Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір



Скачати 364.43 Kb.
Дата конвертації08.04.2017
Розмір364.43 Kb.

Мистецтво, 8 клас

Урок 27

Тема: стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір.

Мета: надати знання учням про поняття «романтизм» у мистецтві, його філософську основу, розглянути етапи розвитку романтизму в історії мистецтва, ознайомити із характерними рисами архітектурних напрямів романтизму, розглянути приклади застосування наполеонівського ампіру в скульптурі романтизму, ознайомити із різновидами скульптури та особливостями скульптурного оформлення будівель та замків цього стилю.

Розвивати вміння учнів проводити індивідуальну роботу з ілюстрацією, досліджувати та порівнювати зображення неовізантійського собору із візантійськими храмовими спорудами, аналізувати скульптурні портрети доби романтизму, порівнювати скульптурні зображення стилю романтизм із відомими шедеврами інших стилів та знаходити спільні та відмінні риси між засобами виразності, надавати характеристику художньому образу творів мистецтва.

Виховувати інтерес до мистецтва романтизму, інтерес до творчості видатних архітекторів та скульпторів доби романтизму.

Тип уроку: комбінований, урок введення в тему, урок з елементами інтеграції.

Обладнання: мультимедійна дошка, комп’ютер, проектор, презентація до уроку.

Хід уроку.


  1. Організаційний момент. Мотивація до навчання.

  2. Актуалізація опорних знань учнів.

  3. Стиль романтизм.

Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 століття абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму заклав німецький філософ Фрідріх Шеллінг. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклоромі народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Романтизм співіснував з пізнім класицизмом, академізмом. Мав впливи на сучасні йому:



  • Історичний живопис

  • портрет

  • гравюру

  • архітектуру

  • музику

  • літературу

Романтизм сформувався на тлі суспільної кризи, як прояв незгоди з тенденціями кінця XVIII ст. Вже тоді почалися процеси проторомантизму в мистецтві Франції (особлива схвильованість в деяких портретах, потяг до незвичних ситуацій, прихід в мистецтво представників народу без ідеалізації їх бідності, їх соціального стану). Особи з соціального низу піднімаються до рівня учасників історичного процесу попри монополію аристократії на політику і культуру.

В Європі буржуазія стає окремою соціально-політичною силою, внаслідок чого змінилася структура суспільства, зруйнувалися традиції спадкової монархічної влади. Відбулася низка буржуазних революцій, що призвело до формування конституційної монархії або до відновлення республіканського правління. У 1649 відбулася буржуазна революція в Англії, в 1789 — буржуазна революція у Франції. Негатив революційних змін (страти, голод, військові дії, політична нестабільність) призвели до бажання втекти від реальності, бо вплинути на неї не було можливості.

Посилилася роль міст, зросли їхні розміри. Це викликало потяг до первинного стану людини, до природи і малої залежності пересічного громадянина від утисків суспільства.

Першою особою епохи, що значно вплинула як на політичні, так і на мистецькі події того часу, став Наполеон Бонапарт, що особистим прикладом продемонстрував важливість особистої ініціативи, дієвості. 18 червня 1815 року Наполеон програв битву при Ватерлоо, після чого його примусили зректися престолу й ізолювали на острів Св. Єлени (практично запроторили у перше ув'язнення).

Теоретично життя для особи-романтика також будується на яскравих контрастах і шалених змінах в настроях (або в біографії).

Церква і надалі втрачає свої позиції в суспільстві, формується чисто світська культура 19 століття.

У 1804 році, коли Наполеон став французьким імператором, Німеччина лишалася політично відсталою країною, в якій панувала феодальна роздробленість, кріпацтво, середньовічне законодавство. Раніше низка німецьких князівств воювали проти революційної Франції. У 1805 р. імператор Австрії Франц ІІ покинув престол. В липні 1806 р. Священна Римська імперія припинила існування, замість неї проголосили Рейнський союз.

У Франції в 1789 році особиста залежність селян, деякі дворянські привілеї й церковна десятина були скасовані. 26 серпня 1789 року прийнята «Декларація прав і свобод людини». В липні 1790 введено громадянський шлюб. У вересні 1791 приймається перша Конституція.

У 1792 році Англія вступила в війну Французької республіки і Бельгії. У 1797 році до війни з Францією додалися внутрішні народні заворушення, заколот матросів.

В Ірландії продовжуються виступи проти англійської колоніальної влади. Незважаючи на це, у 1799 англійський і ірландський парламент було офіційно об'єднано.

В Італії виникає ідея національної єдності, що призвело до політичного об'єднання Апеннінського півострова. У 1799 році Наполеон прийняв на себе титул короля Італії. Попри те, що відносну політичну самостійність незабаром було втрачено, ідея єдності італійців продовжувала розвиватися і реалізувалася зі створенням об'єднаного королівства Італії.

Романтизм змінює епоху Просвітництва і збігається з промисловою революцією, відзначену появою парової машини, паротяга,пароплава, фотографії та фабрично-заводських околиць. Якщо Просвітництво характеризується культом розуму і заснованої на його засадах цивілізації, то романтизм стверджує культ природи, почуттів і природного в людині. Саме в епоху романтизму оформляються феномени туризму, альпінізму і пікніка, покликані відновити єдність людини і природи. Затребуваным виявляється образ «благородного дикуна», озброєного «народною мудрістю» і не зіпсованого цивілізацією.


  1. Етапи розвитку романтизму.

Літературу романтизму поділяють на такі етапи та течії:

Ранній романтизм

(кінець XVIII — початок XIX ст.)

Першу хвилю утворили наполеонівські війни та період Реставрації. В Англії це творчість поетів Дж. Г.Байрона, Персі Біші Шеллі, Дж. Кітса, Вальтера Скотта, у Німеччині — майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і лірика Генріха Гейне.

Риси, притаманні цьому періоду, — універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті, тісний зв'язок з філософією, тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження, розлад з дійсністю.



Зрілий романтизм

(20-40 рр. XIX ст.)

Друга хвиля розпочалася після Липневої революції у Франції та після повстання у Польщі. Найкращі твори в цей час пишуть у Франції Віктор Гюго, Ж. Санд, Олександр Дюма; у Польщі — Адам Міцкевич, Юліуш Словацький; в Угорщині — Шандор Петефі. У цей період романтизм широко охоплює живопис, музику, театр.

Пізній романтизм

(після революції 1848).

У цей період романтизм набуває якостей демонізму.

Течії романтизму

Народно-фольклорна


Це — течія початку XIX ст., орієнтована на фольклор та народно-поетичне мислення. Представники цієї течії збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, знаходили в ній архетипи своєї творчості. Їх приваблювала простота поетичного вислову, мелодійність народної поезії.

«Байронічна»


Представники — Дж. Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін. Своє завершене втілення течія отримала саме у творчості Байрона, тому й дістала таку назву. Її особливості — розчарування і меланхолія, депресія, «світова туга». Ці негативні емоції стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів.

Гротескно-фантастична, або «гофманівська»


Основна риса цієї течії (названої за іменем її найвідомішого представника, А.Гофмана) — перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, тобто побуту, їх переплетення, внаслідок чого убога сучасність постала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні.

Утопічна течія


Набула значного розвитку у літературі 30-40-х рр. XIX ст.; представниками її були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне. Утопічна течія була ніби протиставленням до «байронічної», оскільки проповідувала оптимістичний погляд на життя, його перспективи, переносила акцент з критики на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя.

Розвиток за країнами

У Франції найкращі досягнення зроблені в живописі та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі — Фредеріка Шопена (1810–1849).

Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особистості наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнаванністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в дійсності» — проголосив Тік у «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що життя особи може минути, а вона так і не дочекається «полум'я майбутнього», до Тіка так не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» особи, нездатні на активні дії.

Романтизм у Російській імперії мав обмежений характер і найбільше виявив себе в живописі Ореста Кіпренського, в портретах Карла Брюллова та в літературі. Почесне і унікальне місце в літературі доби посів Михайло Лермонтов, в творах якого яскраве відтворення знайшли і богоборчі, і патріотичні, і осудливо-бунтарські позиції автора («Прощай, немытая Россия», «Люблю отчизну я, но странною любовью!», «Нет, я не Байрон, я — другой»).

Два найкращі представники романтизму в мистецтві Бельгії, яка щойно виборола державність, — Луї Галле в живописі та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії XVII століття обидва закликали сучасників до патріотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язкових проблемах індивідуалізму.

Пам'ять про минуле взагалі відігравала значну роль в настановах романтизму. Відмова від стилістики класицизму вимагала створення нової стилістики. Однак її створено не було, а в живописі почав домінувати бурхливий, нестримний рух персонажів, що нагадував призабуте бароко.

В архітектурі романтизм відбився в значній зацікавленості готикою. Показовою стали кампанія реставрації готичних споруд Віолле-ле-Дюком, перебудова в готичній стилістиці колишніх барокових соборів (ре-готизація). В добі романтизму корениться і стиль неоготики, що охопив декілька європейських країн і США, докотившись до початку XX століття, коли в Європі вже пройшла зміна декількох історичних стилів.

Пам'ять про минуле відігравала значну роль в настановах романтизму, але й ставлення до минулого було різним. Нещодавні війни і Європі і авантюри Наполеона викликали значну хвилю негативізму і розчарування. Постулат «Минуле було величним і прекрасним» підпав під нищівну критику. «Мені соромно брати участь в суспільному житті» — казав персонаж роману Сенанкура «Оберман», і його наслідувала більшість. Саме ця більшість була так травмована небезпеками реальності, що втратила здібність жити без відчаю, образ та страху. Панівні пригнічені настрої доби і відбило мистецтво романтизму.



  1. Архітектура романтизму.

В архітектурі романтизм не виробив єдиного стилю. Йдеться швидше про сукупність «романтичних» стилів, притаманних добі. В Британії це насамперед неоготика, на континенті — «романтичний історизм», неогрек, неоренесанс та неовізантійський стиль. Певною мірою усі ці стилі всередині XIX сторіччя були переосмислені у дусі академізму, внаслідок чого перехід від романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі.

Історизм – архітектурний напрям, заснований на змішуванні елементів раніше домінуючих архітектурних стилів, що виник наприкінці 19 століття.


Імре Штейндль. Будинок Парламенту Угорщини.


hun-2015-budapest-hungarian_parliament_(budapest)_2015-02.jpg

Будинок парламенту Угорщини (угор. Országház) — резиденція угорського парламенту на березі Дунаюв Будапешті. У архітектурі будівлі в дивовижний спосіб переплелися неоготичні елементи на зразок Вестмінстерського палацу та впливи паризького боз-ару.

Будівля угорського парламенту є найбільшою в країні — вона має 691 покій, 29 сходів і 10 подвір'їв.

Фасад споруди прикрашають статуї угорських правителів і володарів Трансильванії. Інтер'єри щедро оздоблені, мають пишний декор під Середньовіччя, зокрема, з використанням мозаїк, панно, вітражів тощо.

Задум звести будівлю угорського парламенту виник відразу після об'єднання Буди та Пешту в 1873 році.maďarský_parlament.jpg

Конкурс на найкращий проект виграв відомий ентузіаст неоготики Імре Штейндль.

Ділянку під забудову обрали на східному березі Дунаю між двома першими постійними мостами в Будапешті — ланцюґовим Сечені та мостом Маргіт. Будівництво споруди здійснювалось у період від 1885 до 1904 року.

За проектами, представленими на конкурс суперниками Штейндля, поруч із парламентом спорудили будівлі Будапештського Етнографічного музею та Міністерства сільського господарства.

Ця будівля стала результатом пам’яті про минулу велич та багаторічного прагнення нації до свободи та власної держави.  В результаті будівля угорського парламенту є найбільшою в країні — вона має 691 залу, 29 сходів і 10 подвір'їв та є одним з символів Будапешта. Хоча ще 2 століття тому в угорській мові навіть не було термінів для політичних обговорень.



Після визволення Угорщини від влади Османської імперії, в часи австрійського правління Габсбургів, угорці не мали постійної будівлі для обговорення політичних питань, подання пропозицій та запитів до влади. З ХVІІІ століття угорські парламентські засідання зрідка відбувалися в місті Пожонь (нині Братислава). Ці засідання в умовах абсолютної австрійської монархії грали більше роль випускання пари, ніж прийняття дієвих рішень. В засіданнях брала участь угорська шляхта, а все діловодство та обговорення велося латиною, бо в тогочасній угорській мові не було навіть достатньо слів для обговорення державних питань. Усвідомивши проблему, активне угорське панство започаткувало рух придумування угорських слів та позначень для державних потреб, і між 1790 і 1820 роками активно впроваджувало нові угорські слова, замінюючи німецькі, латинські та інші запозичення. Були проведені навіть конкурси для написання певних слів та позначень. Мовознавці гарячково сперечатися з іншими язикатими спеціалістами про правильну угорську вимову та написання слів, про правильну угорську орфографію. Нині угорці використовують тисячі слів, створених і розповсюджених в ХІХ столітті. Тож, в цілому, це був успішний рух в допомозі угорцям мати свій власний функціональний парламент угорською мовою.

Накопичені проблеми угорці спробували розв’язати в визвольній війні 1848-49 років. Війну не виграли, але в результаті австрійсько – угорського «Компромісу» 1867 року, угорці отримали більше прав та свобод, в тому числі право на постійний власний Парламент.

Через сім років після об'єднання Буди, Пешта і Обуди, в 1880 році, Державні збори прийняли рішення побудувати будівлю парламенту, щоб підкреслити суверенне право угорської нації. Оскільки на вершині Замкової гори у Будайській фортеці знаходився Королівський палац, освічені реформатори вибрали символічне місце для нової будівлі парламенту на стороні Пешта – єдиного всіх для угорців на противагу королівській Буді.



Угорський парламент є одним з найкрасивіших прикладів історичної еклектики. Будівля має стиль під назвою «неоготика», котрий був придуманий в Англії в 1830-х роках, з багатьма башточками, тонкими вежами і, щоб змішати його з іншими стилями, величезний купол в центрі. Куполи майже не використовувалися в готиці, де метою було досягти неба і побудувати тонкі, вузькі та високі конструкції, а не просторі і сферичні куполи. Внутрішній простір угорського парламенту також демонструє еклектичність будівлі: крім готики, проглядаються елементи ренесансу і бароко, наприклад, головні сходи, які ведуть до приміщення з куполом.

Угорський парламент в цифрах

Парламент стоїть на неймовірно товстому бетонному фундаменті в 2-5 метрів. Будівля має 268 метрів в довжину, 123 метри в ширину по центру, а висота купола - 96 метрів. Площа поверхні угорського парламенту складає 18000 квадратних метрів і 473 000 кубічних метрів простору. В будівництві використано 40 000 000 цеглин і 40 кг золота 22-23 карат. Понад 500 000 каменів були вирізані для прикраси стін. Угорський парламент має 27 воріт, 13 ліфтів, 29 сходів, 90 статуй зовні та 152 статуї прикрашають інтер'єр. Будівля парламенту настільки велика, що постійно якась частина цієї будівлі знаходиться на реставрації.
Неоготика або Псевдоготика — (тобто нова або ж псевдо готика) — напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готикиз ясними композиціями, що йдуть від класицизму. Частка «нео» - вказівка, що стиль виник на новому етапі розвитку архітектури кінця 18-середини 19 ст. і є складовою частиною так званих історичних стилів.

Ідея відродити готичну архітектуру на новому етапі належить англійським діячам з грошима і дозвіллям. В Британії добре збереглися зразки соборів, церков і замків доби готики і романського стилю, що сприймалися характерною рисою національної культури. На відміну від країн континентальної Європи, цікавість до готики в країні практично не вщухала протягом століть. Навіть запровадження протестантизму (у формі англіканства), відхід місцевого священства від католицизму, не увірвали цікавості до готичної архітектури. Її місцеві форми були підтримані професорами та студентами англійських університетів (Оксфорд, Кембридж) навіть у 17 столітті, ігноруючи досвід новітніх європейських стилів. Представник англійського класицизму 17 ст. архітектор Крістофер Рен вибудував вежу Томаса у Оксфорді з використанням готичних форм, ігноруючи і європейське надбання тогочасного бароко, і власний досвід.

У 18 столітті готичні форми як декор присутні в магнацьких садибах англійських аристократів. Моду на готичний декор в інтер'єрі започаткував Хорас Волпол, що справило враження не тільки на друзів чи візітерів до його садиби.

Т. Фуллер, Ч. Джонс. Комплекс будівель Парламенту в Оттаві.

оригінальна частина парламенту після завершення робіт , 1878 рік. Центральна башта була знищена пожежею 1916 року.комплекс будівель парламенту в оттаві.jpg

У середині XIX століття, коли Верхня Канада (Онтаріо) об'єдналася з Нижньою (Квебеком), постало питання про столицю об'єднаної провінції. Багато великих канадських міст (включаючи Монреаль, Квебек, Торонто і Кінгстон) боролися за право отримати цей статус. Проблема посилювалася тим, що франкоканадці, які тоді складали майже половину населення країни, різко виступали проти розміщення столиці в англомовному регіоні; в той же час найбільше місто Канади, Монреаль, було налаштоване неприязно до королівських властей, в ньому було скоєно напад на генерал-губернатора Канади лорда Елгіна, а в 1849 році — підпал будівлі законодавчих зборів. Проект «рухомої» столиці, що кожні чотири роки переїжджала б з Торонто у Квебек і назад, виявився надто дорогим.

У підсумку питання про постійну столицю було передане на розгляд королеви Вікторії, яка в 1857 році за рекомендацією колоніальних чиновників видала указ, згідно з яким столицею ставала Оттава. Існує декілька легенд про те, як саме вона зробила вибір: наприклад, що вона вткнула шпильку на карту десь між Торонто і Монреалем, або що їй подобалися акварелі з регіону, які вона бачила раніше. Хоча такі теорії не мають нічого спільного з історичними фактами, вони проте, ілюструють, яким довільним здавався канадцям в ті часи вибір Оттави — маленького деревопереробного містечка в глибокій провінції, занадто далекого від головних міст тодішньої Канади: Квебеку і Монреаля на канадському сході, Кінгстона і Торонто на канадському заході.



Наприкінці XIX століття уряд Канади постав перед фактом, що забудова столиці, яка в значній мірі складалася з робітничих кварталів, справляла гнітюче враження. У 1899 році перед Комісією з благоустрою Оттави, заснованою федеральним урядом, було поставлене завдання з перетворення міста на «Північний Вашингтон». Обмежений бюджет (60 тисяч доларів) робив це завдання нездійсненним, проте його здійсненню допомогло стихійне лихо. У 1900 році Галльська пожежа знищила Галл (колишній Райтсвілль) і північно-західну частину Оттави, включаючи Шодьєрський міст. В пожежі загинули сім осіб, більше 3000 будівель були знищені, без даху залишились 15 тисяч чоловік. На відновлення міста по міжнародній підписці було зібрано 10 мільйонів канадських доларів.парламент оттави у вогні.jpg

А. Лангер. Маріацький костел (церква непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії)
маріацький костел у кракові.jpg

Базиліка Успіння Пресвятої Богородиці (інші назви Маріацький костел, Маріяцький костел, пол. Kościół archiprezbiterialny pw. Wniebowzięcia Najświętszej Marii Panny, kościół Mariacki) — один з найбільших і найважливіших, після Вавельського кафедрального собору, костелів Кракова, який від 1862 року має статус малої базиліки. З вищої вежі цього храму щогодини традиційно виконується на трубі спеціальний сигнал — хейнал, що раніше слугував сигналом точного часу.

Й. Д. Магінніс. Бостонський коледж.d:\мистецтво, все до уроків\мистецтво, 8 клас. урок 27\бостонський коледж.jpg

Бостонський коледж (англ. Boston College) — приватний американський університет в місті Бостон, штат Массачусетс.

Займає 31-е місце в рейтингу «America's Best Colleges 2013: National Universities» — списку найкращих вищих навчальних закладів США, складеному виданням US News & World Report. У 2011 році журнал Forbes поставив Бостонський Коледж на 26 позицію серед найкращих університетів США. Також займає 8 рядок у списку найбільш популярних коледжів США, в які подають заяви випускники шкіл, а батьки випускників поставили коледж на 6 сходинку установ куди вони хотіли б відправити своїх дітей.



Бостонський коледж також відомий програмою MBA (Магістр ділового адміністрування, МДА), яка, в 2008 році за рейтингом видання US News & World Report зайняла 34 місце. У 2010 році видання Financial Times поставило програму магістратури Бостонського коледжу на 23 місце в США і 47 у світі.

К. Кліфельд. Бібліотека Академії наук

Неовізантійський стиль (або стиль Візантійського Відродження)  архітектурний стиль, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VIVIII століть. Найбільш часто використовувався задля релігійних і громадських будівель. Зародився у 1840-х роках у Західній Європі і досяг свого піку в останній чверті 19-го століття в Російській імперії; ізольовані неовізантійські школи активно діяли у Югославії між світовими війнами.бібліотека польської академії наук в гданську.jpg

У храмів куполи мають, як правило, приосадкувату форму і розташовані на широких низьких барабанах, оперезаних віконною аркадою. Центральний купол більший від інших. Часто барабани малих куполів виступають з будівлі храму лише наполовину — або у вигляді апсид, або у вигляді барабанів, наполовину потопаючих у даху. Малі бані такої форми у візантійській архітектурі називаються конхами. Внутрішній об'єм храму традиційно не поділяється пілонами або хрестовими склепіннями, утворюючи таким чином єдиний церковний зал, що створює відчуття простору і здатний у деяких храмах вміщати декілька тисяч чоловік.

О. Померанцев. Храм-памятник Св. Олександра Невськогохрам - памятник св. олександра невського.jpg

Храм-пам'ятник св. Олександра Невського (болг. Храм-паметник „Свети Александър Невски") — кафедральний собор патріарха Болгарської православної церкви. Собор св. Олександра Невського є візитівкою столиці Болгарії Софії. Собор був побудований за проектом учня італійських скульпторів Олександра Помаранцева. Храм побудований у неовізантійському стилі і розташований у центрі міста на площі св. Олександра Невського у Софії.

Рішення про «зведення пам'ятника на честь світлого подвигу Визволення, в якому злилася кров визволителів та кров визволених» прийнято 1879 року Установчими Зборами у Велико Тирново на пропозицію Петко Каравелова. Спочатку храм планували збудувати у Велико-Тирново, але після рішення про перенесення столиці до міста Софія Перші звичайні народні збори постановили будувати храм саме там.

Князь Олександр Баттенберг звернувся до болгарської нації з закликом провести збір коштів на будівництво. Було зібрано 1 900 000 левів. Церемонія закладення наріжного каменю була надзвичайно урочиста (19 лютого 1882 року) — цю подію присвятили 4-ій річниці підписання Сан-Стефанської угоди.

Реальне будівництво храму почалося 1904, завершено 1912 (загальна вартість 5,5 мільйона левів). Храм освячений 24 серпня 1924.

Певний час (1916–1920) храм був переосвячений на честь святих Кирила та Мефодія, оскільки під час Першої світової війни Болгарія була у стані війни з Російською імперією і вела з нею бойові дії на території Північної Добруджі. Але 1920, на прохання Синоду Московської Церкви, престол храму знову освячений на честь святого Олександра Невського — покровителя імператора Російської імперії Олександра II. Це уже був демарш болгарського церковного керівництва проти більшовицької влади, яка запанувала у Росії.

Під час Другої світової війни храм зазнав низку пошкоджень — його прицільно бомбували війська антинімецької групи країн. Відтак англо-американська авіація зруйнувала всі мозаїчні ікони біля центральної брами, пошкодила картини у багатьох місцях.

Після звільнення від радянського режиму перед храмом відбуваються найурочистіші церемонії болгарської держави: військові паради, святкування дня незалежності Болгарії.

В. Косяков. Морський Нікольський собор.

Морський собор святителя Миколая Чудотворця — останній та найбільший з морських соборів Російської імперії. Побудований в 1903-13 рр. у Кронштадті за неовізантійським проектом В. А. Косякова.d:\мистецтво, все до уроків\мистецтво, 8 клас. урок 27\морський нікольський собор.jpg

Парафія храму належить до Санкт-Петербурзької єпархії Російської православної церкви, розташована на території Кронштадтського благочинного округу. Ставропігійний статус собору вказує на його пряме підпорядкування патріарху. Настоятель собору — архімандрит Алексій (Ганьжин).

З травня 2013 вважається основним храмом Військово-морського флоту Росії та центром Військового благочинного округу Санкт-Петербурзької єпархії.


  1. Типи новітніх споруд.

Поява нових будівельних матеріалів та винайдення ефективних способів з’єднання металевих конструкцій (Англія, Франція) сприяли виникненню складних архітектурних форм, силуетів та композицій, основою яких стала готика.d:\мистецтво, все до уроків\мистецтво, 8 клас. урок 27\залізний міст великобританія.jpg

Т. Ф. Прітчард. Залізний або Чавунний міст, 1775-1779рр, Великобританія



Залізний міст, або Чавунний міст (англ. The Iron Bridge) — міст через річку Северн в улоговині Айрон-Брідж, біля села Айронбрідж у англійському графстві Шропшир. Побудований у 1775—1779 роках. Вважається, що це був перший міст у світі, зроблений з металу (чавуну)  і до того ж найбільша металева споруда своєї епохи. На виробництво деталей мосту було витрачено 378 т чавуну. У XVIII столітті чавун був ще дорогим матеріалом для того, щоб його використовували для будівництва таких великих споруд. Однак, після побудови нової доменної печі неподалік від річки Северн, ціни на чавун в регіоні знизилися і місцеві інженери і архітектори взялися вирішити давню проблему з переправою через річку у цьому місці.

Промисловість, що зростала на території міст Колбрукдейл і Брослі потребувала надійної переправи через річку.

1773 року місцевий архітектор Томас Фарнолльз Прітчард запропонував заводчику Джону Уілкінсону з міста Брослі побудувати залізний міст через річку Северн.  1775 року він закінчив роботи над проектом мосту і Абрагам Дербі III, хазяїн заводу у місті Колбрукдейл, був уповноважений вилити деталі конструкції мосту і побудувати міст.

На це було виділено 3200 фунтів і Дербі погодився. Хоча передбачалося, що знадобиться 300 т заліза (вартістю 7 фунтів за тону) в решті решт було використано 379 т, що коштували Дербі і його компанії близько 3000 фунтів. Крім того, витрати пішли на кам'яні роботи і на складання мосту, одже проект виявився значно дорожчим аніж передбачалося відразу. Дербі поніс більшу частину витрат і мав через це борги на все своє подальше життя.

Це був перший міст такого роду, він не мав аналогів і архітектори ще не мали досвіду у будівництві таких мостів і для зведення цього мосту був обраний принцип, прийнятий у будівництві дерев'яних мостів. Кожний елемент каркасу був вилитий окремо і потім всі ці елементи були о'бєднані поміж собою так, як це було прийнято у дерев'яному будівництві.

Міст було споруджено влітку 1779 року, всього за три місяці. Однак, будівництво дороги до мосту тривало ще понад рік і він був відкритий для використання на Новий Рік 1 січня 1781 року.

У садово-парковій архітектурі часів романтизму домінують штучні водойми і водоспади. Будівлі оточують альтанки, арки, стилізовані під старовину веж із перевагою пастельних тонів.

В інтер’єрах увагу приділяють фольклорним формам і природним матеріалам – дикому каменю, необтесаному дереву тощо.



  1. Скульптура романтизму.

В скульптурі романтизм створив не дуже багато видатних творів.

Для скульптури доби романтизму характерними є емоційна напруженість, пошуки нових засобів виразності. Найбільш значного розвитку вона досягла у Франції. Поштовхом для цього були кампанія з будівництва тріумфальних і суспільно значущих споруд, бурхливий розвиток торгівлі попри війни і революції, практика всесвітніх виставок, на які зважилась буржуазія, переконана у власній могутності. Так скульптор Ежен Гійом у 1867 році виконав замовлення на сім погрудь Наполеона Бонапарта у різні періоди його життя — від юності до поразки в політичній кар’єрі. Скульптура Франції 19 ст. носила відчутний цензурний і політичний тиск.

Характерні риси скульптури: емоційна напруженість, пошуки нових засобів виразності, реалістичні картини.

Наполеонівський ампір — напрям у скульптурі, для якого характерними с жорсткий, пафосний, холодний, офіційний, більш символічний тип зображення.

Різновиди скульптури романтизму: скульптурний портрет, статуя (пам’ятник), рельєфи (барельєф, коптррельсф), скульптурне оформлення будівель та замків.

У перелік видатних скульптур потрапила і «Марсельеза» Франсуа Рюда. Опинившись у центрі аристократичного району Парижа, вона витримала іспит і парадним місцем французької столиці, і часом. Рельеф став головним твором як самого скульптора, так і значним монументальним твором французької пластики всього XIX століття.

На зламі XVIII ет. особливе місце посідав скульптор Жан-Антуан Гудон, який працював на замовлення і аристократів, і деяких діячів революції та нової військової аристократії Наполеона І. На початку XIX ст. в скульптурі запроваджено наполеонівський ампір — жорсткий, пафосний і холодний, офіційний і більш символічний стиль, в якому працюють Антуан-Дені Шоде, П’ср Картельє, Жозеф Шинар. Скульптори отримують замовлення па створення тріумфальних арок, бюстів військової аристократії і числених офіційних портретів диктатора Наполеона.

Антуан-Дені Шоде. Наполеон-законодавець.d:\мистецтво, все до уроків\мистецтво, 8 клас. урок 27\антуан -дені шоде. наполеон - законодавець.jpg

В офіційній манері працюють Антуан-Дені Шоде (1763—1810), П'єр Картельє (1757—1831), Жозеф Шинар (1756—1813) та ін. Цей офіційний стиль цілком підтримував і скульптор Франсуа Жозеф Бозіо (1768—1745), що перебував близько сімнадцяти років в Італії і користувався порадами скульптора Антоніо Канова. Бозіо прибув у Париж лише 1807 року.



Скульптори отримують замови на створення тріумфальних арок, бюстів військової аристократії і численних офіційних портретів диктатора Наполеона. В скульптуру прийшов стереотип, фігура подавалась у повний зріст з ознаками величі і закутаною на манер давньоримських тогою. Вона однаково могла прикрашати залу палацу чи надгробок, тобто втрачала місцеве призначення (Наполеон-законодавець, ск. Франсуа Жозеф Бозіо, надгробок Казимира Перьє). Постать Наполеона (малого на зріст і схильного до зайвої ваги) в скульптурі абсолютно втрачала ознаки реальності і набувала рис нереалістичного символу, для створення цих скульптур імператор не позував (Антоніо Канова, «Наполеон-миротворець», Академія Брера, Мілан — високий, худий, повністю оголений і зі списом в руці на манер античних тиранів).

Жозеф Шинар. Карабінер.

Жозеф Шинар ( фр. Joseph Chinard 12 лютого, 1756, Ліон — 20 липня, 1813, Ліон ) — французький скульптор і викладач. Народився в місті Ліон. Художню освіту почав опановувати в Королівській школі малюнку в Ліоні як художник, його викладач в школі Донат Нонотт ( 1708-1785 ). Перейшов у майстерню скульптора Бертелемі Блеза ( 1738-1819 ). Виявив неабиякі здібності, чим привернув увагу місцевих меценатів. Йому надали стипендію для стажування в Римі, де Жозеф Шинар працював у період 1784 — 1787 років. В Римі виконав декілька копій античних скульптур. За авторський варіант скульптури « Персей рятує Андромеду» отримав 1786 року перший приз від римської Академії Святого Луки.

Схвально сприйняв події французької революції 1789-1793 років і виконав під їх впливом скульптуру абсолютно нового сюжету для консервативного Риму — «Якобинець». Був покараний в Папській державі за революційні прагненя і запроторений до тюрми на шість місяців. Відбув у Ліон по звільненню.жозеф шинар. карабінер для тріумфальної арки на площі карусель, лувр.jpg

В Ліоні доби революції став на бік революційного уряду і виконав велетенську скульптуру «Алегорія Свободи» за замовою муніципального уряду — до революційного «Свята Федерації». Брав участь як декоратор у інших революційних святах. Працював у місті Діжон. Після контрреволюційного перевороту генерала Наполеона — Жозеф Шинар перейшов на його бік. З 1800 року — член Художньої академії Ліона.

За часів наполеонівської імперії працював у містах Ліон, Бордо, Марсель, Париж. За років військового захоплення Риму наполеонівською армією знову відвідав Рим. З січня 1807 року — викладач в Ліонській школі малюнка, активно працює скульптором-портретистом нової наполенівської аристократії і родини імператора Наполеона І Бонапарта.

Помер в місті Ліон у липні 1813 року.

Після відновлення у Франції монархії частина творів скульптора знищена.антуан -дені шоде. гомер.jpg



Антуан-Дені Шоде. Гомер.

Неправдивість і узагальнена декоративність переходять і в ампірний рельєф (ск. Антуан-Дені Шоде. «Гомер»)



Франсуа Рюд. Жанна дАркфрансуа рюд. жанна д\'арк.jpg

Рюд був сином ремісника – його батько тримав в Діжоні майстерню по виготовленню камінних решіток. З восьми років хлопчик допомагав батьку, навчаючись таємницям ковки і бронзового лиття, а в 16-и літнім віці почав займатися скульптурою під керівництвом директора Діжонської Академії Ф. Девожа. В 1807 році Рюд відправляється в Париж з рекомендаціями до відомого адміністратора витончених мистецтв наполеонівської епохи Д. Денону. Зацікавившись молодим художником, Денон влаштував його в майстерню академічного скульптора де Голля, який виконував в цей час рельєфи для Вандомської колони. Дещо пізніше Рюд перейшов до іншого скульптора і скоро взяв участь в конкурсі на Римську премію. В 1812 році він був удостоєним першої премії за роботу «Арістей оплакує загублених своїх бджіл».

В 1804 році сталась подія, яка серйозно вплинула на все дальше життя Рюда: двадцятилітній скульптор приймає замовлення у великого дижонського політика М. Фремє на виготовлення гіпсового бюсту одного із родичів. Отримавши готову роботу, Фремє був вражений талантом молодої людини і взяв участь в його долі. Зокрема, коли той опинився в черзі рекрутів під другим номером, «викупив» його від служби в армії.

Після падіння Наполеона і реставрації Бурбонів Рюд емігрував в Бельгію. Тут він виконав ряд портретних бюстів і серію барельєфів для палацу Тервюрн. В цих останніх проявились зріла композиційна і пластична майстерність молодого скульптора, динамічність і декоративність його бачень, але в цілому вони не були вищими від рівня звичайного ампірного декору.

Початкова і справжня назва барельєфу – «Виступ в похід волонтерів 1792 року», але в історію світового мистецтва він ввійшов як «Марсельєза» (після майже 20-и річної заборони «Марсельєза» прозвучала знову у Франції власне в липневі дні 1830 року). Назва ця зрослась з рельєфом, так як в ньому виражений той самий ритм, той самий порив, який манив колись за собою революційні армії. Твір Рюда став символом боротьби за волю. В «Марсельєзі» майстер використав традиційний арсенал скульптури класицизму, але вдихнув в неї живу душу і наповнив романтичною страстю. Умовна алегорична «Слава» перетворилась у нього в живу, крикучу, запалюючу серця француженку «Маріанну». Вона повна експресії. Разом з тим це власне богиня перемоги, «окрилена» та глибоко поетична.франсуа рюд. марсельєза.jpg

Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом та жорстокою дійсністю країни, що вела безкінечні війни, страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у військових авантюрах Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — в картинах «Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» («Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор  Франсуа Рюд).

Давид дАнже. Скульптурна група для фронтону Пантеона.

Проміжні позиції між романтизмом і пізнім класицизмом посів скульптор Давид д'Анже (1788—1856). Республіканські політичні уподобання примусили його частку життя провести у Великобританії в еміграції. Скульптор отримав визнання і в Парижі після повернення на батьківщину. Спроби приручити митця зробив і монархічний уряд Франції. Давид д'Анже отримав замову на монумент принцу-полководцю Конде для двору в палаці Версаль. Він багато працював майстром меморіальної пластики і створив низку художніх надгробків. Його репутацію як талановитого скульптора зміцнив і орден Почесного легіону, котрий йому надала влада 1825 року. 1826 року він став членом Інституту Франції.d:\мистецтво, все до уроків\мистецтво, 8 клас. урок 27\давид д\'анже. скульптурна група для фронтону пантеона. париж.jpg

Серед відомих творів в Парижі — скульптурна група для фронтону Пантеона, в який перетворили ампірну церкву Св. Женевьєви. Холодна, ампірна стилістика архітектури Пантеона примусила митця звернутися до алегоричного зображення. І він створив пафосну Алегорію Франції між алегоріями історії та свободи. В пишну, але офіціозну стилістику французького академізму компромісно і невиправдано внесено реалістичні постаті героїв минулого, що стало ще одним покажчиком глибокої кризи французького академізму середини 19 століття.

У 2-й половині XVIII — 1-й половині XIX ст. зароджується академічна школа російської скульптури, яку представляє плеяда видатних майстрів. Патріотичний пафос, велич і класична ясність образів характеризують творчість Ф. Шубіна, І. Мартоса, С. Пімепова та інших.

Російський скульптор П. Клодт став відомим завдяки своїм композиціям із зображенням коней.

Петро Карлович Клодт. Нарвські тріумфальні ворота.

Санкт-Петербург - місто-легенда, місто-загадка, місто, викликає емоції самого різного штибу, але тільки не байдужість. Він розташований на північно-заході Росії, з однією з зовнішніх сторін його омивають води Фінської затоки, а зсередини, подібно венах і капілярах, місто пронизують річки і канали. Дітище Петра Великого - самий північний місто світу, населення якого нараховує більше одного мільйона чоловік. Це місто був оспіваний в літературі і відіграв значну роль у долі Росії, а його власна доля эпична, сповнена драматизму і деколи просто фантастичних сюжетів.нарвські тріумфалні ворота.jpg

Нарвські тріумфальні ворота споруджені в 1827-1834 рр. в пам'ять про героїв Вітчизняної війни 1812 р. Цей пам'ятник архітектури розташований на площі Страйків і представляє стиль ампір. У його створенні брали участь архітектор В. П. Стасов, скульптори в. І. Демут-Малиновський, С. с. Пименов і П. К. Клодт. Висота воріт становить більше 30 м, ширина - 28 м. Під час ВВВ ворота значно постраждали від бомбардувань і артобстрілів, але пізніше були відреставровані. У 1944 р. через арку воріт у місто входили війська-переможці.Після виконання цієї роботи автор отримав всесвітню відомість і покровительство Миколи І.

Петро Карлович Клодт (1805-1867) - син генерала, учасника Великої Вітчизняної війни 1812г., Народився в Петербурзі. У 1833 р він починає роботу над моделями перших двох груп «приборкувач коней» (з числа чотирьох), встановлених на Аничковом мосту в Петербурзі.

Наступною його роботою був пам'ятник байкаря І. А. Крилову, закінчений відливанням в 1855 р і в тому жроці встановлений в Літньому саду.

Дуже багато уваги Клодт приділяв, так званої, малої пластики - невеликим скульптурним групам і статуеток. У багатьох роботах, на кшталт «Козацькі коні з артилеристом», «Мертві коні і воїн», явно відчувається вже оповідальність, яка свідчить про попереджання жанрової скульптури XIX століття.

«Ну, Клодт, ти робиш коней краще, ніж жеребець», - ці слова, за легендою, сказав геніальному скульптору імператор Микола І після того, як була закінчена колісниця богині слави на Нарвських воротах. Коні принесли Петру Клодту світову славу. Вони установлені в Берліні на головних воротах королівського палацу, в Неаполі. Копії скульптур можна побачити в садах та палацових будівлях в Росії: в околицях Санкт-Петербургу – в Орловському палаці в Стрельні та Петергофі, а також на території садиби Голіциних в підмосковних Кузьмінках, садибі Кузьмінки-Влахернське. І , звичайно, коні на Анічковому мості стали одним із символів міста на Неві. Геніальна робота отримала своє визнання. Молодого майстра нагородили званням академіка, а також квартирою при Академії художеств і великою майстернею , де Клодт проводив більшу частину свого часу. Нерідко він будоражив в петербурзькому суспільстві пересуди, в яких він поставав як одержимий художник в вічно заляпаній блузці, з всклокоченою головою, який зустрічав в брудній майстерні кращих представників знаті і навіть членів династії, не особливо церемонячись і ведучи себе дуже просто.п. клод. коні з п\'ядесталу анічкового мосту.jpg

Петро Клодт. Четверта композиція із серії «Приборкувачі коней»

Наступною монументальною роботою, яка вознесла Клодта на Олімп слави, стало замовлення на виконання двох скульптурних груп «Приборкувачі коней», якими спочатку хотіли прикрасити пристані Адміралтейського бульвару. Замовлення було отримане в 1832 році. Роботи продовжувались до 1841 року, коли на Анічковому мості на західних стоях появились дві бронзові скульптурні групи, а на східних – їх гіпсові копії, виконані під бронзу. Між іншим , коні простояли на мості недовго: вже в 1842 році Микола І відправив їх в подарунок пруському королю Фрідріху Вільгельму ІV, в 1846 році знову відлитих коней подарували королю Сіцілії Фердінанду ІІ, а ще пізніше копії «Приборкувачів коней» були установлені в Петергофі, Стрельні та на Кінному дворі садиби Кузьмінки під Москвою.п. клодт. четверта композиція приборкувачі коней.jpg

Клодт , який до того часу вже, напевне, повинен був відчути дурноту від тієї верениці коней, вирішив більше копій не робити. В 1850 році на Анічковому мості установили бронзові статуї, які були відлиті за новими моделями, в результаті чого появилась композиція із чотирьох різних скульптурних груп, які представляють драматичну історію з послідовно розвиваючим сюжетом: підкорення коня людиною, яка перемагає в боротьбі над безпощадною могутністю природи.


  1. Узагальнення вивченого матеріалу.

• Розкажіть про свої враження від мистецтва романтизму. Які характерні відмінності архітектури цього стилю вам запам’яталися найбільше і чому?

• Які напрями архітектури романтизму інтегрували у собі засоби виразності інших століть? Розкажіть про свої враження від архітектури неоготики, неовізантійського напряму та романтичного історизму.



• У чому проявилась новизна архітектури даного стилю? Які характерні особливості скульптури? Які шедеври стилю в архітектурі та скульптурі вам запам’яталися найбільше і чому?

  1. Домашнє завдання.

Поповніть свою електронну скриньку шедеврів зразками ілюстрацій архітектури та скульптури епохи романтизму.



Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconКонспект уроку із зарубіжної літератури для 9 класу
Історичні, естетичні, філософські чинники розвитку романтизму. Основні ознаки романтизму як напряму в літературі й мистецтві. Романтизм...
Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconУрок 29 Тема: романтизм
Виникнення та розвиток нового літературного напрямку. Особливості романтизму як художнього напряму, його естетичні принципи. Специфіка...
Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconЗміст Що таке романтизм? Прояв романтизму в різних видах мистецтва
У 18 столітті терміном «романтизм» називалося все фантастичне, таємниче, дивне, незвичайне, нереальне. В кінці 18 початку 19 століття...
Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconЛекція № Тема. Течії романтизму. Специфіка німецького романтизму Мета
Й. Фіхте. Розвивати естетичні смаки, навчати вмінню аналізувати художній твір, аналітизму, відшукувати спільні та відмінні риси у...
Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconТворчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
...
Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconI. Інформаційна картка уроку літератури Клас 10 Дата Тема уроку за програмою : В. Гюго як центральна постать літератури французького романтизму
Тема уроку за програмою : В. Гюго як центральна постать літератури французького романтизму
Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconПредставники романтизму Виконала учениця 9-б класу Дубініна Анастасія

Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconКонтрольна робота №4 з теми «Із літератури романтизму. Творчість Г. Гейне, Д. Байрона, А. Міцкевича» ( твір)

Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconТема. Література українського романтизму. П. Гулак-Артемов-ський «Рибалка», Є. Гребінка «Українська мелодія», М. Пет-ренко «Небо», М. Шашкевич

Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір iconТема. Переосмислення здобутків європейського романтизму російською культурою. О. С. Пушкін – великий російський поет. Жанрово – тематичне розмаїття лірики митця



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка