Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка11/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   23

РОЗДІЛ ІІІ. АКТИВІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ
В 1924–1925 рр.


3.1. Податкова та кредитна підтримка
державою споживчої кооперації

Із переходом споживчої кооперації на добровільне членство з кінця грудня 1923 р. позначилася тенденція до збільшення кількості членів товариств та притоку нових капіталів. Відтак перед споживчою ко­операцією УСРР постало завдання якомога швидше подолати на­слідки фінансово-економічної кризи 1923 р. та активізувати торго­вель­ні операції з метою охоплення якомога більшого відсотка на­се­лення та витіснення приватного сектора торгівлі. Зауважимо, що протягом 1924–1925 рр. споживча кооперація України, розширюючи свою торговельну діяльність, одночасно потрапляла під регулюючий вплив держави. Слід зауважити: особливістю зазначеного періоду було те, що, стаючи все більш фінансовоспроможною, споживча ко­операція була змушена рахуватися з необхідністю планових засад у сфері товарообороту. Тобто у міру зміцнення фінансового стану ко­опе­­ративні організації все частіше залучалися до виконання дер­жав­них завдань забезпечення споживчих потреб як кооперованої, так і некооперованої частини населення.

У результаті економічної кризи 1923 р. фінансовий стан споживчої кооперації був украй підірваний, тож виникла нагальна необхідність його зміцнення. Перехід на добровільне членство, який забезпечив приплив нових паїв, став значним джерелом поповнення власних ко­штів кооперативних організацій. Проте у цілому фінансовий стан споживчої кооперації потребував сторонньої допомоги. Щоб під­тримати споживчу кооперацію у боротьбі проти приватного торговця, держава була змушена приділити серйозну увагу фінансовому сприян­ню кооперативним організаціям. Протягом 1924–1925 рр. споживча кооперація, завдяки податковій та кредитній підтримці держави і на основі накопичення прибутків та мобілізації коштів населення (у формі пайових та вступних внесків), помітно покращила своє фінан­сове становище.

Як і в перші роки непу, протягом 1924–1925 рр. більшовики про­довжували політику щодо надання споживчій кооперації податкових пільг. ХІІІ з’їзд РКП/б/, що проходив у травні 1924 р., наголосив на тому, що потрібна спеціальна підтримка кооперативної торгівлі, пе­редусім на місцях, з метою боротьби з приватним торговельним капі­талом [1, с. 232]. На споживчу кооперацію України поширювалася постанова ВЦВК та РНК СРСР від 20 травня 1924 р. «Про споживчу кооперацію», яка надала споживчій кооперації ряд пільг, включаючи більш низький податок з обороту порівняно з приватним промис­ло­вими та торговельними підприємствами, був зменшений залізничний тариф на перевезення вантажів, встановлена більш низька плата за оренду приміщень тощо [2].

Улітку 1924 р. Політбюро ЦК КП/б/У взяло під свій контроль ви­конання рішень союзних та республіканських органів щодо надання пільг споживчій кооперації [3, с. 230]. У 1923–1924 рр. промисловий податок, сплачений споживчою кооперацією, становив для оптових підприємств 4 % з їх обороту, для роздрібних закладів – 3,36 %, тоді як для приватної торгівлі розмір виплат становив відповідно 7,56 % та 13,81 % [4, с. 85]. Наведені дані свідчать про толерантне ставлення держави до споживчої кооперації та її торговельної галузі.

ХІV конференція РКП/б/ (квітень 1925 р.) наголосила на необ­хід­ності державної підтримки діяльності споживчої кооперації, акцен­ту­вання уваги на її потребах з боку партії і держави. При цьому під­креслювалася важливість збереження практики надання споживчій кооперації усіляких пільг. У рішеннях конференції вказувалося, що з боку місцевих партійних, радянських та професійних органів на ко­операцію не повинні в жодному разі покладатися завдання, обов’язки і витрати, які не пов’язані безпосередньо з кооперативною діяльністю і які порушують статути кооперативних організацій [1, с. 371]. Зазна­чимо, що податкові та інші пільги від держави споживча кооперація справді продовжувала отримувати, водночас влада постійно втруча­лася у господарські справи кооперативів, тим самим порушуючи їх статутні положення.

Необхідність подолання наслідків економічної кризи 1923 р. спону­кала кооператорів шукати надійних кредиторів, оскільки своїх влас­них коштів украй бракувало. Найбільшими кредиторами споживчої кооперації, як і в попередні роки, були Українбанк та Держбанк. Загальноукраїнський кооперативний банк – Українбанк – помітно продовжував розвивати свою мережу. Кількість його філій на кінець 1924–1925 рр. налічувала 55 одиниць [5, арк. 36]. Значними були обся­ги активних операцій банку, в 1923–1924 рр. сума наданих ним кре­дитів споживчій кооперації УСРР на 100 тис. крб. перевищувала Держ­банківську (11 485 тис. крб. проти 11 383 тис. крб.) [6, арк. 61]. З розвитком і зміцненням Українбанку частка споживчої кооперації в загальному обсязі операцій Держбанку зменшилася з 39 % у 1922–1923 рр. до 14 % в 1924–1925 рр., хоча абсолютні розміри кредиту за цей час зросли більше ніж у 4 рази, з 10,3 млн. крб. до 45,9 млн. крб. [7, арк. 98]. Незважаючи на міжкооперативний статус Українбанку, він передусім залишався банком споживчої кооперації. У 1924–1925 рр. її частка в загальній сумі відпущених банком кредитів становила понад 60 % [8, с. 213].

Навіть після поступового виходу з економічної кризи 1923 р. тор­говельна галузь споживчої кооперації, перед якою держава висунула завдання активізації діяльності і завоювання ринку, потребувала державної фінансової підтримки. Згідно з постановою ВУЦВК та РНК від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу з дорожнечею» керівництво УСРР визначило курс практично на повне припинення кредитування приватника – оптовика і, як виняток, у районах з недостатнім роз­витком споживчої кооперації допускали кредитування дрібних тор­говців. ВРНГ і Держторгові республіки було запропоновано вста­но­вити першочергову систему кредитування та систему пільг насам­пе­ред споживчій кооперації, розширити практику кредитування пер­вин­них органів кооперації. Разом з тим, наголошувалося на необхідності кооперативних організацій звернути увагу на пошук власних джерел фінансування, зокрема, обігових коштів, [9, с. 173].

2-а сесія ВУЦВК, що проходила у квітні 1924 р., ухвалила ре­зо­люцію «Про внутрішню торгівлю», у якій основним завданням влади було визнано, з огляду на важливість оволодіння ринком, надання фінансової підтримки державній торгівлі і споживчій кооперації. Споживчі товариства та спілки на місцях мали отримати переваги в кредитуванні (щодо розмірів, термінів та умов) перед приватним сек­тором торгівлі [10, с. 490]. Згідно з постановою сесії «Про споживчу кооперацію», державним кредитним органам належало встановити прогресивне збільшення кредиту для окремих споживчих товариств і спілок залежно від їх зростання та капіталу. Зазначимо, що при цьому зверталася увага на необхідність максимально спростити порядок одержання кредитів для споживчих товариств, усунувши всі зайві формальності [11, с. 492–494].

Навесні 1924 р. були зроблені деякі кроки щодо активізації діяль­ності кооперативів у пошуку власних джерел фінансування. Щоб сприяти накопиченню власних коштів споживчими товариствами, відповідно до Статуту, затвердженого реєстраційною комісією Голов­ного кооперативного комітету при РНК УСРР від 13 лютого 1924 р., їм було надано право проведення кредитних операцій на місцях. Тим самим уряд республіки дав можливість місцевим кооперативам за рахунок надання ними кредитів різним організаціям заробляти на цьому кошти. Разом з тим, влада прагнула тримати під контролем цей процес, саме тому Українбанку, як кредитнокооперативному центру УСРР, було надано право керівництва кредитними операціями, які проводили споживчі товариства [12, арк. 164–165].

З метою покращення фінансового стану прикордонних райспо­жив­спілок (Тираспільської, Шепетівської, Житомирської, Вінницької, Ко­ростеньської) Народний комісаріат фінансів УСРР, згідно з кло­по­танням Президії правління Вукопспілки, у березні 1924 р. дав згоду не лише на розширення кредитів цим спілкам, але й полегшення умов їх товарообороту із золотою і срібною валютою [13, арк. 141]. Обмінні грошові операції, які почали здійснювати вищеназвані райспо­жив­спілки, певною мірою стабілізували їх фінансовий стан і допомогли у боротьбі з контрабандою у прикордонній зоні.

Слід зауважити, що, надаючи споживчій кооперації фінансову під­тримку, керівництво УСРР одночасно посилило контроль за вико­рис­танням виділених коштів. Так, для оперативного спостереження за фінансовим станом у споживчій кооперації РПО УСРР на своєму засіданні від 10 березня 1924 р. ухвалила призначити спеціального уповноваженого Ради для контролю за діяльністю Вукопспілки. У його завдання входило щоквартально подавати до РПО спеціальний звіт про фінансові справи ВУКС [14, арк. 23]. Таке рішення свідчило про те, що споживча кооперація, перебуваючи у кредитній залежності від держави, все більше підпорядковувалася їй.

Ряд рішень щодо кредитування споживчої кооперації з боку держави були визначені вищими партійними форумами союзного і республіканського рівня. ХІІІ з’їзд РКП/б/, який проходив у травні 1924 р., наголосив на тому, що потрібно особливу увагу надати піль­говим умовам кредитування і спеціальній підтримці споживчої ко­операції на місцях у боротьбі з приватним капіталом [1, с. 232].

VІІІ конференція КП/б/У (травень 1924 р.) ухвалила спеціальну резолюцію «Про товарооборот і кооперацію», у якій наголошувалося на необхідності забезпечення за Комісаріатом внутрішньої торгівлі і його органами на місцях справжньої можливості активного впливу на політику банків щодо кредитування торгівлі. При стабілізації кар­бованця і значному збільшенні капіталів кредитних закладів, а також внаслідок прискорення обороту капіталу і необхідності подальшого зниження цін на товари – ставки банківського кредиту, зазначила кон­ференція, слід переглянути у бік зниження. Було розглянуто особливі умови спрощення кредитування низових ланок кооперації. У зв’язку з розривом між терміном банківського кредиту і терміном обороту товарів на окремих стадіях торгівлі постала необхідність провести їх планову ув’язку [3, с. 292]. Як бачимо, йшлося про посилення пла­новості у справі банківського кредитування споживчої кооперації.

Хоча в ухвалених керівництвом УСРР рішеннях систематично го­ворилося про надання першочергової фінансової підтримки місцевим кооперативам, на практиці виникало немало проблем. Передусім було складно отримати фінансову допомогу сільським товариствам, які найбільше її потребували. Оскільки питання фінансування коопе­ра­тивів слід було систематично узгоджувати з органами влади, останні не завжди йшли назустріч сільським товариствам. Наприклад, деякі пропозиції правління Вукопспілки щодо кредитування сільської спо­живчої кооперації з метою активізації торгівлі урядом були від­хилені. Так, на засіданні Малої Ради Народних Комісарів УСРР 5 трав­ня 1924 р. була заслухана пропозиція ВУКС про дозвіл на кредитування сільських споживчих товариств з боку двох банків – Українбанку та Укрсільбанку. Однак ця пропозиція керівництва ВУКС була відхилена як недоцільна, бо в уряді вважали, що буде перехресне кредитування одного і того ж товариства двома центрами. Раднарком УСРР вирі­шив, що центром кредитування сільської споживчої кооперації і надалі має бути лише Українбанк [15, арк. 50]. Без сумніву, це було директивне рішення не на користь сільським товариствам.

На середину 1924 р., навіть за умови надання споживчій кооперації певної допомоги з боку держави та пошуку власних джерел надход­ження коштів, її фінансовий стан залишався складним. З огляду на цю обставину, Наркомвнуторг УСРР повідомляв ЦК КП/б/У, що «тор­гівля сильно переживає період надлому і розрухи, особливо коопе­рація, і що цей надлом залежить від діючої системи кредитування» [16, арк. 15–17].

Пленум ЦК КП/б/У, що відбувся у липні 1924 р., ухвалив спеці­альну резолюцію «По доповіді про роботу споживкооперації», у якій наголошувалося на складному фінансовому стані місцевих коопе­ра­тивних організацій. Пленум вказав на такі причини фінансових про­блем: недостатність власного капіталу, що брав участь в обороті; збит­ки, яких зазнала кооперація в процесі зниження цін; слабкий приплив пайових капіталів тощо. У споживчій кооперації існувала суттєва невідповідність між власними і запозиченими коштами за явної пере­ваги останніх. Встановлені терміни товарних і грошових кредитів не відповідали реальним строкам обороту товарів. Крім цього, складний фінансовий стан споживчої кооперації поглиблювався через нерегу­лярну виплату господарськими органами своєї заборгованості коопе­ративним органам.

Проаналізувавши причини фінансової скрути споживчої коопе­ра­ції, Пленум наголосив на тому, що «державна допомога ніколи не буде достатньою», тому необхідно більше розраховувати на власні ресурси шляхом залучення коштів у вигляді паїв, внесків, авансів від членів товариств. Разом з тим, Пленум указав на необхідність виді­лення з державних коштів довготермінового кредиту, який мав піти в основні капітали споживчої кооперації. Характерно, що при розподілі державних кредитів перевагу надавали промисловим районам (Дон­бас, Катеринослав, Миколаїв, Харків). При кредитуванні сільської кооперації бралася до уваги економічна оцінка районів і фінансовий стан товариств. Система кредитування мала бути побудована на вра­хуванні особливостей номенклатури товарів та їх обороту. Під­крес­лимо, що Політбюро ЦК КП/б/У, виходячи з тієї ролі, яка відводилася споживчій кооперації у боротьбі за ринок, було доручено вийти з проектом у ЦК РКП/б/ про виділення їй довготермінових кредитів [3, с. 320].

Тоді ж, у липні 1924 р,. за ініціативою Вукопспілки відбулася Все­українська торговельна нарада споживчої кооперації представників райспоживспілок. Ішлося про покращення фінансового стану місцевої кооперації. Підкреслимо, що між справжнім фінансовим станом ко­оперативних організацій і промовами на нараді існувала певна роз­біжність. Так, у доповіді представників Українбанку, основного кре­дитора споживчої кооперації, зазначалося, що фінансовий стан ко­операції вже є кращим. Цю ж думку поділяла газета «Вісті ВУЦВК». Підсумовуючи результати наради, вона підкреслювала, що «фінан­совий стан Вукопспілки зараз слід визнати не загрожуючим» [17]. У цілому погоджуючись з останньою тезою, все ж вважаємо, що це був черговий агітаційний прийом з боку влади і керівництва споживчої ко­операції показати її потенційні можливості та переваги над приватною торгівлею.

За статистичними даними, на 1 жовтня 1924 р. співвідношення власних і запозичених коштів по системі споживчої кооперації ста­новило: у робкоопах Донбасу – 1:27, сільських споживчих това­рист­вах –1:46, райспоживспілках – 1:56. А тому споживча кооперація, як і раніше, функціонувала, головним чином, на позичені кошти, серед яких вагоме місце належало довготерміновим позикам Народного комісаріату фінансів УСРР [18, с. 21]. На 1 листопада 1924 р. навіть Вукопспілка мала опротестованих на суму 3 млн. 700 тис. векселів (вексель – письмове боргове зобов’язання встановленої форми, що дає власникові незаперечне право вимагати від боржника сплати зазна­ченої у векселі суми грошей у вказаний строк). Відкритий ВУКС кредит на 1 жовтня 1924 р. складав 5 млн. крб. [19, арк. 19].

Вукопспілка з метою пожвавлення своїх торговельних операцій була змушена постійно звертатись по фінансову підтримку до вищих органів влади УСРР. Так, 13 вересня 1924 р. правління ВУКС напра­вило листа до Центрального Комітету КП/б/У з проханням сприяти у збільшенні споживчій кооперації кредитів у зв’язку із необхідністю по­силення боротьби на селі з приватним скупником хліба [20, арк. 71–72]. Кооперативна нарада при ЦК КП /б/У, розглянувши клопотання Ву­копспілки, ухвалила рішення про відстрочку кооперативними органі­заціями платежів і врегулювання термінів кредитування, а саме: встановлення термінів кредитування залежно від термінів обороту товарів [21, арк. 120].

Завдяки отриманню кредитів та залученню пайових внесків прав­ління ВУКС восени 1924 р. урегулювало стару заборгованість Центро­спілці СРСР на 2 млн. 200 тис. крб. Вукопспілка виплатила стару заборгованість господарським органам у сумі майже 3 млн. крб. При цьому варто зазначити, що це стало можливим певною мірою завдяки тому, що ВУКС тоді отримала від держави дотацію в 1 млн. крб. [22, арк. 2].

Архівні документи засвідчують, що на початку грудня 1924 р. правління ВУКС направило доповідну записку у Політбюро ЦК КП/б/У з проханням поставити питання про фінансовий стан спо­жив­чої кооперації для обговорення на найближчому засіданні. Проблема полягала в тому, що терміни банківського кредитування в середньому складали два місяці, що не влаштовувало кооператорів. На кінець 1924 р. вартість банківського кредиту по Держбанку в урахуванні векселів для споживчої кооперації і державної торгівлі складала 12 %, а для приватної – 24 %; по Промбанку відповідно – 21 % і 27 %; по Українбанку – за всіма видами кредитування 18 %. Проте кооператори вимагали від держави сприяння щодо термінів кредитування банками у бік збільшення термінів їх погашення, а також зниження кредитних ставок [23, арк. 7].

Кооператнарада при ЦК КП/б/У тоді ж, у грудні 1924 р., зваживши на клопотання правління Вукопспілки, обговорила питання про заборгованість споживчої кооперації банкам і порядок банківського кредитування кооперативних організацій [24, арк. 23]. Відповідно були дані доручення державним інстанціям щодо виділення допомоги споживчій кооперації. У результаті адміністративно-фінансова комісія при Раднаркомі УСРР запропонувала НКФ УСРР виділити Вукоп­спілці із резервного фонду уряду допомогу в розмірі 87 тис. 795 крб. [25, арк. 30]. Без сумніву, це була хоч і невелика, але систематична фінансова допомога держави, завдяки якій кооператори могли по­стій­но підтримувати свою торговельну галузь.

Нагромадження споживчою кооперацією власних коштів, зокрема шляхом збору членських внесків, навіть після переходу на добро­вільне членство здійснювалося повільно. «Пайові внески, – вказував член правління Вукопспілки М.І. Жмурко, – це справді кошти, але не один з нас не може померти на той час, коли вони будуть мати від­чутну вагу в бюджеті райспілок» [26, арк. 41]. Відтак споживча ко­операція протягом 1925 р. продовжувала жити, головним чином, на позичені кошти, серед яких вагоме місце належало довготерміновим позикам НКФ та ряду банків.

У січні 1925 р. правління Вукопспілки знову направило листа до ЦК КП/б/У, в якому йшлося про фінансову підтримку споживчої ко­операції: «Ми вважаємо, що повинні бути вжиті заходи, які полег­шу­ють і забезпечують фінансове і господарське оздоровлення ВУКС і серединної кооперації. На першому місці стоїть досить тривала відстрочка заборгованості державі, відпуск коштів вже асигнованих державою, всіляке сприяння розвитку експортно-імпортних операцій ВУКС» [27, арк. 12].

У порядок денний Пленуму ЦК КП/б/У (січень 1925 р.) серед ін­ших було включене питання про господарську діяльність споживчої кооперації. У резолюції Пленуму «Про торгову політику і коопе­рацію» підкреслювалось, що основними недоліками кооперативного торговельного апарату є як недостатність капіталу, так і слабкість плановості в практиці кредитування. Пленум наголосив на важливості пошуку кооперативними організаціями власних джерел створення міц­ної фінансової бази, зокрема, мобілізації коштів кооперованого населення, посиленні комерційних засад у роботі кооперації, оздо­ровленні та перевірці балансів, зміцненні вексельної дисципліни тощо. Особливо підкреслювалася необхідність посилення плановості в торгово-фінансовій роботі споживчої кооперації. Наголошувалось і на посиленні ревізійних функцій кооперативних об’єднань, зокрема, спо­стереженні за виконанням отриманих за прямим призначенням дер­жавних кредитів [3, с. 335].

Невдовзі Вукопспілка отримала фінансову допомогу від держави за сприяння ЦК КП/б/У. Так, 7 березня 1925 р. Українська економічна рада на своєму засідання ухвалила рішення про видачу фінансової до­помоги ВУКС із Всесоюзного фонду по зміцненню кооперації [28, арк. 32].

У свою чергу, місцеві партійні осередки, намагаючись підтримати місцеву кооперацію у боротьбі проти приватного торговця, постійно зверталися до керівництва республіки та Вукопспілки з тим, щоб вони вплинули не поліпшення фінансового стану кооперативів. Так, Жи­томирський окружний комітет партії у травні 1925 р. направив листа до ЦК КП/б/У з проханням про фінансову допомогу, «щоб не дати зовсім загинути Житомирській райспілці» [29, арк. 90]. Ще приклад. У записці від 15 травня 1925 р. до ЦК КП/б/У Подільський губком партії підкреслював, що «доводиться усіма заходами посилювати коопе­рацію». Клопотання полягало в тому, щоб «асигнувати споживчій ко­операції Подолії максимально можливі суми». Пояснювалося це про­ханням тим, що прикордонна смуга з Польщею та Румунією вимагала особливої уваги місцевої споживчої кооперації [30, арк. 64]. Зі свого боку Вінницький окрпартком ужив заходи до виявлення можливостей щодо пошуку коштів із місцевого бюджету для фінансової підтримки Хмельницької райспоживспілки, проте в червні 1925 р. він звернувся до правління ВУКС з проханням надати додаткову фінансову під­тримку [31, арк. 82].

Зважаючи на прохання первинних споживчих кооперативів та їх спілок, Колегія Наркомторгу УСРР визнала за необхідне і важливе збільшити терміни кредитування торгівлі взагалі, особливо споживчої кооперації на місцях. Про це говорив голова РНК України В.Я. Чубар у травні 1925 р. на ІІІ з’їзді Рад СРСР: «Товаропровідний апарат (державний і кооперативний) вийшов ослабленим із періоду так званої нової торгової політики, коли строки кредиту були зжаті до не­мож­ливості. Останні заходи в області оздоровлення і зміцнення кооперації створюють більш міцну базу для подальшого розвитку товаро­обо­роту» [32].

Для збільшення власних коштів споживча кооперація у 1925 р. от­римала від держави право проведення кредитних операцій, у тому чис­лі операцій щодо приймання вкладів і видачі кредитів без ліцен­зії Наркомфіну, зокрема, таке право отримали сільські та робітничі споживчі товариства без обмеження мінімуму сум, що вносилися [33, арк. 161].

Зазначимо, що у ході реалізації генеральної партійної лінії щодо фінансового сприяння споживчої кооперації мали місце випадки прямого адміністративного тиску державних органів на банківські ус­танови. Так, на засіданні комфракції ІV з’їзду керуючих філіями Держбанку в Україні (лютий 1925 р.), зокрема, підкреслювалося, що з боку місцевих партійних і радянських органів спостерігається не­пра­вильне ставлення до банку, яке виявляється у протиставленні інтересів місцевих організацій – інтересам банку. У результаті існував цілий ряд випадків тиску на керуючих філіями Держбанку у формі втру­чання в їх оперативну діяльність. З метою отримання кредиту тією чи іншою організацією у розмірах, що не відповідали стану її справ, партійні органи вдавалися до погроз накладання стягнень на керів­ників банків. Мали місце і випадки примусового залучення філій Держбанку до участі у місцевій благодійності всупереч прямим вка­зівкам його центрального правління [34, арк. 19]. Так, у листі Все­української контори Держбанку за підписом управляючого С. Арсона до ЦК КП(б)У від 31 травня 1925 р. ішлося, зокрема, про такі факти: за відмову управляючого Чернігівської контори Держбанку збільшити кредити кооперації секретар губкому погрожував виключенням із партії. Голова Гайсинського окрвиконкому самовільно змінив склад управкому банку для надання кредиту робкоопу, хоча стан справ ос­таннього цього явно не дозволяв [35, арк. 28 зв.]. Подібні випадки траплялися в інших містах.

Як і в попередні роки, держава надавала фінансову допомогу на­самперед робітничій кооперації. Нею опікувались і союзні, і респуб­ліканські органи влади та управління. У складний для Донбасу мо­мент, коли регіон переживав затяжну кризу збуту, ЦК РКП/б/ опу­блікував звернення «Про сприяння Донбасу» [36]. У лютому – березні 1924 р. робітничій кооперації був наданий товарний кредит на 6 млн. крб., а потім грошовий кредит у 1,5 млн. крб., що дало їй можливість от­римати товари безпосередньо у трестів [37, с. 9].

Голова правління Вукопспілки М.К. Вєтошкін з метою покращення кредитування робітників у лютому 1924 р. на сесії ВУЦВК поставив питання про збільшення частки участі у кредитуванні робітників з боку господарських органів і банківських установ. Він пропонував підвищити норму кредиту для окремого робітника з 16 до 20 крб., а також звертав увагу на те, щоб кредитом були забезпечені всі ро­бітники головних галузей промисловості України [38, арк. 440]. З лютого 1924 р. почали широко запроваджувати короткотермінові кре­ди­ти для робітників. Наводимо дані, які підтверджують першочергову увагу робітничої кооперації до справи кредитування своїх членів. Тоді як у загальногромадянській кооперації кредит на одного споживача становив 18,5 червоних крб., у робітничій кооперації ця цифра була вдвічі більшою – 38 крб. на кожного споживача [39].

Особливу увагу розвитку робітничого кредитування надала VІІІ кон­ференція КП/б/У (травень 1924 р.). Так, у постанові конференції було записано: «Витіснення приватного спекулятивного капіталу з області обслуговування робітничого населення повинно йти через загальне покращення постановки торгової роботи кооперації і зокрема через розвиток дрібнокрамничного кредиту» [3, с. 296]. Конференція визна­ла за необхідне не лише посилити фонди дрібнокрамничного кредиту, а й розширити число тих, хто бере кредит.

Виняткова увага надавалася кредитуванню Уцеробкоопом робіт­ничої кооперації Харкова як великого промислового центру. У кам­панії щодо кредитування робітників Харків посідав перше місце і кредитувався у першу чергу. Кредит отримували робітники не тільки великих заводів, але і ряду дрібних і середніх підприємств, чого в ін­ших містах не було [40]. Спостерігалася тенденція до збільшення кількості установ, які надавали кредити робітничій кооперації. На­приклад, акт обстеження роботи Катеринославського ЦРК за період з 1 січня по 1 червня 1924 р. свідчить, що питома частка його креди­торів у цей термін була такою: Українбанк – 58,2 %; державні закла­ди – 14 %; Держбанк – 10,5 %; Уцеробкооп – 8,6 %; Промбанк – 3,9 %; Вукопспілка – 1,6 %; приватні особи – 1,1 %; інші кооперативи – 1,0 %; Центроспілка – 0,7 %; Уцеробсекція – 0,4 %; [41, арк. 213]. Як бачимо, основні кредити робкоопи переважно отримували за рахунок коштів загальнокооперативного банку – Українбанку та споживчої ко­операції.

До керівництва справою налагодження кредитування робітників постійно підключалися профспілки. Так, 11 жовтня 1924 р. відбулося розширене засідання представників робітничої кооперації за участю Уцеробкоопу, господарських органів, банків і Південбюро ВЦСПС. Обговорювали питання про кредитування робітників. У результаті було запропоновано акції щодо фінансового оздоровлення діяльності робкоопів і ЦРК: Уцеробкоопу добитися загального збільшення кре­дитів та їх лімітів для робітничої кооперації; вжити заходи щодо ліквідації заборгованості робкоопів з боку різних місцевих організацій і осіб [42, арк. 2]. Президія ВЦСПС УСРР на засіданні від 28 лис­то­пада 1924 р. ухвалила рішення про клопотання УЕР надати Укра­їнбанку право керівництва кредитними операціями Уцеробкоопу [43, арк. 172]. Тобто йшлося про першочергове виділення банківських коштів для робітничих кооперативів.

Проте навіть за підтримки держави питання кредитування робіт­ничих кооперативів вирішувалося складно. Особливо потребували фі­нан­сової підтримки робітничі кооперативи на місцях. Так, Печерський робітничий кооператив м. Києва у лютому 1925 р. клопотався перед керівництвом республіки про посилення кредитування 1,5 тис. робіт­ників – членів робкоопу [44]. Подібні прохання надходили від ін­ших робітничих кооперативів. Зважаючи на це, кооператнарада при ЦК КП/б/У у лютому березні 1925 р. розглянула питання про майно­вий і розрахунковий стан робітничих кооперативів та ухвалила рі­шення про видачу робкоопам довготермінових кредитів у тих роз­мірах, які можуть зміцнити їх становище [45, арк. 30].

Опікуючись забезпеченням робітників у містах, ЦК КП/б/У, разом з тим, давав директивні розпорядження керівництву ВУКС з по­дальшою перевіркою їх виконання. Зокрема, 19 жовтня 1925 р. прав­ління Вукопспілки отримало директиву ЦК КП/б/У терміново вжити заходи щодо покращення фінансового стану Одеського ЦРК. Прав­лінню належало спочатку подати свої пропозиції щодо фінансового оздоровлення ЦРК до УЕР, а потім повідомити ЦК КП/б/У про ре­зультати наданої допомоги [46, арк. 122].

Якщо партійне керівництво республіки підтримувало кредитування безпосередньо самих робкоопів, то ВЦСПС виступала за широке за­провадження індивідуального кредитування робітників [47, арк. 70]. Проведений профспілковими органами аналіз показав, що серед робіт­ників існували різні думки щодо кредитування. Наприклад, робітники Харківського паровозного заводу виступали тільки за товарне кре­дитування. На інших підприємствах Харкова ситуація була така: робітниці Краснооктябрьської тютюнової фабрики надавали переваги грошовому кредитуванню, робітниці фабрики «Красная нить» підтри­мували індивідуальне кредитування, а робітники заводу «Серп і мо-лот» – колективне кредитування [48]. Запорізький ЦРК з листопада 1925 р. почав запроваджувати довготерміновий кредит робітникам на 4 місяці у розмірі місячного окладу. Нарада директорів заводів За­поріжжя спільно з представниками ЦРК вирішила проводити індиві­дуальне кредитування в магазинах робітничої кооперації [49]. А Ма­кі­їв­ський робкооп у Донбасі у грудні 1925 р., ураховуючи побажання ро­бітників, відкрив довготерміновий кредит на теплий одяг і взуття [50].

Як бачимо, всупереч кооперативним принципам, кооператорам, які отримали державні кредити, доводилося видавати робітникам товари в кредит. Якщо в перші роки непу це пояснювалося вкрай важким ма­теріальним становищем робітників, то надалі, навіть за умови стабі­лізації економічного життя, державі було вигідно саме таким спо­со­бом через споживчу кооперацію здійснювати забезпечення потреб ро­бітничого класу і тим самим запобігати вияву соціального невдо­во­лення. Форми кредитування робітників були різні, що свідчило про їх низьку заробітну плату та слабкість фінансової бази робкоопів.

Слід відзначити, що з середини 1925 р. за рахунок надходження паїв, внесків та отриманого прибутку від торговельної діяльності ба­ланс власних коштів та позики у системі споживчої кооперації по­ступово почав змінюватися на користь перших. Ураховуючи таку тен­денцію, сьома сесія Ради Вукопспілки, що проходила в червні 1925 р., підкреслювала, що в господарській роботі споживчої кооперації спо­стерігається процес відновлення [51]. Через півроку восьма сесія Ради Вукопспілки (лютий 1926 р.) робила висновок про те, що «ко­операція не лише зуміла йти нарівні з іншими галузями господарства, але й випередити їх за темпами розвитку. З попереднього періоду бо­ротьби кооперація винесла багатий досвід господарювання, здатність до­ско­нало зважувати ситуацію, економно використовувати свої кош­ти, про­думано будувати свою роботу» [52, с. 3].

Отже, від початку запровадження нової економічної політики важ­ливим завданням, яке довелося вирішувати кооператорам, було на­копичення власних капіталів, мобілізація внутрішніх ресурсів, віднов­лення самофінансування системи споживчої кооперації. Спочатку фі­нансова ситуація в системі споживчої кооперації була вкрай склад­ною. Деякі кооперативи навіть протягом 1924–1925 рр. мали настільки великі платіжні дефіцити, що без допомоги держави не могли б далі працювати. Тому влада всіляко підтримувала споживчу кооперацію, видаючи їй з бюджету довготермінові позики, заохочуючи банки до кредитування.

Головними кредиторами кооперації були Держбанк і Українбанк: на них припадало 89,9 % від загальної суми одержаних споживчою кооперацією кредитів (з них 48,6 % належали безпосередньо Україн­банку). Кредитні операції з кооперативними підприємствами здій­сню­вали також Промбанк, Укрсільбанк і Зовнішторгбанк. Крім державних та кооперативних установ, споживча кооперація користувалася послу­гами приватного сектору, але суми, одержані нею від приватників, поступово зменшувалися й у жовтні 1926 р. становили 5,5 %, а через рік – 1,4 % [53, арк. 71].

Поступово, завдячуючи державній фінансово-кредитній підтримці, залученню пайових внесків своїх членів та отриманню прибутку від торговельних операцій, організації споживчої кооперації вийшли на шлях накопичення власних коштів. Згідно з даними В.М. Целларіуса, на 1 жовтня 1924 р. відсоток власних коштів робітничо-міської спо­живчої кооперації складав 12,7 і позики – 87,3; на 1 липня 1925 р. картина була такою: відсоток власних коштів – 15,2 і позики – 84,8. У сільській кооперації ситуація була дещо іншою. На 1 жовтня 1924 р. відсоток власних коштів сільських кооперативів складав 41,9 і пози­ки – 58,1; на 1 липня 1925 р. 1925 р. маємо такі показники: відсоток власних коштів сільських кооперативів становив 44,7 і позики – 55,3 [54, с. 20]. Тобто співвідношення власних і запозичених коштів сіль­ських кооперативів було приблизно однакове. Разом з тим, сільські кооперативи залишалися набагато фінансово слабшими за робітничі кооперативи.

Отже, перехід на добровільне членство з кінця 1923 р. сприяв надходженню пайових внесків і, відповідно, певному покращенню фінансового системи. Проте проведені пайові кампанії ще не могли вирішити проблему самофінансування кооперації. Відтак партійні та радянські органи продовжували надавати сприяння споживчій ко­операції з метою подолання наслідків економічної кризи 1923 р.

У цілому протягом 1924–1925 рр. завдяки податковій та кредитній державній підтримці та пошуку власних джерел накопичення коштів відбулася певна стабілізація фінансового стану споживчої кооперації України, що дозволило активізувати її торговельну діяльність і пев­ною мірою потіснити з ринку приватного торговця. Однак результати торговельної діяльності організацій споживчої кооперації більшою мірою залежали від державної підтримки, відповідно вони здій­сню­вали свої торговельні операції за рахунок запозичених коштів. З огляду на це, першочерговим завданням кооперативних організацій залишався пошук власних коштів, без яких завоювання ринку було неможливе.



    1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка