«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович



Сторінка1/4
Дата конвертації20.05.2017
Розмір0,78 Mb.
  1   2   3   4

СЕКЦІЯ 1

«СУЧАСНА СОЦІОЛОГІЯ У ПОШУКАХ АДЕКВАТНОЇ МЕТОДОЛОГІЇ ТА ТЕОРІЇ»
Керівники секції:

Танчер Віктор Володимирович – доктор соціологічних наук, професор кафедри соціології та психології Київського національного університету культури і мистецтв
Яковенко Юрій Іванович – доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри галузевої соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Модератори:

Судаков Володимир Іванович – доктор соціологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії і історії соціології Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Култаєва Марія Дмитрівна – доктор філософських наук, професор, завідувачка кафедри філософії Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди
Секретарі:

Яцура Катерина Геннадіївна – аспірантка соціологічного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна
До секції було подано 25 заявок щодо виступів, зроблено 10, а також ще один виступ був зроблений поза програмою професором Подшивалкіною В.І., оскільки він стосувався профілю секції.

Виходячи з теми ІІ конгресу САУ «Соціологія та суспільство: взаємодія в умовах кризи», на секції обговорено питання, пов’язані з аналізом проблеми соціальної детермінації кризи в сучасній соціології, що, за думкою учасників дискусії, виявляється в тенденціях щодо змін в методологічному забезпеченні соціологічних досліджень на емпіричному та теоретичному рівнях. Спираючись на класичні уявлення про розвиток «за спіраллю», спостерігаємо повернення позитивістської редукції соціологічної теорії до емпірії, а методології – до методів і процедур, що знаходить своє оформлення у відповідному переході від наукової класики до різних форм некласики.

Глобалізоване суспільство схарактеризовано сучасними соціологами як кризове, бо для нього характерні перманентні процеси руйнування жорстких соціальних структур, не здатних повертатися в стан стабільності і рівноваги. Тому вкрай актуальним для соціології стає пошук теоретичних підходів, здатних адекватно описувати і пояснювати нову соціальну реальність, бо спираються вони на логічно виділені несуперечливі методологічні принципи. Розгляд кризових соціальних станів у класичної та сучасної соціології найбільш яскраво виразився в декількох теоретичних концепціях, серед яких не можна забувати теорію соціальної аномії (Е. Дюркгейм, Р. Мертон), теорію соціокультурної динаміки (П. Сорокін), критичну теорію Франкфуртської школи, «концепцію культурної травми» (П. Штомпка), «концепцію суспільства ризику» (У. Бек), «концепцію текучої сучасності» (З. Бауман) та інші. У пострадянській соціології поняття «кризи» застосовують як теоретичне тло чи контекст, в якому розгляються всі соціальні процеси і явища. Закономірним результатом у даному випадку стала тенденція прагнути сформувати загальну соціологічну теорію кризи, або соціологію кризи. Як окремі приклади можна навести спробу створення «кризового суспільствознавства» (С. Кара-Мурза), окреслення контурів концепції «негативної ідентичності» (Л. Гудков), розробку понятійного апарату соціології соціальної нестабільності та соціального хаосу (Л. Бляхер та ін.). Серед недавніх праць українських соціологів, присвячених безпосередньо осмисленню суспільної кризи, слід відзначити колективну монографію «Криза в Україні: зони ураження. Погляд соціологів». Тим не менш, незважаючи на зростаючий інтерес до кризового суспільства, формування загальної теорії кризи на підставі уявлень постнекласичної соціології, зокрема екзистенціальної, не завершено.

У перебігу дискусії на секції лунали міркування, що в спробі пояснення зазначеного загострювали перебіг дебатів. Зокрема, була згадана характеристика, дана В.І. Леніним сто років тому: «домарксовська “соціологія” та історіографія в кращому випадку давали накопичення сирих фактів, уривками набраних, і зображення окремих сторін історичного процесу». Перекинувши цю оцінку на сучасну вітчизняну соціологію, була висловлена думка, що на актори її полі так і не змогла зробити наступного кроку – перейти саме до системного опису сучасного суспільства. Цікавою ознакою сьогодення є те, що раніше відсутність загальної соціологічної теорії самими соціологами сприймалося як недолік, як завдання, що вимагає свого рішення, то зараз ряд авторів вже говорить про це з гордістю як про подолання утопічної, на їхню думку, ідеї зведення вього нескінченного різноманіття проявів соціальної реальності до однієї моделі, а еталоном для них в ролі загальної теорії є вікіпедія. Іншій групі дослідників зазначене надає підстави вважати, що соціологія так і не доросла до свого власного імені, яке обіцяло розкриття логосу суспільства, та сумніватися в науковому статусі своєї нібито науки.

Вказане вище надало підстави очікувати, що багато претензій до соціології та до твердження про її глибоку кризу відпали б самі собою, якби сучасники відмовилася від непідйомної для неї самоназви «соціологія», вибравши більш адекватне ім’я, що відбиває те, чим вона насправді і є – набором значною мірою не спряжених між собою способів дослідження соціальної реальності. Від цього виграло б і суспільство. Крах надій на швидке перетворення України (і не тільки її) в розвинену країну європейського рівня багато в чому змовлений саме відсутність системної теорії суспільства як теоретичної основи для вироблення стратегії такого розвитку і як базового компоненту суспільної свідомості.

Запит на таку теорію має різко загостритися у найближчі роки в міру загострення світової економічної кризи, що, на думку відомих економістів, призведе до радикальної трансформації моделі світового розвитку, краху багатьох ілюзій, що сприймаються нині як непорушні постулати. У їхньому числі й ідеологічний міф про те, що західна модель ринкової економіки та ліберальної демократії – це світле майбутнє всього людства, до якого з часом прийдуть всі, «якщо будуть вести себе правильно». На жаль, забезпечити європейський рівень розвитку і добробуту всьому людству в рамках ліберальної моделі неможливо. Цей шанс є лише в окремих країнах, де, крім усього іншого, розуміють логіку суспільного розвитку, що дає їм можливість не тільки краще пристосовуватися до жорстокої реальності, але і цілеспрямовано творити її, як це часом вдається США.

З огляду на те, що методологія є системою логічно обґрунтованих принципів наукового дослідження, що пов’язують теорію з практикою (як системою дій, спрямованих на задоволення життєвих потреб індивідів і груп, де визначальними є класово зумовлені запити), а емпірію з теорією, то подібна редукція є способом приховування тієї соціально визначеної мети, заради якої проводять дослідження. Саме тому виникає ефект, що слід назвати ефектом відсутності методології.

Для вітчизняної соціологічної спільноти, незважаючи на те, що значна кількість соціологів майже без вагань сприйняла ліберальну ідеологію як вказівку до дії, виключна орієнтація, зокрема, на емпірію як головну вимогу ринку потребувала значних інтелектуальних зусиль. Тому не дивно, що полегшення цього процесу відбувається через перманентну реорганізацію соціологічної спільноти (особливо в РФ) і відпрацювання дискурсивних практик з приводу методологічного забезпечення соціологічного дослідження заради розвитку соціологічного мислення та знання.



Відсутність, як відомо, тим самим виступає логічною альтернативою присутності й повноправним об'єктом соціологічного аналізу. У нашому випадку виглядає відсутньою в сучасній соціології методологічна рефлексія на відміну від методичної, яка не забезпечує глибокого проникнення в сутність предмету соціологічного пізнання та його епістемологічних засад. Говорячи про людську діяльність, неможливо не вказати на постулат щодо обов’язково присутню в ній соціальну орієнтацію, без чого неможливе тривале існування соціальних систем. Наукова діяльність – різновид соціальної діяльності, тому й наука завжди соціальна-орієнтована. У випадку сучасного суспільства це класово орієнтована наука. Її функція – розрізнення образів класів як засіб підвищення міри ефективності провладних дій. Тут як і в природничій науці є два рівні досліджень: фундаментальний та прикладний.

У фундаментальній та прикладній соціології різні методи і предмет дослідження, різні підходи і кут зору на соціальну дійсність. У кожної з них свої критерії якості результату, свої прийоми і методи, своє розуміння функцій вченого і навіть свої міфологеми та ідеолегеми. Іншими словами, своя субкультура.

Ситуація в суспільствознавстві багато в чому схожа з природознавством, але вимога практичної значущості результатів фундаментальних пошуків свою реалізацію набуває не стільки за показниками економічної ефективності, скільки політичної доцільності. Прикладів тому у світі безліч. Достатньо пригадати результати останнього перепису населення України, що так і не були повністю офіційно оприлюдненими. Досвід різних країн, що переживали в певній мірі деградацію через втрату продуктивних сил і культурних цінностей, показав, що це не сприяло широкому розвитку фундаментальної науки, а наслідком ставало те, що на руїнах соціально орієнтованого укладу суспільного життя на його поверхню повертаються спрощені або профанні утворення, наприклад, у сфері економіки це дрібнотоварне (малий бізнес), а то й натуральне господарство як форми прихованої експлуатації та уникнення податків великими фірмами методом дроблення, в науці нові емпіричні процедури, тобто методика замість методології (прихована форма стратифікації класово орієнтованої методології). У свою чергу, це веде до часткової люмпенізації зайнятого населення. У такій обстановці бюджетні ресурси йдуть на зміцнення владних структур, а фундаментальна наука потрібна тільки в інтересах посилення держави як суб'єкта управління. Наука, мистецтво, церква тощо обслуговують саме такі запити під впливом політичного режиму, схильного до деспотії. Тому запит на методологічну рефлексію в соціально-культурному її розумінні, тобто як забезпечення розвитку класичної науки, що є засобом реального соціального розвитку, який завжди відбувається у напрямку поступового зняття класових відмінностей, нині може відбуватися тільки в порядку особистої ініціативи і у першу чергу представників академічної соціології (зовсім не обов’язково тієї, що здійснюється в стінах установ Академії наук, а тієї, що орієнтована на принцип академізму. Суперечність між цими типами академізму теж є ознакою кризи).

Нинішня криза і НАНУ, і РАН могла б сприяти розвитку такої ініціативи, результатом якої було б позбавлення соціології від теоретичних симулякрів, що заполонили її і є результатом активного наступу так званих прагматиків – цих ударників капіталістичної праці в науці. Прагматика в тому й полягає, що нині «кожен сам собі методолог» (Р. Міллс). Проте, дійсно наукова методологія, що може сприяти поверненню до класичних наукових стандартів, може розроблятися лише з орієнтацією на ефект відсутності. За великим рахунком, відсутність методології – це теж методологія як маніпулятивна технологія замовчування суб'єкта соціального замовлення на подібні наукові дослідження! Не секрет, що не мала частка, зокрема, американських класиків обслуговувала потреби окремих приватних власників або їхніх кланів (вивчайте біографії!). Їхня орієнтація на емпіризм – це редукція соціально значимого до приватно значимого (в логіці – загального до особливого, а то й часткового). Емпіризм в соціології – це надання методикам значення методології, перетворення процедур у світоглядні принципи. Наука без методології – це наука особливого роду, а тому, якщо розглядати методологію цього роду, то треба виявляти її так би мовити принципи, логіку та способи замовчання реальних соціальних проблем тощо. Наприклад, замовчують, що в США та в країнах-партнерах теоретичними розробками, спрямованими на управління соціальними процесами, займаються в структурах спецслужб (для учасників Конгресу прізвище Е. Сноудена є актуальним і вельми промовистим).



Ю. І. Яковенко

CЕКЦИЯ 2

«НОВЕЙШИЕ МЕТОДЫ ЭМПИРИЧЕСКИХ СОЦИОЛОГИЧЕСКИХ ИССЛЕДОВАНИЙ»

Руководитель секции:

Горбачик Андрей Петрович – кандидат физико-математических наук, доцент, декан факультета социологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко
Модераторы:

Кизилов Александр Иванович – кандидат социологических наук, доцент, заведующий-профессор кафедры методов социологических исследований Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина
Паниотто Владимир Ильич – профессор Национального университета «Киево-Могилянская академия», генеральный директор Киевского международного института социологии
Секретарь:

Акмурзин Андрей Яковлевич – аспирант социологического факультета Харьковского национального университета имени В. Н. Каразина
Заседание секции 2 «Новейшие методы эмпирических социологических исследований» вел Андрей Петрович Горбачик – декан факультета социологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. Первое выступление Давида Генриховича Ротмана (Белорусский государственный университет), было посвящено подходам и требованиям к анализу информации современных социологических исследований. Самым дискуссионным в его докладе было утверждение, что большинство ошибок совершается на этапе анализа. Именно эта исходная посылка послужила поводом для поиска новых методологических инструментов для социологической реконструкции событий прошлого. Для этого предлагалось использовать следующие методы: вторичный анализ; вопросы на воспоминания; фокус-групповые или экспертные интервью; метод опроса текста. Подытоживая, докладчик указал на важность сочетания всех четырех методов и необходимость выявлять тенденции, а не закономерности.

Александр Иванович Кизилов – заведующий кафедрой методов социологических исследований Харьковского национального университета имени В.Н. Каразина поделился рассуждениями об общих и особенных чертах социологического и маркетингового исследования. Он провел параллель между профессиями «социолог», «маркетолог» и «специалист по маркетинговым исследованиям». Чаще всего функцию проведения маркетинговых исследований приходится брать на себя маркетологам, экономистам или социологам. В данной связи он подверг критике существующую систему подготовки специалистов, призванных удовлетворить спрос на квалифицированных исследователей. Аудитории была представлена структура учебных курсов, разработанная специально для подготовки специалистов, отвечающих современным требованиям. В его докладе также были затронуты важные темы социологического образования и перспективы выпускников-социологов на рынке труда.

Наталья Отрешко (Институт социальной работы и управления Национального педагогического университета имени М.П. Драгоманова) рассмотрела роль наблюдателя в классической и постклассической методологиях. По мнению докладчицы, наиболее существенным отличием между классической и постклассической методологией является отношение к позиции наблюдателя. Классическая методология предполагает отстраненность наблюдателя от объекта, в этой методологии проявляется наивность наблюдателя, что истина может быть открыта. Основной задачей исследователя в таком случае становится невмешательство в объект исследования, фиксация увиденного или измеренного и последующая обработка полученных данных. В рамках постклассической методологии наблюдатель несет ответственность за объект наблюдения с того самого момента, как он выбрал его в качестве объекта своего исследования. Смелым предположением можно считать, что вернуть авторитет социальным наукам может только идея ответственности наблюдателя за все то, что происходит на его глазах.

Анна Владимировна Кученкова – кандидат социологических наук, старший преподаватель (Российский государственный гуманитарный университет) познакомила присутствующих со спецификой использования двух логико-комбинаторных подходов к многомерному анализу социологических данных. Докладчица указала на преимущества и недостатки QCA-метода Ч.Рейджина и ДСМ-метода В.К. Финна как инструментальных средств типологизации. На примере вторичной концептуализации данных международного исследования был продемонстрирован эвристический потенциал этих методов в типологическом анализе стран по характеру и специфике политической культуры. Была предложена методика перехода от индивидуальных показателей к групповым.

Алексей Шестаковский (Институт экономики и прогнозирования НАН Украины) сделал акцент на возможностях оценки объемов украинской трудовой миграции за границу с помощью опросов общественного мнения. Учитывая то, что оценки на основе массовых опросов теряют в точности и детальности по сравнению с исследованием домохозяйств, докладчик выделил следующие положительные стороны опросов общественного мнения, а именно: оперативность, дешевизна и частота проведения. Таким образом, информационное обеспечение миграционной политики будет регулярно дополняться свежими данными о динамике трудовой миграции.

Основные тенденции развития экспертного сообщества в России были раскрыты Татьяной Ивановной Грабельных (Иркутский государственный университет). Утверждая, что социологическое знание постепенно обретает статус экспертного знания в его легитимной основе, докладчица актуализирует вопрос об эффективности использования методов и методик социологических исследований и профессиональной применимости их результатов. Тенденция к развитию экспертного потенциала в условиях отдельного региона была продемонстрирована на примере нового профиля «Экспертно-аналитическая деятельность в управленческих структурах», которая введена в высшей школе по направлению подготовки «Социология».

Методологические аспекты интернет-исследований социальных изменений были раскрыты в выступлении Елены Лобовиковой (Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля). Ею были представлены преимущества и ограничения интернет-исследований в сравнении с традиционными формами сбора первичной информации. В целом докладчица убеждена в значительных перспективах использования такого нового метода, как интернет-опрос в социологических исследованиях.

Доклад о методах измерения социального отторжения был сделан Ириной Локтевой (Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко). Для измерения социального отторжения в эмпирических социологических исследованиях используют два метода измерения: конструирование индексов и анализ отдельных показателей социального отторжения.


Н. В. Коритникова

СЕКЦІЯ 3

«СОЦІОЛОГІЯ ПУБЛІЧНОЇ СФЕРИ»

Керівник секції:

Городяненко Віктор Георгійович – доктор історичних наук, професор кафедри соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара
Модератор:

Ніколенко Вадим Вікторович – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара
Секретар:

Комих Наталія Григорівна – кандидат соціологічних наук, доцент кафедри соціології Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара
До участі в роботі секції було подано 12 заявок.

Безпосередньо на засіданні секції були присутніми 12 учасників, з них: 5 доповідачів, які заздалегідь відправили заявку на участь у роботі секції (проф. В. Городяненко, доц. В. Ніколенко, доц. Н. Комих, викл. Н. Міхно, асп. А. Ковальчук), та 7 учасників, які висловили бажання бути присутніми під час роботи секції та взяти участь у дискусії (доц. С.Легеза, асп. С. Тупікова, А. Большаков, студенти-соціологи третього курсу Дніпропетровського національного університету імені О.Т. Гончара – М. Сокол, А. Пропокопенко). Доповідачі ознайомили присутніх з результатами власних теоретичних та емпіричних досліджень. Окрім того, всі учасники брали активну участь у процесі обговорення запропонованої тематики.

З доповіддю «Публічна соціологія як об’єкт історіографічного аналізу» виступив проф. В. Городяненко, який акцентував увагу на проблемах концептуалізації публічної соціології та систематизації її наукової бази в соціальному пізнанні. Був зроблений висновок, що переважна більшість соціологів, які намагаються визначити сутність публічної соціології в сучасному науковому дискурсі, єдині в одному: актуалізація публічної соціології зумовлена прагненням до істинних цінностей – соціальної справедливості, економічної рівності, додержання прав людини, політичних свобод, до виробництва більш оптимальних принципів організації сучасного соціологічного світу.

З приводу анонсованої доповіді у слухачів виникло питання щодо головного призначення публічної соціології (поза межами її сприйняття в якості провідника найбільш бажаних аспектів аксіологічного профілю суспільства). У відповіді проф. В. Городяненко зауважив, що, на його думку, незважаючи на відсутність чіткої дефініційної конкретизації публічної соціології, на сучасному етапі її варто тлумачити, посилаючись на думки У. Бека та М. Бурового, в якості певного підходу в соціології, форми інтелектуальної діяльності, котра передбачає вивести її за академічні межі та занурити в соціологічний дискурс широку аудиторію.

У доповіді доц. В. Ніколенко «Економічний вимір публічної сфери українського суспільства» зазначалось, що публічна сфера життєдіяльності людського універсуму за своєю природою є напрочуд поліфонічною. В ній можна виокремлювати господарський, політичний, соціокультурний, гастрономічний та інші вимірі, які у своїй кумулятивній сутності все більшою мірою розширюють межі публічного в глобалізованому суспільстві в цілому та українському соціумі, зокрема. Здебільшого це відбувається за посередництва традиційних та новітніх каналів ЗМІ. Доповідач наголосив на тому факті, що трагедія будь-якого суспільства полягає в його маргінальному статусі, якщо, звісно, суспільство таким статусом характеризується, а також відсутності консолідованого соціокультурного ядра, котре було б здатне абсорбувати зусилля з метою адекватної відповіді на існуючі в сучасному глобальному світі виклики – фінансової економічної кризи, збереження власної соціокультурної унікальності в процесах все зростаючого глобалізаційного впливу тощо. В підсумку доц. В. Ніколенко зазначив, що задля вирішення актуальних завдань модернізації пострадянських країн їхні публічні сфери, в тому числі й з урахуванням господарського виміру, мають бути якомога більше насичені емансипативними цінностями – самореалізації, толерантності, взаємодопомоги, здорового індивідуалізму тощо.

Асп. С.Тупікова поцікавилась, що саме являє собою гастрономічний вимір публічної сфери та в яких змістовних ознаках його можна розкрити. Доц. В.Ніколенко відзначив, що такий вимір публічної сфери фіксується з-поміж іншого через широку мережу закладів громадського харчування, які являють собою одну з форм гастрономічної культури та апріорі функціонують у цій сфері. Він зауважив, що прискіпливий погляд на змістовні характеристики їхньої організації надає підстави говорити про таку мережу за допомогою використання терміну «зовнішня кухня». Останній виконує функцію маркування закладів громадського харчування, які подекуди стають дієвими мембранами та ефективними каталізаторами соціальних змін. Іншими словами, через дослідження зв’язку «зовнішньої кухні» з перепитіями суспільного життя можна виокремлювати цікаві аспекти в системі закономірностей організації життя людського універсуму. Наприклад, на тлі масштабного історичного матеріалу фіксувати процеси легітимації домінантної влади, підтримання соціальної дистанції між багатими та бідними, тобто закріплення відповідних стратифікаційних систем тощо.

В межах доповіді доц. Н. Комих «Інтернет-сайт як простір розгортання соціоекологічного публічного дискурсу» зроблено акцент на тому, що на сьогодні Інтернет є найактуальнішим засобом комунікації та інформатизації в сучасному світі, який докорінно змінює процеси соціальної взаємодії та створює сприятливі фонові обставини задля переформатування соціальних відносин. Зокрема, доц. Н. Комих закцентувала власну дослідницьку увагу на висвітленні екологічної проблематики в просторі відповідних інтернет-сайтів. Зроблено висновок, що в цьому просторі процеси розгортання публічного дискурсу навколо екологічної тематики носять обмежений характер. Інформація, яка подається на сайтах здебільшого має негативний, загрозливий характер, констатуються саме екологічні проблеми глобального та локального змісту, проте соціальний контекст розгортання екологічної кризи, на жаль, все ще залишається поза увагою аналітиків.

Викл. Н. Міхно ознайомила присутніх з результатами власних соціологічних розвідок в контексті доповіді «Презентація регіонів в офіційному політичному дискурсі країни». Н.Міхно підсумувала свої дослідження, наголошуючи, що інформанти, відповідно до змістовних ознак реципієнта політичних повідомлень, змінюють власний дискурс, наповнюючи його найбільш зрозумілими та переконливими судженнями та смислами з метою якомога більш ефективного та переконливого інформування адресатів. Такі процеси відбуваються, насамперед, у публічній сфері життя суспільства. Саме там відбувається формування певних значень, понять в залежності від характерних рис адресата, використовуються різні механізми впливу, в яких емоційні та раціональні компоненти повідомлень обираються з огляду на специфіку масової аудиторії.



Асп. А. Большаков поставив питання, чи досліджувала Н. Міхно цю проблему крізь призму регіональної специфіки українського суспільства з огляду на геополітичні чинники впливу. Запропонована відповідь переросла в полеміку, за підсумками якої учасники зійшлися в тому, що презентація регіонів в офіційному політичному дискурсі з урахуванням геополітичних чинників вочевидь залежатиме від історичного розвитку та домінантних аксіологічних складників масової свідомості окремих регіонів.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconТ. О. Каменська
Бухгалтерський облік, аналіз та аудит : проблеми теорії, методології, організації
«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconРобоча програма навчальної дисципліни економічна соціологія
«соціологія», спеціальністю 030101 –«соціологія», 030102 «соціальна робота»
«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconПаспорт секції за фаховим напрямом «Математика» Наукової ради мон секція «Математика»
Групові, диференціально-геометричні та алгебраїчні методи в задачах теорії диференціальних рівнянь та математичної фізики
«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconСекції за фаховими напрямами наукової ради мон
Для участі в конкурсному відборі до секції 1 "Математика" приймаються наукові проекти фундаментального І прикладного спрямування
«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconРезультати засідання дисциплінарної секції Вищої ради юстиції
В. Нежура, П. Гречківський, В. Комков. Відповідно до розпорядження Голови Вищої ради юстиції до роботи дисциплінарної секції залучено...
«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconПрограма навчальної дисципліни соціологія реклами для студентів спеціальності 054 «Соціологія»

«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconРобоча програма Соціологія сім`ї для студентів за напрямом підготовки 0301 Соціологія, спеціальністю 030101Соціологія

«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconАвтобіографія дорошенко Юрій Володимирович
Дорошенко Юрій Володимирович, народився 11 серпня 1976 році у м. Павлодар республіка Казахстан
«сучасна соціологія у пошуках адекватної методології та теорії» Керівники секції: Танчер Віктор Володимирович iconПроблеми сучасної філософії та методології наукового пізнання
Проблеми сучасної філософії та методології наукового пізнання: конспект лекцій для аспірантів І пошукачів. – Запоріжжя, здму. – 2010....


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка