Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи



Сторінка6/7
Дата конвертації15.04.2017
Розмір1.05 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7

Ремінісценція (від лат. rеmіnisсеntіа - спогад) - один із видів творчих взаємовпливів, який полягає в запозиченні окремих елементів з творчості попередників; риси в художньому тексті, які нагадують інший твір (образи, мотиви, цитати, сюжетні ходи, деталі тощо), своєрідна паралель до першотексту: вільне відтворення, варіація образу, подробиці вислову, ритмо-мелодійної конструкції, іншого мікроскладника в новому ідейно-художньому контексті. На відміну від інших видів запозичення ремінесценції можуть бути літературними і паралітературними (публіцистичними, суспільно-політичними, філософськими тощо). Постають переважно на грунті національної традиції, коли існує відповідний високо оцінюваний взірець (жанровий, стилістичний, версифікаційний). Міжлітературні ремінісценції можливі, якщо чужомовний твір у перекладі став органічним складником національного літературного процесу, або коли автор добре обізнаний з іншою літературою, сприймаючи її в оригіналі (або обидва чинники діють разом). У більшості випадків ремінісценція не усвідомлюється письменником, але можливі і усвідомлені: внутрішньолітературні, між літературні. Метою усвідомленої ремінісценції є підкреслення традиції, створення емоційного тону (героїка, гумор, сатира) або полеміка з традицією, якшо заперечення скероване на використовуваний першотвір, або перифраз, коли заперечується третій об’єкт. У таких випадках ремінісценція може набувати не лише часткового, але й структуротвірного значення. Ремінісценція-пародія та ремінісценція-перифраз розраховані на те, що першоджерело відоме читачеві, бо лише за цієї умови читацьке сприйняття адекватне авторському задумові. Одним із провідних прийомів ремінісценція стає в літературі постмодернізму.

Роди літератури - визначаються за різними ознаками з погляду способів наслідування дійсності, типів змісту, категорій гносеології (об'єктивне - суб'єктивне), формальних ознак, психології. Незважаючи на розмитість визначень міжродових границь і достаток проміжних форм (ліроепічна поема, лірична драма), у кожному творі, як правило, можна виділити родову домінанту: оповідання про подію (епос), суб'єктивно-емоційне міркування (лірика), діалогічне зображення подій (драма).

Роман (від фр. roman — романський) — найбільш поширений у XVIII - XX ст. епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів. Крім оповіді (виклад від першої особи) або розповіді (виклад від третьої особи), роману властива пряма мова персонажів (у вигляді діалогів, монологів), описи, авторські відступи, а також невласне пряма мова (коли авторський виступ насправді представляє думки персонажа). Роман ХХ століття - це різноманітні типи й різновиди роману, при формуванні яких виразно спостерігається змішування жанрів. Єдиної класифікації різновидів роману немає. Розрізняють романи за змістом: роман автобіографічний; роман біографічний; роман історичний; роман пригодницький; роман соціально-побутовий; соціально-психологічний роман; роман фантастичний; роман філософський; роман детективний; роман крутійський; роман науково-фантастичний; роман тенденційний; роман географічний; роман сатиричний. За напрямком: роман готичний; роман просвітницький; роман середньовічний; роман бароковий; роман сентиментальний; роман романтичний; роман постмодерний. За формою: роман у віршах, роман у листах, роман у новелах, роман – хроніка, роман-репортаж, роман-памфлет, роман-притча, роман-алегорія, роман-сага, роман-епопея, роман-ріка, роман з продовженням, графічний роман. Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман просвітницький, середньовічний, бароковий, сентиментальний, романтичний, екзистенціалістичний тощо. За часом розгортання сюжету — історичний (зображуються минулі події), сучасний (зображуються теперішні події), роман про майбутнє (зображуються передбачені автором події, наприклад, у науково-фанастичному романі). За тематикою чи зображуваним середовищем — урбаністичний роман, мариністичний роман, часом їх вважають підвидами роману, класифікованих за змістовим принципом, (наприклад, автобіографічний роман — різновид біографічного, роман на тему села — різновид соціального, родинний роман — різновид сімейно-побутового). За типом написання: Бальзаківський роман, Тургенівський роман, Фолкнерівський роман, Самчуківський роман тощо. Пов'язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, романи утворюють дилогії, тетралогії та цикли.

Роман-біографія - жанровий різновид роману, в центрі опису якого життя певної історичної особи: вченого, полководця, письменника, митця, суспільного діяча тощо. Біографічний роман спирається на документи, водночас значна роль у ньому відводиться художньому вимислу, який белетризує твір, нерідко заповнює прогалини у біографічних даних. Продуктивний жанр літератури ХХ ст. Приклади біографічного роману — «Біографія Ф.Тютчева» І.Аксакова, «Величне і земне» Дж.Вейса, «Молодість короля Генріха IV» Г.Манна, «Тарасові шляхи» О.Іваненко, «Дочка Прометея» М.Олійника, «Сторонець» Р.Андріяшика, «Марія Башкирцева» М.Слабошпицького та ін. Значна доля біографізму — в романах «Мертва зона» Є.Гуцала, «Чайка» Д.Бузь. Документально-біографічна проза в останній третині ХХ – початку ХХІ ст. оновила вже відомі жанрові форми (біографія-есе, біографічна новела, роман-есе, мемуарний роман, роман-дослідження тощо) і збагатилася численними жанровими різновидами та міжжанровими гібридними модифікаціями (псевдобіографія, біографія-самосвідоцтво, роман-факт, роман-мозаїка, роман-пошук, роман-монтаж, біографічний пунктирний роман, повість-документ, пошукові мемуари, біографічний інтелектуальний бестселер тощо). Документально-біографічна проза останньої третини ХХ – початку ХХІ ст. представлена творами українських авторів: Л.Бойка, Л.Большакова, М.Слабошпицького, І.Стебуна, О.Шугая. Світовий контекст представляють: П.Акройд (Великобританія), Б.Бурсов (Росія), Д.Гранін (Росія), Ю.Дружніков (США), Ю.Лотман (Росія), А.Перес-Реверте (Іспанія), Д.Фарнан (Великобританія), М.Чванов (Росія).

Роман в романі – роман, композиція якого побудована за принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. Принцип запозичено із музики: контрапунктом називається вид багатоголосся, у якому всі голоси є рівноправними. В російській літературі найяскравішим прикладом роману в романі вважається твір М.Булгакова «Майстер і Маргарита».

Роман-есе - літературний твір, який має жанрові особливості романа і есе, жанр прозового твору невеликого об’єму і вільної композиції. Виражає індивідуальні враження і міркування автора з конкретного приводу і не претендує на вичерпне трактування теми. Передбачає художній вимисел і домисел, ставить за мету виявити характери героїв, психологію їхніх вчинків і дій, повідомляє про гіпотетичне висвітлення автором цілого ряду дискусійних проблем, налаштовує на читання неспішне, на читання-співроздуми або дискусію з автором. Жанр романа-есе дозволяє автору органічно вплітати в розповідь як ігрові так і документальні уривки: цитати з книг, літописів, бесід із сучасниками, історичні дослідження, публіцистичні відступи, філософські формули, відкриті листи, полеміку і дискусії, елементи інтерв’ю і репортажі. (В.Чемерис, В.Чивиліхін та ін.)

Роман-міф - епічний твір значного обсягу, у якому використані особливості міфічного світобачення: вільне повернення від історичного (лінійного) до міфічного (циклічного) часу, сміливе поєднання реального та ірреального (елементи магічного реалізму). Зазвичай міф - це не єдина сюжетна лінія, він співвідноситься з різними історичними та сучасними темами. Для роману-міфу характерна ситуація, коли в сучасних явищах прозирає минуле й майбутнє. (М.Булгаков, «Майстер і Маргарита»)

Роман-памфлет - синтетична жанрова форма публіцистики, яка характеризується поєднанням у собі різних видів жанрового змішування – міжжанрове (міжродове і внутріродове) та внутріжанрове. Яскравий приклад такого роману – «Війна з саламандрами» К.Чапека: змішування художнього та публіцистичного жанрів, пародіювання газетних заміток, наукових трактатів, політичних програм і лозунгів (міжродове); звернення до міфічних повір’їв (внутріродове); риси різних підвидів роману – фантастичного, сатиричного, антиутопії, роману-міфу тощо (внутріжанрове).

Роман-парабола - термін, що позначає близький до притчі жанровий різновид у драмі та прозі XX століття. З погляду внутрішньої структури парабола - алегоричний образ, що тяжіє до символу, багатозначного іносказання (на відміну від однозначності алегорії та односпрямованого другого плану притчі); іноді параболу називають «символічною притчею». Наближаючись до символічного, алегоричного, план параболи не пригнічує предметного, ситуативного. У творах цього жанрового різновиду кожен елемент сюжетної структури твору зіставляється з якимсь віддаленим за своєю природою від цього елемента предметом і припускає відкритий фінал. У зарубіжній літературі XX ст. до творів такого характеру відносять твори В. Голдінга, Е. Хемінгуея, В.Фолкнера, М.Фріша, різні утопії та антиутопії Дж.Оруелла, Г.Гріна, С.Лема, Дж. Апдайка тощо.

Роман-репортаж - синкретичний роман, у якому художній дискурс поєднується з документальним; твір, написаний за реальними подіями. Основні характеристики роману-репортажу: розповідь від імені автора або діючої особи, яка спрямована на «ефект присутності»; «хронометричність»; фактографічність викладу; динамічність сюжетної лінії; соціально-політична злободенність проблематики; невеликий об’єм тексту тощо. Жанр з’явився на початку 20 ст. в Германії, особливо популярним був у французькій (А. де Сент-Екзюпері) та в американській (Н.Мейлер) літературах.

Романтизм - літературний напрям, що виник наприкінці XVIII століття в Німеччині на противагу класицизму та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX століття. Термін «романтизм» упроваджують його перші представники — німецькі романтики. Романтизм можна розглядати як своєрідний відгук на соціальні та економічні зміни в житті Європи наприкінці XVIII ст. (Велика Французька революція, промисловий переворот в Англії). Романтики виступили проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Справжнім здобутком романтизму є те, що він проголосив абсолютну свободу творчості. Подібно до сентименталістів, романтики виступили проти класицистичного культу розуму. Основна увага в романтизмі приділяється не раціональному, а почуттєвому, не зовнішньому, а внутрішньому, не об'єктивному, а суб'єктивному. Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «романтична іронія». Іншим засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск. Він розглядається романтиками як один з основних прийомів зображення. Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, зазнають страждань у суперечливому непізнаваному світі, а весь напрям знаменується так званим «космічним песимізмом», настроями безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи» (термін належить німецькому письменникові Жану Полю). «Світова скорбота» властива ліричним героям Дж.Леопарді, А.де Віньї, А.де Ламартіна, М.Лермонтова, Ф.Шатобріана, А. де Мюссе, Б. Констана, а особливо — Дж. Г. Байрона. Образ романтичного героя створюється за принципом контрасту з реальними рисами сучасника (романтичний герой — людина великих пристрастей, глибоко незадоволена дійсністю, здатна на незвичайні вчинки). Заглибленість у внутрішній світ людини зумовила розвиток ліро-епічних жанрів, найпопулярнішим з яких стала романтична поема (Дж.Г.Байрон, Шеллі, О.Пушкін, Ш.Петефі, Т.Шевченко). Зароджується жанр історичного роману, основоположником якого є В.Скотт, фантастичної повісті (Гофман, Е.По, Є.Гребінка).

Роман-щоденник - літературний жанр, який використовує щоденникову форму, стилізуючи її. Лiтературно-побутовий жанр, фiксацiя побаченоï, почутоï, внутрiшньо пережитоï подiï, яка щойно сталася. Традиційно щоденник пишеться для себе i не розрахований на публiчне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебiльшого у монологiчнiй формi, хоча може бути й внутрiшньо дiалогiчна (полемiка iз самим собою, з уявним опонентом тощо). Цi ознаки особистого щоденника сприяли його поширенню у худочнiй лiтературi, особливо наприкiнцi XVIII ст., коли поглиблювався iнтерес до людськоï душi, що притаманне сентименталiзму. Певнi особливостi щоденника використовувались у пригодницькiй лiтературi (Ж. Верн), фiлософських текстах (С. К‘єркегор), присутні у творчості Ф.Достоєвського, М.Гоголя, Г.Белля, Ж.-П.Сартра та ін. В украïнськiй лiтературi вiдомi щоденники, написанi Т. Шевченком, О. Довженком, У. Самчуком та iн.

Роман у віршах - різновид змішаного жанру, який поєднує багатоплановість, епічні принципи розповіді з суб’єктивністю, притаманною ліричним творам. У романі у віршах використовуються як епічні (розвиток сюжету, характерів), так і ліричні засоби зображення, у розповідь включається ліричний герой. У розвитку сюжету і розкритті характерів помітну роль виконують ліричні відступи. Романи у віршах відзначаються підвищеною емоційністю. Межують з жанром роману у віршах драматична поема, віршована повість. Першим романом у віршах був середньовічний анонімний твір "Флуарі Бланшефлер". Жанр розвинувся в добу романтизму у творчості Дж.Байрона, А.Міцкевича, О.Пушкіна. У XX столітті до нього зверталися такі поети, як Б.Пастернак, Я.Колас, М. Рильский, І.Багряний, В.Барка, Л.Костенко.

Рубаї - чотиривірш, як правило, філософського змісту, у якому перший, другий і четвертий рядки римуються за схемою ааба чи аааа (різновид монорими); жанр медитативної лірики, запозичений із фольклору таджиків і персів, одна з найпопулярніших форм у ліричній поезії народів Сходу. Першим у письмову поезію форму вірша у вигляді рубаї ввів таджицький і перський поет Рудакі, родоначальник поезії на фарсі (860—941). Розквіт рубаї припадає на XI століття, він пов'язаний із творчістю Омара Хайяма та Абу Саїда, у ХІІ ст. - Нізамі Гянджеві. Рубаї - це викінчений мініатюрний віршовий твір, що виражає певну думку, підкреслену в останньому рядку строфи. Перший бейт (дворядковий вірш) є засновком, третій висновком, який посилюється афористичним виразом в останньому рядку. Відомі рубаї-драми, рубаї-описи, рубаї-панегірики. Сукупність рубаї називають рубаятом. До жанру рубаї в російській літературі зверталися В. Брюсов, Л. Озеров; в українській - Д.Павличко, В.Мисик, М.Бажан, В.Ляшкевич та ін.


С


Сарказм (гр. терзання) - один з видів сатиричного викриття, вищий ступінь іронії, уїдлива насмішка, яка може відкриватися позитивним судженням, але в цілому завжди містить негативне забарвлення і вказує на недоліки людини, предмета чи явища. Як і сатира, сарказм містить в собі боротьбу з ворожими явищами дійсності через осміяння їх. Нещадність, різкість викриття - відмітна особливість сарказму. На відміну від іронії, в сарказмі знаходить своє вираження вищий ступінь обурення, ненависть. У сарказмі обурення висловлюється цілком відкрито. Об’єктом сарказму виступають, як правило, речі небезпечні, різко негативні й аморальні. Завдяки своїй безпосередній ударності, сарказм є формою викриття, однаковою мірою притаманною публіцистиці, полеміці, ораторській мові, художній літературі. Саме тому сарказм особливо широко використовується в умовах гострої політичної боротьби. Розвинена політичне життя Греції і Рима породила високі зразки сарказму у Демосфена, Цицерона та Ювенала. Глибоким сарказмом пройнята творчість Ф.Рабле, Ф.Вольтера, Дж.Свіфта, М.Лермонтова, Т.Шевченка та ін.

Сатира (лат. суміш, усяка всячина) - різновид комічного, сутність якого полягає в тому, що, застосовуючи художні прийоми і засоби, автор досягає нищівної критики недоліків, вад і суперечностей суспільної дійсності. Сатира містить різке засудження, нищівне висміювання недоліків, які шкодять не одній людині, а багатьом, тобто мають суспільний характер. Зображуючи предмет або явище у непривабливому світлі, викриваючи недоліки, вона висміює зображуване. Саме тому, що сатира викликає сміх, її вважають найбільш дієвою зброєю в боротьбі із суспільним злом, з недоліками людського характеру тощо. Сатиричне зображення часто пов’язане з підкресленим перебільшенням певних явищ. Сатира може бути політичною, моральною, релігійною. Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія в різних літературних жанрах - поезії, прозі, драматичній творчості. Гостро сатиричною була творчість О.Хакслі, Дж.Оруелла, Я.Гашека, К.Чапека, М.Рилєєва, М.Лермонтова, М.Некрасова, М.Гоголя, М.Островського, М.Салтикова-Щедріна, І.Ільфа і Є.Петрова, М.Булгакова, Л.Гулака-Артемовського, Л.Гребінки, Л.Боровиковського, С.Руданського, І.Нечуя-Левицького, П.Мирного, М.Коцюбинського, М.Старицького та ін.

Сентименталізм (від фр. sentiment — почуття, чуттєвість, чутливість) — напрям в літературі та мистецтві другої половини XVIII ст., що утверджує чуттєвість в художній творчості на противагу раціоналізму, класицизму та культу розуму епохи Просвітництва. Сентименталізм дістав свою назву за твором англійського письменника Л.Стерна «Сентиментальна подорож...» (1768). Сентиментальна література звертається до почуття, її героєм є переважно незіпсована цивілізацією проста людина, що здатна до тонких чуттєвих переживань; її основна риса - зображення внутрішнього духовного світу людини з розкриттям його почуттів (смуток, радість, гнів... тощо) з метою викликати належну реакцію. До кращих зразків літератури сентименталізму належать твори С. Річардсона, Т. Грея, Ж.-Ж- Руссо, Й. В. Гете. В українській літературі деякі впливи й елементи сентименталізму наявні у п'єсах І. Котляревського, в байках Є. Гребінки, в повістях і оповіданнях Г. Квітки-Основ'яненка.

Символ (від гр. sumbolon - знак, прикмета) - предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість. Символ заключає в собі переносне значення, цим він близький до метафори. Проте метафора – більш явне уподіблення одного предмета чи явища іншому, символ значно складніший за своєю структурою і смислом, його неможливо розкрити до кінця. Символ заключає у собі якусь таємницю, натяк, який дозволяє тільки здогадуватися, про що хотів сказати митець. Тлумачення символа можливе не стільки розумом, скільки інтуїцією і почуттями. Символічні образи мають свої особливості, у них двопланова будова. На першому плані – означене явище і реальні деталі, на другому (прихованому) плані – внутрішній світ ліричного героя, його видіння, спомини, народжені його уявою картини.

Символізм - напрям у європейському мистецтві й літературі останньої третини XIX - початку XX ст., що виник у Франції. Основоположниками його були П.Верлен, А.Рембо, С.Малларме, своїм предтечею вони вважали Ш.Бодлера. Термін символізм вжив найперше і виклав програмово його позиції Жан Мореас. Згодом символізм поширився в інших країнах і став першою маніфестацією модернізму у світовій літературі і живописі. У символізмі конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ. Завдання митця — угадати, відчути, побачити зв’язки між предметами та явищами, «розплутати» їх, показати таємничу залежність усього на світі. Інформаційно-розповідна функція мови у віршах символістів поступається місцем функції сугестивній (навіювальній). Символістам особливо близькі духовні сфери, до проникнення в які вони прагнуть. Визначальні риси символізму: войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого; спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі». Найвідоміші символісти: у Франції — Ш.Бодлер, С.Малларме, П.Верлен, А.Рембо, Лотреамон та ін.; в Бельгії — М.Метерлінк, Е.Верхарн; в Австрії и Германії — Р.М.Рильке, Г.фон Гофмансталь; в Норвегії — Г.Ібсен; в Росії— В.Брюсов, О.Блок, Ф.Сологуб, А.Бєлий, К.Бальмонт, В.Іванов, З.Гіппіус, Д.Мережковський, М.Волошин і ін.; в Україні — О.Кобилянська, Л.Українка, М. Вороний; елементи і впливи символізму помітні у творчості Г.Чупринки, О.Олеся, поетів галицької «Молодої Музи» та ін.

Сонет (від італ. sonetio - звучати) - ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба (двох чотиривіршів з перехресним римуванням та двох тривіршів за основною схемою римування абаб абаб ввд еед, хоч можливі й інші варіанти. З’явився сонет, очевидно, на початку XIII ст. в Італії, де викристалізувалися його основні ознаки, вперше описані А.да Темпо (1332). Започаткований Дж.да Лентіні, сонет пов’язаний із творчістю Д.Аліг’єрі та Ф.Петрарки, проходить через всю історію європейської і світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара, П.Верлена, А.Рембо, С.Малларме у Франції, В. Шекспіра в Англії, В.Гете в Німеччині, В.Тредіаковського, О.Сумарокова, В.Жуковського, Є.Баратинського, О.Пушкіна, М.Лермонтова, О.Блока, М.Гумільова, А.Ахматової, О.Мандельштама, Б.Пастернака, Й.Бродського у Росії; Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Шашкевича, Ю.Федьковича, Б.Грінченка, І.Франка, Л.Українки, М.Зерова, М.Рильського, Ю.Клена, М.Ореста, І.Качуровського, Д.Павличка, Ю.Андруховича – в українській літературі. Внутрішня гнучкість сонетної форми тяжіє до постійного оновлення канону. Вже, приміром, В.Шекспір застосував три чотиривірші та двовірш. Крім цього, можливі також неканонічні форми: "хвостаті сонети" ("сонет з кодою"), тобто з додатковим рядком; перевернуті сонети, започатковувані двома тривіршами; суцільні — побудовані на двох римах; "безголові" — з одним чотиривіршем і двома тривіршами; "кульгаві", в яких останні рядки чотиривіршів усічені; напівсонети — один чотиривірш та один тривірш тощо. Існує кілька форм сонетів: італійська (класична), французька (відрізняється тим, що в катренах кільцеве римування, а в терценах три рими: abba abba ccd eed), англійська (помітне спрощення, що пов`язане із збільшенням кількості рим abab cdcd efef gg). З точки зору змісту сонет припускає певну послідовність розвитку думки: теза - антитеза - синтез – розв`язка. Однак цей принцип також не завжди дотримується. З погляду взаємовідносин поет – читач виділяються тематичні групи сонетів: Любовний сонет (П.Ронсар, А.Пушкін, А.Міцкевич, М.Волошин); Сонет - поетичний маніфест (А.Рембо, А.Пушкін, У.Ходасевич, Ш. Бодлер); Сонет-присвята (Ш.Бодлер, А.Ахматова, А.Рембо); Сонет-міфологема (Л.Камоенс, Е.По, М.Гумільов); Сонет – аналог (Ш.Бодлер, Р.-М.Рільке); Сонет-портрет (Й.Бехер); Іронічний сонет (П.Ронсар, А.Міцкевич, постмодерністи). Особливу, складну форму цього оригінального вірша, що складається з п'ятнадцяти сонетів, останній з яких (магістрал, від лат. magistralis — головний) будується з перших рядків усіх попередніх чи наступних чотирнадцяти, називають вінком сонетів. Першовідкривачем вважається словенський поет П.Прешерн, в російській літературі – В.Брюсов, М.Волошин; в українській – Д.Павличко. Простежується він у доробку М.Вінграновського, Б.Демківа та ін.

Соціально-побутовий роман — основний різновид реалістичного роману, для якого характерна ідеологізація приватного життя, побуту персонажів. Утвердився у XIX ст. Письменники-реалісти (передусім французькі: Ф. Стендаль, О. де Бальзак, Г. Флобер та англійські: Ч. Діккенс, У. Теккерей) розсувають сюжетні рамки й до особистісного, приватного аспекту зображення долучають сцени й епізоди, які охоплюють життя усього суспільства та епохи. Соціально-побутовий роман часто відтворює конфлікт між людиною та суспільством і в такий спосіб намагається розв’язати його або констатує неможливість усунення конфлікту (І.Тургенєв, Л.Толстой, І.Нечуй-Левицький, П.Мирний, Дж.Лондон, Г.Манн, Е.М.Ремарк, Е.Хемінґуей, Луї Арагон, М.Шолохов, Б.Прус, Я.Івашкевич, К.Чапек, У.Самчук , М.Стельмах та ін.). Сьогоднішній соціально-побутовий роман здебільшого набуває рис психологічного (І.Вільде).


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconТема. Автобіографія як документ ділового мовлення та літературний жанр
Обладнання : словник літературознавчих термінів; тлумачний словник;А. Коваль.’’Культура ділового мовлення’’;таблиця’’Автобіографія’’(кожному...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconЛуганської облдержадміністрації, навчально-методичний центр профтехосвіти у луганській області
Обладнання: портрет Дж. Джойса, виставка його творів, тексти есе, аудіозапис, мультимедійна система (презентація), словник літературознавчих...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconПолтавський державний
Словник футбольних термінів – методичний посібник для вчителів фізичного виховання, викладачів вищих навчальних закладів, тренерів,...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconУкраїнсько-англійський словник термінів сільськогосподарської техніки
Піхтовнікова Л. С., Морозов І. В., Зембінська Т. М., Семененко Л. О., Богуцька Т. Г. Українсько-англійський словник термінів сільськогосподарської...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconСловник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.)
Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, яка спрямовує й організовує внутрішню І зовнішню діяльність держави, забезпечує...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconІнформаційно-методичний центр
...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconРобота зі словником літературознавчих термінів
У його розвитку, як І в розвитку національних літератур, формуються певні закономірності, внутрішні й міжнаціональні зв’язки
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconБєліков, О. О. Тлумачний словник найсучасніших юридичних термінів. – Х. Прапор, 2011. – 320 с

Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconМ. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011

Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка