Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка18/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

4.2. Вплив держави на поглиблення взаємозв’язків споживчої кооперації і державної промисловості

У зв’язку з початком індустріалізації більшовики активізували по­шук коштів для її проведення. Відтак держава прагнула максимально витіснити приватну торгівлю зі сфери товарообороту. Зважаючи на це, органи влади зобов’язували споживчу кооперацію посилити її питому вагу як в оптовому, так і в роздрібному товарообороті країни. Рішення партійних та радянських органів протягом 1926–1928 рр. цілком були спрямовані на посилення ролі споживчої кооперації в завоюванні ринку шляхом зниження цін та усунення ще наявного розриву між оптовими та роздрібними цінами на промислові товари.

Квітневий 1926 р. Пленум ВКП/б/ наголосив на тому, що у зв’язку з розривом роздрібних і оптових цін на продукцію державної про­мисловості питання організації та регулювання ринку набувають виняткової ваги. Успішність боротьби з приватною торгівлею суттєво залежала від того, як швидко споживча кооперація зможе посісти монопольне становище в оптовому товарообороті, чим визначалося і зниження роздрібних цін на промислові товари. Пленум підкрес­лю­вав, що на цій боротьбі найближчим часом має зосереджуватися увага і державної промисловості, і споживчої кооперації [1, с. 16].

Розширення оптових торговельних операцій споживчої кооперації було тісно пов’язане з поглибленням практики системи генеральних договорів із державною промисловістю. Це відзначила 3-я сесія ВУЦВК (травень 1926 р.). Сесія виходила з того, що в Україні ще да­вався взнаки товарний голод на окремі товари. Відтак існувала нагаль­на потреба врегулювати товарообмін й планомірне забезпечення де­фіцитними товарами передусім промислових районів. Згідно з рішен­нями сесії, торговельна система потребувала регулюючого впливу. Тож передусім необхідно було приділити увагу зміцненню позиції споживчої кооперації в товаропросуванні від виробника до пайовика. Народний комісаріат торгівлі отримав завдання за участю кооперації і промисловості встановити обов’язкові граничні надбавки в усіх тор­говельних організаціях на основні товари широкого споживання. Ра­зом з цим сесія визнала за потрібне і надалі розширювати практику генеральних договорів споживчої кооперації і державної про­мис­ло­вості, забезпечити безумовне виконання зобов’язань щодо генераль­них договорів обома сторонами [44, с. 602].

Крім цього, сесія доручила Раднаркому УСРР категорично ви­ма­гати від союзних урядових організацій обов’язкового й планового надходження всіх призначених Україні товарів, а також товарів рес­публіканських трестів – через основні організації, що торгували в Україні (українські відділи союзних синдикатів і трестів та українські кооперативні центри). Таке завдання пояснювалося тим, що товарна маса, яку направляли не через встановлені організації, розпоро­шу­ва­лася й лише частково потрапляла до споживача обхідними шляхами за підвищеними цінами [45, с. 604].

Зауважимо, що між кооператорами і виробниками товарів у 1926 р. розгорілася дискусія стосовно доцільності збереження генеральних до­говорів між промисловістю і споживчою кооперацією. ІV з’їзд упов­­но­важених Вукопспілки, що проходив у квітні, підкреслив важ­ли­вість поглиблення взаємозв’язків споживчої кооперації з промис­ло­вістю, а відтак необхідність збереження та розширення цієї практики, бо це гарантувало систематичне поповнення товарних ресурсів ко­оперативних організацій товарами, які користувалися великим попи­том [46, с. 4].

Правління Вукопспілки та місцеві організації споживчої кооперації обстоювало форсоване розширення практики генеральних договорів та централізованого постачання через відповідні ланки власної сис­теми. Крім того, для ліквідації паралелізму в роботі й збільшення на­вантаження кооперативної системи вони вимагали скорочення дер­жав­ного торговельного апарату як реалізатора промислових товарів. У виступі на десятій сесії Ради Вукопспілки (жовтень 1926 р.) член правління М.З. Дулін наголошував: «…наша увага повинна бути зо­середжена на розширенні практики генеральних договорів. Ми вва­жає­­мо за необхідне, у зв’язку з розвитком гендоговорів, ставити пи­тання про ліквідацію торговельної мережі синдикатів, трестів, торгів» [10, c. 17].

Відтак десята сесія Ради ВУКС доручила правлінню вжити заходи щодо розширення існуючих і складання нових генеральних договорів з державною промисловістю з тим, щоб забезпечити виконання державного плану задоволення потреб населення не менше як на 70 %. Особлива увага при цьому була звернена на розширення генеральних договорів на товари підвищеного попиту, зокрема бакалію та галантерею [10, с. 17].

Керівники державної промисловості займали протилежну позицію, розцінюючи генеральні договори і практику їх виконання як зайву ланку в просуванні товарів до безпосередніх споживачів, що спри­чи­няла лише штучне накручування кооперативних оборотів й упо­віль­нювала товарооборот. Вони наполягали на збереженні системи синди­катських філій як постачальників низової та серединної кооперації. Тож між двома системами – державною промисловістю та коопе­ра­цією посилилося протистояння у питанні товаропросуванні від вироб­ника до споживача.

З метою розв’язання конфлікту 16 серпня 1926 р. ЦК ВКП/б/ видав постанову «Про взаємовідносини держпромисловості і спожив­коопе­рації», у якій підкреслювалося, що основним розподільником про­мис­лових товарів серед населення повинна залишатися система споживчої кооперації [47, с. 535]. Зокрема, в документі наголошувалося на тому, що надалі потрібно проводити лінію на більше навантаження системи споживчої кооперації товарами державної промисловості відповідно до організаційно-технічних і фінансових можливостей самої спожив­кооперації.

Генеральні договори між державними синдикатами і коопе­ратив­ни­ми центрами, зазначалося в постанові, дають можливість передбачити точні умови термінів, загального асортименту, порядку і місця здачі і прийомки товарів. Крім цього, наголошувалося, що «генеральні до­говори повинні встановлювати безпосередню відправку товарів з фа­бричних складів або оптових синдикатських баз на склади районних спілок, а також крупних ЄСТ, де це є можливим». Завезення товарів на склади центральних або обласних кооперативних спілок могло здійснюватися лише у виняткових випадках, тобто йшлося про те, щоб промислові товари якнайшвидше могли потрапити до споживача. Умо­ви їх продажу для споживчої кооперації мали бути в усіх ви­пад­ках більш пільговими, порівняно з іншими контрагентами, що цілком влаштовувало кооператорів [47, с. 537].

Таким чином, дана постанова в категоричній формі припинила дискусію, остаточно закріпивши за споживчою кооперацією роль го­лов­ного провідника промислових товарів. Було визнано за необхідне систематично збільшувати обсяги організованого постачання спожив­чої кооперації товарами при наданні не просто кращих, а пільгових умов. Постанова визначала не лише загальні, головні напрями по­дальшого співробітництва споживчої кооперації й промисловості, а й розписувала в деталях окремі пункти й положення генеральних до­говорів.

Керівництво УСРР з метою підтримки споживчої кооперації вдало­ся до згортання торговельних представництв державної промис­ло­вості. Відтак функції реалізатора товарів повністю мали перейти до кооперативних організацій. Наприклад, рішення Наркомторгу Украї­ни, ухвалені у вересні – жовтні 1926 р., передбачали згортання баз Цу­кротресту, передачу більшості відділень Держрибсиндикату й Текс­тиль­торгу відповідним кооперативним органам [48, с. 12]. Якщо ра­ні­ше стимулювався розвиток державного роздрібу, то тепер він допус­кався лише в тих районах, де споживча кооперація через фінансово-організаційні обставини не могла обслуговувати потреби широкого споживання.

Наочною ілюстрацією перемоги адміністративно-планового прин­ци­пу над так званою ринковою стихією було невпинне зростання об­сягу поставок споживчій кооперації товарів через систему генераль­них договорів. Так, якщо в 1925–1926 рр. між українськими трестами й споживчою кооперацією було укладено угод на суму 111 млн. крб., то в 1926–1927 рр. – уже на 184 млн. крб. [49, с. 53]. Питома вага до­ходів Вукопспілки, які вона отримувала від торговельних операцій з промисловими підприємствами, в 1925–1926 рр. становила 1,9 %, а в 1926–1927 рр. – 10, 4 % загальних доходів ВУКС. Це, у свою чергу, свідчило не лише про поглиблення господарських зв’язків державної промисловості зі споживчою кооперацією, а й про посилення ролі ос­танньої в оптовому товарообороті республіки [50, с. 58].

Протягом 1925–1926 рр. споживча кооперація все тісніше спів­пра­цювала з державною промисловістю, переходячи на систему міцних договірних відносин щодо збуту продукції. Так, питома вага спо­жив­чої кооперації СРСР у забезпеченні населення мануфактурою стано­ви­ла 52,4 %, відповідно шкірою та взуттям – 28 %, цукром – 57,9 %, сіллю – 42,8 %, гасом – 41,7 %, металовиробами – 36 %, сірниками – 52,3 %. У 1926 р. генеральні договори споживчої кооперації СРСР охопили понад близько 25 % всієї продукції широкого ринку таких галузей промисловості як текстильна, металева, силікатна, хімічна, цу­крова, шкіряна, гумова, тютюнова, паперова, олійна, що цілком можна віднести і до кооперативних організацій України [51, с. 240].

Прагнучи якомога швидше витіснити приватника з оптового ринку, десята сесія Ради Вукопспілки (жовтень 1926 р.) ухвалила рішення добиватися перед урядовими структурами підтримки, яка мала по­си­лити товарне навантаження споживчої кооперації за рахунок забез­печення інтересів кооперативних організацій у взаємозв’язках із дер­жавною промисловістю [10, с. 16].

Проте державне сприяння споживчій кооперації щодо завоювання оптового ринку через розширення системи генеральних договорів водночас супроводжувалася посиленням контролю як за виробником, так і реалізатором промислової продукції. Зокрема, перша Всеукра­їнська конференція КП/б/У (17–21 жовтня 1926 р.) поставила перед кооперацією ряд завдань, у тому числі знизити витрати в усіх ланках торговельної мережі, забезпечити правильне маневрування товарними масами, що надходили від державної промисловості, з метою недо­пу­щення ажіотажу в одних районах і завалів товарів у інших [2, с. 441].

Конкретними кроками на шляху контролю за продажем коопе­ративним організаціям товарів з боку державної промисловості та їх реалізацією населенню був ряд постанов регулюючих органів щодо націнок на товари. Зупинимося на кількох із них. Так, постанова Ук­раїнської економічної ради від 23 жовтня 1926 р. «Про граничні на­цінки на текстильні товари» зазначала, що в оптовій торгівлі при продажу текстильних тканин Вукопспілці та Уцеробсекції державна промисловість має дотримуватися пересічної націнки 3,5 % з тим, щоб націнки на інших стадіях продажу не перевищували таких розмірів: у дрібнооптовій торгівлі – 4,5 %; роздрібній торгівлі на селі – 26 %; роздрібній торгівлі в містах – 22 % [52, с. 628–630].

Постанова УЕР від 31 жовтня 1926 р. «Про зміни та доповнення по­станови Наркомторгу УСРР від 3 вересня 1926 р. «Про граничні на­цінки на калоші» допускала націнку кооперативних центрів на цю продукцію у промислових містах та в транспортній споживчій коопе­рації на залізниці – 12 %, в інших містах – 14 %. Для сільської міс­це­вості при реалізації калош кооператори мали дотримуватися націнки в розмірі не більше 16 % [53, с. 631].

9 лютого 1926 р. УЕР ухвалила постанову «Про зміну та допов­нення до постанови Наркомторгу УСРР від 3 червня 1926 р. «Про граничні націнки на шкіряні товари». Ішлося про те, що при продажу взуття Всесоюзним шкіряним синдикатом Вукопспілці націнка має бути не більше 3 %, а при продажу взуття в роздріб у містах крайня націнка безпосередньо кооперативних організацій мала становити не більше 24 % і на селі не більше 27 % [54, с. 632–633]. Отже, під конт­ролем держави перебували як відпускні оптові ціни державних про­мислових підприємств, так і роздрібні ціни споживчої кооперації. При цьому зазначимо, що організації споживчої кооперації не мали права встановлювати націнки до відпускних цін державної промисловості за вказані у постановах.

Держава прагнула всіляко регулювати генеральні договори спо­жив­чої кооперації з харчовими трестами. Постанова Народного ко­місаріату торгівлі УСРР від 2 лютого 1927 р. затвердила відпускні ці­ни Олійтресту України на соняшникову олію та граничні ціни для спо­живчої кооперації на місцях, зокрема, для міських кооперативів вона мала становити 52 коп., а на селі – 55 коп. за кілограм. [55, арк. 84]. Для робітничої споживчої кооперації влада вимагала від державної промисловості робити більші скидки при укладенні генеральних до­говорів і відпуску продуктів харчування. Так, НК торгівлі УСРР 2 листопада 1927 р. добився від Олійтресту того, що робітничі спо­жив­чі кооперативи на підставі генеральних договорів зможуть за­куп­ляти олію по 46 коп. за кілограм [56, арк. 122].

З огляду на те, що на цукор залишався великий попит, згідно з рішенням Наркомторгу СРСР від 23 вересня 1927 р., були чітко ви­значені скидки у розмірі 6–7 % на оптові закупівлі продукції Цукро­тресту споживчою кооперацією. Водночас оптова скидка для дер­жав­ної торгівлі становила 0,5 % [57, арк. 22]. Без сумніву, подібні пере­ваги кооперативним організаціям надавали генеральні договори. Ра­зом з тим втручання в оптові ціни державної промисловості та ви­значення націнок кооперативними організаціями було проявом ігно­рування владою економічних законів ринкової економіки та доказом адміністративного втручання в їх господарські справи.

Практика генеральних договорів споживчої кооперації з дер­жав­ною промисловістю протягом 1926–1928 рр. супроводжувалася вста­нов­ленням попередніх замовлень, що посилювало вплив кооперації на виробництво у справі прилаштування його до потреб споживача. Так, лютневий Пленум ЦК ВКП/б/ у 1927 р. підкреслив, що споживча ко­опе­рація на основі вивчення споживчого попиту «повинна переходити до системи попередніх замовлень на виробництво товарів, що їх ви­магає ринок, допомагаючи цим пристосуванню промисловості до змін на ринку і даючи можливість промисловості при складанні вироб­ни­чих програм своєчасно враховувати всі показники ринку» [1, с. 146].

Перехід до системи попередніх замовлень був уперше здійснений щодо текстильних товарів, яких постійно бракувало і які систе­ма­тич­но користувалися попитом споживачів, а потім попередні замовлення були поширені і на інші товари широкого вжитку. Наприклад, протя­гом 1927–1928 рр. на основі попередніх вимог споживчої кооперації державна силікатна промисловість довела виробництво фаянсу, якого вимагав ринок, до 50 % загальної маси фарфоро-фаянсової продукції, тоді, як у 1925–1926 рр. питома вага фаянсу складала 32 %, а в 1926–1927 рр. – 33 % всієї продукції, що виробляла ця галузь [51, с. 259].

Без сумніву, попередні замовлення кооперативних організацій, з одного боку, сприяли безперебійному забезпеченню пайовиків про­мис­ловими товарами, а з другого, гарантували державній промисло­вості постійні замовлення з урахуванням попиту на ту чи іншу про­дукцію. Протягом досліджуваного періоду відбулося суттєве зростан­ня питомої ваги генеральних договорів споживчої кооперації з дер­жавною промисловістю, в основу яких були покладені попередні за­мовлення кооперативних організацій (див. додаток Б). Наведені дані стосуються всієї системи споживчої кооперації СРСР, однак свідчать про загальну тенденцію до зростання питомої ваги генеральних до­говорів щодо окремих галузей промисловості, що цілком відображає ситуацію у споживчій кооперації України.

Отже, протягом 1926–1927 рр. найбільше зростання питомої ваги генеральних та типових договорів відбулося у тих галузях промис­ловості, які випускали дефіцитні товари чи продукти харчування, зокрема в текстильній, гумовій, шкіряній, цукровій, соляній.

Грудневий (1927 р.) Пленум ВКП/б/ схвалив практику генеральних договорів споживчої кооперації з державою промисловістю з ураху­ванням попередніх замовлень. Зокрема, в рішеннях пленуму зазна­ча­лося: «Кооперація має перетворитися в найбільш дешевий і раціо­нальний апарат руху товарів від виробника до споживача. …вона повинна сприяти обліку споживчого попиту населення і планомірному покриттю цього попиту шляхом своєчасного подання промисловості заявок через систему замовлень» [1, с. 286].

Одночасно з розвитком системи генеральних договорів та зміц­нен­ням у зв’язку з цим значення Вукопспілки як планово-організаційного центру споживчої кооперації України протягом 1926–1928 рр. відбу­лося розширення кола великих кооперативних організацій, передусім райспоживспілок, ЦРК, міських споживчих товариств. Їх участь у генеральних договорах була більш помітна щодо Тексильсиндикату, Шкірсиндикату, Цукротресту, Продсилікату.

Розширення системи генеральних договорів мало призвести до певного скорочення оптової мережі державних організацій і сприяти, з одного боку, посиленню оптової торгівлі споживчої кооперації, а з другого, розвитку транзиту. Пленум ЦК ВКП/б/ (лютий 1927 р.) наго­лосив на необхідності проведення ряду заходів щодо раціоналізації товаропровідної мережі. Зокрема, в рішеннях пленуму було наголо­шено на тому, що потрібно скоротити рух товарів від виробника до споживача на основі максимального використання транзитних відпра­вок товару і скорочення проміжних ланок [1, с. 146].

Питання щодо вдосконалення взаємозв’язків споживчої кооперації і державної промисловості було в центрі уваги одинадцятої надзви­чайної сесії Ради Вукопспілки 19–22 лютого 1926 р. Наголошувалося на необхідності розширення практики генеральних договорів та своє­часних розрахунків між двома системами, а також удосконалення тран­зиту, зокрема раціоналізації шляхів товаропросування [38, с. 1–2]. Зміни шляхів у просуванні товарів, які споживча кооперація отри­му­вала згідно з генеральними договорами від державної промисловості, відбиті в табл. 4.2.1.

Отже, протягом 1926–1928 рр. питома вага товарів, які надходили до організацій споживчої кооперації безпосередньо з фабрик чи за­во­дів на основі генеральних договорів, зросла з 40,3 до 55 %. Натомість питома вага товарів, що постачалися центральними базами державних трестів та синдикатів, зменшилася з 42,2 до 39,1 %, а також місцевими відділеннями трестів та синдикатів – з 17,5 до 5,9 %. У свою чергу, це супроводжувалося зростанням товарної маси, яка проходила тільки одну або дві складські ланки споживчої кооперації. Так, у 1926–1927 рр. через одну ланку споживчої кооперації проходило 18,2 % усіх товарів, отриманих безпосередньо з фабрик чи заводів, у 1928–1929 р. – 32 %; через дві ланки в 1926–1927 рр. проходило 21,2 % усіх товарів, отри­маних від виробника, а в 1928–1929 рр. – 32,5 % [58, с. 26]. Ці зміни в товаропросуванні мали позитивне значення з точки зору прискорення обертання промислових товарів і зниження рівня витрат коопе­ра­тив­них організацій, до чого й прагнуло партійно-радянське керівництво країни.

Таблиця 4.2.1

Способи отримання споживчою кооперацією СРСР товарів
від державної промисловості за період з 1926 по 1928 рр.
( у % до загального отримання)*


Роки

З фабрик чи заводів

З центральних баз синдикатів, трестів

З місцевого відділення тресту, синдикату

1926–1927

1927–1928



40,3

55,0


42,2

39,1


17,5

5,9


* Складено на підставі: Потребительская кооперация СССР – основные показатели. – М.: Издание Центросоюза, 1929. – С. 26.
Практика генеральних договорів була для споживчої кооперації зручною формою регулярного поповнення її товарними ресурсами з метою запобігання тривалої нестачі товарів. Зважаючи на це, керів­ництво УСРР на Х Всеукраїнському з’їзді Рад у квітні 1927 р. вказало на необхідність встановлення регулярного завезення із різних регіонів СРСР на Україну товарів широкого вжитку відповідно до її еконо­мічної ролі в союзній економіці. Було висловлено думку, що розши­рення системи генеральних договорів споживчої кооперації з підпри­ємствами різних галузей промисловості, що знаходились як в Україні, так і за її межами, сприятиме налагодженню безперебійного поста­чання промисловими товарами передусім сировинних, районів. Особ­ливу увагу з’їзд надав надходженню шляхом виконання генеральних договорів дефіцитних промислових товарів до хлібозаготівельних районів [59, с. 611–612].

Однак зазначимо, що у ряді випадків державна промисловість своє­часно не виконувала умови генеральних договорів перед коопе­ра­тивними організаціями. Так, конференція крамничних комісій та осе­ред­ків на Чернігівщині у вересні 1927 р. виявила, що генеральні до­го­вори Чернігівського ЦРК з трестами та синдикатами становили 33,7 % усіх закупівель, проте виконувалися ними лише на 70 % [60, арк. 97].

Значення генеральних договорів споживчої кооперації з державною промисловістю посилювалося тим, що вони сприяли суттєвому витіс­ненню приватного торговця з оптового ринку. Однак при цьому ХV з’їзд ВКП /б/ (грудень 1927 р.) підкреслював, що під час усунення приватного торговця не має виникати перебоїв у забезпеченні ринку [1, с. 286]. Об’єднаний пленум ЦК та ЦКК ВКП/б/ (квітень 1928 р.) зобов’язав державні промислові підприємства та кооперативні орга­нізації не допустити влітку сезонного скорочення випуску та продажу промислових товарів, які чекало селянство, а відтак вони мали ут­во­рити спеціальний резерв найбільш ходових промислових товарів для маневрування у розпал хлібозаготівельної кампанії [1, с. 321].

У результаті поглиблення взаємозв’язків кооперативних органі­зацій України з державною промисловістю протягом 1927–1928 рр. частка оборотів, охоплених генеральними договорами, зросла щодо мануфактури з 70 % до 80 %, металевих виробів з 50 % до 70 %, солі з 75 % до 88 %, шкіряних виробів та взуття з 36 % до 60 % [61]. Від­повідно споживча кооперація забезпечувала споживачів продукцією промисловості, зокрема текстилем, цукром, сіллю, гасом приблизно на 70–80 %. Генеральні договори дали можливість кооперативним орга­нізаціям задовольняти попит міського населення на промислові това­ри на 66 %, а сільського – на 49,1 % [62, с. 165]. На 1 жовтня 1928 р. 82,9 % усієї продукції до Вукопспілки надходило через систему ге­не­ральних договорів, що давало можливість органам влади та управ­ління контролювати не лише процес виробництва промислових това­рів, але й їх продаж [63, арк. 8].

Отже, протягом 1926–1928 рр. розширення оптових операцій спо­живчої кооперації було тісно пов’язане з удосконаленням системи генеральних договорів з підприємствами державної промисловості. Ці договори сприяли забезпеченню планомірного зв’язку виробництва товарів з потребами ринку, оскільки промисловість намагалася вра­хо­вувати попередні замовлення споживчої кооперації на ті чи інші то­вари. До того ж генеральні договори забезпечували проведення ос­нов­ної маси продукції державної промисловості через споживчу ко­опе­рацію і сприяли витісненню приватного торговця з оптового ринку.

Зменшення проміжних ланок завдяки отриманню товарів коопе­ра­тивними організаціями безпосередньо з фабрик чи заводів, приско­рен­ня та спрощення їх доставки споживачам теж було результатом удосконалення генеральних договорів. Відтак протягом 1926–1928 рр. приватна торгівля втратила свої позиції на оптовому ринку в масштабі всієї країни з 3,3 % до 1,3 %. Певне зменшення було характерне і для державної торгівлі – з 46,9 до 41,6 %. Натомість питома вага спожив­чої кооперації СРСР на оптовому ринку зросла з 27,4 до 29,3 % [58, с. 26].

Завдання, поставлене керівництвом країни перед споживчою ко­опе­рацією щодо завоювання оптового ринку, практично було вико­на­не. Завдяки генеральним договорам більшовики могли регулювати господарські взаємозв’язки споживчої кооперації з промисловими під­приємствами, а значить, і процес товаропросування від виробника про­дукції безпосередньо до споживача. Система генеральних дого­во­рів певною мірою влаштовувала кооперативні організації, оскільки гарантувала безперебійне поповнення товарних надходжень. Водночас ці договори змушували організації споживчої кооперації діяти у суворо визначених межах, погоджуючись на чітко визначені терміни, асортимент, порядок і місце приймання товарів, що обмежувало і галь­мувало їх господарську самостійність. Крім цього, слід зазначити, що генеральні договори заважали промисловості реалізувати про­дукцію, оскільки розрахунки споживчої кооперації за отримані товари здійснювалися несвоєчасно, що не могло не викликати незадоволення керівників підприємств-виробників.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка