Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка15/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23

3.4. Посилення ролі споживчої кооперації в товарообороті УСРР у 1924–1925 рр.

Задля розвитку державної промисловості та встановлення еконо­мічних зв’язків між містом і селом, на думку керівників партійних і державних органів, треба було весь ринковий товарообіг підпоряд­ку­вати державі та споживчій кооперації. Відтак протягом 1924–1925 рр. відбулася активізація торговельної діяльності споживчої кооперації, вона зміцнила свої позиції на ринку, потіснивши приватну торгівлю. Проголошений на ХІІІ з’їзді РКП/б/ (травень 1924 р.) курс «нової тор­говельної політики» (посилення державного регулювання ринку) пе­ред­бачав не лише сприяння, але й поглиблення регулюючого впливу держави на торговельну діяльність споживчої кооперації, яка фак­ти­чно почала перетворюватися на одну з державних структур у системі товарообороту республіки.

Помітним кроком у цьому напрямку стало рішення Пленуму ЦК РКП/б/ (березень-квітень 1924 р.) про створення самостійного Нарко­мату внутрішньої торгівлі, який наділявся «правом регламентації всієї торгівлі і керівною участю у визначенні торгової політики всіх ор­ганізацій» [1, с. 197–198]. Передбачалося, що всі партійні та радянські органи будуть надавати споживчій кооперації максимальне сприяння у боротьбі з приватною торгівлею, а отже, зміцнювати свій вплив на торговельні операції [1, с. 200]. Пленум зобов’язав секретаріат ЦК РКП/б/ дати директивні вказівки місцевим партійним органам акцен­тувати увагу на споживчій кооперації шляхом створення й активізації роботи кооперативних комісій і нарад при губкомах партії [1, с. 201–203].

Згідно з постановою 2-ї сесії ВУЦВК від 17 квітня 1924 р. «Про внутрішню торгівлю» з метою «максимального охоплення й регулю­вання ринку» був створений Наркомат внутрішньої торгівлі УСРР, основним завданням якого мала бути підтримка державної торгівлі та споживчої кооперації і витіснення приватної торгівлі [156, с. 490].

Зазначимо, що з організацією НКВТ УСРР посилився тиск влади на місцеві кооперативні організації. Безпосередньо через цей наркомат керівництво республіки проводило розпорядження різних державних та господарських структур з метою регулювання торгівельних опера­цій споживчих товариств та їх спілок. Зокрема, 29 вересня 1924 р. Ук­раїнська економічна рада доручила йому розробити директивні вка­зівки щодо номенклатури товарів, якими мали торгувати місцеві торговельні заклади споживчої кооперації [157, с. 8].

У рішеннях ХІІІ з’їзду РКП/б/ (травень 1924 р.) підкреслювалося, що регулювання торгівлі з боку держави є головним завданням на наступний період. На найвищих рівнях партійних органів та органів влади йшлося про рішучий і різкий перехід до державного регулю­вання товарообороту на всіх його стадіях. Оскільки було вирішено активізувати торговельну роботу кооперації у боротьбі проти приват­ної торгівлі, наголошувалося на необхідності забезпечення її госпо­дар­никами-комуністами, під керівництвом яких кооперативні органі­зації мали виконувати партійно-державні завдання створення соціа­лістичної економіки [3, с. 233]. Як бачимо, проголошення « нової торговельної політики» передбачало посилення одержавлення коопе­ративних організацій, які мали виконувати соціально-економічні про­екти більшовиків щодо завоювання споживчого ринку.

Однак ряд рішень ХІІІ з’їзду РКП/б/ не отримали підтримки ко­операторів України. Викликала непорозуміння та заперечення забо­рона з’їзду здійснювати торгівлю предметами розкоші. З огляду на це торговельна нарада робітничих кооперативів, що проходила у червні 1924 р., ухвалила рішення підняти питання про перегляд списку предметів розкоші, який, на думку представників робкоопів України, був «надто формально складений Народним комісаріатом фінансів». Зокрема, учасники наради робкоопів категорично не погоджувалися з тим, що до предметів розкоші потрапили такі товари, як какао та туалетне мило [158, с. 14].

Про посилення державного впливу на торговельну галузь спо­жив­чої кооперації України свідчать рішення Пленуму ЦК КП/б/У (липень 1924 р.). У резолюції Пленуму «По доповіді про роботу спожив­ко­операції» було окреслено ряд заходів для активізації її торговельної роботи та регулювання з боку влади. Розпорядження Пленуму поля­гало в тому, щоб Вукопспілка та Уцеробкооп розробили спільний план торговельної діяльності. Без сумніву, така вимога, з одного боку, мала зміцнити господарський потенціал споживчої кооперації та по­кращити узгодження дій робітничої та загальногромадянської коопе­рації, а з другого – полегшити державний контроль за діями коопе­ративних центрів. Зазначимо, що крім цього Пленумом також було ухвалено рішення налагодити громадський контроль за торговельною роботою споживчої кооперації на місцях [3, с. 319]. Тобто, до регу­лювання та контролю за кооперативними організаціями планувалося залучати безпосередньо самих членів кооперативів.

Прагнення посилити вплив на розгортання торговельних операцій споживчої кооперації спонукало керівництво УСРР удосконалити фор­ми керівництва нею. Саме цим пояснюється створення при ЦК КП/б/У і відповідно при місцевих партійних комітетах спеціальних комісій із розгляду торговельної діяльності споживчої кооперації, які контролювали складання і виконання планів товарообороту, аналі­зували позитивні і негативні моменти торговельної політики. Вплив цих комісій на торговельну діяльність кооперативних організацій від­чули вже на початку 1924 р. Так, на засідання комісії при ЦК КП/б/У 8 лютого 1924 р. був запрошений голова правління Вукопспілки М.К. Вєтошкін, який мав доповідати про план торговельної політики споживчої кооперації як на найближчий час, так і на перспективу. Результатом обговорення стало рішення комісії рекомендувати Ву­копспілці зосередитись передусім на комісійній торгівлі, тобто на отри­манні коштів від реалізації товарів промисловості та інших державних структур. Водночас комерційні торговельні операції ВУКС була зобов’язана мінімізувати [159, арк. 1].

Тоді ж комісія з торгівлі при ЦК КП/б/У зобов’язала споживчі товариства довести обіговість коштів до 30 днів, а фінансово слабким товариствам намагатися прискорити обертання коштів до 21 дня [160, арк. 65]. До компетенції комісії входило не лише ухвалення того чи іншого рішення щодо торговельної діяльності кооперації, але і їх перевірка. Без сумніву, подібні рішення свідчили про директивне втру­чання партійного керівництва у справи налагодження техніки тор­гівлі як керівного центру споживчої кооперації, так і місцевих спо­живчих товариств.

Регулювання та контроль за кооперацією здійснювали коопе­ра­тивно-торговельні наради місцевих партійних органів. Так, до плану кооперативно-торговельної наради Одеського губкому партії на сі­чень – березень 1925 р. входило обговорення таких питань: стан спо­живчої кооперації та приватної торгівлі на селі, місткість ринку і ціни, робота комісій робітничого контролю і крамничних комісій тощо [161, арк. 23].

Практично всі питання техніки торгівлі на місцях відстежувалися владою. Для контролю за місцевою кооперацією партійним керів­ництвом республіки була розроблена спеціальна програма обстеження сільського споживчого кооперативу. Зокрема, перевірялася торго­вель­на та фінансова робота єдиних споживчих товариств. Партійним ке­рівництвом УСРР пропонувалося місцевим партійним осередкам пере­віряти асортимент, торговельні обороти на місцях, причини пере­важання окремих товарів, місткість місцевого ринку, заходи щодо за­цікавленості споживачів у товарах споживчої кооперації, тобто скла­дові елементи технічної сторони торгівлі, що було свідченням іг­норування з боку влади кооперативних принципів самоуправління [162, арк. 74.].

Поступово збільшувалася кількість звітів, цифрових даних про торговельну діяльність, які мали подавати місцеві кооперативні спілки до партійних та державних органів. Це переконує в тому, що по­зна­чилася тенденція до посилення бюрократизму. Директивний стиль керівництва більшовиків вплинув на методи керівництва в самій тор­говельній галузі споживчої кооперації від Вукопспілки до сільського товариства, де партійну лінію намагалися проводили її керівники – переважно комуністи. Не випадково Криворізька кооперативно-торго­вельна нарада 11 травня 1925 р. вказавши місцевій райспоживспілці на необхідність термінового усунення неходових товарів, водночас вирішила направити в правління спілки комуністів-господарників для прискорення вирішення проблеми [163, арк. 44].

Інструментом партійно-державного впливу на споживчу коопе­ра­цію стало систематичне проведення в Україні, починаючи з весни 1924 р., з’їздів працівників промисловості, торгівлі і транспорту, іні­ційо­ваних Політбюро ЦК КП/б/У. Директиви влади щодо перспективи розвитку торгівлі на цих зібраннях намагалися лобіювати кому­ніс­тичні фракції. Так, у травні 1924 р. комуністична фракція 2-го з’їзду працівників промисловості, торгівлі і транспорту УСРР запропонувала обговорити питання про шляхи оздоровлення та активізації торго­вель­ної галузі споживчої кооперації [164, арк. 50].

Про посилення втручання держави в торговельну діяльність різних форм власності свідчить спільна постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 27 червня 1924 р. «Про торгівлю», яка містила спеціальну інструкцію [165, с. 325–328]. Місцевим виконавчим комітетам надавалося право видавати постанови, які регулювали порядок і час торгівлі у мага­зи­нах, на базарах і ярмарках. Згідно з урядовими розпорядженнями, торгувати у дні пролетарських свят заборонялося. Лише з дозволу місцевих виконкомів можна було в ці дні здійснювати торгівлю, до того ж за скороченим графіком.

Ціла низка державних органів мали посилити свій нагляд за тор­гівлею, у тому числі споживчою кооперацією. Таке право отримали органи міліції, санітарні органи, фінансові структури, митниця, Ін­спекція праці, Перевірна палата мір і ваги. Постанова та інструкція до неї зафіксували рішення щодо обмеження у продажу спиртних напоїв. Торгувати виноградним вином, пивом і спиртними напоями закладам торгівлі дозволялося тільки з дозволу адміністративного відділу від­по­відного губернського або окружного виконкому. Здійснювати тор­гів­лю спиртними напоями на прикордонній митній смузі всім без ви­нятку торговельним організаціям заборонялося. Зауважимо, що поло­ження даної постанови безпосередньо стосувалися торговельних за­кладів споживчої кооперації.

Протягом 1925 р. спостерігалося посилення втручання партійних та державних органів у господарські справи кооперативних організацій. Пленум ЦК КП/б/У (січень 1925 р.) ухвалив резолюцію «Про торго­вельну політику і кооперацію», у якій наголошувалося на необхідності посилення плановості в торговельно-фінансовій роботі кооперації. Крім цього, акцентувалося на посиленні ревізійних функцій безпо­се­редньо самих кооперативних об’єднань, зокрема, спостереженні за використанням за прямим призначенням отриманих кредитів. Зазна­чи­мо, що в рішеннях Пленуму йшлося про притягнення до адміні­стра­тивної відповідальності за безгосподарне ведення справ [3, с. 334–335]. Отже, регулюючий вплив держави на торговельну діяльність спожив­чої кооперації ставав усе відчутнішим.

Кооперативна нарада при ЦК КП/б/У протягом 1925 р. ще більше посилила контроль за діяльністю споживчої кооперації. Об’єктом постійного контролю цієї наради були як фінансовий стан, так і ре­зультати торговельної діяльності кооперативних організацій. Зокрема, своїм рішенням від 29 січня 1925 р. кооперативна нарада при ЦК КП/б/У зобов’язала правління ВУКС створити спеціальні комісії у складі кооператорів-комуністів для виїзду в райспоживспілки для ознайом­лення зі справами на місцях. У фінансово слабкі райспоживспілки прав­ління Вукопспілки мало направляти так званих «червоних ін­структорів», на яких покладалося завдання активізувати торгівлю на місцях [166, арк. 19].

Місцеві партійні органи, наслідуючи директивний стиль респу­бліканського керівництва, намагалися підпорядкувати торговельну ді­яльність споживчої кооперації плановим органам на місцях. Наприк­лад, у циркулярі Одеського губкому партії окрпарткомам від 4 червня 1925 р. наголошувалося на необхідності більшої погодженості роботи кооперативно-торговельних нарад з плановими комісіями окрвикон­ко­мів і окрвнуторгів для того, щоб питання фінансування і кредитування споживчої кооперації та інших торговельних організацій обов’язково проходили і регулювалися в окружних планових комісіях [167, арк. 280].

Архівні документи засвідчують, що одночасно вплив на сільські споживчі товариства намагалися здійснювати кооперативно-торго­вель­ні комісії партійних органів та місцеві відділення НКВТ. Це під­тверджує резолюція про стан низової споживчої кооперації Хар­ків­ської губернії, ухвалена кооперативно-торговельною комісією Хар­ківського губпарткому КП/б/У 22 травня 1925 р. за доповіддю губ­вну­торгу. Згідно з положеннями резолюції, окрпарткомам через сільські партійні комітети пропонувалося посилити партійне керівництво сільськими споживчими товариствами. Зокрема, місцеві партійні осе­редки мали вплинути на вирішення в сільській кооперації таких питань, як збільшення швидкості обертання товарів до 20–25 днів замість існуючих 45, зниження торговельних витрат у межах 10–12 % до обороту тощо [168, арк. 68].

Державні органи, намагаючись усіляко активізувати кооперацію на місцях, давали вказівки щодо технічних аспектів торговельних опе­рацій, що, без сумніву, було порушенням кооперативної демо­кратії. Наприклад, у резолюції губернської кооперативної наради щодо ро­боти райспоживспілок та районних сільських спілок на Київщині, яка проходила у вересні 1925 р., було визначено необхідний термін обо­роту товарної маси районної ланки кооперації – не більше п’яти тижнів [169, арк. 34]. Без сумніву, подібне директивне рішення свід­чило про пряме адміністративне втручання влади у справи споживчої кооперації.

Активізація торговельних операцій та поставлене більшовиками завдання якомога швидше витіснити приватну торгівлю з ринку спо­нукала правління Вукопспілки створити відділ, який мав опікуватися питанням координації торговельної діяльності споживчої кооперації. Відтак 2 червня 1925 р. на засіданні правління ВУКС ухвалили «По­ложення про торговий відділ Вукопспілки». У ньому зазначалося: «Тор­говий відділ веде всю торговельну роботу ВУКС у цілому і є її представником у планових організаціях і центральних закладах з усіх питань, які пов’язані з торговельною діяльністю» [170, арк. 214–215]. Створення торгового відділу Вукопспілки свідчило не лише про роз­ширення торговельних операцій споживчої кооперації та полегшення узгодження дій із державними структурами, але й про посилення їх підпорядкування народногосподарським планам. Через нього керів­ництву республіки було досить зручно контролювати торговельні опе­рації споживчої кооперації і давати відповідні розпорядження щодо боротьби з приватною торгівлею.

Щоб посилити контроль за результатами торговельних операцій усіх закладів торгівлі, 21 вересня 1925 р. ВУЦВК і РНК УСРР видали спільну постанову «Про обов’язкову звітність торговельних підпри­ємств» [171, с. 850–851]. Органи державної статистики отримали пра­во вимагати від торговельних підприємств обов’язкову звітність. Від­так організації споживчої кооперації, що мали торговельні заклади, були зобов’язані подавати органам державної статистики на їхні вимоги і періодичні, і неперіодичні відомості про торговельну роботу: картки піврічного обліку торговельних обігів на кожен із належних їм торговельних закладів – не пізніше як 15 листопада і 15 травня кож­ного звітного року; щомісячні – не пізніше 10 числа наступного за звіт­ним місяця; квартальні – не пізніше 1,5 місяця після закінчення відповідного кварталу; річні – не пізніше 3 місяців після закінчення звітного року. Форми звітів і відомостей встановлювало Центральне статистичне управління за погодженням із Державною плановою ко­місією. Отже, сприяючи споживчій кооперації у забезпеченні їй піль­гових умов діяльності порівняно з приватною торгівлею, більшовики водночас прагнули створити розгалужену систему контролюючих та регулюючих заходів щодо її торговельної діяльності.

Певний вплив на торговельну галузь споживчої кооперації мала широкомасштабна агітаційна робота партійно-державних керівних органів України. З метою агітації за переваги торговельного обслу­го­вування населення правління Вукопспілки, виконуючи розпорядження влади, на своєму засіданні 9 лютого 1925 р. визначило показові коопе­ративні одиниці, роботу яких мали зробити репрезентативною для ін­ших кооперативних організацій і населення. Такими виявилися Запо­різька, Сталінська, Ніжинська і Тульчинська райспоживспілки; Гор­лів­ський, Миколаївський, Харківський, Полтавський робкоопи; 3 спо­живчі товариства – (по одному у Полтавській, Вінницькій та Одеській губерніях) [172, арк. 38]. Отже, названі показові кооперативні органі­зації, які охоплювали практично всі регіони України, повинні були продемонструвати переваги над приватним торговцем як у промис­лових центрах, так і в сільській місцевості.

Для активізації торговельної діяльності споживчої кооперації та пропаганди її переваг над приватною торгівлею керівництво УСРР ініціювало проведення агітаційних кампаній. Так, 25 лютого 1925 р. вийшла постанова ВУЦВК «Про Всеукраїнський конкурс споживчої кооперації», що мав проходити з 1 березня по 1 травня 1925 р. Про зацікавленість керівництва республіки у цьому заході свідчить той факт, що із особливого запасного фонду уряду УСРР на його про­ве­дення виділили 10 тис. крб. Були визначені премії для кращих спожив­чих товариств: а) для сільських – 1 перша грошова премія у розмірі 1 250 крб., 3 других – відповідно по 625 крб., 6 третіх – по 450 крб.; для робітничої кооперації – 1 перша – 1 250 крб., 2 других – по 625 крб., 3 третіх – по 425 крб. Результати конкурсу і досвід торговельної діяльності кращих робкоопів та сільських товариств широко рекла­му­вала газета «Вісті ВУЦВК» [173, с. 104–105]. Як бачимо, конкурс мав зацікавити і членів кооперативів, і самих продавців, і некооперовану частину населення.

За ініціативи місцевих органів влади проходили конкурси на кра­щого продавця у споживчій кооперації, метою яких було поширити досвід кращих кооперативних торговельних закладів і тим самим відвернути увагу населення від приватних крамниць. Наприклад, у травні 1924 р. Запорізький ЦРК за участю місцевої преси провів кон­курс на кращого продавця робітничої кооперації. Відповідно резуль­тати конкурсу широко пропагувалися на сторінках місцевих газет [174, с. 24]. Згідно з рішенням Чернігівської губкооператнаради від 4 листопада 1924 р. був оголошений конкурс на кращий сільський споживчий кооператив. Для підтримки заходу Чернігівське бюро губ­кому КП/б/У виділило 1 тис. крб. для нагородження преміями кращих продавців [175, арк. 25].

Керівництво республіки спонукало кооперативні організації всіма наявними засобами пропагувати переваги кооперативної торгівлі. На­водимо дані про досвід проведення агітаційних акцій кооператорами Київщини. Наприклад, Петровський робкооп у Києві, який обслу­го­вував околиці – Петрівку і Куренівку, у лютому 1925 р. оголосив дво­тижневик боротьби з приватним торговцем. Для цього членам коопе­ративу на всі товари була надана скидка у розмірі 7–10 % вартості товару [176]. З метою агітації за переваги кооперативної торгівлі пе­ред приватною Київський ЦРК створив у клубах та на підприємствах кооперативні куточки, де увагу відвідувачів привертали діаграми динаміки торговельної галузі кооперації та порівняльні таблиці цін споживчої кооперації і приватного ринку [177].

Щоб посилити громадський контроль та спостереження за торго­вельною діяльністю кооперативних організацій, до цієї справи біль­шовики залучали активістів споживчих товариств. Пропонуємо зміст звернення до пайовиків Горлівського робітничого кооперативу: «Чле­не кооперативу, ти – господар кооперативу, покращуй кооперативне господарство: сплачуй акуратно пай, купуй товар лише в коопе­ра­тивній крамниці, відвідуй загальні збори, цікався справами коопе­ра­тиву, вимагай звітів від уповноважених, указуй правлінню на недоліки в роботі, сприяй роботі ревізійної та крамничної комісії, залучай до кооперації нових членів. Цим ти допомагаєш знизити накладні ви­тра­ти, здешевити товари, усунути крадіжки і розтрати, зміцнити коопе­ративний капітал, витіснити приватного торговця з ринку» [178].

Органи влади на місцях не заперечували проти створення так зва­них крамничних комісій із числа пайовиків, метою яких було від­стеження та перевірка якості торговельного обслуговування органі­заціями споживчої кооперації. У ряді випадків більшовики безпосе­редньо ініціювали створення подібних комісій, прагнучи через них впливати на стан справ у споживчій кооперації. Так, у червні 1925 р. Чернігівський губком КП/б/У розробив і ухвалив «Положення про крамничні комісії» [179, арк. 33].

Без сумніву, крамничні комісії принесли помітну користь, оскільки допомагали виявляти недоліки торговельної роботи кооперативних організацій, брали участь у розцінці товарів, ліквідували недоліки в обслуговуванні пайовиків, допомагали усувати такі проблеми як не­стача товарів, зростання цін, спекуляція тощо. Водночас підтримка владою діяльності крамничних комісій свідчила про намагання дер­жави розширити контроль за роботою споживчої кооперації силами безпосередньо самих членів кооперативів. Не випадково газета «Про­ле­тарий» у жовтні 1925 р., звертаючись до членів споживчої коопе­рації, закликала посилити контроль за її роботою шляхом створення крамничних комісій [180].

Рішення дев’ятого з’їзду КП/б/У (грудень 1925 р.) переконують у тому, що навіть за умови активізації та стабілізації торговельної діяль­ності споживчої кооперації вплив держави не ослабнув, а, навпаки, посилився. Зокрема, в документах з’їзду підкреслювалося, що такі моменти як зростання товарообороту, явища товарного голоду, бо­роть­ба з приватною торгівлею та інші висувають завдання посилення регулюючої роботи держави в галузі торгівлі, зростання на ринку ролі державних та кооперативних органів [1, с. 352]. Крім цього, зміцнення впливу більшовиків на торговельну галузь споживчої кооперації по­яснювалося необхідністю її залучення до виконання планів соціа­ліс­тичного будівництва. Відтак було вирішено посилити планові засади в господарській діяльності кооперативних організацій. Зокрема, в мате­ріалах з’їзду підкреслювалося: «Треба визнати, що у нас ця ланка пла­нової роботи найбільш слабко розвинена та вимагає посиленої уваги [3, с. 378].

Таким чином, протягом 1924–1925 р. за сприяння держави відбу­лася активізація торговельної діяльності споживчої кооперації. Разом з цим накреслилася тенденція до ширшого залучення більшовиками споживчої кооперації до виконання загальнодержавних планів. Акти­візація ролі споживчої кооперації на ринку водночас супро­воджу­ва­лося наростанням впливу на неї з боку влади, адже «нова торговельна політика», проголошена в 1924 р., передбачала посилення державного регулювання торговельними операціями кооперативних організацій – від Вукопспілки до місцевих товариств. Посилення регулюючого та контролюючого впливу партійно-державного керівництва УСРР на торговельну галузь кооперації супроводжувалося необґрунтованою опікою, адмініструванням, систематичним втручанням у господарські справи організацій, хоча і пояснювалося це нагальною необхідністю витіснення приватного торговця з ринку споживчих послуг та по­кращення якості обслуговування пайовиків.

У цілому в умовах «нової торговельної політики» за сприяння держави та завдяки власній, хоча й обмеженій владою господарській ініціативі кооперативні організації змогли вийти з економічної кризи 1923 р. та зміцнити свої позиції на споживчому ринку. При цьому зазначимо, що досягнення помітних показників торговельної діяль­ності споживчої кооперації республіки відбувалося в гострій конку­рентній боротьбі з приватним сектором торгівлі та в умовах поси­лен­ня регулюючого впливу партійно-державних органів.

Проаналізуємо показники торговельної діяльності споживчої ко­опе­рації протягом 1924–1925 рр. Передусім відбулося суттєве зро­стан­ня торговельної мережі кооперативної системи, що свідчить про наростання темпів її діяльності. Відтворення реальної картини кіль­кісних змін торговельної мережі споживчої кооперації потребує до­стовірної інформації, яка, на жаль, відсутня. Різні джерела подають дані про торговельні заклади споживчої кооперації з помітною різ­ницею, що певною мірою ускладнює аналіз кількісних змін. Не ви­падково в серпні 1925 р. на нараді при економічному управлінні Нар­комторгу УСРР зазначалося: «…торговельної статистики, як орга­ніч­но-цілісного комплексу, у нас ще немає» [181, арк.197].

Згідно з постановою ВУЦВК від 2 жовтня 1924 р. «Про торго­вель­ний реєстр» до нього належало вносити всі кооперативні організації, що здійснювали торгівлю [182, с. 729]. При цьому зауважимо, що до закладів кооперативної торгівлі потрапляли торговельні підприємства різних видів кооперації, включаючи споживчу, сільськогосподарську та кустарно-промислову. Тому при визначенні кількості торговельних закладів власне споживчої кооперації можлива похибка. Відтак ста­тистичні дані, які ілюструють зростання торговельної мережі спо­живчої кооперації, в цілому реально відображають загальну тенденцію її розвитку, але ніяк не можуть претендувати на абсолютну точність.

Протягом 1924–1925 р. відчутно зросла мережа торговельних за­кла­дів робітничої кооперації, оскільки влада передусім намагалась задовольняти потреби великих міст та промислових центрів. До того ж відсоток кооперування та розмір паїв у робітничій кооперації був значно вищий, ніж у сільській кооперації, що, у свою чергу, сприяло кількісному зростанню кооперативних крамниць. Так, на 1 січня 1925 р. торговельна мережа Харківського ЦРК становила 227 одиниць, що порівняно з попереднім роком дало зростання на 206,7 % [183]. Ро­бітнича кооперація Запоріжжя з лютого 1924 р. до лютого 1925 р. збіль­шила кількість магазинів з 3 до 25. Натомість накладні витрати знизилися майже вдвічі [184]. Торговельна мережа робітничої коопе­ра­ції зростала не тільки кількісно, але й якісно. Наприклад, коопе­ра­тив «Горняк» Горлівської робітничої кооперації на 1 жовтня 1925 р. мав торговельну мережу, до якої входили: 1 великий універмаг, 7 уні­вер­сальних магазинів, 4 спеціальних магазинів, 3 невеликі крамниці, 7 ларьків, 1 центральний склад. Усього налічувалося 23 торговельні одиниці [185, с. 2].

Якщо у цілому в робітничій кооперації, за даними Уцеробкоопу, на 1 жовтня 1924 р. було 1 976 торговельних одиниць, то на 1 жовтня 1925 р. їх було вже 2 561, тобто за рік відбулося зростання на 585 оди­ниць або на 29,6 % [83, с. 11].

У 1960-х рр. з інтервалом у два роки вийшли два дослідження з історії споживчої кооперації України, однак їх дані щодо кількості торговельних закладів дещо різняться. Так, за даними колективної мо­нографії (1965 р.) на кінець 1924–1925 р. у цілому по системі спо­живчої кооперації УСРР було 10898 торговельних закладів, з них 7 679 на селі [186, с. 48].

Дещо інші показники про кількість торговельних закладів робіт­ни­чої кооперації порівняно із сільською споживчою кооперацією за­про­поновані в іншому виданні (1967 р.). Роздрібна торговельна мережа споживчої кооперації на Україні збільшилася з 6 455 підприємств на 1 жовтня 1923 р. до 10 782 підприємств на 1 жовтня 1925 р., тобто в 1,7 рази, при цьому кількість торговельних підприємств робітничо-міських кооперативів за цей час зросла в 3,8 рази, а сільських спо­живчих товариств – у 1,4 рази. На 1 жовтня 1925 р. 2857 торговельних підприємств налічувалось у робітничо-міських кооперативах і 7 679 – у сільських споживчих товариствах. Проте річний оборот пересічно на один магазин робітничо-міського кооперативу становив 108,3 тис. крб., а сільського – 19,4 тис. крб., тобто у п’ять разів менше. Відставання розвитку торговельної мережі на селі призвело до того, що один ма­газин сільського споживчого товариства у 1924–1925 рр. обслугову­вав у середньому 2 799 жителів, а робітничо-міського кооперативу – 1 824 жи­телі [187, с. 42–43].

С. Зарудний до загальної кількості торговельних підприємств вклю­чав не лише дані робітничої та сільської кооперації, але й дані транспортних споживчих товариств. Якщо на 1 жовтня 1924 р. в Ук­раїні всього налічувався 9 131 магазин споживчої кооперації, то на 1 жовтня 1925 р. їх було вже 10 769. При цьому відзначимо, що ди­наміка торговельних закладів протягом зазначеного року була така: у робітничій кооперації – з 1 976 до 2 856; у сільській – з 6 964 до 7 679; у транспортній – із 191 до 234 одиниць [188, с. 35].

За даними В.М. Целларіуса, у 1924 р. у робітничій кооперації на один кооператив припадало 4,5 магазини, а у сільській – 1,2. На 1 липня 1925 р. на один робітничий кооператив вже припадало 8,4 ма­газини, тоді як показники по сільській кооперації не змінилися. Ці дані свідчать про розвиток у місті багатокрамничної системи і про перевагу однокрамничної на селі [54, с. 7–8].

Тенденцію до зростання торговельної мережі робітничої кооперації також підтверджують дані дослідження Я. Перетця. Так, на 1 жовтня 1924 р. одна крамниця робітничо-міської кооперації обслуговувала 271 пайовика, а на 1 жовтня 1925 р. – 216, тобто збільшення числа тор­говельних закладів призвело до зменшення навантаження на один торговельний заклад. Щодо сільської споживчої кооперації показники були такі: на 1 жовтня 1924 р. одна сільська крамниця задовольняла потреби 124 пайовиків, а на 1 жовтня 1925 р. – 135. Тобто збільшення кількості сільських крамниць дещо відставало від зростання темпів кооперування сільського населення [189, с. 6–7].

Різняться дані джерел щодо місця і ролі споживчої кооперації у задоволенні потреб населення в продуктах харчування та промис­ло­вих товарах. Наприклад, навесні 1924 р. робкоопи Харкова охоплю­вали 50 % бюджету робітників [190]. Таким самим був у той період відсоток охоплення робітничою кооперацією зарплати робітників у Донбасі. Миколаївський робкооп забезпечував потреби робітників на 55–60 %. У цілому по Україні на середину 1924 р. задоволення спо­жив­чою кооперацією бюджету робітників складало 32 % [191].

У Києві робітнича кооперація охоплювала бюджет робітника-арсенальця на 80 %, на артилерійському складі – до 70 %, на першій взуттєвій фабриці – понад 50 %. Газета «Рабочий кооператор» у бе­рез­ні 1924 р. про роль споживчої кооперації в забезпечення споживчих потреб робітників фабрики писала: «Кооперацією наші робітники у цілому задоволені. З 400 робітників фабрики ні один не йде до при­ватного магазину, а купляє виключно в кооперації» [192].

За даними О.П. Пиріг, потреби робітників у продуктах харчування та промислових товарах у 1924 р. робітнича кооперація задовольняла у межах від 60 до 80 % заробітної плати [98, с. 124].

Високі показники охоплення робітничою коопераціє потреб ро­біт­ників та членів їх сімей зафіксовані у дослідженні М. Агуфа, здій­сне­ному в середині 1920-х рр. Наприклад, на 1 жовтня 1924 р. Чистя­ківський робкооп у Донбасі забезпечив заробітну плату робітників на 61,6 %, відповідно Грищинський – на 75 %, Алмазнянський – на 81,5 %, Колжанський – на 82 %. Тоді ж у промислових містах середній від­соток охоплення робкоопами зарплати робітників становив 45–60 %, зокрема, по Нікополю – 46,5 %, Артемівську та Кременчуку – 50 %, Запоріжжю та Полтаві – 60 % [193, с. 75–76].

Зовсім інші дані про забезпечення споживчою кооперацією ро­біт­ників називав голова Київського комвнуторгу В. Введенський у ви­ступі на пленумі губвиконкому 5 червня 1924 р. Критично оцінюючи діяльність робітничої кооперації, він указував на охоплення нею
15–20 % робітничого бюджету: у Києві – не більше 25 %, а в провін­цій­них містечках – лише на 9 %. У торговельних операціях робітни­чих кооперативів, за переконанням деяких авторів, переважали про­мис­лові товари. Згідно з їх дослідженнями, постачання робітників про­дуктами харчування робкоопами налагоджено не було. Потреби населення у м’ясі, молоці, овочах споживча кооперація забезпечувала лише на 5 %, головним постачальником цих товарів на ринок, як і раніше, залишався приватник [194, с. 53]. З даних звіту Полтавського робітничо-міського споживчого товариства за січень 1924 р. дізнає­мо­ся про забезпечення ним лише 15 % потреб пайовиків [195, арк. 4].

Керівництво республіки всіляко прагнуло відстежувати процес охоплення споживчою кооперацією потреб робітників і впливати на цей процес. Так, Пленум ЦК КП/б/У (липень 1924 р.), вказавши на певне посилення зростання споживчої кооперації у місті і на селі (охоплення робітничою кооперацією до 50 % членів профспілок і сіль­ською – близько 10 % селянських дворів), визнав ці результати не­за­довільними і такими, що потребують термінового вирішення. Вважа­лося, що споживча кооперація недостатньо забезпечує потреби робіт­ничого класу у продуктах харчування і промислових товарах і тим самим погано бореться з приватною торгівлею [3, с. 318].

Проблеми охоплення споживчою кооперацією потреб робітників великих промислових центрів неодноразово вирішувалося шляхом директивного втручання з боку вищих партійних органів. Наприклад, питання про необхідність збільшення відсотка обслуговування спо­жив­чою кооперацією робітників Катеринославського ЦРК обгово­рю­вали в Політбюро ЦК КП/б/У 8 листопада 1924 р. З огляду на те, що 30,5 % охоплення кооперацією потреб робітників Катеринослава було визнано незадовільним. Політбюро ЦК КП/б/У зобов’язало ЦРК у найближчі 3 місяці довести показники до 60 %, тобто збільшити вдвічі забезпечення членів цього кооперативу [196, арк. 47].

Охоплення робкоопами зарплати в Донбасі у 1925 р. дало коли­ван­ня у різні місяці максимум – 69 %, мінімум – 56 % і в інших ро­бітничих кооперативах промислових міст максимум – 62 %, мінімум – 41 % [197, арк. 47]. Наприклад, Єнакіївський робкооп «Зоря» в Донба­сі забезпечував зарплату в розмірі 64 % [198]. У ряді робкоопів інших промислових центрів відсоток охоплення бюджету робітників спожив­чою кооперацією суттєво зріс. Так, наприклад, у 1925–1926 рр. Кате­ри­но­славським ЦРК його довели до 75 % [199].

У значно гіршому стані перебувало постачання товарами через споживчу кооперацію сільських жителів. Слід зауважити, що в жовтні 1923 р. роль споживчої кооперації в забезпеченні селянства була не­значною – всього 3 %, а в червні 1924 р. – приблизно 28 % [200].

На малий відсоток задоволення споживчою кооперацією потреб селянських мас звернув увагу ХІІІ з’їзд РКП/б/ (травень 1924 р.). У рішеннях з’їзду наголошувалося на тому, що потрібно максимально залучити до споживчої кооперації селянство, з тим, щоб більшу час­тину своїх коштів вони віддавали не приватникові, а сільському ко­опе­ративу за доброякісні і дешеві продукти споживання та промислові товари [1, с. 237]. Пленум ЦК КП/б/, що проходив у січні 1925 р., та­кож звернув увагу на недостатнє обслуговування потреб селян спо­живчими товариствами [3, с. 332–333].

Показники охоплення потреб селян кооперацією протягом 1924–1925 рр. суттєво відрізняються. За даними більшовицької преси, у 1924 р. споживча кооперація забезпечувала від 28 до 31 % селянського бюджету, а на весну 1925 р. цей показник досяг 48 % [201]. За іншими даними, протягом 1924–1925 р. робітники через систему своїх това­риств одержували товарів на 51 крб. 22 коп. у рік, а селяни – лише на 7 крб. 9 коп. [194, с. 53]. З огляду на це видається досить сумнівним твердження офіційних органів про забезпечення споживчою коопе­ра­цією в 1924–1925 р. платіжного попиту села на 50–60 % [202, арк. 57]. Думається, що більш реалістичну оцінку торговельної діяльності споживчої кооперації на селі дав Є. Дешко, коли зазначав, що в 1924–1925 рр. селяни забезпечували у кооперативах свої потреби на 29,5 %, тоді як робітники-пайовики у своїх кооперативах купували товарів на 46,7 % заробітної плати [203, с. 18].

Переконливим показником активізації торговельної діяльності спо­живчої кооперації у 1924–1925 рр. був її товарооборот, який щорічно збільшувався. Якщо у 1923–1924 р. товарооборот споживчої коопера­ції України з продажу складав 208,5 млн. крб., то в 1924–1925 р. – 577,8 млн. крб., тобто зріс майже у 2,8 рази [155, с. 235]. Оборот од­но­го споживчого товариства в 1921 р. у середньому дорівнював 1 796 крб., а в 1924–1925 р. – 27 238 крб., тобто збільшився у 15 разів [204, с. 172].

Роздрібний товарооборот споживчої кооперації УСРР у 1924–1925 рр. становив 42 020,4 тис. крб., тобто зріс порівняно з 1922–1923 рр. у 6,4 рази. [187, с. 43]. Загальний товарооборот споживчої ко­операції УСРР протягом 1924–1925 рр. склав 461 198,1 тис. крб., у тому числі на селі – 17 383,2 тис. крб. [186, с. 48]. Особливо помітним було зростання товарообороту кооперативних центрів – ВУКС та Уцеробкоопу. ІІІ з’їзд уповноважених Вукопспілки (січень 1925 р.), розглянувши результати торговельної діяльності споживчої кооперації за попередній рік, зазначив, що товарооборот Вукопспілки збільшився майже у 2 рази [65, с. 11], а Уцеробкоопу – в 3 рази [205, арк. 16].

Однак зауважимо, що торговельна робота деяких райспоживспілок, зважаючи на складний фінансовий стан та проведені кампанії щодо зниження цін, залишалася збитковою. Так, на 1 жовтня 1924 р. збиток райспоживспілок досягав 1 454,5 тис. крб. [84, с. 7].

Не піддавалися жодним порівнянням обсяги торговельних оборотів низових ланок споживчої кооперації міста й села. Тоді як одне робітниче товариство в середньому за рік продавало товару на суму 865 тис. крб., то сільське споживче товариство – лише на 29 тис. крб. [209, с. 18]. Диспропорція в розподілі товарів між містом і селом не тільки не зникла, а ще більше загострилася. З початком товарного голоду в 1924 р. невідповідність у виробництві товарів для міста й се­ла була разючою. За підсумками 1924–1925 р. на 5 млн. міського насе­лення вся промисловість України виробляла товарів на суму 616 млн. крб., а на 22 млн. сільських жителів – лише 523 млн. крб. [206, с. 39].

Втім слід констатувати, що величина торговельного обороту на одного пайовика зростала. Кращі показники були у робітничій ко­опе­рації: зокрема, на одного пайовика Харківського ЦРК у 1924 р. при­падало 18 крб. торговельного обороту; у Вінницькому ЦРК зростання становило з 19 до 60 крб., відповідно у Горлівському робкоопі – з 7 до 18 крб., у Золотоніському – з 9 до 13 крб. У різних райспоживспілках розмір торговельного обороту був різним: у Павлоградській райспілці на одного пайовика він зріс із 50 коп. до 1 крб., у Золотоніській – з 2 до 4 крб., у Бердичевській – з 3 до 6 крб. [207].

Прикметно, що протягом 1924–1925 р. зростання товарообороту сприяло збільшенню власних коштів споживчої кооперації. Передусім це було характерно для робітничої кооперації. Наводимо декілька прикладів. Завдяки збільшенню вкладу власних коштів товарооборот Київського ЦРК зріс із 0,5 до 21,5 млн. крб. щомісяця. У свою чергу, це позначилося на збільшенні відсотка охоплення бюджету робітни­ків – відповідно з 25 % до 60 % [208]. Проскурівський ЦРК на Поділлі досяг таких показників: щоденно через 10 магазинів у середньому проходило 1 тис. покупців, унаслідок чого відбулося суттєве зростан­ня товарообороту. Відтак ЦРК вдалося покрити дефіцит за 1923 р. і за 1924–1925 рр. отримати до 4 тис. крб. доходів, необхідних для подаль­шої активізації торговельної діяльності [209]. Більш вагомі результати мав Запорізький ЦРК, якому у результаті зростання товарообороту протягом 1924–1925 рр. вдалося отримати 40 тис. крб. доходів [210].

Однак керівництво республіки вважало, що темпи зростання ко­оперативного товарообороту не відповідають потребі витіснення при­ватної торгівлі. Так, Пленум ЦК КП/б/У, що відбувся у січні 1925 р., звернув увагу на необхідність збільшення товарообороту коопе­ратив­них організацій як важливого засобу у боротьбі за ринок [3, с. 334–335]. На виконання цієї директиви Пленуму сьома сесія Ради Вукопспілки (червень 1925 р.) ухвалила рішення про необхідність суттєвого зрос­тання торговельних оборотів споживчих товариств та їх спілок [211].

Протягом 1924–1925 рр. за рахунок активізації торговельної діяль­ності зросла питома вага споживчої кооперації в товарообороті республіки. Наводимо дані, які на нашу думку, відображають загальну тенденцію до зростання питомої ваги кооперативних організацій, у тому числі УСРР, в оптовому товарообороті країни. Оптовий оборот споживчої кооперації СРСР в абсолютному вираженні з 1923–1924 рр. до 1925–1926 рр. зріс у 4,6 рази, збільшившись із 15 % у 1923–1924 р. до 26 % у 1925–1926 р. [212, с. 238]. За твердженням Я.А. Кістанова, у 1923–1924 рр. питома вага державної торгівлі у роздрібному товаро­обороті СРСР становила 15,7 %, кооперативної – 26,6 % (у тому числі споживчої кооперації – 22 %) і приватної – 57,7 %; відповідно у 1925–1926 рр. – державна торгівля становила 13,2 %, кооперативна – 44,5 % (у тому числі споживча кооперація – 35 %) і приватна – 42,3 %) [212, с. 239].

Щодо показників питомої ваги споживчої кооперації в роздрібному товарообороті України у ряді джерел існують певні відмінності, які водночас переконують у її зростанні. Наводимо дані резолюції 4-а се­сії ВУЦВК від 19 лютого 1925 р. «Про внутрішню торгівлю УСРР», яка акцентувала на збільшенні питомої ваги споживчої кооперації в товарообороті республіки. Якщо протягом 1922–1923 рр. державна торгівля і споживча кооперація разом у роздрібному товарообороті УСРР мали 36,6 %, а приватна – 63,4 %, то в 1923–1924 рр. державна торгівля і споживча кооперація охопили вже 51,2 %, а приватна зни­зилася до 48,8 % [213, с. 249].

Існують такі дані: у роздрібному товарообороті питома вага споживчої кооперації УСРР зросла з 10,3 % в 1922–1923 рр. до 30,6 % у 1924–1925 р. Натомість частка приватної торгівлі за період із 1922–1923 до 1924–1925 рр. скоротилася з 75,3 до 46,1 % [187, с. 43]. За іншими джерелами, у роздрібному товарообороті республіки за 1923–1924 рр. питома вага державної торгівлі становила 14,3 %, споживчої кооперації – 20,4 % і приватної торгівлі – 65,8 %; відповідно у 1925–1926 рр. ці показники були такі – 13,8 %, 38,9 % і 47,3 % [214, с. 351]. Як бачимо, за вказаний проміжок часу тенденція до зростання питомої ваги в роздрібному товарообороті республіки була характерна лише для споживчої кооперації.

Заслуговують на увагу дані дослідження В.М. Целларіуса, який зазначав, що за період від 1921 до 1925 рр. питома вага споживчої кооперації в загальному товарообороті України зросла з 8 до 22 % [54, с. 15]. Слід показати місце споживчої кооперації УСРР в союз­но­му товарообороті. Якщо у цілому державна, кооперативна та приватна торгівля України займали 20–25 % у товарообороті СРСР, то частка безпосередньо споживчої кооперації становила у 1922–1923 рр. – 12 %, 1923–1924 рр. – 17 % і у 1924–1925 рр. – 18 % [54, с. 21]. На дум­ку, В.М. Целларіуса, ці показники були дещо нижчими від питомої ваги російської споживчої кооперації в союзному товарообороті.

Тенденцію до зростання питомої ваги споживчої кооперації в то­варообороті УСРР не відкидали і зарубіжні дослідники коопера­тив­ного руху. Зокрема, І. Витанович зауважував, що у 1925–1926 рр. част­ка споживчої кооперації у загальноукраїнському товарообороті становила 32 % [215, с. 281].

Зростання питомої ваги споживчої кооперації в загальному товаро­обороті України протягом 1924–1925 рр. дало підставу Є. Дешко кон­ста­тувати: «Отже, кооперація, найбільше споживча, не дає приватним торговцям дуже вбиватися в силу, багатішати, а, навпаки, сама, удос­коналюючи свою роботу, міцніючи й розвиваючись, потроху заступає місце приватних торговців» [203, с. 30]. Проте на кінець 1925 р. при­ватна торгівля все ще посідала значне місце в роздрібному товаро­обороті республіки.

Одним із чинників, який впливав на зростання ролі споживчої кооперації в загальному товарообороті республіки, був асортимент товарів. Партійно-державне керівництво республіки добре усвідом­лювало, що кооператори зможуть перемогти приватну торгівлю не лише шляхом зниження цін, але й завдяки розширенню асортименту та покращенню якості товарів. Оскільки протягом 1924–1925 рр. існу­вав товарний голод на промислові товари, це ускладнювало вирішення проблеми.

Як засвідчила практика, державна опіка та коригування асор­ти­мен­ту товарів лише обмежували самостійність кооперативних організацій, зокрема при укладанні генеральних договорів споживчої кооперації з промисловими підприємствами. Щоб привернути увагу населення до споживчих товариств і задовольнити їх потреби у товарах, яких украй бракувало, Пленум ЦК РКП/б/ (березень – квітень 1924 р.) запропо­нував споживчій кооперації розширити посередницькі операції між промисловістю і споживачем, обмеживши її вузьким колом найбільш ходових товарів [1, с. 203]. Як бачимо, у даному разі про розширення асортименту товарів не йшлося.

Крім цього зазначимо, що генеральні договори з промисловістю хоча і давали споживчій кооперації гарантії забезпечення її товарами, але водночас призводили до так званого примусового асортименту. Тобто товари, які не користувалися попитом на ринку і реалізувалися споживачам за збитковонизькими цінами, разом з дефіцитними то­ва­рами оформлялися через генеральні договори промислових під­при­ємств і кооперації й постачалися в її мережу. Відтак асортимент та якість ряду товарів, які споживча кооперація була зобов’язана реа­лі­зувати через свою мережу, дуже часто не відповідали потребам спо­живачів.

У квітні 1924 р. 2-а сесія ВУЦВК запропонувала НКВТ надати ор­ганізаціям споживчої кооперації переваги перед іншими торговель­ними організаціями у питаннях асортименту. Наголошувалося на тому, що торговельні обороти споживчої кооперації та її здатність потіснити приватну торгівлю багато в чому визначаються наявним асортиментом товарів широкого вжитку. Однак було підкреслено, що добір кооперативними організаціями основного асортименту та кількості товарів має бути продуманий і виключати предмети розкоші [3, с. 496].

Виконуючи розпорядження влади, керівництво системи давало розпорядження місцевим організаціям щодо визначення асортименту товарів, тим самим обмежуючи їх економічну самостійність. Хоча на сторінках кооперативних видань і зазначалося, що «сільський коопе­ратив вже зараз стає тією організацією, яка рахується із селянськими потребами і починає їх задовольняти» [125, с. 1], насправді було не зовсім так. Наприклад, 16 березня 1924 р. правління ВУКС направило на місця циркулярний лист, яким зобов’язували райспоживспілки звер­нути увагу на врахування асортименту товарів, що мав надійти до сільських кооперативів. Директива містила попередження щодо неве­ликих сільських товариств, а саме: не пропонувати їм широкий вибір товарів, зважаючи на обмежені фінансові можливості. Відтак рай­спо­живспілкам пропонувалося забезпечувати сільські товариства перед­усім товарами повсякденного споживання неширокого асортименту, зокрема бакалійними, галантерейними та залізними товарами [216, с. 2].

Нарада голів райспоживспілок, ЦРК і робкоопів України, яка про­хо­дила 10–12 жовтня 1924 р., також ухвалила рішення щодо асор­ти­менту товарів. Зокрема, райспоживспілки мали проводити торгівлю винятково товарами ходового селянського асортименту. Фінансово слабкі районні споживспілки повинні були обмежуватися продажем товарів, які швидко і легко реалізувалися. Водночас обов’язковою для всіх райспоживспілок визнали торгівлю товарами масового спожи­вання: сіллю, гасом, сірниками, махоркою й оселедцями [217, арк. 4].

Споживчі товариства та їх спілки на місцях припускалися ряду по­милок щодо визначення асортименту товарів, що, у свою чергу, спри­чиняло низьку ефективність торговельної роботи споживчої коопе­рації. Здебільшого сільські споживчі товариства робили оптові заку­півлі 2–3 найбільш ходових предметів, не враховуючи попит на інші товари [218, арк. 85]. Досить відверто про серйозні порушення в тор­говельній роботі кооперативних організацій сказав у своєму виступі на інструкторській нараді 25 травня 1925 р. голова правління Вукоп­спілки О.Б. Генкін: «Ми знаємо випадки, коли який-небудь голова чи представник кооперативу, потрапляючи у велике місто, 50–70 % своїх коштів заганяв у вапно замість того, щоб дати потрібний споживачам товар. Відомі випадки розбазарювання кооперативних коштів шляхом нічим не виправданого кредитування кооперативними працівниками своїх родичів, самих себе чи свого начальства» [219, арк. 15].

Зазначимо, що в усіх прорахунках щодо вузького асортименту і відповідно недостатнього рівня забезпечення населення потрібними товарами державні органи прагнули звинуватити самих кооператорів. Наркомторг УСРР у офіційному зверненні до РНК і ЦК КП/б/У від 28 лютого 1925 р. відзначив, що практика примусового асортименту є досить поширеною в Україні. Указувалося, зокрема, що місцеві коопе­ративні організації абсолютно позбавлені будь-якого вибору асорти­менту товарів, оскільки генеральні договори укладалися централь­ни­ми органами кооперації, часто без консультацій із місцевої торго­вельною мережею і без урахування її інтересів [220, арк.12].

Регулюючий вплив на ситуацію намагався посилити ЦК КП/б/У, який у кінці лютого 1925 р. ухвалив директиву кооперативним цент­рам – ВУКС і райспоживспілкам узяти курс на ліквідацію при­му­сового асортименту при відпусканні товарів місцевим товариствам [221, арк. 23].

Керівництво споживчої кооперації, у свою чергу, посилило конт­роль за асортиментом та якістю товарів у кооперативних організаціях. При заслуханні систематичних звітів на правлінні ВУКС протягом 1925 р. місцевим кооперативним організаціям указували на певні прорахунки в їх торговельній роботі. Так, 26 лютого 1925 р. на засі­данні правління Вукопспілки Луганську райспоживспілку зобов’язали ретельно переглянути наявність товарів і вжити заходи щодо лікві­дації неходових речей [222, арк. 47]. На засіданні правління ВУКС 25 квітня 1925 р., заслухавши звіт Запорізької райспоживспілки, було рекомендовано привести асортимент товарів на складах у відпо­від­ність із попитом на них сільських товариств [223, арк. 134].

ХІV конференції РКП/б/, що проходила у квітні 1925 р., наголосила на тому, що вкрай потрібно підбір товарів у споживчій кооперації привести в повну відповідність із потребами широких мас населення. Для цього, по-перше, державна промисловість мала терміново лікві­дувати систему примусового асортименту кооперації. По-друге, про­по­нувалося залучати до визначення асортименту товарів у коопе­ративній торгівлі безпосередньо самих членів споживчих товариств [1, с. 381].

Однак протягом 1924–1925 рр. споживчій кооперації не вдалося кар­динально вирішити проблему покращення асортименту товарів. Без сумніву, кращим був асортимент товарів у робітничо-міських кооперативах, у сільських товариствах він залишався дуже вузьким. Проте навіть у ряді робкоопів проблема асортименту залишалася не вирішеною. Зокрема, існувала гостра проблема із забезпеченням пайо­виків цукром та махоркою. Подібна картина спостерігалась у мага­зинах Луганського робкоопу, де не було необхідного вибору товарів. Вузький асортимент товарів характеризував кооперативні магазини Великого Токмака, які отримували продукцію від Запорізького ЦРК. Артемівський ЦРК у Донбасі мав 6 магазинів, але протягом кількох місяців там були відсутні товари першої необхідності, включаючи гас, олію, сірники тощо [224].

Торговельна нарада робкоопів України, що проходила в червні 1924 р., зазначила, що робітничі кооперативи не досягли нормальної структури асортименту і ряд із них посилено працює з одними това­рами на збиток іншим. Було зазначено, що в асортименті більшості робкоопів відсутні м’ясо і паливо, овочеві та молочні продукти. Зва­жаючи на цей факт, підкреслювалося, що «неповнота асортименту змушує покупця звертатися не лише по продукти, яких не вистачає в кооперативі, але й цілком по всю покупку в приватні магазини, які, хоча і в невеликій кількості, мають увесь до дрібниць необхідний покупцю набір» [225, с. 15]. Тобто, проблема асортименту товарів, від якого суттєво залежала активізація торговельної діяльності робкоопів, потребувала серйозної уваги.

Водночас офіційна позиція керівництва споживчої кооперації щодо вирішення проблеми асортименту в робітничій кооперації була більш оптимістичною. Так, виступаючи на Всеукраїнському з’їзді проф­спі­лок у листопаді 1924 р., член правління Вукопспілки А.І. Кельмансон наголосив, що «асортимент робкоопів значно наблизився до потреб споживача-робітника». При цьому підкреслювалося, що харчові про­дукти і бакалія, які в січні займали від 30 до 40 % обороту робкоопів, надалі посіли до 50 % обороту (по Харківському ЦРК – 61 %), продаж мануфактури, навпаки, знизився – з 50 % до 30 % обороту [226, с. 3].

У цілому кооперативні організації продовжували закупляти не про­дукти першої необхідності, а предмети другорядного значення. По­стійно відчувалася гостра нестача окремих товарів. У ряді випадків продавці нав’язували пайовикам неходові товари. Непродумана, диле­тантська політика підбору асортименту товарів оберталася затова­рен­ням складів нікому не потрібними речами, сповільнювала обіг коштів, на відсутність яких так скаржилася споживча кооперація.

Зростання масштабів торговельної діяльності споживчої кооперації протягом 1924-1925 рр. певною мірою визначалося раціоналізацією товаропровідних каналів. Держава намагалася впливати на питання вдосконалення техніки торгівлі. Так, 2-а сесія ВУЦВК (квітень 1924 р.) підкреслила необхідність спрощення та здешевлення вартості ко­опе­ративного апарату, усунення зайвих інстанцій у процесі просування товару до споживача, збільшення пропускної здатності торговельних закладів і складів споживчої кооперації. Від споживчої кооперації вимагали максимально прискорити терміни товарообігу товарів, а та­кож усунути технічні та організаційні перешкоди, які затримували просування товару від виробника до споживача. Також сесія звернула увагу на доставку продуктів харчування, їх санітарний стан та якість [3, с.496].

Водночас проблеми, з якими зіткнулася кооперація в торговельній роботі, змусили кооператорів, окрім іншого, також зайнятися пи­тан­ням культури обслуговування. Так, у постанові ВУЦВК та РНК від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу з дорожнечею» наголошувалося на ролі продавців у залученні населення до кооперативних крамниць, а також на культурі та оперативності обслуговування споживачів [227, с. 172–173]. Керуючись рішеннями ХІІІ з’їзду РКП/б, восьма конфе­рен­ція КП/б/У, що відбулася у травні 1924 р., поставила перед спо­жив­чою кооперацією завдання не лише покращення якості товарів, але і підвищення культури торгівлі [3, с. 298].

Виконуючи директиви керівних органів влади, правління Вукоп­спіл­ки протягом весни 1924 р. розіслало ряд циркулярів місцевим товариствам, де вперше було поставлене питання про роль продавця у справі залучення споживачів. Зокрема, підкреслювалося, що «поку­пець піде тільки до тієї крамниці, котра запропонує йому більше зручностей і вигоди». Наголошувалося на тому, що кооператори по­винні «не лише відпускати товар, але й бути помічником покупцеві у його покупках, не забуваючи, що не покупець для нас, а ми для по­купця» [131, с. 106]. У документі вказувалося і на необхідність вве­дення книг для заяв і скарг та про інформування покупців щодо вжи­тих заходів. Це давало великий поштовх до покращення спілкування продавців з покупцями.

З метою зацікавленості службовців магазинів споживчої кооперації у розвитку торговельних оборотів проходили конкурси на кращого продавця в кооперативному магазині і відповідно їх преміювання. Наприклад, правлінням Сталінського робкоопу в Донбасі було вста­новлено преміювання на таких підставах: премія видавалася в тому разі, коли обороти крамниці перевищували встановлену мінімальну суму [228].

Місцеві органи влади систематично відстежували рівень культури обслуговування населення у споживчій кооперації, оскільки від цього суттєво залежала боротьба з приватним торговцем. Так, 2 серпня 1924 р. бюро Полтавського губкому партії глибоко проаналізувало стан споживчої кооперації у Золотоніській окрузі, з’ясувавши ряд не­доліків, у тому числі низьку культуру обслуговування. Зокрема, за­значалося, що у неділю кооперативні магазини були закриті, тоді як приватні крамниці продовжували працювати. Аналогічні недоліки були виявлені у роботі споживчої кооперації Красноградської округи [229, с. 65].

Про порушення правил торгівлі та низьку культуру обслуговування покупців систематично повідомлялося на сторінках періодичних ви­дань з метою їх викриття та усунення. Наприклад, газета «Проле­тарий» повідомляла, що кооператив «Червоний хімік» у Лисичанську не мав потрібного вибору товарів. До того ж продавці кооперативу грубо поводилися з покупцями. У результаті робітники його обходили і купляли товари у приватних торгівців. Від цього знизились обороти кооперативу. Газета закликала зробити «посилену стряску» такому підприємству [230].

Заважали розгортанню торговельної діяльності споживчої коопе­рації і такі проблеми: розтрати, зловживання, крадіжки, грошові та товарні недорахунки, які навіть за умови державного контролю по­стій­но зростали. Наприклад, у 1923–1924 рр. розтрати в системі спо­жив­чої кооперації становили 284 тис. крб., а в 1924–1925 р. – 491 тис. крб. [231, арк. 76].

Епідемія розтрат захопила, зокрема, робітничу кооперацію. Вони набрали масового характеру і негативно впливали та торговельну діяльність магазинів Одеського ЦРК. До боротьби з цим явищем під­ключилося не лише керівництво ЦРК, але й профспілки та губпро­куратура міста [232]. У Житомирському ЦРК були виявлені розтрати у 34 магазинах. Їх сума складала майже чверть усього капіталу ЦРК. Такі явища шкодили господарській роботі і викликали недовіру з боку споживачів. За ініціативи місцевих органів влади було вирішено при­тягти до відповідальності 50 чоловік, винних у розтратах [233]. Коли перевірка виявила такі недоліки в робітничому кооперативі «Вугле­коп» у Кадіївці на 14 тис. крб., то було вирішено запровадити колек­тивну відповідальність службовців за продукти [234]. Цілий ряд зло­вживань службового персоналу було розкрито у роботі Варваро­поль­ського робкоопу «Труд» у Донбасі. Халатне ставлення до торго­вель­ної роботи з боку правління призвело до великих недостач та розтрат. Новий склад правління притягнув розтратників до відповідальності [235].

Питання боротьби з розтратами та крадіжками у споживчій ко­операції, виявлення причин, пошуки шляхів їх усунення стали своє­рідним «черговим» питанням різних нарад, темою багатьох статей у періодичних виданнях тих років. Так, у квітні 1925 р. на нараді в прокуратурі республіки обговорювалися заходи боротьби із систе­ма­тичними крадіжками в магазинах споживчої кооперації та державної торгівлі. Підкреслювалося, що збитки від крадіжок досягають 30–50 % загальної вартості товарів в усіх магазинах. Для боротьби з цим злом було запропоновано посилити діяльність інституту ревізорів, які б шляхом перевірок правильності відпуску товарів сприяли утриманню продавців від здійснення крадіжок [131, с. 116].

Аналогічна нарада відбулася в червні 1925 р. у Харкові під егідою профспілки торговельних закладів і працівників прилавку. Причиною недостач на нараді були названі поганий облік у магазинах, відсут­ність або низька кваліфікація продавців і завідувачів магазинами, відсутність точної норми усушки чи утруски товарів. Нарада визнала, що у «нас не на всі 100 % чесні», а тому облік повинен проводитися кожні три місяці, а не через 9 місяців. Старі працівники торгівлі вва­жали, що покращення матеріального становища працівників прилавку унеможливлює крадіжки [131, с. 117].

Президія Всеукраїнського союзу професійних спілок (ВУСПС) у червні 1925 р. виступила проти введення кругової поруки (колектив­ної матеріальної відповідальності), оскільки це могло посилити безвідповідальність продавців. Тому керівництво профспілок УСРР ви­словилося за встановлення персональної матеріальної відпо­ві­даль­ності [236, с. 17–19]. Однак і проголошення персональної відпові­даль­ності не внесло суттєвого перелому у боротьбу з розтратами, у тому числі і в споживчій кооперації.

Підсумовуючи вище сказане, можна констатувати, що завдяки сис­темі державних заходів і власній господарській ініціативі споживча кооперація України поступово посилила свої позиції на ринку. Якщо на початку 1920-х рр. споживча кооперація не витримувала конку­ренції з приватником, то з 1924 р. стало помітним зміцнення її пози­цій. Однак при цьому зазначимо, що завдання більшовиків завоювати ринок виконувалося з труднощами. Так, кооперативним організаціям не вистачало готівки. Торговельній мережі споживчої кооперації бра­кувало розгалуженості. Магазини, ларьки та ятки діяли у містах, набагато менше їх торгувало у селах. Значними були накладні ви­трати, оскільки товар до кооперативної мережі проходив тривалий час. Часто покупцям пропонували неходовий товар. Ряд партійно-радянських рішень, які визначали державну торговельну політику, слід визнати помилковими щодо споживчої кооперації: їй забо­ро­ня­лося комерційне підприємництво, оптова торгівля товарами широкого вжитку, продаж предметів розкоші. У боротьбі за ринок усе це за­важало розвитку споживчій кооперації.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка