Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі



Скачати 157,49 Kb.
Дата конвертації04.08.2017
Розмір157,49 Kb.

СТАНОВЛЕННЯ ТРАДИЦІЙ КЛАСИЧНОГО ТАНЦЮ

НА КРИВОРІЖЖІ

О. М. Крилова

Криворізький педагогічний інститут
Сьогодні спостерігається активізація хореографічного мистецтва, як в його художній практиці, так і у теоретичному осмисленні. Сучасні наукові дослідження українського хореографічного мистецтва переконують у доречності врахування специфіки окремих регіонів та їх внеску в загальний процес розвитку національної культури.

Це актуалізує наукові положення регіоналістики та виводить на застосування регіонального підходу до вивчення явищ хореографічної культури. Регіональна наука (або регіонознавство, регіонологія, регіоналістика) сформувалася в середині ХХ століття з метою вивчення регіонів як цілісних систем. Сучасна регіоналістика вивчає закономірності системного еколого-географічного, соціально-політичного й економічного функціонування територіальних соціумів, форми й методи їх регулювання.

У мистецтвознавчих дослідженнях, як правило, застосовується соціально-політичне трактування регіону, за якого регіон виступає соціально-територіальною цілісністю в сукупності соціальних, економічних, політичних і культурних факторів розвитку території.

Методологічною базою застосування регіонального підходу щодо вивчення мистецьких феноменів українського мистецтва є праці Л. О. Кияновської [3], Р. М. Розенберг [5], В. Д. Шульгіної в галузі музичного мистецтва, К. Василенка [1], В. Верховинця, А. Гуменюка – в хореографії.

Незважаючи на велику кількість сучасних досліджень в галузі хореографії, є недостатньою фіксація хореографічних традицій окремих міст України, потребує історичного осмислення їх специфіка та значущість для культури країни як цілісної системи.

Мета статті – виявити витоки традицій класичного танцю на Криворіжжі через аналіз діяльності провідних хореографів.

Завдання статті:


  • показати можливості застосування регіонального підходу до вивчення хореографічних явищ;

  • окреслити діяльність провідних майстрів класичного танцю, що працюють у Кривому Розі, на основі історико-біографічного методу;

  • окреслити діяльність майстрів класичного танцю світового рівня, що народилися у Кривому Розі;

  • узагальнити регіональні особливості становлення класичного танцю на Криворіжжі.

Історично першою регіональними дослідженнями стала займатися географія, а пізніше з'явилися наукові розвідки соціально-гуманітарного профілю. Особливістю будь-яких регіональних досліджень є неминуче дублювання об'єкта досліджень із іншими науками. Це пояснюється тим, що об'єктом регіональних досліджень виступає сам простір у його структурному різноманітті, але кожний елемент цього різноманіття обов'язково вивчається певною спеціалізованою наукою. Таким чином, регіональні дослідження являють собою перехідну галузь знань і є міждисциплінарними по самій своїй суті.

Водночас кожне конкретне регіональне дослідження виходить із наявності свого спеціального об'єкта, що породжує галузеву структуру регіоналістики. Однак комплексні зв'язки явищ на конкретній території не дозволяють розглядати обраний об'єкт у відриві від інших (так, відомий соціолог У. Ізард у своїх працях підкреслював момент взаємодії політичних, соціальних і економічних факторів) [6].



Основними принципами регіональних досліджень у будь-якій галузі є:

• принцип диференціації, що припускає вивчення регіональних відмінностей одного й того самого явища;

• принцип локалізації, що припускає вивчення конкретних локалізованих комплексів різних явищ у їхньому взаємозв'язку.

Ці принципи можуть застосовуватися як окремо, так і у поєднанні.

Особливості регіональних досліджень у галузі мистецтвознавства розкриває Р. М. Розенберг. Вчена зазначає, що регіональні особливості культури розглядаються на кількох рівнях і пропонує наступні критерії для диференціації регіональних характеристик:



  1. внесок визначних представників мистецтва в галузі виконавства, педагогіки, культурно-громадської діяльності;

  2. хронологічні віхи – періоди найбільшого впливу даного виду мистецтва на культуру міста й регіону в цілому;

  3. характеристика діяльності представників різних національних культур з позицій:

  • розвитку власної національної культури;

  • роботи на ниві провідної національної культури;

  • інтеграції в їх діяльності елементів своєї і провідної культури регіону [5, с. 150].

Застосування регіонального підходу передбачає використання таких методів, як: історико-біографічний та культурологічний методи, вивчення архівних матеріалів, місцевої преси, мемуарів, відеозаписів, інтерв’ювання провідних діячів у галузі тощо.

Спираючись на критерії, визначені Р. М. Розенберг, охарактеризуємо діяльність провідних майстрів класичного танцю Криворіжжя, приділяючи особливу увагу висвітленню першого критерію.

Становлення класичного танцю в Кривому Розі насамперед пов'язане з діяльністю Таїсії Павлівни Паршиної. Вона – охоронниця хореографічних традицій російського балету і майстерний педагог, що виховав декілька поколінь талановитих танцівників. Сьогодні колишні вихованці Т. П. Паршиної танцюють на різних сценах країни й навіть світу. Достатньо одного зіркового імені Володимира Малахова.

Педагогічним традиціям Т. П. Паршиної близько півстоліття. Сама Таїсія Павлівна каже, що навіть не може порахувати всіх своїх учнів, вона вже не тільки «балетна мама», але й «балетна бабуся». Її нинішні вихованці – діти й онуки перших учнів.

Т. П. Паршина народилася в м. Нікополь Дніпропетровської області. Перші балетні кроки зробила в місцевому Будинку піонерів під керівництвом Валентини Дмитрівни Піддубної. Потім було навчання на хореографічному відділенні Дніпропетровського театрального училища, де їй було прищеплено величезну любов і розуміння принципів класичного танцю завдяки Вікторії Борисівні Федосєєвій.

У Кривий Ріг Т. П. Паршина приїхала в 1964 р. З 1966 р. успішно танцювала на сцені тоді ще Криворізького російського музично-драматичного театру, а паралельно керувала дитячою хореографічною студією при Палаці культури «Металург», була хореографом спортивної гімнастики ДЮСШ № 1 у тренерів Кабатових.

З 1978 р. Т. П. Паршина заснувала й очолила театр танцю «Пролісок» при Палаці культури ім. Артема. Назву студія отримала від однойменної назви п'єси з циклу «Пори року» П. І. Чайковського, на музику якої зусиллями колективу була зроблена постановка. На сьогодні в арсеналі студії класичного танцю «Пролісок» – перемоги на республіканських фестивалях народної творчості, диплом Великого театру СРСР за пропаганду вітчизняної та зарубіжної класики, перемоги на Першому міському фестивалі «Кришталева квітка» (1994 р.), фестивалі «Срібне джерельце» (1997 р.), дипломи Першого ступеня в Міжнароднім фестивалі мистецтв «Перлина Азову» (м. Бердянськ), IV Міжнароднім фестивалі дитячої естрадної творчості «Зірковий Крим», V Міжнароднім фестивалі-конкурсі виконавців класичного танцю ім. Ю. Григоровича «Фуете Артеку» та інші.

Мета, до якої прагне Т. П. Паршина як незмінний керівник колективу «Пролісок» – виховувати дітей на кращих традиціях класичної хореографії, пропагуючи високе мистецтво, прищеплюючи вишуканий естетичний смак і поважливе ставлення до класичного танцю.

Запорукою успішної педагогічної діяльності Т. П. Паршиної можна вважати принцип системності навчання. Педагог любить згадувати вислів Ю. Григоровича: «класичний танець – панування порядку над хаосом». Програми колективу чітко розроблені, характеризуються послідовністю опанування рухів через здоров’язберігаючі технології. Багато років заняття проводяться за незмінним графіком: по вівторках і четвергах працюють усі групи (молодша о 14.00, середня о 16.00, старша о 18.00), по суботах – молодша і середня групи (16.00), по неділях – старша група (16.00). Ніякі свята, стихійні катаклізми не можуть скасувати занять. Хіба що батьки не відпустять дітей на Новий рік або Великдень. Займаються в «Проліску» діти різного віку: молодша група – 5 – 7 років, середня – 8 – 12 років, старша – від 12 років.

Навчаючи дітей, Т. П. Паршина наголошує, що класичний танець – канонічний, універсальний, такий, що не припускає вільності трактування, відхилень від норми. Професіоналізм завжди спирається на міцну школу, отриману в дитинстві. Відповідно, у педагогічній роботі Т. П. Паршина ставить жорсткі вимоги, що змінюються залежно від вікової групи учнів.

Основна задача перших трьох років навчання – засвоєння абетки класичного танцю. Розвиваються виворітність ніг, танцювальний крок, здатність піднімати працюючу ногу на 90 градусів і вище, правильна постановка тулубу, гнучкість, стійкість, легкий високий стрибок, чітка координація рухів.

У роботі з середньою групою Т. П. Паршина закладає фундамент майбутнього професіоналізму. Вивчаються нові рухи, а рухи вже відомі відходять від спрощених до нормативних форм. Звертається увага, чи правильно поставлено тулуб на опорну ногу, чи володіє учень навичкою завжди тримати тулуб точно на цій нозі, чи вільний у нього при цьому верх і, головне, руки. Чи можуть руки, дотримуючись канонічних позицій, при цьому «дихати», бути виразними й живими? Ці й багато інших навичок виробляються в середній групі, а у старшій – закріплюються та вдосконалюються.

У своїй роботі Т. П. Паршина адаптує систему класичного танцю під самодіяльний колектив. Адже навчатись приходять діти приходять з різними здібностями до танцю, музично-слуховими і музично-ритмічними даними. Часто зустрічаються діти з фізичними вадами (викривлення ніг, зайва вага, сутулість). Досвід роботи студії «Пролісок» показує, що після тривалих занять класичним танцем у дітей вирівнюються ноги, зникає огрядність, клишоногість, звичка опускати голову при ходьбі. Правильне навчання класичному танцю сприяє виробленню в учнів граціозності, підтягнутості, діти набувають стрункої фігури, легко і вільно рухаються під музику, у них підвищується культура поведінки, покращується здоров’я.

Підсумком кожного навчального року є звітний концерт, на який готується багато танців, шиються костюми, запрошуються батьки, родичі й усі любителі класичного танцю. Адже кінцева мета всіх педагогічних зусиль – танець, що захоплює глядача своєю виразністю.

Т. П. Паршина не лише досягає досконалого виконання всіх танців, що вивчаються, вимагає від учнів не тільки точного знання всіх танцювальних рухів і фігур, але й краси, виразності, артистизму. Сама педагог сприймається учнями як зразок артистизму, гарних манер і виразного мовлення.

Відповідно, постановки Т. П. Паршиної відзначаються свіжістю, образністю. Так, у 2003 р. номер «Шахи» на музику А. Петрова «Шахова королева» було визнано кращим номером року на Дні міста. Готувався він до звітного концерту, молодша група представляла пішки, середня група – більш значні шахові фігури, а старша – короля й ферзя.

За багаторічну працю, значний внесок у розвиток хореографічного мистецтва Таїсія Павлівна нагороджена почесним знаком «За заслуги перед містом».

Багато вихованців «Проліска» назавжди пов'язали свою долю з мистецтвом танцю. У даний час у Київському національному театрі опери і балету ім. Т. Г. Шевченка працюють Борис Яструб і Марія Скорук. У Національному театрі опери і балету в місті Лодзь (Польща) – Валентина Батрак, Сергій Оберемок. Олена Малініна працює в Донецькій опері. Ольга Паршина працює в Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва: вона солістка, закінчила театральний інститут ім. І. Карпенка-Карого як балетмейстер. Вікторія Бугайова закінчила педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, зараз працює на великому англійському круїзному кораблі «Марія» (глядачева зала розрахована на 2000 місць) танцівницею в класичних номерах. Таїсія Баранова, Єгор Коновалов – нинішні учні Київського хореографічного училища. Юлія Самойлович зараз допомагає Т. П. Паршиній у роботі зі старшою групою, хоча за фахом вона бухгалтер.

Що цікаво: театр-студія Т. П. Паршиної ніяких дипломів, атестатів про освіту не видає, діти самі їдуть на іспити в Дніпропетровське, Київське хореографічне училища та їх приймають. Зараз у старшу групу ходять колишні випускниці, які навчаються в технікумах, інститутах: торговельно-економічному, гірничорудному, кажуть – «Тіло вимагає».

Особлива гордість Таїсії Павлівни – Володимир Малахов, визначний танцівник сучасності. Він завоював усі можливі хореографічні нагороди: Гран-прі ім. С. Лифаря, премію «Перший танцівник світу», премію ім. С. Дягілєва, премію ім. В. Ніжинського в Монако. За свою творчу кар'єру він виконав усі провідні чоловічі партії класичного балету. У В. Малахова тільки «Лебединого озера» двадцять версій.

Народився В. Малахов у 1968 р. у Кривому Розі. У п'ятирічному віці мати відвела його в Палац культури «Металург» до Т. П. Паршиної. Там він протанцював до десяти років, демонструючи феноменальні здібності, його називали «Моцартом у хореографії». Потім В. Малахов поступив у Московське хореографічне училище при Великому театрі. Конкурс був величезний: поступало 3000 дітей, а брали всього 50. Навчався у Петра Пестова – одного з кращих педагогів. В. Малахов у роки навчання в Москві жив у інтернаті, ввечері писав листи додому. Вдвічі стало важче, коли його почали брати у вистави Великого театру, де були задіяні діти. Здібності юного танцівника помічали всі, й тому довіряли найскладніші партії.

Після закінчення училища В. Малахов став працювати в ансамблі «Московський класичний балет» під керівництвом Наталії Касаткіної та Володимира Васильова. Вони допомогли молодому танцівнику отримати квартиру. У 1991 р. відбулися перші гастролі В. Малахова у Нью-Йорку. Він станцював у 50 виставах поспіль, американці аплодували йому стоячи. І несподівано для всіх він вирішив з Америки не повертатися. Його бездоганна техніка підкорила глядачів США і Японії. На його шляху були Відень і Штутгарт. Його талантом був захоплений президент Австрії, який надав В. Малахову громадянство. У 1994 р. танцівник працював уже в Канадському національному балеті, а роком пізніше – солірував у американському театрі балету в «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку. З 2002 р. В. Малахов обійняв посаду художнього керівника балету Берлінської державної опери.



В. Малахов також відомий як хореограф. Свій перший балет – «Баядерку» Л. Мінкуса за мотивами спектаклю М. Петіпа – В. Малахов поставив у Віденській державній опері (1999), а пізніше повторив на сцені Берлінської державної опери (2002). Для Віденського державного балету він поставив «Верді-балет: Бал-маскарад» на музику Дж. Верді (2001). У Берлінському державному балеті В. Малахов здійснив постановки «Попелюшки» С. С. Прокоф'єва (2004), «Сплячої красуні» П. І. Чайковського за мотивами спектаклю М. Петіпа (2006), «Пері» Ф. Бургмюллера (2010). 

На честь 45-річчя в 2013 р. відбувся бенефіс танцівника. У день свого народження на Берлінській сцені він виконав роль П. Чайковського в однойменнім балеті Бориса Ейфмана. А вже через місяць посол Росії в Німеччині вручив В. Малахову медаль О. С. Пушкіна за великий внесок у розвиток культурних зв'язків із Російською федерацією, збереження російської мови й культури за кордоном. «Він танцівник, чиє тіло ніби налаштовано природою для танцю, як музичний інструмент для виконання музики. Воно викликає уявлення про юного грецького бога. Все разом – високий, ніби без зусиль, польотний стрибок, музичність кожної виконаної фрази, краса ліній – стає для нього лише способом вираження музики, емоцій, образу. Він – тонкий артист, здатний на сцені на глибокі ліричні переживання й вишукані артистичні нюанси», - зазначала американський театральний критик Ніна Аловерт [1]. Балетознавець відмічає, що танцю В. Малахова властива не стільки мужня героїка, скільки вишукана лірика, співучість плавних ліній, естетизація витонченої краси [1].

Проте з часом робота В. Малахова не знаходить належного відгуку. Німецькі чиновники бажають більше модерну або якихось нових течій, контракт закінчується в червні 2014 р. З вересня 2014 р. В. Малахов працює з балетом Японії.

Маючи досвід у хореографії різних стилів, В. Малахов віддає перевагу класичному танцю, наголошуючи, що класичному танцівникові підвладно все, тоді як модерністу не до снаги якісно виконати класику.

У даний час традиції класичного танцю на Криворіжжі зберігає й розвиває ще одна учениця Т. П. Паршиної, Тетяна Борисівна Брисіна, заслужена артистка УРСР. Т. Б. Брисіна є головним балетмейстером Криворізького академічного міського театру драми й музичної комедії ім. Т. Г. Шевченка.

Т. Б. Брисіна народилася у Фрунзенській області, в родині інженера-будівельника й учительки російської мови й літератури. У Кривому Розі навчалася в СЗОШ № 83, а перші балетні кроки зробила в Палаці культури «Металург» у Т. П. Паршиної. Дотримуючись порад педагога, батьки Т. Б. Брисіної відправили її у 10 років навчатися в Київське академічне державне хореографічне училище (клас педагога Ганни Дмитрівни Петренчук). Сьогодні багато її співучнів вже є народними артистами: Ніна Семізорова, Валерій Михайловський, Тетяна Таякіна.

З другого року навчання учнів брали у вистави Київського оперного театру, де були задіяні діти. Так юній Т. Б. Брисіній пощастило взяти участь у «Піковій дамі», «Аскольдовій могилі» з Ю. Гуляєвим, «Євгенії Онєгіні» з М. Кондратюком, «Снігуроньці» з Є. Мірошниченко.

З 1973 по 1977 р. Т. Б. Брисіна навчалася в Ленінградському державному інституті культури ім. Н. К. Крупської, де завідував кафедрою хореографії народний артист РРФСР Б. Я. Брегвадзе. Величезний вплив на танцівницю справила культура Ленінграду, неповторна атмосфера його музеїв і архітектурних пам’яток, живопису видатних майстрів минулого й теперішнього (І. Глазунов, М. Реріх). За чотири роки навчання Т. Б. Брисіна передивилася весь репертуар Маріїнського театру опери й балету, Малого театру, Великого драматичного театру, Театру ім. О. С. Пушкіна. Відвідала симфонічні концерти Д. Шостаковича, О. Тищенка, А. Петрова, В. Гавриліна, Р. Щедріна з їх безпосередньою участю. Була на виставах Г. Уланової, М. Плісецької. Зараз Т. Б. Брисіна каже, що ніколи не забуде творчих зустрічей із Ю. Григоровичем, Р. Петі, М. Бежаром, Дж. Баланчиним.

У Петербурзі Т. Б. Брисіна створила родину, яка після закінчення навчання була направлена в м. Архангельськ. У цьому місті Т. Б. Брисіна очолила Народний ансамбль танцю «Северянка».

І все ж Т. Б. Брисіній судилося повернутися в Кривий Ріг. У 1980 – 1983 р. вона працює в Криворізькому театрі ім. Т. Г. Шевченка головним балетмейстером. Тут поставлені спектаклі: «Весілля в Малинівці» О. Александрова (режисер В. Усенко, диригент Ю. Алексєєв), «Циганська любов» Й. Штрауса, «Містер Ікс» І. Кальмана, «Аршин мал-алан» Г. Гаджибекова (режисер Курінний), дитячі вистави, танцювальні номери до драматичних спектаклів.

У 1983 – 1988 рр. родина Брисіних їде у Німецьку демократичну республіку. Тетяна Борисівна – солістка й балетмейстер Червонопрапорного ансамблю пісні й танцю групи радянських військ у Німеччині. Головним балетмейстером працює її чоловік – О. В. Брисін. У Німеччині Т. Б. Брисіна отримує звання заслуженої артистки УРСР. З ансамблем співали Й. Кобзон, Л. Зикіна, Л. Лещенко, В. Толкунова. Ансамбль виступав у Берлінському оперному театрі, Дрездені, Лейпцизі, Потсдамі.

1988 – 1993 рр. ознаменувалися роботою у Червонопрапорному ансамблі Прикарпатського військового округу (м. Львів). Головний балетмейстер – О. В. Брисін, Т.Б. Брисіна – солістка і балетмейстер.

З 1993 р. по сьогодні Т. Б. Брисіна працює хореографом Криворізького академічного театру драми і музичної комедії ім. Т. Г. Шевченка. З 2006 р. – викладач класичного танцю факультету мистецтв Криворізького педагогічного інституту. Її учні – солісти театру Богдан Юзепчук, Євген Федоров, Дарія Демидова, Богдан Шаблій (зараз за контрактом працює в Ізраїлі), Віктор Лашин. Костянтин Майоров – соліст Львівського театру опери й балету, танцює головні партії у «Шопеніані», «Лускунчику», «Жизелі». Юлія Рибіна – солістка Київського Молодіжного театру на Лівім березі.

Чоловік Тетяни Борисівни – Олександр Володимирович – розвиває традиції народного танцю, працюючи викладачем на факультеті мистецтв Криворізького педагогічного інституту.

Ще одна чудова майстриня класичного танцю, яка народилася в Кривому Розі, - Ніна Семізорова.

Н. Семізорова народилася в 1956 р. У 1975 р. закінчила Київське державне хореографічне училище (педагог - Г. Кирилова) й була прийнята в балетну трупу Київського державного академічного театру опери й балету ім. Т. Г. Шевченка. У 1977 р. стала лауреатом Першої премії Міжнародного конкурсу артистів балету в Москві, після чого її відразу стали запрошувати на провідні партії в Києві. Серед них Аврора («Спляча красуня»), Одетта-Оділлія («Лебедине озеро»), Егіна («Спартак», хореографія А. Шекери). Разом із трупою київського театру знялася у фільмі-балеті «Вальпургієва ніч» (за оперою «Фауст» Ш. Гуно) у партії Клеопатри (1977).

У 1978 р. була запрошена Г. Улановою у Великий театр, куди переїхала й стала репетирувати під керівництвом цієї легендарної балерини. Тут Н. Семізорова розпочала кар'єру відразу з «Лебединого озера».

У 1989 р. закінчила балетмейстерський факультет ГІТІСу ім. А. Луначарського. У 1996 р. почала викладати в цьому вищому навчальному закладі методику класичного танцю. Сьогодні – професор. У 2009 р. Н. Семізорова повернулася у Великий театр в якості балетмейстера-репетитора. З 2013 р. – член Художньої ради балетної трупи Великого театру. Активно гастролювала за кордоном, виступала з сольними концертами в Москві, Ленінграді, Кишиневі й інших містах колишнього СРСР. Народна артистка РРФСР.

У педагогічній роботі Н. Семізорова наслідує традиції Г. Уланової. Вона наголошує, що навчання класичному балету має бути поетапним. І найскладніша в ньому – початкова освіта. Це та база, коли в дитини формується структура тіла, необхідні хореографічні навички, які вона надалі  розвиватиме й удосконалюватиме.

Н. Семізорова і як танцівниця, і як педагог зберігає настанови російського балету, сформовані в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. Танцівниця каже: «головне, що відрізняє російське театральне мистецтво, не тільки класичний балет, – те, що в ньому повинна бути закладена думка. …Якщо на сцені немає розвитку образу, наші люди балет не дивляться» [4]. Вірність класичним традиціям підтверджує наступний її вислів: «Я особисто не сприймаю танцювальну форму, що супроводжується дисгармонійною музикою, де все на якихось напружених інтонаціях, з незрозумілою дією. Ніякого співпереживання вона не викликає» [4].

Отже, становлення хореографічної культури Кривого Рогу як цілеспрямований процес сягає другої половини ХХ століття. Він ґрунтувався, насамперед, на засвоєнні традицій російського класичного танцю. Велику роль в цьому відіграли вихованці петербурзької та московської хореографічної шкіл, які приїхали працювати в Кривий Ріг.

Фундатором класичної танцювальної школи на Криворіжжі слід вважати Т. П. Паршину, учні якої визначають сучасне обличчя хореографії міста та мають авторитет і за його межами.

Щодо розвитку класичного танцю на Криворіжжі можна відзначити відцентрові тенденції, які показують, що творення культури міста є результатом роботи переважно місцевих жителів та випускників регіональних закладів освіти, тоді як кращі учні криворізьких шкіл воліють працювати в столичних центрах (В. Малахов, Н. Семізорова та ін.).

Класична хореографія стала яскравою сторінкою культури Кривого Рогу, починаючи з 60-х років ХХ ст. Велику роль мало загальне економічне піднесення міста, протегування мистецтву з боку владних структур, інтерес до масових видовищних дійств. Активізація хореографічного життя в місті потребувала видатних особистостей, фундаторів місцевих шкіл, якими стали Т. Паршина, Т. Брисіна та ін. Вони сприяли організації хореографічної освіти, стояли біля витоків перших професійних навчальних закладів і хореографічних гуртків у місті. Класична хореографія зайняла належне місце у виставах державного академічного театру драми і музичної комедії ім. Т. Г. Шевченка. На основі класичної хореографії виросли численні осередки інших хореографічних напрямів.



Література:

  1. Аловерт Н. Н. Владимир Малахов / Нина Николаевна Аловерт. - М.: Алеаторика, 2003. - 212 с.

  2. Василенко К. Украинский народный танец / Ким Василенко. – М.: Искусство, 1981. – 160 с.

  3. Кияновська Л. Українська музична культура: [навч. посібн.] / Любов Кияновська. – К.: Тріада плюс, 2009. – 356 с.

  4. Коновалова Е. Нина Семизорова: «В русском театральном искусстве главное – мысль»: [статья] / Елена Коновалова. – Вечерний Красноярск. – № 48 (289) - 10. 12. 2010.

  5. Розенберг Р. М. Регионика как составная часть истории музыки / Римма Марковна Розенберг // Музичне мистецтво і культура: [науковий вісник ОДК ім. А. В. Нежданової]. – Одеса, 2000. – Вип. 1. – С. 150 – 155.

  6. Туровский Р. Ф. Политическая регионалистика / Ростислав Феликсович Туровский. – М.: Изд. Дом ГУ ВШЭ, 2006. – 780 с.

Каталог: jspui -> bitstream -> 0564
0564 -> ’38 Жанна Колоїз (Кривий Ріг) особливості історичної стилізації
0564 -> Навчально-методичний посібник Кривий Ріг, 2015 (075. 8) М 74
0564 -> Моє славетне криворіжжя рекомендаційний бібліографічний покажчик
0564 -> Актуальні проблеми філології І методики викладання мов
0564 -> Н. П. Мещерякова актуальні питання методики викладання літератури навчально-методичний посібник
0564 -> Словник фіксує новостворені І запозичені слова, що з’явилися в періодичних, літературно-критичних, науково-популярних виданнях, художніх творах, засобах масової інформації, усному мовленні кінця ХХ початку ХХІ ст


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconКласичний танець основа хореографічного мистецтва
Мета: Ознайомити студентів з історією становлення класичної хореографічної школи, особливостями розвитку теорії та методики викладання...
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconСучасна вітчизняна хореографія розвивається за двома напрямами: вдосконалюються форми класичного балету, І водночас утверджується мова новітнього танцю
Особливості впливу художнього напряму неокласицизм на формування та розвиток хореограічних стилів неокласика та постнеокласика у...
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconН. С. Побірченко педагогічне краєзнавство: теоретико-методологічний аспект
Проте механічний перенос прогресивних педагогічних систем, створених на базі освітніх цінностей інших народів, може справити І негативний...
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconПро проведення Всеукраїнського фестивалю хореографічного мистецтва «Магія танцю»

Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconСтановлення та розвиток комунального господарства й комунально
Становлення та розвиток комунального господарства й комунальної освіти міста Харкова (1878–2012 рр.) : бібліогр покажчик / Харк нац...
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconМарченко тетяна михайлівна + 82-94 епоха богдана хмельницького в російській романтичній картині світу: трансформація фольклорних, літописних, історіографічних традицій
...
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconКиївський обласний центр народної творчості та культурно-освітньої роботи
Всеукраїнського науково-методичного семінару «Збереження та розвиток народно-сценічного танцю регіонів України»
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconСоціологія історії василя ключевського: соціологічна спадщина шатохін Анатолій Миколайович
В. Й. Ключевського формувалися в умовах пошуку нової парадигми історичного й цивілізаційного розвитку, відходу від класичного розуміння...
Становлення традицій класичного танцю на криворіжжі iconПлан Життєвий І творчий шлях письменника
Творчість Стендаля відкрила новий період не лише у французькій літературі, а й в усій західноєвропейській літературі – період класичного...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка