Співець славетного Запорожжя



Скачати 135.94 Kb.
Дата конвертації28.04.2017
Розмір135.94 Kb.

Співець славетного Запорожжя
Таким Адріан Кащенко був для нас, таким і нині постає – талановитим повістярем, чиє правдиве уславлення української історії є таким доречним сьогодні, коли Україна виборола свою державність і коли кожен чесний твір здатен пробуджувати в читачів почуття лицарського побратимства, прекрасне й людяне почуття національної гордості, гідності й честі...

Олесь Гончар

19 вересня 2008 року виповнилось 150 років з дня народження видатного українського письменника, співця козацького краю, який довгий час жив і працював у Катеринославі – Адріана Феофановича Кащенка.

Народився А. Ф. Кащенко 19 вересня 1858 р. на хуторі Веселому, що входив до складу Лукашівської волості Олександрійського повіту Катеринославської губернії у сім’ї небагатого поміщика Феофана Гавриловича Кащенка. Рід Кащенків сягає часів легендарного Запорожжя.

Родина була багатодітною – п’ятеро синів і чотири дочки. Адріану та його старшому брату Миколі судилося відіграти помітну роль в історії українського народу. В майбутньому Микола Кащенко став знаменитим ученим з двома докторськими дипломами, дійсним членом АН УРСР, засновником і директором Київського ботанічного саду. Адріан обрав собі нелегку працю літератора.

Ще змалку спокійний, мрійливий хлопчик поринав уявою у минувшину і мало-помалу відтворював у своїй уяві багатостолітню історію українського народу. З дитячих та юнацьких років майбутній письменник жадібно слухав розповіді сивовусих нащадків славних запорозьких козаків.

Провчившись усього три роки в класичній гімназії Адріан вступив до юнкерського училища. Після його закінчення юнак прослужив кілька років офіцером, але на цьому його військова кар’єра закінчилася. Оселившись у Катеринославі, Кащенко вступає на дрібну службу в управління залізниці й працює контролером в поїздах. Після одруження Адріан Феофанович купує маленький будиночок на вулиці Польовій (сучасний проспект Кірова), з невеликої платні допомагає старим батькам й активно працює на ниві українського письменства.

Про цей період життя Адріан Кащенко писав: «…Мов неприкаяний тинявся я щоліта по запорозьких степах, їздив на руїни Запорозької Січі, пробігав з бистрою хвилею Дніпровою пороги, думав думки на скелях Сагайдачного і Хортиці, плавав по протоках лиману Великого Лугу, лазив попід кручами Микитиного Рогу і Капулівки, схилявся над могилами славних, вільних лицарів».

Подорожі по священних місцях запорозької слави стали значним поштовхом до майбутньої творчої роботи письменника. Де б не доводилося бувати Адріану Феофановичу, він завжди був думками з рідною Україною з легендарним Запорожжям! Доля часто перекидала його на нові місця, працюючи на залізниці він об’їздив майже усю Російську імперію, але знову повернувся до Катеринослава.

У 1913 році, після невдалого грошового вкладення у банк, що збанкрутів, фінансовий стан письменника став надто важким. Не таланило йому і в сімейному житті. Багато негараздів, тяжка праця підірвали здоров’я Кащенка, у 1917 році він переніс інсульт.

Нові плани та проекти з’явилися за нової влади молодої незалежної республіки, біля керма якої стояли кумири А. Кащенка – М. Грушевський та В. Винниченко. Письменник сумлінно працював, саме в цей час з’явилися твори що становлять велику літературну та історичну цінність в контексті сучасної історіографії. В них постає та історія, яка ще й досі має безпосередній вплив на сучасність і досі сприймається пекучою раною на живому тілі українського народу. Руйнування Запорозької Січі, жорстокість царської політики, що привела до першого великого етноциду на Україні, колоніальний наступ на Гетьманщину, знищення національних інституцій, закріпачення населення, господарювання безвідповідальних заброд, всі ці нищівні удари по українській нації знайшли відображення в творах катеринославського письменника.

У 1917–1919 роках у Катеринославі діяло Українське видавництво, воно невдовзі стало видавництвом А. Кащенка. Саме тут письменникові вдалося надрукувати більшість своїх творів. Історичні повісті та оповідання принесли йому найбільшу популярність і любов читачів. Серед них слід згадати „Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”, „Над Кодацьким порогом”, „Запорозька слава”, „Під Корсунем”, „Борці за правду”, „Зруйноване гніздо” та інші.

Історичні повісті письменника – це серйозні історико-психологічні дослідження, але мали місце й популяризаторські повісті, які становили неабиякий інтерес для дітей та підлітків.

Майже все своє життя Адріан Феофанович працював над своїм монументальним твором „Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”, яке вважається вершиною його історичної публіцистики. Книжка вийшла наприкінці життєвого шляху письменника трьома виданнями. Перше побачило світ 1917 року, друге – 1918 (майже все воно було знищене денікінцями), а третє вийшло у 1919 році. Останнє було найбіднішим з поліграфічної точки зору, але найбагатше за змістом, бо вийшло без нищівної цензури.

Письменник був добре знайомий з „Історією запорозьких козаків” Д. Яворницького, „Історією України-Руси” М. Грушевського, монографіями В. Антоновича та М. Костомарова, але А. Кащенко не ставив собі за мету написати книгу з історії українського козацтва, передусім його цікавила художня творчість підпорядкована історичній публіцистиці. Паралельно з історичними фактами у його творах дуже вдало введено народний фольклор.

У книзі змальовано історію феноменального суспільного явища – запорозької республіки, що являє собою героїчний та благородний осередок, приречений неймовірно жорсткими обставинами на фізичне винищення. Працюючи над „Оповіданнями…” Адріан Феофанович пише й історико-географічні нариси. Історико-краєзнавча тематика представлена такими творами як „Мандрівка на Дніпрові пороги” та „Сагайдачне”.

Письменник щедро ілюстрував свій твір не тільки народними думами та піснями. Він ґрунтовно описав й сфотографував місця колишніх Січей, зібрав величезну кількість ілюстрацій, карт, портретів з історичного минулого Півдня України і тим самим зберіг їх для нащадків.

У першій третині ХХ століття, в умовах першої світової війни та революції Адріану Кащенку вдалося розгорнути плідну видавничу діяльність в знервованому й переляканому Катеринославі. Твори про рідний народ виховували багатьох мешканців міста, губернії й України в цілому. Знайомство з творчістю А. Кащенка за радянських часів тривало до 1933 року, на Західній Україні – на років двадцять довше. А потім – ярлик «буржуазний націоналіст» і незаслужене забуття…

На жаль ще й досі творчий доробок письменника повністю не зібраний і погано вивчений.



Будинок, де жив А. Ф. Кащенко по вул. Басейній

(сучасна адреса: вул. Писаржевського, 24).
Три останні роки свого життя письменник був прикутий до ліжка. Помер Адріан Феофанович 16 березня 1921 року. Як розповідали очевидці, письменника ховали за козацьким звичаєм, труну, вкриту червоною китайкою, везли волами. Траурна процесія розтяглася на багато кілометрів, в останній шлях небіжчика вийшли проводжати тисячі робітників із заводів лівого та правого берегів міста, гімназисти та викладачі багатьох навчальних закладів Катеринослава.

Пішли з життя мешканці вільного Запорожжя, рукотворні моря стерли з лиця землі історичні місцини вольних лицарів, але колишня краса постає в уяві нинішніх поколінь через одухотворений образ, змальований письменником-патріотом Адріаном Кащенком, палко закоханим в усе Запорозьке!



Олександр Харлан
Адріан Кащенко

(1858–1921)
Видатний український письменник, майстер історичної прози, белетрист-романтик, книговидавець, просвітній та культурний діяч Адріан Феофанович Кащенко (псевдоніми – А. Торішній, А. Будій, Микола Дніпровий та інші) своїм життям і творчістю тісно пов’язаний з Катеринославщиною. Тут він народився, одержав освіту, працював службовцем-залізничником, написав низку прозових та драматичних творів, активно сприяв поширенню історичних знань серед народу, брав активну участь в громадському житті міста, був активістом українського літературно-артистичного товариства “Просвіта”, займався книгодрукуванням, заснував власне видавництво, котре протягом 1917–1919 рр. видало близько 40 видань творів письменника.

...прекрасну мить історії, вознесіння Духовного Запорозького Братства, зупинив для нас навічно, змалював її в самобутніх барвах і закарбував у найяскравіших словах видатний співець Козацького ордена, рівня Грушевському і Яворницькому, Багалію і Крип’якевичу, Адріан Феофанович Кащенко”, – так охарактеризував основне спрямування творчої діяльності письменника Микола Шудря.1 Популяризуючи історію славного Війська Запорозького низового засобами художнього слова, сприяючи образному баченню історії, пробуджуючи почуття національної свідомості й гідності, письменник відкрив свою власну стежку в літературі. Його творчість розгорнулась на ниві зневаженого і переслідуваного тоді українського красного письменства. Підтримуваний українською творчою інтелігенцією – головою Благодійного Товариства ім. Т. Г. Шевченка у Петербурзі П. Стебницьким, директором київського видавництва “Час” М. Левицьким, редактором-видавцем українського часопису “Рідний край” Оленою Пчілкою, видавцем із Полтави Г. Маркевичем, видатним українським письменником Панасом Мирним, меценатом української літератури Є. Чикаленком та іншими.

А. Кащенко завжди залишався вірним сином свого народу, творчим словом, помислами і діями служив рідному краєві. Актуальність творів письменника була надзвичайною. У перше тридцятиліття ХХ ст. його історичними оповіданнями та повістями, написаними в запальному романтичному стилі, зачитувалися широкі маси населення, яких цікавила історія України. “Нам потрібні тепер великі зразки, славні учителі, що до життя б нас кликали, на велике діло б звали. І А. Кащенко їх нам вчасно нагадує. Нам потрібний романтичний запал, навіть романтичне засліплення... І він дає його нам. Популярність таких письменників – то добрий симптом існування в нашому житті великої потреби творити велике діло!” – влучно відзначив літературознавець Петро Єфремов2.

Творчість А. Кащенка замовчувалась в роки культу особи і застою аж до 1990-х рр., “а традиції контрреволюційної кащенківщини” викорінювалися.

Народився письменник 19 вересня (1 жовтня) 1858 р. на хуторі Веселий поблизу села Московки Лукашівськї волості Олександрівського повіту Катеринославської губернії (тепер Вільнянський район Запорізької області) у дворянській сім’ї, яка поступово зубожіла. Батьки були козацького походження. З 1867 р. навчався у катеринославській гімназії разом зі старшим братом Миколою (1855 р. народження), який з часом став визначним вченим-біологом, академіком, одним з фундаторів ВУАН3. Через проблеми у системі навчанні, Адріан, не закінчивши третього класу, залишив гімназію і вступив до міського юнкерського училища, яке закінчив у 70-і роки. Кілька років був на військовій службі, мав чин офіцера. Вийшовши у відставку, влаштувався молодшим контролером на Катерининську залізницю. Потім його перевели старшим контролером у Перм, звідти – до Петербурга помічником головного контролера, потім до Туапсе головним контролером. Мріяв поселитися у Києві, над Дніпром. Але замість відставки його перевели знову до Катеринослава, головним контролером тієї ж залізниці, де він розпочинав свою службу. З 1914 р. і до останніх років життя А. Кащенко проживав у Катеринославі. Спочатку у власному будинку на вул. Польовій (нині – пр. Кірова), потім продав його і мешкав на вул. Жуковській, 8 (1915). Протягом 1916–1921 на вул. Басейній, 24 (нині вул. Писаржевського, 24) наймав квартиру для себе і для власного видавництва. Зведений у 1900-і рр. триповерховий, цегляний житловий будинок з цоколем, балконами, оздобленими стилізованими прямокутними плоскими колонами, вікнами на фасаді, парадним входом з фасаду, праворуч від якого знаходиться арочний прохід на подвір’я, закритий металевими воротами-решіткою, на щастя, зберігся донині.

Перше оповідання А. Кащенка, написане в жанрі анекдоту “Жар-птиця, або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи” за підписом “А. Торішній”, вийшло окремим виданням у Катеринославі 1883 р. завдяки журналісту, видавцеві О. Єгорову і стало першою українською книжкою на Придніпров’ї. Згодом у газеті “Екатеринославский юбилейный листок” (1887) А. Кащенко надрукував легенду-переказ про могили-кургани Близнюки біля Ненаситецького порога – “Предание о могилах „Близнецах”. Тоді ж він розпочав роботу над драмою „Зоря нового життя”, яка була опублікована аж через 20 років – у 1907 р.

З роками активізація творчої діяльності стимулювалася частими переїздами по службі. Перебування далеко від рідного краю, близьких по духові людей сприяли тому, що А. Кащенко “глибше увійшов у свою душу й свої думки, взявся за письменство”, а захоплююча праця у катеринославських драматичних та співочих гуртках, організованих “Комісією народних читань” ще у 1880-х рр., посіяла в ньому зерня національної свідомості на все життя. Твердо вирішивши займатися літературною діяльністю, письменник розширює жанрові діапазони, пише вірші, історичні, соціально-психологічні, ліричні, сатиричні оповідання, драми, повісті, нариси, памфлети. Його твори друкувалися в журналах “Літературно-науковий вісник”, “Рідний край”, “Молода Україна”, Дніпрові хвилі”, “Добра порада”, декламаторі “Розвага”, збірці “З неволі”, виходили окремими виданнями у Києві, Полтаві, Катеринославі, Петербурзі, Лейпцігу. У своїх творах письменник порушував соціальні проблеми: доля українців-переселенців на чужині, майбутнє українського народу, місце інтелігенції у суспільстві, її участь у громадсько-політичному русі (оповідання “Перерід”, “Мрії і дійсність”, “За що”; п’єса “Зоря нового життя”; повість “Зоряно”). У повістях “З Дніпра на Дунай”, “Зруйноване гніздо” показав трагічну долю запорозьких козаків після ліквідації Січі. Виступав з популярно-пізнавальними історичними творами (“Запорозька слава”, “На руїнах Січі”, “Під Корсунем”, “Оповідання про славне Військо Запорозьке низове”), історико-краєзнавчими нарисами (“Великий Луг запорозький”), історичними портретами національних героїв України (“Над Кодацьким порогом” – про гетьмана І. Сулиму; “Гетьман Сагайдачний”, “Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя”, п’єсою “За віру і честь (Зразки життя українських козаків ХVІІ віку)”. Йому належить переклад українською мовою “Казки про рибалку та рибку” О. Пушкіна.

У Катеринославі А. Кащенко бере активну участь в роботі місцевої “Просвіти”, його обирають заступником голови товариства. Він виступає з літературними, історико-етнографічними рефератами, видає спеціальну брошуру-довідник “Як і для чого ми уряжаємо “Просвіти” (1917), де в белетризованій формі розповідається про різноманітну діяльність товариства, про необхідність закладати його осередки на селі; друкує п’єсу “Напровесні”, пройняте щирим ліризмом і співчуттям до трагедії дослідження “Бусурманська неволя в українській народній поезії”, коротку історію про Військо Запорозьке для народного читання “Оповідання про славне Військо Запорозьке Низове” (1916), оповідання про Самійла Кішку та Петра Сагайдачного, нарис про Великий Луг.

А. Кащенко працює з величезним напруженням, не зважаючи на складні умови воєнного часу, пізніше – численні зміни урядів. У 1917 р. він засновує власне видавництво – “Українське видавництво А. Кащенка в Катеринославі”, видає і перевидає фактично все ним написане. Виходили й нові твори. Зокрема, оповідання з часів першої революції (1905) “Тяжкий гріх” та історико-топографічний огляд колишніх вольностей козацьких “Великий Луг Запорозький”. В умовах революційного піднесення в країні й дальшої активізації національного руху в Україні його історичні твори користувалися величезною популярністю. Протягом 1917–1919 рр. деякі книжки письменника перевидавалися по 4–5 разів, що, звичайно, вимагало від нього великого уваги та праці. За короткий час свого існування (до кінця 1918) видавництво видало 23 назви творів (43 видання) кількістю 401.550 примірників. Велика кількість виданих книжок змусила А. Кащенка утримувати власний склад, платного коректора й службовця при складі. На видавництво працювало чотири друкарні.

Перевантаження фізичне і розумове далися взнаки – інсульт. Через тяжку хворобу А. Кащенко змушений був полишити творчу працю. Восени 1918 р. Українське учительське товариство організувало святкування 60-річного ювілею і 35-ліття літературної діяльності А. Кащенка, до кінця днів опікувало тяжко хворого письменника. Помер він 29 березня 1921 р. Похований на Севастопольському цвинтарі, нині – Севастопольський парк (могила не збереглася). В похороні брали участь усі українські школи міста і українське громадянство.

Історична проза А. Кащенка і сьогодні, так як і за життя письменника, зберігає найширшу читацьку популярність, включає людину в рух часу, в історичне середовище, розкриває спадкоємний зв’язок поколінь як заповіт нащадкам.

Пропонована читачам казка “З паном не дружи, жінці правди не кажи, а сироти у прийми не бери” була записана Іваном Манжурою на Катеринославщині у ХІХ ст. Можливо саме її сюжет колись надихнув А. Кащенка на написання свого першого літературного твору з майже однойменною назвою.


Посилання:

1. Шудря М. Співець Козацького ордена // Кащенко А. Ф. Оповідання про славне військо запорозьке низове.– Дніпропетровськ, 1991.– С.– 482–490.

2. Юноша В. (Єфремов П.) Белетрист-романтик. З приводу 60 літ народження і 35 літ літературної праці Адріяна Кащенка // Книгар.– 1918.– № 16.

3. Конотопець Н. І. Микола Кащенко.– Київ, 1980.

Наталя Василенко
З паном не дружи, жінці правди не кажи, а сироти у прийми не бери
То раз помира батько та й каже синові:

– Гляди, сину, з паном не дружи, жінці правди не кажи, а сироти у прийми не бери.

Ото проказав та й помер.

А син як поховав батька, зараз оженивсь, з паном подруживсь, а сироту за дитину узяв. „Тепер, – дума, – довідаюсь – чи правду ж то батько казав”.

А у того пана, що він подруживсь, та був сокіл; він того сокола вкрав та й заховав десь на горищі. „Це, – дума, – жінці правду скажу”. Ото і хвалиться їй:

– Украв я, – каже, – у пана сокола, так давай заріжемо та довідаймось, який у йому смак.

– Та й давай, – каже та.

От пішов він, зарізав півня, обпатрав, приносе вже готового:

– На, жінко, жар.

Жаре жінка того півня, – аж ось сусіда у хату. Увійшла та й загляда у піч:

– Що це ви, – пита, – жарите?

– Та це, голубочко, не хвались тілько нікому, украв чоловік у пана сокола, так хочемо довідаться, який йому смак.

– Дай же і мені покуштувати.

Та одкрутила крильце і дала їй.

От та сусіда пішла зараз до другої сусіди, увійшла в хату та й п’є воду.

– Чого це ти, – пита, – так зарані воду п’єш, чи з похмілля, чи вже поснідала?

– Та це, – каже, – ми у сусіди панського сокола їли.

– Якого сокола?

Та і розказала – як той чоловік у пана сокола украв. І пішло одне по одному балачка про того сокола – аж поки і до пана досталась. Пан як довідавсь, зараз каже того чоловіка вішати. Ото завтра його вішати, він прощається з своїми та й діле гроші на три купки, – а сирота і пита:

– Це ж одна кому?

– Та це, – каже, – матері.

– А друга?

– А друга тобі.

– А третя ж?

– А це тому, хто мене завісить.

– Та знаєте що, тату, давайте я вас завісю; ніж мають ці гроші чужим людям іти, так хай вони у хазяйстві остаються, – каже приймак.

Тоді чоловік сам собі і дума: „Отже батько правду казав”. Та зараз достав того сокола, оддав панові, жінку провчив добре, а сироту прогнав.

Записав І. І. Манжура в с. Мануйлівка Новомосковського пов. Катеринославської губ. // Малорусские сказки, предания и поверья, записанные И. И. Манжурою в Екатеринославской губернии.– Сборник Харьковского историко-филологического общества.– Х., 1894.– Т. 6. Вып. ІІ.– С. 177–178.


Література:

Кащенко А. З Дніпра на Дунай. Оповідання для юнацтва з часів скасування Січі.– К.: Веселка, 1993.– 64 с.: іл.

Кащенко А. Зруйноване гніздо. Історичні повісті та оповідання / Упоряд., авт. післямови та приміт. В. Г. Бєляєв.– К.: Дніпро, 1991.– 647 с .

Кащенко А. Над Кодацьким порогом. Історичне оповідання про гетьмана Івана Сулиму // Веселки ріднокраю: Антологія дитячої літератури Придніпров’я за останні 110 років.– Дніпропетровськ, 1995.– С. 11–26.

Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке низове.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 493 с.

Кащенко А. Оповідання про славне Військо Запорозьке. Коротка історія Війська Запорозького з малюнками, картами й планами.– Київ: Веселка, 1992.– 268 с.

Кащенко А. Під Корсунем. Історичні повісті.– К., 1992.

Кащенко А. Сіркова могила // Гусейнов Г. Д. На землі, на рідній...– Кривий Ріг, 2000. Кн. 3: Дорогою стріли. Літературні твори.– С. 35–38.


* * *

Кащенко А. Згадки про Сагайдачне: [Оповідання] // Свічадо.– 2005.– №1–2.– С. 215–220.


* * *

Єфремов П. Белетрист-романтик // Молитва богу невідомому / Упоряд. М. Чабан.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 7–10.

Чабан М. Будій приспаних сердець // Вічний хрест на грудях землі: Худож.-документ. нариси.– Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес, 1993.– С. 32–38.

Чабан М. Доба спалила й пропекла // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 72–75.

Чабан М. Діячі Січеславської “Просвіти”. Біобібліографічний словник.– Дніпропетровськ, 2002.– С. 232–240.

Чемерис В. Таємниця Андріана Кащенка // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 39–48.


* * *

Конотопець Н. Брати Кащенки // Літ. Україна.– 1989.– 9 берез.

Чабан М. Два погляди на кащенкову романтику // Наше місто.– 1993.–29 черв.

Чемерис В. Таємниця Андріана Кащенка // Бористен.– 1993.– № 5.– С. 3, 6–7.


* * *

Українська літературна енциклопедія. Т. ІІ.– К., 1990.– С. 437–438.
Каталог: region -> Gold%20names
Gold%20names -> Андрій Штогаренко
Gold%20names -> 18 лютого 1890 р. – у м. Катеринославі народився Володимир Михайлович Корецький
Gold%20names -> «Письменник-кольорист» Дмитро Яворницький
Gold%20names -> Чабан Микола Петрович [псевд. І крипт.: М. Гнатко, М. Г., М. Ч.; 05. 03. 1958, м. Дніпропетровськ] український журналіст, редактор, письменник, літературознавець, краєзнавець, дослідник-пошуковець
Gold%20names -> Михайло Шатров – журналіст, літератор, історіограф Дніпропетровська
Gold%20names -> 1 листопада 1935 р. – у с. Могилеві Царичанського району народився Олександр Федосійович
Gold%20names -> 24 листопада 1805 р. – народився Олекса Петрович Стороженко
Gold%20names -> 16 травня 1885 р. – (4 травня – за ст ст.) у Катеринославі народився Микола Михайлович Стасюк
Gold%20names -> Євген Вучетич – творець монументальних шедеврів
Gold%20names -> Мисик Василь Олександрович (1907-1983)


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Співець славетного Запорожжя iconСпівець молодих доріг олександр іванович копиленко
Співець молодих доріг: біобібліогр нарис: / цбс подільського району м. Києва; центр район б-ка ім. Івана Франка; уклад. Г. А. Брагарник;...
Співець славетного Запорожжя iconУрок 7 Тема. Франц Кафка співець
Тема. Франц Кафка – «співець відчуження», визначний австрійський письменник-модерніст. Новела «Перевтілення»
Співець славетного Запорожжя iconПроект «журналістський візит у францію «Шляхами Слави І Ганьби славетного філософа,поета, прозаїка Вольтера»

Співець славетного Запорожжя iconВідділ культури І туризму Прилуцької міської ради Прилуцька міська центральна бібліотека імені Любові Забашти Прилуцька міська бібліотека для дітей ім. Павла Білецького – Носенка Співець народної душі
Співець народної душі : інформ бібліогр покажч. / склад. Є. Гнатів, Л. Нехайчик; ред. Г. Бобкова; відп за вип. Л. Трошина; Прилуцька...
Співець славетного Запорожжя iconІван Богун
Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького...
Співець славетного Запорожжя iconЖінка в історії козацького Запорожжя” у навчально-виховному процесі Запорізького колегіуму “Елінт”
Кривошия Олександра Петровича та директора колегіуму Зайковської Олени Анатоліївни. Жінки Козацької України практично “невидимі”...
Співець славетного Запорожжя iconМета. Навчальна
Обладнання: мультимедійна презентація «Іван Шмулига- співець Боржавської долини», виставка мистецького доробку
Співець славетного Запорожжя iconНайкраща від усіх земель
Україні славетного Юрія Ковальського поета справжньої інтелігентності, загальнолюдської порядності, духовної неповторності, мужності...
Співець славетного Запорожжя iconТема уроку. Подорож по творчості Мацуо Басьо. Мета
Мета. Ознайомити учнів зі своєрідною культурою Японії, з життям І творчістю славетного японського поета; допомогти учням зрозуміти...
Співець славетного Запорожжя iconЛеся Українка “Співець” Мета І завдання
Увійшла до збірки "На крилах пісень"(перша поетична збірка Лесі Українки), що вийшла 1893р у Львові


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка