Сучасні тенденції розвитку держави та права україни



Сторінка6/22
Дата конвертації16.03.2018
Розмір4.38 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Ключові слова: спадкове право; право Еклоги; черговість допуску до спадкування; наступництво між спадкоємцями; недостойність спадкоємців.

УДК 349.41



Кіщак І.Т.

ГЕНЕЗИС ОРЕНДНИХ ВІДНОСИН В АПК МИКОЛАЇВЩИНИ

Здійснення трансформаційних процесів у сфері АПК у державі дозволило нині сформувати земельні відносини ринкового типу, розвинути майнові відносини у сільськогосподарських формуваннях усіх форм власності, сформувати сектор фермерських господарств, розширити землекористування в особистих підсобних господарствах населення. Ситуація, що склалася в сільському господарстві, стала основою, яка визначатиме весь характер сільськогосподарського виробництва на найближчу перспективу.

Головну роль в проведенні реформ на селі відіграло прийняття Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо реформування аграрного сектора економіки” (03.12.1999 р., №1529). Необхідність прийняття цього документа зумовлена тим, що нормативні акти, які були прийняті в 90-х роках, практично не забезпечували здійснення належних правовідносини сільськогосподарської діяльності в ринковому середовищі та потребували їх нормативно-правового регулювання. Заходи, передбачені в ньому, по-перше були спрямовані на відродження почуття власника землі та майна, створення ефективних структур господарювання і по-друге в нормативному плані надали аграріям механізм реалізації права власності на землю та майно. М.Чечетов зазначає, що в умовах системозмінюючих трансформацій зростає роль держави як системи організації суспільної влади, основною функцією якої є створення умов для суспільного розвитку [4, с. 4-13]. Тут економічне підґрунтя цього розвитку складають відносини власності, які дістали адекватне нормативно-правове забезпечення у сфері АПК.

Розгляд питання нормативно-правового забезпечення орендних відносин у царині потребує виділення їх складових: орендні відносини щодо використання земель сільськогосподарського призначення та орендні відносини щодо використання майна, призначеного для забезпечення здійснення ефективної господарської діяльності.

Основним нормативним актом у сфері земельних відносин є Земельний Кодекс України (2001 р.) Його завданням є регулювання цих відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Земельний Кодекс України містить детальний механізм здійснення операцій із земельними ділянками та земельними частками, відповідає вимогам ринкової економіки та цивілізованого суспільства і водночас зберігає соціальну спрямованість. Кодекс встановлює, що земля сільськогосподарського призначення може знаходитися у приватній власності тільки громадян України, використання землі здійснюється головним чином на умовах оренди та права власності на землю.

Відповідно до Закону України "Про власність" (1991 р., в редакції 1993 р.) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для: ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва. Громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування, обміну та при приватизації державних підприємств. Нині ж суб’єктами права власності на землю є держава, громадяни та територіальні громади, державні сільськогосподарські підприємства – мають землю у постійному користуванні.

Закон України "Про оренду землі" (1998 р., в редакції 2003 р.) визначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст.1). Закон унормовує правові засади оренди землі, об’єкти та право оренди землі, поняття "орендодавець" та "орендар", "договір оренди землі", орендної плати за землю. Поряд з цим Закон передбачає права та обов’язки орендарів та орендодавців, захист їх прав та відповідальність сторін за невиконання зобов’язань за договором оренди землі.

Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (2003 р.) визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками.

Справляння плати за землю, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України "Про плату за землю" (1992 р.). Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю – це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29.01.2001 №62 постановив: "Вважати завершення реформування аграрного сектора економіки на засадах приватної власності невідкладним завданням органів виконавчої влади" (п.1) та зобов’язав їх протягом 2001 року здійснити комплекс організаційних заходів, спрямованих на практичну реалізацію на місцях забезпечення майнових прав селян шляхом утворення комісій з організації вирішення майнових питань і обов’язкове "забезпечення вільного здійснення права власності на паї (землю та майно), зокрема передачі паїв в оренду з виплатою орендної плати в розмірі не менше одного відсотка вартості паю...".

Указом Президента України "Про внесення змін до статті 1 Указу Президента України від 2 лютого 2002 року №92" (від 13 вересня 2002 року, №830) визначено, що одним з пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки є забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення , земельних часток (паїв) у розмірі не менше 1,5 % визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки , земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) (04.02.2004 р. №122) затверджено "Порядок організації робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв)", які визначають процедуру розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації територій земельних часток (паїв).

Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типового договору оренди землі" ( від 03.03.2004 р. №220 зі змінами 2006 р.) затверджено Типовий договір оренди землі, який обумовлює предмет договору, об’єкт оренди, орендну плату, права та обов’язки орендодавця і орендаря та інші складові.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 28.02.2001 р. №177 затверджено "Методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств , у тому числі реорганізованих", "Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення", "Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки", зобов’язано обласні і районні державні адміністрації сприяти діяльності комісій з організації вирішення майнових паїв та вирішити питання щодо виготовлення свідоцтв про право власності на майновий пай.

Значну питому вагу серед підзаконних актів нормативно-регуляторного значення у сфері майнових відносин займають накази Міністерства аграрної політики України. Основними з них є такі.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Тимчасового положення про комісію з організації вирішення майнових питань , що виникають в процесі реформування аграрного сектора економіки" від 6.02.2001 №15.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Рекомендацій щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства" від 7.02.2001 №16.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" від 14.03.2001 р. №62.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов’язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств" від 14.03.2001 р. №63.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Методики обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих" від 29.03.2001 р. №85.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Рекомендацій щодо обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих" від 29.03.2001 р. №86.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Рекомендацій щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організації управління таким майном" від 6.04.2001 р. №96.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про заходи Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній власності та Тимчасового положення про фонд відтворення орендованих основних засобів" від 9.04.2001 р. №97.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Рекомендацій щодо врегулювання інвентаризаційних різниць майна пайового фонду при вирішенні майнових питань" від 25.05.2001 р. №140.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Методики визначення залишкового ресурсу використання пайового фонду реформованих сільськогосподарських підприємств і визначення оптимальних термінів оформлення договорів оренди майнових паїв по кожному підприємству" від 25.05.2001 р. №142.

Наказ Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Рекомендацій з уточнення вартості майна, що складає пайові фонди членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих та форм документів для розрахунку уточненого фонду та його структури" від 21.06.2001 р. №174.

Спільними роз’ясненнями Міністерства аграрної політики України та Міністерства юстиції України визначено єдину нотаріальну практику видачі свідоцтв про право на спадщину та посвідчення угод, предметом яких є майнові паї (від 06.09.01 №37-25-1-12/4842).

Розпорядженням голови Миколаївської облдержадміністрації "Про забезпечення виконання Указу Президента України від 27 серпня 2002 року №774/2002 "Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення (30.09.2002 р. №510-р) затверджено відповідні заходи по забезпеченню виконання зазначеного Указу Президента України , які спрямовані на підвищення рівня захисту майнових прав населення в умовах реформування аграрного сектора економіки, поліпшення інвестиційного клімату в ньому, стимулювання збереження та раціонального використання майнових комплексів сільськогосподарських підприємств.

Проблема подальшого розвитку земельно-майнових орендних відносин ускладнюється тим, що вони мають суттєві недоліки, у тому числі щодо їх нормативно-правового та організаційного забезпечення, а також рівня і структури орендної плати. Це зумовлює об’єктивну необхідність удосконалення земельно-майнових орендних відносин, невідкладного виведення їх на значно вищий рівень, або по іншому, їх системної розбудови [5], на основі використання у практиці найкращих відповідних здобутків , що мають місце в країні, а також поглибленого дослідження наукових складових розв’язання проблеми.

Тут слід привернути увагу до таких категорій, які , наскільки відомо, поки що не одержали належного науково-прикладного розкриття. До них, серед інших, належать функції земельної (сільськогосподарські угіддя, рілля) та майнової (виробничі та обслуговуючі приміщення, матеріально-технічні ресурси) оренди, знання і вміле застосування яких сприятиме ефективному розвитку земельно-майнових орендних відносин.

Розуміння земельно-майнових орендних відносин повинно базуватися на сприйнятті їх як системи конкретно-цільових функцій. Кожна з них не просто діє в таких відносинах, а проявляє властивий їй потенціал, який, в свою чергу формує частку кінцевого результату оренди землі та майна в конкретних умовах .
Таким чином формується і проявляється синергічний ефект земельно-майнових орендних відносин. Л. Антіпова визначальними функціями земельно-орендних відносин вважає такі: соціальна, партнерська, економічна, організаційна, підприємницька, психологічна [1, с.96-100].

Враховуючи широкий спектр цільових функцій земельно-майнових відносин доцільно розглянути в першу чергу соціальну та економічну. Функцію соціальних відносин орендодавці та орендарі, при укладанні договору оренди, набувають статусу суб’єктів не тільки земельно-майнових орендних , а й, передусім, і це є найважливішим, - соціальних відносин. Вони стають взаємозацікавленими соціальними партнерами виробничих і соціально-економічних відносин. Суб’єкти земельно-майнових орендних відносин – орендодавець і орендар - повинні бути не просто заінтересовані в укладанні договорів оренди та його дотриманні, а й протягом всього її періоду сприяти одержанню передбачених в договорах оренди результату.

Одним із важливих аспектів надійності взаєморозуміння соціальних партнерів по земельно-майнових орендних відносинах залишається відповідальність орендаря за вміле використання орендованої землі і підтримання її продуктивної сили та ефективне використання матеріально-технічних ресурсів. Як показує досвід, цьому сприяє укладення договорів оренди на тривалі строки. Якщо ставлення орендодавця до вмілого і бережливого використання, наприклад, землі повною мірою , умовно кажучи, відділене від орендаря, бо він не взмозі здійснювати відповідний контроль, то найповніше розуміння орендарем інтересів орендодавця проявляється через повноту і своєчасність розрахунків орендаря за передану йому в оренду землю. Винятково важливою складовою соціальної функції земельно-майнових орендних відносин слід вважати також орієнтацію на поступове підвищення орендної плати за землю в сукупному доході орендодавця.

Економічна функція оренди землі та майна полягає в тому, щоб забезпечити життєво економічні потреби всіх суб’єктів земельно-майнових орендних відносин через реалізацію ефективного господарювання на землі та раціонального використання майна з метою одержання на кожному етапі таких соціально-економічних результатів, які б задовольнили потреби як власника (орендодавця), так і користувача (орендаря).

Організаційні заходи та нормативно-правове забезпечення проведення аграрної реформи створили певні умови розвитку ринкових відносин на селі, нових агроформувань, які у своїй виробничій діяльності використовують земельні та майнові паї, останні передані їм в оренду колишніми членами колективних сільськогосподарських підприємств. Станом на 01.01.2008 р. 200,5 тис громадян Миколаївської області набули право на земельну частку (пай) та 199,5 тис. отримали відповідний сертифікат. Оформлено 191,2 тис. державних актів на право власності на земельну ділянку взамін сертифікатів та 181,6 тис. громадян отримали державні акти. Середній розмір земельної частики (паю) складає 6,9 умовних кадастрових гектарів. Економічно-виробничий потенціал, який використовують землевласники та землекористувачі області складає 2,0 млн.га сільськогосподарських угідь, в тому числі – 1697,7 тис. га рілля, пасовища – 269,4 та сіножаті - 4,1 тис.га.

Дані розподілу сільськогосподарських угідь по землевласниках і землекористувачах Миколаївської області у 2006 році наведено у таблиці 1.



Таблиця 1

Розподіл сільськогосподарських угідь по землевласниках і землекористувачах Миколаївської області, тис. га

Показники

Загальна земельна площа

Сільськогосподарські угіддя

з них:

рілля

сіножаті

пасовища

Всього земель

2458,6

2010,4

1697,7

4,1

269,4

Земля сільгосппідприємств і громадян

1824,5

1785,0

1626,1

1,4

126,3

з них землі:
















- сільгосп-підприємств

845,4

823,5

760,2

0,5

47,3

- фермерських

господарств



246,9

245,4

232,9

0,3

11,0

- громадян

732,2

716,1

633,0

0,6

68,0

Землі користувачів інших категорій

634,1

225,4

71,6

2,7

143,1

До прийняття Указу (1999 р.) в Миколаївській області функціонувало 356 колективних сільськогосподарських підприємств, з яких 354 перетворені на господарства, в основі яких лежить приватна форма власності. На їх базі створено 412 нових агроформувань, з яких: 11 селянських /фермерських/ господарств, 26 приватних підприємств, 132 господарських товариства, 243 сільськогосподарських кооперативи та інші формування [3, c. 19-22].

Трансформацію складу сільськогосподарських підприємств за організаційно-правовими формами господарювання протягом 2002-2007 років наведено в таблиці 2.



Таблиця 2

Організаційно-правові форми агроформувань, на кінець року

Форми господарю-вання

2002 р.

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

одн

% до підсумку

одн

% до підсумку

одн

% до підсумку

одн

% до підсумку

одн

% до підсумку

одн

% до підсумку

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ)

172

3,4

174

3,4

155

3,1

166

3,3

179

3,5

192

3,7

Відкриті акціонерні товариства (ВАТ)

39

0,8

37

0,7

26

0,5

31

0,6

32

0,6

31

0,6

Закриті акціонерні товариства (ЗАТ)

62

1,2

62

1,2

41

0,8

38

0,8

33

0,6

30

0,6

Приватні підприєм-ства (ПП)

154

3,0

155

3,0

136

2,7

209

4,2

182

3,6

173

3,4

Сільськогос-подарські виробничі кооперативи (СГВК)

16

0,3

16

0,3

10

0,2

9

0,2

12

0,2

13

0,3

Фермерські

4504

89,0

4533

89,0

4517

90,4

4445

88,8

4559

89,7

4638

90,0

Державні

19

0,4

19

0,4

20

0,4

19

0,4

16

0,3

14

0,3

Інші

95

1,9

97

1,9

90

1,8

88

1,8

71

1,4

62

1,2

Всього

5061

100,0

5093

100,0

4995

100,0

5005

100,0

5084

100,0

5153

100,0

На 1 січня 2007 року з 1692,0 тис. га ріллі області 851 великотоварне сільськогосподарське підприємство використовує 760,1 тис. га (44,9% до всієї ріллі); 58,0 тис. одноосібників - 411,4 тис. га (24,3%); 4,8 тис. фермерів – 232,9 (13,7) та 503,6 тис. інших землекористувачів - 288,2 тис. га (17,0%) В середньому на одне великотоварне господарство приходиться 893,2 га, одноосібника - 7,1 га, фермера – 48,0 га та іншого суб’єкта землекористування – 0,6 га.

Ефективне здійснення виробничої діяльності агроформуваннями потребує відповідно до чинного законодавства заключення угод на оренду землі та майна і проведення розрахунків за їх оренду у визначені терміни та обсяги. За останні шість років аграрії області отримали у вигляді орендної плати за майно та землю 686 млн. грн., що складає більше п’яти річних фондів заробітної плати і щороку ці виплати зростають. Якщо в 2001 році плата за користування земельними та майновими паями становила 100 млн. грн., то в 2007 році цей показник досяг 118,5 млн. грн. Фактична виплата орендної плати за майно та оренду землі проводиться грошовими коштами, зерновою та іншою продукцією, наданням послуг. В 2007 році 135,9 тис. громадян уклали договори оренди земельних часток (паїв) та земельних ділянок. Відповідно до укладених договорів орендна плата за використання земельних паїв складала є 120,9 млн. грн., середній розмір орендної плати по області складав 1,5 % до нормативної грошової оцінки землі. Відсоток використання договірних зобов’язань за 2002-2007 роки складав 97,0-99,6%. Станом на 14 березня 2008 року за оренду землі за 2007 рік розрахунки проведені на 97,0 % (117,4 млн. грн.). За оренду майна виплачено 1132,8 тис. грн., або 99,1 % від нарахованої суми (1142,6 тис. грн.).

Орендні відносини базуються на використанні об’єктів власності. Останні - це речі та блага (земля та майно), які належать людям. Створити умови для того, щоб володіння було на користь власникам, не погіршувало становища невласників і сприяло розвиткові суспільства – це функція не ринку, а поскільки в Україні впроваджується політика ринкової трансформації відносин власності, держава, як система організації суспільної влади та найпотужніший суспільний інститут повинна встановлювати правила гри для учасників суспільних відносин (спрямовувати, розподіляти, обмежувати, контролювати, стимулювати, планувати тощо). Ефективні умови розвитку відносин власності здатна створити тільки держава, яка відповідає головним критеріям ефективності, прийнятим для сучасних моделей цього суспільного інституту, що успішно поєднують ринкову економіку з державним регулюванням. Тут трансформація відносин власності є тільки одним з інструментів державної політики розбудови соціального ринкового господарства, інструментом, основою якого є природне право людини володіти і користуватися результатами цього володіння, а тому потужним і дійовим, який потребує адекватного законодавчого забезпечення у всіх галузях, в тому числі і земельно-майнових орендних відносин у сфері АПК.

Вищерозглянуте дозволяє стверджувати, що наявність відповідної законодавчо-нормативної бази, сучасне врегулювання відносин власності та власне земельно-орендних відносин, стан проведення розрахунків за оренду земельних і майнових паїв в цілому формують засади становлення та функціонування земельно-майнових орендних відносин в ринковому середовищі. Поряд з цим перспективний розвиток різних організаційно-правових форм господарювання передбачає наявність рівних умов для оптимального функціонування господарств усіх форм власності, на основі ефективних земельно-майнових орендних відносин, а також стимулювання об’єднання товаровиробників, як у виробничій, так і в обслуговуючій сфері, що сприятиме посиленню їх конкурентоспроможності [2, с.3-57]. Зазначене потребує:

- посилення правового та соціального захисту орендодавців (власників) землі і майна, гарантування доходів відповідно до укладених договорів;

- підвищення ролі земельних платежів, вдосконалення методичних підходів до визначення бази їх справляння з метою відображення реальних розмірів рентних доходів;

- оптимізації розмірів аграрних формувань та їх підрозділів з урахуванням спеціалізації і особливостей природно-кліматичних зон держави;

- раціональної організації сільськогосподарського виробництва в різних господарських формуваннях на основі визначення їх техніко-технологічних і економічних параметрів;

- залучення капіталу вітчизняних несільськогосподарських структур для формування цілісних земельних та майнових сільськогосподарських комплексів на умовах партнерства і співробітництва з господарствами.

Література:


  1. Антіпова Л.І. Соціальна та інші функції земельно-орендних відносин // Економіка АПК. – 2007. - №11. –С.96-100.

  2. Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року (Затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.2007 р. №1158) // Економіка АПК.– 2007. - №11 – С.3-57.

  3. Кіщак І.Т. Економіко-правове врегулювання майнових та земельних відносин у період реформування сільськогосподарських підприємств // Економіка АПК. – 2001. - №9. –С.19-22.

  4. Чечетов М. Трансформація відносин власності в Україні (правовий аспект) // Економіка України. – 2004. -№9 – С.4-13.

  5. Категорія "розбудова" запозичено з досліджень В.В.Юрчишина. На відміну від загальноприйнятого розуміння, що його дає "Великий тлумачний словник сучасної української мови" як прибудову, збільшення або розширення будівлі чи споруди, або зміни в процесі перебудови конструкції чого-небудь (К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2004, С.104); він останнім часом використовує її при розгляді суспільних, соціально-економічних, виробничо-господарських, організаційно-управлінських та інших явищ. З цього приводу в нього знаходимо: "Розбудова державного управління сільським господарством", "Розбудова відносин власності" та ін. Це масштабніші, повніші й глибші зміни і перетворення порівнянь з удосконаленням. Тому, як здається , використання цієї категорії може бути виправданим стосовно подальшого розвитку сучасних земельно-майнових орендних відносин.


АНОТАЦІЯ

На матеріалах Миколаївської області автор проводить аналіз результативності реформування земельних відносин ринкового типу. В науковій статті досліджується система нормативно-правових актів, які орієнтовані на забезпечення розвитку орендних відносин щодо використання земель та майна сільськогосподарського призначення. На підставі теоретичних положень, за допомогою яких розкривається зміст такої категорії як правова функція, досліджуються функції орендних земельно-майнових відносин. В роботі обґрунтовується висновок про те, що оптимізація орендних відносин можлива виключно на засадах підвищення ролі нормативно-організаційних форм типу.



Ключові слова: агро-промисловий комплекс; орендні відносини; нормативно-правове забезпечення орендних відносин; функції орендних земельно-майнових відносин; об’єкти орендних відносин; земельні відносини, земля.

УДК 343.95



Козляковський П.А.

МОРАЛЬНЕ ПІДҐРУНТЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАВОСУДДЯ І ПРАВООХОРОННУ ДІЯЛЬНІСТЬ

У статті розкриваються моральні принципи і норми у Кримінальному кодексі України та моральний зміст кримінально-процесуального законодавства.

Правосуддя як вид державної діяльності, яка покликана забезпечувати справедливість по відношенню тих, чиї права та інтереси вона зачіпає, ґрунтується на правових і моральних началах. Законність і моральність у правосудді, у діяльності правоохоронних органів знаходяться у нерозривній єдності.



Моральні принципи і норми у Кримінальному кодексі України

Боротьба з таким видом аморальності як злочинність є одним з найважливіших завдань держави. Для того, щоб така боротьба здійснювалась на правових засадах, держава встановлює межі між дозволеним та забороненим шляхом, зокрема, виданням законів, які забороняють певну поведінку під загрозою застосування до порушників жорстких каральних заходів – кримінального покарання. В Україні такі закони зведені у систематизований законодавчий акт – Кримінальний кодекс (КК).

Із змісту ч. 1 ст. 1 випливає, що двома основними завданнями КК є: 1) правове забезпечення охорони певних моральних цінностей і соціальних благ та суспільних відносин; 2) запобігання злочинам.

Об’єктами, що беруться під охорону за допомогою норм КК, є права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, а також мир і безпека людства. Норми КК охороняють лише найважливіші елементи зазначених об’єктів. Охорона менш важливих суспільних відносин і соціальних благ здійснюється за допомогою правових норм інших галузей права (зокрема адміністративного, цивільного, трудового права).

Зазначимо, що під правами і свободами людини і громадянина у КК розуміються насамперед ті права і свободи, які передбачено розділом другим Конституції України (право на життя, свободу, особисту недоторканність і недоторканність житла, таємницю листування та інші кореспонденції, конфіденційність особистого і сімейного життя, об’єднання у громадські організації та політичні партії, проведення зборів, мітингів та інших масових акцій, працю, відпочинок, страйк, соціальний захист, житло, охорону здоров’я, а також право обирати та бути обраним до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, доступу до державної та муніципальної служби, право власності, свободи пересування, свободи слова і думки, свобода совісті та інші). Крім того, права і свободи громадян встановлені й іншими, крім Основного, законами України.

Кримінально-правова охорона тих чи інших прав і свобод людини та громадянина застосовується за наявності суспільної потреби у такій охороні.

Таким чином, кримінальне право слугує завданню охорони людини та суспільства від суспільно небезпечних діянь, визначаючи, що є злочин, встановлюючи кримінальні покарання і правила їх застосування до осіб, винних у злочині. Історія кримінального права в минулому – історія кровавих, нестерпних, принижуючих людину покарань. Рухаючись шляхом прогресу, людство поступово позбавляється від смертної кари і гуманнізує кримінальне право.

Кримінальний кодекс України відноситься до числа принципів, на яких ґрунтується Кодекс, а саме: законність, рівність громадян перед законом, принцип вини, справедливість і гуманізм. Принципи кримінального права виражають фундаментальні ідеї, у відповідності з якими створюється і функціонує ця галузь права.

Отже, до числа принципів кримінального права України відносяться принципи гуманізму і справедливості, що відображають корінні вимоги етики.

У кримінальному праві принципове значення має визначення поняття злочину, а одну з складних і важливих для суспільства проблем складає криміналізація і декриміналізація тих чи інших діянь. При вирішенні цієї проблеми ми спостерігаємо нерозривний зв’язок кримінального права і моральності.

Злочин, який посягає на права і свободи людини, на інтереси суспільства, являє собою порушення не тільки правових, але і моральних норм. Тому віднесення тих чи інших діянь до числа злочинів, встановлення за них кримінальної відповідальності спирається на їх моральний осуд суспільством, визнання їх злом у суспільній свідомості. Так, на думку М.І. Ковальова, «в принципі будь-яке діяння, перш ніж стати злочином в очах населення, у будь-якому випадку переважної його частки, розглядається як аморальне. У тих випадках, коли законодавець встановлює кримінальну відповідальність за те чи інше діяння, що не осуджується моральністю, створення відповідного кримінального закону є помилковим або передчасним.».

З іншого боку, виключення з числа злочинів тих або інших діянь, що суперечать суспільній моральності, глибоко аморальних, повинно здійснюватися обачно з врахуванням наслідків як правового, так і морального характеру.

Питання про включення ознаки аморальності в саме поняття злочину, що визначається законом, визвало дискусію ще в радянські часи. Так, А.А. Піонтковський вважав, що «хоча будь-який злочин у нашому суспільстві є одночасно не тільки дія протиправна, але і аморальна, цю останню ознаку немає необхідності вводити у визначення поняття злочину, так як поняття протиправності діяння тим самим передбачає його протиріччя комуністичній моралі». У той час А.А. Герцензон вважав, що у визначенні поняття злочину повинна бути відображена негативна морально-політична оцінка. І.І. Карпец підтримував позицію А.А. Герцензона і вважав, що «елемент етичний повинен бути виділений у визначенні злочину».

Як бачимо, ніхто з фахівців в галузі кримінального права не заперечує того, що злочин – діяння не тільки протиправне, але й аморальне.

Більш того, на думку таких фахівців, як М.С. Строгович і Н.Ф. Кузнєцов, ознака аморальності, морального осуду діяння характеризує кожний склад злочину, всі без винятку злочини аморальні.

Однак ст. 11 Кримінального кодексу України у визначенні поняття злочину ознаку аморальності не включила. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України це пояснює наступним чином «…не є обов’язковою ознакою злочину аморальність: поряд з аморальними КК передбачає як злочини діяння, що не суперечать сучасній суспільній моралі (так звані квазізлочини), а також діяння, що є нейтральними щодо моралі (більшість необережних злочинів, низка злочинів у сфері господарської діяльності, деякі службові злочини, які можуть бути вчинені за мотивами неправильно зрозумілих інтересів служби тощо)».

Глибоко моральним є те, що в ст. 3. п. 4 Кримінального кодексу України заборонено «Застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією». Тому що наявність можливості застосування кримінального закону за аналогією відкриває шлях до свавілля, а це з етичної точки зору аморально. Держава привласнює собі право карати людину за дію або бездіяння, яке кримінальним законом не заборонено, в момент його здійснення не підлягало покаранню, у будь-якому випадку в кримінальному порядку. Якщо у низці інших галузей права аналогія припустима і може бути морально виправдана, то у кримінальному праві, де мова йде про визнанні людини злочинцем і його кримінального покарання, застосування аналогії несправедливо.

Гуманний принцип закладений в ст. 5 пп. 1-3 Кримінального кодексу України «Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі». Так, якщо після здійснення правопорушення (злочину) відповідальність за нього скасована або пом’якшена, застосовується новий закон. При цьому закон, що встановлює або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі.

Найбільшим гуманним актом є скасування інституту смертної кари у національному законодавстві України. Не вдаючись в аргументи активних противників і прибічників смертної кари, відмітимо лише, що смертна кара являє собою вбивство людини за волею держави на підставі рішення інших людей, яким довіряється судова влада. Смертна кара ніколи не може бути гуманною. Але у той ж час у конкретних обставинах при наявності законних підстав вона може вважатися по відношенню окремої людини справедливим покаранням. При цьому потрібно мати на увазі, що судова помилка тут непоправна: судове вбивство – сама крайня і жорстока несправедливість по відношенню до людини, яку може допустити держава.

Система кримінальних покарань в Україні піддалась змінам, і потрібно думати, будуть нові серйозні зміни. Важливо, щоб ці зміни не вели до жорстокості системи покарання, а самі покарання не принижували людську гідність засуджених.

Аналіз моральних аспектів інших інститутів кримінального права, які пов’язані з покаранням, вимагали б багато досліджень. Тут доречно лише відмітити, що статті Кримінального кодексу України, що визначають загальні начала покарання, передбачають індивідуалізацію кримінальної відповідальності як прояв справедливості в її розподільчому аспекті: особі, яка здійснила злочин, повинно бути призначена справедлива кара.

Моральний зміст кримінально-процесуального законодавства

Моральне значення конкретних кримінально-процесуальних норм може бути повніше зрозумілим на базі ознайомлення з більш загальними, принциповими положеннями кримінально-процесуального права. Це важливо тому, що моральний аспект того чи іншого процесуального інституту або ж окремої норми далеко не завжди очевидний, якщо розглядати їх ізольовано, поза всією процесуальною системою. Тут доречно нагадати справедливу думку М.С. Строговича, який писав, що « … було б спрощенням і вульгаризацією шукати моральний зміст у кожній окремій процесуальній нормі, наприклад, в нормі, що визначає структуру обвинувального заключення, або у нормі про судові витрати і т.п.».

Отже, якщо розглядати законодавство про кримінальне судочинство і кримінально-процесуальну діяльність як єдину функціонуючу систему, то моральні начала кримінального судочинства виявляються достатньо чітко.

Особливістю кримінально-процесуального права, що характеризує його в цілому, є гуманізм, орієнтованість на створення системи гарантій особистості.

Кримінально-процесуальне право покликано забезпечити справедливість при розслідуванні і вирішенні кримінальних справ.

Вимога справедливості означає у кримінальному процесі виключенні випадків засудження невинних, притягнення їх до кримінальної відповідальності. Обвинувальний вирок по відношенню невинного – прояв несправедливості, порушення прав, свобод, гідності людини тією самою державною владою, яка зобов’язана їх захищати.

Справедливість у кримінальному процесі означає розкриття злочинів і притягнення до відповідальності винних. Стан, при якому біля половини злочинів, а по деяким даним їх подавляючи частина залишається нерозкритою, заперечує вимозі справедливості. Зло, скоєне злочинцем, залишається без належного покарання, а сам злочинець отримує можливість здійснювати нові злочини.

Справедливість у правосудді з кримінальних справ виражається в суворому дотриманні принципу індивідуалізації відповідальності, вимог кримінального закону про призначення покарання з врахуванням обставин справи і особистості винного. Кримінально-процесуальний закон відносить до числа завдань кримінального судочинства справедливе покарання винних у злочині. Саме з відповідністю покарання діючий КПК України пов’язує поняття справедливості вироку (ст. 323 КПК).

Справедливість зобов’язує в кримінальному процесі забезпечити відшкодування шкоди, що спричинено злочином, відновлення повністю або у максимальній мірі збитку, що заподіяний потерпілому. Зауважимо, що там, де злочин залишився нерозкритим, відшкодування заподіяного злочином збитку у відповідності зі ст.56 Конституції України забезпечує держава.

Справедливість у кримінальному процесі означає, дальше, забезпечення рівності всіх громадян перед законом і судом, заборона будь-якої дискримінації або якихось привілеїв в залежності від розрізнення людей за їх походженням або стану в суспільстві і за іншими ознаками.

Основоположні правові принципи правосуддя проникнуті моральним змістом. Вони ґрунтуються на моральних вимогах справедливості, гуманності, охорони честі та гідності людини.

Ст. 68 Конституції України встановлює принцип законності. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, посадові особи, громадяни та їх об’єднання зобов’язанні дотримуватися Конституції України і закони. Принцип законності в кримінальному судочинстві означає суворе дотримання матеріального і процесуального закону, усіх гарантій особистості і правосуддя. Ні слідчий, ні прокурор, ні суд не має права відступати від вимог закону під приводом яких би то не було нібито пристойних намірів (в інтересах посилення боротьби зі злочинністю, доцільністю, економії тощо).

Моральний бік принципу законності в кримінальному процесі заключається у дотриманні моральних вимог, що втіленні в законі, заборона вчиняти свавільно, суб’єктивній упередженості по відношенню людини, що неминуче слідує за послабленнями по відношенню режиму законності в кримінальному процесі. Дотримання закону – моральний, а не тільки юридичний обов’язок судді, слідчого, прокурора, адвоката.

Порушення закону суддею, працівником правоохоронних органів завжди аморально. Якщо це порушення робиться свідомо, то воно може перерости у посадовий злочин. Якщо закон порушується діячем юстиції внаслідок низького рівня професіоналізму, недостатньої юридичної підготовки тощо, то такі дії і рішення також аморальні..

Моральна характеристика принципу рівності перед законом і судом як неодмінна умова реалізації вимоги справедливості в її зрівнювальному аспекті очевидна. Проблема заключається у тому, щоб декларований Конституцією, цей принцип правосуддя реалізовувався в життя, щоб на ділі не було нерівності у захисті від злочинів і відповідальності за них між людьми різних національностей, майнового і соціального стану тощо.

Принцип незалежності суддів і підкорення їх тільки закону (ст. 18 КПК) означає не тільки заборону втручання в судову діяльність кого б то не було. Цей принцип одночасно накладає на суддів особисту моральну відповідальність за справедливість рішень, що приймаються ними. Судді, якому гарантована незалежність, не має права перекласти свою відповідальність за виконання професійного обов’язку на когось іншого.

Незмінність і недоторканність суддів передбаченні ст. 126 і ст. 128 Конституції України, слугують охороні незалежності судової влади. Одночасно вони зобов’язують суддю чесно виконувати свій обов’язок, керуючись тільки законом і власною совістю, бути об’єктивним і неупередженим.

Гласність – найважливіше начало демократичного правосуддя. Таємний процес – атрибут середньовіччя і тоталітаризму слугує залякуванню і антигуманний за своєю сутністю, так, як залишає людину наодинці з агентами влади, що її переслідують і які діють поза контролем суспільства. Ст. 20 КПК України встановлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за виключенням випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної або іншої таємниці, що охороняється законом. Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованим визначенням суду у справах про злочини осіб, що не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошення відомостей про інтимні сторони життя осіб, які приймають участь у справі і якщо цього вимагають інтереси безпеки осіб, які взяті під захист. Виключення з правил про гласність обумовленні пріоритетом моральних вимог над загальною установкою права про відкритий розгляд справ в суді.

Ст. 129, п.4 Конституції України встановлює принцип змагальності в судочинстві. Серцевину змагальності складає в кримінальному процесі рівність процесуальних прав сторін обвинувачення і захисту (ст. 16 і ст. 16-1, ст. 261 КПК). Так у правосудді з кримінальних прав знаходить своє реальне вираження вимога справедливості в її зрівняльному аспекті.

Особливе місце серед принципів кримінального процесу належить презумпції невинуватості і пов’язаному з нею права обвинуваченого на захист (ст. 62 і ст. 59 Конституції Країни, а також ст.15 і ст. 21 КПК України). Ці принципи відображають гуманну сутність правопорядку в цілому. Людина, яка обвинувачена у злочині, - не безправний об’єкт переслідування, а суб’єкт кримінального процесу. Йому гарантується можливість активно захищатися від обвинувачення як особисто, так і за допомогою захисника. Той, кого представник влади або потерпілий обвинувачує у злочині, не вважається злочинцем, доки його винність не доказана і не визнана вироком суду, який вступив у законну силу. Обвинувачений вважається не винним до цього моменту. Презумпція невинуватості спирається на більш широку презумпцію добропорядності будь-якої людини, доки не доказано зворотне. Вона витікає з визнання цінності людської особистості, поваги до людини, її гідності. Людина, навіть і офіційно обвинувачена у злочині, ще юридично і морально не злочинець. Вона лише обвинувачується. Вона може бути виправдана, і крім того, обвинувальний вирок може бути скасованим, а засуджений – реабілітований на підставі рішення суду вищої інстанції.

Поряд з загальними принциповими настановами кримінально-процесуального законодавства, які надають процесуальній діяльності і процесуальним відносинам моральний характер, існує і система окремих конкретних норм, спрямованих на охорону моральних цінностей у ході виробництва на різних стадіях процесу, при здійсненні слідчих та судових дій і прийнятті рішень.

Так, кримінально-процесуальне законодавство забороняє при проведенні слідчих і судових дій розголошувати відомості про обставини інтимного життя (див. ст. 20 і ст. 185 КПК). Особистий обшук може проводитися тільки особою однієї статті з тим, кого обшукують і в присутності понятих тієї ж статті (ст. 184 КПК).

До неповнолітніх обвинувачених і підозрюваних затримка і взяття під варту в якості міри запобігання можуть застосовуватися лише в виключних випадках, коли це викликається важкістю здійсненного злочину (ст. 434 КПК) при наявності підстав і у порядку, які встановленні ст.ст. 106, 148, 150, 155 і 157 КПК. Більш того, про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов’язково повідомляються його батьки або особи, які заміняють їх.

Суд правомочний відправити неповнолітнього підсудного з залу судового засідання на час дослідження обставин, яку можуть негативно вплинути на нього (ст. 444 КПК).

Накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку можуть бути застосовані лише при наявності достатніх підстав і тільки зі згоди прокурора та прийняття рішення головою апеляційного суду на підставі мотивованої постанови слідчого (ст. 187 КПК).

При виправданні підсудного або звільнення його від відбування покарання або при присудженні його до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний знаходиться під вартою, негайно звільняє його з під варти у залі судового засідання (ст. 342 КПК).

До вступу вироку в законну силу головуючий або голова відповідного суду зобов’язаний дати дозвіл близьким рідним засудженого за їх клопотанням на побачення з засудженим, який знаходиться під вартою (ст.346 КПК).

У відповідності зі ст. 83 КК суд може звільнити від відбуття покарання жінок, які засудженні до обмеження свободи або до позбавлення свободи, що стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання (ст.407-1 КПК).

У відповідності зі ст. 84 КК від покарання звільняються: а) особа, яка під час відбуття покарання захворіла психічною хворобою, яка не дає їй можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; б) особа, яка після здійснення злочину або постанови вироку захворіла важкою хворобою, що перешкоджає відбуттю покарання; ... (ст. 408 КПК).

Високоморальний, гуманний сенс названих вище і багато інших норм кримінально-процесуального права наповнює всі кримінально-процесуальні відносини і процесуальну діяльність на досудових стадіях моральним змістом. При цьому кримінально-процесуальне право, як все українське право, розвивається у напрямі послідовної гуманізації, розширення гарантій справедливості, поваги гідності особистості.

Ст. 260 КПК України, що визначає положення судді, головуючого зі справи, покладає на нього керівництво судовим засіданням, обов’язок приймати всі передбаченні законом засоби до всебічного, повного і об’єктивного дослідження обставин справи і встановленню істини. Він зобов’язаний відкидати з судового розгляду все, що не має відношення до справи, і забезпечувати виховний вплив судового процесу. Вирішення всіх цих завдань вимагає суворого дотримання як правових, так і моральних норм. Викривлення істини не може бути успішним, якщо суддя необ’єктивний, упереджений, схильний заздалегідь до прийняття однієї версії. Всебічне, повне і об’єктивне розслідування обставин справи, її справедливе вирішення – обов’язок суду, діяльністю якого керує головуючий, і судді, який одноосібно розглядає кримінальну справу.

Виховний вплив судового процесу включає в собі і моральне виховання, яке досягається в значній мірі бездоганним дотриманням у судовому розгляді моральних норм суддями і всіма професійними учасниками кримінального судочинства.

До числа гарантій правосуддя відноситься рівність прав сторін у судовому розгляді (ст. 261 КПК). Сторона обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, громадянський позивач та їх представники) і сторона захисту (підсудний, захисник і законний представник, громадянський відповідач та його представник) користуються рівними правами на заяву відводів і клопотань, пред’явлення доказів, участь в їх дослідженні і доказуванні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду. Змагальність судового розгляду (ст.16-1 КПК) сприяє встановленню істини зі справи. Одночасно вона відображає гуманні начала судової діяльності, коли підсудний розглядається законом не як об’єкт дослідження, а як активний учасник судового розгляду, коли протидіючі у суперечці сторони зрівнюються у своїх правових можливостях.

Моральним змістом наповненні і інші норми кримінально-процесуального закону, що регулюють загальні умови і порядок судового розгляду. Так, зокрема, розгляд справи в суді першої інстанції у відсутності підсудного допускається лише у виключних випадках, обумовлених в законі (ст. 262 КПК). Більш того ст. 263 КПК передбаченні наступні права підсудного під час судового розгляду: 1) заявляти відводи; 1-1)на колегіальний розгляд справи у випадках, що передбаченні законом; 2) мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе; 3) заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; 4) пред’являти докази, просити суд про додання до справи документів, про виклик свідків, призначення експертизи і вимагання інших доказів; 5) давати свідчення за сутністю справи у будь-який момент судового розгляду або відмовитися давати свідчення і відповідати на питання; 6) просити суд про оголошення доказів, що є у справі; 7) задавати питання іншим підсудним, свідкам, експерту, спеціалісту, потерпілому , громадянському позивачу і громадянському відповідачу; 8) приймати участь в огляді речових доказів, місця здійснення злочину і документів; 9) приймати участь в судових дебатах; 10) звертатися до суду з останнім словом.

При відмові від обвинувачення прокурор у своїй постанові викладає мотиви відмови і в дебатах не приймає участі. У цьому випадку, якщо потерпілий або його представник наполягають на продовженні розгляду справи і підтримують обвинувачення у дебатах, виступають саме вони (ст. 318 КПК). При неявці потерпілого на судове засідання суд відкладає судовий розгляд, якщо знайде, що в його відсутності неможливо повне вияснення всіх обставин справи і захисту прав і законних інтересів потерпілого (ст. 290 КПК).

Отже, як показує аналіз, кримінально-процесуальне законодавство, що регламентує діяльність суду, передбачає суворе дотримання не тільки правових але й моральних норм.



Література:

  1. Козляковський П.А., Козляковський А.П. Етика. Етика права. Етика юридичної діяльності: Курс лекцій. – Миколаїв, Вид-во «Дизайн і поліграфія». 2008. – 400С.

  2. Конституція України (із змінами і доп.) – К., 2006. – 64 С.

  3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 3-є вид.

переробл. і доп. / За ред.. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К., 2005. – 1064.

  1. Уголовно - процессуальный кодекс Украины: Научно - практический комментарий / Под общ. ред. В.Т. Моляренко, Ю.П. Аленина. - Харьков, 2005. - 968 С.


АНОТАЦІЯ

Сучасний стан розвитку кримінального права і кримінального процесу свідчить про їх подальшу гуманізацію і ця тенденція відповідає суттєвим ознакам розвитку цивілізації. В науковій статті досліджуються актуальні питання реалізації моральних засад у процесі криміналізації і декриміналізації злочинних діянь, аналізується система кримінальних покарань з позиції її відповідності рівню моралізації права взагалі. В роботі наводиться погляд автора і відносно моральних засад кримінально-процесуального права, при цьому особлива увага приділяється принципам кримінального процесу, які на думку автора мають не тільки і не стільки правовий характер, скільки моральний.



Ключові слова: кримінальне право; кримінальний процес; гуманізація законодавства; моральність у праві; моральність принципів кримінального процесу.

УДК 341.24





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon3 Виникнення І розвиток держави І права США
Значення історії держави І права як науки та її місце її в системі юридичних дисциплін
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconКорнєєв Ю.В. ІНСТИТУТ ПОВІТРЯНОГО ЗАКОНОДАВСТВА В СИСТЕМІ ТРАНСПОРТНОГО ПРАВА.docx [биография рабиновича кандидата в президенты]
Гусарєв С. Д. Особливості розвитку сучасної юридичної науки в Україні Задорожний Ю. А. Роль принципів права у формуванні повітряного...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconИємництва матеріали всеукраїнської студентської науково-практичної конференції «сучасні тенденції розвитку інформаційно-комунікаційного простору» київ 2017 р
...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФондова лекція з історії держави та права України Тема ідпу як наука та навчальна дисципліна. Державно-правовий розвиток України княжої доби Навчальний час 2 години

Сучасні тенденції розвитку держави та права україни icon"Основні школи кримінального права"
Наука кримінального права пройшла великий історичний шлях розвитку. На цьому шляху суттєво змінювалися погляди на основні категорії...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconТеорія та історія держави І права. Філософія права Л. В. Міхневич людмила Володимирівна Міхневич
Людмила Володимирівна Міхневич, заступ­ник завідувача кафедри юридичного факульте­ту Київського національного економічного університету...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconФундаментальні наукові дослідження з найбільш важливих проблем розвитку науково-технічного, соціально економічного, суспільно-політичного
Людського потенціалу для забезпечення конкурентоспроможності України та сталого розвитку суспільства І держави
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПояснювальна записка морально-духовне становлення дітей, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності є найважливішою складовою розвитку суспільства та держави
Конвенції ООН про права дитини. Закладена в них методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному...
Сучасні тенденції розвитку держави та права україни iconПрограма та плани семінарських занять з курсу "історія держави І права зарубіжних країн"
Програма та плани семінарських занять з курсу “Історія держави І права зарубіжних країн”/ укладачі


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка