Сучасні тенденції розвитку держави та права україни



Сторінка15/22
Дата конвертації16.03.2018
Розмір4.38 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22

Ключові слова: давність; давність у цивільно-правовому значенні; зміст давності у кримінальному праві; юридичні наслідки давності; строк даності; ознаки давності.

УДК 349.3:369.5




Обручков Роман

НАУКОВИЙ АНАЛІЗ ДІЄВОСТІ НОРМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО НАКОПИЧУВАЛЬНУ ПЕНСІЙНУ СИСТЕМУ

Реформування національного законодавства про пенсії в Україні, що завершилося прийняттям у 2003 році нових законодавчих актів про пенсійне страхування, докорінно змінило сутність уявлення про пенсійне забезпечення. Нові закони ввели багато нових понять, які раніше не використовувалися у практиці призначення та нарахування пенсій. Це насамперед перехід від однієї до двох пенсійних систем: солідарної та накопичувальної; введення поняття страхового стажу (що замінило існувавше до цього часу поняття трудового стажу); виключення соціальних пенсій з тих видів пенсійних виплат, які здійснювалися Пенсійним фондом; введення нових видів пенсій, а саме пенсій з накопичувальної системи: довічної обумовленої пенсії, довічної пенсії з установленим періодом, довічної пенсії подружжю; та інше.

Все це потребує більш детального вивчення та роз’яснення як з боку відповідних органів державної влади, так і з боку провідних науковців та практиків. Автором пропонується провести науковий аналіз деяких положень норм нового законодавства про пенсійне забезпечення для можливого використання висновків даної наукової роботи у майбутній практиці та пропонування деяких змін до діючого законодавства.

Перш за все необхідно вказати, що потреба у реформуванні законодавства про пенсії назрівала вже досить тривалий час. Старі норми не відповідали діючий реальності життя і потребували постійних змін та удосконалень з метою втілення принципу справедливості у пенсійному забезпеченні. Багато хто зазначав, що одним з основних показників невідповідності старої пенсійної системи умовам дійсності є особливості демографічного розвитку, у зв’язку з чим збільшується кількість осіб пенсійного віку, та зменшується кількість працездатних осіб – платників пенсійних внесків, на яких за правилами строї солідарної системи (з використанням принципу солідарності поколінь) майже повністю покладалося матеріальне забезпечення пенсійних виплат пенсіонерам [2]. Нова накопичувальна система пенсійного страхування, за висновками більшості науковців та практиків, більш відповідає принципу справедливості, який стисло можна висловити фразеологічною формулою: “чим більше та плідніше особа працювала протягом свого життя, тим більший розмір пенсії вона отримуватиме”. Однак, порядок реалізації накопичувальної пенсійної системи в Україні, нажаль, дещо порушує уявлення автора про справедливість. Мається на увазі положення абзаців 1-4 п. 9 Прикінцевих положень Закону, згідно яких деякі особи у залежності від вікової категорії позбавлені не лише обов’язку, але і права на участь у державній накопичувальній системі. А саме, особи яким на момент запровадження страхових внесків до Накопичувального фонду залишилося менше 10 років до пенсійного віку не мають ані обов’язку, ані права на участь у державному накопичувальному страхуванні. На погляд автора це не що інше, як порушення принципу справедливості нової пенсійної системи, яке межує із порушенням ст. 24 Конституції України щодо рівності всіх громадян та недопущення дискримінації у тому числі за віковим критерієм.

Саме демографічна криза в Україні зумовила введення накопичувальної системи пенсійного страхування, що повинно дещо зменшити фінансовий тягар з утримання працездатними особами громадян пенсійного віку. У випадку залишення попередніх правил формування активів Пенсійного фонду України, як зазначається фахівцями, середні ставки щомісячних пенсійних внесків зросли б аж до 80 відсотків заробітної плати, від чого неминуче постраждали б сьогоднішні працівники, що крім всього іншого можливо потягнуло б за собою зростання показників безробіття в Україні [3].

Система накопичувального пенсійного страхування базується на використанні даних персоніфікованого обліку платників пенсійних внесків та передбачає, на відміну від солідарної системи, накопичування грошових коштів, що сплачує окрема особа, на відповідних персональних рахунках та наступне їх використання за цільовим принципом лише на виплату пенсії саме даній особі. У зв’язку з цим, згідно норм Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” [4] (далі – Закон), можна дійти висновку, що особа, яка сплачувала щомісячні внески до Пенсійного фонду має право власності на грошові кошти, що акумулюються на її персоніфікованому пенсійному рахунку. Крім того, згідно положень ч. 5 ст. 55 та ч. 3 ст. 56 Закону, законодавчо встановлюється можливість передачі накопичених пенсійних активів у спадок у визначеному Цивільним кодексом України порядку або за законом, або за заповітом. Причому, застрахована особа сама може у заповіті визначити перелік осіб, яким вона бажає передати свої активи, та розподілити між ними частки накопичених коштів. Таким чином, нове пенсійне законодавство не напряму але все ж таки закріплює право власності на накопичені кошти, тому що по суті одна особа не може передати іншій особі речі (або права на речі), які їй не належать.

Відтак, випливає логічний висновок – згідно Закону застрахована особа набуває право власності на накопичені пенсійні кошти, тобто на ці кошти у неї виникає сукупність прав щодо володіння, користування і, найголовніше, вільного розпоряджання цими коштами. Однак, щодо положення про вільне розпоряджання коштами Закон містить деякі незрозумілі обмеження, які автор далі розгляне у даній роботі.
З накопичувальної системи Законом передбачається чотири основних виплати [5], а саме:

– одноразова виплата;

– довічна пенсія з установленим періодом;

– довічна обумовлена пенсія;

– довічна пенсія подружжю.

За нормами Закону всі ці виплати, за винятком першої, повинні здійснюватися шляхом укладання договору страхування між платником страхових внесків – пенсіонером, – та страховою організацією (за вибором пенсіонера), у якому накопичені кошти є платою за цей договір страхування. Це викликає деяке занепокоєння у зв’язку з тим, що первісним отримувачем пенсійних страхових внесків є не страхова організація, а Пенсійний фонд України (або недержавний пенсійний фонд – відповідно до Закону України “Про недержавне пенсійне забезпечення”[10]). У зв’язку з чим, згідно Закону України “Про страхування” та практикою українських страхових організацій, дещо змінюється сутність страхування як виду діяльності. Воно передбачає, що страхувальник укладаючи із страховиком договір страхування зобов’язується протягом певного періоду часу сплачувати встановлені цим договором страхові внески та після настання страхового випадку може отримувати від страховика певне відшкодування – страхові виплати. Однак у накопичувальній пенсійній системі страхові внески отримують не страховики, а Пенсійний фонд, який потім, за заявою пенсіонера (страхувальника), перераховує їх одноразово на рахунок страховика. Перш за все , це може призвести до штучного зменшення накопичених пенсійних активів через те, що перерахування коштів спочатку до Пенсійного фонду, а потім до страхових організацій, звичайно, здійснюватиметься через установи банків, які за ці операції неодмінно будуть стягувати банківську комісію, на суму якої логічно зменшуватиметься сума накопичених пенсійних коштів. Крім того, за нормами Закону України “Про страхування”, договір між страхувальником та страховиком повинен обов’язково укладатися до настання страхового випадку; в іншому випадку договір визнається недійсним [6; 7]. А згідно із Законом договори про довічні пенсії пенсіонери повинні укладати зі страховими організаціями після досягнення пенсійного віку, який і виступає страховим випадком, тобто договори про страхування тут повинні будуть укладатися після настання страхового випадку. Таким чином, згідно діючого законодавства України про страхову діяльність всі ці страхові договори про страхування пенсії повинні будуть визнаватися недійсними.

Все вище вказане свідчить про необхідність доопрацювання чинних норм законодавства з метою усунення розбіжностей між законодавчими актами про пенсійне забезпечення та актами цивільного законодавства України щодо страхової діяльності.

При аналізі норм діючого Закону саме при настанні моменту укладенні договору страхування виникає перше законодавче обмеження права особи щодо вільного розпоряджання власними коштами. Так, відповідно до абз. 4 п. 2 ст. 55 Закону передбачається можливість укладання договору страхування пенсії всупереч бажанню особи. Згідно вказаного пункту особа повинна за місяць до досягнення нею пенсійного віку проінформувати Пенсійний фонд про обрану нею страхову організацію, до якої Пенсійний фонд повинен перерахувати накопичені кошти. Але, якщо до настання пенсійного віку особа не проінформувала про це Пенсійний фонд та причиною цього не є бажання продовжити працювати з метою отримання пенсії за віком з більш пізнього періоду, то у такому випадку Пенсійний фонд на власний розсуд обирає для цієї особи страхову організацію та самостійно (за власним бажанням та на власний розсуд) перераховує накопичені кошти як плату за договір страхування довічної пенсії з установленим періодом. Одразу постає декілька питань: а чому саме пенсія з установленим періодом? Чому законодавець не обрав, наприклад, договір довічної обумовленої пенсії, яка повинна була б виплачуватися особі-пенсіонеру до моменту її смерті? І чому не надати особі взагалі отримати власні кошти готівкою, якщо у неї є таке бажання? І, взагалі, чому законодавець вирішив прив’язати довічну пенсію із накопичувальної пенсійної системи до пенсії за віком, яка призначається та виплачується за правилами солідарної пенсійної системи, і між собою, згідно Закону, ці дві пенсійні виплати ніяк не пов’язані (не перетинаються, а йдуть самостійно та паралельно)? За думкою автора цієї наукової роботи ці питання є риторичними та не потребують відповіді, але повинні наштовхнути на деякі роздуми.

На підставі вище викладеного автор пропонує законодавцям внести деякі зміни до діючого Закону. А саме, надати застрахованим особам можливість максимально вільно розпоряджатися власними пенсійними коштами. Адже договори страхування не є єдиними способом раціонального використання накопичених коштів. Наприклад, особа за власним бажанням може згідно діючого законодавства крім страхового договору укласти договір довічного утримання, може інвестувати накопичені кошти у будь-який прибутковий проект, навіть може просто покласти ці кошти на депозитний рахунок до банку та проживати остаток свого життя отримуючи від цього відсотки, та багато іншого. Будь яка дія особи щодо вільного розпоряджання власними коштами буде відповідати сутності “права власності”. Однак, за діючим законодавством застрахованій особі одночасно і надається право власності на накопичені кошти та разом з тим суворо обмежується право вільного ними розпоряджання, що на думку автора не є правомірним.
Однак повернемося до виплат з накопичувальної пенсійної системи. Загальною підставою для всіх виплат є досягнення особою пенсійного віку (ст. 54 Закону).

Довічні пенсії з накопичувальної системи передбачаються Законом у трьох різновидах. Всі вони у системі надають право застрахованим особам майже максимально вільно та всесторонньо за власним розсудом використати свої пенсійні активи. Згідно із Законом особа може отримати пенсійні активи протягом певного встановленого строку або довічно (до моменту смерті). Більш того особа може укласти договір, згідно з яким його пенсійні активи після його смерті зможе отримувати дружина (або чоловік), що дуже доцільно, якщо один з подружжя протягом спільного життя не міг сплачувати страхові внески до Пенсійного фонду, наприклад, у зв’язку із веденням домашнього господарства або доглядом за дітьми.

Однак, якщо Закон передбачає можливість укладання договору страхування застрахованою особою на користь дружини (чоловіка), то було б доречним передбачати можливість укладання такого договору (на певний строк або довічно) взагалі на користь будь-якої третьої особи (наприклад: на користь родичів що є інвалідами), причому не обов’язково після смерті застрахованої особи (як це передбачено Законом для подружжя). Це ще одне обмеження вище вказаного права вільного розпоряджання власними коштами. Автор наполягає на тому, що для деяких категорій громадян можливо більш вигідним буде укладання не договору страхування, а, наприклад, договору довічного утримання. Саме цей від цивільно-правового договору більш прийнятний для тих осіб, що мають фізичні вади та не в змозі самостійно про себе піклуватися.
Аналізуючи передбачені Законом види договорів довічних пенсій логічно можна дійти висновку, що за наявності однакової суми накопичених пенсійних активів особа за різними договорами зможе отримувати різні суми щомісячних пенсійних виплат. Причому найбільшою буде сума виплати у договорі довічної пенсії з установленим періодом, у зв’язку із наявними точними даними про страхову суму та моменти початку і закінчення страхових виплат; а найменшими будуть виплати за договором довічної пенсії подружжю, оскільки страхова організація повинна прорахувати свій підприємницький ризик на період не одного життя (застрахованої особи), а на період двох життів, що є більш ризикованим.

У даному випадку дуже актуальною та правильною, з точки зору загальної теорії права, є вказівка на можливість отримання спадкоємцями пенсіонера (застрахованої особи) залишку пенсійних виплат за договором довічної пенсії з установленим періодом у випадку, якщо пенсіонер помер до закінчення строку договору. За аналогією подібне правило встановлено Законом і при укладанні договору довічної обумовленої пенсії. Якщо сума всіх щомісячних пенсійних виплат на момент смерті пенсіонера буде меншою ніж плата за договір страхування, то різниця може бути успадкована спадкоємцями. Однак незрозумілим залишається відсутність подібного правила при укладанні договору довічної пенсії подружжю. Адже і в даному договорі може виникнути така ж ситуація, що і у попередньому. Тому вважається за доцільне поширити вище наведене правило і на останній вид договору страхування.


Одноразова виплата застрахованій особі може бути виплачена у наступних випадках:

– у разі якщо сума належних застрахованій особі на момент набуття права на пенсію пенсійних активів не досягає мінімальної суми коштів, необхідної для оплати договору страхування довічної пенсії;

– в разі виїзду цієї особи за кордон на постійне місце проживання;

– якщо застрахована особа визнана інвалідом I або II групи і набуває права на пенсію по інвалідності відповідно до Закону;

– у випадку визнання особи інвалідом III групи та досягнення нею пенсійного віку – в разі недостатності суми коштів для оплати договору страхування довічної пенсії.

Крім того одноразово накопичені особою кошти можуть отримати спадкоємці, у випадку смерті застрахованої особи до досягнення пенсійного віку. Причому Законом передбачає два порядки отримання цих коштів. По-перше, ті спадкоємці які на момент смерті застрахованої особи вже отримують пенсію зможуть одержати ці кошти готівкою, а, по-друге, спадкоємці, які на момент смерті застрахованої особи не досягли пенсійного віку і у зв’язку з чим не мають ще права на пенсію, за їх заявою накопичені кошти можуть отримати шляхом перерахування Пенсійним фондом на їхні відповідні персоніфіковані пенсійні рахунки.

Таким чином, Законом повністю виключається можливість отримання накопичених пенсійних коштів застрахованою особою лише за її власним бажанням. Це, на думку автора, також порушує встановлену законодавством абсолютність права власності та право вільно розпоряджатися належним особі майном та коштами, незважаючи на те, що наявність права власності на накопичені пенсійні кошти просліджується із змісту статей чинного Закону. Саме це може привести до появи у застрахованих осіб “образи” на державу, і ці норми, на думку автора, потребують доопрацювання шляхом включення до норм Закону можливості отримання застрахованими особами всіх накопичених коштів одноразово “за власним бажанням”.
При аналізуванні норм чинного Закону автором також вважається за доцільне загострити увагу ще на деяких питаннях. Так, Законом встановлюється, що накопичені пенсійні активи повинні перераховуватися на рахунок страхової організації, як плата за договір страхування. Причому абз. 3 п. 6 ст. 55 Закону встановлює, що вартість оплати за договір страхування довічних пенсій усіх видів не може бути більшою за обчислену Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України. У зв’язку з чим постає питання. Куди саме піде різниця між платою за договір та накопиченими пенсійними активами, якщо сума цих активів буде більшою за встановлений розмір оплати договору. Таким чином, держава знову бере на себе повноваження щодо обмеження максимального розміру пенсії, позбавляючи тим самим громадян права на отримання справедливо більшої пенсії за умови накопичення на персоніфікованих пенсійних рахунках більшої суми грошових коштів. Можливо у даному випадку законодавець мав на меті захистити громадян від безпідставних зловживань страховими організаціями своїм становищем, але зробив він це дуже необачно та не досить раціонально з погляду захисту соціальних інтересів громадян. Так, можливо було б встановити не обмеження максимальної суми оплати за договір страхування, а законодавчо закріпити порядок перетворення накопичених сум грошових коштів у щомісячну суму пенсійних виплат за допомогою математичних формул (як це було зроблено у солідарній пенсійній системі), наприклад, шляхом простого ділення суми накопичених пенсійних активів на або календарний період (у місяцях) протягом якого особа бажає отримувати пенсію, або на середню тривалість життя (у місяцях) особи відповідної статі в Україні.

У даному випадку не зайвим уявляється вказати на недолік діючого Закону, який полягає у відсутності положень про можливість та порядок перерахунку щомісячної довічної пенсії з накопичувальної системи згідно укладеного договору страхування у зв’язку із інфляційними процесами у державі та індексацією грошових доходів населення. Можливим у даному випадку є використання рекомендацій компанії ПАДКО у рамках проекту технічної допомоги “Впровадження пенсійної реформи в Україні”. Згідно даних рекомендацій пропонується за підсумками фінансового року проведення перерахунку розміру пенсій або щомісячно, або один раз на рік [8].

Доцільним також було б використання досвіду страхових компаній Німеччини із гарантування страхових виплат застрахованим особам. Там, аби не допустити збитків клієнтів страхових компаній зі страхування життя в разі банкрутства страховика, за погодженням Асоціації страховиків ФРН німецькі страховики заснували спеціальне товариство зі страхування життя (покровитель), яке перебирає на себе зобов’язання страховиків-банкрутів відповідно до договорів страхування і цим самим запобігає збиткам клієнтів [2]. Подібну установу також необхідно створити і в Україні, яка б займалася гарантуванням страхових виплат застрахованим особам у випадку банкрутства страхової організації, з якою він уклав договір страхування. Крім того можливо, що ця установа також могла б займатися компенсуванням штучних збитків сум пенсійних активів застрахованої особи у зв’язку із необхідністю декілька разів переводити ці кошти з одного рахунку на інший, за що відраховується певна сума комісії за послуги банку. Бажано, щоб така установа була державної форми власності, може навіть покласти функції даної установи на Пенсійний фонд України.
Підсумовуючи все вище вказане автор дійшов висновку, що більш доцільним є укладання договорів страхування довічних пенсій з накопичувальної пенсійної системи не зі страховими організаціями, а напряму із Пенсійним фондом (у тому числі і недержавними пенсійними фондами). Саме усунення такої проміжної ланки у накопичувальній пенсійній системі як страхові організації ще більше захистить інтереси застрахованих осіб ніж та схема накопичувальних пенсійних виплат, яка передбачена нормами діючого Закону. Наявність обов’язкового залучення до пенсійного страхування комерційних страхових організацій свідчить, на думку автора, про ще одну спробу держави знову відхреститися від однієї з своїх найголовніших функцій – “функції соціального захисту громадян”, яка випливає зі змісту статей 46 та 49 Конституції України, та на підставі статті 3 Конституції України є її головним обов’язком.

Крім того, автор вважає, що окремого наукового дослідження потребує можливість використання для реалізації накопичувальної пенсійної системи не тільки договорів страхування, а й інших видів цивільно-правових договорів, наприклад, – договору довічного утримання.

Однак наявні недоліки не принижують доцільність проведення пенсійної реформи в Україні. Чинні норми законодавства України про пенсійне забезпечення ще потребують доопрацювання у майбутньому шляхом використання практичного досвіду із здійснення накопичувальних пенсійних виплат. Саме для як можливо скорішого переходу до реалізації накопичувальної пенсійної системи, як такої що є більш справедливою, Верховною Радою на сьогоднішній час розглядається проект Закону України “Про запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування” [9], який прискорить перехід держави від солідарної системи пенсійного забезпечення до накопичувальної. Але дія положень цього законопроекту потребують окремого наукового розгляду.

Література:

1. Конституція України // ВВР, 1996, № 30, ст. 141;

2. Страхування життя та пенсійне страхування в країнах ЄС // http://pension.kiev.ua/Ukr/Publications/PADCO/;

3. Грег МакТаггарт. Пенсійне страхування стає реальністю. Якою саме? // http://pension.kiev.ua/Ukr/Publications/PADCO/greg-sots-pol.html;

4. ст.ст. 56, 57 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” // ВВР, 2003, №№49-51, ст. 376;

5. ст. 9 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” // ВВР, 2003, №№ 49-51, ст. 376;

6. ст. 29 Закону України “Про страхування” // ВВР, 1996,№ 18, ст. 78;

7. ст. 998 Цивільного кодексу України // ВВР, 2003, №№ 40-44, ст. 356;

8. Пенсійна схема № 01 (додаток до статуту корпоративного пенсійного фонду): документ підготовлений компанією ПАДКО та розміщений на сайті для обговорення // http://pension.kiev.ua/Ukr/Publications/PADCO/;

9. http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=30897;

10. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України № 1057-IV від 9 липня 2003 р. // ВВР, 2003, № 47-48, ст. 372
АНОТАЦІЯ

У статті автором робиться науковий аналіз норм діючого законодавства про пенсійне забезпечення, що регулюють підстави та порядок забезпечення осіб пенсійними виплатами з накопичувальної пенсійної системи. У роботі розглядаються види пенсійних виплат, випадки здійснення одноразових виплат накопичених пенсійних активів та порядок здійснення довічних пенсійних виплат з накопичувальної пенсійної системи. Автором надаються деякі наукові пропозиції щодо вдосконалення діючих нормативно-правових актів з метою їх більш раціонального використання у майбутній практиці.

Ключові слова: накопичувальна пенсійна система; довічні пенсії; страхування; страховий договір; страховий стаж; персоніфікований облік; пенсійний вік; пенсійне забезпечення.

УДК 343.9



Биекенов Нурлан Амангелдинович

ПРОБЛЕМЫ ИСПОЛЬЗОВАНИЯ ЗАРУБЕЖНОГО ОПЫТА ПРЕДУПРЕЖДЕНИЯ ПРЕСТУПНОСТИ В ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПОЛИЦИИ РЕСПУБЛИКИ КАЗАХСТАН

Противодействие преступности продолжает оставаться одной из самых злободневных и актуальных проблем в мировом сообществе. По существу, все государства становятся объектом широкомасштабной криминальной деятельности преступных сообществ и организованных групп. Пожалуй, в настоящее время не найдется ни одной страны, которая могла бы заявить о полной победе над преступностью.

Вместе с тем, за последние годы ряд зарубежных стран (Япония, Швеция, Дания, Испания и др.) достигли определенных успехов в предупреждении преступности, опыт которых мог бы быть востребован для его применения в условиях казахстанской действительности.

Анализ зарубежной практики противодействия преступности показывает о распространении в большинстве зарубежных стран двух направлений предупреждения преступности: социальном и ситуативном.

Социальное направление охватывает меры воспитательного характера в отношении несовершеннолетних лиц, других категорий населения, являющихся наиболее уязвимыми с точки зрения возможного совершения преступлений - лиц, злоупотребляющих алкогольными напитками, наркоманов, токсикоманов, безработных, а также лиц, имеющих психические отклонения. Однако основной акцент делается на совершенствовании форм работы местных общин, образуемых по месту жительства населения. При этом значение местных общин при осуществлении задач по предупреждению преступности из года в год повышается. Это обусловлено активной работой проводимой ими среди всего населения, усилении роли и авторитета закона во всех сферах общественной и государственной деятельности, взаимовлияния сфер борьбы с преступностью с другими сферами социальной деятельности.

Ситуативное направление заключается в создании условий, позволяющих предотвратить совершение преступлений или не допустить возможности реализации преступных намерений. Это относится к формированию соответствующей правовой базы, организационных основ, экономических, информационных, технических и методических механизмов противодействия совершению преступлений. В отличие от социального направления ситуативное предполагает работу государственных структур, и в первую очередь органов полиции.

В целом, как социальное, так и ситуативное направления борьбы с преступностью позволили развить активность населения в сфере противодействия преступным проявлениям, установить приоритет предупреждения преступности в деятельности органов полиции и юстиции, улучшить взаимодействие органов правопорядка с местными общинами.

Главным приоритетом уголовной политики в Японии, Франции, Великобритании, Дании и многих других является предупреждение преступности - как первичной, так и повторной, т.е. создание условий для того, чтобы человек не вступил на преступный путь, а вступивший и сошедший с него (добровольно или по принуждению властей) не оказался на нем еще раз.

Вместе с тем, осуществление мер по предупреждению преступности неодинаково у зарубежных государств. Теми «общими чертами», которые объединяют эти системы - являются разработка и принятие национальных законов, государственных и локальных программ по предупреждению преступности; организация единого координирующего органа по предупреждению преступности; вовлечение населения в предупреждение преступности; участие в международном сотрудничестве по предупреждению преступности, поэтому рассмотрим их более подробно.

Значительным достижением в опыте зарубежных государств необходимо признать большое количество законов, специально направленных на предупреждение преступности. Например, в США приняты ряд законов, направленных на предупреждение преступности. В частности, в 1970 году США первыми в мире приняли Закон о контроле над организованной преступностью, который предусматривает систему мер по пресечению подлежащих федеральной судебной юрисдикции следующих категорий преступлений: убийства, подлоги, ограбления, взяточничество, организация азартных игр, мошенничество. В 1976 году принят Закон о контроле над преступностью, регламентирующий меры по борьбе с так называемым «отмыванием» криминальных денег, защитой денежных знаков от подделок, предупреждению жестокого обращения с детьми, незаконного обращения с оружием и др.; в 1980 году - Закон о контроле над насильственной преступностью несовершеннолетних; в 1984 году - Закон о всеобъемлющей борьбе с преступностью, предусматривающий реализацию комплексных мер борьбы с наркоманией, преступностью несовершеннолетних и компьютерной преступностью. Позже, в 1994 году, принят Закон об усилении борьбы с преступностью, в котором предусмотрены ужесточение наказания, расширение применения смертной казни и развернутая система профилактических мер [1; 395].

Предупреждение преступности в США осуществляется на двух уровнях: общегосударственном (через правительственные программы борьбы с преступностью, решение вопросов координации, финансирования и т.д.) и региональном (проведение профилактической деятельности на уровне штатов путем принятия местных программ, организация предупредительной деятельности силами полиции и местного населения).

Представляет большой интерес принятая в США в 90-х годах XX столетия концепция так называемого восстановительного правосудия, согласно которой в воспитании правонарушителя приоритетное значение имеет его позитивное характеризующееся социальное окружение, а не органы полиции. Что касается последних, то их усилия также больше направлены на предупреждение преступлений, а не реагирование на совершенное преступление. Это подтверждается работой американских полицейских, которые регулярно осуществляют патрулирование улиц, проводят активную разъяснительную работу среди граждан по недопущению совершения правонарушений в общественных местах, взаимодействуют с населением на предмет получения информации о правонарушителях и преступниках [2; 46].

Достаточное финансирование органов полиции США позволяет им привлекать население для охраны правопорядка. Это достигается следующими способами: выплата денежных вознаграждений гражданам, активно содействующим органам полиции в розыске преступников, организация на добровольной основе клубов общественных помощников органам полиции, выдача различных грамот, призов, памятных знаков и т.д.

Представляют интерес прикладные виктимологические разработки американских ученых. Они содержат вполне реализуемые и в Казахстане рекомендации гражданам относительно поведенческой линии в той или иной ситуации («вы впервые в незнакомом городе», «ночная прогулка», «самообладание» и т.п.) [3; 4].

Предупреждение не может быть эффективным, если оно не мобилизует все возможности общества на плановой, систематической и скоординированной основе. Именно поэтому, во многих странах - членах Европейского Союза (Бельгии, Дании, Франции, Великобритании, Нидерландах, Норвегии, Швеции и т.д.) еще в 60-80-х годах XX столетия были созданы национальные организации, различающиеся по структуре и форме, для планирования и координации превентивной деятельности на всех уровнях. Эти организации, включающие представителей различных государственных и общественных организаций, служб и разных слоев общества, осуществляют превентивные и исследовательские программы в этой области и дают полезные рекомендации государственным органам и должностным лицам, вырабатывающим политику по проблемам борьбы с преступностью.

К примеру, в Бельгии на национальном уровне - в 1985 году создан Высший совет по предупреждению преступности, возглавляемый министром внутренних дел и состоящий из представителей жандармерии, муниципальной полиции и административных агентов общей полиции Королевства. На провинциальном уровне - в 1985 году создана Провинциальная комиссия по предупреждению преступности, возглавляемая губернатором и состоящая из представителей жандармерии, муниципальной полиции. Этот совет по предупреждению преступности планирует и координирует превентивную политику жандармских подразделений, собирает документацию, осуществляет конкретные превентивные программы, участвует в научных исследованиях и выдает рекомендации по предупреждению преступности соответствующим национальным властям.

Во Франции в 1983 году на национальном уровне создан Национальный совет по предупреждению преступности, который возглавляется премьер-министром и включает пятерых членов парламента, тридцать пять мэров и двадцать пять других лиц. Данный орган состоит из четырех секций по следующим направлениям: социальная жизнь, образование, полиция и правосудие, научные исследования и связь; на региональном уровне создан Совет департаментов, возглавляемый комиссаром республики и состоящий из представителей различных властей; на местном уровне создан Муниципальный совет по инициативе местных советников, возглавляемый мэром. На Национальный совет по предупреждению преступности возлагается: разработка национальной политики по предупреждению преступности, стимулирование и координация правительственных антикриминальных инициатив, планирование профилактической деятельности совета департаментов и муниципалитетов, координация сотрудничества между местными властями, добровольными организациями и частным сектором, изыскание источников финансирования программ по предупреждению преступности, информированию общественности и воспитанию психологии гражданской ответственности, изучение эффективности осуществляемых программ, проведение научных исследований в сфере предупреждения преступности.

На региональном уровне функционируют более 1000 муниципальных советов по предупреждению преступности, в состав которых входят местные выборные должностные лица, работники различных ведомств социальной сферы, представители неправительственных организаций. Работа советов связана с обсуждением причин преступности и выработкой мер по их предотвращению.

Полиция Франции также осуществляет функции по предупреждению преступности и активно взаимодействует с общественностью, в том числе и с муниципальными советами по предупреждению преступности. Так, в каждом отделении полиции имеется специальный отдел по связям с общественностью.

В Великобритании с 1966 года работает Постоянная конференция по предупреждению преступности. В нее входят представители Конфедерации британских промышленников, Торговой палаты, профсоюзов и Ассоциации старших офицеров полиции. Внутри этой организации работают рабочие группы предупреждения по таким направлениям: угоны автомобилей, ограбления квартир, магазинные кражи, детская, коммерческая и уличная преступность [1; 394-395].

В другой европейской стране Германии деятельность по предупреждению преступности регламентирована УПК и законами о полиции в каждой из 16 земель федерации.

Предупреждение преступности проводится как на государственном, так и на местных уровнях (земель и общинах).

На государственном уровне функционируют две структуры: Постоянная комиссия МВД и Государственная комиссия по предупреждению и борьбе с преступностью. Что касается последней комиссии, то в нее входят комитеты правопорядка 16 земель Германии. Основные функции вышеназванных комиссий нацелены на обеспечение эффективной координации органов правопорядка Германии в сфере предупреждения преступности.

На уровне земель основную нагрузку по предупреждению преступности несут органы полиции, осуществляющие разнообразные меры по предупреждению преступности: выявляют лиц, склонных к совершению преступлений, ведут статистику отклоняющегося поведения, проводят акции профилактического характера, направленные на предотвращение распространения наркомании, алкоголизма, детской преступности и т.д. Кроме полиции предупреждением преступности занимается совет, в который входят министры внутренних дел (председатель совета), юстиции, образования и окружающей среды, представители государственных образовательных учреждений, общественных организаций. Численность совета составляет в среднем около 100 человек, которые работают как в составе рабочих групп в зависимости от обсуждаемой проблемы, так и совместно.

В Австрии предупредительное воздействие на преступность согласно Закону о полиции безопасности, осуществляется Консультативным советом по предупреждению преступности, созданным в 1974 году при департаменте уголовных расследований полиции.

Консультативный совет имеет в регионах консультативные бюро, число которых в настоящее время достигает 150. В каждом бюро работает около 30 сотрудников, половина из которых трудится по совместительству.

Деятельность Консультативного совета направлена на оказание помощи гражданам, которые выражают обеспокоенность по поводу своей собственной безопасности и безопасности близких лиц от угроз, исходящих от преступности. Также помощь выражается в оказании юридической помощи гражданам по вопросам, связанным с обращением в органы правопорядка и судебные инстанции [1; 415].

В Японии меры борьбы с преступностью разделены на обращенные к обществу в целом или к его отдельным группам, но не адресованные конкретным лицам, в отношении которых можно предполагать, что они могут совершить преступление в силу личностной характеристики, условий жизни, окружающей обстановки и т.п.

В рамках борьбы с преступностью ведется широкая пропаганда законопослушания, проводимая силами полиции, школы, общественных организаций, чему способствует издание самой разнообразной юридической литературы (включая хорошо прокомментированные законы) большими тиражами.

Принимаются меры для устранения условий, способствующих совершению преступлений: под особый контроль берутся не освещенные в ночное время места, пункты скопления праздношатающейся молодежи, усиливаются охрана финансовых учреждений, а также полицейский контроль над предприятиями, отнесенными к объектам такого контроля как местам потенциального возникновения преступности (в связи с наличием взрывчатых или отравляющих веществ, возможностью ущерба нравственности из-за характера деятельности - фотосъемок обнаженной натуры и т.п., обслуживанием посетителей в позднее время, наличием условий для сбыта краденого и т.п.).

Последовательно осуществляется курс на объединение сил правоохранительных органов и общественности в борьбе с преступностью, для чего используются: участие граждан непосредственно в работе органов на узаконенной основе (в комиссиях общественной безопасности, контролирующих деятельность полиции, комиссиях по рассмотрению жалоб на отказы прокуратуры в возбуждении уголовных дел и др.), сеть общественных организаций взаимодействия с полицией и общественных пунктов текущего информирования полиции по конкретным фактам, заслуживающим ее внимания, проведение публичных кампаний борьбы с преступностью, постоянное общение сотрудников полиции из полицейских будок с населением подведомственного участка вплоть до выпуска сотрудниками для населения «мини-стенгазет», организации спортивных мероприятий для детей и т.д [4; 17].

Использование Казахстаном зарубежного опыта, направленного на решение проблем борьбы с преступностью, должно учитывать социально-экономические, правовые и политические факторы, этнические особенности каждого народа, проживающего в казахстанском обществе, а также региональную специфику республики в целом и в частности предвидение перспектив развития криминальной ситуации на конкретном участке территории.

В целях более эффективного противостояния преступным проявлениям в Республике Казахстан представляется целесообразным использовать следующие элементы зарубежной практики предупреждения преступности.

Первое. При всем различии условий можно было бы, прежде всего, воспринять основополагающий принцип, характерный для многих зарубежных государств, - принцип приоритета предупреждения преступности. Существуют резервы для включения общественности (граждан, общественных объединений) в борьбу с преступностью. В частности, включение возникших в Казахстане объединений добровольцев охраны экологии, защиты от бытового насилия и т.д.

Второе. По примеру США, полагаем отметить целесообразность принятия специального нормативного правового акта о предупреждении преступности или разработки Концепции предупреждения преступности. В этих правовых документах должны быть четко определены цели, характер и общая направленность предупредительной деятельности; перечень субъектов предупреждения, их права и обязанности; круг объектов воздействия; система мер предупреждения, основные уровни и направления профилактической деятельности.

В практическом отношении эта проблема может быть решена также по примеру ряда европейских стран (Дании, Швеции, Франции, Бельгии, Финляндии), где приняты и реализуются соответствующие национальные стратегии. Разработка такого документа, как Концепция предупреждения преступности в Республике Казахстан, требует, в частности, изучения современного состояния, тенденций и новых качеств преступности, определения эффективности борьбы правоохранительных органов с отдельными ее видами, анализа методов совершенствования системы превентивных мер и т.д.

Третье. Сохраняются большие возможности для заимствования японского опыта установления, поддержания и развития отношений доверия между правоохранительными органами и обществом. В этом плане возможен перенос на территорию Казахстана аналогов японских полицейских будок с их интегрированностью в толщу кварталов и повседневные заботы жителей (кстати, в крупных городах их подобия уже можно увидеть). Развитие института школьных полицейских. Полезным оказалось бы активно дискутируемое на сегодня обособление юстиции для несовершеннолетних.

Четвертое. Представляется целесообразным по примеру европейских государств (Австрии, Бельгии, Франции) рассмотреть возможность создания Координационного совета по предупреждению преступности с его региональными подразделениями.

На Координационный совет по предупреждению преступности можно было бы возложить функции по: разработке национальной (региональной) политики по предупреждению преступности, координации деятельности правоохранительных и специальных органов, планирование профилактической деятельности субъектами предупреждения преступности, координация сотрудничества между государственными органами и общественными организациями, изыскание источников финансирования программ по предупреждению преступности, информированию общественности о проводимой профилактической работе, изучение эффективности применяемых нормативных правовых актов и осуществляемых программ в сфере предупреждения преступности.

Литература:


  1. Криминология: Учебник //Под ред. Г.М. Миньковского, Н.Ф. Кузнецовой. – М.:МГУ, 1994.

  2. Иншаков С.Н. Зарубежная криминология. – М.: Юридическая литература, 1997.

  3. Некоторые рекомендации по мерам личной безопасности граждан, пребывающих в незнакомом городе //Борьба с преступностью за рубежом. 1994.-№ 4.

  4. Белявская О. Уголовная политика в Японии. –М.: МГУ, 1992.


АНОТАЦІЯ

В науковій статті досліджується досвід деяких країн Європи, Азії та Америки у боротьбі зі злочинністю різних форм її проявів. Аналізується ситуативний та соціальний підходи до засад протидії злочинності взагалі, і організованої злочинності зокрема. Досліджується досвід окремих країн у боротьбі зі злочинністю в умовах виділення загальнодержавного і регіонального рівнів факторів впливу на злочинність. В роботі піддається детальному дослідженню світовий досвід правового і організаційного характеру з попередження злочинності. Використаний автором метод компаративістики дає змогу сформулювати пропозиції щодо використання світового досвіду у протидії злочинності в діяльності правоохоронних органів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   22

Схожі:

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconКорнєєв Ю.В. ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.docx [биография рабиновича кандидата в президенты]
Гусарєв С. Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні Задорожний Ю. А. Роль принципів права у формуванні повітряного...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconИємництва матеріали всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційного простору» київ 2017 р
...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФондова лекція з історії держави та права України Тема ідпу як наука та навчальна дисципліна. Державно-правовий розвиток України княжої доби Навчальний час 2 години

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon"Основні школи кримінального права"
Наука кримінального права пройшла великий історичний шлях розвитку. На цьому шляху суттєво змінювалися погляди на основні категорії...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально економічного, суспільно-політичного
Людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України та сталого розвитку суспільства І держави
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПояснювальна записка морально-духовне становлення дітей, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави
Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПрограма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
Програма та плани семінарських занять з курсу “Історія держави І права зарубіжних країн”/ укладачі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка