Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи



Сторінка7/7
Дата конвертації15.04.2017
Розмір1.05 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5   6   7

Соціально-психологічна проза – прозові твори, у яких порушуються важливі суспільні проблеми й відтворені явища, які визначають особливості влаштування суспільства через розкриття психології героїв, їхніх думок, прагнень і переживань. (Стендаль, О.Бальзак, Г.Флобер, Ч.Діккенс, Г.Джеймс, Ф.Достоєвський, Л.Толстой, А.Чехов)

Соціально-психологічний роман – один із різновидів романного жанру, в якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього психологічного функціонування у соціальному середовищі. На відміну від соціально-побутових творів, автор соціально-психологічного твору досліджує взаємини особи і соціуму, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, емоції, інтуїцію, свідомі й несвідомі поривання людини. Найвідоміші соціально-психологічні романи у XIX ст. створили Стендаль, О.Бальзак, Ч.Діккенс, О.Пушкін, М.Лермонтов, І.Тургенєв, Л.Толстой, Ф.Достоєвськимй. У XX ст. до цього жанру звертались А. Кронін, Т. Драйзер та багато інших. В українській літературі – П.Мирний, О.Гончар, Г.Тютюнник.

Сугестія (від лат. suggestio - натяк) - навіювання певного настрою, стану, у тому числі засобами мистецтва; художній вплив радше на підсвідомість, аніж на свідомість читача, глядача, слухача. У сугестивній ліриці значну роль відіграють мелодія вірша, ритм, інтонаційний малюнок. Саме через них поетові вдається зачарувати читача рухом почуттів. Така поезія найближча до музики, бо її засоби виразності виходять на перший план, а семантика слів стає другорядною. Особливою сугестивністю відзначається творчість символістів (Ш.Бодлер, А.Рембо, П.Верлен та ін.).

Сюжет (фр. предмет, зміст) - система подій у художньому творі, через яку розкриваються характери персонажів та авторська позиція. Найпростішими елементами сюжету є зав’язка, розвиток дії, кульмінація та розв’язка. У художньому творі можуть бути складові частини, які безпосередньо не впливають на дію (їх називають позасюжетними елементами). До них відносять епіграф, пролог, епілог, портрети і пейзажі, вставні новели та авторські міркування.

Сюрреалізм (від фр. surrealisme - надреалізм) - авангардистська течія, яка виникла на межі 10-20-х років XX ст. спочатку в літературі, а потім поширилася на інші види мистецтва. Засновником сюрреалізму був французький письменник А.Бретон. Сюрреалісти закликали звільнити людське «Я» від «пут» матеріалізму, логіки, які вони вважали породженням буржуазної цивілізації. Сюрреалізм проголосив джерелом мистецтва сферу несвідомого (інстинкти, сни, видіння, марення), а його методом — розрив логічних зв’язків, які замінювалися суб’єктивними асоціаціями. На думку сюрреалістів, митцю слід спиратися на досвід несвідомого, інтуїтивного аби проникнути по той бік свідомості, осягнути нескінченне й вічне. Сюрреалізм заперечує прийняті суспільні форми сучасного життя, технічної цивілізації, культури, моральних засад, під впливом Зигмунда Фрейда пропагує психічний анархізм, автоматизм вислову, звільнення від контролю розуму, спонтанність підсвідомості. Яскравими преставниками у зарубіжній літературі були Ґ.Аполлінер, Л.Арагон, П.Елюар, А.Бретон. в українській – В.Хмелюк, частково Б.-І.Антонич, Е.Андієвська, Ю.Тарнавський та ін. Окремі риси сюрреалізму присутні й у творчості Тараса Шевченка. Прийоми сюрреалізму (зображення надреального, містичні мотиви, елементи фантастики, жахи, спотворене людське тіло) використовуються в «театрі абсурду».



Т


Терцина (італ. terzina, від terza rima - третя рима) — строфа з трьох рядків п’ятистопного ямба, в якій середній рядок римується з крайніми - першим і третім - у наступній строфі (аба бвб вгв гдг і т.д.), завершуючись окремим рядком, римованим з другим рядком попередньої строфи. Уперше застосована у «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі; широко використовувана у світовій літературі: Ф.Прешерн, Дж.Боккаччо, Г.Гауптман, П.Б.Шеллі, О.Пушкін, К.Бальмонт, В.Іванов, В.Брюсов, В.Хлєбніков, М.Драй-Хмара, Б.Лепкий, І.Франко, М.Рильський, Ю.Клен тощо.

Трагедія (гр. tragöedia, букв.: козлина пісня) — драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі можливості, з об’єктивною неможливістю їх реалізації. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, відзначається високою напругою психологічних переживань персонажів. Трагедія майже завжди закінчується загибеллю головного героя. Кожна історична доба, починаючи з античності, давала своє розуміння трагічного і трагедійних конфліктів. Зразками жанру стали твори Софокла, Есхіл, В.Шекспіра, П.Корнеля, Ж.Расіна, Вольтера. В українській літературі зародження трагедії припадає на 18 століття (М.Козачинський); у ХІХ ст. розвинено у творчості М.Костомарова, І.Карпенка-Карого, М.Старицького; у ХХ ст. – В.Пачовського, М.Грушевського, В.Винниченка, М.Куліша, Ю.Яновського, О.Левади та ін.

Трансценденталізм (від латин, transcendens — той, що виходить за межі) - філософсько-літературна течія в США (1830-1860 рр.), основними ідеями якої були рівність людей соціальна і перед Богом, їхнє духовне самовдосконалення, близькість до первісної природи. Трансценденталізм був реакцією проти раціоналізму XVIII ст. і втіленням загальної гуманістичної тенденції розвитку думки XIX ст. Основою цього руху була віра в єдність світу й Бога. Душа кожного індивіда вважалася тотожною всьому світу і являла його в мініатюрі. Провідні риси трансценденталізму: самозаглиблення та "довіра до себе", духовна незалежність, божественність людського "я", рівність людей, заперечення насильства над особистістю, заперечення культу збагачення, віра в існування "наддуші", частинки якої містилися в кожній людині. Р.У.Емерсон висловив головні ідеї трансценденталізму: необхідність нового національного бачення світу, використання людиною особистого досвіду, поняття космічної наддуші. Усі ці ідеї були викладені в його першому трактаті «Природа» (1836), що вважається маніфестом трансценденталізму. Трансценденталізм відіграв значну роль у становленні філософських засад пізнього романтизму США, був світоглядним та естетичним орієнтиром для Н.Готорна, Г.Мелвілла, У.Уітмена. Позитивно сприйняв творчість трансценденталістів Л.Толстой.


Ф


Фабула (лат. байка, розповідь, переказ, казка, історія) - один із невід’ємних чинників сюжету, його ядро, що визначає межі руху сюжету в часі й просторі; розповідь про події, змальовані в епічних, драматичних, ліро-епічних творах. Фабула - це набір фактів, подій, випадків, дій у хронологічній послідовності і причинно-наслідкових зв’язках (те, що відбулося насправді), які стали основою сюжету (того, що бачать автор, читач, глядач). Елементи фабули: колізія, інтрига, перипетія, експозиція, зав'язка, кульмінація, розв'язка, пролог, епілог.

Філософський роман – різновид роману, в якому безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора. Сформувався в епоху Просвітництва (Вольтер, Д. Дідро та ін.), виник через необхідність популяризації філософії раціоналізму, осмислення суспільних норм, законів і політичних подій. У XIX-XX ст. великого поширення набувають романи соціально-філософський та філософсько-психологічний, де в концентрованому вигляді викладаються філософські переконання письменника, глобально осмислюється історична епоха у зв’язку з філософією буття особистості (Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Франс, Т.Манн та ін.). В українській літературі – О.Гончар, М.Стельмах, В.Винниченко, В.Шевчук та ін.

Фольклор (англ. folk-lore, букв. — народна мудрість; народне знання) – усна художня колективна літературна і музична творча діяльність народу, яка засобами мови зберегла знання про життя і природу, давні культи і вірування, а також відбиток світу думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії; сума створених народом та існуючих в народних масах культур на основі словесності (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець. Термін «фольклор» (з англійської — «народна мудрість») уперше вжитий у 1846 році англійським ученим Вільямом Томсоном. Традиційно виділяють чотири фольклорні роди: народний епос, народна лірика, народна драма, народний ліро-епос. Для фольклору характерні: усна форма побутування, варіативність, поєднання творення та виконання, анонімність, традиційність виконання; творення на основі народної мови, яка має свої діалектні особливості, наголоси, інтонацію, систему символів тощо. На текстуальному рівні фольклору притаманні постійні тропи міфологічного походження, мандрівні мотиви та сюжети, запозичення фрагментів з інших творів. Основними жанрами фольклору є думи, балади, пісні (обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, коломийки, історичні); казки, легенди, перекази, прислів’я, приказки, загадки.

Фольклорна балада — фольклорний жанр у народів Європи, який спершу мав вигляд хороводної пісні з рефреном або ліро-епічної пісні з хоровим рефреном; сюжетний ліро-епічний твір, створений на фантастичній, легендарно-історичній чи побутовій основі. Традиційна фольклорна балада — це історія, розказана в пісні, яка передавалась в усній формі, від співця до співця. Головні ознаки народної балади: віршований, ліро-епічний твір; зосередження уваги на моральних проблемах; напружений сюжет; легендність та фантастичність; драматична, часто несподівана розв'язка; присутність оповідача; використання діалогів і повторів; невеликий обсяг. За своєю формою балада дуже схожа до ліричних пісень, але різниця існує в сюжетній формі: у пісні існує одна сюжетна лінія, а в баладі їх можна налічувати до декількох водночас. Суттєвою відмінною також вважається термін «епічного начала», тобто можна дізнатись про дії та вчинки героїв, що передували вже створеній ситуації. Опосередковано чи прямо в баладах зображене застереження чи повчання.

Фольклорна казка – фантастичне оповідання без виразної моралізуючої цілі, створене народом, яке побутувало в усній формі. Народні казки мали специфічну будову: зачин, основну частину та кінцівку, причому зачину і кінцівці притаманний традиційний образно-афористичний характер. Обов'язковою ознакою кожної народної казки є трикратне повторення подій, окремих речень. Казкові герої часто користуються чудодійними предметами: живою і мертвою водою, чоботами-скороходами, скатертю-самобранкою, килимом-самольотом та ін. Казка має специфічну поетику, тексти даного жанру будуються за допомогою встановлених традицією кліше. Це ритмізовані прозові фрази: казкові ініціали, зачини ("Жили-були ..."); серединні формули ("Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться"); казкова кінцівка, фінал ("І я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, та в рот не попало"); загальні місця (перенесення із тексту в текст різних казкових сюжетів, епізодів, описів, питань-відповідей, портретів); загальнофольклорні епітети («красна дівиця», «добрий молодець») і т.п. Тематично фольклорна, як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин; 2) фантастично-чародійні казки; 3) соціально-побутові казки.

Футуризм (від лат. futurum - майбутнє) - авангардистська течія модернізму. Творцем його вважають італійського письменника Філіппо Марінетті, який 1909 року опублікував «Маніфест футуризму». Головне завдання нового напряму Марінетті бачив у нищенні панівних у 19 столітті мистецьких форм, особливо реалізму і класики, та в безконтрольному індивідуалізмі, який у літературі, особливо в поезії, здійснювався так званою «заумною мовою» — творенням нових звуків-слів, часто без жодного глузду. Протягом 1910-1920-х років цей стиль бурхливо розвинувся в Росії. Першою і найпопулярнішою футуристичною групою там стала «Гілея» (В.Маяковський, Д. і М.Бурлюки, В.Хлєбников, О.Кручоних). Футуристи оголосили війну задекларованому символістами існуванню двох світів — реального і потойбічного. Вони були переконані: мистецтво повинне не відображати життя, а свавільно його перетворювати. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною, психологізм оголошується анархізмом; виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху: динамізація свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв, відкидали прикметники й прийменники, на перший план висувається дієслово. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах. Лідером українського футуризму був М.Семенко; належали поети Г.Шкурупій, О.Влизько, М.Скуба та ін., деякий час під впливом футуризму був Микола Бажан.



Х


Хоку - традиційний жанр японської пейзажної лірики, що виник у XVI ст., зумовлений розвитком міської культури. Це трирядковий неримований вірш, який постав на основі першої півстрофи танка. Оригінальне японське хоку складається з 17 складів (хоча уже в Басьо зустрічаються відступи від норми складового змісту), записаних в один стовпчик. Особливими розділовими словами — кіредзі («ріжуче слово») — текст хоку ділиться у відношенні 2:1 — або на 5-му складі, або на 12-му. На заході хоку уособлюють собою тривірш складової структури 5-7-5. Класичні хоку обов'язково будуються на співвіднесенні людини (автора), його внутрішнього світу, біографії з природою, при чому природа повинна бути визначена відносно пори року. Найчастіше розповідь ведеться в теперішньому часі: автор показує свої переживання. Існувало кілька шкіл хоку: «Кофу» — «давня школа», пов’язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» — «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо, котрий реформував хоку в новий жанр хайку: відтоді суб’єктивний ліризм поступився перед безпосереднім зображенням природи. Мацуо Басьо написав три правила хорошого хоку: Сабі - зосередженість, спокійна радість самотності; Сіфі - усвідомлення гармонії прекрасного; Наусомі - глибина проникнення. Зверталися до хоку такі поети, як Танігуті Бусон (XVIII ст.), Кобоясі Ісса (XIX ст.) Масаока Сікі (межа ХІХ-ХХ ст.), Володимир Коломієць (XX ст.), Марія Ревакович (XX ст.) та інші.

Художній образ - особлива форма естетичного освоєння світу, створення художніми засобами узагальненої картини дійсності або переживань, утілених у формі конкретного явища. У літературі художній образ повинен «примусити» читача повірити в художню реальність, щоб краще зрозуміти творчий задум автора, і водночас допомогти йому отримати естетичну насолоду - через нього пізнається значення, думка, ідея. Художній образ має на меті подати об'єктивну картину змальовуваної дійсності у формі її суб'єктивно-емоційного сприйняття, тобто такою, якою її бачить і емоційно переживає автор. Художніми образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікро-образи», чи словесні образи (під якими найчастіше розуміють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макро-образи», до яких відносять зображених у творі людей, тварин і т. д. (образи-персонажі, оповідачі, розповідачі), їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи-інтер'єри) оточення. В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють так звані образи автора й читача. Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув.

Художня деталь (від фр. detail - подробиця, дрібниця) - засіб словесного та малярського мистецтва, який полягає у виділенні особливо значущого елементу художнього образу. Художній деталі властива особлива змістова наповненість, символічна зарядженість, важлива композиційна та характерологічна функція. Через деталь значною мірою виявляється спосіб художнього мислення митця, його здатність вихопити з-поміж безлічі речей чи явищ таке, що у сконцентрованому, спресованому вигляді економно і з великою експресивністю дає змогу виразити авторську ідею твору. Через художню деталь виявляється спосіб художнього мислення письменника, поета. Художня деталь може бути речовою, портретною, пейзажною, інтер'єрною, психологічною, мовною, може перетворюватись в образ і в символ, може надавати особливого забарвлення мовленню персонажа тощо. Художня деталь буває як наскрізною (повторюваною) у творі, так і одномоментною, але в кожному разі вона має в собі прихований сенс, підтекст, може викликати широкий спектр асоціацій, здатна замінити собою розлогий опис, авторську характеристику, міркування, цілий епізод тощо. Визнаним майстром художньої деталі є А.Чехов, в українській літературі - В.Стефаник.


Література та джерела

  1. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. – Київ: Либідь, 2008. – 488 с.

  2. Бандура О. Теорія літератури в тезах, дефініціях, таблицях. Навчальний довідник. – К., 2008. – 126 с.

4. Бандура О. Вивчення елементів теорії літератури у 9-11 класах. — К.: Рад. школа, 1986. — 160 с.

6. Кіма Л. Т. Вивчення теорії літератури в шкільному курсі словесності / Л. Т. Кіма // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2009. – №14. – С. 15–18.

7. Літературознавчий словник-довідник: 2-е видання. – К.: Академія, 2006. – 752 с.

9. Мірошниченко Л. Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: підруч. – К: Видавничий дім «Слово», 2010. – 432 с.

10. Наукові основи методики літератури: Навч.-метод. посіб. / За ред. Н.Волошиної. — К.: Ленвіт, 2002. — С.115-121.

11. Невінчана Н. Теорія літератури в школі: У 2 ч. — К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. — Ч.1. — 128 с.; Ч.2. — 128 с.

12. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів. Світова література. 10-11 класи. Філологічний профіль. Профільний рівень. – Київ, «Грамота» - 2011

13. http://zarlit.com/

14. http://ukrcenter.com/

15. http://ae-lib.narod.ru/

16. http://bibl.com.ua/

17. uk.wikipedia.org



18. philologos.narod.ru



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconТема. Автобіографія як документ ділового мовлення та літературний жанр
Обладнання : словник літературознавчих термінів; тлумачний словник;А. Коваль.’’Культура ділового мовлення’’;таблиця’’Автобіографія’’(кожному...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconЛуганської облдержадміністрації, навчально-методичний центр профтехосвіти у луганській області
Обладнання: портрет Дж. Джойса, виставка його творів, тексти есе, аудіозапис, мультимедійна система (презентація), словник літературознавчих...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconПолтавський державний
Словник футбольних термінів – методичний посібник для вчителів фізичного виховання, викладачів вищих навчальних закладів, тренерів,...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconУкраїнсько-англійський словник термінів сільськогосподарської техніки
Піхтовнікова Л. С., Морозов І. В., Зембінська Т. М., Семененко Л. О., Богуцька Т. Г. Українсько-англійський словник термінів сільськогосподарської...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconСловник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.)
Виконавча влада – одна з трьох гілок державної влади, яка спрямовує й організовує внутрішню І зовнішню діяльність держави, забезпечує...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconІнформаційно-методичний центр
...
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconРобота зі словником літературознавчих термінів
У його розвитку, як І в розвитку національних літератур, формуються певні закономірності, внутрішні й міжнаціональні зв’язки
Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconБєліков, О. О. Тлумачний словник найсучасніших юридичних термінів. – Х. Прапор, 2011. – 320 с

Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconМ. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011

Словник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт для студентів заочної форми навчання з навчальної дисципліни пп. 17 19 «документна лінгвістика»
Перекладіть українською мовою текст зі спеціальності (приблизно на 250 слів), подайте російсько-український тлумачний словник термінів...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка