Сучасні тенденції розвитку держави та права україни



Сторінка5/22
Дата конвертації16.03.2018
Розмір4.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Ключові слова: кримінально-правова політика; кримінально-правові заходи; антроподіцея; юридична особа як суб’єкт злочину; медіація; кримінальна відповідальність.

УДК 34(091)(37)



Достдар Руслана Миколаївна

РЕЦЕПЦІЯ ВІЗАНТІЙСЬКОГО ПРАВА У СУЧАСНОМУ СПАДКОВОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Методологічною основою обрання напрямів сучасних наукових розвідок рецепції права є ідеї про позачасову цінність римського права; неодноразовість його рецепцій; іманентну властивість цього феномена для європейських цивілізацій; необхідність розрізняти форми, види і типи рецепції права, зумовлені особливостями цивілізаційного розвитку у певному місці і часі.

Важливе місце зараз займають проблеми рецепції права і розвитку традиції приватного права в Україні. При цьому дослідники зосереджують увагу на з’ясуванні впливу (рецепції) римського права в Україні після набуття незалежності, знову не приділяючи значної уваги візантійському праву.

Закон у нас ішов від життя, від його вимог, а не від вимог юридичної науки, яка розвивається. У цьому принципова різниця між законодавчим процесом у нас і на Заході [1, с. 128]. Тому сучасний процес правотворчості в Україні робить особливо актуальним дослідження проблеми впливу візантійського права на сучасне законодавство України.

Таким чином, формування в Україні самостійної національної правової системи є наслідком одержання нею незалежності, служить одним з важливих показників її державного суверенітету. Затвердження цієї системи відбувається в єдиному правовому просторі континентальної Європи. Правовий фундамент, закладений за період незалежності України як держави з перехідною економікою, дозволяє стверджувати, що вона входить до складу романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.

Протягом XX ст. три рази відбувалося ламання правової системи України, яка входила до складу Росії: Царська Росія, Радянський Союз, трансформація до ринкових відносин. Кожен із цих етапів супроводжувався різким запереченням того, що було привнесено (запозичене по горизонталі).

Аналіз цивільних законодавств, які діяли на території сучасної України протягом всієї історії його розвитку, показує, що одним із найбільше „популярних” у плані запозичення візантійських інститутів було шлюбно-сімейне право. Речове і зобов’язальне право рецепіювало більшою мірою інститути римського приватного права. Але, спадкове право, вірніше його регулюючі норми, ще з давніх часів, майже не змінилися. Пояснити таку універсальність греко-римського приватного права можна зв’язком створюваних законодавчих актів із попередніми, за винятком деяких, де перші служили доповненням або поясненням, обмеженням або скасуванням других.

Більше тисячі років ми вдаємося до допомоги римського (греко-римського) приватного права і таке звертання цілком зрозуміле. Це звертання до зразка, до соціально-культурної моделі права, що допомагає в порівняльному аналізові розвитку правових систем. Останнім часом спостерігається тенденція впровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів, які також містять значне число рецепійованих інститутів як римського, так і візантійського приватного права.

Наступність і запозичення у праві України розкривають проблему його суперечливого становлення, збереження традицій і одночасно введення новацій у результаті взаємодії з іноземним, європейським і міжнародним правом. Необхідно розрізняти основну, ведучу лінію наступності в широкому розумінні – діахронну (між етапами розвитку права) і побічну, допоміжну – синхронну (між національним і іноземним правом) [2]. У рамках цих двох тісно взаємозалежних напрямків наступності можливі різні варіанти: рецепція (глобальне запозичення), правова акультурація (запозичення прогресивних елементів у галузі правової культури). Їхніми результатами є традиції і новації у праві. Способи (форми) здійснення запозичення через міжнародне право – уніфікація (модельні акти), гармонізація й імплементація.

Однак запропонована концепція наступності і запозичення в праві ґрунтується на сучасному підході до типології правових систем, на розгляді багатобічної наступності і запозичення в національному праві завдяки сприйняттю норм і принципів не тільки з власного правового минулого, але і прогресивних елементів із сучасних правових систем. Кожен із двох напрямків перенесення правового матеріалу до правової системи, що формується, має свої особливі риси, іменується різними термінами, а разом вони складають властивості національної правової системи, її унікальність.

Національне право мало свої специфічні риси вже у народів, які утворилися до формування нації. Тому право кожної сучасної держави має неповторну своєрідність, закладену попереднім розвитком. Українське право можна теж назвати національним, тому що, незважаючи на відсутність стабільної власної держави, що поєднує український народ (націю), воно зберегло свої характерні риси протягом століть.

У Східній Україні, що склала частину Росії, переважали елементи східної правової культури, у Галичині – західної. Західноукраїнські землі (Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття) входили до складу декількох держав з різним юридичним статусом, більшість із яких до кінця XVIII ст. потрапили під владу Австрійської імперії, що вжила заходів до уніфікації права шляхом заміни польського законодавства на австрійське. Рецепція римського і візантійського права відіграла вже тоді визначальну роль у цьому процесові.

У новому Цивільному кодексі України (2003) міститься багато нових інститутів, запозичених з римського приватного права, зокрема, із речового права (сервітути, емфітевзис і т.д.), зобов’язального (утримання) – незаслужено забуті за радянських часів і важливі за своєю суттю. Можна з упевненістю стверджувати, що національне цивільне право взаємодіє з римським приватним правом у всіх напрямках, впливаючи на правотворчість і на формування загальної правової культури. Однак, незаслужено забуте візантійське право (у тому числі і право Еклоги), яке вплинуло і зберегло свої принципові підходи в сучасному сімейному і спадковому законодавстві України, також заслуговує на пильну увагу вчених-юристів. Хоча проблема співвідношення візантійсько-правових норм, які знаходяться в Еклозі, з цивільно-правовими нормами цивільного законодавства України 2003 р. є не з легких через значний часовий відрізок, що розділяє їх, однак з упевненістю можна стверджувати, що, не норми, але, деякі тенденції і принципові підходи, характерні Еклозі VIII ст., продовжують діяти в нашому законодавстві і донині.

Ступінь впливу візантійської Еклоги на сучасні інститути сімейного та спадкового права України, з урахуванням вищевикладених обставин може відноситися не до правових положень, як таких, а до правових основ, принципів, концептуальних підходів Еклоги, що мають місце й у сучасному цивільному законодавстві України, а саме у галузі сімейних та спадкових правовідносин.

Вплив цивільно-правових положень Еклоги був латентним, оскільки рецепція візантійського права до кінця XX століття мала частковий, прихований характер деяких положень та ідей візантійського приватного права у сімейних та спадкових правовідносинах.

Сучасний процес правотворчості в Україні робить особливо актуальним дослідження проблеми впливу візантійського права на правові системи, які існували на території сучасної України, так і на сучасне законодавство нашої держави.

Останнім часом спостерігається тенденція впровадження у вітчизняну правову систему міжнародно-правових стандартів, які також містять значне число рецепійованих інститутів як римського, так і греко-римського приватного права. Наступність і запозичення у праві України розкривають проблему суперечливого становлення цього правотворчого процесу, збереження традицій і одночасно введення новацій у результаті взаємодії з іноземним, європейським і міжнародним правом; сприйняття норм і принципів не тільки з власного правового минулого, але і прогресивних елементів із сучасних правових систем.

Сучасні інститути сімейного та спадкового права в Україні перебувають у стадії перебудови, яка здійснюється за умов послідовного, комплексного, системного реформування правової системи України в цілому. Зрозуміло, що будь-які заходи у рамках правової реформи слід починати з удосконалення основоположних джерел, керівних ідей усього права, тобто з принципів права. Це дасть змогу покращати право в Україні загалом. Принципи насамперед консолідують правотворчість, надають внутрішньої цілісності діючій правовій системі, гарантують реалізацію прав і інтересів громадян.

Принципи права взагалі, і принципи сімейного та спадкового права, зокрема, є критерієм оцінки права і методологічною основою його подальшого удосконалення, тому що саме на засадах принципів оцінюють рівень і ефективність реалізації права, його пізнають і поліпшують. Однак, принципи права створюються і існують не лише завдяки правотворчості, вони насамперед існують у людській свідомості як найзагальніші уявлення про добро і зло, справедливість і несправедливість, повагу і неповагу. Принципи права – це продукт людської діяльності, вони є соціальними явищами, основними джерелами яких виступають політика, ідеологія, мораль, соціальне життя.

Принципи права – це явища, що не тільки пов’язують право з політикою, економікою, духовним життям суспільства, але і забезпечують єдність різних власне правових процесів, форм, теорій, ідей і концепцій, понятійно-категоріальних рядів [3, с. 3]. Ці найбільш загальні ідеї допомагають зрозуміти правову систему тієї чи іншої країни або окремих її інститутів.

Принципи права – продукт людської діяльності, вони є соціальними явищами – як за джерелом походження, так і за змістом: їхнє виникнення зумовлене потребами суспільного розвитку, в них відображаються закономірності суспільного життя.

Цивілістична наука постійно приділяє увагу питанню дослідження принципів цивільного права. Актуальність цієї проблематики визначається тим, що принципи розглядаються як фундаментальні поняття, що визначають зміст, соціальне призначення права, тобто мова йде про ідейні основи правового регулювання.

Сучасні зміни в правовій системі України значно розширили діапазон індивідуального вибору суб’єктів, що саме по собі є необхідним елементом якої б те не було волі. У цьому зв’язку трансформації піддається як цивільне право в цілому, так і сімейне і цивільне право, що наповняються новим змістом.

Особливу роль у формуванні принципів сімейного та спадкового права в законодавствах, які діяли на території сучасної України, мала мораль, яка базувалася на християнських канонах порядності та справедливості. Тому без загального усвідомлення категорій гідності, справедливості, не може бути істинної законності у нашому суспільстві.

Принципи сімейного та спадкового права України, яке ми відносимо до романо-германської правової сім’ї – це принципи приватного права, яке регламентує правовий статус особистості, приватну власність, спадкування і т. ін. Сімейне та спадкове право – це інститути, побудовані на принципах: автономії; добровільності; юридичної рівності; диспозитивності; загального дозволу; правового захисту приватного інтересу та ін.

Вітчизняний і міжнародний правовий розвиток свідчить про те, що доцільним є дослідження проблематики генезису принципів права і його інститутів. Проблема наукового дослідження процесу формування, становлення, сутності принципів права допомагає у подальшому процесі створення права, його реалізації й охорони.

Збереження, засвоєння і використання цивільно-правових візантійських положень протягом усієї історії нашої держави, починаючи з IX ст., привело не тільки до залишення елементів минулого в сучасній правовій системі, але і додало їм нової якості в умовах, що змінилися.

Однак, незважаючи на перераховані обставини, зробимо спробу вичленити візантійський елемент у сучасному цивільному та сімейному законодавстві України і знайти ті правові тенденції, що характерні праву Еклоги. Але, прийдеться визнати, що ступінь цього впливу, з урахуванням вищевикладених обставин, може відноситися не до правових положень, як таких, а до правових основ, принципів, концептуальних підходів Еклоги, що мають місце й у сучасному цивільному законодавстві України, а саме в галузі сімейних та спадкових правовідносин.

Інститут спадкового права – це один з найдавніших найскладніших та найцікавіших інститутів цивільного права з наукової точки зору. В цьому інституті відбиваються економічні, політичні, соціальні аспекти життя суспільства, родинні й шлюбні відносини. Це інститут права, який був і є актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів людини.

Такий інтерес науки до питань спадкування природний, тому що у процесі свого життя людина здебільшого накопичує певну кількість матеріальних благ і цінностей, якими вона бажає задовольнити не лише свої потреби, а й потреби своїх рідних і близьких. Адже норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних людині прав та обов’язків у разі її смерті.

На сьогоднішній день стрункої системи принципів цивільного права ще не існує. У науці цивільного права для класифікації принципів використовується той же критерій, що й у загальній теорії держави і права. Разом з тим, сьогодні найбільш поширений розподіл принципів права на загально правові, міжгалузеві, галузеві і принципи окремих правових інститутів.

Оскільки для цивільного права характерне виділення підгалузей права, то можливо і виділення підгалузевих принципів. В основі даної класифікації лежить сфера дії цих принципів. Так до підгалузевих принципів можна віднести принципи: права власності; договірного права; зобов’язального права; позадоговірного права; житлового права; авторського права; спадкового права.



Єдиного і однозначного переліку принципів спадкового права в цивілістичній науці не існує. Тому, на нашу думку, до принципів спадкового права відповідно до Цивільного кодексу України можна віднести:

  • принцип забезпечення прав та інтересів обов’язкових спадкоємців з метою використання спадкового майна для забезпечення непрацездатних родичів і чоловіка (жінки) померлого. В межах цього принципу законодавством встановлено ряд положень, які спрямовані на захист так званих обов’язкових спадкоємців і які мають пріоритет над правилами, встановленими самим спадкодавцем;

  • принцип сімейно-родинного характеру спадкування, який враховує не тільки дійсну, а й припустиму волю спадкодавця і полягає у тому, що якщо спадкодавець не залишить заповіт, то закон встановлює коло спадкоємців і порядок спадкування з урахуванням припустимої волі спадкодавця – до спадкування закликають найближчих особі спадкодавця людей;

  • принцип універсальності спадкового правонаступництва, який полягає у тому, що акт прийняття спадщини поширюється на все спадкове майно, не залежно від того, в кого воно знаходиться, і що якісь об’єкти з спадщини не відомі спадкоємцю в момент прийняття спадку;

  • принцип визнання права спадкування за законом предметів домашньої обстановки за належними спадкоємцями;

  • принцип свободи заповіту. Цей принцип тісно пов’язаний із загально цивільним принципом диспозитивності цивільно-правового регулювання і означає, що спадкодавець може розпорядитися своїм майном на випадок смерті, склавши заповіт, або взагалі цього не робити. У заповіті він може визначити як спадкоємців будь-яких суб’єктів цивільного права, поділивши між ними на свій розсуд майно, що йому належить. Складання заповіту, як і його скасування – це виключна воля спадкодавця, і ніхто не має права примусово впливати на його дії;

  • принцип рівності спадкових часток при спадкуванні за законом;

  • принцип свободи вибору у спадкоємців, яких закликають до спадщини. Цей принцип передбачений у диспозитивних нормах спадкового права, які надають свободу волевиявлення не тільки спадкодавцям, а й спадкоємцям, які можуть прийняти спадщину або відмовитися від неї з різних міркувань;

  • принцип охорони основ правопорядку і моралі, інтересів спадкодавця, спадкоємців, інших фізичних і юридичних осіб щодо спадкування;

  • принцип охорони самої спадщини від будь-яких противоправних посягань;

  • принцип матеріально-забезпечувального призначення спадкування. Суть цього принципу в тому, що перехід прав та обов’язків від спадкодавця до спадкоємців має ціль забезпечити задоволення матеріальних інтересів спадкоємців і кредиторів спадкодавця. І навіть те, що згідно зі ст. 1301 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, відповідає за борги спадкодавця, не ставить його в невигідне та скрутне становище, оскільки відповідно до цієї статті така відповідальність спадкоємця обмежується розміром дійсної вартості спадкового майна.

Спадкування відноситься до тих інститутів цивільного права, що почали своє формування за давніх часів історії людства і пройшли довгий шлях еволюції.

Спадкове право належить до найбільш стабільних розділів цивільного права. Основні поняття спадкового права з’явилися ще в римському праві, пізніше вони були відтворені цивільним правом нових народів і дотепер лежать в основі спадкового права більшості сучасних правових систем.

В сучасному спадковому праві за Цивільним кодексом України ми однак можемо простежити відгомони й греко-римських положень.

У наш час продовжує діяти принцип, характерний візантійському праву після III ст., у тому числі й Еклозі – це принцип когнацького споріднення, тобто споріднення по крові, як кращий при визначенні прав на спадщину (глава 86 ЦК України).

Порядок спадкування за римським правом було реформовано в Новелах Юстиніана 118 (543 р.) і 127 (548 р.). Усіх потенційних спадкоємців за законом було розподілено Юстиніаном на п’ять класів, встановлювалась черговість допуску до спадкування, та було можливим наступництво між спадкоємцями різних класів і ступенів. У випадку неприйняття спадщини жодним із спадкоємців за законом, майно спадкодавця не ставало виморочним і до спадкування закликався черговий за ступенем родич. Таким чином, було остаточно підтверджено наступництво між класами й ступенями в одному і тому ж класі спадкоємців. У сучасному спадковому праві України принцип наслідування за законом, на відміну від Цивільного кодексу 1963 року теж було реформовано, однак за взірець скоріше було узяте спадкове право Юстиніана, ніж більш пізніші візантійські норми, в тому числі й Еклога. Так, глава 86 ЦК (ст.ст. 1261 – 1265) України містить п’ять черг спадкоємців за законом. Еклога ж у свою чергу розрізняла сім послідовних класів спадкоємців за законом (Титул VI Еклоги). До першого класу за Еклогою та за Цивільним Кодексом України входять всі родичі по низхідній лінії, у тому числі й зачаті за життя спадкодавця, та народжені після його смерті (ст. 1261 ЦК України, Титул V Еклоги), однак Цивільний Кодекс України до цієї черги включає того з подружжя, хто пережив, і батьків. До другої групи спадкоємців за Еклогою входили батьки. В другу чергу за Цивільним Кодексом України і до третьої групи за Еклогою входять рідні брати і сестри, а також дід та баба, як із боку батька, так із боку матері. Далі порядок наслідування різко відрізняється. Так, третя черга за ЦК України – рідні дядько та тітка, четверта – інші особи, які проживали зі спадкоємцем більше ніж 5 років; п’ята – інші родичі до шостого ступеня споріднення та утриманці спадкодавця, які не були членами його родини. За Еклогою до четвертої групи входили неповнорідні брати та сестри; до п’ятої – всі інші родичі; до шостої – дружина спадкодавця; до сьомої – фіск. Як бачимо з вищесказаного на черги спадкоємців за законом у новому Цивільному кодексі України більш вплинули норми права Юстиніана, ніж досліджуваної Еклоги. Однак, ми можемо виділити принципи спадкового права, які продовжують існувати й у сучасному спадковому законодавстві – це принцип черговості спадкодавців; усунення попередньою чергою спадкоємців наступної, а також принцип рівності часток спадкової маси у спадкоємців однієї черги.

Тенденція рівняння прав спадкоємців незалежно від статі, що з’явилася у праві Еклоги, також відлунює у сучасному спадковому праві.

Заслуговують на увагу, на думку авторки, положення Еклоги, де батьків, які пережили своїх дітей, як спадкоємців за законом, віднесено до наступної черги. Цей концептуальний підхід буде доречно застосувати в сучасному спадковому законодавстві України, де батьки спадкодавця виділялися б в окрему другу чергу спадкоємців за законом, у випадку, якщо у спадкодавця залишилися живі неповнолітні чи непрацездатні діти; і залишалися б спадкоємцями першої черги, якщо у спадкоємця таких дітей немає, чи вони були мертві на час відкриття спадщини. Виключення з кола спадкоємців першої черги батьків дозволило б збільшити розмір частки дітей спадкодавця, і давало б їм більше можливості краще улаштувати своє життя як нащадків – продовжувачів роду. Подана пропозиція зовсім не має на увазі якесь обмеження прав батьків, які пережили своїх дітей, загалом, спадкодавець може передбачити їх як спадкоємців першої черги, у випадку, коли його діти будуть на момент відкриття спадщини живими, за заповітом.

Порядок спадкування подружжя одне після одного в теперішній час обумовлюється тривалістю шлюбу до моменту смерті одного з подружжя. Звідси випливає і нині існуюче положення, що розірвання шлюбу усуває право законного спадкування того з подружжя, хто пережив, у майні померлого [6,с.48]. За Еклогою ж дружина призивалася до спадкування в останню чергу. У тому разі коли її не були в живих, все майно вважалося виморочним і переходило у фіск (Титул VI Еклоги). Можна стверджувати, що і тут відобразився такий принцип Еклоги, як рівність чоловіка та дружини у майнових правах, хоча прямого запозичення немає. Еклога у своїх положеннях стосовно спадкування не передбачає дружину в якості спадкоємця першої черги, однак можемо стверджувати, що концепція майнової рівності подружжя, яка властива саме Еклозі порівняно з іншими законодавчими пам’ятниками тієї пори, в загальному змісті, відлунює у сучасних положеннях інституту спадкування України.

Цивільним кодексом України передбачаються випадки, коли спадкоємці, що пережили спадкодавця, тим не менше усуваються від права на спадкування. Уведення норм стосовно недостойних спадкоємців обумовлене як самою сутністю спадкового права, так і вимогами моралі нашого суспільства. Стаття 1224 нового Цивільного Кодексу досить вдало розкрила коло підстав для безумовного усунення від права спадкування. Згідно з нею не можуть спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести зміни або скасувати його, і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Таке ж положення зустрічаємо і в Титулі V Еклоги, де батьки не включали до спадкування дітей, або одного з них, якщо „...діти ображали своїх батьків або завдавали їм удари іншого характеру”.

Не мають права на спадкування за законом за сучасним законодавством батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом (ч. 3 ст. 1224 ЦК). За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 5 ст. 1224 ЦК). За Еклогою такий випадок усунення від спадкування теж мав місце: „Якщо хтось має... сина, який завдав батькам якоїсь образи... і залишив їх у старості без турботи про них, і чужа людина взяла на себе турботу про них...вона стає нащадком”.

Випадки усунення від спадщини передбачалися й у раніше діючому законодавстві. Однак тепер, по-перше, був уточнений характер дій, які могли б служити підставою до визнання спадкоємця негідним: такі дії повинні бути навмисними. Осуд за необережне вбивство до усунення спадкоємця від спадщини не приведе. По-друге, розширене коло обставин, за яких спадкоємці усуваються від спадщини, відповідні дії враховуються і тоді, коли вони намагалися бути покликані до спадщини, або збільшити спадкову частку не тільки самого негідного спадкоємця, але й інших осіб. Виходячи зі змісту зазначеної статті, можна дійти висновку, що під іншими особами, які закликаються до спадщини, маються на увазі особи, до спадщини яких у негідних спадкоємців повинна бути зацікавленість. І нарешті, по-третє, маються на увазі не тільки завершені дії, які призвели до певного результату, але і незавершені (наприклад, замах на вбивство) [7, с. 23].

Принцип свободи заповідальних розпоряджень продовжує діяти і в сучасному спадковому законодавстві України. Так, спадкодавець може розпоряджатися своїм майном на свій розсуд. Однак є і виключення – про обов’язкову долю, яка у іншому ліпшому разі, незалежно від змісту заповіту надається недієздатним спадкоємцям за законом першої черги (ст. 1241 ЦК України).

Правило про обов’язкову частку спадщини осіб, інтереси яких повинні були б бути порушені в заповіті, іншим виглядає в новому законодавстві – однак і дотепер застосовується. Так, за Еклогою обов’язкова частка дітей визначена в розмірі однієї третини спадщини і навіть половини його, якщо дітей було більше чотирьох (Титул V Еклоги) [8, с. 79–80]. А за новим Цивільним Кодексом України це правило діє, однак трохи з іншим змістом і іншою санкцією. Так, ст. 1241 ЦК України до осіб, що мають право на обов’язкову частку у спадщині, крім неповнолітніх дітей відносить і непрацездатних: повнолітніх дітей, удову (удівця), батьків спадкодавця. Розмір же обов’язкової частки складає половину частки, що належала б їм у випадку спадкування за законом.

Залишився не витребуваним у сучасному законодавстві й інститут дарування на випадок смерті (ст. 717 ЦК, Титул IV Еклоги). Звичайно, якби інститут зажиттєвого дарування мав місце у вітчизняному законодавстві, то він досить суттєво обмежував би права спадкоємців на належну їм частку у спадщині. Останні являють собою безоплатні майнові надбання, зроблені спадкодавцем певній особі, яка закликається до спадкування: придане дітям, дарунок на заведення господарства, тощо [9, с. 100].

Отже, можемо зробити висновок, що збереження, засвоєння і використання цивільно-правових візантійських норм протягом усієї історії нашої держави, починаючи з IX ст., привело не тільки до залишення елементів минулого в сучасній правовій системі, але і додало їм нової якості в умовах, що змінилися.

Аналіз цивільного законодавства протягом всієї історії його розвитку показує, що одним із найбільш сталих інститутів цивільного права України був інститут спадкового права, який рецепіював значну кількість концептуальних положень римського та візантійського цивільного права.

Вітчизняний і міжнародний правовий розвиток свідчить про те, що доцільним є дослідження проблематики генезису принципів права і його інститутів. Проблема наукового дослідження процесу формування, становлення, сутності принципів права допомагає у подальшому процесі створення права, його реалізації й охорони.

Література:


  1. Новицкая Т. К вопросу о так называемой рецепции римского права в России // Вестник Московского университета, 2000. – №3. – С.121 –134.

  2. Авраменко Л.В. Преемственность и заимствование в праве (общетеоретические аспекты): Дис…канд. юрид. наук – Х.,2000.

  3. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія.– К.: Юрінком Інтер, 1998. – 208 с.

  4. Цивільний кодекс України: коментар. – Одеса: Юрид. л-ра, 2003.

  5. Эклога. Византийский законодательный свод VIII в., ком. и ввод. слово Е.Э.Липшиц. – М.: Наука,1965.

  6. Васильченко В. Можливість рецепції стародавнього римського порядку спадкування за законом у сучасному спадковому праві України // Право України, 1997. – № 5. – С.46-49.

  7. Ярошенко К. Новое законодательство о наследовании // Хозяйство и право, 2002. – № 2. – С.20 39.

  8. Еклога от Н.П. Благоев // Университетска библиотека. – № 122.– София, 1936.

  9. Васильченко В. Особливості спадкового правонаступництва в цивільному праві // Право України, 2001, – № 11. – С.98-103.


АНОТАЦІЯ

У статті звертається увага на те, що відголоси греко-римських постанов можемо помітити й у сучасному спадковому праві. Так, продовжує діяти принцип когнацького споріднення, тобто споріднення по крові, як кращий при визначенні прав на спадщину; тенденція рівняння прав спадкоємців незалежно від статі, що з'явилася у праві Еклоги, продовжує діяти й у сучасному спадковому праві; черговість допуску до спадкування; наступництво між спадкоємцями різних класів і ступенів; усунення попередньою чергою спадкоємців наступної, а також принцип рівності часток спадкоємців у межах черги; принцип усунення від права на спадкування. Уведення норм стосовно недостойних спадкоємців обумовлене як самою сутністю спадкового права, так і вимогами моралі нашого суспільства.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconКорнєєв Ю.В. ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.docx [биография рабиновича кандидата в президенты]
Гусарєв С. Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні Задорожний Ю. А. Роль принципів права у формуванні повітряного...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconИємництва матеріали всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційного простору» київ 2017 р
...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФондова лекція з історії держави та права України Тема ідпу як наука та навчальна дисципліна. Державно-правовий розвиток України княжої доби Навчальний час 2 години

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon"Основні школи кримінального права"
Наука кримінального права пройшла великий історичний шлях розвитку. На цьому шляху суттєво змінювалися погляди на основні категорії...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально економічного, суспільно-політичного
Людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України та сталого розвитку суспільства І держави
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПояснювальна записка морально-духовне становлення дітей, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави
Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПрограма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
Програма та плани семінарських занять з курсу “Історія держави І права зарубіжних країн”/ укладачі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка