Сучасні тенденції розвитку держави та права україни



Сторінка13/22
Дата конвертації16.03.2018
Розмір4.38 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   22

Коробочкіна Л.


ПРОБЛЕМИ УЧАСТІ ЗАХИСНИКА У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Конституція України проголошує, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою (ст.1Конституції) [1]. Однією з найважливіших ознак правової держави є створення дієвого механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина, який би відповідав вимогам Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародному пакту про громадянські та політичні права [1;2;3]. Говорячи про реальну можливість здійснення захисту прав, свобод та інтересів людини та громадянина не можна оминути таку галузь публічного права, як адміністративне право, зокрема провадження у справах про адміністративні правопорушення. Адже всі питання стосовно реалізації права є дуже актуальними для цього виду провадження. За офіційними даними Державного комітету статистики за 2004 рік до адміністративної відповідальності було притягнуто 7013,7 тисяч осіб, за 2005 рік – 6370,3 тисяч осіб, за 2006 рік – 7677,9 тисяч осіб [4]. Згідно даних, розміщених на офіційному сайті Верховного Суду України у 2006 р. суди загальної юрисдикції по першій інстанції розглянули 4 млн. 928 тисяч справ про адміністративні правопорушення, з них 4 млн. 167 тисяч про порушення Правил дорожнього руху. Найпоширенішим видом стягнень у 2006 р. як і в 2005 р. виявився штраф. Так, за вчинення усіх видів адміністративних правопорушень суди застосували штраф до 2 млн. 714,9 тис. осіб; попередження застосовано до 1 млн. 573 тис. осіб, виправні роботи - до 1,3 тис. осіб, адміністративний арешт призначено 90,8 тис. осіб. Конфісковано предмети, що були знаряддями вчинення або безпосередніми об’єктами адміністративного правопорушення, у 42,5 тис. осіб; оплатне вилучення предметів, що були знаряддям вчинення чи безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, судами застосовано до 162 осіб. Голови апеляційних судів розглянули 6,9 тис. подань прокурорів та скарг від осіб на постанови місцевих судів у справах про адміністративні правопорушення. За результатами перегляду скасовано та змінено майже 3,7 тис. постанов. До скасування та зміни постанов призвели: вирішення справи з порушенням вимог ст. 268 КпАП України за відсутності особи, яка притягувалася до адміністративної відповідальності, а також даних про її своєчасне сповіщення про час і місце розгляду справи; неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для правильного вирішення справи [5].

Враховуючи вищевикладене, а також те, що під час провадження у справах про адміністративні правопорушення значно обмежуються права та свободи особи, відносно якої відкрито провадження, вважаємо доцільним розглянути деякі проблеми участі захисника в провадженні по справах про адміністративні правопорушення.

Інститут захисту в адміністративно-правовій науці досліджено не так детально як, наприклад, у кримінально-процесуальному або цивільно-процесуальному праві. Це здебільшого обумовлено специфікою розвитку вітчизняного адміністративного права. Так, в 50-х роках ХХ століття в адміністративному законодавстві серед учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення не виділяли такого учасника процесу як захисник. В доктрині адміністративно-деліктного права панувала думка, що участь захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення є зайвою [6,178; 7,120-123]. Так, Н. Саліщева в своїй роботі детально розглядає процесуальний статус суб’єктів адміністративно-процесуальних відносин, оминаючи захисника взагалі [8, 56-57]. В класифікаціях того часу серед суб’єктів юрисдикційного провадження захисник був відсутній, зокрема, С. Кечекьян відокремлював таких суб’єктів адміністративного провадження:

а) державу, націю, народ;

б) громадян, іноземців, апатридів;

в) державні юридичні особи, інші органи держави;

г) структурні підрозділи державних організацій;

д) громадські організації та їх структурні підрозділи [9, 92].

Наприкінці 70-х років ХХ століття ситуація змінилась. З’являються роботи в яких захисник розглядається як самостійний суб’єкт юрисдикційного провадження. В 1984 році було прийнято новий Кодекс про адміністративні правопорушення [10]. Зазначений закон серед осіб, що беруть участь у провадженні в справі про адміністративні правопорушення виділяє захисника (ст. 271 КпАП), визначає коло його прав. Але навіть після прийняття нового Кодексу про адміністративні правопорушення в доктрині все ще зберігалась думка про те, що участь захисника у провадженні в справах про адміністративні правопорушення не є обов’язковою, адже реально правовий захист не надається, оскільки справи про адміністративні правопорушення не такі складні як кримінальні [6, 134].



В 90-х роках ХХ століття вчені більш детально починають досліджувати правовий статус захисника, з’являються перші дискусії з приводу його місця та значення під час провадження у справах про адміністративні правопорушення. Але ознайомившись з деякими роботами зазначеного періоду, зокрема науковими трудами Ю. Тихомирова, Д. Бахрах [11, 275; 12, 59], лишається враження, що сумніви стосовно доцільності докладного вивчення процесуального статусу захисника, так і не розвіялись. Паралельно з цим з’являються роботи, в яких вчені значну увагу приділяють особі захисника. Так, М. Тищенко достатньо детально аналізує правовий статус захисника як суб’єкта юрисдикційного провадження. Вивчаючи комплекс прав наданих захисникові нормами КпАП М. Тищенко та О. Бандурка зазначили, що процесуальний статус захисника ідентичний процесуальному статусу законних представників (ст. 270 КпАП України). В зв’язку з цим було порушено питання стосовно того, ким же на справді він є в процесі – захисником або представником особи, що притягується до адміністративної відповідальності? Вчені роблять висновок, який наведено в роботі С. Ващенко, В. Поліщука, про те, що захисник виступає як уповноважена громадянином особа і при цьому є самостійною процесуальною фігурою, що наділена відповідними процесуальними повноваженнями [13, 111]. Не можна не погодитись з таким висновком, але потрібно зазначити, що на сьогоднішній день адміністративно-процесуальний статус захисника передбачає значно ширше коло права, ніж у законних представників. В ч.1ст. 271 «Захисник» КпАП України чітко зазначено «…також мають інші права, передбачені законами України», в ст. 270 «Законні представники» КпАП України наведено вичерпний перелік прав законних представників: знайомитись з матеріалами справи, заявляти клопотання, від імені особи, інтереси якої вони представляють приносити скарги на рішення органу (посадової особи), що розглядає справу. Таким чином, захисник-адвокат має право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань; збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема: запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства; доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг; виконувати інші дії, передбачені законодавством (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру»)[14]. Саме ці права мають бути відправною крапкою прав захисника, закріплених в КпАП.

Проаналізувавши положення КпАП України та Закону України «Про адвокатуру», можна зробити висновок, що законодавець розрізняє поняття «представляти» та «захищати», «представник», та «захисник». Крім того, якщо звернутися до етимології зазначених термінів, то захищати значить боронити, обстоювати погляди, права, інтереси, честь кого-небудь; представляти - діяти за дорученням когось, захищаючи чиїсь інтереси, здійснювати чиюсь волю[15]. Навіть з простого неюридичного тлумачення зазначених слів, чітко простежується можливість захисника діяти самостійно, в той час як представник виконує волю іншої особи.

Коли в доктрині говорять про правовий статус, то завжди мають на увазі права, обов’язки та гарантії їх виконання. Нажаль, в діючому КпАП України не передбачено жодного обов’язку а ні законного представника, а ні захисника. Звернувшись до інших нормативно-правових актів, ми можемо говорити лише про обов’язки та гарантії захисника-адвоката, які передбачено ст. ст. 7, 10 Закону України «Про адвокатуру» [14]. Невизначеною лишається процедура запрошення захисника до участі в юрисдикційному провадженні. В ст. 271 КпАП України зазначено, що захисник має право за дорученням особи, що його запросила, та від її імені подавати скарги. За дорученням особи – цією особою може бути лише особа відносно якої порушено адміністративне провадження або це може бути інша особа? Вважаємо, що на законодавчому рівні має бути закріплено право й інших осіб запрошувати захисника до участі в справі, якщо особа, відносно якої відкрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, не заперечує проти цього. Крім того в законі зазначено, що захисник має право приймати участь лише під час розгляду справи, що значно обмежує право на захист. Ми вважаємо, що захисник повинен мати можливість вступати в процес з моменту складення протоколу про адміністративний проступок або адміністративного затримання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, як це було запропоновано в Проекті Кодексу про адміністративні проступки від 26.05.2004 р. (ч.1 ст. 700 Проекту КпАП)[16].

Отже, ми бачимо, що і в 90-х роках простежується фрагментарне вивчення правового статусу захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, даний етап характеризується відсутністю фундаментальних та комплексних досліджень з даної теми.

Що стосується доктринальних досліджень ХХІ століття, то потрібно зазначити наступне. Сьогодення характеризується тим, що вчені порушують проблемні питання щодо процесуального статусу захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, намагаються знайти та запропонувати шляхи їх вирішення. Докладне вивчення норм діючого КпАП України, розробка та втілення в життя адміністративно-правової реформи породжує різні наукові дискусії. Зокрема, дискусійним є питання про те, ким є захисник «учасником» чи «суб’єктом» адміністративного провадження? В доктрині відсутня єдина точка зору з приводу співвідношення двох понять «суб’єкт» й «учасник» адміністративного провадження. О. Миколенко зазначає, якщо розглядати провадження у справах про адміністративні правопорушення як один із видів правозастосовної діяльності, то поняття «суб’єкт» і «учасник» провадження виключають один одного. Коли ж розглядати провадження у справах про адміністративні правопорушення як специфічну сукупність правовідносин, тоді суб’єкти провадження – це потенційні учасники правовідносин (до яких відносяться особи наділені державою здатністю бути учасниками адміністративно-процесуальних відносин з певних категорій справ про адміністративні правопорушення), а учасник – суб’єкт права (особи, що безпосередньо приймають участь в конкретних адміністративно-процесуальних відносинах залежно від категорії справи та стадії провадження) [17, 146-147]. Не погоджується з думкою О. Миколенка В. Колпаков, зазначаючи, що учасники провадження у справі про адміністративні правопорушення – це онтологічна категорія і кожен з них є правовим феноменом, тобто абстрактним і об’єктивним відображенням реально існуючих фактів участі тих чи інших осіб в адміністративно-деліктних провадженнях. Суб’єкт провадження є категорією гносеологічною, яка сформована на базі відповідних правових феноменів у результаті дослідницьких зусиль і містить суб’єктивні погляди на властивості, що характеризують учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення [18, 408]. Аналогічної думки дотримується і О. Кузьменко [19, 76].

Битяк Ю. вважає, що поняття суб’єктів процесу (а отже ми допускаємо, що і провадження) включає до себе учасників процесу, а також осіб та органи, які діють з метою ведення процесу й здатні на державно-владних засадах приймати рішення у справі останніх [20 , 206].

Ківалов С. та Біла Л. в своїй роботі не наводять чіткого визначення понять «суб’єкт» та «учасник» провадження, лише зазначають, що всіх суб’єктів провадження по справам про адміністративні правопорушення можна поділити на чотири групи. До першої групи «лідируючих» суб’єктів науковці відносять органи, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, органи, що мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, державні органи та посадові особи, що виконують постанови про накладення адміністративних стягнень. До другої - осіб, що особисто зацікавлені у вирішенні справи: особа, що притягується до адміністративної відповідальності, потерпілий та їх законні представники – адвокати, батьки, опікуни та піклувальники. Третю групу складають особи, що сприяють здійсненню правосуддя: свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти, поняті. Четверту - громадські організації, трудові колективи. Як бачимо серед зазначених категорій відсутній захисник, певно через те, що з одного боку його можна розглядати як особу яка може мати особисту зацікавленість, з іншого - як особу, що сприяє судочинству, адже він надає кваліфіковану юридичну допомогу [21, 271].

Ми вважаємо, що поняття суб’єкт провадження є більш широким ніж поняття учасник провадження і включає в себе останнє.

Існують і інші дискусійні питання в доктрині адміністративно-процесуального права. Так, 5 квітня 2001 року ст. 271 КпАП України було викладено в новій редакції, що викликало неоднозначні відгуки як серед практиків, так і серед науковці. Згідно цих змін до участі у справі в якості захисника допускається фахівець в галузі права, що за законом має право на надання правової допомоги. Таким чином законодавець імплементував відоме рішення Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. у справі Солдатова Г.І. про право вільного вибору захисника [22]. На перший погляд таке доповнення не повинно було б викликати ніяких ускладнень. Це було представлено як крок вперед, адже Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 року, передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд; Міжнародний пакт про громадські і політичні права від 16 грудня 1966 року, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 року передбачає можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п.3 ст. 14)[2; 3]. «Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 1990 р., передбачають, що ні один суд чи адміністративний орган, в якому визнається право на адвоката, не відмовляється визнавати права юриста відстоювати в суді інтереси свого клієнта, за винятком випадків, коли юристу відмовлено в праві виконувати свої професійні обов’язки відповідно до національного права і практики (принцип 19) [23]. Так, міжнародно-правові норми знайшли своє відображення в чинному КпАП України. Однак ні міжнародно-правові акти, ні національне законодавство України не дає чіткої відповіді на такі питання: кого потрібно вважати фахівцем у галузі права, якій його правовий статус у сучасному судочинстві України? Ці питання є актуальними не лише для провадження у справах про адміністративні правопорушення, а й для провадження по скаргах громадян, їх вирішення має також важливе значення для кримінально-процесуального, цивільно-процесуального права України, так як ці галузі також містять в собі положення ставно фахівця в галузі права. Зокрема, в ч. 2 ст. 16 КАСУ зазначено, що у випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права; згідно зі ст. 44 КПК України до участі в справі в якості захисника допускається фахівець в галузі права, що за законом має право на надання правової допомоги, аналогічне положення міститься і в ч. 1 ст. 56 ЦПК України [24; 25; 26].

Такі зміни на практиці призвели до того, що одні судді одразу після прийняття нової редакції ст. 271 КпАП України, стали застосовувати дану норму. В умовах відсутності будь-яких офіційних роз’яснень склалась дуже спрощена система допуску фахівців у галузі права до участі в процесі. Від них вимагали лише копію диплома про здобуття вищої юридичної освіти і угоди з клієнтом або доручення юридичної особи. Інші судді відмовляли у допуску зазначених фахівців, посилаючись на відсутність спеціального закону, що надає їм право здійснювати захист прав обвинуваченого.

Минуло сім років з дня внесення змін до ст. 271 КПК України, але і сьогодні в Україні відсутній «спеціальний закон», якій повинен регулювати правовий статус фахівця в галузі права. Отже, з юридичної точки зору даний учасник процесу є лише фікцією. Внесені зміни ніяким чином не покращили механізм реалізації права на захист. Потрібно зазначити, що ці питання так і не були вирішені в Проекті Кодексу про адміністративні проступки від 26.05.2004 року (даний проект було відкликано 08.02.2005 р.)[16]. Прихильники даного нововведення говорять про необхідн6о зберегти цей інститут в процесуальному законодавстві України як альтернативу адвокатурі [27,106]. Таку точку зору підтримує і Конституційний Суд України, мотивуючи своє рішення у справі гр. Солдатова, зазначено, що таким чином забезпечується свобода конкуренції в сфері надання правової допомоги. Ми підтримуємо дану точку зору, і вважаємо, що як варіант, в якості закону, який надає право на надання правової допомоги може виступити свідоцтво про право займатися підприємницькою діяльністю. Під фахівцем у галузі права слід розуміти особу, яка отримала повну вищу освіту кваліфікаційного рівня спеціаліст, магістр за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юрист, адже жоден міжнародний акт, ратифікований Україною, не містить спеціальних вимог стосовно спеціалізації юриста, якого запрошують виступити по справі в якості захисника.

Але якими б правами не було наділено захисника, без чіткого визначення процесуального статусу даного суб’єкта провадження, без створення потужної матеріально-технічно та науково-методичної бази підвищення ефективності його діяльності неможливе.



Література:

  1. Конституція України: Закон вiд 28.06.1996 № 254 к/96-ВР// http://zakon.rada.gov.ua/

  2. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. // http://zakon.rada.gov.ua/

  3. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. // http://zakon.rada.gov.ua/

  4. http://ukrstat.gov.ua

  5. http://www.scourt.gov.ua

  6. Якуба О.М. Советское административное право. Общая часть.- К.: Вища школа, 1975.- 231с.

  7. Коваль Л.В. Відповідальність за адміністративні правопорушення.- К.: Вища школа, 1975.- 158с.

  8. Салищева Н.Г. Административный процесс в СССР.- М.: Юрид. лит., 1964.- 148 с.

  9. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе.- М.: Издательство АН СССР, 1958.- 181 с.

  10. Кодекс України прло адміністративні правопорушення: Закон вiд 07.12.1984 р. № 8073-X// http://zakon.rada.gov.ua/

  11. Курс административного права и процесса/ Ю.А. Тихомирова.- М.: Юринформцентр, 1998.- 798 с.

  12. Бахрах Д.Н. Административная ответственность: Учебное пособие.- М.: ООО «Юріспруденція», 1999.- 112 с.

  13. Ващенко С.В., Поліщук В.Г. Адміністративна відповідальність: Навчальний посібник.- Запоріжжя: Юридичний інститут МВС України, 2001.-142 с.

  14. Про адвокатуру: Закон України від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ //http://zakon.rada.gov.ua/

  15. Великий тлумачний словник сучасної української мови // http://www.slovnyk.net/

  16. Проект Кодексу про адміністративні проступки № 5558 від 26.05.2004 р. // http://zakon.rada.gov.ua/

  17. Миколенко А.И. Административный процесс и административная ответственность в Украине: Учеб. пособие.- 2. изд., доп.- Х.: Одиссей, 2006.- 351 с.

  18. Колпаков В.К.Адміністративно-деліктний правовий феномен / Національна Академія внутрішних справ України.- К.: Юрінком Інтер, 2004.- 528 с.

  19. Кузьменко О.В. Теоретичні засади адміністративного процесу: Монографія.- К.: Атіка, 2005.- 352 с.

  20. Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М.. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін., За ред.. Ю.П. Битяка.- К.: Юрінком Інтер, 2006.- 544 с.

  21. Административное право Украины: учебник / Под общей ред. С.В. Кивалова.- Х.: Одиссей, 2005.- 880 с.

  22. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Г.І. щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 КПК України, статей 268, 271 КпАП України (справа про право вільного вибору захисника) від 16 листопада 2000 р. // http://gska2.rada.gov.ua.

  23. Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим Конгресом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 1990 р. // http://zakon.rada.gov.ua/

  24. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон вiд 06.07.2005 р. № 2747-IV // http://zakon.rada.gov.ua/

  25. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон від 28.12.1960 р. № 1001-05 // http://zakon.rada.gov.ua/

  26. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон від 18.03.2004 р. № 1618-IV // http://zakon.rada.gov.ua/

  27. Прилуцькй П. Проблеми реалізації інституту фахівця у галузі права за кримінально-процесуальним законодавством України // Право України.- 2007.- №9.- С. 106.


АНОТАЦІЯ

Автор статті розглядає питання, пов’язані з участю захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, адміністративно-правовий статус зазначеного суб’єкта, ступінь його доктринального дослідження на різних історичних етапах. Наведено точки зору різних науковців стосовно співвідношення таких понять як «суб’єкт провадження» та «учасник провадження», «представник» і «захисник». Автор робить висновок, що поняття «суб’єкт провадження» більш широке і включає в себе поняття «учасник провадження»; щодо інших понять – захисник є процесуально самостійним суб’єктом провадження, в той час як представник виконує волю іншої особи. В роботі сформульовано декілька пропозицій щодо вирішення питань, пов’язаних з участю фахівця в галузі права в провадженні у справах про адміністративні правопорушення.



Ключові слова: адміністративне право; провадження у справах про адміністративні правопорушення; захисник; адвокат; фахівець в галузі права; адміністративно-процесуальний статус.

УДК 340.114






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   22

Схожі:

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconКорнєєв Ю.В. ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.docx [биография рабиновича кандидата в президенты]
Гусарєв С. Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні Задорожний Ю. А. Роль принципів права у формуванні повітряного...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconИємництва матеріали всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційного простору» київ 2017 р
...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФондова лекція з історії держави та права України Тема ідпу як наука та навчальна дисципліна. Державно-правовий розвиток України княжої доби Навчальний час 2 години

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon"Основні школи кримінального права"
Наука кримінального права пройшла великий історичний шлях розвитку. На цьому шляху суттєво змінювалися погляди на основні категорії...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально економічного, суспільно-політичного
Людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України та сталого розвитку суспільства І держави
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПояснювальна записка морально-духовне становлення дітей, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави
Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПрограма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
Програма та плани семінарських занять з курсу “Історія держави І права зарубіжних країн”/ укладачі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка