Слайд І. Патріарх української літератури



Скачати 299.86 Kb.
Дата конвертації23.06.2017
Розмір299.86 Kb.

Слайд 1. І. Патріарх української літератури

На початку Бог створив Небо та землю. А земля пуста та порожня, і темрява була над безоднею, і Дух Божий ширяв над поверхнею води. І сказав Бог: "Хай станеться світло!" І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, - і Бог назвав світло: "День", а темряву назвав: "Ніч". І був вечір, і був ранок, - день перший. І сказав Бог: "Нехай станеться твердь посеред води, і нехай відділяє вона води від вод"... І сказав Бог: "Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усією землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі". І Бог на Свій образ людину сотворив, на образ Божий її Він сотворив..."

І почався з тих пір великий процес - процес творіння, який триває по сьогодні. Почала людина творити в навколишньому світі, почала змінювати його та й змінюватися сама.

Тут, на землі, під голубими небесами, серед духмяного дива навколишньої природи, серед моря печалей і життєстверджуючих радостей горить маленькою свічечкою людська оголена душа - часто відкрита світу, небесам, Богові, людям. Кожна душа свій смисл під небом має: якій світити сонцем невгасимим, якій дзвеніти піснею над горем, якій потоком чистим дзюркотіти і спрагу вгамовувати, якій словами душі лікувати, якій собою Бога відкривати...

Людина, її душа, її життя, її талант... і весь світ... Як це все взаємопов'язане, як доповнює одне одного. Над цим варто задуматись. А особливо молодим.

Талант творіння характерний і для патріарха української літератури П.А.Загребельного.

«Ніхто не має права мовчати, а надто письменник. Це моє кредо, я сповідував його все своє життя. Я не шкодую, що я так жив — чесно та справедливо. Оце все, що я мав вам сказати. Все решта написано в моїх книжках».

Так говорив П. Загребельний


Слайд 2.25 серпня 2014 року виповнилося б 90 років з дня народження генія сучасної літератури, романіста Павла Архиповича Загребельного. Видатний письменник понад сорок років працював в українській прозі. За цей час вийшло близько двадцяти його романів. Вони одразу ставали бестселерами. «Роксолана», «Я – Богдан», «Диво», «Євпраксія», «Переходимо до любові», «Тисячолітній Миколай» і останні прижиттєві книги – «Думки нарозхрист», «СтовпоТворіння» – не просто виходили багатотисячними накладами, їх і досі читають різні покоління. Твори Павла Загребельного – це думи про народ від давнини до сучасності, про людей, які прагнуть від життя дива, шукають його і знаходять, і – найголовніше – творять його в муках і любові.

Він писав найбільше. Його читали найбільше. У його прозі, здається, представлено все: авантюрний роман, пригодницький, детектив, репортажний роман, біографічний, роман – розслідування, роман – виховання, традиційний роман характерів, роман сатири, роман памфлет… – він усе перепробував, подеколи змішуючи жанри,схрещуючи стильові манери. Для літературної України 60-х – 80-х років це було екзотично і несподівано. Але прославився він усе-таки історичними романами, які були суворо заборонені за радянських часів. Це все – про патріарха української літератури, лауреата Шевченківської премії, Героя України Павла Загребельного.

Загребельний, напевно, єдиний автор старшого покоління, книжки якого залишаються напрочуд актуальними й популярними сьогодні.

Павлу Загребельному було 84 з половиною роки. Його називали «живим класиком» та «патріархом української літератури».



Слайд 3. А) біографічний нарис «Письменник починається з широти душі» …Мені здається, що я багато сказав із того,

що хотів сказати у своєму житті. У своїх

книжках я досить відвертий.
П. Загребельний

Народився 25 серпня 1924 р. у селі Солошине на Полтащині. Коли йому було 6 років померла мати. Завжди тягнувся до книги, вчився добре.

Навчався майбутній письменник у Солошинській середній школі. У середніх і старших класах захоплюється математикою. Мріє бути вченим. Закінчивши у 1941 році школу, збирався вчитися далі, але почалася друга світова... в 16 років добровільно пішов воювати. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, у серпні 1941 р. того ж року отримав поранення. Після лікування навчався у військовому училищі, а потім знову – фронт. У 1942 році нове поранення, потрапив у полон і до 1945 року був у німецькому концтаборі смерті. У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

Після повернення до СРСР у 1946 р. півроку провів у спецтаборі, де перевірявся НКВС на предмет зради Батьківщини. Складу злочину не встановлено. Із 1946 року навчався на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.



Слайд4. Під час навчання у Дніпропетровську Павло Загребельний познайомився із Еллою Михайлівною, яка згодом стала його другою половиною. Для Павла Архиповича вона стала вірною дружиною та помічником у літературній справі впродовж понад 60 років, народили дочку Марину і сина Михайла. По закінченні університету – працював журналістом.

Був головним редактором «Літературної газети» (пізніше – «Літературна Україна»), секретарем правління Союзу письменників України, Головою комітету Державної премії імені Тараса Шевченка, депутатом Верховної Ради.



Слайд 5. Павло Загребельний входив до когорти найвідоміших та найвпливовіших письменників свого часу. У 1961—1963 pp. Загребельний – головний редактор «Літературної газети» (пізніше —«Літературна Україна»).У 1964—1986 — секретар правління Спілки письменників України.У 1979—1987 – голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка.

У 1974—1979 – депутат ВР УРСР 9скликання.У 1979—1989 – депутат ВР СРСР 10-11скликання.У 1979—1989 – член ЦК КПУ.У 1996—2005 – член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка.

Павло помирав у страшних муках. Останні три роки спілкувався з рідними лише записками. Бо якщо казав хоч слово, у нього починався страшний кашель, який важко було спинити. То лікарі в усьому винні! — підвищує голос найкращий приятель Загребельного, письменник Олександр Сизоненко. — Поставили спочатку не той діагноз і лікували невідомо від чого. Запустили туберкульоз

Слайд 6. .Видатний український письменник Павло Загребельний помер 3 лютого від туберкульозу на 84-му році життя. Кілька років він не піднімався з ліжка і майже не говорив. Помер у власному будинку в Кончі- Заспі. Похований у Києві на Байковому цвинтарі.

Слайд 7. Уривок з фільму «Диво – ключі Павла Загребельного»

Слайд 8. Б. Мистецька нива П.Загребельного

. "Хай б’ється серце пам'яті й любові,

Нехай не згасне творчості політ.

Нема митця, цілуєм його скроні

За цінний вклад в літературний світ".

Мало хто може зрівнятися із Павлом Загребельним у його фантастичній працездатності. Майже 50 років він писав прозу, публіцистичні статті і працював до останнього часу. Творчість Павло Загребельний за 40 років літературної творчості написав 20 романів. Загальний тираж доробку письменника оцінюють у близько 15 млн. книжок, що опубліковані понад 20-ма мовами.

Найбільш плідно працював у жанрі історичного роману. Найвідоміші твори – «Дума про невмирущого», «Диво», «Роксолана», «Я, Богдан».Роман «Розгін» - Державна премія СРСР, 1980.Романи «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві»(1973) - Національна премія України імені ТарасаШевченка.У 2004 році нагороджений званням Героя України.Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України. Живий класик, патріарх української літератури, Загребельний близько 50 років писав прозу. За цей час вийшло більш 30-ти чудових творів: романів, гостросюжетних повістей та оповідань. Всі його твори мали великий успіх, його популярність надзвичайна, як надзвичайна любов до нього читачів. Тобто, Павло Загребельний — щаслива людина, хоча життя його було дуже непростим. На долю його випало багато випробувань: війна, полон, різні утиснення влади... Він — людина виняткової пам’яті, енциклопедичних знань, його ерудиція вражає.

Здається, нема на світі такого, чого б він не знав, не вивчав, особливо, якщо то торкається літератури. І все це — в його творах.

Більшість своїх романів Загребельний написав у 60-70-х роках: Спека (1960); Європа.Захід (1961); День для прийдешнього (1964); «Шепіт» (1966); «Добрий диявол» (1967); «Диво» (1968); трилогія «З погляду вічності» (1970)романну будову з чотирьох книг: «Айгюль», «В напрямі протоки», «Ой крикнули сірі гуси», «Персоносфера»; «Левине серце», «Роксолана» (1980), (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)); «Переходимо до любові» (1971); «Намилена трава» (1974); «Євпраксія» (1975); «Я, Богдан» (1983), «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984). Вигнання з раю (1985) (продовження «Левиного серця»)

Пізніше вийшли друком «Юлія, або запрошення до самовбивства»(1994), «Тисячолітній Миколай» (1994), «Брухт» (2002), «Стовпотворіння» (2004).

Але що найголовніше, вважає сучасна українська письменниця Лариса Денисенко – Павло Загребельний залишився класиком, якого читають. Його роман «Роксолана» у 80-х оновив сприйняття української літератури, осучаснив її і зламав стереотип «хрестоматійності». Це відкрило дорогу молодому поколінню авторів.

Слайд 9. Павлу Загребельному вдалося наблизити історію до сучасної людини, виписати історичні події такими, що примушують аналізувати світ навколо.

«Його твори з історії України перевернули уявлення про минуле, змусили робити проекцію на сьогодення і повернути відчуття причетності до творення історії сьогоднішньої», – переконана лауреатка Шевченківської премії 2005 року, авторка «Солодкої Дарусі» – Марія Матіос.

Тому Загребельному, як письменнику, не загрожує забуття.

Але головне, що вирізняє Павла Загребельного – це його теза про те, що навіть «у концтаборі людина може бути вільною».

Саме це уміння зберігати власну свободу під тиском будь-яких обставин допомогло Павлу Загребельному не лише блискуче писати, а й рятувати від переслідування тих, кого тепер називають «шістдесятниками».

«У 1961 році Загребельний мене врятував, коли мене вигнали з університету. Він узяв мене на роботу у «Літературну газету», надрукував мою поему «Ніж у сонці» і почав друкувати усіх «шістдесятників» – Миколу Вінграновського, Віталія Коротича, Юрія Щербака, Івана Дзюбу, Євгена Гуцала, Володимира Дрозда та інших письменників. Він сприяв тому, щоб ця нова хвиля увійшла в українську літературу», – засвідчує поет-класик і кіносценарист Іван Драч.

П. Загребельний власноруч переробляв свої прозові твори на п'єси: «День для прийдешнього» переробив на «Хто за? Хто проти?», а «З погляду вічності» на «І земля скакала мені навстріч», які були поставлені українськими театрами. Загребельний є автором збірника статей, есе «Неложними устами» (1981).

Основний жанр П. Загребельного ;— це роман, хоча в його доробку є і новели, і оповідання, і повісті.

Можете сприйняти, як заповіт Павла Загребельного: «Треба будь-що зберегти ядро творців, які не втратили віри в сенс життя, в буття і судьбу. Це ядро повинне бути твердим, упевненим у собі, послідовним у діях. Воно повинне вміти надихати й захоплювати своїм прикладом; між ним і його оточенням не повинно бути різких протиріч, інакше всі набутки будуть відкинуті й змаловажені. Станеться те, від чого застерігав Христос у Нагірній Проповіді: сіль втратить свій смак – і в суспільстві запанують профани й невігласи... Стоїмо над безоднею. Треба вистояти». («Думки нарозхрист». 1. Ех еrемо — «З самотини». Стор.22).

Слайд 10. ІІ. Історичні романи як правдиві художні документи з минулого нашого народу

Загребельний - це не тільки

історичний роман

це й роман сучасний

це й драма, й публіцистика, і критика.

Одне слово -¬маємо в його особі

справжнього універсала…

Михайло Слабошпицький

Його називають Нестором-літописцем з ХХ століття, адже романи Павла Загребельного (а їх є понад 20) – це своєрідний літопис багатостраждальної української історії від сивої давнини Київської Русі до першого десятиліття незалежності. Твори написані на історичному матеріалі, але всі вони про сучасність. Сьогодні не всі знають про те, що за радянських часів історичні твори П. Загребельного суворо заборонялись. (Павло Загребельний — відомий український письменник, автор багатьох творів, які збагатили нашу літературу. Особливе місце в його доробку належить творам на історичну тематику. Користуються великою популярністю у читачів різного віку його романи «Диво», «Євпраксія», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Тисячолітній Миколай», «Я, Богдан».)

За історичну дилогію про Київську Русь «Первоміст» (1972) і «Смерть у Києві» (1973) П. Загребельний одержав Шевченківську премію. У цих творах Павло Загребельний подає власну художньо- філософську концепцію бачення давноминулих історичних подій, проектуючи її і в день сьогоднішній. Письменник визначав головну тематику цих романів так: «Смерть у Києві» — доля державної ідеї, «Первоміст» — доля народної споруди.)

Звертаючись до історичного матеріалу, П. Загребельний зовсім не тікає від сучасного, а навпаки, намагається в минулому знайти відповіді на важливі питання сучасного. Адже саме там, у глибині віків, закладалися основи нашої духовності й моральності, там слід шукати першовитоки нашої ментальності. П. Загребельний прагнув осмислити сам і донести до читачів розуміння того, що ж залишає історія нащадкам, а що губить на своєму шляху і як впливає на долю нації.

Слайд 11. Я, Богдан (Сповідь у славі) Роман (1983)

Історико-філософський роман про вождя українського народу в його національно-визвольній війні 1648—1654 рр. написаний у формі сповіді-монологу. У ньому всебічно охарактеризовано постать Богдана Хмельницького —як державного діяча, полководця, дипломата, так і людини в усій складності життєвого шляху та особистої вдачі.



Розкрити «таємниці» характеру Б. Хмельницького, показати його як людину та як визначного державотворця — таке завдання поставив перед собою П. Загребельний у романі. Він показує діяльність гетьмана на тлі складної політичної ситуації середини XVII ст., зупиняючись також і на подробицях його особистого життя.

Слайд 12. Панорамність, історіософські роздуми про долю України — такі риси найновішого роману письменника «Тисячолітній Миколай» (1994). Події роману, головний герой якого живе тисячу років, ¬охоплюють величезний відтинок історії – з часів Володимира й до перебудови. Паралельний сюжет твору про брата головного героя, ¬який несподівано зробив карколомну кар`єру, ¬ставши одним з керівників республіки. У романах зустрічаємо вступні слова чи передмову, післяслово — це свого роду невеликі літературознавчі, а то й історіографічні етюди.

Слайд 13. «Євпраксія» (1975р). У романі письменник відтворює історичні події останнього десятиріччя XI ст. На тлі цих подій і розкривається трагічна доля онуки Ярослава Мудрого княжни Євпраксії — дружини німецького імператора Генріха IV. Дружину всемогутнього імператора вразили дикі оргії, дрімуча забобонність при імператорському дворі. Коли Євпраксії не вдалося вмовити імператора-жорсткосердця, вона бунтує. Мужня жінка втікає з-під охорони, виступає в соборі, викриваючи Генріха перед усім католицьким світом. Так Європа вкотре познайомилася з жінкою-політиком, з жінкою-борцем. І ця жінка була руська! Письменник занурюється в складний внутрішній світ героїні, намагаючись найпереконливіше передати його й водночас вимальовує її психологічний портрет на широкому історичному тлі.

Слайд 14. «Первоміст» роман розповідає читачам про невідомі сторінки історії Київської Русі епохи правління князя Володимира Мономаха, який звів найбільше спорудження того часу – міст через Дніпро. Біля цієї споруди розвертаються всі події. Кульмінация твору –любов, відданість і вірність молодого будівельника моста Маркерія. У складні для Київської Русі часи саме цей герой зіграє доленосну роль в порятунку новозведенного моста від монголо-татарської навали.

Слайд 15. Роман «Смерть у Києві» висвітлює події, які відбуваються у Київській Русі в XІІ столітті за часів кривавих міжусобних воєн. Князь Суздальський Юрій Долгорукий – правитель розсудливий, ¬обдарований мудрістю -замислив об’єднати землі руські та встановити між ними мир і злагоду. Заради цього,а не для слави зібрався він іти на Київ, виступити проти Ізяслава та інших непримиримих князів…

П. Загребельний — сумлінний дослідник історії. (Всі літературознавці сходяться в одному: Павло Архипович Загребельний був у своїх романах сумлінним і талановитим дослідником історії європейської цивілізації. Він перегорнув тисячі фоліантів з різних галузей життя тих народів, які діяли на сторінках його романів. Безумовно, це забезпечило постійний інтерес читачів до творів письменника

Слайд 16. А. Роман«Диво» в контексті історичної романістики П.Загребельного

«Диво» (1968) був першим історичним твором П. Загребельного.

У контексті прози 60-х рр., а надто історичної романістики, він вирізняється, як відзначила відразу ж по його виході і критика, цілісністю «художньо-філософської концепції». Бачення і трактування автором складного довколишнього світу, людей у ньому ґрунтується на виваженій, добре продуманій філософській підоснові, історичності, загальнолюдських морально-етичних цінностях.

Роман має оригінальну композицію. Історичне минуле в ньому не просто спроектоване на сучасність. Воно існує поряд із цією сучасністю. У творі поєднано кілька часових площин: період Київської Русі (X—XI ст.), другої світової війни і 60-х рр. XX ст. Об'єднавчим центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської —дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком. Автор роману переконливо доводить, що культура Київської Русі тісно пов'язана з первісним язичницьким віруванням українського народу, а не лише з християнством. Він багато уваги приділяє болючій проблемі насильницького впровадження християнства на давньоруських землях князем Володимиром. Бо просто і швидко можна було знищити атрибути язичницьких обрядів, скульптури давніх богів, але неможливо заперечити і перекреслити вікові народні уявлення про світ, природу, людей. Ця частина народного світогляду органічно переходила в нові християнські духовні та матеріальні скарби Русі, приживалася там, потім переходила в нові часи. Слайд 17. Символічний епізод, витворений, звісно ж, розкутою авторською уявою; переслідувана позашлюбна дочка Ярослава Мудрого народила сина від Сивоока. «І син його —серед нас. Завжди з його талантом і горінням душі. І диво це ніколи не кінчається і не переводиться», — таким узагальнюючим акордом завершує Павло Загребельний свій роман. Але ще більшим дивом у романі постають самі люди. На відміну від попередніх творів, у цьому романі П. Загребельннй проявив себе справжнім майстром у вималюванні характеру свого героя, у глибокому зануренні в психологію його душі. Письменник детально виписує складні людські долі. Він не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософсько-етичне тлумачення, причому робить це досить непомітно, ненав'язливо. Сюжет у романі П. Загребельного справді виконує тільки допоміжну роль.

Отже, чи не найбільше диво в романі — сама людина. Сивоок, його дід Родим, тихе дитя природи мала Величка, товариш дитячих літ Лучук, сирота Ісса, князь Ярослав Мудрий, загадкова вільнолюбна Шуйця, її дочка Ярослава, а також учений Гордій Отава, який ціною власного життя намагається врятувати під час війни Софію Київську, його син Борис, що продовжує розпочате батьком дослідження історії створення Сивооком Софії. Всі ці герої дуже різні, але всі творять історію своєї землі, несуть у собі той дивовижний світ, оригінальний внутрішній космос, що його нікому не зруйнувати, як і Софію Київську. З ними пов'язані морально-етичні проблеми, порушені в творі, вічні питання життя і смерті, любові й ненависті, людської вартості та тлінності, короткочасності життя, проблеми влади, честі, гідності.

Слайд 18. Б. Ідея невмирущості творчого начала в людині за романом «Диво»

Слайд 19. Київ... Читаємо рядки роману П. Загребельного "Диво": "Є міста, у яких минуле — більше, значиміше, ніж нинішність". Йдеш вулицями столиці і відчуваєш, що поряд з тобою крокує історія. Виходиш на майдан Богдана Хмельницького — і нараз зачаровує білокам'яне диво Софії Київської. Може, в ту мить, коли споглядаєш її і очей не можеш відвести, народжується в тобі митець?

Подумки ніби перегортаєш сторінки роману: "1965 рік. Провесінь. Надмор'я", "Рік 992. Великий сонцестій", "1941 рік. Осінь. Київ", "Рік 1004. Весна. Київ" — і подорожуєш із сучасного в минуле, потім, з глибини віків повертаєшся до віку XX. 1 дивуєшся, як письменник знайшов ідею, ті зв'язки, на яких тримаються події з різночасових площин, виразно перегукуючись між собою або й пояснюючи одна одну.



Слайд 20. Образ архітектурної пам'ятки порушує питання духовного родоводу мистецтва, одвічне й невмируще творче начало, що народжується в глибинних шарах історії, живе в них, передається від покоління до покоління невмирущою естафетою народного генія. Над багатьма складними питаннями б'ється в романі зодчий Сивоок, якому випало здійснити згодом великий творчий подвиг — вимріяти і подарувати людям диво дивне землі Руської — Софію Київську. Сивоок уже побував у багатьох чужих землях, прочитав силу-силенну старовинних фоліантів і замислюється над тим, що ми сьогодні називаємо філософією мистецтва. У нього виникає підозра: а може, є на світі дві історії? Одна — та, що забувається, відходить в минуле, бо приречена вмерти через її невигідність для можних світу, тільки скупі поодинокі натяки про неї зустрічаються в книгах. Сивоок іноді іронізує із соціальних стереотипів історії: "Отак воно, мабуть, і ведеться в історії. Всі були дикі, а хтось приходив і просвіщав їх... Чи то не велика брехня історії?"

Понад тридцять років ішов Сивоок гірким шляхом до пізнання майстерності. Він відкрив для себе найголовніше: "Що є мистецтво?" Це могутній голос народу, що лунає з уст умільців. "Я - сопілка в устах мого народу", - говорить Сивоок.

Довгі поневіряння у візантійському полоні завершилися для Сивоока усвідомленням протиріч між бідними і багатими. Тому до нього на будівництво собору йшли "босі, без шапок, бідні, обірвані, він учив їх, працював в жив разом з ними".

Подолавши такі лабіринти сумнівів, Сивоок прозріває, вивищується в людину, соціально набагато зрілішу від інших. Він нарешті збагнув причинно-наслідкову природу речей, їхню обов'язкову взаємопов'язаність.

Приходить до нього й своє розуміння суті мистецтва, наріжним каменем якого повинна бути правда. На кожну барву життя, думає Сивоок, повинна бути своя — неодмінно точна — барва мистецтва. У нього навіть склався своєрідний "табель про ранги" кольорів. Він твердо переконаний, що "кожний випадок вимагає своєї масті, свого відтінку і що барви, мов люди, бувають..." різні. Йому вдалося осягти символічне значення кольорів: "червона барва означає кохання й милосердя, небесна — вірність, біла — невинність, чорна — жалобу, смуток, а жовта — ненависть, зраду, золота Ж — святість, досконалість, мудрість, повагу". І це — не просто "технологія" мистецтва Сивоока, така собі примхливо вигадана химерія кольорів, це — колористичне віддзеркалення сил і пристрастей того світу, в якому судилося жити й боротися Сивооку за свою духовну незайманість.
Слайд 21. В. ОБРАЗ СОФІЇ КИЇВСЬКОЇ — СИМВОЛ ДУХОВНОГО НАДБАННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ

(ЗА РОМАНОМ ПАВЛА ЗАГРЕБЕЛЬНОГО «ДИВО»)

Павло Загребельний — відомий український письменник, автор багатьох творів про наших сучасників. Але особливе місце посідають в його творчості історичні романи. Один із найвідоміших — роман «Диво», над яким автор працював десять років, маючи на меті «показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спа-док, залишений нам історією, існує не самодостатньо». Що знав Павло Загребельний про творця Софії Київської? Які документи залишили свідчення про цього талановитого художника? На жаль, історія не зберегла імені майстра, а найпромовистіший документ на його користь — сам собор, його мистецьке оздоблення. Отже, перед письменником стояло вельми складне завдання: відтворити образ безіменного митця з його праці. Сивоок приходить до нас звідкись з недоторкано-білих снігів, з несходимих пущ. Художня інтуїція підказала письменникові, що творець Софії Київської мав бути пущанином, дитячі враження якого стали витоками його мистецького світовідчуття. Та для спорудження собору такого досвіду замало. І романіст розвиває думку, що майбутній архітектор мав досконало оволодіти законами мистецтва, котрі тоді могла дати йому візантійська культура. Понад тридцять років Сивоок ішов гірким шляхом пізнання істини й майстерності. Вони для нього нерозривні, і незадовго до загибелі він відкриє для себе найголовніше: “Бо що є мистецтво? Це могутній голос народу, що лунає з уст вибраних умільців. Я — сопілка в устах мого народу, і тільки йому підвладні пісні, що пролунають, народившись у мені”.

Київська Русь привертала до себе пильну увагу багатьох поколінь дослідників, поетів, оповідачів. Павло Загребельний у романі «Диво» творить образ Київської Русі, її суспільного життя, культури. Це один з багатьох історичних творів про ті часи, але в ньому автору, як нікому раніше, вдалося розкрити суперечності давньої доби і разом з тим створити яскраві художні образи. Це розповідь про чудо архітектурного мистецтва наших предків — Софію Київську, про її долю та місце в нашій духовній історії.

Слайд 22. Так, Софія Київська — один з головних героїв роману. Цей мистецький витвір змальовано як незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводиться». І читачі роману стають свідками створення цього дива, знайомлячись з будівничим Софії Київської — Сивооком. Талановитий древлянин багато блукав по Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом потрапив до Візантії і працював у константинопольсько-го майстра як будівник і оздоблювач храмів. Згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, у рідну землю. Повернувся, щоб створити Софію, собор, в якому використав традиції предків та досвід, набутий по всіх світах. Він — чудовий талант, майстер у мистецькому подвигу, котрому віддав себе до останку.

«Мистецтво знаєш?» — допитувався князь Ярослав. «Все роблю, — сказав Сивоок». Слайд 23. Приступаючи до спорудження собору в Києві, Сивоок задумує щось велике і незвичайне, бо малість не може здивувати світ. В його уяві собор стояв як образ його землі, який народився з давніх спогадів і нової зустрічі з Дніпром і пущами, це був «образ пролітаючий, мов зітхання вітру в осінньому листі...» Цю величну церкву як символ краси рідної вітчизни, а не пристанище Бога, митець вимріював усе життя.

У процесі творення собору Сивоок наче самознищувався. «Тепер зродилося в ньому щось ніби рослинне: мов рослини — квітками і листями, він тепер жив і промо-вляв до людей тільки барвами ... спливав крізь кінці пальців на свої мозаїки, небаче-ними кольорами...»

Складним і суперечливим постає образ князя Ярослава, але змальовується Ярос-лав Мудрий передусім як людина і син свого часу. Багато в яких рисах привабливий і водночас жорстокий, закоханий у книги, прогресивний як розбудовувач Київської держави і разом з тим, звичайно ж, виразник інтересів свого класу, далекий від турбот про життя простого народу. Задумав Ярослав спорудити собор на зразок величних храмів візантійських. Ним волів здивувати світ. І задум Сивоока припав йому до душі. У цьому незвичайному соборі князь хотів знайти примирення нового, чужого зі ста-рим, своїм, подолати роздвоєність, що мучила його протягом багатьох років.



Слайд 24. «Цей собор вже з першого дня його існування, певно, мало хто вважав за житло для Бога — він сприймався як надійний притулок людського духу, тут відразу задомовився дух громадянства і мудрості тих, хто вибудовував державність Київської Русі ... Диво!»

П. Загребельний у своєму романі зумів показати історію України, об'єднавши три її шари: давнину, другу світову війну й сьогодення. А головний об'єднуючий центр — це образ Софії Київської, незвичайного дива з див «во всем полунощи земном». У розділах роману, де розповідається про окупований фашистами Київ, а також про ми-рне життя героїв в шістдесяті роки, усі персонажі пов'язані з собором. У роки Великої Вітчизняної війни есесівець Шнурре за наказом фюрера хоче вирізати найкращі фрес-ки для музею в гітлерівському Лінці. Учений-історик Гордій Отава перешкоджає йому ціною власного життя. Син Гордія, також історик, настільки закоханий у собор, що не може відмовитися від цього дива навіть заради кохання.

Собор зв'язує покоління, говорить з нами про минуле, про культуру нашого на-роду. Одночасно з «Собором» Олеся Гончара роман П. Загребельного «Диво» закликає сучасників «берегти собор людських душ», будувати майбутнє свого народу, його добробут і щастя. Створений майстром образ Софії Київської проступає крізь імлу століть і втілює невмирущість духу українського народу. За довгу історію свого існу-вання різні завойовники намагалися знищити це диво, та знову і знову поставав со-бор. Він «стояв уперто, несхитно, вічно, так ніби не будований був, а виріс із щедрот київської землі...»

Слайд 25. Звучить аудіо запис пісні «Софія» у виконанні А.Вербицької на фоні кліпу Софії Київської

Слайд 26. Г. Роксолана: погляд крізь століття

Уже майже чотириста років у Стамбулі стоїть кам’яна восьмигранна усипальниця Роксолани — єдиної султанші в тисячолітній історії могутньої Османської імперії. Більше того — єдиної жінки в усій історії цієї землі, що була удостоєна таких почестей, жінки, до якої й сьогодні у турків якесь особливе ставлення. Весь світ не перестає дивуватися, як могла проста українська дівчина-бранка досягти такого високого становища в могутній тоді Османській державі. Її ім’я стало легендою, назавжди ввійшло в світову історію. Настя, Роксолана, Хасекі, Хуррем, Місафір... Які різні і таємничі ці імена. Чому вони стоять поруч? Кому належали і хто вимовляв їх уночі чи ранком, під плескіт хвиль моря чи в осінню студінь?



Слайд 27. Настя, Роксолана, Хасекі, Хуррем, Місафір... Ніби діаманти тримаєш на долонях, зачарований їх блиском.

Що то за жінка така, яка мала аж п’ять імен і чому не одне?

Що зробила вона прийшовши до нас і ставши відомою всьому світові?

Це Настя – Лісовська, єдина донька священика з маленького провінційного Рогатина, ступає до нас з 16-го століття, впродовж віків залишається невмирущою, нев’янучою квіткою. Жінка, яка майже 40 років потрясала безмежну і владну імперію Османів і всю Європу.

Найулюбленіша дружина грізного і всемогутнього турецького султана. Донька України, наша землячка.

До життєвої долі Роксолани зверталося чимало митців, намагаючись переосмислити її, ввести неповторний образ української дівчини і турецької султанші у свої твори. Відомий український письменник, автор великої кількості історичних романів Павло Загребельний теж звернувся до образу Хуррем. У результаті світ побачив чудовий роман під назвою «Роксолана».Можуть спитати: а чому автор обрав саме XVI століття і не когось із титанів Відродження, а слабу жінку? Справді: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Тіціан, Дюрер, Еразм Роттердамський, Лютер, Торквемада, Карл V, Іван Грозний, Сулейман Пишний — скільки імен і яких! І зненацька проламується крізь їхні гущавини ім'я жіноче, стає на боротьбу з самою Історією, отримує навіть деякі перемоги, стає славним, але згодом стає здобиччю легенди, міфа.У романі «Роксолана» відомий український письменник Павло Загребельний відтворює події XVI століття, розповідає про дивовижну долю української дівчини Настасі Лісовської. Її з іншими сільчанами захопив у полон татарський військовий загін. А далі невільничий ринок, і юна красуня опиняється в гаремі турецького султана Сулеймана. Але вона не стала приниженою рабинею. Своїм незвичайним розумом, волею і вродою горда слов’янка виборює собі іншу долю. Запаливши серце могутнього султана вогнем любові, вона незабаром стає його законною дружиною, влодаркою Сходу, відомою світу на ім’я Роксолана. П'ятнадцятилітню доньку рогатинського попа Анастасію Лісовську захопила в полон татарська орда, дівчину продали в рабство, вона потрапила в гарем турецького султана Сулеймана, вже за рік вибилася з простих рабинь-одалісок в султанські жони (їх не могло бути згідно з кораном більше чотирьох), стала улюбленою жоною султана, баш-кадуною, майже сорок років потрясала безмежну Османську імперію і всю Європу. Венеціанські посли-баїли в своїх донесеннях із Стамбула називали її Роксоланою (бо так по-латині звано тоді всіх руських людей), під цим ім'ям вона зосталася в історії. Але зосталася лише тінню й легендою — то навіщо ж воскрешати тіні минулого? Хіба щоб поповнити пантеон українського народу ще й жіночим іменем? Мовляв, греки мали Таїс, римляни — Лукрецію, єгиптяни — Клеопатру, французи — Жанну д'Арк, руські — бояриню Морозову, а ми — Роксолану? А може, слід, нарешті, поєднати історію цієї жінки з історією її народу, з'єднати те, що було так жорстоко й несправедливо роз'єднано, бо зведена докупи доля окремої особи і цілого народу набуває нового виміру.

Так багато запитань, так багато проблем, і все ж автор вирішив замахнутися на ще значніше. Досі Роксолана належала переважно легенді, міфології — в романі зроблено спробу повернути її психології. Буває життя таке жорстоке, що не лишається жодної хвилини для розмірковувань над абстрактними проблемами, воно ставить перед людиною тільки найконкретніші питання, тільки «так» чи «ні», тільки «бути» чи «не бути». Таким видалося все життя Роксолани. Навіть у каторжників па турецьких галерах, здається, було більше вільного часу, ніж у цієї жінки, нестерпно самотньої, виснаженої змаганням за своє життя, за свою індивідуальність. Тим цінніша й повчальніша її перемога над самою собою. Значення такої перемоги не втрачається і в наш час, на жаль, такий багатий спробами знищити людську особистість, знівелювати її, позбавити неповторності, затоптати, не зупиняючись для цього ні перед якими засобами.

І ось приходять з минулого великі тіні й дають нам моральні уроки.

Невже ми станемо відмовлятися від них?

Леонардо да Вінчі казав: «Гарний живописець повинен писати дві головні речі: людину і уявлення її душі».



Слайд 28. В цьому романі два протилежні полюси — Роксолана і Сулейман. Як вони уявляються авторові? Коли зняти з них усі нашарування, всі соціальні оболонки, вони постають перед автором просто людьми, але людьми неоднаковими, бо над Роксоланою тяжіє археологія знання: «Що я можу знати?», а Сулейман перебуває під гнітом генеалогії влади: «На що я можу сподіватися?» Тільки третє запитання з відомої кантівської тріади поєднує їх:

«Що я маю робити?» Але й тут їхні шляхи розходяться: Роксолана йде за розумом, Сулейман — за силою.

Вся наша гідність і наш порятунок — у думці, в розумі. Тільки думка, мисль возвишає нас, а не простір і час, яких нам ніколи ні подолати, ні заповнити. В цьому відношенні Роксолана стоїть вище від Сулеймана, який змагався з простором і часом, тоді як вона змагалася тільки з стражданням і єдину зброю мала для цього — мисль, розум!

Автор цього роману вирішив піти шляхом якнайточнішого дотримання історичної істини, використовуючи для цього тільки вірогідні джерела і документи і жорстоко відкидаючи все непевне. Мимоволі виникала спокуса наповнити книжку якомога більшим числом документів, але знаючи, якими обтяжливими стають документи у багатьох сучасних книжках, автор намагався утримуватися від цієї спокуси, тільки вряди-годи включаючи в текст роману автентичні листи Роксолани (до Сулеймана і до польського короля Зигмунта Августа), уривки з деяких її віршів, взірці тогочасної стилістики з султанських фірманів, османських і вірменських хроністів та ще, ясна річ, зразки східної поезії.

«Роксолана» — це тільки роман. Автор зробив усе, що міг. Тепер настала черга для читача. Може, йому буде часом тяжко над сторінками цієї книжки. Авторові теж було нелегко. Історією не завжди можна втішатися — в неї треба ще й учитися.

Роксолана — легендарна дочка українського народу. П’ятнад­цятирічною сиротою потрапила вона до Туреччини і там зуміла зробити те, що не вдавалося жодній жінці. Вона стала улюбленою дружиною султана Сулеймана, який прислухався до її порад навіть у політичних питаннях, і 40 років полегшувала долю України, обе­рігаючи її від турецьких нападів. Тому автор багатьох історичних романів П. Загребельний просто не міг не звернути увагу на постать цієї дивовижної жінки.

У романі образ Роксолани надзвичайно привабливий. Вона з дитинства глибоко любила Україну, рідне містечко Рогатин і про­несла цю любов через усе життя. Про це свідчать її спогади, в яких постають яскраві образи батьків і земляків Роксолани. Навіть до­сягти висот влади, ця жінка не забуває рідну землю, цікавиться її долею і виділяє кошти на відбудову Рогатина. Більше того, все жит­тя вона стримувала султана від походів на землі України. Вже тільки за це Роксолана гідна пошани й поваги автор при написанні твору кори­стувався тільки історичними документами, тому образ Роксолани ще й історично правдивий, що додає йому привабливості. Тому мо­жна з усією впевненістю стверджувати, що пам’ять про цю надзви­чайну, мудру, розумну, добру, далекоглядну і прекрасну дочку Укра­їни житиме в віках.

Чотири століття пройшло з тих часів, а ім’я Роксолани не забу­ли легенди й історія. Більш того, у Стамбулі поряд із гробницею Сулеймана Пишного розташована усипальниця його жони Роксо­лани, єдиної в усій тисячолітній історії Османської імперії жінки з України, яка удостоєна такої честі.



Слайд 29. Звучить аудіозапис пісні «Про Роксолану» у виконанні О.Білозір на фоні змонтованого фільму з уривків кінофільму «Роксоляна: Настуня»
Слайд 30. ІІІ. Письменник і сценарист в одному обличчі

Слайд 31. За романами Павла Загребельного були поставлені п'єси«Хто за, хто проти», «День для Прийдешнього», «І земля стрибала мені назустріч», «З погляду вічності», «Межа спокою», «Розгін», «Євпраксія», «Роксолана», які з успіхом пройшли на сценах багатьох театрів України.

Слайд 32. За сценаріями Павла Загребельного поставлені фільми:

«Ракети не повинні злетіти» (1964, за участю М. Фігуровського),

«Перевірено — мін немає» (1965, у співавт.з Ю. Лисенком, О. Сацьким та П. Голубовичем),

«Лаври» (1972, т/ф, у співавт. з О. Сацьким),

«І земля скакала мені навстріч» (1975),

«Переходимо до любові» (1975, т/ф),

«Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф),

«Ярослав Мудрий» (1981, у співавт. з Г. Коханом),

«Розгін» (1983, т/ф, у співавт. з Г. Коханом і М. Резниковичем).

Про Павла Загребельного знято фільм «Сонет 29» (2000).



Слайд 33. «Ярослав Мудрий» - художній фільм, знятий режисером Григорієм Моханом

за сценарієм Павла Загребельного на кіностудії ім.. О.Довженка сумісно з

кіностудією «Мосфільм» у 1983 ¬році. Перша половина 11 сторіччя. Після

смерті князя Володимира київський престол завоював один з його синів – Ярослав. Фільм розповідає про боротьбу,¬яку вів новий київський князь з внутрішніми та зовнішніми ворогами Київської Русі. ¬В кінострічці

розвивається сюжет драматичної любові Ярослава Мудрого до простої дівчини Любави.

Слайд 34.«Ракети не повинні злетіти» -художній фільм знятий режисерами

Олексієм Швачко та Антоном Тімонішиним, за сценарієм Павла Загребельного та Миколи Фігуровського на кіностудії ім.. О.Довженка у

1964році.

Дія відбувається в Німеччині в 1944році. В тилу ворога випадково зустрічаються українець Михайло Скиба, американці Юджин і Перл, поляки Дулькевіч і Болеслав, англієць Кліфтон, югослав Атанасіо,німець Гейнц та інші. Долаючи безліч перешкод і небезпек, ці сміливі й мужні люди повинні

знищити центр по запуску ракет «Фау».

Слайд 35. «Лаври»

Жанр - виробнича драма

Режисер - Володимир Горленко

Рік - 1972

Фільм розповідає про людей "горячої" професії, робітниках трубопрокатного заводу. Молодий інженер, захоплений новаторством, зміг заохотити своїми ідеями трудовий колектив…

Слайд 36. «Провірено – мін немає» , художній фільм,знятий режисером Юрієм Лисенко за сценарієм Павла Загребельного на кіностудії ім.О.Довженка сумісно з кіностудією «Ловчек» фільм (Югославія) у 1965році. 20 жовтня 1944 рік Звільнений Белград святкує. Люди поки не здогадуються, що відступаючи, гітлерівці вирішили підірвати місто. На поверхні сапери перевіряють кожен

куточок міста і роблять напис «Перевірено ,

мін немає!» А заміновано глибоко під землею…

Врятувати Белград – складна, але не така вже нездійсненна місія. Групі радянських і югославських бійців вдається відвернути вибух.



Слайд 37. «І земля скакала мені навстріч!»

Рік 1975.

Багатопланова п’єса, яка порушує важливі проблеми розвитку нашого суспільства. Драматург досліджує процес взаємовідносин людей в сфері виробництва, вирішує гострі моральні конфлікти.

Слайд 38. ІV. ВШАНУВАННЯ ПАМ’ЯТІ

Талановитий український письменник Павло Архипович Загребельний понад чверть віку веде діалог зі своїми сучасниками – діалог повчальний, дотепний і цікавий...

Прикметною рисою нашого митця є невситима жага творення. Хоч ким і хоч де б він не був: рядовим на війні, студентом-філологом Дніпропетровського університету, співробітником журналу «Вітчизна», редактором «Літературної України» – завжди віддавався праці сповна.

За свідченням товаришів по перу, Павло Загребельннй — людина невпокійлива, пристрасна, відверта, вимоглива до себе й до інших, надто коли йдеться про ідейну позицію і майстерність у літературі. Він митець різносторонніх інтересів, майже фотографічної пам'яті, дотепного розуму, полемічного обдарування.



Слайди:

39. Збереглася батьківська хата,садиба в Солошині. Відкрито меморіальну

дошку.


40. У світлиці батьківської хати відвідувачі меморіальної кімнати можуть доторкнутись до духовних витоків багатотрудного та плідного життя П. .Загребельного, що зберігаються в речах письменника, його книгах. Тут зберігаються його авторучка, знамениті рогові окуляри,чашка для чаю, родинні світлини, ліжко, дерев’яні ночви з батьківської хати,кахля з гробниці Роксолани, героїні однойменного всесвітньовідомого роману.

41. В 2004 році до 80-річчя від дня народження письменника було облаштовано в Дніпропетровському університеті музейну кімнату. Дніпропетровський університет, де навчався Павло Загребельний з

1946 по 1951 роки визнано центром вивчення творчості письменника-класика.



42. Нашому українському класику присвячений фільм «Павло Загребельний.

Сонет 29» із серії документальних кінострічок «Обрані часом» кіностудії

«Контакт» студії 1+1 (2000)

43. В жовтні-листопаді 2012 року в галереї Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України діяла документально-книжкова виставка, присвячена життю й творчості Павла Загребельного. В експозиції вперше було оприлюднено матеріали, частина з яких тривалий час зберігалась під грифом «таємно». Це різноманітні фотографії, листування, редакційні й видавничі екземпляри романів, повістей, сценаріїв, рецензії на твори інших авторів тощо. Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.

44. .На виставці були представлені цінні експонати: речі, якими письменник

Користувався, друкарська машинка, окуляри, ручка, іконки. Всі особисті речі

для виставки були надані його дружиною, серед експонатів портрети

його батьків.



45. Не менш талановито Павло Загребельний писав п`єси та сценарії. В

експозиції був представлений робочий варіант кіносценарію «Київські

фрески», написаний у співавторстві з режисером Сергієм Параджановим.

46.Наказом Президента України від 05.02.2009 № 72 «Про увічнення пам'яті Павла Загребельного» передбачається щорічне проведення літературних вечорів,круглих столів, книжкових виставок,інших заходів присвячених літературній та громадській діяльності письменника, видання його

творів.


47. Павло Загребельний – важлива складова сучасної української

літератури, на творах цього письменника виросло кілька поколінь

українців. І ще не лише одне покоління оцінить надзвичайний талант

автора…



слайд 48. Звучить авторський вірш Приймак Людмили Анатоліївни.

Він знав усе,чого б не запитали.

Любив усе, що є навколо нас.

Не прагнув ані слави, ні медалей

А як отримував – до годості не задиравсь.

Його романи – віковічна слава,

Що несе сенс з минулого в сучасний світ.

І серця чистого й відкритого заграва

Життєвим кредом в творах струменить.

Це Миколай з життям тисячолітнім,

На сторінках душею пломенить,

О, скільки він всього в житті побачив,

І скільки він всього зміг пережить.

А патріарх наш пише, пише, творить.

Слова складаються з рядка, в рядок, в рядки

І Роксолану вже у даль завозять,

Та ні, - ви не подумайте, та не одну її, -

Усіх дівчат, квітучий цвіт Вкраїни,

Робили бранками за межами її,

Та Роксолана встояти зуміла,

Й допомагати рідній стороні.

Писав Павло, поєднував з сучасним,

З минулим іскорку у ньому він шукав,

Дивись, і Ярослав про Русь розкаже,

Про міць і волю розповість Богдан.

Ви знаєте, письменником родиться

Це треба мать велику честь й талан,

А щоб таким, щоб аж буяло серце,

Щоб із душі родилися слова,

Таким родиться треба іще вміти,

І мать на небі зірочку свою,

І так життя, і так людей любити,

І в твори вилити усю свою жагу.

Він був, та ні, він є Людина віковічна,

Він геній, патріарх, він України син,

І пам’ятати будем його вічно,



І ним написані безсмертнії книжки.
«Майстер слова, Письменник від Бога Павло Загребельний пішов в обійми Вічності. Нам залишається пам'ять – цей концентрований згусток болю і любові. Любові до нього, як Великого Українця і водночас Людини світу. До його слова, яке притягувало немов магніт, очі, наповнювало хвилюванням душу, бентежило, гріло, лоскотало, надихало, соромило, знетямлювало й отямлювало своєю чарівливою силою, щедрою безмежністю, філігранною розкішшю, красою й багатством, залюбленістю в рідну землю, її людей, в’їдливою іронією аж до сарказму, любов’ю і гнівом, гнівом і любов’ю. Слово Павла Загребельного, всотане з молоком матері, підслухане у народу, шукане і від-найдене у поетів, - рятувало слабодухих, спопеляло хамство і ницість. Його Cлово не зів’яне, не пропаде, не згине, не забудеться. Воно закарбоване на віки в Його творах і в серцях читачів. Мудрість Його, Доброта, сяєво Душі, нетлінний Розум, незгасний Дух – серед нас. Сьогодні qому було б дев’яносто.. Вінок непроминальної любові і невтолимої скорботи ми кладемо до ніг – Незабутнього, Неповторного, Невмирущого…»



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Слайд І. Патріарх української літератури iconКонспект уроку з української літератури для 7 класу вчителя української мови та літератури
Які твори художньої літератури Є. Гуцала ви читали? Чим вони вам запам’яталися? (Слайд 3)
Слайд І. Патріарх української літератури iconСлайд. Назва слайд. Слова Івана Лозки
Лозка учень фізико-математичного класу ноплчор глибоко розчарований прийшов додому
Слайд І. Патріарх української літератури iconРекомендаційний список літератури на допомогу викладачам української мови та літератури, класним керівникам та майстрам виробничого навчання
Григорович Шевченко – великий український народний поет, геніальний митець-новатор, основоположник нової української літератури та...
Слайд І. Патріарх української літератури iconУрок української літератури в 9 класі
Підготувала І провела вчитель української мови та літератури Салата Валентина Іванівна
Слайд І. Патріарх української літератури iconВідділ освіти
Лунгу Ганна Анатоліївна, учитель української мови та літератури, спеціаліст ІІ категорії зош І -ііі ст с. Кучурган Стоянова Зоряна...
Слайд І. Патріарх української літератури iconУроків з української літератури у 8 класі. Тема. Творчість Івана Малковича
Чернець Наталія Вікторівна, учитель української мови І літератури ІІ категорії загальноосвітньої
Слайд І. Патріарх української літератури iconМіська науково-практична конференція іппо ку імені Бориса Грінченка для вчителів української мови та літератури
Маланюк – одна з найяскравіших постатей вітчизняної літератури ХХ століття. Усією своєю творчістю поет прагнув сприяти відродженню...
Слайд І. Патріарх української літератури iconІсторичний роман п. Угляренка в контексті української літератури
Роботу виконано на кафедрі новітньої української літератури Інституту філології Київського національного університету імені Тараса...
Слайд І. Патріарх української літератури iconУрок української літератури в 11 класі Підготувала: Денисенко Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури
Остапа Вишні, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письменника та його житття;...
Слайд І. Патріарх української літератури iconПрограма співбесіди для осіб, які мають базову або повну вищу освіту з української мови І літератури для громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, при вступі на навчання для здобуття ступеня
Програму з української мови та літератури для вступників розроблено на основі чинних програм з української мови для 5-11 класів,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка