0,6 га забруд­­неного ґрунту замінили чорноземом.

Чомусь не визначили обсягів завданої шкоди гро­­мадянам. Їх число теж невідоме. Можна лише здо­­гадуватися за непрямими офіційними свід­чен­ня­ми – про число дітей (5 359), скерованих на оз­до­­­­ровлення. Це 55 % дошкільнят і школярів, які про­­­живають на забрудненій території. Примітно, за тиждень (23-30 липня) загальне число дітей там рап­­том зменшили на 1 299 осіб (з 9 808 до 8 509).
Чистилище

«рятівникам»

Про кричущу посадову некомпетентність не го­­во­рив хіба що лінивий. У «трофейній команді» Ві­к­­то­ра Януковича важливі міністерства віддали «ге­­роям» боротьби з Помаранчевою революцією. Се­ред них не знайшлося жодної людини, яка б ро­з’­­я­снила про­сті речі про специфіку вантажу, по­ши­рення хі­міч­ної загрози, евакуаційні та лік­ві­да­цій­ні кроки.

Натомість об’єктивну картину підмінили шту­ч­­ні міфологеми. Як твердив голова Львівської об­л­де­р­жадміністрації Петро Олійник, запізніле офі­ці­й­­­­не оповіщення стало «великою психологічною по­мил­кою, оскільки породило безліч слухів». Грі­ши­ли й окремі ЗМІ, вип’ячуючи якихось горе-мі­ні­ст­рів, а не спеціалістів – безпосередніх лік­ві­да­то­рів, ква­лі­фікованих управлінців первинних ланок.

­Тут я згідний з професором-економістом Юрі­є­м Гу­бені. Медіа гірше влади засвоїли уроки Чор­но­би­ля, пропонуючи суцільний офіціоз, повтор іден­тич­ної та неактуальної інформації, коментарі од­них і тих самих осіб. Натомість місцеве те­ле­ба­чен­ня з прикордонного Любліна (Польща) відразу да­ло ефір фаховим людям. Вони навели приклади мож­ливих наслідків, дали поради і телефон «га­ря­чої лінії». Аудиторія отримала вичерпні по­від­о­м­лен­ня з усього маршруту – від казахського заводу до польської фірми.

Втім, якби не сумлінні журналісти, власне по­страж­далі опинилися б на другому плані. Мабуть, у крові можновладців звітувати про підконтрольні си­­туації та професійно брехати. Інше роблять на рів­­ні дилетантів. Інтенсивні перекази ялових прес-ре­­лізів є вкрай примітивною по­літ­тех­но­ло­гі­є­ю­.

Не випадково, що за такого розгардіяшу 23 ли­­п­ня у селищі Красне (9 км на південний захід ава­рії) близько трьохсот протестувальників пе­ре­кри­ли залізницю на п’ять годин.

Не те, що карти, а й кухля води не діждешся від очільників президентської, урядової та мі­ні­стер­ських будівель. Їх неадекватна поведінка вко­т­­ре розчарувала. У перші дні відсиділися у крим­ських і лондонських кущах, аби далі з на­пи­сом «ря­­тівник» на чорних грудях (замість суб­ти­т­рів) та на білому коні (чи гелікоптері) спритно залізати у те­леновини: поласувати улюбленими порічками де­сь «у баби Лю­би під церквою» чи закусити огі­роч­ком.

Українське керівництво, на диво, про­ігно­ру­ва­ло поміч ЄС і НАТО. Натомість замовило ро­сій­ським гідрометеолорогам розрахунки наслідків ава­рії. Вони передали в Київ спеціальні карти. Та уряд про них навіть не згадав.

Чи фахово працювала регіональна влада? До лік­відаторів нема питань. А от голова Львівської обл­ради Мирослав Сеник із «Нашої України» так і не перервав відпустки, відпочиваючи за­ко­р­до­но­м. Голова облдержадміністрації Петро Олійник на міс­ці аварії з’явився аж на третій день, трохи ви­пе­­редивши профільного міністра. До речі, по­за­чер­­гова сесія обласної ради відбулася аж оди­над­ця­того дня після аварії.

Тому й сільський голова Ожидова Олександра Шах через телеефір попросила хоча б мінеральної во­ди. Їй довелося самостійно приймати рішення, кот­рих вимагали обставини найбільш по­страж­да­лої громади, куди входять села Ожидів, За­ко­ма­р’я, Йосипівка та Янгелівка.

Допомогла не держава, а обласні організації Бло­­ку Юлії Тимошенко (260 т води) і Партії р­е­гіо­нів (30 т мінералки і соків). Причому депутати До­не­­цької облради на чолі з Анатолієм Близнюком так учинили у відповідь на звернення голови Ожи­дів­ської сільради. Запримітьте, не голови Ль­вів­ської облради чи Буської райради.

Крім того, голова Донецької облдержад­міні­ст­ра­ції Володимир Логвиненко негайно сповістив го­товність прийняти дітей для оздоровлення.

А от «нашоукраїнські» сусіди сховали голову в пі­сок. 20 липня Закарпатська облрада зібралася на позачергову сесію задля будівництва під’їзних шля­хів до КПП «Ужгород». Про потерпілих від фос­­­­­­­­­форної хмари забули. Із тижневим за­піз­нен­ням Закарпатська облдержадміністрація взялася про­фінансувати 21-денне оздоровлення ста дітей з Буського району.

Уряд же переродився в істину останньої ін­стан­ції. 17 липня екологи зафіксували пе­ре­ви­щен­ня фосфорного ангідриду в 23 рази. Кабмін бли­с­ка­­вично привів усе до «норми». Від того не стало лег­ше. Приміром, у селі Чаниж (15 км північніше ава­рії) картопля вкрилася плямами, а у Закомар’ї (0,5 км південніше) на листі дерев і кущів з’я­ви­ли­ся дірки, наче від компостера. Природних ано­ма­лій не бачили тільки урядові посланці.
Грайливі

міністри


Коли дивишся на вайлуватих чинуш, при­га­ду­ю­ться потужні постаті. «Надзвичайний» мі­­ністр Ва­лерій Кальченко кваліфіковано про­во­див не­об­хід­ні заходи під час закарпатської повені в ли­с­то­па­ді 1998 року, від якої постраждали 30 тис. осіб.

Наразі видно не міністрів, а потішних по­міч­ни­­ків у зв’язках з медіа. Спостерігалась уп­рав­лін­ська комедія. Робочим коником служив обласний шта­б з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації. Да­лі ут­в­о­­рили урядову комісію віце-прем’єра О. К­у­з­ь­му­ка. Четвертого дня при ньому «на­чаль­ни­ком штабу» не­сподівано з’явився міністр з над­зви­чайних ситуацій Нестор Шуфрич. Він доти на­чеб­то очолював уря­дову делегацію в Лондоні.

Чому начебто? Справа в тому, що це не пе­ред­ба­чено указом президента № 643/2007 від 14 ли­п­­ня 2007 року «Про делегацію України для уча­сті у засіданні Асамблеї вкладників Чор­но­биль­сь­кого фонду “Укриття”».

У Сполучене Королівство Великої Британії та Пів­­­­нічної Ірландії відправили: главу делегації (з пре­­­­зидентськими директивами), заступника мі­ні­ст­ра з надзвичайних ситуацій Володимира Хо­ло­шу, ге­нерального директора Чорнобильської АЕС Іго­­ря Гра­моткіна, радника прем’єр-міністра Кос­тя­н­­тина Гри­щенка, директора департаменту мі­ні­сте­р­ства за­кордонних справ Сергія Корсунського, го­лову Дер­жавного комітету ядерного ре­гу­лю­ва­н­ня Олену Ми­­колайчук, заступника секретаря Ради на­ці­о­на­ль­ної безпеки і оборони Сергія Парашина. Тоб­то – фа­хо­вих переговорників. І все. Більше ні­ко­го.

Як їх очолив Н. Шуфрич, залишається загад­кою. За таємним указом для якоїсь надтаємної мі­сії, котру випадково дезавуювала фосфорна хма­ра? За урядовим рішенням поза межами ком­пе­тен­ції, теж засекреченим? Цю деталь не про­я­сни­ли ні президентські, ні урядові канцеляристи.

Чому несподівано з’явився? У розпорядженні Кабі­нету міністрів від 17 липня 2007 року, під­пи­са­ному прем’єром, визначено склад урядової ко­мі­сії: віце-прем’єр, голова комісії Олександр Кузь­мук, міністр транспорту і зв’язку, заступник го­л­о­ви комісії Микола Рудьковський, перший зас­туп­ник міністра з надзвичайних ситуацій Володимир Ан­тонець, головний інспектор міністерства обо­ро­ни Іван Апаршин, перший заступник міністра охо­­­рони здоров’я, головний державний са­нітар­ний лі­кар Сергій Бережнов, заступник голови Дер­­ж­гір­промнагляду Олександр Долматов, ге­не­раль­ний директор «Укрзалізниці» Володимир Ко­зак, заступ­ник міністра закордонних справ Юрій Кос­тенко, за­ступник міністра внутрішніх справ Ми­кола Ку­п’ян­ський, заступник міністра охорони нав­­ко­лиш­нього природного середовища Степан Ли­зун, заступник міністра фінансів Сергій Ма­ка­ца­­рія, директор департаменту мініністерства про­мис­лової політики Володимир Мєшков, перший зас­тупник го­лови Львівської облдержадміністрації Ва­лерій П’я­так, головний консультант сек­ре­та­рі­а­ту президен­та Андріян Рев’юк, заступник голови СБУ Олег Скляр, начальник головного управління ге­не­раль­ної прокуратури Геннадій Тюрін, зас­туп­ник мініст­ра економіки Сергій Челноков.

Це вичерпний список. Інших документів Каб­мін не оприлюднював.

Голові комісії надано право в разі потреби за­лу­чати працівників органів виконавчої влади. Пе­в­­­­но, він і взяв собі додаткового ад’ютанта з фун­к­ці­я­ми прес-секретаря. Гумористам цей тан­дем од­ра­зу на­гадав анімаційну класику – Че­бу­раш­ку і кро­ко­ди­ла Гену. Сатирики ж вказали на зловісну прик­ме­ту перед парламентськими виборами 30­ ве­ре­с­ня. «Біло-синьому» урядові явно дош­ку­ля­ли за­ли­ш­ки фосфору помаранчевого кольору. Осо­б­ливо через ганебну поведінку низки мі­ні­ст­рі­в­.

Натомість віце-прем’єр вивів теж «нев­ве­де­но­го» Олексія Титаренка, начальника облуправління з надзвичайних ситуацій. Він займався рекуль­ти­ва­цією і необачно висловився, що ґрунт достатньо ней­тралізувати вапном, а не вивозити в Ка­зах­стан. Словесні витівки самого О. Кузьмука за­ли­ши­лися непокараними.

Загалом усі заходи велися «Львівською облас­ною державною адміністрацією у взаємодії з уря­до­вою комісією». Урядова комісія (навряд чи у скла­ді всіх 17 посадовців) та обласний штаб, до яко­­­го входили 12 керівників профільних стру­к­тур, засідали спільно.

Олександр Кузьмук майже безвідлучно зна­хо­ди­в­­ся на місці катастрофи, ночуючи в штабній па­ла­т­ці на розкладному кріслі. У цьому став єди­ним з уря­ду. Однак у перші години він не зміг да­ти на­се­лен­ню вичерпну інформацію. Спочатку по­рівняв усе з Чор­но­билем. Далі вип­рав­до­ву­вав­ся: «Я мав на ува­зі, що тре­ба вжити всіх не­об­хід­них заходів, як це бу­ло зроб­лено під час Чорно­би­ль­­ської трагедії».

Невдовзі його настрій різко поліпшився: мо­ж­на дихати повітрям, пити воду з колодязів, зби­ра­ти врожай, випасати худобу і купатись у во­дой­мах. Коментуючи, співробітник міністерста з на­д­зви­чайних ситуацій сказав «Україні молодій»: «Не пи­­шіть цю маячню» (20 липня). Самраз оповістили про рекомендації міністерства охорони здоров’я, в яких можна було вживати колодязну воду з дозволу са­­нітарно-епідеміологічної служби, а фрукти й о­в­о­­­чі – після миття розчином харчової соди і доб­ро­які­с­­ною водою.

Згодом, 27 липня, Олександр Кузьмук приз­на­в­­ся, що пізнав жовтий фосфор краще, ніж «свою жі­н­­­­­ку за 34 роки». Мабуть, пішло на ко­ри­сть майже дв­о­тижневе стримування. У «Високому Зам­ку» (2 се­р­п­­ня) подали нещадний коментар: «Це ви­ходить при­­близно 3,5 року з дружиною – як до­ба з фос­фо­ром?.. Дружина прочитає, і буде йому де­нь з дру­жиною, як десять років з фосфором».

Доти він то спростовував самого себе, то зно­ву лякав. За його словами, якби фосфор ви­бух­нув, то й за десять днів пожежу б не загасили, а улам­ки поїзда збирали б в околицях, «загиблих з по­страждалими підраховуючи». Віце-прем’єр ар­гу­ментував неминучість вибуху «всіма законами ло­гіки і фізики». Однак вдалось охолодити пот­ро­ще­ні цистерни.

В епіцентрі подій опинилася посадова особа з ві­д’ємним ступенем довіри. Будучи міністром обо­ро­ни, О. Кузьмук зібрав свою колекцію над­зви­чай­них пригод із летальними наслідками. Заз­да­ле­гідь було ясно, яким вихолощеним представить він звіт рідному уряду.

Стомлений

сонцем «Форосу»

Обласні речники залишили без пояснень, чому по­страждалих не провідав «залізний хазяїн» – пре­м’єр Віктор Янукович. 17 липня він підписав роз­по­рядження про урядову комісію. І подався далі у від­пустку зі словами про те, що попри всі проб­ле­ми міністри повинні… добре відпочити. По­казав влас­ним прикладом. Заховався, наче 16 років пе­ред тим президент СРСР Михайло Горбачов. Во­че­видь, аби не відповідати на дошкульні запитання про дозвіл на ввезення злощасного фосфору.

Біля керма залишився перший віце-прем’єр Ми­кола Азаров, знаний словесний хуліган. Виправ­дав своє реноме він і тепер недолугою ти­ра­дою про те, що «з самого початку масштаб і нас­лід­ки ава­­рії бу­ли значно перебільшені». Ким? Де­я­ки­ми по­літи­зо­­ваними чиновниками. Чому пе­ре­бі­ль­шені? Бо су­­ма збитків є незначною для бюд­же­ту.

На цьому в. о. прем’єра не зупинився і пог­ли­бив уподобану сюжетну лінію. За його даними, по­жежу загасили за 15 хвилин і «буквально через го­дину урядова комісія вже працювала на місці». Отож і почали кепкувати на кшталт: за трохи Ми­ко­ла Азаров скаже, що аварії не було зовсім.

Як сторонній телеглядач, В. Янукович обу­рив­ся на тих, хто прагне «під час біди єзуїтськи під­хо­ди­ти до людей, дезінформуючи ситуацію». На за­сі­данні уряду 25 липня його схвилювало, що дов­ко­ла «працюють люди, які не мають належної про­фе­сійної підготовки, навіть освіти». Це спонукало до «епохального» доручення – визначити у мі­ні­сте­р­­­ствах відповідальних за інформацію при над­зви­чай­них ситуаціях. «Аварія у Львівській області зас­відчила, що в нас іноді не вистачає досвіду, і ми робимо помилки», – мало не заплакав прем’єр. І все! Залізна гора вродила миршаве мишенятко.

Цікаво, двох галузевих міністрів – «тран­спор­т­но­го» і «екологічного» – Олександр Кузьмук узяв під за­хи­ст, але нищівний: «Ми ж декларували, що мі­ністри у нас по­літики. А політики мені тут не по­т­­­рі­бні, про­фе­сі­о­­нали, спе­ціалісти потрібні!» Го­лова уря­­дової комісії ми­моволі, проте однозначно виз­нав професійну не­при­датність Ми­ко­ли­ Ру­дь­ко­в­­с­ко­го і Василя Джарти.

Справді, як знайти кращих кандидатур на блу­­дословів, циніків і єзуїтів за урядову команду (М. Азаров, О. Кузьмук, М. Рудьковський, Н. Шу­ф­рич, В. Козак)? Або гірших за тих, у кого освітньо-про­фесійні лакуни (М. Рудьковський, Н. Шуфрич, В. Джа­рти, В. Цушко)? Їх слова слугують замість по­ганої прикмети. Й обіцяний на 25 липня звіт десь загубили. Хто ж тоді єзуїт серед вас, панове?
Туристичні

мандри президента

Указ президента щодо подолання наслідків ава­рії з’явився навдивовижу вчасно – 17 липня. Трьо­ма днями пізніше на Раді національної без­пе­ки та оборони в Ялті Віктор Ющенко ганив уряд, який не впорався з ліквідаційним кермуванням. Він засумнівався в службовій відповідності мі­ні­ст­рів, які натрапили на «чисті від фосфору кри­ни­ці».

Але відвідавши Ожидів, Буськ і Олесько, 20 лип­­ня вже сам заспокоював подібною сти­ліс­ти­кою: аварія локалізована, все під контролем, про зо­ну екологічного лиха не йдеться, щоби… (Азаров від­почиває!) не відлякати інвесторів. Щедро ви­ді­лив 10 днів, аби до 27 липня під Ожидовим ус­ти­г­ли простелити «зелений газон». Й обмовився про за­лучення міжнародних експертів.

Справді 21-22 липня президент України з ро­ди­ною провідав Польщу і Німеччину. Та не для по­шуку допомоги, а на фестиваль «Лемківська ва­т­­­ра» та в меморіальний комплекс «Флос­сен­бю­р­­г­»­. Ві­д­так його знайшли біля власної дачі на Івано-Фран­ків­щині. Звідти Віктор Ющенко 24 липня увів у дію «кримське» рішення Ради нацбезпеки і обо­ро­ни. Від Кабміну грізно зажадали кари винним в ава­рії та в її несвоєчасному й недостовірному ви­світ­ленні.

Пригадуються, що візити президента Л. Куч­ми у постраждале від повеней Закарпаття (1998, 2001), були предметнішими. Зараз аж три мі­ні­ст­ри (О. Кузьмук, Н. Шуфрич і Ю. Гайдаєв) за до­ру­чен­­ням В. Ющенка вручали три комплекти уль­т­ра­­звукової діагностики, придбані урядом для ра­йон­них лікарень у Буську, Радехові та Бродах. Як то кажуть, від трагічного до смішного... Пізніше мі­­ністр охорони здоров’я Юрій Гайдаєв повідомив про закупівлю для Львівської області хро­ма­то­мас­спек­­трометра – суперточного апарата для виз­на­чення в організмі токсичних речовин, тих чи ін­ших рідин у субстратах.

На жаль, глава держави не прояснив ні ве­ли­кого, ні дрібного, приміром, кого відправив з ди­рек­тивами в Лондон 17-18 липня. Сумніваємося, що й за фосфорну катастрофу покарають кого слід.

Промовчав Віктор Ющенко і про те, чому «дер­жавні мужі» заліковують діоксин, коліна і сер­деч­ні муки за західним кордоном, а отруєні фос­фо­ром – у районних і обласних лікарнях? Адже 18 лип­ня Єврокомісія запропонувала Україні не тіль­ки експертів, а й лікарів. Як не прагнула велика Єв­ропа допомогти «маленьким українцям», одначе пре­зидент України відхрестився. Досить і трьох уль­тразвукових апаратів…

Як виявилося, крім місцевих фельдшерів, у за­б­руднених селах здоров’я селян ніхто не пе­ре­ві­ряв. Тому й урвався терпець неофітів ЄС і НАТО. Че­хія запросила на відпочинок до себе 40 дітей з ура­жених поселень, а Польща – 72-х.

Президент України тим часом оз­до­ров­лю­вав­ся катанням на квадроциклі поблизу своєї гірської да­чі та цікавився замковою архітектурою За­кар­пат­тя, підпираючи кулаком підборіддя в лє­нін­ськ­і­й задумі.

На тлі професіоналізму ліквідаторів його пе­ре­пов­нював докір міністерству транспорту, уря­до­вій комісії та місцевій владі.

Ну, хоч на хліб намащуй. Тоненьким шаром. Що не зробиш заради перемир’я. А далі – як у «Ма­углі».

Стій, хто йде?

30 вересня 2007 року виборці України

зіграли у соціальне казино
Закiнчився строк реєстрацiї кандидатiв у на­ро­д­­нi депутати. 2 вересня підвели риску. На по­за­чер­гових виборах за втішний вердикт молитиметь­ся 21 претендент. Для трьох-чотирьох Бог справ­ді ста­не милостивим.

Уже подвійний прогрес. На минулих виборах бра­­ли участь аж 45 партiй i блоків. У Верховну Ра­­ду пройшли тільки п’ять: Партiя регiонiв (186 ман­­датiв), Блок Юлiї Тимошенко (129), Народний со­­юз «Наша Україна» (81), Соцiалiстична (33) i Ко­му­­нiстична (21) партiї.

Тоді серед екзотів числилася «Партія політики ПУТІНА» (0,12 %). Тепер такий же за популярністю блок «КУЧМА» (0,10 %). В обох випадках власні на­зви написані великими буквами, мабуть, з етичних міркувань, аби не кидати провальних тіней.
Локшина

і ревнощі

Найперше занервували і заревнували дві го­лов­­ні партії влади, споріднені ще й цифровою ма­гією. Соратники президента В. Ющенка (№ 14 у ви­­борчому бюлетені) запідозрили «безпалочників» – Партію регіонів (№ 4) у намірі застосувати ад­мі­н­і­­стративний ресурс через наявних у виборчому спи­ску двох десятків урядовців (прем’єра, віце-пре­­м’єрів, міністрів та їх заступників). У відповідь спо­д­вижники В. Януковича затаврували своїх ві­за­­ві та голів обласних державних адміністрацій, кот­рі очолили виборчі штаби блоку «Наша Україна – Народна самооборона».

До таких піруетів публіка налаштована фри­гі­д­­но. Комусь остогидли напівзакриті «під­при­ємн­и­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­­ць­кі клуби», що займаються самопрезентацією. Хто­сь чекає восьмого указу про дострокові вибори 30 вересня, бо з 2 квітня до 31 липня для семи ре­ск­­р­иптів президент не пошкодував паперу. Де­ко­го ще хвилює те, як в одних і тих же списках роз­мі­стилися родичі, коханки, багатії та сповідники про­тилежних течій: владних, двовладних, про­вла­д­­­них, безвладних і противладних.

Ну, хоч пожежі гаси зливою реклами про без­ма­­єтних, орендарів, квартироздавачів, зем­ле­лю­бів… Тим паче, що вартість найдорожчої секунди по­­літичної реклами – у прайм-таймі каналу «1+1» (21.00-22.00) – за півтора року (з березня 2006 до ве­ресня 2007) зросла невідчутно – з 1139,71 до 1310,67 грн. На якихось 15 %. У межах інфляції.

Коротше кажучи, заметушилися всі, навіть ко­­­му не слід. Громадські активісти з середовища сек­­­суальних меншин голосно нагадали, що ґеї та лес­­­бійки – дисципліновані виборці. Їх в Україні до 1 млн. 200 тис. осіб, з яких абсолютна більшість на­­ділена правом голосу. За різних умов явки на ви­­бори вони складуть від 0,5 до 3-4% тих, хто про­г­олосує. От вам і прохідний мінімум.

Це манна небесна для аутсайдерів і «шісток». При­­наймні Соціалістична партія (№ 6, вказав же Бог перстом) могла б скористатись досвідом Ні­дер­­­ландів, аби продовжити виконання своєї попе­ред­­­ньої програми «Збудуємо Європу в Україні», але у природний спосіб. Тоді б не докоряли обмінним кур­сом тридцяти срібників чи Іудою, котрий не по­­вісився, а змінив прізвище і найнявся спікером.

Заручником перетрусу політичної верхівки тра­ди­­­ційно служить Центральна виборча комісія. Як­що на­­­разі точніше, то державний реєстр виборців – ав­то­­ма­тизована інформаційно-телекомуніка­цій­на сис­те­ма.

Урядова коаліція відразу запресингувала мало­вро­жайні для себе західні області, зневаживши тих, які ішачать не вдома на олігархів за безцінь, а за­кор­­доном – на свої сім’ї за міцні та пристойні єв­ро.

Утім, озброївшись лайкою про «заробітчан», ур­я­­­­дові зверхники забули глянути на карту. Ук­раї­н­ським прикордонням є дві третини областей. З ус­піхом планка явки на вибори падає саме на схо­­­ді та півдні, причому явно не через мандрівки за кор­дон за три чи більше днів.

Задля політичного паритету 9 липня 2007 ро­ку Конституційний Суд відновив два десятки со­ці­­альних виплат, що їх правляча коаліція ви­ки­ну­ла з Державного бюджету-2007, зокрема ветеранам вій­ни, жертвам нацистських переслідувань (55-450 грн. на місяць) тощо. Уряд посинів зі злості, тав­­руючи популізм. Та за місяць, коли виборча кам­панія набирала швидкості, втричі перевершив опо­нентів соціальною локшиною.

В уряді проффесіоналів нерідко у потрібний мо­­мент проффільні міністри у «бігах». Може й доб­ре. Досить лякати дрібних діток другим Чорно­би­лем і пхатися в телекамеру з личком веселого блаз­ня. Пригадується, за моєї солдатчини на кос­мо­дро­­­мі «Байконур» подібних чинуш просто ізо­льо­ву­­вали в спеціальних відсіках підземного бункера, що­­би вони випадково не зашкодили вельми кош­тов­­ним стартам.

30 вересня регіонали прагнуть набрати не мен­ше 37 % голосів виборців або на 5 % більше, ніж пів­­­тора роки тому. Поки що за опитуваннями в них на стільки ж менше. Імідж Партії регіонів пі­дір­ва­в їхній «копіювальний інтелект» – мавпування іні­­ці­а­тив опонентів: від весняного повторення Май­да­ну до літньої крадіжки виборчих гасел. До того ж, їх виборчий список нагадав ковчег футбольної се­­лек­ції, практикованої «Шахтарем». Він умістив роз­­­маїтих кольорів перебіжчиків і легі­онерів.

Далі вниз потягнув лідер – Віктор Янукович. Да­­ча прем’єра в Нових Петрівцях під Києвом зба­га­тила уяву пересічного виборця про різницю між ба­­гатими і бідними, між обіцянками і дійсністю. Ці 136 га тягнуться 6 км над побережжям Київ­сь­ко­­го водосховища. Сотка тут коштує 20 тис. дол. От­­же, за В. Януковичем числиться тільки землі на 272 млн. дол. Маєтки однопартійців умовно скром­ніші: 35-гектарний Рината Ахметова в Бота­ніч­но­му саду Донецька чи 15-гектарний Андрія Клюєва у Рудиках під Києвом.

Не дивно, що В. Янукович перед виборами за­хо­­­­­тів пересісти на гвинтокрил. Не забули: «Чия зе­м­­­­­ля? Калитки…». Лише день-два не йдеш, не їде­ш, а ле­тиш. От вам і послідовні прихильники га­с­ла: «Дві мо­ви – один народ!»

Ще у пам’ять виборця прем’єр врізався тим, як зцілювався пантами (рогами оленя-марала) в Ал­­­тайському краї (Росія). Опісля він вразив незви­чай­­ним красномовством у Києві, коли на пе­ре­д­ви­­­борчому з’їзді Партії регіонів зчитував промову з двох стійок із прозорими планшетами – су­час­них електронних суфлерів за суперціною.


Білоручка

і коліна


Уже сам факт виборів 30 вересня 2007 року став єдиним тріумфом у президентській півкар’­є­рі Віктора Ющенка. В ейфорії він зізнався росій­ським газетам «Известия в Украине» і «Время но­во­­стей» у липні 2007-го, що походить із геть­ман­сько­го роду. Цитую: «Моїм предком був Нечипор Ка­л­нишевський – двоюрідний брат Петра Кални­шев­­ського (останній гетьман Запорізької Січі, що по­­мер у 1803 році на 111 році життя в заточенні у Со­­ловецькому монастирі). Від мого прапрапрадіда Не­­чипора до мого прізвища і пішла приставка Ющен­­ко. На генеалогічному древі, яке я зібрав, не ви­стачає двох колін – із 1680 до 1737 року, щоб ви­й­ти на дату народження Петра Калнишев­сько­го».

Над цим недовго кепкували. П. Кални­шев­сь­к­и­й обирався не гетьманом, а кошовим ота­ма­ном. Дріб­ниця. Ми ж бо всі козацького роду. Та не всі колекціонери дармових регалій, че­реп­ків, па­сі­ки й оздоровчих ополонок. Нам теж ін­ко­ли не ви­с­та­чає колін, зате клепка на місці – в го­ло­ві.

Десятипартійний «нашоукраїнсько-народно­са­­мо­­­­оборонський» список примітний маріонетками – х­а­ліфами на годину, виставленими наперед без до­­кументів про гетьманський родовід. Навпаки, у Пар­­тії регіонів реальний лідер на звичному пер­шо­­му місці.

У десятипартійців біля керма звична управ­лін­­ська гідра: за спинами сховався проводир, який зас­вітив тимчасового продюсера під номером сьо­мим і зразу вилучив його з колоди. Чому не шос­тим? Аби не плодити флеш-мультики стилю-2004 і мо­розити під соціалістів.

Позачергові вибори є спільним дітищем обох ко­­манд – президента і прем’єра, відколи 23 бе­рез­ня 2007-го у Верховній Раді оголошено підривну ко­­аліцію національної єдності. Вдруге за свою п’я­ти­­­літню історію «Наша Україна» віддала в оренду Пар­­тії регіонів другий номер виборчого списку: у 2002-му – профспілкового боса Олександра Сто­я­на, 2007-му – Анатолія Кінаха з майже усім при­чіп­­ним вагоном – мізерною за впливом Партією про­­мисловців і підприємців.

Вони – як зведені брати. Їх об’єднує адмін­ре­сурс. Очільники регіоналів із виконавчої вер­ти­ка­лі у відпустки не йдуть, бо вимушені допокращи­ти своє життя, бо завтра буде запізно. Свита пре­зи­­дента начебто розрізняє державотворчий ро­бо­чий час і приватне агітаційно-пропагандистське до­з­вілля. Аби досягти планових 20 % їй наказали ляг­­ти кістьми, щоб нікому не віддати владу.

Щось подібне траплялося з тими ж прі­зви­ща­ми. Як іронізував популярний тижневик, у квіт­­ні 2000-го в Закарпатській області про­го­ло­су­ва­ло 97 % за редакційно-конституційні правки Ле­оніда Куч­ми. Планового показника в 120 % до­сяг­ти не вда­лося, позаяк третина працездатних пе­ребу­ва­ли у закордонних відрядженнях – на за­ро­бітках.

В. Ющенко знову йде в президенти, насту­па­ючи на старі граблі. Пригадується літо 1997-го. До пе­­ревиборів у Л. Кучми лишилося два половиною ро­­ки. За плечима відрадний вжинок – Кон­сти­ту­ція та грошова реформа. Замінили прем’єра: Ва­ле­­рій Пустовойтенко забрав кабінет Павла Ла­за­рен­­ка. Підлатали взаємини з Росією і НАТО. За­пу­с­ти­­ли проект номенклатурної президентської пар­тії – Народно-демократичної, де засідали посадов­ці з прізвищами Ющенко, Плющ, Безсмертний...

Невеличка відмінність. Л. Кучма вдруге йшов у президенти на підйомі. В. Ющенко – з мулького рей­­­тингового дна. Обидва ревниво пильнували за пре­­­м’єрами, наче за власними шкарпетками. Пер­ший досі служить еталоном, другому до снаги спри­­т­­не епігонство. Ось заманулося вступити в ту са­му воду, щоправда, не з велелюдного Співочого по­ля, а з комфортабельних апартаментів, спустив­шись у «мій народ». Як із тривалої космічної по­до­ро­жі.

Із чим він іде у президенти? Із гламурною ау­рою білоручки панського роду в стилі кантрі, вк­лю­­чаючи стри­бки через очисний купальський во­гонь. Із лос­кот­ливими емоціями про вели­ко­душ­ні вчи­нки на Го­верлі чи у гірському потічку. З его­цен­тричним та егої­стичним мерехтінням зай­мен­ни­ків я, мій, моя

Ватрою горить пріснопам’ятне дербі, зма­ган­ня за лаври, хто краще лизне. Я – людина пре­зи­ден­­та! Я – надЛюдина суперПрезидента! (Бо гро­ши­­ків одлічив аж занадто). Хоч греблю гати з ма­т­­ро­сових, які б кинулись на потішну амбразуру без кулеметів і обслуги. Або ж у зал ресторану «Ля Рюсс» з негетьманською назвою «Царські палати», де Віктор Ющенко замовляє гречану кашу зі сквар­ка­ми – улюблену страву дитинства.

Не до столу сказано, але мусимо зрівняти ви­бор­­чі програми. Наприклад, минулого разу «Наша Ук­­раїна», налягаючи на давні обіцянки В. Ющен­ка «Десять кроків назустріч людям», вписала фра­зу: «У 2006 році ми завершимо вступ України до СОТ». Через півтора року «Наша Україна – На­род­на самооборона» зафарбувала початок і вийшло: «За­вершимо вступ України до СОТ». Натомість да­ту­­вали: «До 2010 року кожна сільська школа буде під­­ключена до мережі Інтернет». (Небавом пре­зи­де­нт ще додав усно про теплі туалети).

Перед наступними виборами, повірте, знай­де­ть­­ся коректор чи флакончик білого лаку і речення загубить «до 2010 року», але не втратить логіч­ної за­вершеності.

Ліжко


і розкладачки

Обом Вікторам (Ющенку і Януковичу) по заріз тре­­­ба в Європу. По роботі чи у відпустку. Одному з коліном в Іспанію, іншому із залишками діо­к­си­ну в Швейцарію. Це півбіди. Їхній «брат менший» – голова міліцейського колгоспу і фронтмен со­ці­а­лі­с­тів місяцями з Німеччини не вилазив.

Вони зцілились. Президент прозрів. Запатенту­­­вав оновлений коктейль під електоральним псе­в­­до «Президентський». Прем’єр залікував функ­ці­о­на­ль­не коліно, через котре когось хотів перела­ма­ти.

Не кажіть, є користь від спання з однією жін­кою (чоловіком) упродовж сорока років на одному ліж­­ку. Більше і не треба. Ще є резервні розкла­дач­ки. Лиш екстравагантний Людовік XIV міг хо­сну­ва­­ти 413 ліжок. І всю Францію.

Будучи іменником жіночого роду, незалежна Ук­­раїна приречена на екзальтовані моновистави ф­е­­міністок. Теледіви зі скасованим мандатом зві­ту­ють про важку працю в курилках і кулуарах.

Колись Юлія Тимошенко з Дніпропетровська тран­­зитом через сусідній Кіровоград, написала піс­­ню лебедину для Наталки Вітренко з Конотопа, що на Сумщині. Днесь не поталанило Вєрці Сер­дю­ч­­ці з Полтави, зокрема й на тлі політродзинки від логопедів «Лаша (Раша) тумбай (гудбай)». А от Раї­­сі Богатирьовій вдалося трішки ущільнитися, зіб­­рати у хвостик підсвітлене волоссячко, щоб у бу­­дь-який момент за дорученням партії зімітувати ко­су на кшталт ворожого «кубанського короваю».

Останніх півроку верхівка держави упо­діб­ни­ла­ся збіговиську вуличних трюкачів. Личини змі­ню­­ються залежно від прогнозу погоди. Їм би при­слу­­хатися до анекдоту про будинок терпимості: не ліж­­ка треба міняти... Заміни потребує дещиця – ви­г­нати дурників. Несила.

Є шанс вийти зі шкали, де одиницею виміру до­­сі залишається другий президент України. Пер­ший добув один термін за скороченим ре­гла­мен­том. Другий – два повних. Третій – перший до­бу­де, а далі – знак питання чи, правильніше, хре­стик. Якщо Партія регіонів знову не підставить пле­­­че. Не дарма кажуть, що В. Пінчук і Р. Ах­ме­тов да­­ли «Нашій Україні» на вибори – 2006 більше, ніж по­маранчеві олігархи разом узяті. Зараз її не тур­­­бує подвійне громадянство головного спон­со­ра.

Якось менше нарікаємо на В. Ющенко вдома, про­­те у світі він виглядає блідо й маловиразно, ау­т­­­сайдером після В. Януковича та його альтер­на­ти­ви Ю. Тимошенко. Самого ж президента стосуєть­ся сказана ним про регіоналів репліка: «У жит­ті як у пісні: є голос – співаєш, нема голосу – під­спі­ву­єш». Воістину це пожиттєво. У чужому оці пи­лин­ку видно, а своє затягло катарактою.

Президент В. Ющенко намірився після 30 ве­ре­с­­ня скасувати недоторканність і обмежити пі­л­ь­ги народних депутатів. На зекономлені пів­міль­яр­­да гривень (у рік) він підказав збудувати 250 шкіл або 5 шахт. Аж дух спиняє.

Якщо 2002 р. кожен із 450 депутатів кош­ту­вав дер­­жаві річно 400 тис. грн., то 2007-го – вже 1,5 млн. Тут закладені витрати на апарат пар­ла­мен­ту (1,5 тис. осіб – 719 млн. грн.), пільги, мі­сяч­ний заробіток де­пу­тата з усіма надбавками – 13-14 тис. грн.

Утримання ж 826 працівників пре­зи­ден­т­сько­го Державного управління справами в 2007 році обій­деться дорожче – 777 млн. грн. Після Помаран­че­­вої революції «обслуговування діяльності пре­зи­дента» зросло ледве не втричі – з 30 до 83 млн. грн.

У В. Ющенка аж 14 резиденцій! Одна на два ре­гіони.

Серед обопільних порушень – поява у штат­но­му розписі посад, не передбачених ні ви­роб­ни­чи­ми нормами, ні законами. Так, у глави секретаріа­ту президента – 8 заступників, у міністра внутріш­ніх справ – 12. А рекорд (18) належить Київському мі­сь­кому голові Леоніду Черновецькому, котрий не­­­давно переадресував свої «нашоукраїнські» сим­па­­тії Партії регіонів.

Ще їх поєднує хобі купувати за державні (влас­ні) кош­ти броньовані «Мерседеси» (мінімум по 3,3 млн. грн. кожний), будувати шикарні особняки на ді­лян­ці від 3 до 140 гектарів і т. д.

Без сумніву, також зцементовує делікатна річ: об­­струкція презервативу. Усі громадяни ді­то­род­но­го віку відразу згадали популярну рекламу з ли­чи­­нами марсіан: «Ні, синку, це фантастика!» Су­діть самі. Народження першої дитини тепер оці­не­но в 10 400 грн. (БЮТ), 11 700 (ПР), 12 000 (НУНС), другої – в 15 000 (БЮТ, НУНС) і 25 000 (ПР), третьої та кожної наступної – в 25 000 (БЮТ, НУНС) і 50 000 (ПР). Як бачимо, у них з потенцією га­разд. І зі слухом.

Цьогоріч російський президент В. Путін за дру­гу дитину пообіцяв еквівалент 7,5 тис. євро, що­пра­­в­да, не готівкою. Ініціативний губернатор Улья­­н­ов­­­ської області Сергій Морозов, кинувши ма­сам ло­­­зунг «Народи патріота», ще 12 вересня ми­нулого ро­­­ку дав відгул усім жителям Улья­нов­ська, а під­лег­­лим окремо побажав особисто потур­бу­ватися про де­мографію. Через 9 місяців, 12 чер­вня 2007-го, як­раз у День Росії, ульяновські пологові будинки по­­відомили про 78 новонароджених, у наступні дні – ще про 127.

Ось чому в Росії думають внести 12 вересня у ка­лендар національних свят як «День зачаття». В Ук­раїні такий статус цілком до снаги 30 вересня.

Непогано. Та є нюанс. Частка позашлюбних ді­­тей в Україні за останні півтора десятиліття зро­с­ла чи не вдвічі: у 1991-му – 12 %, 2006-му – 21 %. У боротьбі з депопуляцією держава прагне взяти жін­­ку в бізнес-партнери з дітовиробництва. Ци­ніч­­ний прагматизм? Реінкарнація матріархату?
Ікона

та іконописці

Перед виборами – 2006 холеричні вожді «На­шої Ук­раїни» прогнозували політичний союз ТЛЯ (Ти­­мо­шенко–Литвин–Янукович) як відверту змо­ву на рівні національної загрози. У результаті подвій­ним змовником-перемовником став пре­зи­де­нт зі сви­­­тою. Втім, останній рік не пройшов ми­мо ньо­го порожняком. 7 серпня 2007 року Віктор Ющен­­ко вже зорієнтував «Нашу Україну – На­род­ну са­мо­­оборону» в одновекторному напрямку: «По­­руч з на­ми пліч-о-пліч йде Блок Юлії Ти­мо­шенко».

А той поставив перед собою максимальні за­в­дан­­ня: зібрати 39 % голосів, еквівалентних 226 ман­­датам, і втілити за п’ятирічку програму «Ук­ра­їн­­ський прорив» – 350 сторінок, не рахуючи до­да­т­­­­ків. Конституційний референдум, вибори суддів, до­­вічне ув’язнення для корупціонерів... Про все там без сентиментів.

Між іншим, нинішня Конституція найменше сто­­сується народу. Із 16 розділів – лише один. Це 42 статті (з 162-х) про права, свободи і обов’язки лю­­дини і громадянина. Інші – про державу та її ком­поненти. Така собі інструкція для певних груп дер­жавних службовців. Чи стане вона, «народом пи­сана» (ученими), панацеєю? Ні. Лиш підніме рівень освіченості. І це плюс.

Юлія Тимошенко подбала за імідж удома і в сві­ті. Її портрети розміщують не тільки впливові ме­діа, але й масово штампують на чашках, зошитах, щоденниках, ручках, футболках і тому по­діб­не. Образ «газової принцеси» канув у Лету. Час вніс ко­рективи. Обличчя революції. Рятівниця країни. «Леся Українка сучасності». Як хочете, називайте мадонну з вишукано заплетеним вінком білявого волосся у бездоганному національному вбранні. Кра­­сива обгортка.

Уже відправлена у відставку з поста прем’єр-мі­­ністра Ю. Тимошенко видала єдину доньку Єв­ге­­нію заміж за розлученого англійця (осінь 2005). І за­здалегідь грайливо підготувала спів­віт­чиз­ників, мо­в­ляв, якщо наші красуні «заберуть кра­щих хло­п­­­ців з Європи, то Європа буде в Ук­раї­ні». Хо­ті­ло­ся б навпаки, аби Україна прописалася в Єв­ро­пі (ЄС і НАТО). Якось надійніше.

Гріх завершувати згадкою про чужі жони. То­му найпалкіші слова шлю тим, про яких усі забули в тумані з пільг і недоторканності. Допекли ба­га­то­­верстатники. Це коли один черговий перед те­ле­­камерами і слідчими прокуратури голосує в се­сій­­ній залі чужими картками за десяток народних де­­путатів.

Давайте за гроші бюджетні поставмо їм ще при житті пам’ятник. Чи вони безсмертні? Ніхто, ні­де, ніяк…

Термідор


не відбувся

Відлуння дочасних виборів

українського парламенту

30 вересня 2007 року
Дострокові вибори Верховної Ради показали, що Європа з Україною може мати серйозні сп­ра­ви. Вони відкрили Помаранчевій революції дру­ге дихання, зафіксувавши кінцеву заміну дер­жав­но­го патерналізму громадянським суспільством і кон­­ку­рентною демократією, погасивши залишки на­­дій на український варіант кон­тр­ре­во­лю­цій­но­го тер­­мідору.

Отож Центральна виборча комісія недарма ви­ко­ристала народних 20,79 млн. грн. для ви­го­тов­лен­ня 38,5 млн. бюлетенів. Пересічний виборець, взя­вши захищений від підробок аркуш вартістю 53 коп., завдав привладним олігархам ба­га­то­міль­я­р­дних збитків.


По кому

дзвін?


Принагідно декому пощастило матеріально. Ме­ді­­аексперти встановили, що тепер одіозну цензуру на телебаченні (темники-2004) замінила така ж не­­безпечна джинса, тобто замовні матеріали. Їх ці­на коливалася від 20 тис. дол. (коротка згадка в но­винах) до 100 тис. за розлогий сюжет із зап­ро­шен­ням політика до вечірньої студії.

Джинса вирізнялася штучністю і незначущістю ін­формаційного приводу, позитивним висвітлен­ням пар­тії чи блоку. Виборця позбавляли об’­єк­тив­­ної ін­фор­­мації, зате власники провідних те­ле­ка­налів пок­ла­ли до кишені по 30-40 млн. дол. Най­більше джин­сував канал «1+1», що симпатизував БЮТ. Вод­ночас «Інтер» прихилився до Партії ре­гіонів.

Їй самраз і не поталанило. Саме тому вожді ре­­гіоналів затаврували «будь-які твердження про пе­ремогу лише на основі прогнозів екзит-полів» як без­відповідальні, непереконливі, авантюрні. Су­ди­ли по собі. Офіційний сайт Партії регіонів від 10 вересня 2007 року виключили з вітчизняного рей­тингу bigmir)net за використання для роз­крут­ки забороненого правилами клік-клубу – більше 58 % відвідин з однієї сторінки.

Одразу після закриття виборчих дільниць – о де­­сятій вечора 30 вересня результати На­ціо­наль­но­го екзит-полу свідчили, що Блок Юлії Ти­мо­шен­ко і Блок «Наша Україна – Народна Самооборона» ра­­зом перемогли. Партія регіонів отримала 35,5 % го­­лосів, Блок Юлії Тимошенко – 31,5 %, Блок «На­ша Україна – Народна Самооборона» – 13,4 %, Ко­му­­ністична партія – 5,1 %, Блок Литвина – 3,7 %, а Соціалістична партія – 2,5 %.

Цей екзит-пол профінансували три посольства (Да­­нії, Норвегії, Нідерландів) і шість міжнародних ор­­ганізацій. Опитування провели волонтери Фон­ду «Демократичні ініціативи», Київського міжна­ро­д­ного інституту соціології та Центру імені О. Ра­зум­­кова. Порівнявши його дані з офіційними (таб­ли­­ця 1), легко виявимо того, хто сам себе ж обіз­в­а­в безвідповідальним, непереконливим, авантюр­­ним. Со­ціологи не вийшли за межі заздалегідь ви­зна­че­них похибок, знову сплутавши карти твор­цям «вк­р­а­­дених виборів».

Лідерів Партії регіонів спантеличив гіркий при­­­смак поразки. Вони втратили 11 власних ман­да­­тів і ключового союзника – фракцію соціалістів



Таблиця 1. Переможці виборів у Верховну Раду (2006, 2007): порівняльні тенденції



Суб’єкт


26 березня 2006


30 вересня 2007


↓↑


Партія регіонів

8 148 745 (32,14 %)

186 депутатів



8 013 895 (34,37 %)

175 депутатів



–134 850

(–1,65 %)

–11 депутатів


Блок Юлії Тимошенко

5 652 876 (22,29 %)

129 депутатів



7 162 193 (30,71 %)

156 депутатів



+1 509 317 (+26,70 %)

+27 депутатів



Блок «Наша Ук­раїна» / Блок «Наша Ук­раїна – На­род­на само­оборона»

3 539 140 (13,95 %)

81 депутат



3 301 282 (14,15 %)

72 депутати



–237 858

(–6,72 %)

–9 депутатів


Соціалістична партія

1 444 224 (5,69 %)

33 депутати



668 234 (2,86 %)

0 депутатів



–775 990

(–53,73 %)

–33 депутати


Комуністична партія

929 591 (3,66 %)

21 депутат



1 257 291 (5,39 %)

27 депутатів



+327 700 (+35,25 %)

+6 депутатів



Народний блок Литвина / Блок Литвина

619 905 (2,44 %)

0 депутатів



924 538 (3,96 %)

20 депутатів



+304 633 (+49,14 %)

+20 депутатів




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconЖити І працювати так, щоб поруч усім дихалось легко І спокійно, радісно моє педагогічне кредо
Любові, Толерантності. Звичайно, аби уроки були ефективними, досягали поставленої мети, потрібно, щоб вони відбувались за умови постійної...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconКнига 10 Класифікація книг 12 Функції книги 12
...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconАфоризми з історії
Щоб писати історію гідним чином, потрібно забути про свою віру, свою вітчизну, свою партію. П. Буаст
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconСценарій виховного заходу патріотичного спрямування «Народ мій є! Народ мій завжди буде! Ніхто не перекреслить мій народ!»
Рідна земля, Батьківщина, Вітчизна – це найдорожче, найсвітліше, найрідніше місце на планеті, яке ми боронили І будемо боронити від...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! icon" Мій улюблений режисер"
Дейв просто в захваті від нових здібностей, але у нього не все виходить відразу. З кожним днем ​​хлопчик стає сильнішою, І зовсім...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconПрограма фахового іспиту для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень „ магістр
Для того, щоб всі ці засади набули практичного змісту, потрібно забезпечити сучасну школу висококваліфіко­ваними спеціалістами
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconАндрій Кондратюк поза межами суєти роман-мозаїка
Така благість. Й усілякова, а найтяжча суєта, спадає, вивітрюється із душі. І душа твоя потає у стан невагомий, якби на кілька століть...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconБуду я природі другом!
Якщо ми не зможемо насолоджуватися природою, то ніколи не зможемо повноцінно жити. А щоб природою можна було насолоджуватись, потрібно...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! icon«Розвиток мотивації до навчання та пізнавальної активності учнів як компонент професійної компетентності педагога»
Ховання, розвитку, не пропали марно? Адже навчання — це не просто відвідування навчального закладу. Щоб відвідування стало навчанням,...
Сине мій, якби ти знав, як ма­­ло потрібно ро­зу­му, щоб ке­ру­­­ва­ти світом! iconМирненська зш І-ІІІ ступенів Математичний вечір для учнів 8-9 класів «Ігри юних математиків»
Рене Декарта. Обов’язковою умовою є рисунок в системі координат, із зазначенням координат точок, які потрібно з’єднати, щоб отримати...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка