Свято праці (День праці) – 1 Травня



Скачати 191,82 Kb.
Дата конвертації24.06.2017
Розмір191,82 Kb.

Свято праці (День праці) – 1 Травня.


«Без труда не виймеш і рибку із пруда»— приказка

Свято праці, яке ще іменують Першотравнем, відзначається 1 травня. Історія цього свята має трагічне начало. В цей день в 1886 році в ході масових протестів, організованих комуністами і соціалістами Канади та США через спроби введення восьмигодинного робочого дня, загинули 6 осіб. Трагедія сталася під час розгону акції в Чикаго. Після цього в одному з районів міста прогримів вибух бомби, через що загинуло 8 поліцейських і 6 учасників акції

протесту. У цьомузвинуватили 4 анархістів, які були представниками робітничого класу. Їх засудили до повішання, але пізніше з'ясувалося, що це звинувачення виявилося неправдивим. У зв'язку з цим, рішенням Паризького конгресу II Інтернаціоналу 1 травня було оголошено Днем праці.



«Видатні особистості формуються не за допомогою красивих промов, а власною працею та її результатами»

— Альберт Ейнштейн

Кожне Свято праці від початку було способом публічного проголошення соціальних вимог робочого класу. Це день солідарності тих, хто готовий виходити на демонстрації, щоб заявити про свої права та потреби.

В СРСР День праці мав дещо інше значення. Його здебільшого використовували для ідеологічної пропаганди.

Відвідування парадів, присвячених Першотравню, вважалося обов'язком кожної робочої людини.


«Одну річ зрозуміти не можу: чому в День Праці у всіх вихідний?»

— Джонатан Свіфт.




Касаджик О.

3 Травня – День народження Ніколо Макіавеллі.



Італійський політичний мислитель, історик і письменник Макіавеллі походив зі стародавньої дворянської родини. Замолоду освоїв латинську мову й вільно читав древніх авторів в оригіналі; разом з тим високо цінував Данте, Полігонометрія й Боккаччо - йому був далекий педантизм гуманістів, їхнє преклоніння перед античністю.

В 1498 Макіавеллі почав активну політичну діяльність: був вибраний секретарем Другої канцелярії, а пізніше - Ради Десяти, що ведали дипломатією й військовими справами Флорентійської республіки. Протягом 10 років Макіавеллі виконував безліч доручень флорентійського уряду, їздив з посольствами в різні італійські держави, Францію й Німеччину, вів переписку, становив звіти й доповіді з питань поточної політики, про положення справ в Італії і Європі. Досвід державної людини й спостереження дипломата, а також вивчення античних письменників дали Макіавеллі багатий матеріал при розробці його політичних і соціальних концепцій. В 1512 Медичі повернулися до влади у Флоренції. Макіавеллі як прихильник республіки був відсторонений від справ і присуджений до річної висилки з міста. На початку 1513 він по підозрі в змові був арештований і піддадуть катуванню. Однак незабаром, у зв'язку із вступом Джованни Медичі на папський престол під ім'ям Лева X, Макіавеллі був помилуваний і відправлений у свій маленький маєток у Сант-Андреа. У селі Макіавеллі багато й напружено працював. В 1513 він почав роботу над трактатом "Государ", що обезсмертив ім'я письменника. У ньому проголошувалося як норма політичної дії положення про те, що ціль виправдує засобу, ужиті для її досягнення; однак справжньою метою "нового государя" повинен стати, по Макіавеллі, не приватний, сугубо особистий інтерес, але "загальне добро", що припускає об'єднання Італії в сильну національну державу.

Ідеалом для Макіавеллі, якому він був готовий служити від початку до кінця, є не абстрактна держава, але конкретний народ і улюблена ним батьківщина. Проте, вже елементарна історична справедливість змушує нас визнати, що для улаштування свого народу і гаряче улюбленої ним батьківщини Макіавеллі був готовий на будь-які жахи абсолютистично-поліцейської держави і на будь-які жахи стосовно окремих особистостей та угруповань.

Ніколо Макіавеллі є однією з дуже суперечливих постатей у політичній історії. За п’ятсот років після того, як він жив і творив, філологи, політологи, історики та культурологи продивилися незліченні документи і зробили безліч інтерпретацій ідей Макіавеллі; проте дебати над його істинною вірою, поглядами, ідейними домінантами і досі тривають. Історія часто оголошувала його людиною деспотичних та жорстоких поглядів, але недавні студії (переважено західноєвропейські) дають можливість по-новому говорити про ідейний вплив Макіавеллі та непорозуміння або й свідомі маніпуляції в інтерпретації тверджень цієї людини.

Юхимчук Б.


«Той хто впав духом гине раніше терміну»— Омар Хайям

5 травня відзначається Міжнародний день боротьби за права інвалідів — людей, які, як ніхто, потребують підтримки оточуючих. Інваліди, або ж люди з обмеженими можливостями, як прийнято називати цю категорію людей в Європі, є повноцінними членами суспільства. Однак часто їх права порушуються більше, ніж права інших людей. І це не повинно залишатися без уваги, оскільки демократичне суспільство не сприймає дискримінації за будь-якими ознаками.

«Основне правило — не дати зламати себе ні людям, ні обставинам»

— Марія Склодовська-Кюрі

Історично склалося так, що в Радянському Союзі людей з обмеженими можливостями соромилися, їх намагалися не помічати. Тому в колишніх республіках СРСР, які ступили на шлях незалежного розвитку, тільки вчаться розуміти і сприймати належним чином інвалідів. І це свято можна назвати одним із способів звернути увагу суспільства на існуючу проблему.

«Людина любить рахувати свої біди, але не рахує радостей»

— Ф. Достоєвський

За офіційними даними, в Україні проживають близько 2,5 мільйонів людей зі статусом інвалідів. Щороку їх кількість збільшується. Тому однією з цілей Міжнародного дня боротьби за права інвалідів варто назвати забезпечення умов для нормальної соціальної реалізації інвалідів, щоб вони могли отримувати освіту, працювати і користуватися соціальними благами нарівні з іншими членами суспільства.

«Май мужність жити, померти — то будь-хто може!»

Глуховський Н.

День святого Георгія Побідоносця.


«Свобода — це ціна перемоги, яку ми здобули самі над собою»— Карл Мати

«Руських неможливо перемогти, ми переконалися в цьому за сотні років. Але можна прищепити їм хибні цінності, і тоді вони переможуть самі себе!»— Отто фон Бісмарк

День святого Георгія Побідоносця святкують 6 травня. Це свято в честь великомученика, який виріс в багатій християнській родині і зміг присвятити своє життя благим справам.

Народився Георгій в Білиті. В юності він відправився на службу до війська, де проявив хоробрість, небачену силу і порядність. Отримавши високе військове звання, він став одним з довірених осіб самого імператора. Але імператор Діоклетіан активно намагався нав'язувати язичництво і виявляв при цьому велику жорстокість. Одного разу Георгій дізнався про намір імператора стратити безліч християн через їх віросповідання. Він роздав все, що мав, бідним, а потім зізнався імператору в тому, що є християнином. Самого ж Діоклетіана Георгій звинуватив в несправедливому ставленні до людей. Імператор закликав Георгія відректися від Христа, але той був рішучий у своїй вірі. Тоді правитель упік Георгія до темниці, прикувавши його до підлоги і поклавши на його груди камінь. Витримавши багато жорстоких знущаннь, Георгій продовжував проставляти Ісуса. Тоді імператор наказав стратити його. І в 303 році людині, з ім'ям якої пов'язана поява Дня святого Георгія Побідоносця, відрубали голову мечем.

«Якщо вірити в перемогу, ти переможеш, оскільки перемога повірить в тебе»

— Ф. Достоєвський

Сидорчук А.

Свято 8 травня - Всесвітній день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця

8 травня щорічно відзначається Всесвітній день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Це свято було засновано на честь швейцарського гуманіста, лікаря і громадського діяча Анрі Дюнана (1828-1910), який народився в цей день. Він прославився тим, що з його ініціативи в середині 19 століття почали створюватися групи добровольців, які займалися наданням допомоги пораненим бійцям.

Біографія Анрі Дюнан

Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ)

24 червня 1859 Анрі Дюнан прямував до Північної Італії для зустрічі з Наполеоном III. По дорозі він став свідком битви між союзницької італо-французької армією та армією Австрійської імперії, тим, що трапилося під містом Сольферіно. У цій битві загинуло і було поранено 40 тисяч чоловік. Ніч після битви Дюнан провів в невеликому селі Кастільйоне, в яку доставили більше дев'яти тисяч поранених французів і австрійців. Його вразило, що ніхто не міг надати їм першу допомогу належним чином.

Після повернення до Швейцарії Дюнан в 1862 році опублікував свої спогади про ці слюитіях. У них він висловив думку про створення добровільної благодійної організації з надання допомоги пораненим. Також його ідеєю стало підписання міжнародної конвенції по захисту поранених і медичного персоналу на полі бою. У лютому 1863 Женевське товариство заохочення суспільного блага створило та профінансувало комісію з п'яти осіб. До її складу входили три лікарі. Дана комісія стала основою Міжнародного комітету з надання допомоги пораненим солдатам. З 1880 року організація отримала назву Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ).

Спочатку діяльність організації поширювалася тільки на учасників воєн, поранених в боях. Потім допомогу почали надавати й мирному населенню.

За пропозицією Жана Анрі Дюнана, 22 серпня 1864 року в Швейцарії була підписана конвенція, спрямована на поліпшення рівня життя людей, які постраждали під час військових дій. У цьому документі також було зазначено, що лікарі і медперсонал повинні мати свій універсальний відмітний знак.В якості такого символу був обраний червоний хрест, розташований на білому тлі.

У 1901 році Анрі Дюнан став першим лауреатом Нобелівської премії миру.

У 1906 році в Османській імперії була створена благодійна організація Червоний Півмісяць. У мусульманських країнах вона стала аналогом Червоного Хреста.

На 13-й міжнародній конференції в Гаазі, що пройшла в 1928 році, було затверджено офіційну назву Міжнародний Червоний Хрест. У ході цієї конференції був також прийнятий статут організації, який змінювався згодом у 1952 і 1965 роках.

У жовтні 1986 року відбулася 25-ї міжнародна конференція КК. На ній було затверджено нову назву організації - Міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (МКЧХ).

У Росії товариство Червоного Хреста було створено в травні 1867 року. Тоді воно називалося «Суспільство про опікою поранених і хворих воїнів». У 1918 р. ця організація була перетворена в Пролетарський Червоний Хрест. У 1925 р. з'явився Союз Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця СРСР. З березня 1992 правонаступником СОКК і КП є Російський Червоний Хрест. В Росії День освіти Російського Товариства Червоного Хреста відзначається 15 травня.

Організацію Червоного хреста і Червоного півмісяця очолює Міжнародний Комітет. Його штаб-квартира знаходиться в Женеві. Під час військових дій цей Комітет виступає в якості посередника між воюючими сторонами, а також між територіальними підрозділами Червоного Хреста і Півмісяця.

Представники даної організації можуть безперешкодно потрапляти на територію таборів полонених та біженців. Там вони надають допомогу постраждалим і стежать за станом людей і умовами їх утримання. МКЧХ надає захист та допомогу жертвам конфліктів: займається розшуком людей, відвідує полонених, надає продовольчу і медичну допомогу.

Діяльність МКЧХ була тричі відзначена Нобелівськими преміями світу (у 1917, 1944 і в 1963 роках).

В даний час міжнародний рух Червоного Хреста і Червоного Півмісяця об'єднує більше 400 млн. чоловік з 175 країн світу.

У 2005 році Комітет вирішив замінити свою емблему на Красний кристал, тому що він є релігійно-нейтральним. Однак цей символ поки ще не став повсюдно упізнаваним.

Основоположними принципами Червоного Хреста є: гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність і універсальність. Вони були проголошені в ході 20-ї міжнародної конференції Червоного Хреста, яка проходила у Відні в 1965 році.Головним завданням національних товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця є здійснення гуманітарних програм в інтересах населення.

З жіночого сайту NashaKrasa.com.ua

Кабанець Д.






Міжнародний день музеїв


Щорічно, 18 травня, світова культурна громадськість відзначає Міжнародний день музеїв.
Це професійне свято хранителів загальнолюдської культури й національних цінностей було затверджене в 1977 році за рішенням ХІ Генеральної конференції Міжнародної ради музеїв, що проходила в Москві й Ленінграді (РФ). Тоді ж запропонували девіз свята: « Музеї – важливий засіб культурного обміну, збагачення культур і розвитку взаєморозуміння, співробітництва й миру між народами» .
Прийнято вважати, що через музеї суспільство виражає своє ставлення до історико-культурної спадщини. Збираючи й зберігаючи пам'ятники матеріальної й духовної культури, вони ведуть більшу науково-просвітню й освітньо-виховну роботу.
З 1977 року у кожного Міжнародного дня музеїв є своя тема і Міжнародна рада музеїв надає огляд пов'язаних з даною темою заходів, роблячи їх доступними для всіх. У 2010 році темою Дня стали слова – « Музеї в ім'я соціальної гармонії» .

Де і коли виник перший музей невідомо. Стародавні греки будували храми, присвячені вічно юним музам, дочкам Зевса-громовержця і Мнемосини, богині пам’ яті. Такі храми називали мусейонами (у перекладі з грецької – « житло муз» ). Мусейонами або музеями згодом почали називати спеціальні кімнати у давніх бібліотеках, де зберігалися рідкісні книги і незвичайні предмети. У нові часи пристрасть до колекціонування сприяла справжньому музейному буму. Чисельні археологічні експедиції ХІХ століття наповнили сенсаційними знахідками всю Європу, де їх виставляли для загального огляду. З початку ХХ століття і досі розвиток музейної політики визначається державою. Музеї стали візитками окремих країн, приміром, Лувр – Франції, Прадо – Іспанії, Метрополітен – США, Третяковська галерея – Росії.


В Україні збережено значну кількість об’ єктів нерухомої культурної спадщини, починаючи від стоянки раннього палеоліту Виноградівського району на Закарпатті (близько мільйона років), Кирилівської стоянки в Києві (майже 40 тисяч років), до зовсім молодих пам’ яток архітектури та монументального мистецтва, збудованих у минулому столітті. У світі добре відомі занесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО архітектурні ансамблі Софії Київської та Печерської Лаври у Києві, собору Святого Юра в історичному центрі Львова.
Зараз в Україні діє близько 500 державних та комунальних музеїв, у тому числі національних заклади, зокрема Національний заповідник « Софія Київська» , Національний історико-культурний заповідник « Києво-Печерська лавра» , Національний музей історії України, Національний художній музей України, Національний музей Тараса Шевченка, Національний архітектурно-історичний заповідник « Чернігів стародавній» , Національний музей-заповідник українського гончарства (с. Опішня), Меморіальний комплекс « Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» , Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. Крім того, є відомчі, приватні, віртуальні музеї та музейні кімнати, що діють при школах, будинках культури, підприємствах тощо.
У Тернопільській області – майже тридцять музеїв, що перебувають у системі Міністерства культури, з них 7 – обласних. 140 музеїв та музейних кімнат діють на громадських засадах. В музеях області зберігається понад 350 тисяч експонати, які входять до Державного музейного фонду України.
Власні традиції музейної справи має і Тернопільський національний економічний університет, адже на його базі діє Музей історії ТНЕУ та Науково-дослідний центр історії грошей.
Музей історії пройшов кілька етапів розвитку, а його відкриттю передувала значна робота, пов’ язана із виявленням, вивченням та систематизацією різноманітних матеріалів, що давали уявлення про економіку краю та історію фінансово-економічного інституту. Початок цій роботі поклав наказ №49 від 23.03.1982 року, яким було сформовано комісію по організації створення музею історії ТФЕІ на чолі з доцентом кафедри економіки сільського господарства І. В. Войчишиним.
На базі зібрання створювалися тимчасові тематичні виставки, а згодом – музейна експозиція, яку розмістили в одному з приміщень навчального корпусу №3. Саме там 30 листопада 1987 року відбулося урочисте відкриття музею історії ТФЕІ та народного господарства краю та перша екскурсія, яку провів Б. Д. Лановик – науковий керівник музею. Першим завідувачем музею була Т. Т. Вількова, згодом її замінили О. В. Богоніс та І. Р. Недошитко.
В 2004 та 2005 роках відбулося розширення експозиції музею, з’ явилися нові розділи, що ознайомлювали відвідувачів з історією створення з першими викладачами та студентами, державними діячами і фахівцями, які є випускниками університету, а також із розвитком промислів, станом промисловості Тернопілля, становленням місцевих кооперативних господарств, фабрик, банків, тощо. А також розділ, присвячений участі студентів та трудового колективу ТАНГ в подіях 2004 року (Помаранчевій революції) та частину експозиції « Наш студент – наш Президент» про студентські роки В. А. Ющенка і його однокурсників в ТФЕІ.
З вересня 2008 року музей очолив В. Г. Михайлиця. Тоді ж рішенням Вченої ради Університету він перейменований в музей історії Тернопільського національного економічного університету.
У 2009 році проведено наступну реекспозицію, згорнуто розділ « Історія господарства краю» , після чого музей набув свого сучасного вигляду і складається з двох художньо оформлених експозиційних відділів, хронологічно розділених на 15 розділів.
Унікальним підрозділом є науково-дослідний центр історії грошей. Він єдиний на теренах нашої держави. Створений у 1986 році на базі власної колекції монет, бон, паперових грошей і літератури доктора історичних наук Роберта Йосиповича Тхоржевського, яку він збирав з 1961 р. В основу колекції покладено тематико-хронологічний принцип і представлено металеві та паперові гроші.
Роберт Йосипович – перший керівник центру історії грошей. Цей важливий пізнавальний підрозділ став осередком для науково-дослідницької роботи, що підтверджується започаткуванням щорічних науково-практичних конференцій за назвою « Історія грошей України з давніх часів до сучасності» .
Його наступником стала Г. М. Марковецька, яка від 1990 року працювала в НДЦІГ старшим науковим співробітником. У 2005 році НДЦІГ очолив Р. Ю. Марковецький.
Науково-дослідний центр складається з двох відділів: нумізматичного (монети) та боністичного (паперові грошові знаки та бони). Частина монет та бон експонується в музеї історії грошей, створеному на факультеті банківського бізнесу.
Метою роботи центру є поглиблення знань студентів про історію грошей. На базі наявних архівів студенти пишуть реферати, дипломи та наукові роботи.

Сидорчук А.



Вільгельм-Ріхард Ваґнер
Wilhelm Richard Wagner




Основна інформація

Дата народження

22 травня 1813

Місце народження

Лейпциг
Рейнський союз

Дата смерті

13 лютого 1883 (69 років)

Місце смерті

Венеція
Королівство Італія

Країна

Баварія

Національність

німець

Професія

композитор

Жанр

опера Музична драма



Вільге́льм-Рі́хард Ва́ґнер — німецький композитор, диригент, теоретик музики, письменник-публіцист. Художній напрям — «Веймарська школа». Відомий насамперед завдяки його операм, або «музичним драмам», як він назвав більшість своїх опер (крім кількох перших). Зробив значний вплив на європейську культуру межі ХІХ і ХХ століть, особливо на модернізм. З другого боку, містицизм та ідеологічно забарвлений антисемітизм Ваґнера вплинули на німецький націоналізм початку XX століття, в тому числі на націонал-соціалізм, який оточив його творчість культом, що викликало значну «антиваґнерівську» реакцію після краху гітлерівського режиму.

Біографія


Ваґнер народився в сім'ї чиновника Карла-Фрідріха Ваґнера (1770–1813). Під впливом свого вітчима, актора Л. Геєра, Ваґнер 1828-го почав навчатися музики в кантора церкви Святого Хоми Теодора Вайнліґа, 1831-го розпочав музичне навчання в університеті Лейпцига. У 18331842 рр. вів неспокійне життя, часто у великій скруті в Вюрцбурзі, де працював театральним хормейстером у Магдебурзі, потім в Кенігсберзі й Ризі, де він був диригентом музичних театрів, потім у Норвегії, Лондоні й Парижі, де він написав увертюру «Фауст» і оперу «Летючий голландець». У 1842 тріумфальна прем'єра опери «Рієнці, останній з трибунів» у Дрездені заклала фундамент його слави. Роком пізніше він став королівським саксонським Гофкапельмейстером.

Визнання


З моменту становлення його репутації як композитора таких популярних творів «Летючий голландець» і «Тангойзер», які були в романтичній традиції Вебера і Меєрбера, Ваґнер перетворює продуману оперну концепцію витвору мистецтва («Gesamtkunstwerk»). Це дозволило досягти теоретичного поєднання усіх поетичних, візуальних, музичних та драматичних мистецтв, що було втілено в серії нарисів між 1849 і 1852 роками. Ваґнер осмислив це поняття найбільш повно в першій половині монументального оперного циклу «Перстень Нібелунгів». Однак Його думки про відносну важливість музики і драми з часом були змінені знову, і він повернув деякі традиційні оперні форми у своїх останніх декількох роботах, включаючи «Нюрнберзькі мейстерзінгери».

1849-го Ваґнер брав участь у Дрезденському травневому повстанні й після його поразки переїхав до Цюріха Цюріх, де він написав лібрето тетралогії «Перстень Нібелунгів», музику її перших двох частин («Золото Рейну» і «Валькірія») й оперу «Трістан та Ізольда».

Ваґнер запровадив низку досягнень у царині музичної мови, зокрема екстремальну хроматику і швидку зміну тональних центрів, що значно вплинуло на розвиток європейської класичної музики. Його «Трістан та Ізольда» іноді називають «Символом початку сучасної музики». Крім музики, вплив Ваґнера поширився на філософію, літературу, образотворче мистецтво і театр. Він заснував свій оперний театр «Театр у Байройті», в якому було втілено багато конструктивних особливостей. Саме тут «Перстень Нібелунгів» і «Парсіфаль» отримали свої прем'єри. Його великі праці з музики, драми і політики привернули увагу своїми оригінальними, часто крайньо позиційованими коментарями соціально-політичного та культурно-мистецького розвитку людства; в останні десятиліття літературні праці Ваґнера були особливо позначені антисемітським змістом.

У 1858-му — Ваґнер короткий час відвідував Венецію, Люцерн, Відень, Париж та Берлін.

У 1864-му Ваґнер, добившись прихильності баварського короля Людвіга II, який оплачував його борги і підтримував його надалі, переїхав до Мюнхена, де написав комічну оперу «Нюрнберзькі мейстерзінгери» і дві останні частини «Персня Нібелунгів»: «Зіґфрід» і «Загибель богів». У 1872 в Байройті відбулося закладання фундаментного каменя для Будинку фестивалів, який відкрився 1876-го, де й відбулася прем'єра тетралогії «Перстень Нібелунгів» 13-17 серпня 1876 року.


Завершення кар'єри


1882-го в Байройті була поставлена опера-містерія «Парсіфаль». У тому ж році Ваґнер, за станом здоров'я, виїхав до Венеції, де й помер 1883-го від серцевого нападу.

Характеристика творчості


Значно більшою мірою, ніж усі європейські композитори XIX століття, Ваґнер розглядав своє мистецтво як синтез і як спосіб вираження певної філософської концепції. Афористично її сутність була викладена композитором у статті «Художній твір майбутнього»:

«Як чоловік до тих пір не звільниться, поки не прийме радісно узи, що сполучають його з Природою, так і мистецтво не стане вільним, поки у нього не зникнуть причини соромитися зв'язку з життям ».

З цієї концепції виникають дві засадничі ідеї: мистецтво має творитися спільнотою людей і належати цій спільноті; вища форма мистецтва — музична драма, що розуміється як органічна єдність слова і звуку. Втіленням першої ідеї став Байройт, де оперний театр вперше почав трактуватися як храм мистецтва, а не як розважальний заклад; втіленням другої ідеї — створена Ваґнером нова оперна форма «музична драма». Саме її створення і стало метою творчого життя Ваґнера.

Касаджик О.


Вознесіння Господнє


Відзначається — В четвер шостого тижня після Великодня

«Що Бог воз'єднав, людина нехай не розлучає»

— Мт. 19:6

29 травня в 2014 році православний церковний світ відзначає Вознесіння Господнє. Вознесіння Ісуса Христа в Небо завершило земне служіння Сина Божого. Сталося це на сороковий день після Воскресіння Ісуса. Саме свято Вознесіння припадає на четвер шостого тижня після Великодня.

Після свого нового народження Син Божий увійшов до небесного храму Отця-Бога, ставши на землі Спасителем усього людства. Суть свята Вознесіння полягає в піднесенні людської природи (тіла і душі), яка може усвідомити вищий прояв світла завдяки Престолу Всевишнього.

«Добре ім'я краще за велике багатство, і добра слава краще срібла і золота»

— Пр. 22:1

Свідками Вознесіння Христа стали його учні, яких він проводив до Віфанії. Нагодувавши їх хлібом, він благословив своїх учнів і вознісся над ними в небо. Про це диво апостоли розповіли всім людям, повернувшись до Єрусалиму.

Вознесіння Господнє символізує відкритість Неба перед людиною. Це вічний дім для кожного, який відділений від землі гріхами людськими.

У цей день найкраще задуматися про добро, красу і віру, які приводять кожну людини до кращого життя.


«Марноту та брехню віддали від мене, злиднів та багатства мені не давай! Годуй мене насущним хлібом»

— Пр. 30:8

Глуховський Н.

Ось і завершується зеленоокий травень, а разом із ним і навчальний рік. Найперші в цьому році підводили свої підсумки учні четвертого класу.

Це перша у їхньому житті державна підсумкова атестація.

Наші учні довели що отримали знання, уміння і навики, здобуті у початковій школі.

Учні старших випускних класів також почали здавати екзамени.

Бажаємо вам найкращих балів!

Хоменко К.

30 та 31 травня відбулися шкільні свята – свято останнього дзвоника та випускний бал.

Вітаємо всіх учнів із закінченням навчального року, бажаємо за літо прочитати багато книжок, набратися здоров’я і з новими враженнями знов прийти 1 вересня до школи.

Випускникам бажаємо гарно скласти ЗНО, вступити до омріяних ВУЗів, щастя, наснаги та щасливої дороги у життя!





Сидорчук А.

Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Свято праці (День праці) – 1 Травня icon1. 05 • День труда
День міжнародної солідарності трудящих ще називають Днем праці, а в народі першотравневими (травневими) святами, Першотравнем. В...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconУрок Майстер-клас «Приготування ролів та суші»
Виховувати любов до праці, до обраної професії; виховання культури праці; до обраної праці; бережливе ставлення до сировини; устаткування...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconДень Перемоги — державне свято в Україні та низці країн, що входили до складу СРСР. Відзначають 9 травня — у день, коли 1945 року СРСР та союзники здобули перемогу над Третім Рейхом у Німецько-радянській війні. День Перемоги
День Перемоги — державне свято в Україні та низці країн, що входили до складу СРСР. Відзначають 9 травня — у день, коли 1945 року...
Свято праці (День праці) – 1 Травня icon1. Предмет і завдання курсу
Роз’яснюються важливі аспекти праці в друкованих та електронних засобах масової інформації. Подаються поняття про газетні жанри як...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconНаказ № с. Улянівка Про підсумки проведення Тижня охорони праці
На виконання наказу №6 від 06. 01. 2014р та на виконання пунктів плану роботи навчального закладу на 2013-2014 навчальний рік в період...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconРішення щодо відзначення 9 травня Дня Європи в Європейському Союзі було прийнято у 1985 році на Саміті Ради єс у Мілані. До 1997 року це свято мало переважно культурно-мистецьку спрямованість та носило обмежений характер
День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconСценарій за іншими джерелами Методичні рекомендації до проведення заходів
...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconВсеукраїнський день бібліотек ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості. Вітаємо всіх, хто прийшов сьогодні на наше спільне свято – свято бібліотек,- цього вічно...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconПро підведення підсумків моніторингу щодо ціннісного ставлення до праці у загальноосвітніх навчальних закладах району
Ставлення до праці у загальноосвітніх навчальних закладах району, моніторинг проведено в таких загальноосвітніх навчальних закладах:...
Свято праці (День праці) – 1 Травня iconДруковані праці



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка