Слобожанщини



Сторінка1/5
Дата конвертації17.04.2017
Розмір0.76 Mb.
  1   2   3   4   5

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА ДЕРЖАВНА АДМІНІСТРАЦІЯ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ

ХАРКІВСЬКА ОБЛАСНА СТАНЦІЯ ЮНИХ ТУРИСТІВ

КРАЄЗНАВЧІ ШЛЯХИ

СЛОБОЖАНЩИНИ
(збірник інформаційно-методичних матеріалів)

(ІІ випуск)

м. Харків

2008 р.
Ми завжди повинні пам’ятати слова нашого славетного земляка, академіка Національної академії наук України, Голови Всеукраїнської спілки краєзнавців, Героя України П. Т. Тронька: „Саме краєзнавство є безцінною скарбницею збереження історичного досвіду багатьох поколінь, всього того найкращого, що витримало випробовування часом в сфері матеріальної і духовної культури. Ця скарбниця є тим своєрідним містком, який зв’язує покоління минулі з поколіннями сучасними і прийдешніми”.

Харківська обласна станція юних туристів продовжує випуск інформаційно-методичних матеріалів з різних напрямів краєзнавчої роботи. Випуск першого збірника „Краєзнавчі шляхи Слобожанщини” викликав значну зацікавленість у вчителів історії, географії, керівників краєзнавчих гуртків, юних дослідників Харківщини.

У другому збірнику подається інформація за такими напрямами краєзнавства:


  • Історичне краєзнавство (Старомерчицький палац – шедевр класицизму)

  • літературне краєзнавство (меморіальний музей-садиба Г. М. Хоткевича у с. Високий)

  • географічне краєзнавство (геологічні пам’ятки Харківщини та туристсько-рекреаційний потенціал Балаклійщини)

75-м роковинам Голодомору 1932-1933 рр. присвячено матеріал „Туристсько-екскурсійний маршрут „Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам Голодомору у Валківському районі”.

Указом Президента 2008 рік оголошено роком туризму в Україні. На обласний конкурс Малої академії наук України (секція географічного краєзнавства) юні науковці представили більше 20-ти робіт, присвячених туристським ресурсам Харківщини. Деякі з цих робіт увійшли до даного збірника („Туристсько-екскурсійні об’єкти Куп’янського району”, „ Туристські ресурси Лозівського району”)

Місто Харків все більше виступає не тільки як великий промисловий центр, а як культурний, мистецький, театральний центр. Читачам пропонується деякий інформаційний матеріал та маршрут екскурсії „Харків театральний».

Видання розраховане на вчителів, педагогів позашкільних закладів, юних краєзнавців, а також усіх, хто цікавиться Слобожанщиною.

Упорядники збірника:

Грицюта В.М. – методист Харківської обласної станції юних туристів

Грищенко Н.О. – методист Харківської обласної станції юних туристів

Відповідальна за випуск: Редіна В.А. – директор Харківської обласної станції юних туристів




З М І С Т

1. Грищенко Н. О. Туристсько-рекреаційний потенціал Балаклійщини
2. Сушко В. А. Меморіальний музей-садиба Г. М. Хоткевича у селищі Високий
3. Вовк О. В. Старомерчицький палац – шедевр класицизму


  1. Скриль І. А. Геологічні памятки Харківщини як складова

туристсько-рекреаційного комплексу
5. Редіна О. В. Харків театральний
6. Альбощий Іван Туристсько-екскурсійні об’єкти Куп’янського району


  1. Татаркін Геннадій Туристичні ресурси Лозівського району




  1. Железнова Т. Д. Туристсько-екскурсійний маршрут

Пам’ятники та пам’ятні знаки жертвам Голодомору у Валківському районі”

Список краєзнавчої літератури

ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ БАЛАКЛІЙЩИНИ
Чимало чудових, визначних місць на Харківщині приваблюють туристів. Одним з таких місць є Балаклійський край, який чарує своїми краєвидами, захоплює археологічними місцями та пам’ятками історії, викликає гордість за своїх відомих земляків. Балаклійщина має достатній природний та соціокультурний потенціал для розвитку туризму.
І. Природні умови та ресурси.

Балаклійський район утворений у 1923 році, згідно з постановою робітничо-селянського уряду України „Про адміністративно-територіальний поділ Харківщини”.

Адміністративним центром району є місто Балаклія.

Балаклійський район розташований на південному сході Харківської області.

Площа району — 1986,44 км2. Це — один із найбільших за площею районів області. В районі мешкає 92,6тис. осіб, у тому числі в міській місцевості — 57,3тис. осіб.

В орографічному відношенні район розташований у межах південних відрогів Середньоросійської височини. Долиною р. Сіверський Донець територія поділяється на правобережжя (південно-західна частина) та лівобережжя (північно-східна частина). Основними геоморфологічними елементами правобережжя є Берецько-Донецьке вододільне плато та верхня частина долини р. Берека з відмітками понад 200 м над рівнем моря. Ця територія має типовий яружно-балковий рельєф, на північному сході плато обривається до долини р. Сів. Донець крутим уступом. Лівобережжя — слабо розчленована, дренована балками та долинами річок рівнина.

Район лежить в межах Лівобережно-Дніпровсько-Приазовської північно-степової фізико-географічної провінції, належить до посушливої, дуже теплої агрокліматичної зони.

Гідрографічну сітку району утворюють річки басейну Сіверського Донця, який перетинає район з північного заходу на південний схід: Середня Балаклійка, Волоська Балаклійка, Крайня Балаклійка, Теплянка, Шебелинка, Чепіль та ін. Споруджено близько 140 ставків площею водного дзеркала 667,7га та Морозівське водосховище на р. Теплянці (104 га).

Найбільш поширені звичайні середньогумусні чорноземи. По схилах балок — чорноземи середньо- і сильнозмиті.

Лісами і лісовими насадженнями вкрито 29,3 тис. га. Переважаючі породи — сосна (близько 50 % лісовкритої площі) та дуб (34 %). Відсоток природних та напівприродних територій становить 34,85.

У районі існує 14 природно-заповідних територій: 1 регіональний ландшафтний парк, 11 заказників місцевого значення (2 — ландшафтних, 5 — ботанічних, 1 — загальнозоологічний, 2 — ентомологічних та 1 — загальногеологічний), комплексна пам'ятка природи та заповідне урочище.
ІІ. Сторінки історії

Балаклійщина була заселена близько 35-40 тис. років тому – в епоху пізнього палеоліту. Про це свідчать розкопки багаточисленних експедицій Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна та Єнакієвського товариства охорони пам'яток історії та культури.

На початку нашої ери на Балаклійщині з'являються сарматська і салтівська культури. У Х столітті в східноєвропейський степ прийшли орди печенігів, що зруйнували салтівські селища, але вони, в свою чергу, незабаром поступилися своєю владою туркам і половцям.

Саме тут, на берегах Донця, недалеко від міста Слов'янська, - як описав давньоруський автор у «Слові о полку Ігоревім», - у 1185 році трагічно завершився похід Сіверського князя Ігоря на половців.

У 1223 р. в басейн Сіверського Донця вторгуються орди Туши-Хана, сина Чингіз-Хана, а в 1241 р. - полчища Батия.

Ця небезпека змусила людей кидати обжиті місця, а територія перетворилася в "Дике поле".

Після повалення монголо-татарської навали цьому краю загрожує нова небезпека - кримські татари. У першій половині ХVІ ст. на південних кордонах Російської імперії споруджуються сторожеві пости, оборонні засічні лінії.

У 1571 р. вперше в історичних джерелах згадується про нинішню Балаклію, а в 1617 р. з’являється перша письмова згадка про Балаклійські землі в «Писцовой книге по городу Белгороду».

У 1663 році козацький отаман Яков Черніговець разом зі своїми українськими задніпровськими переселенцями заснував м. Балаклію, а також збудував кріпості на татарських бродах Сіверського Дінця - Андрієві Лози, Бишкин, Савинці та ін. Балаклійський полк проіснував до 1677 року, тоді ж його включили до Харківського.

У 1765 р. Балаклія стає центром Балаклійського комісарства Ізюмської провінції Харківського намісництва, з 1796 р. стала називатися Новосерпуховським (за ім'ям дислокованого полку, що прибув з підмосковного Серпухова). Історичне ім'я місту повернуто у 1891 р.

3 року в рік становище простих козаків та селян погіршувалось, вони потрапляли в залежність розбагатілої старшини та російських дворян.

Після скасування у 1861 році кріпацтва капіталістичні виробничі відносини стали домінуючими, але пережитки кріпосництва існували ще довгий час.

У 1875 р. в селі Андріївці було збудовано політичний каторжний централ.

Інтенсивний розвиток промисловості, формування таких нових промислових центрів як Харків, Донбас, Придніпров'я, зумовив масштабне будівництво залізниць. У 1919 р. запрацювала залізниця, що з'єднала Харків з Донбасом через Зміїв, Балаклію, Ізюм.

Роки першої російської революції 1905-1907 р.р Балаклійщина пережила без значних революційних потрясінь, але І світова війна принесла великих страждань цьому краю.

Прискорену військову підготовку у Балаклії, пройшли тисячі солдат, в т. ч.:

- у 1915-1917 рр. – військову службу в м. Балаклія та смт. Савинці проходить майбутній маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков.

- у 1917 р. – військова служба в м. Балаклія І. М. Манагарова, у майбутньому генерал-полковника, Героя Радянського Союзу, командувача 53-ю армією, яка в 1943 році звільняла Харків та південно-західну частину Харківської області від німецько-фашистських окупантів.

У 1917 році у Балаклії був сформований комітет, що визнавав лише владу Центральної Ради. В населених пунктах відбувалися багаточисленні демонстрації проти війни, царизму.

У січні 1918 року тут була проголошена радянська влада. Процес цей пройшов мирно, без яких-небудь ексцесів.

У 1923 році Балаклія стала районним центром однойменного району.

Життя людей було складним. Велика посуха 1921 року принесла голод. Життя стабілізується лише в 1924 році. Разом з тим, нова хвиля голодомору пронеслася над краєм у 1932-1933 роках.

У 1936 році – Балаклію відвідав один із провідних військових діячів СРСР М.М.Тухачевський. Згодом на допитах у НКВС йому це зарахується як шпигунська поїздка на користь фашистської Німеччини.

У 1938 році – Балаклія одержує статус міста.

Глибоких ран Балаклійщині завдала Велика Вітчизняна війна. Були спалені села: Червона Гусарівка, Байрак, Криничне, половина Лагерів та Новоселівки міста Балаклія.

Німецька окупація продовжувалась з 10 грудня 1941 року до 5 лютого 1943 року.

Більш ніж 30 тис. жителів району воювали на фронтах війни в лавах Радянської Армії та понад 200 в партизанських загонах.

На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 8 тис. балаклійців, під час окупації 200 чол., заслано в Німеччину близько 2 тис. чол. На території району загинуло 18 тис. бійців Червоної Армії, які звільняли район від німецько-фашистських загарбників.

Початок визволенню поклала переможна Сталінградська битва. В ніч з 5 на 6 лютого 1943 року війська 172-ї стрілецької дивізії генерал-майора Ф.І. Толбухіна звільнили місто Балаклію.

Балаклійський район було звільнено військами 172-ї, 263-ї, 35-ї стрілкових гвардійських дивізій 6-ї Армії під командуванням генерал-лейтенанта Ф.М. Харитонова.

Жителі району, які отримали високі урядові нагороди в роки війни:

Василь Тимофійович Уваров, народився в с. Мілова в 1919 році, Герой Радянського Союзу.

Борис Демидович Шевченко, народився в смт. Андріївка в 1904 році, Герой Радянського Союзу.

Микола Пилипович Матерієнко, народився в с. Михайлівка в 1922 році, Герой Радянського Союзу.

Іван Васильович Тимофієнко, народився в смт. Савинці в 1919 році, Герой Радянського Союзу.

Іван Архипович Усенко, народився в с. Миронівка Первомайського району в 1925 році, Герой Радянського Союзу.

Йосип Тихонович Петченко, народився в 1901 році в м. Балаклія, Герой Радянського Союзу.

Костянтин Архипович Краснокутський, народився в с. Залиман в 1914 році, Герой Радянського Союзу.

Олексій Романович Гнечко, народився в с. Червона Гусарівка в 1900 році, Герой Радянського Союзу.

Мотрона Семенівна Ноздрачова, народилася в с. Вовчий Яр, повний кавалер Ордена Слави.

Семен Васильович Григоренко, народився в м. Балаклія в 1916 році, Герой Радянського Союзу.
ІІІ. Об’єкти туризму Балаклійщини

3.1. Ландшафтний заказник місцевого значення

«Крейдянська лісова дача»

Охороняється фрагмент долинного ландшафту р. Сів. Донець. Тут домінує дубово-сосновий субір, зростають посадки сосни звичайної віком близько 50 років, які є еталоном створення ґрунтозахисних насаджень на піщаних аренах. Це ліси І групи зеленої зони м. Балаклія, які мають суттєве водоохоронне, ґрунтозахисне та кліматологічне значення. Вони є регуляторами рівня ґрунтових вод та водного режиму р. Сіверський Донець. У підліску трапляються рідкісні чагарники — барбарис звичайний, аморфа кущова. В трав'яному ярусі чисельні лікарські види рослин. Об'єкт має наукове, природоохоронне, лісогосподарське значення.



3.2. Регіональний ландшафтний парк

«Ізюмська лука»

«Ізюмська лука» — є форпостом лісу в степовій зоні Харківщини, де пролягає південна межа природного ареалу сосни звичайної, яка формує своєрідні пристепові бори. Тут на площі 76 га виділені генетичні резервати цього виду.

Парк розташований в долині р. Сів. Донець, де представлено значне різноманіття типів природної рослинності: соснові ліси, заплавні листяні ліси, справжні та засолені луки, водна та прибережна рослинність. В корінних деревостанах природного походження окремі дерева сосни звичайної, дуба звичайного, тополі білої вражають своїми велетенськими розмірами і досягають 100-150-річного віку. Особливо цінними є рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України. Флора парку дуже різноманітна. В її складі значна кількість лікарських, декоративних, медоносних, їстівних та рідкісних і зникаючих видів рослин і грибів.

Із рідкісних видів ссавців тут мешкає видра річкова (Європейський Червоний список, Червона книга України), горностай, норка європейська, борсук (Червона книга України). Можливе мешкання хохулі звичайної (Європейський Червоний список, Червона книга України). На території знаходяться поселення бобра річкового, занесеного до Червоних списків Харківської області.

Цей природний комплекс має велику рекреаційну цінність, особливо для розвитку зеленого туризму, рибальства, мисливства та відпочинку.

Багатий Балаклійський край не тільки природою, але й визначними людьми та місцями.

Багато уродженців Балаклійського району залишили вагомий слід в історії краю і досі їх імена згадують, ними гордяться жителі району. Серед найбільш відомих людей світу у Балаклійському районі народилися, жили і працювали такі діячі:

Григорій Данилевський, письменник (с.Пришиб);

Яків Едельштейн, відомий географ (м.Балаклія);

Михайло Зеленін, відомий лікар-ортопед (с.Лозовенька);

Всеволод Аверін, відомий художник-графік (с.Чепіль);

Оксана Петрусенко (Ксенія Бородавкіна), видатна співачка (м.Балаклія);

Микола Дукин, відомий перекладач, прозаїк, поет;

Петро Шелест, перший секретар ЦК Компартії України, Герой Соціалістичної Праці (смт.Андріївка);

Олександр Засядько, міністр вугільної промисловості СРСР, заступник Голови ради Міністрів СРСР, Герой Соціалістичної Праці (с.Чепіль).

Балаклійщина гордиться своїми спортсменами: Алла Солодка, Марина Білаш, Сергій Блудов, Людмила Бородавкіна, Олександр Швед – чемпіони України з легкої атлетики. Давид Кльонов – 5-разовий чемпіон світу і 14-разовий чемпіон України в гирьовому спорті серед спортсменів-ветеранів. Один із його результатів офіційно зафіксований і внесений до реєстру Книги рекордів Гінесса.

Балаклійський край багатий на пам’ятки культури, які можуть представляти потенційний інтерес для туристів.

3.3. Пам’ятка Слобожанщини –

Балаклійський краєзнавчий музей.

У 1989 році в одній із будівель Балаклії – пам’ятнику архітектури першої половини XIX ст. – відкрито Балаклійський краєзнавчий музей. Фонд музею налічує близько 6000 експонатів різних періодів історії краю.

У музеї працює три експозиції:

3.3.1. „Етнографія рідного краю”

Речі, що зібрані в експозиції (фотокартки, посуд, меблі, музичні інструменти) відображають життя інтелігенції, військових, купецтва, дворян кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

Г. П. Данилевський, автор історичних романів і повістей: „Сожженная Москва”, „Княжна Тараканова”, „Мирович”, „Потемкин на Дунае”, „На Индию” та інших творів другої половини ХІХ ст. займає у цій залі почесне місце. Народився відомий письменник 14 квітня 1829 року в селі Данилівка, біля мальовничого Дінця на Ізюмщині, але довгий час жив і працював на Балаклійщині, родовою маєтністю якого було село Пришиб, під Балаклеєю. Початкову освіту отримав у Москві, а вищу у Санкт-Петербурзькому університеті. Під час відряджень по губерніям займався вивченням стародавніх рукописів. У 1857 році переїхав до Харківської губернії, де 12 років виконував різні громадські обов’язки. У 1867-1868 рр. Г. П. Данилевський був представником Харківського губернського земства в Петербурзі. У кінці 60-х років він на постійне проживання переїжджає до Петербурга. Данилевський любив Слобідську Україну, яскраво змальовував у своїх творах життя і побут українського народу. Він писав і друкував вірші, а також перекладав Шекспіра, Байрона, Міцкевича. Крім цього, він написав ряд оповідань і нарисів, присвячених відомим діячам української науки і культури: письменнику Г. Ф. Квітці-Основ’яненку, засновнику Харківського університету В. Н. Каразіну, видатному українському філософу Г. С. Сковороді. Помер Данилевський у Петербурзі, але поховали його у селі Пришиб.

Уявлення про жителів Балаклійської слобідки, їхні речі побуту, одяг, промисли, вірування дає експозиція „Етнографія рідного краю”, яка налічує близько 300 речей.



3.3.2. „О. Петрусенко – видатна українська співачка”

Експозиція присвячена нашій землячці, народній артистці Оксані Петрусенко (1900-1940). Тут ви маєте можливість почути голос „українського соловейка”, українські народні пісні, її улюблені партії з опер Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”, М. Лисенка „Наталка-Полтавка” та інші. Народилась Оксана Андріївна в Балаклії в бідній сім’ї. Нестатки, постійні злидні змусили її батьків податися на заробітки. Дівчинка залишилась на вихованні у бабусі, яка щедро ділилася з нею скарбами своєї душі. Маленька Оксана довгими вечорами слухала її пісні і на все життя запам'ятала та полюбила чарівні українські мелодії.

Залишившись удовою, мати забрала дівчинку до себе в Севастополь. Все важчим ставало життя і п'ятнадцятирічна дівчина пішла працювати на завод. Революційна хвиля, яка докотилася до берегів Чорного моря, вирішила і долю майбутньої артистки. Вона почала виступати на самодіяльній сцені. У складі Українського пересувного музично-драматичного театру, до якого вступила, вона виступала перед бійцями Перекопського фронту, жителями міст і сіл України, її чарівний голос знаходив вдячного слухача. До речі, прізвищем Петрусенко О. А. забов'язана Бойченко Петру Павловичу. Коли Оксана на пробах виконала арію Петра із опери Лисенка „Наталка-Полтавка”, він захоплено промовив: „Яка ж ти Бородавкіна, ти ж Петрусенко!” Так сталося, що балаклійці довго не знали, що співачка Оксана Петрусенко - то їхня землячка, Оксана Бородавкіна. 1920 року Оксана Андріївна вступає на театрально-драматичні курси, водночас вчиться у корифеїв української сцени М. К. Заньковецької і П. Г. Саксаганського. Згодом повернувшись до пересувного театру, здійснює гастрольні поїздки по Україні, Росії, Середній Азії. З успіхом виконує арії з українських класичних опер „Наталка-Полтавка”, „Запорожець за Дунаєм”, співає українські народні пісні. В 1927 р. О. А. Петрусенко стає солісткою Казанського оперного театру. У 1934р. вона стає солісткою Київського оперного театру та балету ім. Т. Г. Шевченка. Обдарованість, наполеглива робота дали можливість молодій актрисі піднятися до рівня видатних співаків того часу М. І. Литвиненко- Вольгемут, І. С. Паторжинського, Б. Р. Гмирі, І. С. Козловського та інших. У 1936р. була нагороджена орденом «Знак Пошани». Народною артисткою України повернулася Оксана Андріївна на свою рідну Балаклійщину.

О. А. Петрусенко померла у 1940 р., її смерть була важкою втратою для балаклійців і для всіх українців. П. Тичина писав про О. Петрусенко так:

„Співала дзвінко, дуже, незрівнянно,

А голос був із щирого срібла

Ой рано, рано, дуже рано,

Оксана, ти від нас пішла.”

Дізнатись про життєвий і творчий шлях Оксани Андріївни допомагають численні експонати, фотографії, книги, платівки, особисті речі відомої співачки.

У краєзнавчому музеї експонують портрет співачки, її бюст роботи київського скульптора Г. Петрашевич, особисті речі, багато фотографій. Великий інтерес викликають численні афіші про спектаклі та концерти народної артистки Української РСР, кавалера ордена „Знак Пошани” Оксани Андріївни Петрусенко.



3.3.3. „Балаклійщина в роки Великої Вітчизняної війни”

Численні документи, фотокартки, листи грамоти, нагороди, особисті речі та зброя дають повну картину про бойові дії Червоної Армії та партизан у період з жовтня 1941 по березень 1943 років, а також про участь наших земляків у Великій Вітчизняній війні.

Також у цьому розділі музею представлена постійнодіюча міні-виставка „Мій біль, Афганістан”.

3.4. Андріївська церква у селі Андріївка

(пам'ятка архітектури ХІХ сторіччя)

Православна церква в сел. Андріївка присвячена святу Народження Пресвятої Богородиці, яке відзначають 21 вересня щорічно.

Церква в селищі Андріївка Балаклійського району відноситься до ХІІ –Благочинницького округу. Благочинний - наставник Свято-Вознесінського храму м. Ізюма Романчук Йосип Миколайович. В теперішній час священник Андріївської церкви – отець Миколай.

На подвір’ї храму праворуч знаходиться башня, на якій висять дзвони. Ці дзвони використовуються для того, щоб викликати віруючих на молитву і оповіщати про важливі богослужіння у храмі.

Всередині церква розділена на три частини: притвор, середня частина храму, де люди моляться та алтарь, де відбуваються богослужіння і знаходиться головне місце в усій церкві – святий престол, на якому здійснюються тайна святого причащання.

Справа від Царських Врат – ікона Ісуса Христа, яка зображена з відкритою книгою, і на цій книзі написано: «Заповедь новую даю вам. Да любите друг друга». Справа від ікони Спасителя розміщена так названа «Храмова» Ікона, в даному випадку Народження Пресвятої Богородиці

В церкві знаходиться розп’яття Ісуса Христа, каміння під розп’яттям символізують гору Голгофу.

3.5. Станція юних натуралістів

(міні-зоопарк)

Балаклійська районна станція юних натуралістів була заснована в 1982 році. В той час займала лише одну кімнату. Минали роки, із одної маленької кімнати вона перетворилася в цілісний науково-дослідницький комплекс, стала однією з передових позашкільних закладів області . РайСЮН розміщена в міській зоні, займає площу 186 м2.

На її території побудовано 16 літніх і 10 зимових вольєрів, теплиця-оранжерея, парник, водойми для водоплаваючих птиць, квітники. Зараз на станції юних натуралістів працює 4 відділи: зоології, краєзнавства, біології, музей.

На базі відділу „Зоологія” працює мікрозоопарк - єдиний в Україні з позашкільних навчальних закладів. Тут знаходяться 36 видів екзотичних птахів та тварин, серед них страус Ему, золоті, королівські, мисливські, серебристі фазани, павліни, цесарки, мандаринки, крякви, казарки, журавель-красавка, чорнобурки, сурок, єнотовидна собака та ін. У мікрозоопаркі юннати проводять акліматизацію екзотичних видів птахів. Мікрозоопарк дає можливість проводити науково-дослідницькі роботи.

З 1998 року на базі відділу „Краєзнавства” Балаклійської СЮН працює природничо-краєзнавчий музей. У музеї зібрано 200 експонатів, що розміщені у 4 експозиціях: „Мій рідний край, моя ти Слобожанщино”, „Доріжками рідного краю”, „Птахи нашого краю”, „Морські тварини”. Мета відділу - забезпечити вихованців поглибленими знаннями про навколишнє середовище, сформувати еколого-натуралістичну культуру особистості, залучити до практичної роботи. На базі музею проводяться семінари, екологічні конференції. При музеї працює школа юного екскурсовода. За рік юннатами проводиться близько 150 екскурсій.

Відділ „Біології” включає до себе мікродендропарк, парник, теплицю, науково-дослідницьку ділянку, квітник. У відділі зібрана колекція екзотичних, кімнатних і овочевих рослин. Серед них лимон, манстера делікатесна. Юні рослиноводи використовують науково-освітні програми, такі як „Насіння-ІІ” з вирощування томатів, насіння яких побували у космосі і під водою.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Слобожанщини iconМетодичні рекомендації до навчальної програми факультативного / спеціального курсу «Православна культура Слобожанщини» для учнів 8-хкласів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів І форм власності з українською
«Православна культура Слобожанщини» для учнів 8-хкласів загальноосвітніх навчальних закладів різних типів і форм власності з українською,...
Слобожанщини iconЛітературними стежками Слобожанщини
Харківщини, розмаїттям тем І мотивів їх творчості, шляхом інтеграції літератури рідного краю з іншими видами мистецтва
Слобожанщини iconПрограма курсу за вибором «Православна культура Слобожанщини»
Батинський А. В., Войтенко Н. М., Воропаєва В. В., Дубініна С.І., Клімова С. В., Костюк І. О., Мацегора З. М., Татаринов М. В., Ухань...
Слобожанщини iconТема. Природа рідного краю в поезії Якова Щоголіва
Слобожанщини у творчості Я. Щоголіва; навчити учнів спостерігати рослинний І тваринний світ
Слобожанщини iconБіографія письменника
Білопілля в Лебединськім повіті Слобожанщини, Сумської області в чумацько-селянській сім'ї. Дід по матері орендував маєток у селі...
Слобожанщини iconСуми старовинне місто понад мальовничим Пслом, що несе свої води до Дніпра
Це колоритне місто Слобожанщини з установленими традиціями та великою культурної спадщиною, багатою на визначні імена
Слобожанщини iconІнформація з таких питань: положення про Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді «Моя Батьківщина Україна»
Випуск перших збірників «Краєзнавчі шляхи Слобожанщини» викликав значну зацікавленість у вчителів історії, географії, керівників...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка