Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.)



Сторінка2/3
Дата конвертації27.01.2018
Розмір0.68 Mb.
1   2   3
Тема 6. Росія – СРСР у 1917-1939 рр.

Буржуазна революція – соціальна революція, основними завданнями якої є знищення феодального ладу або його залишків, торування шляхів для поширення приватної власності та економічного й політичного панування буржуазії, утвердження капіталістичного ладу. В залежних і колоніальних країнах метою буржуазної революції є також завоювання національної незалежності. В залежних і колоніальних країнах метою буржуазної революції може бути розв’язання аграрного питання (наприклад, Велика французька революція, революція 1905-1907 рр. в Росії), здобуття національної незалежності (нідерландська революція ХVІ, американська революція ХVІІІ ст.), національне об’єднання (революція в Німеччині та Італії в середині ХІХ ст.), національного визволення від імперіалістичного гноблення (в країнах Азії, Африки, Латинської Америки в ХХ ст.). Серед політичних завдань революцій – ліквідація феодальних монархій, встановлення республіканського ладу, демократизація суспільних відносин. Рушійною силою буржуазної революції була промислова, фінансова й торговельна буржуазія, а її базою – селянство, міські прошарки, зароджуваний пролетаріат.

«Воєнний комунізм» - внутрішня політика радянської влади, запроваджена в роки громадянської війни 1918-1920 рр., спрямована на впровадження прямого керівництва економікою з боку держави. Основні заходи політики «воєнного комунізму»: широка націоналізація промислових підприємств, у тому числі й дрібних; абсолютний централізм економічного й політичного життя; скасування товарно-грошових відносин і цілковита заборона приватної торгівлі; введення продрозкладки й трудової повинності; натуральна заробітна плата та зрівнялівка в розподілі. Після закінчення громадянської війни численні виступи робітників і селян проти політики «воєнного комунізму» продемонстрували її повний крах. У 1921 р. був замінений новою економічною політикою.

Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між класами та соціальними групами всередині країни; найгостріша форма соціальної боротьби.

Жовтневий переворот – збройне повалення Тимчасового уряду і прихід до влади більшовиків 25-26 жовтня 1917 р., проголошення встановлення радянської влади, початок ліквідації капіталізму і переходу до соціалізму.

Неп (нова економічна політика) – економічна політика, яка проводилася в радянських республіках в 1921-1929 рр., поворот від політики «воєнного комунізму» до економіки, заснованої на ринкових засадах. Неп був вимушеним кроком для більшовиків, тимчасовим відступом від попередньої політики. Ознака запровадження непу – відродження економіки після громадянської війни, посилення впливу радянської влади на суспільство, яке було дуже незадоволене «воєнним комунізмом». Заходи непу: заміна продрозкладки продподатком; дозвіл на приватну торгівлю та існування дрібних капіталістичних підприємств; існування державного капіталізму у вигляді концесій, оренди дрібних промислових підприємств і землі під суворим наглядом держави; переведення державної промисловості на госпрозрахунок; заміна натуральної заробітної плати грошовою, у залежності від кількості та якості праці; створення державних трестів, пов’язаних з ринком; здійснення фінансової реформи та ін. Неп допоміг відновити зруйноване війною народне господарство.

Тимчасовий уряд – вищий орган влади і управління в Росії з 2 березня по 25 жовтня 1917 р. Виник у дні Лютневої революції після переговорів членів Тимчасового комітету Державної думи і Виконавчого комітету Петроградської ради. Перший склад уряду був сформований з лідерів парламентської опозиції на чолі з князем Г.Львовим. Провідну роль у ньому відігравали лідер партії кадетів П.М.Мілюков і лідер октябристів О.І.Гучков.

Угорська радянська республіка – короткотривалий комуністичний режим, який існував в Угорщині в період з 21 березня до 6 серпня 1919 р. Проіснувала 133 дні (майже чотири місяці). Основною причиною виникнення Угорської Радянської Республіки стала нездатність уряду графа Михая Каройя відродити Угорську державу і організувати соціальне та економічне життя на його території в умовах краху Австро-Угорської імперії після закінчення Першої світової війни.

Тема 7. Країни Центральної та Східної Європи в 20-30-х рр.

ХХ ст.

Конфедерація (від лат. confoederatio – спілка, об'єднання) – 1) союз окремих суверенних держав, які, зберігаючи свою незалежність, добровільно об'єдналися для вирішення спільних проблем, переважно зовнішньополітичних і воєнних; 2) спілка, товариство, об'єднання якихось організацій.

Режим «санації» («оздоровлення») – режим особистої влади Юзефа Пілсудського в Польщі, встановлений після державного перевороту 1926 р. Передбачав надання диктаторських повноважень керівнику Польської держави, суттєве обмеження ролі сейму (вищого законодавчого органу Польщі), політичних партій, свободи преси та друку; відсутність будь-якої панівної ідеології, в економіці – централізоване управління. Загалом режим «санації» в першій половині 1930-х рр. помітно еволюціонував вправо, але все-таки сприяв політичній стабілізації в Польщі.

Сепаратистський рух (від лат. separatus – відокремлення) – рух за відокремлення, прагнення певних політичних сил до відділення, відособлення країни або певної її території до іншої країни. У багатонаціональних державах – рух національних меншин до відокремлення і створення власної держави або до встановлення автономного самоврядування.

Федерація (від лат. foederatio – союз) – 1) форма державного устрою; союзна держава, що складається з ряду держав або державних утворень, кожне з яких, поряд із загально федеральними, має власні законодавчі, виконавчі і, як правило, судові органи; 2) союз товариств або організацій.

Тема 8. Сутність авторитаризму та тоталітаризму

Нацизм (від назви Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини – нацистської партії) – одна з назв німецького фашизму. Основні положення нацизму були викладені в програмі Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (НСДАП, 1919-1945 рр.), яку з 1921 р. очолював А.Гітлер. Націонал-соціалісти відстоювали расову теорію, згідно якої німці – нащадки арійців – проголошувалися «вищою расою», а всі інші нації – «неповноцінними». Планувалося території, де проживали «неповноцінні» з точки зору нацистів народи, зробити «життєвим простором» для німців, чому мало передувати фізичне винищення або перетворення на рабів місцевого населення. Расова теорія німецького націонал-соціалізму істотно відрізняла його від італійського фашизму, який не мав чіткої расової спрямованості.

Фашизм (від італ. fascismo – пучок, зв’язка, об'єднання) – соціально-політичний рух, ідеологія і державні режими тоталітарного типу; політичний рух, що протиставляє інститутам і цінностям демократії так званий новий порядок і надзвичайно жорстокі засоби його утвердження. У вузькому розумінні – феномен політичного життя Італії та Німеччини 20-40-х рр. ХХ ст. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (прийшовши до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера». Тотальний, у тому числі, ідеологічний, масовий терор, шовінізм, що переходив у геноцид щодо «неповноцінних» народів і соціальних груп, ворожих йому цінностей цивілізації – неодмінні риси ідеології і політики фашизму, який спирається переважно на соціально знедолені групи населення в умовах кризи. У 1919 р. у Мілані (Італія) Б.Муссоліні об'єднав навколо себе розрізнені групи націоналістів і соціалістів і заснував «Фашіо ді комбаттіменто» - «Союз боротьби».

Тема 9. Країни Азії, Африки та Латинської Америки в перші десятиріччя ХХ ст.

Етатизм (від франц. etat – держава) – 1) політична теорія, що розглядає формування держави як вищий етап суспільного розвитку; 2) політика активного втручання держави в усі сфери суспільного, економічного життя, державне регулювання економіки.

Латифундизм (лат. latifundium, від latus - широкий і fundus – земля, маєток) – система землеволодіння, основу якої складають великі поміщицькі землеволодіння – латифундії; засилля латифундій в економіці слаборозвинутих країн Латинської Америки.

Мілітаризація (від лат. militaris – військовий) – підпорядкування економічного і суспільно-політичного життя країни підготовці до війни; перенесення форм і методів військової організації в сферу цивільних відносин; поширення військових законів та дисципліни на господарське життя.

Палестинська проблема – проблема стосунків між арабським та єврейським населенням Палестини. На початку ХХ ст.. територія сучасних Ізраїлю та Палестинської автономії входила до складу османської імперії. Більшість населення становили араби-мусульмани і християни; Євреїв було близько 8% (55 тис. осіб). Після I світової війни територія Палестини була окупована Великою Британією. Під впливом ідей сіонізму та у зв'язку з переслідуванням євреїв в Європі (Голокост) багато євреїв емігрувало за кордон, в т.ч. і до Палестини, чому активно сприяв британський уряд. Кількість євреїв у Палестині збільшилася з 55 тис. у 1918 р. до 646 тис. у 1948 р. (з 8% населення до 31%). Британія підтримувала захоплення арабських земель, тому прагнула через євреїв збільшити свою присутність у регіоні. Всі ці землі були передані євреям, хоча палестинці складали більшість населення (69%) і контролювали більшу частину території (93%). Євреям вдалося з допомогою британської армії створити свої економічні, освітні, військові та соціальні організації. Арабське населення відкинуло британську окупацію і сіоністський проект та вимагало незалежності. Палестинські національні сили зробили кілька політичних ініціатив, які включали масові народні повстання. Першим з них стало Єрусалимське повстання 1920 р., за яким пішли аналогічні акції в 1921,1929 і 1933 рр. Під тиском масового повстання в 1936-1939 рр. Велика Британія була змушена була пообіцяти заснувати Палестинську державу, зупинити продаж палестинських земель євреям і припинити єврейську еміграцію до Палестини через п'ять років.

Тема 10. Міжнародні відносини 1930-х рр. Назрівання Другої світової війни

Антивоєнний рух – багатомільйонний рух широких народних мас усіх континентів, тривалий і впливовий чинник громадського життя, потужна противага агресивній, загарбницькій політиці. Мета антивоєнного руху – запобігання війні. Його характерна риса у 20-30-х рр. ХХ ст. – зростаюча масовість, участь представників усіх верств населення, розширення інтернаціональної взаємодії. У 1932 р. в Амстердамі відбувся Міжнародний антивоєнний конгрес, у роботі якого взяли участь представники всіх європейських країн, а також США і деяких країн Сходу. На конгресі було створено всесвітній комітет боротьби за мир. Рух розвивався головним чином на громадському або політичному рівнях.

«Аншлюс» (нім. Anschluss – об'єднання) – у широкому значенні політика «ненасильного» приєднання до Німеччини заселених німцями земель, що проводилася з 1918 р. німецькою державою після Версальського мирного договору, особливо після приходу до влади нацистів, і була направлена головним чином проти Австрії і Чехословаччини; у німецькій історіографії цей термін частіше за все вживається там, де мається на увазі рух в Австрії за приєднання до німецького рейху; у російській історіографії під цим терміном розуміється включення Австрії до складу рейху 13 березня 1938 р.

Вісь Рим – Берлін – Токіо – агресивний блок, створений ініціаторами гонки озброєнь і насильницького переділу світу Німеччиною, Італією та Японією. Термін «вісь» почав офіційно використовувати Б.Муссоліні для характеристики таємного протоколу про узгодження дій між Німеччиною та Італією, підписаного 24 жовтня 1936 р. Після підписання у листопаді 1936 р. Німеччиною і Японією угоди «проти Комуністичного Інтернаціоналу» (т.зв. «Антикомінтернівського пакту»), до якої у листопаді 1937 р. приєдналась Італія, остаточно оформився військово-політичний союз цих трьох держав. Термін «Держави вісі» формально почали вживати після підписання Берлінського пакту між Німеччиною, Японією та Італією 27 вересня 1940 р. До договору пізніше приєднались Угорщина (20 листопада 1940 р.), Румунія (23 листопада 1940 р.), Словаччина (24 листопада 1940 р.) і Болгарія (1 березня 1941 р.). даний військово-політичний блок розпався у 1943-1945 рр.

Демілітаризована зона – територія, на якій ліквідовані всі військові об’єкти і заборонено тримати війська. Після Першої світової війни такою зоною була Рейнська область на заході Німеччини.

Мюнхенська угода («мюнхенська змова») – угода про приєднання прикордонних земель Чехословаччини, населених німцями (переважно судейськими німцями), до нацистської Німеччини, підписана 30 вересня 1938 р. на конференції в Мюнхені представниками Великої Британії (Н.Чемберлен), Франції (Е.Даладьє), Німеччини (А.Гітлер) та Італії (Б.Муссоліні). За цією угодою Німеччина діставала право на анексію Судетської області, а також тих районів, де німецьке населення перевищувало 50%. Додатково була прийнята декларація, в якій Велика Британія і Франція давали гарантії новим кордонам Чехословаччини. У результаті Чехословаччина втратила близько 1/5 своєї території, близько 5 млн. населення, а також 33% промислових підприємств. Приєднання Судетів до Німеччини стало вирішальним кроком на шляху до остаточної ліквідації державної самостійності Чехословаччини, яка сталася у березні 1939 р.

Політика «умиротворення» – це спроби Великої Британії та Франції в 1934-1939 рр., з мовчазної підтримки США, не застосовуючи рішучих дій проти Гітлера і роблячи йому всілякі поступки, запобігти війні. Основними рисами політики «умиротворення» були поступки Німеччині в напрямі перегляду умов Версальського мирного договору 1919 р., а саме: дозвіл Німеччині розбудовувати свої збройні сили; визнання ремілітаризації Рейнської області у березні 1936 р.; визнання аншлюсу Австрії у березні 1938 р.; задоволення територіальних претензій Німеччини до Чехословаччини (рішення Мюнхенської конференції у вересні 1938 р.). політика «умиротворення» зазнала краху у березні 1939 р., коли Гітлер ліквідував Чехословацьку державу. Проведення цієї політики сприяло посиленню позицій Німеччини в Європі, тому ряд істориків вважає Францію і Велику Британію одними із винуватців розв’язання Другої світової війни.

Судетська проблема – територіальний конфлікт другої половини 1930-х рр., який був неминучим у стосунках Німеччини та Чехословаччини, оскільки став складовою частиною стратегічного плану Гітлера зібрати воєдино всіх етнічних німців в межах однієї країни. Судети відносилися до найбільш промислово розвинених районів Чехословаччини. У цьому регіоні діяла профашистська судето-німецька партія, яка вимагала спочатку національної автономії Судетів, а потім безпосереднього включення цієї області в рейх. Лідер судейських німців, вчитель фізкультури Конрад Генляйн, якого всіляко підтримували з Берліну, свідомо в 1938 р. пішов на загострення стосунків з керівництвом Чехословаччини. На знак солідарності Гітлер почав погрожувати початком бойових дій, якщо вимоги судетців не будуть задоволені. За підсумками Мюнхенської конференції (29-30 вересня 1938 р.) Гітлер увів свої війська до Судет і приєднав їх до Німеччини. Після Другої світової війни Судетську область було повернуто Чехословаччині, а судейських німців виселено до Німеччини.

Таємні протоколи – додаткові угоди до радянсько-німецьких договорів 1939 р. про розмежування сфер впливу в Європі.

Тема 11. Розвиток культури у перші десятиріччя

ХХ ст.

Авангардизм (франц. avant-garde – передовий загін) – художній напрям, що охоплює багато новаторських і бунтарських течій у мистецтві ХХ ст. Найбільш загальні їх риси: свідоме спрямування на пошук нової художньої мови, здатної виразити новий світ; революційне заперечення традиційного мистецтва (як «обивательського», «буржуазного», «академічного» тощо), а також пов’язаних із ним цінностей; прагнення до створення нової реальності й, отже, відмова від зображення «видимого світу» (тобто картини – це не «вікно у світ», не «шматочок реальності», а щось на зразок філософського твору, який виражає концепцію художника); аналітичність, розрахована на інтелектуалів. Для авангарду характерний також синтез мистецтв, їх взаємодія (напр., живопис і музика).

«Втрачене покоління» - літературна течія, яка існувала в період між двома війнами – Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, що були призвані на фронт у віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто покінчив з собою, деякі божеволіли. Вислів «втрачене покоління» став популярним з легкої руки Гертруди Стайн. Визначаючи літературну течію, яка існувала в період між двома війнами, Стайн сказала відомі слова: «Усі ви – втрачене покоління», звертаючись до молодих американських письменників-екс-патріотів, яким (як і їй самій) творення модерної американської літератури видавалося можливим лише в Парижі. У 1930-1931 рр. Еріх Марія Ремарк написав роман "Повернення", в якому розповідає про повернення на батьківщину після Першої світової молодих солдатів, які вже не можуть жити нормально, - і, гостро відчуваючи все безглуздя, жорстокість, бруд життя, все-таки намагаються якось жити. Епіграфом до роману стали рядки:

Солдати, повернені батьківщині,

Хочуть знайти дорогу до нового життя.

В своєму романі «Три товариші» він передрікає сумну долю втраченому поколінню. Ремарк майстерно описує становище, в якому опинилися ці люди. У повоєнній Німеччині панує розруха, бідність, безробіття, нестабільність, знервована атмосфера. Ремарк так само дає і характеристику самим представникам «втраченого покоління». Це люди жорсткі, рішучі, вони визнають лише конкретну допомогу й іронічні з жінками. Чуттєвість у них стоїть попереду почуттів.



Джаз (англ. jazz) – форма музичного мистецтва, що виникла на межі ХІХ-ХХ ст. в США як синтез африканської та європейської культур і затвердився передусім в негритянському середовищі в США. Головні риси джазу – провідна роль ритму, мелодійні акценти, які породжують відчуття хвилеподібного руху, імпровізаційний початок і т.д. Джазом також називають оркестр, що складається переважно з духових, ударних і шумових інструментів, призначених для виконання такої музики. Уперше це слово з'явилося в 1913 р. в одній із сан-франциських газет, у 1915 р. з'явилося на грамплатівці, записаній знаменитим новоорлеанським оркестром «Original Dixieland Jazz Band». У 1920-ті рр. мода на джаз прийшла з Америки в Європу.

Кінематограф (від грец. kinema – рух, зміна, grapho – пишу) – 1) спочатку назва апарата для зйомки на кіноплівку об’єктів, що рухаються, та наступного відтворення знімків шляхом проекції на екран; 2) видовище (а також система його організації), засноване на використанні кінотехнічної апаратури. Винайдений 1895 р. братами Огюстом і Луї Люм’єрами кінематограф став швидко удосконалюватися. Спочатку на екранах відбувався тільки рух чорно-білого зображення, без звуку. Ранні фільми мали статичний план, показували подію без монтажу чи інших кінематографічних прийомів.

Масова культура – культура, популярна й поширена серед широких верств населення у даному суспільстві; явище, що виникло в умовах індустріального суспільства. В її основу закладено тенденції до росту грамотності населення, спільності цінностей та інтересів у рамках національних культур. Вона розрахована на споживацький попит та задоволення потреб основної маси населення. Термін вперше з'явився в працях Хосе Ортега-і-Гассета та Макса Горкгаймера та означав культуру, що протиставляється «високій».

Модернізм (франц. modernisme) – загальний термін, що позначає сукупність мистецьких напрямів та шкіл ХХ ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Для цих напрямів був характерним розрив з гуманістичними традиціями класичного мистецтва, з матеріалізмом в естетиці і реалізмом у художній творчості. Настрої безнадійності, неприйняття реального життя, культ краси як єдиної цінності, індивідуалізм, зневага до соціальних проблем лягли в основу багатьох проявів модернізму: авангардизм, футуризм, кубізм, абстракціонізм та ін.

Мюзикл (від англ. musical – музичний спектакль) – музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. Від оперети відрізняється наскрізним драматургічним розвитком, використанням вокально-хореографічних ансамблів, драматичним змістом. Мюзикл як жанр виник у США у 1920-х рр..

Нобелівська премія – одна з найпрестижніших міжнародних премій. Сума премії непостійна, вона змінюється в залежності від доходів Нобелівського фонду. Премія заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника та філантропа Альфреда Бернарда Нобеля, який винайшов динаміт. Весь свій статок (близько 31,5 млн. шведських крон) він призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від цієї спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в різних галузях діяльності (фізика, хімія, фізіологія або медицина, література і особливі досягнення перед людством у справі миру (Нобелівська премія миру). Виняток — математики. Це пов'язано із сумною історією кохання Альфреда: дівчина, яку він кохав вийшла заміж за математика. Саме через це Нобелівська премія не поширюється на цю галузь науки. У 1900 р. був створений Нобелівський комітет, який виплачує премії. Вручення премій почалося у 1901 р. За час існування премії було введено лише одне нововведення: 1968 року Шведський банк з нагоди свого 300-річчя запропонував виділити гроші на премію з економіки, і Нобелівський комітет взяв на себе зобов'язання з їхнього розподілу. Офіційно іменована як премія з економіки пам'яті Альфреда Нобеля, вперше була присуджена 1969 року. За традицією, премії з фізики, хімії, медицини, літератури і економіки вручає в Стокгольмі в Концертному залі король Швеції.

Олімпійський рух – громадський рух, що базується на добровільному об'єднанні громадян та організацій з метою пропаганди ідей олімпізму, здорового способу життя, розвитку фізичної культури та спорту.

11 КЛАС

Тема 1. Друга світова війна. Військові події на території СРСР (Велика Вітчизняна війна)

Антигітлерівська коаліція – союз держав і народів, що склався під час Другої світової війни проти агресивного блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників. До коаліції входили СРСР, США, Велика Британія, Франція, Китай, Югославія, Польща, Чехословаччина та інші країни, що брали участь у воєнних діях або надавали допомогу союзникам. Наприкінці війни до складу коаліції входило близько 50 держав.

Велика Вітчизняна війна – справедлива, визвольна війна радянського народу на захист своєї Вітчизни проти фашистської Німеччини та її союзників (Угорщина, Італія, Румунія, Фінляндія); найважливіший етап Другої світової війни. Тривала з 22 червня 1941 р. до 8 травня 1945 р.

«Велика трійка» - неофіційна назва керівників СРСР (Й.Сталін), США (Ф.Рузвельт, після його смерті в квітні 1945 р. – Г.Трумен) і Великої Британії (У.Черчілль) в 1941-1945 рр.

«Блискавична війна» («бліцкриг») (нім. Blitzkrieg — блискавична війна)  — створена на початку XX століття теорія ведення швидкоплинної війни, відповідно до якої перемога досягається в строки, що обчислюються днями або місяцями, перш ніж противник зуміє мобілізувати й розгорнути свої основні військові сили. Бліцкриг заснований на тісній взаємодії піхотних та танкових з'єднань за підтримки авіації. Стратегія бліцкригу подібна до прийнятої в СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни теорії глибокої наступальної операції. За стратегією бліцкригу танкові підрозділи при підтримці піхоти прориваються у тил супротивника, обходять і оточують його укріплені позиції. Оточені з'єднання противника, які відчувають труднощі з постачанням боєприпасів, технікою та продуктами харчування, легко розбиваються наступаючими військами або здаються в полон.

Голокост (Шоа, Катастрофа) (від лат. holocaustum – жертва загального спалення) – катастрофа європейського єврейства, тобто загибель значної частини єврейського населення Європи внаслідок організованого переслідування і планомірного знищення 6 млн. євреїв нацистами та їх пособниками в Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945 рр. Голокост був вираженням фашистської політики й ідеології державного антисемітизму, доведеного до свого крайнього практичного втілення – геноциду значної частини єврейського народу. Офіційно план фізичного знищення євреїв був ухвалений нацистським керівництвом у січні 1942 р. Він передбачав створення концтаборів та гетто для євреїв, жорстокі способи страти: отруєння в газових камерах, спалення в крематоріях, голодомор, цькування собаками. Термін «Голокост» вперше був використаний у 1960-х рр. у публіцистиці майбутнім лауреатом Нобелівської премії миру письменником Елі Візелем як символ газових камер і крематоріїв у таборах смерті. Після всесвітньої прем’єри в 1978 р. однойменного американського багатосерійного телевізійного фільму цей термін став широко використовуватися. В Ізраїлі застосовується термін «Шоа» (Катастрофа).

Друга світова війна – найбільш масштабна і найбільш жорстока в історії людства війна, яка тривала з 1 вересня 1939 р. по 2 вересня 1945 р. Воєнні дії відбувалися на території Європи, Азії, Африки й Австралії, на усіх морях і океанах. У війні брала участь 61 країна світу, 80% населення Землі. На території 40 країн було мобілізовано 110 млн. чоловік. Приблизна кількість жертв – 65-67 млн. чоловік, 90 млн. інвалідів. Найбільші втрати – СРСР (28 млн. чол.), Німеччина (13 млн. чол.), Китай (10 млн. чол.), Польща (6 млн. чол.), причому майже половина жертв – мирне населення. У концтаборах Німеччини знищено 16 млн. чоловік. Матеріальні втрати – 4000 млрд. доларів. У ході війни вперше були застосовані нові види озброєнь, у тому числі атомна бомба.

Другий фронт (на відміну від «першого фронту» - між Німеччиною та СРСР) – бойові дії Великої Британії та США проти Німеччини. Суть «другого фронту» полягала у створенні критичної для Німеччини ситуації, коли вона змушена була б воювати на два фронти – на сході та заході. СРСР наполягав на відкритті другого фронту на території окупованої Франції.

Колабораціонізм (від франц. colaboration – співробітництво) – усвідомлене й добровільне або вимушене співробітництво в період війни з ворогом у його інтересах і на шкоду своїй батьківщині або союзних з нею країн. Історики виділяють різні типи колабораціонізму: 1) воєнний – сприяння противнику зі зброєю в руках: служба у військових формуваннях, поліцейських структурах, в органах розвідки та контррозвідки; 2) політичний, адміністративний – співробітництво в окупаційних органах влади; 3) побутовий – встановлення дружніх відносин між окупантами та населенням; 4) культурний (духовний) – співробітництво з окупантами в духовній сфері, що під час Другої світової війни сприяло поширенню серед населення вірнопідданських почуттів, пропаганди винятковості «арійської раси», підвищенню психологічного настрою окупантів; 5) економічний – співробітництво в будь-яких галузях економіки. У ряді країн Європи були сформовані колабораціоністські уряди: режим Віші на чолі з Анрі Петеном (Франція), уряд міністра-президента Відкуна Квіслінга (Норвегія), уряд голови фашистської партії та «лейдера» (вождя) нідерландського народу Антона Адріана Мюссерта (Нідерланди), уряд генерала, прем’єр-міністра Мілана Недіча (Сербія), режим лідера усташів, «поглавника» А.Павеліча (Хорватія), уряд Й.Тисо (Словаччина) та інші. Після війни колаборантів карали як злочинців, зрадників Батьківщини.

Корінний перелом – перехід стратегічної ініціативи на бік союзників по антигітлерівській коаліції.

«Новий порядок» – терористичний режим масових розстрілів та економічного пограбування, встановлений нацистами на окупованих радянських територіях в роки Другої світової війни. Фашистський окупаційний режим в Україні мав виконати три основні завдання: забезпечити продовольством, матеріальними і людськими ресурсами потреби фашистської воєнної машини; вивільнити від українського населення шляхом фізичного знищення, депортацій та вивезення на роботу до Німеччини «лебенсраум» (життєвий простір) для арійської раси; сприяти колонізації значної частини окупованих земель, заселенню цілих районів німецькими переселенцями. Характерною рисою «нового порядку» був тривалий терор. За роки окупації було спалено 250 населених пунктів України, а все населення розстріляне. В Україні створено 50 гетто і понад 180 великих концентраційних таборів. За роки окупації в Україні було вбито й замучено понад 4 млн. цивільного населення і понад 1,3 млн. військовополонених, а всього Україна втратила 17 млн. чоловік.

Рух Опору – під час Другої світової війни національно-визвольний, антифашистський рух проти німецьких, італійських, японських окупантів і їхніх союзників та встановлених ними порядків, за відновлення національної незалежності і державного суверенітету окупованих країн, а також країн фашистського блоку, за більш сприятливий демократичний устрій після визволення. Набув великого розмаху в Югославії, Франції, Італії, Польщі, Чехословаччині, Греції, Китаї, Албанії та інших країнах. Мав дві течії: комуністичну і національну.

Тема 2. Світ після Другої світової війни

Нюрнберзький процес – судовий процес над головними нацистськими військовими злочинцями. Проводився в місті Нюрнберзі з 20 листопада 1945 по 1 жовтня 1946 рр. в Міжнародному військовому трибуналі. До відповідальності були притягнуті вищі військові і державні діячі фашистської Німеччини, 12 чоловік засуджені до смертної кари, 7 – до тривалих термінів або до довічного ув’язнення. Були визнані злочинними: керівний склад Націонал-соціалістичної партії і охоронні загони цієї партії (СС), служба безпеки (СД), державна таємна поліція (гестапо). Нюрнберзький процес викрив суть німецького фашизму, його плани знищення цілих держав і народів, небезпеку фашизму для всього людства. На цьому процесі вперше в історії агресія була визнана найтяжчим злочином проти людства.

Токійський процес – судовий процес над головними японськими військовими злочинцями, який тривав з 3 травня 1946 р. по 12 листопада 1948 р. у Токіо в Міжнародному військовому трибуналі для Далекого Сходу. Вимога суду над японськими військовими злочинцями була сформульована в декларації Потсдамської конференції та підтверджена в Акті про капітуляцію Японії. До складу трибуналу ввійшли представники СРСР, США, Великої Британії, Китаю, Франції, Австралії, Канади, Нової Зеландії, Голландії, а згодом до них приєдналися представники Індії та Філіппін. На лаві підсудних було 25 військових злочинців, усі вони були визнані винними: 7 було страчено через повішення, 18 засуджено до різних строків ув’язнення (1 – до 20 років ув’язнення, 1 – до 7 років, 16 – до довічного ув’язнення). Вирок над засудженими до страти був виконаний у ніч на 23 грудня 1948 р. у Токіо.

Тема 3. США та Канада у 1945 – на початку ХХІ ст.

«Велике суспільство» – програма адміністрації Л.Джонсона, в якій робилася спроба комплексного розв’язання найскладніших соціальних проблем, що дозволило б значно піднести рівень життя населення США. Ця програма передбачала створення такого американського суспільства, в якому «не буде бідних, а охорона здоров’я та освіта будуть доступні для всіх і найкращі в світі». Вона підпорядковувалась не економічній (антикризовій), а відверто ідеологічній меті – історичній суперечці з соціалізмом. Програма стосувалася не всього суспільства і не його працездатної верстви, а лише паріїв – бідняків, багатодітних, матерів-одиночок, дітей, людей похилого віку. Це буди непродуктивні витрати, оскільки вони не сприяли поліпшенню економічної ситуації в США, а навпаки, ускладнили нездорові економічні явища, зокрема, стали головним джерелом інфляції.

Військово-промисловий комплекс – об'єднання в розвинутих країнах виробників воєнної продукції, армії й пов’язаних з ними представників державного апарату та науки.

Діаспора (від грец. διασπορά – розсіяння) – розсіяння по різних країнах народу, вигнаного завойовниками за межі батьківщини.

Доктрина Трумена – зовнішньополітичний курс президента США Г.Трумена, проголошений у його посланні конгресу США 12 березня 1947 р. Ця доктрина була спрямована на забезпечення оборонних позицій США у Західній Європі, на Близькому Сході, в Азії та інших частинах світу, де СРСР намагався поширити свій вплив. З цією метою Вашингтон здійснив цілу низку військових та зовнішньополітичних заходів (розгортання мережі військових баз, створення оборонних альянсів тощо). Крім цього, доктрина передбачала надання 400 млн. доларів Греції та Туреччині, яким, на думку уряду США, загрожувала «комуністична небезпека». У цій доктрині вперше у міжнародних повоєнних відносинах було сформовано принцип: стримання експансії СРСР для захисту безпеки США.

Зоряні війни – так ще образно називали «стратегічну оборонну ініціативу» (СОІ) – програму протиракетної оборони з елементами космічних озброєнь, яка почала розроблятися у США в період президентства Р.Рейгана і була покликана захистити територію США від балістичних ракет; програму розгортання в космосі системи протиракетної оборони, яка здатна знищувати балістичні ракети ворога в момент їх запуску або в польоті. Програма СОІ призвела до нагнітання атмосфери страху перед новими видами озброєнь.

Маккартизм – антидемократичний напрям внутрішньої політики США, що виник як реакція на революцію в Китаї і втрату китайського ринку, яка була підсилена війною в Кореї; названий за іменем сенатора-республіканця зі штату Вісконсін Джозефа Маккарті – голови сенатської комісії конгресу США з питань діяльності урядових установ та її постійної підкомісії з розслідування; кампанія переслідування прогресивних діячів і організацій. З 1950 р. почалися гоніння та арешти лідерів комуністичної партії США (арештовано 140 осіб) і профспілок (арештовано 100 осіб), переслідування ліберально налаштованих професорів, «полювання на відьом», шпигуноманія, судові процеси над «радянськими шпигунами» («справа Оппенгеймера»). 255 організацій в США були названі «підривними». Але маккартизм не став довготривалою тенденцією внутрішньої політики США, що було зумовлено тим, що у США не було масової бази для комуністичного руху, успіхами країни у протидії СРСР на зовнішньополітичній арені та потеплінням міжнародного становища в середині 1950-х рр.

Наддержава – згідно міжнародної стратифікації держав це держава, якій притаманні такі ознаки: здатність до масових руйнувань планетарного масштабу, здатність впливати на умови існування всього людства, неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу не входить інша супердержава.

Неоконсерватизм – сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства й визначає урядову політику та політичний курс провідних країн Заходу до останніх десятиріч (наприклад, «рейганоміка», «тетчеризм»). Кредо неоконсерватизму в економіці – заміна реформістської моделі розвитку монетаристською моделлю, орієнтованою на звільнення приватного капіталу від надмірного державного втручання, всебічне стимулювання ринкових відносин, приватного підприємництва; у соціальній сфері дещо гнучкіший ліберально-реформістський курс поступився місцем жорсткій економії, «економічному реалізмові», скороченню соціальних витрат, анти егалітарним тенденціям; у політичній сфері спостерігається неоконсервативна переорієнтація щодо проблем політичної влади, демократії, політичної участі, функцій і прерогатив держави, бюрократії в напрямі посилення елітарних тенденцій і антибюрократичних настроїв.

«Нова економічна філософія» - економічна програма адміністрації президента США Білла Клінтона. Вона відбивала нове бачення оздоровлення американської економіки і реалізувалась у трьох програмах: 1) короткострокова програма стимулювання економіки, на яку виділялося 30 млрд. доларів. Основне її завдання – збільшення кількості робочих місць через розвиток системи освіти, професійної підготовки, а також шляхом розвитку системи громадських робіт; 2) чотирирічна інвестиційна програма (з 1993 р.), яка передбачала створення пільг і стимулів для приватних інвесторів, цільові капіталовкладення в найважливіші галузі господарства. На програму виділялося 140 млрд. доларів; 3) програма скорочення бюджетного дефіциту на 500 млрд. доларів до 1997 р.

«Нові рубежі» – програма президента Дж.Кеннеді, суть якої полягала у стимулюванні економічного зростання США шляхом розширення капіталовкладень та подальшого розгортання НТР. Програма передбачала комплексну перебудову відстаючих районів, підвищення мінімальної заробітної плати, перекваліфікацію безробітних, допомогу фермерам, розширення соціального забезпечення. Належне місце в програмі президента посідали проблеми громадянських прав і становище чорношкірого населення.

Пентагон (грец. πεντάγωνον, від πέντε – п’ять і γωνία – кут) – 1) п’ятикутник; 2) п’ятикутна споруда поблизу м.Вашингтона, в якій розміщуються керівні військові установи США; 3) переносно – військове відомство США.

ПРО (Договір про обмеження систем протиракетної оборони) – договір між СРСР і США, підписаний у Москві 26 травня 1972 р.; безстроковий, але підлягав розгляду через кожні 5 років. Набрав чинності 3 жовтня 1972 р. Договір передбачав зобов’язання не розгортати системи ПРО на території своєї країни і не створювати основу для такої оборони, обмеження числа районів розміщення системи ПРО для кожної сторони, кількість пускових установок у районі розміщення і протиракет на стартових позиціях. Сторони зобов’язалися не створювати, не випробовувати і не розгортати системи або компоненти ПРО морського, повітряного, космічного або мобільно-наземного базування. Контроль за дотриманням положень Договору здійснювався за допомогою національних технічних засобів.

Проблема Квебеку – одна з головних нерозв’язаних проблем Канади. У Канаді провінція Квебек займає осібне місце. Передусім тому, що, на відміну від решти країни, вона франкомовна. До того ж Квебек – найбільша за територією і друга за чисельністю населення провінція Канади. Два рази Квебек проводив референдум про відокремлення від Канади (1970 р. та в 1980 р.). Останнього разу, 1995 року, незалежність провінції підтримали 49,4% відсотка її мешканців. Цього не вистачило для утворення нової країни, але канадський уряд змушений був піти на значні поступки Квебеку. Однією з таких поступок є право провінції самій собі підбирати кандидатів на імміграцію. Відбір проводить Бюро імміграції до Квебеку, відповідальне за ту чи іншу країну. Українці, аби виїхати до Квебеку, мають звертатися до філії цього бюро у Відні. Зараз українська громада Квебеку – це приблизно 25 тисяч людей. В 2006 р. палата громад парламенту Канади проголосувала 266 голосами “проти” 16 резолюцію, якою мешканці Квебеку визнаються “народом у лоні об’єднаної Канади”. Метою цієї резолюції, підготовленої консервативним урядом меншості Стівена Харпера і поданої на розгляд парламенту, повинна була стати нейтралізація натиску сепаратистів, які прагнуть відірвати провінцію Квебек від Канади і створити на її території незалежну країну. Мешканці Квебеку вперше в історії Канади визнані на парламентському рівні окремим народом. Однак критики такого рішення парламентаріїв стверджують, що ця резолюція лише заохотить сепаратистів ще рішучіше рухатися по шляху відриву Квебеку від Канади. Провідники такої ідеї, політична партія «Квебекський блок», наразі вимагали від центральної влади лише розширення повноважень провінції, зокрема і права самостійно представляти Квебек на міжнародній арені. Сьогодні «квебекський націоналізм» здебільшого має «лінгвістичну» спрямованість і цілком позбавлений расового відтінку.

Рейганоміка – практика неоконсерватизму в США в 80-х рр. ХХ ст., пов’язана з президентством Р.Рейгана, в основу якої було покладено програму обмеження ролі держави в економічному та соціальному регулюванні, підтримки приватної ініціативи, зменшення соціальних виплат і федеральних та соціальних витрат.

Уотергейтська справа – розслідування подій, пов’язаних з протизаконними діями «Комітету Республіканської партії з переобрання президента» у період виборчої кампанії 1972 р. (спроба встановити підслуховувальний пристрій у штаб-квартирі Демократичної партії в готелі «Уотергейт» у Вашингтоні). Розкриті численні порушення законності з боку посадових осіб Білого дому. Президент Р.Ніксон під загрозою обвинувачення в причетності до «Уотергейтської справи» і притягнення його до відповідальності в порядку імпічменту в серпні 1974 р. вийшов у відставку.

Тема 4. Країни Західної Європи в 1945 – на початку ХХІ ст.

«Економічне диво» – процес швидкого відродження та бурхливого економічного піднесення в державі, коли щорічний приріст виробництва продукції перевищує 10% на рік. В 50-ті рр. ХХ ст. було характерним для ФРН, Італії, Японії, СРСР. «Батько» німецького «економічного дива» – Людвіг Ерхард, професор економіки, міністр економіки всіх кабінетів К.Аденауера, автор теорії «соціального ринкового господарства», що стала основою економічної політики західнонімецьких урядів на довгі роки. Британське «економічне диво» відбулося пізніше, ніж у Німеччині. Його повязують із політикою «тетчеризму» у 80-х рр. ХХ ст. Суттєвими факторами «економічного дива» є створення пільгових умов для розвитку приватного підприємництва, використання досягнень науково-технічної революції та залучення іноземних інвестицій.

ЄС (Європейський Союз) – економічне і політичне об’єднання європейських країн, утворене в 1993 р. відповідно до Маастрихтського договору 1992 р. на базі Європейського співтовариства. Європейський союз об’єднав 12 країн: Бельгію, Велику Британію, Німеччину, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію. У 1994 р. підписані угоди про вступ до ЄС Австрії, Норвегії, Фінляндії та Швеції. 1 травня 2004 р. до ЄС були прийняті Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Кіпр та Мальта. 1 січня 2007 р. ЄС поповнився двома новими членами – Болгарією та Румунією, і тепер до нього входять 27 країн. Мета ЄС – проведення єдиної політики у відносинах з іншими країнами, створення європейської валютної системи, єдиного внутрішнього ринку. Встановлюється єдине європейське громадянство. Створюється європейський валютний інститут і Європейський центральний банк, у 1999 р. введена єдина валюта – євро (крім Великої Британії, Данії), здійснюється єдина грошово-кредитна політика. На порядку денному – схвалення спільної конституції ЄС і адаптація нових держав-членів до спільного функціонування і розвитку в рамках спільного загальноєвропейського простору. Центр – м.Брюссель (Бельгія).

Лейборизм (від англ. labor - праця) – ідеологія та політика робітничих партій деяких країн (Великої Британії, Австралії, Нової Зеландії та ін.), які ґрунтуються на прагненні до гармонізації (злагодженості, взаємної відповідності) соціальних інтересів певних груп суспільства. У Великій Британії членами лейбористської партії (заснована у 1900 р., до 1906 р. називалася Комітетом робітничого представництва, після Другої світової війни була при владі в 1945-1951 рр., 1964-1970 рр., 1974-1979 рр. та з 1997 р. по даний час) автоматично стають члени професійних спілок, якщо вони сплачують членські внески. Лейбористська партія Великої Британії проголосила своєю метою «демократичний соціалізм», який може бути розбудований шляхом державного втручання в економіку та соціального реформування. Але в кінці ХХ ст. в партії посилився вплив ліберальних ідей.

Маастрихтський договір – Договір між 12 країнами Європейського економічного співтовариства про створення Європейського Союзу (ЄС), підписаний у м.Маастрихт (Нідерланди) 7 лютого 1992 р. Маастрихтський договір передбачав створення політичного, економічного й валютного союзу (т.зв. «Європа без кордонів»), завершення формування єдиного внутрішнього ринку – усунення всіх перешкод на шляху вільного пересування товарів, послуг, капіталів і людей. Країни ЄС зобов’язалися проводити спільний курс у сфері зовнішньої політики і безпеки, основних напрямів внутрішньої економічної політики, координувати політику з питань охорони навколишнього середовища, боротьби із злочинністю, у сфері юстиції тощо.

Мафія (італ. (сицил.) maf(f)ia - свавілля, самоправство; таємна злочинна організація) – таємна централізована злочинно-терористична організація. Уперше виникла наприкінці ХVІІІ ст. на о. Сицилія (Італія) для боротьби проти сваволі поміщиків. Згодом до мафії влилося багато декласованих елементів, і вона перетворилася на бандитську організацію. На поч. ХХ ст. назву «мафія» перебрали на себе деякі гангстерські організації в США. Тепер – це специфічна система соціальних відносин, яка проявляється у стійкому існуванні й широкому розгалуженні таємної структури, що вдається до методів економічного примусу, насильства, терору та вбивств. Найвідомішими у світі мафіями є італійська (неаполітанська) «Камора», американська «Коза ностра», японська «Якудза», сінгапурська «Тріада» та колумбійський «Картель». Розрізняють мафію класичну (стару) й сучасну (нову). Класична мафія ґрунтувалася на родинних звязках (її основу становили «сімї»), безумовному підпорядкуванні членів мафії її главі, на круговій поруці, поділі територій впливу. Мафія виробила своєрідну систему «справедливості», засновану на складному моральному кодексі – омерті. Суть її полягає у відмові від апеляції до офіційної влади та в ухилянні від співробітництва з владою при розслідуванні будь-яких злочинів. У 1920-х рр. фашистський режим Б.Муссоліні шляхом масових арештів та засудження тисяч мафіозі до тривалих строків увязнення майже знищив мафію, проте після Другої світової війни вона відновила свою діяльність. Центр мафії перемістився із сільської місцевості до головного міста Сицилії – Палермо, де вона почала контролювати промисловість, транспорт, будівництво та банківську систему, а в кінці 70-х рр. – здійснювати контрабанду героїну до США. Із середини ХХ ст. мафія активно залучається до політичних процесів: окремі політичні діячі використовують її в передвиборних кампаніях для залякування своїх конкурентів, їх фізичного знищення, боротьби зі страйкуючими робітниками, впливу на профспілку. У 60-х рр. ХХ ст. на зміну класичній прийшла сучасна мафія з її високоорганізованими формами. Основними сферами її діяльності стали наркобізнес, викрадення автомашин, людей, професійна проституція, фінансові махінації, торгівля зброєю, «відмивання» коштів, одержаних злочинним шляхом, тощо. Про масштаби діяльності мафії в Італії свідчать такі дані. У 1990 р. обіг грошових коштів, придбаних злочинним шляхом, за оцінкою Центрального статистичного інституту Італії, становив близько 21,5-24 млрд. доларів. Щонайменше половина цієї суми припадала на організовану злочинність. Частка сицилійської мафії складала 1/3-1/2 названої суми. Особливо масштабну шахрайську діяльність мафія розгорнула після зняття митних бар’єрів в рамках ЄС (після 1 січня 1993 р.). Проблема посилення боротьби з мафією лишається актуальною для багатьох країн Європи і понині.

Монетаризм – економічна теорія і практична концепція економічного управління державою, згідно якої визначальним чинником формування господарської кон’юнктури є кількість грошей в обігу і зв’язок між грошовою масою і товарною. Монетаристи розглядають в якості головних способів впливу на економіку регулювання емісії, валютний курс національної грошової одиниці, кредитний процент, податкові ставки та митні тарифи. Монетаристська теорія, на чолі якої стояв Мілтон Фрідман, виникла в США в середині 1950-х рр. Широкого розповсюдження монетаризм одержав в 1970-ті рр., коли він використовувався урядовими органами для боротьби із стагфляцією і виявився теоретичною основою для державних програм грошово-кредитного регулювання економіки. Застосування на практиці монетаристських ідей урядами Великої Британії, США, ФРН й інших країн хоча і сприяло уповільненню інфляційних процесів, але підсилило розвиток кризових явищ в економіці та стимулювало зростання безробіття в цих країнах.

Неолібералізм – напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи. Ринок розглядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економічному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів економічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соціальної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом перерозподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку. Неолібералізм прийшов на зміну класичному економічному лібералізму, причиною краху якого стала економічна криза 1929-1933 pp. XX ст. Неолібералізм увібрав у себе й плідно розвиває такі основні ознаки класичного лібералізму: обстоювання ідей природного порядку та природних прав; заперечення будь-якого розширення державного втручання; захист конкурентних принципів господарювання; обстоювання ідеї індивідуальної свободи на основі захисту і заохочення приватної власності на засоби виробництва; розвиток місцевого самоврядування та добровільних організацій на противагу зростанню впливу центральних органів влади; підтримка політики вільної торгівлі. Основний зміст неоліберальних концепцій ринкового господарства спробував визначити німецький економіст А. Рюстов у 1932 p., використавши термін «ліберальний інтервенціонізм», під яким розумів державне "втручання не проти дії законів ринку, не для досягнення якогось нового стану, не для уповільнення, а для прискорення природного процесу розвитку".

План Маршалла – економічна програма допомоги країнам Європи для «відновлення і розвитку», запропонована 5 червня 1947 року Держсекретарем США Джорджем Маршаллом (1880-1959). Суть плану полягала в підтримці слабких європейських економік, створенні умов для їх відродження, швидкого розвитку внутрішньоєвропейської торгівлі, активізації найбільш ефективних виробничих потужностей для досягнення прискореного випуску продукції шляхом міжгалузевої кооперації, зміцнення національних валют і відновлення довіри до них. План Маршалла передбачав виділення на визначених умовах позик і кредитів. Він почав діяти у квітні 1948 р. Американську пропозицію прийняли 16 європейських країн (Велика Британія, Франція, Італія, Бельгія, Норвегія, Данія, Швеція, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина, Нідерланди, Люксембург), які в липні 1947 р. уклали конвенцію про створення спеціальної Організації європейського економічного співробітництва (з 1961 р. – Організація економічного співробітництва і розвитку). У березні 1948 р. до плану Маршалла було включено Західну Німеччину. У доповіді, представленій «комітетом 16», сума запрошених американських кредитів становила 29-30 млрд. доларів на 4 роки (1948-1951). Після розгляду доповіді у спеціально створених президентом США комітетах, суму кредитів урізали до 17 млрд. доларів, а фактично вона становила за період з квітня 1948 по липень 1952 р. 12,2 млрд. доларів. Більше 2/3 цієї суми одержали Велика Британія, Франція, Італія, ФРН. План Маршалла сприяв новим структурним змінам західноєвропейської економіки і посиленню інтеграційних процесів його учасниками. 30 грудня 1951 р. план Маршалла офіційно припинив свою дію. Він був замінений законом «Про взаємне забезпечення безпеки», що передбачав разове надання економічної і військової допомоги.

Радикалізм (від лат. radix – корінь) – політична та ідеологічна течія, яка відстоює необхідність рішучих дій при розвязанні існуючих суспільних проблем, що мають привести до глибоких, кардинальних змін у політичних та соціально-економічних відносинах суспільства. В радянській політології в ХХ ст. замість терміну «радикалізм» часто вживався термін «революційність». На початку ХХ ст. найрадикальнішою політичною течією був комунізм, який передбачав рішучий злам існуючих капіталістичних, ринкових суспільних відносин і заміну їх новими суспільними відносинами, заснованими на пануванні державної форми власності в економіці та встановленні всеосяжного, тотального контролю держави над розвитком усіх сфер суспільного життя з метою ліквідації соціальних конфліктів. У 70-х рр. ХХ ст. в Західній Європі спостерігалась активізація радикальних лівоекстремістських організацій, які засобами терору прагнули повалити існуючий суспільний лад. Найвідомішими з них були: «Фракція Червоної армії» в ФРН і «Червоні бригади» в Італії. Але на початку 90-х рр. ХХ с. Майже всі ці організації припинили свою діяльність. Нині в країнах Європи радикалізм поширений значно менше, а більший вплив має реформізм, який передбачає поступову, еволюційну трансформацію всіх сфер суспільних відносин з метою забезпечення стабільності в розвитку держав.

Соціальне ринкове господарство – мета програми економічних реформ 1948-1956 рр., яку розробив німецький економіст, міністр економіки уряду К.Аденауера в ФРН Людвіг Ерхард. Основними принципами теорії «соціального ринкового господарства» є: 1) держава встановлює норми і правила, за якими діє ринкове господарство; 2) держава підтримує вільну конкуренцію; 3) не втручається безпосередньо в регулювання господарських процесів, щоб не порушити ринкових законів; 4) робиться ставка на дрібний і середній бізнес; 5) поєднується особиста ініціатива підприємців з елементами державного регулювання; 6) проводиться зниження податків, що стимулює виробників; 7) проводиться політика протекціонізму (захисту свого товаровиробника); 8) спеціальна підтримка, пільги передовим та експортним галузям. У цій доктрині на першому місці стоїть не держава, а людина.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3

Схожі:

Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconУкраїнсько-англійський словник термінів сільськогосподарської техніки
Піхтовнікова Л. С., Морозов І. В., Зембінська Т. М., Семененко Л. О., Богуцька Т. Г. Українсько-англійський словник термінів сільськогосподарської...
Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconСловник літературознавчих понять І термінів посібник для профільної школи
Посібник містить адаптовані до шкільного курсу світової літератури літературознавчі терміни та поняття за чинними програмами профільної...
Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconПрограма «Історіографія всесвітньої історії»
Робоча навчальна програма «Історіографія всесвітньої історії» для студентів за спеціальністю 02030201 Історія
Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconТема. Автобіографія як документ ділового мовлення та літературний жанр
Обладнання : словник літературознавчих термінів; тлумачний словник;А. Коваль.’’Культура ділового мовлення’’;таблиця’’Автобіографія’’(кожному...
Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconБєліков, О. О. Тлумачний словник найсучасніших юридичних термінів. – Х. Прапор, 2011. – 320 с

Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconМ. Голянич, Р. Стефурак, І. Бабій Словник лінгвістичних термінів: лексикологія, фразеологія, лексикографія Івано-Франківськ 2011

Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconПолтавський державний
Словник футбольних термінів – методичний посібник для вчителів фізичного виховання, викладачів вищих навчальних закладів, тренерів,...
Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconРобоча програма навчальної дисципліни історіографія всесвітньої історії окр «бакалавр» Галузь знань: 0203 Гуманітарні науки
Робоча програма навчальної дисципліни «Історіографія всесвітньої історії» для студентів окр «бакалавр» за напрямом підготовки 020302...
Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconКафедра всесвітньої історії та методики викладання історії

Словник понять І термінів з всесвітньої історії (10-11 кл.) iconСловник літературних термінів Авангардизм
Авангардизм — течії в європейському мистецтві XX ст., які, відкидаючи закостенілі художні традиції, хотіли вивести мистецтво на нові...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка