Сучасні тенденції розвитку держави та права україни



Сторінка22/22
Дата конвертації16.03.2018
Розмір4.38 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Ключові слова: правове регулювання; органи національної безпеки; спеціальні види діяльності органів національної безпеки; розвідувальна діяльність; контррозвідувальна діяльність; спеціальні служби.

УДК 343.26



Герасименко Олена Костянтинівна

ВІДБУТТЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ ЖІНКАМИ: ВПЛИВ НА ОСОБИСТІСТЬ ТА СОЦІАЛЬНІ НАСЛІДКИ

Особливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці висуває підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому неможливо виміряти шкоду, завдану жіночою злочинністю, суспільству. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу. [1, 103]

Позбавлення жінок волі - складна соціальна та етична проблема. Несумісність жінки та умов виправної колонії, особливий трагізм цього сполучення відмічають багато дослідників: "На кожного, хто вперше потрапляє до виправної колонії для жінок, це місце справляє гнітючий вплив. Вражає, шокує, визиває протест та гнів сам факт знаходження за ґратами, коли жінка не визнає власної вини за вчинений злочин". [2, 293] Особливу гостроту досліджуваній проблемі надає те, що в місцях позбавлення волі народжуються діти - вирок матері фактично розповсюджується на зовсім ні в чому невинувату дитину.

Метою даного дослідження є не тільки проаналізувати негативний вплив відбуття покарання у виді позбавлення волі жінкою на її особистість та соціальні наслідки, але й окреслити можливі альтернативи вибору саме цього виду кримінального покарання, та можливі шляхи усунення цих негативних наслідків для вже засудженої жінки у період відбуття нею покарання.

Ця проблема завжди цікавила дослідників із багатьох галузей науки, оскільки дана проблема є комплексною. Під час її дослідження треба використовувати знання з кримінального та кримінально-виконавчого права, кримінології, психології, соціології тощо. Серед дослідників можна виділити Кудрявцева В.Н., Емінова В.Є., Іншакова С.М., Пташинського О.Б., Надьон О., Батиргареєву В. та інших. При написанні цієї статті автор використовував деякі положення їх праць та цитував найбільш цікаві.

Новизна цієї статті полягає в тому, що автор дослідив цю гостру проблему у системі з іншими, тісно пов’язаними з нею. Так, дослідник, вивчаючи вплив відбуття покарання у виді позбавлення волі жінкою, використовував знання з кримінології, психології, соціології, кримінально-виконавчого права, а можливі шляхи подолання цього негативного впливу шукав не тільки у зміні судовій практиці, але й в кримінальному законодавстві України.

Стосовно жіночої злочинності існує проблема, яка має як теоретичне, так і практичне значення. Чи завжди можна ототожнювати тяжкість насильницького злочину зі ступенем небезпеки для суспільства жінки, яка його вчинила? У жіночій насильницькій злочинності на побутовому ґрунті особливу роль відіграють соціально-економічні та психологічні чинники. Низький рівень культури взаємин у сім’ї на фоні систематичного фізичного та психічного насилля проти жінки, побутового алкоголізму зумовлюють питому вагу жіночої побутової злочинності. Побутові злочини, скоєні жінками, типові і займають найбільшу частку серед жіночої насильницької злочинності. У однієї групи жінок вчинення умисного вбивства - це реакція на тривалу психотравмуючу ситуацію, коли накопичення негативного напруження у стосунках знаходить прояв у агресивній насильницькій поведінці. У інших - скоєння вбивства спричинено безпосередньо конкретною негативною ситуацією, мотивом, що раптово виник, але знову ж, на підставі застосування щодо жінки протиправних дій. Це свідчить про наявність прихованого побутового насильства, на яке жінка, у свою чергу, відповідає насильницькими діями. [3, 81-82]

Відповідно до ст. 18 КВК України жінки відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними або полегшеними умовами тримання і колоніях середнього рівня безпеки. Станом на 2004 р. у них трималося понад 9,5 тис. жінок, засуджених до позбавлення волі. За даними ДДПВП тільки у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання станом на 1.01.2008 р. перебувало 6012 засуджених жінок. Разом в установах тримається 6882 жінки. [4, 204; 5]

Суттєвих відмінностей між триманням у виправних колоніях чоловіків і жінок відносно матеріально-побутового оснащення (норма житлової площі для жінок - 4 кв.м.), харчування, лікування, основних вимог режиму немає. Сам закон не враховує фізіологічні, психологічні, психіатричні особливості засуджених жінок, але виділяє: жінок-інвалідів першої і другої групи; хворих на активну форму туберкульозу; тих, хто досяг пенсійного віку, тобто жінки у віці понад 55 років; жінок з вагітністю понад 4 місяці; і тих, хто має дітей у будинках дитини при виправних колоніях.

В останні роки приблизно 33% жінок суди призначали покарання у виді позбавлення волі строком до 3 років (до 1 року - 2%, від 1 до 2 років - 10%, від 2 до 3 років - 21%), від 3 до 5 років - 34%, від 5 до 8 років - 21%, від 8 до 10 років - 7%, від 10 до 15 років - 6%. Можна стверджувати, що 11% жінок були засуджені за злочини невеликої тяжкості, більше 55% вчинили злочини середньої тяжкості, а решта (приблизно 34% жінок) відбувають покарання за тяжкі та особливо тяжкі злочини. І хоча цей показник в останні 10 років практично залишається на рівні 30% (коливання в різні роки становлять 2-3%), абсолютна кількість жінок, засуджених до позбавлення волі за убивства, тяжкі тілесні ушкодження, розбій, грабіж, значно збільшилася, що ще раз підтверджує кримінологічні висновки про зростання і небезпечність сучасної жіночої злочинності і достатньо сувору судову практику при призначенні 14% жінок покарання від 8 до 15 років. [4, 204-206]

Світовий досвід показує, що ефективність застосування жорстоких заходів впливу на злочинність завжди недовговічна: якщо первинний успіх не закріплювався цілою системою інших заходів впливу, крива злочинності знову повзла вгору.

Дослідження доводять, що тривале перебування жінки за ґратами не сприяє її перевихованню. У суспільство повертається, як правило, нездорова, морально знівечена жінка. Спеціалістами доведено, що тривале перебування жінки в ізоляції руйнує її психіку, багато з них перебувають у депресивному стані, замкнені, апатичні, байдужі до оточуючих, схильні до самогубства, інші, навпаки, стають агресивними, збудженими, неврівноваженими, схильними до порушень режиму. [4, 208]

В контексті даної проблеми можна сказати і про іншу, тісно пов’язану із нею - постійне збільшення кількості жінок, відбуваючих покарання у виді позбавлення волі, які здійснюють аутоагресивні (суїцидальні) дії. У виникненні ситуації, яка може привести до аутоагресивної поведінки, вирішальну роль відіграють наступні конфлікти: обумовлені специфікою міжособистісної взаємодії (з іншими засудженими або співробітниками виконавчої установи); обумовлені специфікою сімейних взаємовідносин (нерозділені почуття, зрада коханої людини, розлучення, смерть або тяжка хвороба близької людини); пов’язані з антисоціальною поведінкою людини (страх кримінальної відповідальності, почуття сорому, незгода з покаранням); обумовлені станом здоров’я (психічні, хронічні, соматичні захворювання, фізичні недоліки: дефекти мовлення, особливості зовнішності); спричинені матеріально-побутовими труднощами (відсутність змоги задовольнити свої фізіологічні або духовні потреби). [6, 100]

Як відомо, сім’я в житті кожної жінки відіграє найголовнішу роль. Тому дослідник вважає потрібним вказати і на те, як відбуття жінкою покарання у виді позбавлення волі впливає на її подальші сімейні зв’язки. Як показує практика, у тих жінок-злочинниць, які не були позбавлені волі, сім’я, як правило, збереглася. Набагато гірше склалися сімейні справи у тих жінок, що відбувають покарання у місцях позбавлення волі. За багатьма спостереженнями, чоловік фактично або юридично дуже скоро формує собі нову родину, іноді, навіть відразу після засудження жінки. У підтвердження можна привести такі дані: сім’я в період відбуття покарання у місцях позбавлення волі розпалась у 11,9% чоловіків, що знаходилися у шлюбі, а серед жінок - у 23,5%, уклали шлюб в період відбуття покарання 2,8% чоловіків та 1,2% жінок. [7, 548]

Слід звернути увагу на таку гостру проблему, як вплив відбуття жінкою покарання у вигляді позбавлення волі на подальше її кримінальне майбутнє. У цьому зв’язку є доречним висловлювання Б. Утевського, який багато років тому писав, що у той час, як участь жінок у злочинності в багато разів менша, ніж у чоловіків, проте схильність до повторної злочинності в них значно вища. Причину цього справедливо вбачають у двох моментах: в особливостях жіночої психіки, з одного боку, і в навколишньому середовищу - з другого. Жінка складніше стає на шлях злочину, але, одного разу ставши на нього, вона важче сходить із цього шляху. Сила звички, консервативність психіки більш властиві жінці, ніж чоловіку. До того ж поганий вплив знаходить у м’якій жіночій психіці більш благодатний грунт. Разом з тим жінці, яка вчинила злочин і побувала у в’язниці, складніше ресоціалізуватися, одержати можливість чесного заробітку. Побічним свідченням є той факт, що після відбуття першого покарання 38,5% жінок не змогли знайти роботу, і це призвело до погіршення і без того скрутного їх матеріального становища. [8, 207]

Говорячи про морально-психологічний образ жінок-рецидивісток, не можна не відзначити відчутних змін в їх характері та психіці, зумовлених як способом життя, поверненням до вчинення злочинів, так і умовами відбування покарання у середовищі подібних до себе, інтенсивним процесом розпаду соціально корисних зв’язків. Провідною рисою у багатьох з них стає невіра у своє благополучне майбутнє, небажання опиратися зовнішнім несприятливим обставинам, пов’язаним із процесом їх соціальної адаптації. Це призводить, з одного боку, до пасивності людини, байдужості до себе і навіть до оточуючих близьких їх людей. З другого ж боку, оскільки, на думку жінки-рецидивістки, їй нічого втрачати, погане в її житті вже відбулося, - до відвертої цинічності, перш за все щодо себе. Подібне ставлення до себе та свого місця у соціумі багато в чому пояснює їх поведінку, спосіб життя, який будується за принципом "Я не бажаю здаватися кращою, ніж я є". Найчастіше дотримування такої "філософії життя" спостерігається тоді, коли жінка перебуває у місцях позбавлення волі і ніхто не чекає її по той бік ґрат. Після відбуття покарання у виді позбавлення волі багато жінок стають соціально неадаптованими, причиною чого є самотність, відсутність житла і роботи, сімейних та родинних зв’язків. Наслідком цього є рецидив злочинів. [8, 207-210]

Таким чином, можна зробити висновок, що процес відбуття жінкою покарання у виді позбавлення волі, може спричинити пагубний вплив не тільки на психологічний та моральний стан жінки, на соціальні процеси, що відбуваються навколо неї, але і на її подальший шлях, поведінку, яка дуже часто стає протиправною. Це, звичайно, впливає не тільки на інтереси людей, що в майбутньому будуть оточувати дану жінку, але і на інтереси держави, бо у суспільство повертається морально знівечена людина. Тому на думку дослідника, назріли радикальні зміни у судовій практиці, особливо в питаннях наближення її до європейської. Лібералізація покарань щодо жінок, більш широке застосування за незначні злочини замість позбавлення волі таких видів покарань, як громадські роботи, обмеження волі тощо, на думку автора, не позначиться негативно на стані законності в країні.

Як вважає відомий дослідник пенітенціарної системи України Пташинський О.Б.: "ці заходи дадуть можливість менше тримати засуджених "за ґратами", віднайти додаткові кошти для поліпшення побутових та інших умов для тих, хто відбуватиме покарання у виді позбавлення волі". [9, 69-70]

Про ефективність виконання покарань без ізоляції від суспільства свідчить порівняно низький рівень злочинності серед засуджених у період відбуття покарання. Так, за останній рік він склав 1,1 %, а за останні чотири роки знизився на 0,5 %. [10] До того ж, ні для кого не є таємницею, що ситуація, яка склалась нині в кримінально-виконавчій системі, є досить складною. Існують певні проблеми, вирішення яких є одним із першочергових завдань держави, зокрема:

- умови тримання засуджених не відповідають мінімальним міжнародним стандартам, а іноді навіть подібні до катувань;



  • переповнення місць тримання ув’язнених та засуджених. Україна на сьогодні є однією із держав, що мають найвищі показники щодо кількості осіб, які тримаються в установах виконання покарань;

  • зростання захворюваності серед засуджених на туберкульоз, ВІЛ- інфекцію та інші епідемічні хвороби. Ця проблема є особливо трагічною для жінок, оскільки засуджена жінка, можливо, в майбутньому мати;

- недостатнє матеріально-технічне забезпечення установ виконання покарань;

- низька кваліфікація персоналу органів і установ виконання покарань тощо.

У галузі боротьби зі злочинністю суспільство та держава завжди застосовували і використовують й нині всі можливі засоби та сили з тим, щоб не допустити порушень кримінального закону, утримати членів суспільства від вчинення протиправних діянь. У Кримінальному та Кримінально-виконавчому кодексах України це завдання закріплене як: покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення і ресоціалізацію засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Реалізувати це завдання можливо лише при створенні реальної та ефективної системи ресоціалізації осіб, засуджених і звільнених з місць позбавлення волі. У сьогоденні це стало аксіомою як для практичних працівників кримінально-виконавчої системи виконання покарань, так і для вчених. Як влучно зазначають останні, "саме ресоціалізація особи, звільненої з місць позбавлення волі, покликана забезпечити відновлення і розвиток цілісної особистості, здатної до об’єктивного ставлення як до оточуючого світу, так і до самої себе, світоглядного вибору, орієнтованого на загальнолюдські цінності". [8,90]

У міжнародній практиці такі підходи мають як практичне, так і законодавче закріплення. Як зазначено у п. 80 Мінімальних стандартних правил поводження з в’язнями, "з самого початку відбування терміну покарання слід думати про майбутнє, яке чекає в’язня після його звільнення. Тому треба допомагати йому підтримувати і зміцнювати зв’язки з особами та установами, що знаходяться за стінами закладу, які здатні захистити інтереси його сім’ї і сприяти включенню його в життя суспільства після звільнення".

До того ж правильно побудовані взаємини між адміністрацією і засудженими інколи заміняють високі стіни в’язниці. Жінки, по своїй природі дуже чутливі і завжди будуть реагувати взаємоповагою, коли до них будуть ставитися з повагою та уважністю до їх потреб. Необхідно, щоб основним принципом у відносинах співробітників установ виконання покарань із засудженими було поводитися із засудженими так, як би вони поводились зі своїми рідними, коли б вони потрапили до в’язниці.

Таким чином, проаналізувавши всі ті негативні наслідки від процесу відбуття покарання у виді позбавлення волі жінкою, а саме: руйнація її особистості, її життєвих позицій та цілей, можливий протиправний шлях після відбуття покарання, та, як правило, проблеми у працевлаштуванні та сімейному житті, автор дійшов до наступних висновків. Якщо на дві шальки терезів умовно покласти всі ті негативні наслідки, що були перераховані вище та необхідність понесення жінкою-злочинницею тяжкого покарання за скоєний злочин у виді позбавлення волі на великий строк, то на думку автора, перша шалька для суспільства, держави та насамперед для цієї жінки буде набагато важчою. До того ж чи є справедливим, що чоловіки та жінки за один і той же злочин несуть однакове покарання, хоча, як було доведено раніше наслідки від відбуття покарання у виді позбавлення волі для жінок є більш трагічними? Так, в Кримінальному кодексі України у ст. 66 вказано на одну обставину, пом’якшуючу покарання стосовно жінки - скоєння злочину жінкою у стані вагітності. Всі інші обставини можуть враховуватися судом як пом’якшуючі обставини при призначенні покарання як жінкам, так чоловікам. Можливо, було б доречним, щоб до цього переліку входила і така обставина, як скоєння злочину жінкою. Це, звичайно, дуже дискусійне питання, але автор вважає, що саме таким нововведенням законодавця буде підкреслюватися особлива роль жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління. А суд в кожній конкретній справі буде вирішувати, чи враховувати дану пом’якшуючу обставину чи ні.

Але слід зауважити, що деякі дослідники даної проблеми вважають, що призначення жінкам тих покарань, що не пов’язані з позбавленням волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням або умовно-дострокове звільнення від відбування покарання мають і негативні аспекти. Поблажливе ставлення до жінки і характер її ролі у суспільстві дозволяють останній користуватися привілеями своєї статті у злочинних цілях і скоювати протиправні дії, мало хвилюючись про можливе їх розкриття й кримінальне переслідування. [3, 83]

Автор цієї статті не згодний з даними висловлюваннями. Для багатьох з жінок, обвинувачених у вчиненні злочину, характерно те, що злочин було вчинено під впливом провокуючої ситуації. Такі жінки не мають сталих злочинних переконань, у них є соціальні погляди і установки, можливість рецидиву з їх боку незначна: це - випадковий епізод, спричинений негативними емоціями, накопиченими протягом певного часу, що став виходом для тривалих переживань. Тому є сенс пом’якшити покарання щодо жінок.

Деякі дослідники пропонують ввести систему короткострокових термінів покарання у приміщеннях з індивідуальною ізоляцією. Відбуваючи коротке, але суворе покарання, засуджена жінка зможе замислитися над своєю долею. Перебуваючи у індивідуальній ізоляції, жінка не буде втягнута у кримінальне середовище, менше сприйматиме маргінальні закони та цінності, у неї не з’явиться феномен звикання до неволі, що збереже її особистість і зменшить витрати на ресоціалізацію. [3, 81-82]

Взагалі дослідник вважає за необхідне подолати репресивну свідомість населення, розвінчувати міфи про безальтернативність позбавлення волі у боротьбі зі злочинністю. Багатолітня історія використання цього виду покарання в різних межах і різновидах, з урахуванням соціальних наслідків, свідчить, що це вимушений і крайній засіб боротьби зі злочинністю.

Література:

Конституція України від 28.06.1996 р. // ВВР, 1996, №30, С.141

Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. // ВВР, 2001, № 25-26, с.131

Кримінально-виконавчий кодекс України від 11.07.2003 р. // ВВР, 2004, № 3-4, с.21

Минимальные стандартные правила обращения с заключенными, принятые ООН 30.08.1955 // "Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій", Українсько-американське бюро захисту прав людини, Амстердам-Київ, 1996 р.

1. Будз В. Визначення поняття особистості жінки-рецидивістки: деякі проблеми // Право України. - 2006. - №10. - С.100-105

2. Иншаков С.М. Криминология: Учеб.пособие - М.: Юриспруденти, 2002. - 352 с.

3. Надьон О. Жіноча злочинність: деякі особливості розслідування справ // Право України. - 2003.-№9.-С.79-84

4. Кримінально-виконавче право України: Підручник / За ред. А.Х. Степанюка. - X.: Право, 2005 р.-245 с.;

5. ЗВІТ про кількість УВП, наявність, рух та склад засуджених в Державному департаменті України з питань виконання покарань на 17 січня 2008 року http: // www. kmu.gov.ua/punish/control

6. Сысоев А.М. Психологические особенности суицидального поведения осужденных к лишению свободы // Государство и право. - 2009. - №3. – С.100-104

7. Криминология: Учеб.пособие / Под ред. В.Н.Кудрявцева В.Е.Зминова. - 3-є изд., перед, и доп. - М.: Юристь, 2005. - 734 с.

8. Батиргареєва В. Жіноча рецидивна злочинність в Україні // Вісник АПРНУ. - 2005. - №3. - С.200-211

9. Пташинський О.Б. Пенітенціарні система України: Монографія. - К.: Леся, 1997. - 288 с.

10. Кваша О. Про деякі правові та соціальні аспекти ресоціалізації осіб, звільнених з місць позбавлення волі // Право України. - 2001. - №8. - С.90-92; Кащеева Л. Исправление осужденньк без изоляции от общества // Российская юстиция. - 2001.- №10.-С.69
АНОТАЦІЯ

В статті приділено увагу проблемі відбування покарання в виді позбавлення волі жінками. Автор розглядає зміни в особистості жінки в процесі позбавлення волі, наголошує на схильності даної категорії жінок до аутоагресивної поведінки. В статті також розглянуті соціальні наслідки відбування позбавлення волі жінками та фактори повернення їх до злочинної поведінки.



Ключові слова: покарання в виді позбавлення волі, виправні колонії, особистість злочинниці, рецидив злочинів, відбуття покарання, ресоціалізація; покарання.

УДК 343.91



Литвинова Ю.Ю.

ФАКТОРЫ-ДЕТЕРМИНАНТЫ ГЕНЕЗИСА ЛИЧНОСТИ ПРЕСТУПНИКА

Изучение личности преступника занимает главенствующие позиции в науке криминологии при разработке методов и способов предупреждения отдельных преступлений и преступности в целом. Разнообразие подходов к определению самого понятия «личности преступника», его сущности, причин и момента возникновения приводит к трудностям не только в плане избрания временных рамок его изучения, но и формулировки основных факторов, влияющих на формирование преступных начал. Поэтому данная проблема весьма интересна и актуальна, ведь в условиях нынешней нестабильной социально-экономической, политической ситуации количество преступлений весомо, а лица, совершающие их, отличаются как по демографическим характеристикам, так и по социальному статусу. Почему же рамки, установленные обществом в виде законов, норм морали, ценностей, обычаев одних сдерживают от совершения противоправных деяний, а других не останавливают от нарушения общепринятых правил поведения? В чем же все-таки причина конкретного преступления: это влияние внешних обстоятельств, ситуации, или действие внутренних порывов личности? Если дело только во внешних факторах, то почему преступления совершаются только отдельными индивидуумами, ведь влияние их в большей степени одинаково на всех членов общества. А если причина только в личности, то неужели еще с рождения ей предназначена роль преступника и бороться с этим бессмысленно? Эти и множество других вопросов ставили перед собой большинство известных криминологов Г.А. Аванесов, И.М. Даньшин, А.Н. Джужа, А.Ф. Зелинский, Г.Г. Шиханцов, но однозначного ответа нет до сих пор, а вопрос о личности преступника является наиболее сложным, спорным и наименее разработанным среди остальных криминологических проблем.

Объяснить преступное поведение, раскрыть его причины, найти эффективные пути и средства предупреждения совершения общественно опасных деяний можно только при глубоком изучении личности преступника и факторов, влияющих на ее генезис.

Учитывая вышеизложенное, предмет исследования данной работы можно определить как формирование личности преступника под воздействием различных, детерминирующих ее генезис факторов. Для достижения главной цели данного исследования – определения основных факторов, формирующих преступные наклонности личности - необходимо выполнение следующих задач: во-первых, формулирование понятия «личность преступника», определение его основных черт, отличающих его от смежных уголовно-правовых и уголовно-процессуальных понятий; во-вторых, установление значения и роли различных детерминантов генезиса личности преступника; в-третьих, формулирование предложений предупреждения негативного влияния на личность определенных социальных и других факторов. Таким образом, получение качественных результатов данного исследования возможно только путем выполнения всех вышеперечисленных задач и достижения главной цели.

Словосочетание «личность преступника» употребляется во многих криминологических исследованиях, но четкого и однозначного определения по типу «субъект преступления», закрепленного на законодательном уровне, нет. Собирательность данного понятия («личность» - социальное, «преступник» -уголовно-правовое) вызывает неоднозначность и сложности определения. Так, можно ли говорить о личности новорожденного или болеющего стойким психическим заболеванием, а также приуменьшать значение человека как личности при отсутствии у него ярко выраженных личностных качеств? Скорее всего, личность - это человек, обладающий стойкой системой определенных принципов и жизненных установок, сформированным сознанием и мировосприятием, а также способный руководить своими действиями. Какой же смысл вложен в это понятие как криминологическую категорию? Личность преступника – это совокупность своеобразных социально-демографических, психологических, личностных и уголовно-правовых характеристик человека, которые приобретаются в процессе жизнедеятельности и социализации, учитывая и самые ее ранние этапы.

Преступление как общественно опасное, негативное деяние не возникает внезапно (за исключением ситуативных преступлений), выбору такой модели поведения предшествует долгий процесс, состоящий из отдельных стадий, на которых личность подвергается влиянию тех или иных негативных факторов. Поэтому трудно согласиться с мнением профессора Г.Г. Шиханцова, о том, что изучать личность преступника необходимо с момента совершения преступления и до отбытия наказания и снятия (погашения) судимости. [1, 86] Безусловно, такой промежуток времени справедлив с уголовно- правовой точки зрения и принципа презумпции невиновности. Но в данном случае понятие «личности преступника», скорее всего, подменяется смежным уголовно-правовым понятием «субъекта преступления» как физического вменяемого лица, совершившего преступление в возрасте, с которого в соответствии с УК Украины может наступать уголовная ответственность (16 лет, а в некоторых случаях 14). А если преступление совершено лицом до 14 лет или лицо, совершившее преступление так и не установлено, или в силу объективных причин не привлекалось к уголовной ответственности, разве в этом случае данные люди не подпадают под определение личности преступника? Поэтому с точки зрения криминологии, призванной предупреждать преступления и бороться с детерминантами преступности, изучать ее причины и условия, логичен подход Г.А. Аванесова, утверждающего, что все же преступление - результат определенного процесса формирования. [2, 277] Данный подход верен, ведь позволяет на ранних стадиях такого формирования нейтрализовать или ослабить криминогенное влияние негативных факторов. Просто возможно в данном случае речь идет не о преступнике, вина которого установлена приговором суда, вступившим в законную силу, а о личности потенциального, формирующегося правонарушителя, своевременная помощь которому, как правовая, так и психологическая может предупредить дальнейшую его криминализацию. Таким образом, субъект преступления всегда является личностью преступника, а вот личность преступника (как реализованная, так и потенциальная) не всегда тождественна субъекту преступления.

Так, формирующее влияние на личность оказывают различные по происхождению факторы: генетические, объясняющие определенные свойства характера или наследственные заболевания, и социальные, включающие систему принципов и взглядов личности, складывающихся в процессе жизнедеятельности человека, обстановку его жизни, макро- и микроокружение. Общеизвестные криминологические школы по-разному объясняют выбор преступного поведения и выделяют различные факторы, влияющие на него. Так, еще в средине 19-го века основатель биологического направления в криминологии итальянский ученый Чезаре Ломброзо высказывал мнение о существовании анатомического типа прирожденных преступников, французский криминолог Г. Тард объяснял привыкание к преступному поведению под действием психологических механизмов обучения и наследования. Французский социолог Е. Дюркгейм обосновывал влияние социологических факторов на преступное поведение. [3, 17-19] На данном этапе тоже существует множество теорий, которые объясняют возникновение личности преступника, например, теория интеракционизма (взаимодействие личности и окружающей среды), стигматизации (внушение человеку мысли о том, что он преступник) и множество других, которые не исключают влияния ни биологических, ни физиологических факторов, но и не признают их приоритет над социальными факторами различных уровней.

Согласно теории С.М. Иншакова, на данную проблему существует три точки зрения:


  1. Главными факторами являются биологические.

  2. Определяющую роль в генезисе преступного поведения играют социальные факторы.

  3. В отношении одних преступлений главными оказываются социальные факторы, а в отношении других - биологические. [4, 49]

Следует отметить, что приверженность к какой-либо из вышеназванных точек зрения приводит к частичному, однобокому изучению всего многообразия формирующих негативную направленность личности факторов. Нельзя утверждать, что человек совершил преступление только в результате неустойчивой психики (в рамках вменяемости) или других биологических аномалий или, наоборот, в результате плохого воспитания и тяжелого материального положения. Это сложный, длительный процесс становления на пути к преступлению, в котором участвуют факторы различного происхождения в своей тесной взаимосвязи и взаимопроникновении. Поэтому выделить одну главенствующую группу факторов означает либо признать человека с биологическими недостатками животным, действующим рефлекторно и инстинктивно, либо признать личность с недостатками социализации бесчувственным аморальным существом, не поддающимся влиянию и исправлению.

Генезис личности преступника приобретает ряд особенностей, если речь идет о людях, имеющих психические, либо физические недостатки. Их наличие, безусловно, приводит к затруднительному усвоению социальных, моральных норм и общепринятых правил поведения, а процесс социализации таких лиц, бесспорно, имеет специфические черты, так как проходит в условиях отверженности, изоляции от других членов общества. Взгляды и потребности лиц, страдающих психологическими заболеваниями, часто отличны от устоявшихся, но утверждать, что именно данное отклонение или аномалия предопределила совершение преступления неверно, скорее всего, преступление - результат желания таких лиц реализоваться в обществе хотя бы таким путем, отомстить за непонимание и удовлетворить свое искаженное чувство справедливости. Поэтому, психические болезни и психологические отклонения влияют на поведение человека не самостоятельно, а путем изменения психики человека, его возможности адекватно воспринимать действительность и происходящие в ней процессы. Именно такие изменения и обусловленные ими особенности, а не само заболевание, создают почву для преступных наклонностей, следовательно, наличие психических аномалий само по себе не предусматривает обязательного преступного поведения. Важна в предупреждении совершения преступлений такими лицами своевременная психологическая помощь, хотя бы частичное, в силу их возможностей включение в общественную жизнь и удовлетворение их личностных и социальных потребностей.



Процесс формирования личности преступника, может также приобретать специфические черты в плане разнообразия социальных факторов влияющих на формирование личности того или иного типа преступника. Например, для корыстно-насильственного типа - это агрессивность, жестокость и алчность, сформированные в условиях микросреды, а также коррупция, нестабильность макросреды как условия, способствующие совершению преступления, а следственно и формированию реализованной личности преступника.

Изучая в целом социальные условия негативного формирования личности, в первую очередь, необходимо говорить об индивидуализированном влиянии факторов макро- и микросреды на конкретного индивидуума. К явлениям макросреды относят особенности экономического развития, политическую идеологию, как общегосударственного, так и локального уровней. Микросреда, в свою очередь, - это те явления и процессы повседневной жизни, участником которых является индивид, то окружение, с которым он поддерживает тесные связи. Влияние этих факторов не разделено, это связанный процесс, когда на определенной стадии генезиса личности решающими и формирующими есть факторы микросреды, а в определенный момент поводом для совершения преступления становиться фактор макросреды. Почему так? Микросреда (сюда включается семья, школа, трудовой коллектив, близкое окружение) в данном случае приобретает роль некоего базиса, основы, в которой закладываются важные, необходимые для дальнейшего полезного развития личности, черты, через которые в последствии будет преломляться негативное влияние факторов макросреды (экономическое и политическое положение страны, общегосударственные проблемы) и от того, каковой есть основа, на сколько она устойчива и прочна и зависит дальнейшее поведение личности. Так, для принципиального человека, со своей системой ценностей и моральных устоев неприемлема кража как способ улучшения своего материального положения. Но следует подчеркнуть, что границы между микро- и макросредой очень условны, ведь то, что для одного человека обыденный и привычный круг общения (микросреда), для другого обстоятельства макросреды, хотя базис - нравственность и моральность личности закладывается все же в условиях микросреды, поэтому ее значение приобретает такую важность. Не ново, что нравственная основа личности формируется в условиях того пространства, которое имеет наибольшее влияние на нее, и пребывает на таком уровне, который соответствует кругу общения и окружения: семья, товарищи, близкие. Первоначально формирующей и корректирующей дальнейшую направленность ребёнка является именно семья, главными воспитателями в которой являются родители, а в дальнейшем учителя, просчеты и невнимательность которых зачастую и определяют криминогенную направленность личности, создают почву для девиантного поведения. Именно эти аспекты интересуют криминологию как науку, призвание которой предупреждение и устранение путем изучения негативных явлений, провоцирующих преступность. В определенном возрасте ребенок подвергается уже не только влиянию родителей и близких родственников, но и людей с другими взглядами, формами и методами воспитания. Это влияние чаще всего опосредованно, то есть уже в детском саду собираются дети, воспитываемые по разному, с разным возрастным уровнем развития, это не всегда позитивно влияющие обстоятельства, ведь в процессе общения перенимаются и негативные формы поведения, поэтому большое значение приобретает внимательность родителей, их готовность вовремя показать и объяснить, что допустимо, а чему учиться не стоит. То же случается и в школе, когда воспитание детей часто перекладывается на плечи учителей, что тоже неверно, так как найти подход и завоевать авторитет у каждого ученика очень сложно, поэтому учителя должны не перевоспитывать, а продолжать процесс формирования позитивно настроенной личности. Условия формирования ребенка в семье имеют большое значение не только в криминологическом плане, но и в уголовно-процессуальном. Так, действующее законодательство предусматривает, что во всех случаях производства по делам несовершеннолетних к предмету доказывания, кроме общих обстоятельств, установленных ст. 64 УПК Украины, добавляются некоторые индивидуальные обстоятельства: возраст, состояние здоровья и общего развития несовершеннолетнего, его характеристика с места учебы, а также условия жизни и воспитания, обстоятельства, отрицательно влиявшие на него и наличие взрослых подстрекателей, вовлекших несовершеннолетнего в преступную деятельность. [5, 285-286] То есть законодатель придает важное значение среде проживания несовершеннолетнего, отношению к нему родителей, окружению, друзьям как определяющим факторам, объясняющим преступное поведение. Недочеты воспитания могут проявляться как на ранних стадия социализации (преступность несовершеннолетних), что более позитивно с точки зрения пресечения развития криминогенных начал, изменения методов воспитания, круга общения, окружения, под влиянием которого находится несовершеннолетний, так как сигнализирует об ошибках воспитания практически сразу, так и в зрелом возрасте, когда личность уже менее податлива к коррекции, на которую, в первую очередь необходимо желание самого человека.

Ограничение же негативного влияния факторов макроуровня значительно сложнее, так как требует глобальных перестроек в политической, экономической и социальной сфере, что требует в свою очередь огромных материальных затрат и разработки новых методов организации общества, а это практически невозможно. Конечно, положительные результаты дало бы повышение экономического уровня страны, как следствие снижение уровня безработицы, разрыва между бедными и богатыми. Контроль со стороны правоохранительных органов сферы государственного управления пресекал бы совершение экономических, коррупционных и корыстных преступлений. Но указанные способы, скорее всего в силу своей масштабности и дороговизны останутся декларативными, поэтому более реальным есть укрепление внутренних установок личности, ее микросреду, посредством которой и воспринимаются макро факторы, имеющие негативное формирующее влияние на личность.

Таким образом, систематическое непрерывное изучение генезиса личности преступника, его сущности, особенностей (в зависимости от типа преступника) дает возможность прогнозирования дальнейшего развития преступности в целом и ее качественных изменений, обусловленных изменениями показателей самой личности, как социальных, так и психологических. Глубокие исследование дают возможность разрабатывать наиболее эффективные программы предупреждения и пресечения негативного влияния определенных факторов-детерминантов, тем самым, понижая вероятность увеличения роста преступности.

Разнообразие подходов к изучению личности преступника дает возможность выделения отличных друг от друга факторов, детерминирующих формирование личности преступника, особенностей ее генезиса, определения отличительных от смежных понятий черт. Но в данном исследовании к изучению процесса формирования личности преступника применялся больше социологический подход, устанавливающий развитие криминогенных качеств личности путем воздействия на нее социальных факторов разных уровней.

Формирование личности преступника процесс индивидуальный и для каждого потенциального преступника неповторимый, сложно установить какая группа факторов на каком этапе стала определяющей в дальнейшей негативной направленности личности, поэтому невозможно не согласиться с профессором А.Ф.Зелинским, который утверждает, что «внешние обстоятельства формирования личности и криминогенная ситуация в момент принятия решения о совершении преступления бывают могущественными, но решает все-таки человек». [6,73]

Литература:


  1. Шиханцов Г.Г. Криминология: Учебник для вузов.-М.:Зерцало-М,2001.- 368с.

  2. Криминология: Учебник для вузов / Под редакцией Г.А.Аванесова.- 4-изд.,перераб. и доп.-М.:Юнити-Дана, 2006.- 496с.

  3. Александров Ю.В, Гель А.П., Семаков Г.С. Кримінологія: Курс лекцій.-К.: МАУП,2002.-296с.

  4. Иншаков С.М. Криминология: Учебное пособие.-М.:Юриспруденция,2002.-352с.

  5. Козаченко А.В. Уголовный процесс Украины: учебно-практическое пособие.- Николаев.: Илион, 2007.- 341с.

  6. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекций.Х.:Прапор,1996.-260с.


АНОТАЦІЯ

В статті розглянуті питання щодо визначення і часових меж особистості злочинця, співвідношення і ступеню впливу на особистість біологічних та соціальних факторів мікро- і макрорівня. Автор доводить різність підходів до вивчення особистості злочинця дає можливість виділення відмінних один від одного факторів, які детермінують формування особистості злочинця, особливостей її генезису, визначення відмінних від суміжних понять рис. Але в даному дослідженні до вивчення процесу формування особистості злочинця застосовувався більш соціологічний підхід, який встановлює розвиток криміногенних якостей особистості шляхом впливу на неї соціальних факторів різних рівнів.



Ключові слова: особистість злочинця, часові межі особистості злочинця, генезис особистості злочинця, біологічні і соціальні фактори формування, негативна направленість особистості.

НАШІ АВТОРИ:
Ахмач Ганна Михайлівна – старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Биекенов Нурлан Амангелдинович – кандидат юридических наук, доцент, докторант Академии управления МВД России, подполковник полиции;

Герасименко Олена Костянтинівна – бакалавр права;

Данильченко Олена Валентинівна – старший викладач кафедри цивільно-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Достдар Руслана Миколаївна – кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Ємельянова Людмила Василівна – кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін, заступник директора з навчально-виховної роботи Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Зинченко Виктор Викторович – кандидат юридических наук, доцент, заведующий кафедрой гражданского и трудового права Карагандинского Государственного Университета им. Е.А. Букетова (Казахстан);

Игнатов Александр Вячеславович – кандидат юридических наук, исполнительный директор Российского общественного института избирательного права;

Какимжанов Мурат Турсынбаевич – кандидат юридических наук, доцент, полковник полиции, заместитель начальника кафедры административного права и административной деятельности ОВД Карагандинского юридического института МВД РК им. Б. Бейсенова, докторант Академии управления МВД России;

Кіщак Іван Теодорович – кандидат технічних наук, доцент, перший заступник начальника головного управління сільського господарства і продовольства Миколаївської облдержадміністрації;

Кльован Неля Василівна – старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Козаченко Олександр Васильович – кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Козляковський Петро Андрійович – кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри гуманітарних дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Коробочкіна Любов Леонідівна – викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Літвінова Юлія Юріївна – бакалавр права;

Лядов Эдуард Владимирович – кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры уголовного процесса и криминалистики Академия ФСИН России;

Оборотов Игорь Гариславович – викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Обручков Роман Іванович – викладач кафедри цивільно-правових дисциплін МНЦ ОНЮА;

Паліюк Василь Павлович – кандидат юридичних наук, заступник голови апеляційного суду Миколаївської області;

Піндера Міхал – доктор права, проректор Вищої школи економії і адміністрації, м. Битом, Польща;

Піндера Павел – аспірант Вищої школи економії і адміністрації, м. Битом, Польща;

Полещук Наталья Викентьевна – кандидат филологических наук, старший научный сотрудник Института языкознания имени Якуба Коласа НАН Беларуси;

Примак Татьяна Клавдиевна – кандидат юридических наук, доцент, докторант Академии управления МВД России;

Редкоус Владимир Михайлович – кандидат юридических наук, доцент, доцент кафедры конституционного и международного права Международной Академии бизнеса и Управления (г. Москва);

Сидоренко Олена Михайлівна – старший викладач кафедри кримінально-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА, здобувач кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії;

Сугацька Наталія Василівна – кандидат історичних наук, доцент кафедри цивільно-правових дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Терентьев Виктор Иванович – кандидат юридичних наук, доцент, директор Миколаївського навчального центру ОНЮА;

Шамес Йосип Аронович – кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Миколаївського навчального центру ОНЮА.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Схожі:

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconКорнєєв Ю.В. ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.docx [биография рабиновича кандидата в президенты]
Гусарєв С. Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні Задорожний Ю. А. Роль принципів права у формуванні повітряного...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconИємництва матеріали всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційного простору» київ 2017 р
...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФондова лекція з історії держави та права України Тема ідпу як наука та навчальна дисципліна. Державно-правовий розвиток України княжої доби Навчальний час 2 години

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon"Основні школи кримінального права"
Наука кримінального права пройшла великий історичний шлях розвитку. На цьому шляху суттєво змінювалися погляди на основні категорії...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально економічного, суспільно-політичного
Людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України та сталого розвитку суспільства І держави
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПояснювальна записка морально-духовне становлення дітей, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави
Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПрограма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
Програма та плани семінарських занять з курсу “Історія держави І права зарубіжних країн”/ укладачі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка