Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно



Сторінка1/7
Дата конвертації09.03.2018
Розмір0.86 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7




THE SECURITY SERVICE OF UKRAINE

EVIDENCE OF UKRAINIAN CITIZENS

WHO WERE HELD CAPTIVE BY RUSSIAN

TERRORIST GROUPS ON THE ORDLO territories,

ON THE MILITARY AGGRESSION OF THE RUSSIAN FEDERATION AGAINST UKRAINE,

INHUMAN DETENTION CONDITIONS,

PHYSICAL ABUSE, TORTURE AND

MORAL AND PSYCHOLOGICAL HUMILIATION

The fifth issue of a collected book is compiled by personnel

of the Security Service of Ukraine after interviewing 43 more citizens of Ukraine who were held captive by Russian terrorist groups

on the ORDLO territories

11.12.2017

СЛУЖБА БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ

СВИДЕТЕЛЬСТВА

УКРАИНСКИХ ГРАЖДАН,

КОТОРЫЕ БЫЛИ ЗАЛОЖНИКАМИ

РОССИЙСКИХ ТЕРРОРИСТИЧЕСКИХ ГРУППИРОВОК НА ТЕРРИТОРИИ ОРДЛО, ОТНОСИТЕЛЬНО
ВООРУЖЕННОЙ АГРЕССИИ

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ПРОТИВ УКРАИНЫ,

НЕЧЕЛОВЕЧЕСКИХ УСЛОВИЙ СОДЕРЖАНИЯ,

ФИЗИЧЕСКОГО НАСИЛИЯ, ПЫТОК И

МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО ИЗДЕВАТЕЛЬСТВА


Пятый выпуск сборника составлен по результатам опроса сотрудниками Службы безопасности Украины еще 43 украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ОРДЛО

11.12.2017

зміст

СВІДЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН,

ЯКІ БУЛИ ЗАРУЧНИКАМИ РОСІЙСЬКИХ

ТЕРОРИСТИЧНИХ УГРУПОВАНЬ НА ТЕРИТОРІЇ ОРДЛО,

ЩОДО ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

ПРОТИ УКРАЇНИ, НЕЛЮДСЬКИХ УМОВ УТРИМАННЯ,

ФІЗИЧНОГО НАСИЛЛЯ, КАТУВАНЬ

ТА МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗНУЩАННЯ 6


ОПРИЛЮДНЕНІ ФАКТИ ДІЯЛЬНОСТІ

СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЩОДО ПРИТЯГНЕННЯ

ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСІБ, ПРИЧЕТНИХ

ДО КАТУВАНЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН,

ЯКІ БУЛИ ЗАРУЧНИКАМИ РОСІЙСЬКИХ

ТЕРОРИСТИЧНИХ УГРУПОВАНЬ НА ТЕРИТОРІЇ ОРДЛО 26



CONTENTS

EVIDENCE OF UKRAINIAN CITIZENS

WHO WERE HELD CAPTIVE BY RUSSIAN

TERRORIST GROUPS ON THE ORDLO territories,

ON THE MILITARY AGGRESSION

OF THE RUSSIAN FEDERATION AGAINST UKRAINE,

INHUMAN DETENTION CONDITIONS,

PHYSICAL ABUSE, TORTURE AND

MORAL AND PSYCHOLOGICAL HUMILIATION 35
PUBLISHED FACTS OF THE SSU

ACTIVITY AIMED AT MAKING PERSONS ANSWERABLE

FOR TORTURES OF THE UKRAINIAN CITIZENS

HELD CAPTIVE BY RUSSIAN TERRORIST GROUPS

ON THE OCCUPIED TERRITORIES OF DONETSK

AND LUHANSK REGIONS 54



СОДЕРЖАНИЕ

СВИДЕТЕЛЬСТВА УКРАИНСКИХ ГРАЖДАН,

КОТОРЫЕ БЫЛИ ЗАЛОЖНИКАМИ

РОССИЙСКИХ ТЕРРОРИСТИЧЕСКИХ ГРУППИРОВОК

НА ТЕРРИТОРИИ ОРДЛО, ОТНОСИТЕЛЬНО

ВООРУЖЕННОЙ АГРЕССИИ

РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ ПРОТИВ УКРАИНЫ,

НЕЧЕЛОВЕЧЕСКИХ УСЛОВИЙ СОДЕРЖАНИЯ,

ФИЗИЧЕСКОГО НАСИЛИЯ, ПЫТОК И

МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОГО ИЗДЕВАТЕЛЬСТВА 63

ОБНАРОДОВАННЫЕ ФАКТЫ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ

СЛУЖБЫ БЕЗОПАСНОСТИ УКРАИНЫ

ПО ПРИВЛЕЧЕНИЮ К ОТВЕТСТВЕННОСТИ ЛИЦ,

ПРИЧАСТНЫХ К ПЫТКАМ УКРАИНСКИХ ГРАЖДАН,

КОТОРЫЕ БЫЛИ ЗАЛОЖНИКАМИ

РОССИЙСКИХ ТЕРРОРИСТИЧЕСКИХ ГРУППИРОВОК

НА ТЕРРИТОРИИ ОРДЛО 83

СВІДЧЕННЯ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН,

ЯКІ БУЛИ ЗАРУЧНИКАМИ РОСІЙСЬКИХ

ТЕРОРИСТИЧНИХ УГРУПОВАНЬ НА ТЕРИТОРІЇ ОРДЛО,

ЩОДО ЗБРОЙНОЇ АГРЕСІЇ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

ПРОТИ УКРАЇНИ, НЕЛЮДСЬКИХ УМОВ УТРИМАННЯ,

ФІЗИЧНОГО НАСИЛЛЯ, КАТУВАНЬ

ТА МОРАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗНУЩАННЯ


Херсонська область

1. Михайло П. (військовослужбовець ЗС України, у заручниках перебував 5 діб)

«…У полон потрапив біля н.п. Жовтневе Луганської області під час збройного нападу на наші позиції російського підрозділу так званих «Донских казаков». Мене утримували в м. Луганськ у приміщенні, яке члени незаконних збройних формувань між собою називали «зоопарк». Усіх полонених (близько 100 осіб) допитували з відеофіксацією, ставлячи при цьому провокаційні запитання: «Чому ви прийшли вбивати наших дітей?», «Хто вас сюди кликав?», акцентуючи увагу на тому, що «усі українські військовослужбовці є карателями», «Донбас ніколи не буде українським», «скоро РФ завоює всю Україну». Допити знімав на відеокамеру чоловік у військовій формі ЗС РФ, уже після свого звільнення з полону я бачив це відео в російських новинах…».



Львівська область

2. Ігор Г. (волонтер, у заручниках перебував 59 діб)

«…На початку січня 2015 року я разом з товаришем Олегом П. доставив волонтерську допомогу українським військовослужбовцям, які дислокувалися в сел. Кримське Луганської області. На зворотному шляху нашу машину зупинили троє озброєних чоловіків. Дізнавшись, що ми є українськими волонтерами, бойовики заштовхали мене та Олега до багажного відділення автомобіля, після чого відвезли в м. Алчевськ. Там, у приміщенні колишнього відділу Державтоінспекції МВС України, яке було захоплено російськими терористами, відбувся перший допит, під час якого до кімнати зайшли вісім бойовиків та без будь-яких попереджень почали нас бити (серед них були особи з позивними «Каскад», «Шмель», «Якут» та «Ашхабад»). Це тривало близько години. Потім в кабінет зайшов ще один терорист, який дістав пістолет та вистрілив у мене й двічі в Олега. Незважаючи на отримані поранення, ця особа почала бити нас стільцем. Знущання відбувалося майже кожного дня. Особливо жорстоко мене побили, коли нас з Олегом перевезли до підвалу якогось гуртожитку, де розташувалися проросійські терористи. Там тортури тривали цілу ніч. Згодом нас вивезли до так званого «штабу загону Мозгового», де мене утримували до кінця полону. Особисту участь у катуванні українських громадян брали: особа з позивним «Сибір» – громадянин РФ з Калузької області (керівник однієї з диверсійно-розвідувальних груп російських терористів), бойовики на ім’я Леонід з позивним «Борець» (один з керівників служби охорони «Мозгового») та його заступник Костянтин з позивним «Стилет»…».



Луганська область

3. Андрій П. (співробітник МВС України, у заручниках перебував 3 дні)

«…Я повертався додому на власному автомобілі разом з донькою. Раптово шлях перегородив автомобіль ВАЗ 21099, з якого вийшли два чоловіки, як пізніше з’ясувалося представники НЗФ «Оплот» Андрій П. (позивний «Тайсон») та Роман Х. – мешканці м. Красний Луч. «Тайсон» навів на мою доньку пістолет ТТ та наказав виконувати усі його команди під загрозою вбивства доньки. Він сів у моє авто на заднє сидіння та приставив пістолет до моєї голови, доньку викинув з машини. Мене привезли до будівлі податкової міліції м. Красний Луч, яку раніше захопили терористи. У захопленій бойовиками будівлі знаходилися також 10–15 озброєних осіб, які були одягнуті у військову форму ЗС РФ. Там відбувся перший допит, який проводили Сергій Н. (прізвисько «Млин», «Млинчик»), раніше засуджений за пограбування, називав себе «начальником контррозвідки «Всевеликого Войска Донського», а також Іван І., колишній співробітник МНС України – «військовий комендант у м. Красний Луч». Ці особи жорстоко побили мене (численні удари руками, ногами, гумовими кийками), а також катували електричним струмом. При цьому також був присутній мешканець м. Красний Луч Олександр П., місцевий наркодилер, який тримав мене під прицілом автомата Калашникова. Після тортур я втратив свідомість, а коли опритомнів, указані особи запропонували мені дати письмову згоду на свій вступ до «Всевеликого Войска Донського». У разі відмови погрожували розстріляти, з метою психологічного тиску стріляли з автомата над моєю головою. Я відмовився, після цього тортури та катування продовжувалися (вони тривали декілька годин). За моє звільнення терористи вимагали грошовий викуп, після сплати якого моїми рідними я виїхав разом із сім’єю з тимчасово окупованої території. Мені відомо, що вищезазначені особи також безпосередньо причетні до викрадень інших людей, численних збройних пограбувань, убивств та зґвалтувань на території Луганської області…».



Волинська область

4. Віктор М. (військовослужбовець ЗС України, у заручниках перебував 11 діб)

«…На початку січня мій підрозділ був направлений для захисту Донецького аеропорту. Це була так звана «остання мирна ротація», адже після нас українські бійці мали заїжджати з боєм. У різні періоди термінал аеропорту захищали від 40 до 65 бійців. З 16 січня 2015 року почався масований обстріл нового терміналу Донецького аеропорту бойовиками та російськими військовослужбовцями з танків Т-90, потім розпочався штурм. Серед бойовиків було багато найманців з Північного Кавказу РФ, особливо чеченської національності. Це відчувалося і по манері, як вони працюють, і по голосу, коли намагалися спілкуватися з українськими вояками. Належали вони до терористичного батальйону «Восток». Усі атаки російських терористів ми вдало відбили, але 19 січня, після обіду, стався перший потужний вибух у терміналі. Це бойовики підірвали підлогу в північному залі будівлі, унаслідок чого я потрапив під завал, отримавши численні серйозні поранення верхніх і нижніх кінцівок, а також голови. Під завалом я пробув два дні, періодично непритомнів. 21 січня українських вояків, усіх, хто вижив (усі були поранені), бойовики взяли в полон. Чеченці одразу почали знущатися з нас, завдавали побоїв та залякували розстрілом. Потім полонених українських військовослужбовців відвезли до м. Донецьк, де, незважаючи на їхні отримані поранення, вивели на одну з центральних площ та поставили на коліна перед місцевими мешканцями. Більшість українських бійців відправили в підвал колишнього УСБУ в Донецькій області, де розміщувалася катівня бойовиків, а мене, як тяжко пораненого, госпіталізували в лікарню, а згодом обміняли на одного з коригувальників артилерії терористів так званої «ДНР»…».



Запорізька область

5. Михайло Ш. (військовослужбовець Національної гвардії України, у заручниках перебував 55 діб)

«…29 серпня 2014 року наш підрозділ отримав наказ залишити м. Іловайськ та виходити в напрямку сел. Червоносільське. По дорозі нашу військову колону атакували російські танки; вогонь вівся з протитанкових керованих ракет (ПТУРів), крупнокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. Попри значні втрати, ми з боєм прорвалися з оточення, знешкодивши два російські танки та дві БМД ЗС РФ, а також захопивши в полон чотирьох військовослужбовців повітрянодесантних військ ЗС РФ. Біля сел. Червоносільське ми зайняли кругову оборону та дві доби відбивали атаки російських десантників. З кожною годиною бою ставало зрозумілим, що наші боєприпаси закінчуються, кільце облоги прорвати не вдається. Російські офіцери через парламентерів запропонували скласти зброю та звільнити російських бійців, які перебували в полоні; за це обіцяли вивезти та передати українським ЗС наших поранених (таких було дуже багато). У тій важкій ситуації ми погодилися на їхні умови, попередньо привели свою зброю у неробочій стан. Усіх наших поранених товаришів росіяни завантажили на транспорт та згодом передали українській стороні. Решту українських бійців (108 осіб) видали бойовикам так званої «ДНР», які вивезли нас у м. Донецьк, а саме в бомбосховище колишнього УСБУ в Донецькій області (яке захопили терористи). Відразу почалися тортури та катування, лупцювали так, що спини українських полонених були чорними від крововиливів. Били кожного дня, шукали снайперів, деяких полонених забили до смерті. Дехто спав у підвалі на підлозі, підложивши розібрані меблі, інші – на стільцях; такі умови були упродовж двох місяців. Постійно погрожували стратою, імітували розстріл (стріляли з автоматичної зброї над головами). Годували як звірів: одне відро каші та одна буханка хліба для всіх полонених. Змушували працювати: розбирати зруйновані будинки та прибирати вулиці. Під час виводу на примусові роботи ми постійно бачили російських військовослужбовців (російський військовий однострій; спеціальна російська зброя – автомати АК-101, які ніколи не були на озброєнні українських ЗС; військова техніка прапорами РФ). Я особисто був свідком спілкування на вулиці двох російських військових, з їхньої розмови зрозумів, що ці особи «прибули у відрядження з російського Північного Кавказу допомагати місцевим сепаратистам…».



Івано-Франківська область

6. Петро Ш. (співробітник МВС України, у заручниках перебував 23 доби)

«…У серпні 2014 року мій батальйон був передислокований на постійне місце несення служби до м. Іловайськ Донецької області. Протягом десяти днів ми проводили «зачистку» території від терористів, несли службу на блокпостах. У 20-х числах, за вказівкою командування, наш підрозділ намагався вийти з Іловайська так званим «зеленим коридором», який начебто був наданий представниками ЗС РФ для відводу українських військ, але раптом з обох боків дороги нас почала обстрілювати важка артилерія ЗС РФ. Мій автомобіль був знищений ворожим пострілом, а я отримав поранення. Потім у наступ пішли військовослужбовці повітрянодесантних військ ЗС РФ за підтримки російських танків та БТР. Серед нас було багато вбитих, частину українських бійців росіяни взяли в полон, але я та ще декілька військовослужбовців встигли сховатися в лісосмузі. Зранку наступного дня ми вийшли на дорогу, де зупинили цивільну машину. Водій погодився відвезти нас до м. Старобешево в лікарню, але згодом автомобіль зупинили бойовики так званої «ДНР». Мене та моїх товаришів жорстоко побили, забрали документи, зброю та боєприпаси, а також гроші та цінності, після чого повезли в невідомому напрямку. На якомусь блокпості нас закрили в підвалі колишнього ресторану. Це було приміщення площею приблизно 8м2, умов для ночівлі не було, ми сиділи на бетонній підлозі із зв’язаними руками, ходити в туалет забороняли, їсти й пити не давали. Майже весь час (три доби) мене били, знущалися з мене, застосовували тортури, коли я втрачав свідомість, бойовики лили воду, а потім катування тривало. Потім мене перевезли в м. Донецьк, там утримували в колишньому архівному приміщенні СБУ в Донецькій області, де розташовувалася в’язниця терористів. У полоні мене неодноразово допитували, причому «слідчий ДНР» постійно наголошував, що розстріляє за будь-якої слушної нагоди. Під час допитів постійно били, наносили удари руками, ногами та кийками. Особисто мені кілька разів наступали на поранену ногу, через що я відчував нестерпний біль. При цьому протягом усього полону я жодного разу не отримав медичної допомоги…».



7. Станіслав С. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 16 діб)

«…З 23.12.2014 року я виконував бойове завдання в районі Донецького аеропорту. Майже кожного дня російські терористи намагалися захопити аеропорт, але через наш опір несли значні втрати. Згодом вони почали розстрілювати термінали аеропорту з важкої артилерії та танків. Хочу зазначити, що в боях проти нас брали участь кадрові російські військовослужбовці, зокрема зі складу спецпідрозділу ФСБ РФ «Вимпел». У полон потрапив наприкінці січня 2015 року після чергового масованого артилерійського обстрілу, отримавши тяжке поранення та втративши свідомість. Ураховуючи мій тяжкий стан, бойовики погодилися обміняти мене на свого поплічника, який перебував у полоні ЗС України…».



8. Микола С. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 120 діб)

«…У полон мене захопили під час виходу українських підрозділів з м. Іловайськ кадрові військовослужбовці ЗС РФ, а саме бійці Псковської дивізії повітрянодесантних військ та Ульяновської танкової бригади. Згодом росіяни передали полонених бойовикам так званої ДНР, якими командував терорист на прізвисько «Моторола». Перші півтора місяця мене утримували в підвалі колишнього Управління СБУ в Донецькій області, потім був перевезений до м. Іловайськ, також перебував у підвалі якогось адміністративного будинку. Російські терористи постійно вчиняли до мене та інших полонених фізичний і психологічний тиск, били по кінцівках гумовими кийками, катували та постійно залякували розстрілом…».



9. Михайло Я. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 91 добу)

«…Наприкінці листопада 2014 року я їхав у відрядження на військовому вантажному автомобілі. У сел. Новотошківське Луганської області ми зупинилися, я вийшов з машини та зайшов до місцевого магазину, щоб купити продукти. Раптом ззаду мене вдарили по голові – і я знепритомнів. Прийшов до тями вже в м. Луганськ у підвалі якогось будинку, де потім мене утримували весь час перебування в полоні. Найважче було протягом перших тижнів. Тоді мене змушували безперестану виконувати різні фізичні справи (стрибати, віджиматися, присідати та інше). Як тільки я переставав це робити, то в кімнату заходили бойовики так званої «ЛНР» та били мене. У допитах брали участь бойовики з Північного Кавказу Росії, які поводилися особливо жорстоко…».



Харківська область

10. Дмитро С. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 43 доби)

«…На початку липня 2014 року мене затримали представники НЗФ ЛНР, коли я перебував у відпустці в м. Лисичанськ, після чого мене кинули у підвал будівлі прокуратури (на той час захопленої російськими терористами). Допитував мене командир артилерійського підрозділу бойовиків з позивним «Полтинник» разом з групою озброєних людей. Допит був короткий, тому що нічого корисного від мене не дізналися. Після цього один із присутніх у балаклаві почав бити мене ногами й погрожувати пістолетом. «Полтинник» наказав усім покинути приміщення. Залишився тільки він, чоловік у балаклаві та я. Він дістав пістолет і почав стріляти поверх голови, біля вух, плечей і ніг. Пуля зачепила плече. Чоловік в балаклаві сказав, щоб він мене не калічив. Мовляв, «хай краще копає окопи» (як це робили місцеві мешканці, яких бойовики тримали в підвалі за порушення комендантської години й за інші дрібни проступки). Упродовж 16 днів якийсь п’яний сепаратист намагався неодноразово мене вбити, стріляючи з пістолета в двері. Мене врятувало те, що вони були залізні, і що цього бойовика, не завжди допускали у підвал до полонених…».




11. Володимир Л. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 16 діб)

«…Наша рота уночі вийшла на бойове завдання, але потрапила під шквальний артобстріл мінометів, танків, артилерійських систем залпового вогню. За півгодини було знищено багато нашої бойової техніки. Мені пощастило вирватися із цього пекла та вивести своїх бойових побратимів. Наша бойова машина була підбита та непридатна для подальшого використання. Тому далі ми йшли пішки. Поблизу якогось населеного пункту прийняли рішення дочекатися ранку, щоб зрозуміти, де ми знаходимося і як діяти далі. Вранці вирішили, що я піду в розвідку. Коли зайшов у населений пункт, то з’ясував, що це м. Комсомольськ. Місцеві жителі повідомили, що три дні тому сюди зайшли військові підрозділи ЗС РФ з великою кількістю військової техніки. З’ясувавши це, я вирішив повертатися до своїх, однак помітив, що за мною постійно йдуть два чоловіки в цивільному. Зрозумівши, що за мною ведеться спостереження, повертатися до хлопців я не ризикнув. Я застрибнув у маршрутне таксі. Під час руху водій комусь зателефонував і сказав, що є вільні місця, хоча маршрутка була забита. Через декілька хвилин маршрутку зупинили невідомі зі зброєю і вивели всіх чоловіків. Усіх відпустили, а мене залишили. Відразу почали бити, вимагали дати свідчення про командирів, розташування українських сил. Мене відвезли до м. Донецьк у будівлю колишнього управління СБУ, де вже перебувало більше сотні полонених українських військовослужбовців. Весь час били, знущалися. Погрожували розрізати та відправити по частинах моїм батькам, обзивали вбивцею та карателем. На допитах схиляли перейти на бік ДНР, якщо я хочу залишитися живим. Коли відмовлявся, то ставили до стіни й били до тих пір, доки не втрачав свідомість. Годували погано: половина чашки каші на день. По черзі виводили до туалету, де можна було хоча б попити води. Клали прапор України на підлогу й змушували по ньому ходити. Якщо відмовлялися, знову били. Бойовики ДНР майже завжди були під дією наркотиків та алкоголю. Весь час погрожували. Я вже не сподівався вийти звідти живим. Коли потрапив у списки на обмін, навіть не повірив…».



12. Ігор Т. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 43 доби)

«…Наша військова колона була розбита під час виходу з м. Іловайськ. Мене сховав у своєму домі фермер із сел. Новоозерівка, але після доносу інших місцевих жителів мене заарештували військовослужбовці ЗС РФ. Там працювали справжні військові профі. Це не були «путінські колгоспники й шахтарі», а професійні російські військові. Мене вивели на подвір’я та почали бити, морально принижувати. Били по нирках, ребрах. Потім підійшов російський офіцер, на прізвисько «Ленін». Почав допитувати, звідки я. Під час обшуку в будинку фермера знайшли мою зброю та амуніцію – і зрозуміли, що я снайпер. Відразу закували руки в пластикові кайданки та знову почали бити. Запитували, де мій другий номер – кулеметник. Особливо жорстоко катував російський військовий на прізвисько «Монгол». Узяли мій телефон, почали телефонувати моїм знайомим та залякувати, що вже розстріляли мене. Вони також знущалися з фермера, хоча місцеві жителі заступалися за нього. Погрожували, що за укривання «укропа», тобто мене, у нього конфіскують усю автотехніку. Потім мене й фермера кинули в машину. Там були ще інші полонені – три контрактники та офіцер. Усіх нас відвезли до так званого «Міністерства державної безпеки ДНР», де катування продовжилося знову…».



Миколаївська область

13. Олександр Ш. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 22 доби)

«…Наш блокпост у районі Бахмутської траси оточили проросійські бойовики та після артилерійського обстрілу й тривалого бою захопили мене та ще декількох моїх товаришів у полон. Відразу почали бити, незважаючи на те, що внаслідок прямого влучення ворожого снаряду в мою бойову машину я сильно обгорів. Особисто мені вибили зуби та зламали шість ребер. Знущання й побиття були систематичними явищами протягом усього періоду мого утримання в полоні…».



Донецька область

14. Валерія О. (цивільна, у заручниках перебувала 225 діб)

«…У заручники була захоплена разом із своїм чоловіком у м. Харцизьк російськими терористами, які називали себе «бійцями Кіберберкуту». Перші три доби нас утримували в приміщенні колишнього районного відділку міліції (поблизу місцевого залізничного вокзалу), потім бойовики так званого загону терористів «Восток» перевезли мене та мого чоловіка до катівні так званого «Міністерства державної безпеки ДНР», яка розташовувалася в захопленій бойовиками будівлі УСБУ в Донецькій області. Мене особисто неодноразово допитували, застосовуючи фізичне насилля та психологічні залякування, вимагали, щоб я повідомила терористам інформацію про місцевих мешканців, які «нелояльно ставляться до ДНР». Керували допитами та віддавали накази щодо застосування тортур до заручників бойовики з позивними «Шахтар» (ім’я Олег) та «Київ» (ім’я Андрій). Разом з нами в заручниках утримували інших місцевих мешканців Донбасу: Василя С. та Сергія Л. (за проукраїнську агітацію в соціальних мережах), Софію В., Вікторію Д. та Олександра Т. (за волонтерську допомогу українським військовим), Андрія Г. (за фотографування проросійського мітингу в м. Харцизьк). Захоплених терористами жінок і чоловіків утримували разом, незважаючи на відсутність будь-яких елементарних санітарно-гігієнічних умов, води та їжі…».



Полтавська область

15. Валерій Б. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 47 діб)

«…У серпні 2014 року у складі своєї військової частини прибув до м. Іловайськ, де вже проходили бойові зіткнення з проросійськими терористами. 29 серпня 2014 року приблизно о 10 годині наш підрозділ мав намір вийти з району Іловайська по «зеленому коридору». Рухаючись колоною в бік м. Старобешеве, нас почали обстрілювати з двох боків військові підрозділи ЗС РФ. У цей момент я перебував у військовому вантажному автомобілі, але після одного з вибухів ударною хвилею машину перекинуло, а мене було поранено в праву ногу. Ті з нас, хто залишився живим, самостійно дісталися якогось населеного пункту, де ховалися декілька днів. Мене особисто сховали місцеві мешканці (чоловік і жінка похилого віку), які також надали мені першу медичну допомогу. Однак 3 вересня бойовики так званої ДНР на чотирьох автомобілях приїхали до будинку, звідки мене й забрали. Вдаривши прикладом по голові, мене відвезли до колишнього слідчого ізолятору відділу міліції м. Іловайськ. Майже щодня до мене вночі заходили невідомі озброєні люди, били, намагалися задушити. Іноді лякали, що вб’ють, стріляючи при цьому поряд з вухом. Крім того, одним із способів психологічного тиску, було те, що російські найманці заради власної розваги змушували полонених стрибати зі словами «Хто не скаче, той москаль…».



16. Ірина Б. (волонтер, у заручниках перебувала 101 добу)

«…Наприкінці червня 2014 року наша група волонтерів (Борис М., Володимир М., Віктор К. та я) виїхала в бік с. Зеленопілля Луганської області. На трасі Харків – Довжанський поблизу н.п. Ровеньки нас затримали так звані «русские казаки», після чого відвезли на територію місцевого комбікормового заводу, де нас розділили: чоловіків в одне приміщення, а мене в інше. Уночі мене вивели на вулицю, де імітували мій розстріл. Цієї ж ночі я чула, як у сусідньому приміщенні «казаки» знущалися з моїх друзів. Зранку наступного дня мені принесли телефон і наказали, що я повинна зателефонувати родичам і висунути вимоги терористів, а саме: відвести українські війська від кордону з РФ. При цьому біля мого горла тримали ніж. Потім нас перевезли до так званої «військової комендатури ДНР» у м. Антрацит, що розташовувалася у колишньому місцевому осередку Партії регіонів. Там знову почали з мене знущатися, били руками, ногами й кийком. За те, що я спілкувалася українською мовою, били по голові. На нас одягнули кайданки й прикували до перил автомобіля, після цього привезли до м. Горлівка, а саме до штаб-квартири одного з керівників терористів з позивним «Бєс». Там мене та моїх колег вкинули в підвал, де було три трупи і ще двоє живих людей: Артем Х. та Олег (прізвище не пам’ятаю), якого через декілька днів на наших очах розстріляли. Уночі нас по черзі забирали на допит, під час якого застосовували тортури: плоскогубцями тягнули пальці на ногах, обмотували голову скотчем, били молотком по колінах, свердлили тіло, виймали ножем очі. Через декілька днів мене відпустили, при цьому терористи заявили, що це – «подарунок тобі від «Бєса» з нагоди присвоєння йому звання «генерал-майора»…».



17. Сергій С. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 5 діб)

«…З грудня 2014 року в складі свого батальйону я перебував у м. Дебальцеве, на опорному пункті (нашим завданням було спостереження). 15.02.2015 нас оточили російські терористи з білими стрічками на рукаві (понад 100 осіб), після бою вони захопили нас у полон та вивезли в м. Луганськ. Розмістили десь у районі зоопарку, про це ми дізналися з розмов сепаратистів. Мене двічі допитували, застосовуючи тортури, при цьому були присутні журналісти одного з телеканалів РФ, здається, «Росія-24». З розмов сепаратистів я зрозумів, що керував ними громадянин Російської Федерації…».



18. Михайло Т. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 5 діб)

«…У кінці січня 2015 року я та ще декілька бійців нашого підрозділу були направлені для посилення позицій на передовий опорний пункт «Копйо» (район м. Дебальцеве Донецької області). Щодня відбувалися масові обстріли українських позицій з боку загонів терористів із застосуванням артилерії, танків, реактивних систем. 17 лютого 2015 року наш опорний пункт почали брати в кільце, водночас від представників незаконних збройних формувань надходили пропозиції здатись у полон, оскільки суміжні опорні пункти українських військ вже були захоплені ними. Незважаючи на це, ми продовжували тримати оборону, поки в нас не закінчилися боєприпаси. Загалом у полон узяли близько 100 осіб, усіх вивезли в м. Луганськ. Під час допитів бойовики застосовували фізичний примус та катування. Декілька разів, до кімнати заходили озброєні особи та, демонстративно погрожуючи автоматом, говорили, що нас всіх буде розстріляно. Також терористи примушували українських полонених давати інтерв’ю представникам ЗМІ Російської Федерації, які бачили всі тортури, але жодного слова про це не повідомляли у своїх репортажах…».



Закарпатська область

19. Микола Д. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 21 добу)

«…У серпні 2014 року мій підрозділ отримав наказ передислокуватися у район с. Дзеркальне Амвросіївського р-ну Донецької області. Наприкінці серпня командування бригади отримало інформацію про наступ у нашому напрямку ворожої військової техніки в кількості 50 одиниць. Як пізніше стало відомо, це були російські військові формування з відповідними розпізнавальними знаками Російської Федерації.

24 серпня 2014 року відбулося зіткнення із силами противника, унаслідок чого ми потрапили у щільне кільце російських військових підрозділів (так званий «Іловайський котел»), понесли значні втрати в техніці та особовому складі (понад 100 осіб загинули або були поранені).

28 серпня 2014 року, отримавши від командування наказ відступати, наша група у складі 20 бійців спробувала вирватися з оточення, однак потрапила в засідку противника і під загрозою знищення була вимушена скласти зброю та здатися в полон російським військовим. Кадрові російські військові обшукали нас, забрали всі цінні речі та документи. Потім зв’язали, завантажили в «Урал» і, як пізніше мені стало відомо, відвезли до м. Сніжне Донецької області. Дорогою до місця призначення автомобіль декілька разів зупинявся та додатково наповнювався полоненими.

Прибувши до м. Сніжне, росіяни передали нас представникам НЗФ так званої «ДНР». У подальшому нас розмістили в боксах колишнього відділу міліції. На той час кількість полонених уже складала приблизно 500 осіб. Умови перебування в полоні були жахливі. Спали на підлозі, дах боксу протікав. Годували два рази на день: о 14 та о 23 годині.

Під час перебування в полоні нас змушували важко працювати, регулярно били, знущалися, посеред ночі виводили на шикування, перераховували та погрожували розстріляти. Проводили регулярні допити з метою отримати інформацію щодо дислокації сил ЗСУ в районі проведення АТО. Під час допитів били й знущалися, одному з полонених відрубали праву руку за татуювання у вигляді Державного Герба України…».



Київська область

20. Микола Г. (військовослужбовець Національної гвардії України, у заручниках перебував 50 діб)

«…26 серпня 2014 року поблизу Луганського аеропорту, транспортуючи пораненого, я потрапив у полон. Мене захопили військовослужбовці ЗС РФ, а саме бійці повітрянодесантних військ із Пскова. Командував ними російський офіцер Сердюк Олександр, озброєний автоматом АКМС і пістолетом «Стєчкіна». Крім того, перебуваючи в полоні, я бачив у російських військових автомати АК-100, нові модифікації снайперської гвинтівки «СВД» та «Вінторез», військову техніку (танки, БМП) Російської Федерації з номерами військових частин.

Російські військовослужбовці відвезли мене до м. Краснодон, де я переночував в адмінбудівлі місцевої шахти, де також дислокувався підрозділ ПДВ ЗС РФ. 27 серпня 2014 року близько 17 години у складі колони російських військових мене вивезли на територію РФ до польового табору за 5 км від Ростова-на-Дону. Там мене допитували два офіцери ГРУ ГШ РФ, під час допитів застосовували електричний струм до різних частин тіла з телефонного апарата російських зв’язківців (ТА-57). У таборі я перебував до вечора 29.08.2014, після чого мене повернули на територію шахти в м. Краснодон. Там тримали ще три дні, після чого перевезли в приміщення колишнього СІЗО райвідділу міліції м. Краснодона.

Загалом я перебував у полоні 50 діб. Умови були жахливі. У приміщенні Краснодонського райвідділу міліції, розрахованому на чотири особи, мене тримали разом із ще тринадцятьма заручниками. Постійно відбувалися допити, під час яких били руками та прикладом автомата. Протягом усього часу я майже нічого не їв та схуднув на 26 кілограмів. Якусь «бурду» давали лише в СІЗО, яку ніхто не їв…».



Донецька область

21. Олег Ж. (цивільний, у заручниках перебував 8 діб)

«…Був викрадений на вулиці терористами «ДНР» на початку червня 2014 року. Причиною мого захоплення, як стало відомо пізніше під час допитів, була активна участь у Донецькому Євромайдані в січні-лютому 2014 року, а також особиста неприязнь з боку лідера проросійських сепаратистів О.Захарченка. Саме він був одним з керівників донецьких «тітушок», які на початку 2014 року влаштовували провокації та побиття учасників Євромайдану, а згодом – у квітні-травні організовував проросійські мітинги в Донецьку. Під час цих подій ми декілька разів стикалися, і він неодноразово погрожував мені. Саме Захарченко затримував мене разом з колишнім головою Ворошилівської районної ради м. Донецька І. Приходьком і ще 4–5 озброєними бойовиками.

Увесь час утримували в підвальному приміщенні будівлі Донецького управління СБУ, що захопили терористи. Бетонна підлога, кілька шматків поролону, маленький стіл і один стілець. На поролоні могли спати одночасно 4–5 заручників, але в кімнаті перебувало 12 осіб.
Їжі майже не давали. Годували лише тоді, коли виводили на фізичні господарські роботи на внутрішньому подвір’ї колишнього Управління Донецького СБУ. Змушували завантажувати вкрадені бойовиками ДНР продукти з торговельного комплексу «Метро», а також майно з пограбованого відділення «Укрсоцбанку» на вул. Р. Люксембург у м. Донецьк.

Попереджали, що за спроби втекти будуть стріляти по колінах. У підвалі очі майже весь час були закриті скотчем. Коли на моє прохання один з охоронців надрізав його, щоб не так тиснув на хворе око (на той час вже почалися ознаки розвитку глаукоми та посттравматичної катаракти – наслідки побиття проросійськими «тітушками» в Донецьку 25.02.2014 року), через деякий час до кімнати ввійшли бойовики та почали бити ногами за те, що я нібито без дозволу послабив скотч. На допити виводили вночі, на руки за спиною надівали кайданки, а на голову – мішок. Під час допитів били ногами в грудну клітину, 10–12 разів катували електричним струмом. Погрожували прикласти електрику до серця.

Охороняли та допитували нас представники так званої «Російської православної армії», а також терористи з НЗФ «Оплот». Серед них було багато російських громадян, які не приховували цього. Запам’ятав бойовиків «Хаттаба» (яскраво виражений росіянин, був постійно озброєний кинджалом та пістолетом), «Івана Івановича» (про себе казав, що є полковником запасу з Дніпропетровська), «Мексиканця» (був одним з керівників у катівні), «Охотника»…».


22. Роман Ж. (військовослужбовець Держспецзв’язку України, у заручниках перебував 10 діб)

«…У вересні 2014 року після отримання наказу про передислокацію нашого підрозділу в м. Маріуполь я виїхав з м. Донецьк, але був затриманий на блокпосту терористів у мікрорайоні «Широкий». Мене та ще 5 осіб вивели з автобуса, руки зв’язали, на голови наділи мішки, попередньо обмотавши на рівні очей скотчем, та вивезли на територію якоїсь автобази. Там мене та інших заручників зачинили в одному з п’яти гаражів. Зважаючи на звуки з-за стіни, у сусідніх гаражах також було ув’язнено людей, зокрема й жінок.

У гаражі мене тримали 10 діб, годували 1 раз на день гнилою вареною картоплею. Разом зі мною перебували Костянтин П. та ще один заручник, який після чергового допиту до нас уже не повернувся. Періодично допитували. Усе відбувалося за одним сценарієм: у кімнату заходило троє терористів у балаклавах, озброєних пістолетами, один з них ставив запитання, другий бив кулаками й ногами по голові та грудях, а третій чіпляв зашморг і душив. Звинувачували в шпіонажі на користь ЗС України та вимагали повідомити, де я сховав свою табельну зброю, якої в мене ніколи не було. Постійно залякували вбивством. Уже після свого звільнення я дізнався від батьків, що бойовики так званої «ДНР» вимагали від моїх батьків 10 тисяч доларів США за те, щоб залишити мене в живих…».


23. Володимир Г. (співробітник МВС, у заручниках перебував 5 діб)

«…Наприкінці травня 2014 року мене затримали представники незаконних збройних формувань ДНР під час спроби звільнити колегу, захопленого терористами раніше. Серед тих, хто затримував та допитував заручників, зокрема й із застосуванням тортур, можу назвати Леоніда Харченка (як мені відомо, обіймав посаду одного з керівників так званого «відділу контррозвідки Міністерства державної безпеки ДНР»), Костянтина Воронченка, позивний «Японець» (офіцер зв’язку та довірена особа російського терориста Гіркіна-Стрєлкова), Вадима Комісарова, колишнього співробітника МВС України (особисто проводив допити). Зазначені вище особи були озброєні пістолетами ПМ та автоматами, вдягнені у військову форму російського виробництва без жодних розпізнавальних знаків.

Мене утримували в підвалі захопленого бойовиками ДНР міськвиконкому м. Костянтинівка, де застосовували заходи психологічного тиску та залякування: під час допитів надівали мені на голову поліетиленовий пакет, перезаряджали зброю та імітували постріл. При цьому намагалися отримати відомості про моїх колег-співробітників ГУ МВС України в Донецькій області, а також невідому мені інформацію про діяльність на території м. Костянтинівка розвідувальних підрозділів українських силових структур…».


24. Володимир В. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 11 діб)

«…Після затримання бойовики так званої «ДНР» відвезли мене до будинку Костянтинівської міської ради, де закрили й тримали в сирому підвалі протягом 11 днів. За весь час годували лише 3 рази, двічі жорстоко катували: били ногами, руками, прикладами автоматів та залізними прутами (арматурою)…».



25. Максим Є. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 26 діб)

«…У полон потрапив під час відходу наших військ з Іловайська, мене та моїх товаришів захопили військовослужбовці ЗС РФ. Це була регулярна російська армія з великою кількістю танків, БТР, БМП та артилерії. Росіяни посадили нас у тентовані військові вантажівки та зранку вивезли спочатку на територію РФ – я особисто бачив через щілину машини автомобільну трасу, якою, крім нас, їхали цивільні машини з російськими номерами, а також автомобілі російської поліції, а всі дорожні покажчики були російською мовою. Ввечері того ж дня нас повернули в Україну та перевезли у м. Сніжне Донецької області, яке контролювали терористи так званої «ДНР».

Протягом 26 днів мене утримували в гаражі місцевого відділу поліції, де також розташовувався штаб бойовиків. До полонених постійно застосовували заходи фізичного впливу та психологічного тиску. Били сильно, усіляко принижували, постійно нецензурно ображали, морили голодом. Одного із заручників прикували кайданками на вулиці та заборонили годувати, він так і помер у нас на очах…».


26. Сергій З. (співробітник МВС, у заручниках перебував 19 діб)

«…Був захоплений терористами так званої «ДНР» обманом: до мене зателефонував колишній колега (як з’ясувалося потім, він був одним з активних бойовиків) та повідомив, що зі мною бажають поспілкуватися представники так званої «народної самооборони ДНР» щодо звільнення моїх підлеглих-заручників.

Я прибув у визначене місце, але відразу мене зв’язали та кинули в підвал, де почався допит із застосуванням фізичного побиття і залякування. Мене примушували зізнатися в злочинах, до яких я не мав жодного стосунку, вимагали гроші, а також ключі від мого автомобіля (згодом дружина мені повідомила, що її під погрозою вбивства примусили нотаріально переоформити автомобіль на одного з бойовиків ДНР). Допитував та знущався раніше засуджений за кримінальні злочини місцевий мешканець Будаков та ще дві особи, які були в масках. Після моєї відмови один з бойовиків вистрілив з пістолета спочатку над моєю головою, а потім у колінку правої ноги. Незважаючи на поранення, мене відвезли до підвалу Краматорської прокуратури (яку терористи захопили раніше), де тільки наступного дня надали першу медичну допомогу: перев’язали ногу та зробили знеболювальний укол. Щодня мені ставало гірше, нога дуже розпухла, я перестав відчувати її, але жодного разу кваліфікованої медичної допомоги я не отримав, все обмежувалося уколами. До мене в підвал постійно приходили бойовики та продовжували бити. Я втратив рахунок дням та віру в те, що колись вийду з підвалу живим. Але моя дружина заплатила за мене викуп. Уся родина і мої друзі збирали гроші – 40 тисяч доларів США. Однієї ночі мене із зав’язаними очима вивезли з підвалу за місто та віддали дружині за умови, що наша сім’я відразу залишить підконтрольну бойовикам ДНР територію…».


27. Сергій Л. (цивільний, у заручниках перебував 123 доби)

«…Я працював у службі таксі та 20 серпня 2014 року отримав замовлення від одного з мешканців м. Луганськ на вивезення його родини з району проведення АТО. Проїхав населений пункт Зоринськ і був зупинений на блокпосту бойовиками ДНР. Після короткої розмови мене звинуватили в тому, що я начебто є розвідником ЗС України та «працюю на укрів», після чого жорстоко побили й відвезли на якусь базу терористів. Там продовжили допитувати і примушували зізнатися у виконанні розвідувальних завдань. Я намагався пояснити, що працюю в таксі, і це легко перевірити, але мене знову і знову били. Через деякий час мене перевезли в інше місце в лісі, де прив’язали до дерева і знову сильно побили. На дереві я провисів увесь день, бачив сарай, у якому були закриті ще декілька заручників.

Усього протягом чотирьох місяців мене неодноразово перевозили в різні місця, але всюди били та залякували розстрілом. Мені зламали декілька ребер, пальці на руках, я періодично непритомнів, але це не зупиняло катів. Останнім місцем мого ув’язнення був підвал колишнього Управління СБУ в Донецькій області, яке бойовики перетворили на справжню фабрику смерті…».


Волинська область

28-32. Володимир П., Вадим С., Геннадій К. та Сергій В. (військовослужбовці ЗСУ, у заручниках перебували 20 діб), Тарас Я. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 38 діб).

«…У полоні опинилися наприкінці серпня 2014 року біля сел. Дзеркальне Донецької області. Наш підрозділ потрапив в оточення десантників Псковської дивізії ПДВ ЗС РФ. Під час бою майже всі боєприпаси закінчилися, росіяни взяли нас у полон. Кожного українського бійця обшукали, забрали зброю, особисті речі, телефони та гроші, деяких дуже побили за те, що відповідали на запитання українською мовою. Наступного дня нас передали представникам незаконних збройних формувань так званої «ДНР», серед яких також було достатньо громадян РФ (специфічний акцент, незнання географії Донбасу, російські «триколори» на військовій формі, у розмовах між собою згадували своїх рідних, які залишилися в Росії).

Утримували нас на території колишнього відділу поліції у м. Сніжне Донецької області в гаражних боксах по 40-50 осіб у кожному. Годували 1-2 рази на день залишками їжі від бойовиків (1 казанок на двох заручників).

Санітарні умови були жахливими. Спали на підлозі по черзі, адже місць для всіх не вистачало. Умивалися, пили воду та мили посуд з бочки, що стояла на вулиці. Цей процес любили знімати на мобільні телефони бойовики чеченської національності, до того ж заздалегідь вони спеціально забруднювали воду.

Побиття заручників було епізодичним, здебільшого для розваги та для чергової зміни наших охоронців. Але психологічне знущання відбувалося постійно: суцільна нецензурна лайка, серед найбільш «ввічливих» слів: «фашисти», «бандерівці», «окупанти»…».


33. Сергій Ф. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 377 діб)

«…У полон потрапив у Донецькій області наприкінці серпня 2014 року, ми намагалися вийти з оточення з боями, але все ж були захоплені військовослужбовцями 331 полку повітрянодесантних військ ЗС РФ з м. Кострома. Частину свого полону перебував у якомусь підвалі без вікон, вентиляції та опалення. Спав на підлозі на старому одязі, дуже страждав від паразитів (воші). Харчування було жахливе: 1-2 рази на день юшка з тухлих овочів. Декілька місяців загалом не бачив сонячного світла. Майже весь час до мене застосовували заходи фізичного впливу через те, що я був українським офіцером. Били ногами й руками, одного разу проламали голову. Декілька разів ставили на коліна та стріляли з автомата над головою…».



34. Степан П. (військовослужбовець ЗСУ, у заручниках перебував 8 діб)

«…У полоні перебував на території колишньої військової частини, що захопили бойовики ДНР, у кімнаті, де раніше зберігали зброю. Разом зі мною було ще 8 осіб, сиділи на підлозі по черзі, адже місця не вистачало. Так і спали. Агітували вступити до лав терористів, погрожували розстрілом. Одного разу поставили мене на коліна, запитали, чи готовий я прийняти смерть за «свою Україну». Пустили кулеметну чергу над головою…».



35-37. Андрій В., Павло Ч., Валентин К. (військовослужбовці ЗСУ, у заручниках перебували 123 доби)

«…Після захоплення нас російським підрозділом повітрянодесантних військ ЗС РФ (Псковська дивізія) офіцерів відокремили від солдатського складу та на російських військових вантажівках вивезли у м. Донецьк. Нас тримали в приміщенні колишнього архіву Донецького управління СБУ, яке терористи перетворили на в’язницю. На початку полону допитували майже щодня, спочатку агітували вступити до лав терористів, обіцяли виплачувати високу зарплату та після закінчення бойових дій надати громадянство РФ. Потім вже просто знущалися, неодноразово били, зокрема й прикладом автомата по голові. Іноді охоронці просто виводили когось з полонених, змушували присідати, віджиматися від підлоги, при цьому били ногами та реготали…».



38-39. Максим П. та Андрій М. (військовослужбовці ЗСУ, у заручниках перебували 21 день)

«…Заручників постійно залякували, що найближчим часом стратять; одного разу бойовики ДНР серед ночі вивели на подвір’я приблизно 50 заручників, вишикували біля стіни та імітували розстріл (наведення зброї та здійснення сліпого пострілу)…».



Донецька область

40. Ігор Н. (військовослужбовець Національної гвардії України, у заручниках перебував 181 добу)

«…Потрапив у полон 31 серпня 2014 року біля сел. Красносельське після відходу українських військових і добровольців від м. Іловайськ. Нас оточили бійці Ульянівської дивізії ПДВ ЗС РФ. Згодом я особисто спілкувався з одним із них, старшим лейтенантом, на позивний «Ліса», – кадровим російським військовим. Дві доби нас тримали в польових умовах без води та їжі, після чого перевезли до колишнього приміщення УСБУ в Донецькій області на російських військових «КАМАЗах» (дві машини приблизно по 20 осіб) і автобусі (ще 10 осіб), передали бойовикам незаконного збройного формування «Спарта» («Мотороли»).

Два місяці тримали в підвалі, потім перевезли до м. Іловайськ. Їжа була дуже погана, схуднув за час полону майже на 20 кг. До заручників застосовували заходи як фізичного, так і психологічного впливу: били, принижували, залякували розстрілом. Допитували за участю офіцерів російської військової розвідки, але поводили вони себе досить коректно. Місцеві представники так званої «ДНР» поводилися більш жорстоко, катували заручників.

Обіцяли відразу звільнити за моєї згоди надати інтерв’ю російським ЗМІ про злочини «київської хунти» або вступу до лав НЗФ «ДНР». Потім була пропозиція відпустити за 30 тис. доларів США, через два місяці вже за 10 тис. доларів США. Я відмовився…».



41. Володимир К. (співробітник ДСНС України, у заручниках перебував 11 діб)

«…Мене затримали разом із братом невідомі мені 3 бойовики так званої «ДНР», одягнені у форму російського зразка, озброєні пістолетами ТТ й автоматами АК. Вони знали про місце проживання моє та членів сім’ї, тому мій арешт не був випадковим.


Пішки нас доправили до готельного комплексу «Царська охота» (об’їзна дорога на м. Донецьк), де був розташований якийсь штаб бойовиків. Там відбувся перший допит: нас запитували, чому не беремо участь у військових діях на боці терористів, чи є родичі з-поміж військових ЗСУ та «Правого сектору». Потім нас пішки зі зв’язаними руками доправили до шахти «Бутівка» (передмістя смт Сартана), до глибоких окопів напроти шахти (100 метрів). Там передали іншим членам ДНР, один з них був з Криму (всього 15 осіб); нас повторно допитали в лісі, чи надаємо допомогу військовим ЗСУ. Били прикладами, стріляли в окопі поруч з вухом, коліном, різали ножем, мені зламали ніс. Допит з катуваннями тривав десь 3 години, після чого в багажнику автомобіля мене та брата вивезли до будівлі Донецького юридичного факультету. Прикутий скотчем до батареї, опритомнів у підвалі. Там, у камері, було 16 заручників, в інших – ще 30-40 осіб...».

42. Сергій Т. (співробітник МВС України, у заручниках перебував 6 діб)

«…На початку липня 2014 року після чергової відпустки я прямував до м. Донецька для подальшої служби. На залізничному вокзалі мене затримали особи у військовій формі із шевронами незаконного збройного формування «Восток» так званої «ДНР». Знайшовши моє посвідчення співробітника органів МВС України, вони побили мене та силоміць доправили, імовірно, до військової частини, десь поблизу макаронної фабрики м. Донецька.

Мене постійно тримали в підвалі, де не було жодних санітарних умов (фізичні потреби справляли у відро), не було там і будь-яких меблів для відпочинку. За весь час перебування в заручниках мені жодного разу не надали медичну допомогу, якої я терміново потребував після щоденного катування та побиття. Били руками, ногами, прикладами автоматичної зброї. Постійно погрожували розстрілом, нелюдським катуванням, стріляли з вогнепальної зброї поряд з головою та тілом, морили голодом.

Унаслідок пережитих тортур я став інвалідом 3 групи, утративши 50% працездатності, через це мені довелося звільнитися з органів МВС України за станом здоров’я. На теперішній час я не можу працевлаштуватися через інвалідність…».



43. Сергій М. (військовослужбовець Національної гвардії України, у заручниках перебував 181 добу)

«…Мій підрозділ брав участь у бойових діях зі звільнення м. Іловайськ від незаконних збройних формувань так званої «ДНР», де мене і захопили в полон російські військовослужбовці (десантники).


За супроводу бойовиків ДНР нас на вантажних автомобілях привезли до м. Донецьк у будівлю колишнього обласного Управління СБУ, де протягом двох місяців утримували в підвальному приміщенні. У подальшому мене та ще 40 заручників перевезли до м. Іловайськ у «міську комендатуру ДНР». Протягом майже шести місяців мене та інших бранців неодноразово били, іноді по-звірячому: били ногами, залізною арматурою, автоматами. В Донецьку тортурами керував бойовик, на прізвисько «Адреналін», а в Іловайську – терорист з позивним «Янгол»…».


ОПРИЛЮДНЕНІ ФАКТИ ДІЯЛЬНОСТІ

СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ЩОДО ПРИТЯГНЕННЯ

ДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ОСІБ, ПРИЧЕТНИХ ДО КАТУВАНЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН, ЯКІ БУЛИ

ЗАРУЧНИКАМИ РОСІЙСЬКИХ ТЕРОРИСТИЧНИХ УГРУПОВАНЬ НА ТЕРИТОРІЇ ОРДЛО



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconСлужба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно
Четвертый выпуск сборника укомплектован по результатам опроса сотрудниками Службы безопасности Украины еще 54 украинских граждан,...
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconСавік Шустер Добрый вечер. Мы на территории свободы, прямой эфир на телеканале «3-Эс-ТиВи». Сегодня у нас две темы: экономика страны и декларации, которые заполнили чиновники высшего ранга Украины. Начнём с экономики
Добрый вечер. Мы на территории свободы, прямой эфир на телеканале «3-Эс-ТиВи». Сегодня у нас две темы: экономика страны и декларации,...
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconАдминистрации президента Украины. Сергей Соболев: председатель фракции «Батьківщина» в Верховной Раде. Руководитель управления информационной безопасности Национальной гвардии Украины Юрий Стець
Так же, как мы обсудим гуманитарный конвой Владимира Путина, который сейчас стоит на границе. Но начнём мы с гуманитарного конвоя...
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconДобрый вечер, мы на территории свободы, прямой эфир на телеканале «3-Эс-ТиВи». Наша аудитория как всегда, вся Украина. Здравствуйте. Кроме жителей Крыма и неподконтрольных Украине территорий на Донбассе
Украины Виталий Касько. Лидер партии «Гражданское движение «Народный контроль»», секретарь парламентского комитета по вопросам коррупции...
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconКалендарно-тематическое планирование по интегрированному курсу «Литература
Украины (приказ Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины от 06. 06. 2012 г. №664): Учебные программы для общеобразовательных...
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconМетодична служба – школі інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти Випуск 3 Тернопіль
Методична служба – школі. Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти. Випуск / Укладачі: Ю. В. Буган, О. В....
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconТроян с. С., доктор історичних наук, професор кафедри зовнішньої політики І дипломатії Дипломатичної академії України при мзс україни
Троян Сергей Станиславович. Доктор исторических наук, профессор. Профессор кафедры внешней политики и дипломатической академии Украины...
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconНелюдських умов утримання у заручниках
Які знаходилися у заручниках російських терористичних угрупувань на території ордло
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconАпарат верховної ради україни
Анатолий гриценко:"все эти три года мы последовательно воплощали в жизнь те обещания, которые давали своим избирателям" 13
Служба безопасности украины свидетельства украинских граждан, которые были заложниками российских террористических группировок на территории ордло, относительно iconІнформаційний бюлетень нових надходжень до фондів Наукової бібліотеки мду
Основы экологической безопасности территорий и акваторий : учебное пособие / М. Е. Краснянский. – Харьков : бурун и К, 2013. 268...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка