Степан Васильович Руданський
(1834 — 1873)
видатний український поет, перекладач, етнограф, фольклорист,
автор сатиричного жанру «співомовка».
Біографія
6 січня 1834 року (за ст. ст. 25 грудня 1833)
|
У селі Хомутинці Вінницького повіту Подільської губернії (нині Калинівського району Вінницької області) у сім’ї священника народився Степан Руданський.
|
1841 — 1849 рр.
|
Навчається у Шаргородській бурсі.
|
1849 — 1855 рр.
|
С. Руданський продовжує навчання у Подільській духовній семінарії у Кам’янці-Подільському. Хлопець відвідує народознавчий гурток. Починає писати оригінальні твори, першим з яких стаєбалада «Два трупи». Загалом за кам’янець подільський період творчості хлопець написав шістьбалад («Два трупи», «Упир», «Вечорниці», «Розмай», »Хрест на горі» та «Люба») і чотири ліричні вірші («Ти не моя», «Чорний кольор» (переспів з польської), «Мене забудь», «Не дивуйтесь, добрі люди»).
|
1852 р.
|
Створює два рукописні томи збірки — «Народные малороссийские песни собранные в Подольськой губернии СВР». Записані ним переважно в рідних Хомутинцях 113 прислів’їв і приказок.
|
1856 року
|
Руданський проти волі батька, замість духовної семінарії, вступає до петербурзької медико-хірургічної академії. Починається петербурзький творчий період поета — найплідніший етап творчості. У Петербурзі поет пише лірику — пісні, що стали народними, співомовки — сатирично-гумористичні твори, казкові байки та історичні поеми. У цей період поет написав популярні ліричні поезії — «Студент», «Наука», співомовки — «Вовки», «Добре торгувалось», «Пан і Іван в дорозі» та безліч інших.
|
У 1859 році
|
В Українському журналі «Основа» вперше друкуються твори Руданського, серед яких лірична пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» та громадянська поезія «Гей, бики!»
|
1860 р.
|
У поета виявлено сухоти (туберкульоз).
|
1861 р.
|
Після закінчення медико-хірургічної академії у Петербурзі Степан Руданський переїжджає за клопотанням до Ялти, у надії поправити своє здоров’я. Далі займаєтсья творчею працею. Починається ялтинський творчий період Руданського — останній, у якому поет займається здебільшого перекладацькою діяльністю.
|
1861 — 1873 рр.
|
Працює міським лікарем у Ялті, лікарем у помістях князя Воронцова. Допомагає простим селянам у лікуванні, часто безкоштовно, за що здобув велику повагу з боку ялтинського народу.
|
3 травня 1873 р.
|
Степан Васильович Руданський помирає. Поховали поета у Ялті. Смерть у помірно молоді роки спричинили хвороба на сухоти (туберкульоз).
|
Наука
Дочекався я
Свого святонька
Виряджала в світ
Мене матінка.
Виряджала в світ
Мати рідная
І промовила
Мені, бідная:
«Нехай, сину мій,
Ми працюємо.
Нехай цілий вік
Ми горюємо;
Нехай сохну я,
Тато горбиться,
Ти на світ поглянь,
Що там робиться,—
Та не всі ж, як ми,
В землі риються,—
Може, є такі,
Що і миються;
Та не всі ж, як ми,
Димом куряться,—
Може, є такі,
Що й не журяться.
Коли найдеш їх,
Милий синочку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Ти склони себе,
Як билиночку,
Простели себе,
Як рядниночку.
Спина з похилу
Не іскорчиться,
Чоло з пороху
Не ізморщиться.
Спина з похилу
Не іскривиться,
Зато ступить пан
Та й подивиться;
Зато ступить пан
На покірного
І прийме тебе,
Як добірного.
І в годиночку —
На драбиночку.
І підеш тоді,
Милий синочку,
І з панами сам
Порівняєшся,
В сріблі-золоті
Закупаєшся;
В сріблі-золоті
Закупаєшся,
З полем батьковим
Розпрощаєшся!»
Але сталося
Друге святонько:
Виряджав у світ
Мене батенько.
Виряджав мене,
Путь показував,
Говорив мені
І приказував:
«Видиш, сину мій,
Як працюємо,
Видищ, сину мій,
Як горюємо.
Кождий на світі
На то родиться…
Не дивись на світ,
Що там робиться!
І на пчіл поглянь:
Є робучії,
Але й трутні є
Неминучії.
Так і на світі:
Їдні риються,
Другі потом їх
Тілько миються.
Будь ти проклятий,
Милий синочку,
Як пігнеш таким
Свою спиночку;
Як пігнеш таким
Свою спиночку,
Як простелишся
На рядниночку.
І чоло тобі
Нехай зморщиться,
І хребет тобі
Нехай скорчиться!
Ти тікай від них,
Як від гадини,
Ти не жди від них
Перекладини;
Ти не жди від них
Перекладини,
Ти у світ іди
На оглядини.
Ти у світ іди,
Милий синочку,
Ти усе спізнай —
І билиночку.
Тоді з світом ти
Порівняєшся,
В добрі-розумі
Закупаєшся,
В добрі-розумї
Закупаєшся,
З полем батьковим
Привітаєшся!»
16 августа 1860
Пісні Руданського
ПІСНЯ
Повій, вітре, на Вкраїну,
Де покинув я дівчину,
Де покинув чорні очі…
Повій, вітре, з полуночі!..
Між ярами там долина,
Там біленькая хатина;
В тій хатині голубонька,
Голубонька-дівчинонька…
Повій, вітре, до схід сонця,
До схід сонця, край віконця;
Край віконця постіль біла,
Постіль біла, дівча мила.
Нахилися нишком-тишком
Над рум’яним, білим личком;
Над тим личком нахилися,
Чи спить мила – подивися.
Як спить мила, не збудилась,
Згадай того, з ким любилась,
З ким любилась, і кохалась,
І кохати присягалась…
Як заб’ється їй серденько.
Як дівча здихне тяженько,
Як заплачуть чорні очі,
Вертай, вітре, к полуночі!..
А як мене позабула
Та нелюба пригорнула,
Ти розвійся край долини,
Не вертайся з України!..
Вітер віє, вітер віє,
Серце тужить, серце мліє,
Вітер віє, не вертає,
Серце з жалю розпукає.
24 июля 1856 года. С[анкт]-П[етер]б[ург]
Поділіться з Вашими друзьями: |
