Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка13/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   23

3.3. Вплив держави на ціноутворення
торговельної галузі споживчої кооперації

1924 р. став переломним у підходах держави до проблеми ор­га­ні­зації товарообороту. З метою ліквідації наслідків кризи збуту (1923 р.) та товарної кризи, що давала про себе знати, керівництвом країни терміново було вжито ряд заходів: знижені ціни на промислові товари, проведена грошова реформа, створений Наркомат внутрішньої тор­гівлі (Наркомвнуторг). Влада вдалася до чергової спроби загнати рин­ковий механізм у «прокрустове ложе» більшовицьких комуністичних догм. Пов’язана вона була з так званим курсом «нової торговельної політики», суть якого зводився до витіснення з ринку приватника через застосування економічних та адміністративних засобів тиску на нього при одночасному створенні режиму максимального сприяння споживчій кооперації. Одним зі шляхів усунення приватного торговця зі споживчого ринку протягом 1924–1925 рр. стала політика зниження цін кооперативними організаціями.

Згідно з анкетним обстеженням, проведеним в останніх числах січ­ня 1924 р., у цілому ряді міст СРСР, зокрема в Києві, зафіксувалося помітне зниження цін у споживчій кооперації. За даними В.П. Дми­тренка, з листопада 1923 р. до кінця січня 1924 р. кооперативні ціни практично на всі товари впали на 10–30 % [63, с. 180]. З одного боку, це відбулося у результаті адміністративного впливу влади на від­пускні ціни державної промисловості, а з другого – завдяки заходам самої кооперації. Прикметно, що у той період і приватні торговці були змушені встановити ціни на деякі товари (сіль, гас, хліб) відповідно до державних і кооперативних.

Хоча в результаті стабілізації економіки у 1924 р. «ножиці» цін на промислові товари та продукти сільського господарства зімкнулися, було зрозуміло, що попит на промислові товари значно вищий, ніж пропозиція. Замість кризи збуту товарів виник і почав посилюватися товарний голод (брак товарів першої необхідності). Наслідком цього стало нове підвищення роздрібних цін на промислові товари. Зокрема, спостерігалися перебої у забезпеченні населення мануфактурою. Від­повідно виник так званий мануфактурний голод. Новою кон’юн­кту­рою відразу скористався приватний торговець. Можливості еконо­мічного впливу на ринок споживчої кооперації були надто обмежені. Тож влада вжила ряд заходів з метою витіснення приватного торговця з ринку і посилення свого контролю за відпускними цінами не лише на продукцію державної промисловості, але й за цінами споживчої кооперації, яка мала стати першочерговим закупівельником та реалі­затором промислових товарів. Більшовики вважали, що лише завдяки систематичному зниженню оптових і особливо роздрібних цін на про­мислові товари кооператори зможуть залучити до споживчих това­риств переважну масу населення і тим самим послабити приватну торгівлю і завоювати монопольне становище на ринку.

ХІІІ конференція РКП/б/ (січень 1924 р.) поклала початок поси­леним діям влади щодо регулювання ринку за допомогою політики цін. Ішлося про регулювання як оптових, так і роздрібних цін на основні предмети споживання. Відтак місцевим регулюючим органам пропонувалося в законодавчому порядку посилили вплив на фор­мування цін у тому числі і кооперативних організацій. Зазначимо, що в рішеннях конференції перед кооператорами було поставлене кон­кретне завдання: здійснювати продаж товарів за цінами, які мали бути нижчими за середні ціни приватної торгівлі [1, с. 175–176]. Без сум­ніву, це було адміністративне партійне рішення, яке свідчило про ігнорування більшовиками законів ринкової економіки.

Попри ухвалені партійною конференцією рішення, деякі керівники споживчої кооперації виступили проти її вимог торгувати товарами за цінами, нижчими від цін у приватній торгівлі, наполягаючи на се­редньо ринкових цінах. Зважаючи на цю обставину, весною 1924 р. ЦК РКП/б/ ухвалив спеціальну постанову «Про внутрішню торгівлю і споживчу кооперацію», у якій акцентувалося на необхідності органі­зації кооперативного забезпечення населення міст і сіл за цінами більш низькими, ніж у приватній торгівлі [90, с. 455]. У лютому 1924 р. ЦВК СРСР видав постанову, відповідно до якої державою вста­нов­лю­валися граничні ціни на ряд товарів широкого споживання. Як бачимо, дана постанова цілком узгоджувалася з директивними рішеннями ХІІІ конференції РКП/б/ щодо запланованих у галузі внутрішньої тор­гівлі заходів з регулювання і нормування цін [91, с. 401].

Як підкреслювалося на Пленумі ЦК РКП/б/ (березень – квітень 1924 р.), держава навесні 1924 р. певним чином добилася стабілізації тих цін, які визначали рівень життя в містах. Разом з тим в ухваленій Пленумом постанові «Про внутрішню торгівлю і кооперацію» під­креслювалася потреба у посиленні державного регулювання торгівлі. Пленум визнав за необхідне перетворити Комісаріат внутрішньої тор­гівлі, який до цього існував при Раді праці й оборони СРСР, на самос­тійний Наркомат внутрішньої торгівлі. На нього покладалося завдання регулювання політики всіх торговельних організацій, включаючи процес ціноутворення [1, с. 197–198]. Тобто, створений наркомат мав стати постійно діючим і регулюючим органом впливу держави на ціни, у тому числі й споживчої кооперації. У постанові було окрес­ле­но конкретне завдання для кооперативних організацій: будувати свою торговельну роботу таким чином, щоб ціни на товари були нижчими за середньо ринкові. Цей документ вимагав ліквідувати всі комерційні операції споживчої кооперації. Категорично заборонявся перепродаж кооперативними організаціями споживчих товарів на оптовому ринку [1, с. 202–203].

Питання торгівлі і кооперації посіли центральне місце в роботі ХІІІ з’їзду РКП/б/ (травень 1924 р.). Його рішення базувалися на тезі про те, що споживча кооперація за радянської влади має розвиватися у сотні разів швидше, ніж в інших країнах. Відтак потрібно було пе­редусім ліквідувати недоліки в її торговельній діяльності, серед яких одним із найбільш суттєвих було визнано високі ціни. У резолюції з’їзду «Про кооперацію» було вказано на необхідність термінового ви­рішення проблеми дорожнечі товарів, яка «аж ніяк не сприяла бо­ротьбі з приватним торговцем» [1, с. 235].

Рішення союзних органів щодо посилення державного впливу на ціни в споживчій кооперації стали орієнтиром для партійних, дер­жавних та кооперативних органів УСРР. Ураховуючи складність си­туа­ції на споживчому ринку України, викликаної браком товарів, ВУЦВК і РНК 14 березня 1924 р. ухвалили спільну постанову «Про боротьбу з дорожнечею» [92, с. 172–173]. У цьому документі коопе­ративним та державним органам роздрібної торгівлі пропонувалося звер­нути особливу увагу на встановлення твердих цін. Було ініційо­вано кілька шляхів боротьби з дорожнечею цін. Зокрема, споживчій кооперації пропонувалося при налагодженні торговельної роботи, всіляко уникаючи посередників, збільшувати мережу кооперативних крамниць, обігові кошти та кредити первинним товариствам. З метою зменшення організаційних витрат, які впливали на кооперативні ціни, Народний комісаріат РСІ УСРР мав провести підрахунок торго­вель­них закладів споживчої кооперації з подальшим можливим їх ско­ро­ченням або об’єднанням. Дотримуючись класового підходу в забез­печенні населення, для максимального заощадження заробітної плати особливу увагу акцентували на зниженні цін у робітничій кооперації.

2-а сесія ВУЦВК, що проходила у квітні 1924 р., також розглядала проблему боротьби з дорожнечею на споживчому ринку. В її поста­нові «Про внутрішню торгівлю» центральним завданням моменту визначалася необхідність регулювання споживчого ринку державою. У документі передбачалося створення Наркомату внутрішньої торгівлі УСРР, якому дозволялось регулювати політику цін державних і ко­оперативних організацій, що свідчило про спробу керівництва рес­публіки, услід за союзними керівними органами, посилити свій вплив на розгортання процесу товарообороту, маючи на меті сприяння спо­живчій кооперації і послаблення приватної торгівлі [3, с. 490].

Окрім вищезазначеної постанови, 2-а сесія ВУЦВК затвердила постанову «Про споживчу кооперацію», яка окреслювала завдання ко­операції як «однієї з форм соціалістичного будівництва». Ішлося про необхідність матеріальної зацікавленості споживача в купуванні то­вару в кооперації. Для цього кооперативні організації мали вста­новити ціни нижчі за пересічні у приватній торгівлі. Як реальний шлях зни­ження цін на товари в кооперативах, сесія запропонувала зменшити накладні витрати. Для вирішення цієї проблеми кооператорам радили здійснювати товаропросування безпосередньо від виробника до спо­живача без завезення продукції на склади [3, с. 496].

Восьма конференція КП/б/У, яка відбулася у травні 1924 р., вихо­дячи з рішень ХІІІ з’їзду РКП/б/, підкреслила, що першочерговим завданням споживчої кооперації є витіснення приватного торговця не лише з оптової, але й з роздрібної торгівлі. Як і в попередніх партійно-державних рішеннях, ішлося про доцільність скорочення органі­за­ційних витрат торговельного апарату з метою здешевлення товарів [3, с. 298].

Кооператори побоювалися знижувати ціни, оскільки така спроба во­сени 1923 р. різко посилила збитковість торговельної роботи систе­ми. Відтак керівництво республіки прагнуло посилити відстежування та регулювання цього процесу. Не випадково 5 травня 1924 р. ЦК КП/б/У одночасно направив службові записки до уряду УСРР, Вукопспілки та Південбюро ВЦСПС з вимогою заборонити кооперативним органі­заціям продаж товарів за збитковими для них цінами. ЦК КП/б/У ви­сунув директивну вимогу, щоб ціни у споживчій кооперації на 2–3 % були нижчими за ринкові для всіх бажаючих – не пайовиків і на 3–5 % нижчими за ринкові – при продажу товарів членам кооперативів [93, арк. 30].

Рішення cоюзних та республіканських партійно-державних органів щодо зниження цін були покладені в основу роботи 2-го Все­укра­їн­ського з’їзду працівників промисловості, торгівлі і транспорту, що проходив у травні 1924 р. На зібранні обговорили питання про зав­дання торговельної галузі споживчої кооперації і накреслили шляхи її оздоровлення [94, арк. 50]. Хоча у більшості виступів учасників з’їзду наголошувалося на необхідності врахування ринкової кон’юнктури, у кінцевому результаті ухвалили рішення про доцільність встановлення граничних оптових відпускних цін і фіксацію максимуму накидок на ціни [95, арк. 15–16]. Таким чином, з весни 1924 р. намітилась тен­ден­ція до посилення адміністративного регулювання і контролю про­цесу ціноутворення у споживчій кооперації з боку радянської влади.

Значну увагу керівництво УСРР приділяло зниженню коопе­ра­тив­них цін у робітничій кооперації. Передусім ішлося про забезпечення недорогими товарами першої необхідності робітників Донбасу. Біль­шості фінансово спроможних робітничих кооперативів удалося про­вести суттєве зменшення цін. Наводимо кілька прикладів. Так, Лиси­чанський районний кооператив «Червоний хімік» уже на початку січня 1924 р. знизив ціни на всі промислові товари, а саме: готовий одяг – на 25 %, мануфактуру – та галантерею – на 20 %, шкіру для підошов та махорку – на 15 %, бакалійні товари – на 5 %. Крім цього, пайовикам робкоопу на вищевказані товари пропонувалася скидка на 5 %. Разом з тим зазначимо, що знизити ціни на продукти продо­вольства кооперативу тоді не вдалося. У цілому ж ціни цього коопе­ративу на 7–10 % були нижчі за ринкові, у результаті чого вдалося він охопив у середньому 60% зарплати робітників. До товариства почали звертатися і селяни, що приїздили на базар із навколишніх сіл [96].

Потужний Горлівський робкооп «Гірняк», почавши зниження цін з осені 1923 р. зумів до лютого 1924 р. знизити їх у своїх магазинах на 35 % [39]. Про результати зниження цін в одному з кооперативів Дон­басу в січні 1924 р. писала газета «Кочегарка»: «У Дебальцевському єдиному споживчому товаристві великий наплив покупців. Ціни в кооперативі набагато нижчі за ринкові. Робітники дружелюбно став­ляться до кооперативу. Все рідше і рідше вони відвідують спеку­лятивні крамниці і магазини. Спекулянти терплять крах і лають коопе­ратив» [97].

Із весни торговельна мережа Донбасу у зв’язку з переважанням по­питу над пропозицією почала відчувати нестачу хліба, мануфактури, одягу тощо. Цей дефіцит, на думку О.А. Пиріг, обумовлювався не лише об’єктивними причинами, але й безгосподарністю, розбазарю­ванням хліба і несезонним постачанням товарів торговельними під­при­ємствами державної та кооперативної торгівлі. Пленум Донець­кого губкому КП/б/У у березні 1924 р. розглянув проблеми торгівлі в Донбасі, в тому числі і споживчої кооперації, і визнав першочерговим завданням роботу в торгівлі [98, с. 124]. Передусім належало напов­нити регіональний ринок товарами. Для того, щоб знизити ціни на товари, планували скоординувати дії всіх торговельних організацій Донбасу, стежити за кон’юнктурою ринку і регулювати оптові від­пускні ціни на товари, які одержували приватні торговці.

Коли навесні 1924 р. у Донбасі за ініціативою держави була про­ведена товарна інтервенція, тобто посилене перекидання у цей регіон товарних мас, саме споживчій кооперації було доручено продавати промислові і продовольчі товари за цінами, значно нижчими за ринкові. Коли приватний торговець, користуючись недородом, підняв ціни на хліб, союзний уряд направив у Донбас мільйони пудів бо­рошна. У результаті робітники могли купувати в кооперативних ма­газинах хліб за дешевими цінами, не потрапляючи в кабалу до при­ватного торговця [99, арк. 19]. Як бачимо, шляхом адміні­стра­тив­ного втручання держава всіляко прагнула регулювати ціни в Донбасі, запобігаючи тим самим загостренню ситуації на споживчому ринку.

Партійно-радянські органи Донбасу розгорнули широку роз’яс­ню­вальну кампанію щодо переваг цін у споживчій кооперації. Газета «Всесоюзная кочегарка» описала такий випадок. На шахті ім. Паризь­кої комуни в Донбасі навесні 1924 р. був змушений припинити свою діяльність робітничий кооператив. Скориставшись з цього, приватні торговці протягом місяця відкрили три крамниці і різко підняли ціни на товари першої необхідності. Місцева партійна організація дала завдання сусідньому Алмазнянському робкоопу залучитися до забез­печення шахтарів і відкрити борошняний магазин, у якому робітники за пуд борошна платили 2 крб. 60 коп., а не 5 крб. за цінами при­ват­ного ринку. Як наслідок, робітники вирішили на підтримку коопе­ра­тиву внести по два паї [100].

Крім зниження цін на хліб, кооператорам Донбасу довелося тер­міново вирішувати питання забезпечення робітників м’ясом, дешев­шим ніж у приватній торгівлі. Виходом стали як оптові закупівлі м’яса у державних структур, так і створення власних підсобних господарств. Зокрема, Луганський робітничий кооператив, щоб витіснити з м’яс­ного ринку приватний капітал, відкрив три добре устатковані м’ясні магазини, які реалізували завжди свіжу продукцію за середньо­ринко­вими цінами [101, с. 43].

Поряд із зниженням оптових цін навесні 1924 р. розгорнулася ро­бота щодо впорядкування ціноутворення товарів широкого вжитку в роздрібній мережі робітничої кооперації. Для цього викорис­тову­ва­лись різні методи, у тому числі забезпечення важливих промислових центрів достатньою кількістю товарів, встановлення регулюючими органами граничних цін на основні продукти харчування і промтовари (олія, гас, ситець, печений хліб, цукор, сіль), введення лімітів на деякі види сировини. Найбільше подешевшали ті товари на вільному ринку, ціни на які регулювалися союзним і республіканським НКВТ [102]. Зауважимо, що у великі промислові міста за ініціативи влади пере­кинули достатню кількість хліба для створення запасів. Це дозволило фіксувати роздрібні ціни на печений хліб.

Протягом березня – травня 1924 р. Українська економічна рада неодноразово заслуховувала Комвнуторг УСРР про хід роботи щодо товарної інтервенції в промислові райони і зниження цін на товари у робітничій кооперації. Слід зазначити, що розпорядження Комвну­торгу республіки щодо зниження цін носили директивний характер, були обов’язковими для виконання робітничими кооперативами, хоча іноді містили суперечливі положення. Наприклад, у березні 1924 р. Харківський ЦРК отримав вказівку цього державного органу запро­ва­дити відпуск робітникам хліба за цінами, дешевшими за собівартість. Однак при цьому підкреслювалося, що хоча кооперація і повинна продавати дешевше, але не на збиток собі. Як один із шляхів вирі­шення цієї проблеми держава обіцяла надавати робкоопам пільги при закупівлях оптових партій хліба [103, арк. 57].

Процес регулювання ціноутворення в робітничій кооперації наби­рав системного характеру. Партійне керівництво УСРР ініціювало ство­рення комісій із перегляду та зниження цін у державній та ко­оперативній торгівлі. Регулярно питання про зниження цін у робіт­ничій кооперації розглядалися партійними та державними органами як в центрі, так і на місцях. На засіданні бюро Чернігівського губкому КП/б/У в лютому 1924 р. було ухвалене рішення: всі заходи щодо зниження цін провести через органи державної торгівлі та споживчої кооперації, «здійснюючи тим самим економічний тиск на приватний ринок». Для вирішення цієї проблеми кооператорам пропонувалося звернути увагу на розширення та покращення асортименту товарів, зі свого боку губком партії обіцяв сприяти посиленню кредитування місцевих робкоопів [104, арк. 162].

До справи зниження цін у робітничій кооперації залучалися проф­спілки. План роботи щодо здешевлення товарів широкого вжитку складався за участю робітничих кооперативів та зацікавлених проф­спілок. ВЦСПС у своєму циркулярі від 24 квітня 1924 р. пропонувала надавати всебічну допомогу робітничій кооперації [105, с. 94], зокре­ма, вона наполягала на тому, що зниження цін має проходити згідно з планом, в основі якого лежало точне знання бюджету пайовиків, їх потреб і купівельної спроможності. Щоб кооператив міг дешево і гарно працювати і повністю забезпечувати повністю споживчі потре­би своїх членів, одночасно знижуючи ціни, він повинен був мати, згідно з позиціями профспілок, достатню кількість коштів.

На робітничих зборах також широко обговорювалися шляхи зни­ження цін без збитків для кооперації. На них часто критикували НКВТ УСРР за те, що його місцеві органи не завжди визначали нормовані ціни на основні продукти і предмети широкого вжитку відповідно до ситуації на ринку. У ряді випадків робітничі збори ви­словлювались за встановлення певної надбавки на нормовані ціни для тих, хто не був членом кооперації.

Керівництво робітничої кооперації України в особі Уцеробкоопу орієнтувало робкоопи на місцях з метою зниження цін вжити рішучі кроки щодо зменшення організаційних витрат. Така вимога була за­фіксована у спільному розпорядженні правління Вукопспілки та Уце­робкоопу від 26 травня 1924 р. [106, арк. 20].

Відповідно до аналізу дослідника робітничої кооперації П. Кожа­ного, зробленого ним у середині 1920-х рр., до загального зниження цін більшість робітничих кооперативів прийшла шляхом скасування членської знижки при купівлі в розмірі 5–10 %, яка існувала у попе­редній період нестабільності грошового ринку, коли не було іншої форми матеріальної зацікавленості пайовиків [105, с. 95–96]. Відтак зниження цін у робітничій кооперації було проведене в межах попе­редньої скидки. Крім цього, загальне покращення торговельного апа­рату також дозволило дещо зменшити накладні витрати і відповідно знизити ціни. На думку П. Кожаного, не варто відкидати позитивного впливу грошової реформи на стабілізацію грошового ринку як важ­ливого чинника процесу ціноутворення в робітничій кооперації.

Помітне зниження цін у робітничій кооперації відбулося протягом березня 1925 р. Зазначимо, що, отримуючи певну фінансову допомогу від держави, робітничі кооперативи, як правило, знижували ціни без збитків. Цьому певною мірою сприяли й інші фактори. Так, Сумський ЦРК знижував ціни продумано, відповідно до складеного плану, узго­дивши свою роботу з іншими місцевими торговельними організа­ціями. За зразок були взяті показники харківських ринків. Водночас Сумська райспоживспілка, перебуваючи у значно гіршому фінансо­вому становищі ніж ЦРК, від зниження цін (шкіряні товари – на 5 %, мануфактура – на 10 %, залізні товари – на 10–15 %) зазнала деяких збитів [107, с. 38].

З 1 по 27 березня 1924 р. у динаміці цін Одеської робітничої ко­операції на продукти харчування і першої необхідності відбулися суттєві зміни. Особливість місцевої робітничої кооперації полягала в тому, що більша знижка була зроблена на дороговартісні продукти харчування, зокрема бісквіти, пряники, шоколад – на 10 %, сабзу (кишмиш) – на 15 %, каву – на 15,6 %, сазан солений – на 18 %. Про­дукти першої необхідності здешевшали менше: ковбаса – 3,6–5,6 %, макарони – на 7, 68 %, крупа гречана – 10 %. Зниження ціни на кало­ші, які були обов’язковим атрибутом риболовецького міста, в різних робкоопах було різним: від 5 до 50 % [108, с. 39]. Невдовзі, під час літнього і курортного сезону 1924 р., Одеський ЦРК не лише роз­ши­рив мережу районних розподільників до 39, але й знизив ціни на молочні продукти – на 15 % і на борошняні продукти – на 25 %. Це стало можливим як завдяки державній підтримці кредитами, так і зростанню власного товарообороту [109].

Протягом весни 1924 р. робітнича кооперація провела ряд кампаній щодо зниження цін на м’ясну продукцію. Полтавський ЦРК із січня до осені закупив 1080 голів рогатої худоби і майже 250 штук свиней, що дозволило йому відкрити 4 магазини і продавати м’ясо в середньому на 15 % дешевше, ніж у приватного торговця [110]. Єлизаветград­ський ЦРК зміг знизити ціни на м’ясо на 20–25 %. Щоб досягти цього, довелося укласти договір з державною структурою – Укрм’ясо­хладо­бойнею на оптову закупівлю [111, с. 45]. Нікопольський робкооп зде­шевив м’ясо на 30–40 % завдяки розширенню практики заготівлі ху­доби. Робкооп відкрив у місті мережу м’ясних магазинів, тим самим змусивши приватника торгувати за кооперативними цінами [112, с. 22]. У Херсонського ЦРК відсоток зниження цін на м’ясо з 1 січня по сер­пень 1924 р. складав 100 % (з 30 до 15 коп. за кілограм) [111, с. 45].

Для боротьби з приватною торгівлею робітнича кооперація також здійснила ряд заходів у місцях відпочинку та лікування робітників. Так, навесні 1924 р. Святошино і Пущій Водиці поблизу Києва місцеві робітничі кооперативи відкрили продуктові магазини, ціни в яких були значно дешевші за ринкові [113].

Необхідність проведення політики зниження цін на промислові товари та витіснення приватного торговця змусила робітничі ко­опе­ративи не лише розширити контакти з державними підприємствами, але й приділити серйозну увагу асортименту та якості їх товарів. Щоб не виникала проблема затоварювання, продукція Нікопольського робкоопу мала сезонний характер і продавалася на 5–15 % дешевше, ніж у приватного торговця. Як відзначав «Бюллетень Вукоопспилки», «там можна було купити дешевше і за якістю краще, починаючи від гасу і закінчуючи голкою» [114, с. 33].

Зниження цін на промислові товари в робітничій кооперації ус­кладнювалося їх недостатністю. Це давало підставу спекулянтам під­вищувати ціни на товари широкого вжитку. Тому у ряді випадків роб­коопам, які не мали змоги суттєво знизити ціни, доводилося утри­мувати їх і тим самим відвернути увагу робітників від приватного ринку. Наприклад, у Запорізькому ЦРК відчувався брак взуття та галантереї. Приватні торговці відразу зробили спробу підвищити ціни на ринку, тоді ЦРК ухвалив рішення утримати їх на попередньому рівні, тим самим зберегти своїх покупців.

Щоб переконати населення у вигідності придбання товарів у ро­бітничій кооперації, робкоопи вдавалися до постійної агітаційної роботи щодо цінової політики. Так, правління Чернігівського ЦРК щотижня публікувало в місцевій пресі як свої, так і ринкові ціни на товари широкого вжитку [112, с. 23].

Досвід робітничих кооперативів щодо зниження цін протягом весни 1924 р. регулярно відстежувався й аналізувався з метою його поширення керівництвом республіки як у центрі, так і нам місцях. Наприклад, Полтавський губком КП/б/У на перших губернських збо­рах 25 червня 1924 р. звернув увагу місцевих кооператорів на необ­хід­ність вивчення досвіду робітничої кооперації Кременчука, яка зуміла знизити ціни в магазинах ЦРК у середньому на 10 %. Цього вдалося досягти в результаті комплексу заходів, зокрема активних пайових кампаній та збільшення товарообороту [115, арк. 76].

Досвід Катеринославського ЦРК щодо зниження цін аналізувався місцевим губкомом партії у серпні 1924 р. Якщо в березні ціни ЦРК були значно вищі за середньоринкові, то у квітні вони зменшилися і були на 7–10 %, а в серпні – на 20–25 % нижчі, ніж у приватній тор­гівлі. Таке зниження відбулося передусім за рахунок зменшення накладних витрат до товарообороту: якщо в січні вони становили 25,5 %, то в липні – 13,8 %. Для підтвердження наводимо порівняльні дані цін Катеринославського ЦРК та приватної торгівлі за травень 1924 р. (див. табл. 3.3.1):



Таблиця 3.3.1


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка