Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка19/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

4.3. Державна політика зниження цін у
споживчій кооперації

Невід’ємною частиною комплексу заходів держави щодо регулю­вання споживчого ринку у другій половині 1920-х рр. була цінова політика. Історія її здійснення протягом 1926–1928 рр. переконує в тому, що більшовики шляхом втручання у процес ціноутворення прагнули остаточно витіснити приватного торговця з роздрібної тор­гівлі, водночас сприяючи споживчій кооперації зайняти монопольне становище на ринку. Разом з тим, державні кампанії зниження цін у споживчій кооперації свідчили про спробу більшовиків обмежити її господарську самостійність та перетворити в залежну від влади со­ціально-економічну структуру, покликану передусім виконувати пар­тійно-урядові директиви.

Слід зазначити, що протягом 1926–1928 рр. різко зріс попит на промислові товари, випуск яких відставав від потреб ринку. Відтак підвищилися роздрібні ціни на продукцію державної промисловості, що супроводжувалось ажіотажем і розквітом спекуляції на приват­ному ринку. Завдяки системі генеральних договорів із державною промисловістю споживчій кооперації вдалося практично витіснити приватного торговця з оптового ринку. Проте роздрібну торгівлю по­трібно було ще завойовувати. У зв’язку з цим держава прагнула поси­лити регулювання споживчого ринку, запроваджуючи, зокрема, меха­нізм проведення систематичних кампаній щодо зниження цін.

Їх організацію у державній та кооперативній торгівлі більшовики пояснювали недосконалістю цінової політики, передусім високими націнками на товари державної промисловості. Так, здійснена Нар­комторгом УСРР згідно з урядовими розпорядженнями на початку 1926 р. перевірка виявила, що націнки та ціни у споживчій кооперації надто високі, відповідно високі її торговельні послуги, що не відпо­відало планам держави стосовно завоювання роздрібного ринку. Роз­рахунки Наркомторгу засвідчували, що пайовики значно перепла­чу­вали кооперативам за промислові товари та продукти харчування. На­цінка на ціну товару безпосередньо від промислового виробника ста­новила для Вукопспілки 4,1 %, для районних споживчих товариств – 11,6 %, робітничо-міських товариств – 20,6 % і сільських споживчих товариств – 21,3 %. Як бачимо, у найбільш невигідному становищі виявився сільський споживач, адже він переплачував кооперації за її торговельні послуги 37 % до відпускної ціни виробників товарів. У дещо кращому становищі перебували робітничо-міські споживчі ко­оперативи, оскільки вони були більш фінансово спроможні, а відтак могли закупляти товари безпосередньо у Вукопспілки, минаючи рай­он­ні спілки [16, с. 25].

У зв’язку з відривом роздрібних цін від оптових питання орга­ні­за­ції ринку і боротьби за зниження роздрібних цін набувало виняткової ваги. Зважаючи на посилення товарного голоду на споживчому ринку та необхідність виконання державних завдань щодо витіснення при­ватного сектора з роздрібної торгівлі, керівництву споживчої коопе­рації України доводилося тримати питання роздрібних цін під по­стійним контролем. Варто зазначити, що більш фінансово спроможні місцеві кооперативні організації навіть в умовах загострення товар­ного голоду на початку 1926 р. намагалися проводити роботу щодо зниження цін. Зокрема, 3-е зібрання уповноважених Чернігівського ЦРК у лютому 1926 р. вирішило вжити належних заходів, щоб вит­рати торгівлі не перевищували 10 % обігу, а націнки на товари були не більші 15 %. Зниження націнок та цін планувалося досягти шляхом зменшення терміну обороту товарів [64, арк. 7 зв.].

На початку 1926 р. у контексті нестачі промислових товарів заго­стрилася ситуація з цінами на хліб. Керівництво республіки було за­непокоєне тим, що ціни на хліб у споживчої кооперації часто пере­вищували рівень цін на вільному ринку. Зважаючи на цю обставину, Народний комісаріат внутрішньої торгівлі УСРР, виконуючи вказівки влади, посилив контроль за цінами продажу хлібної продукції пе­редусім робітникам. Розпорядженням від 16 січня 1926 р. НКВТ Ук­раїни зобов’язав Вукопспілку врегулювати ціни на хліб. Водночас директива містила попередження, що організації, які дезорганізовують ринок непомірно високими цінами продажу хліба, будуть притягатися до кримінальної відповідальності як за спекуляцію. Зазначимо, що про всі випадки продажу кооперативними організаціями хліба за високими цінами окружні внуторги мали повідомляти НКВТ України [65, арк. 314]. Отже, з початку 1926 р. держава посилила свій вплив на політику цін у споживчій кооперації, передусім на найбільш ходові товари та про­дукти харчування. Без сумніву, це робилося для того, щоб якомога швидше завоювати роздрібний ринок і тим самим максимально охо­пити задоволення потреб населення.

Питання зниження роздрібних цін у споживчій кооперації стало предметом обговорення на пленумі ЦК КП/б/У (29 березня – 1 квітня 1926 р.). Особлива увага була зосереджена на вирішенні проблеми роз­риву між роздрібними й оптовими цінами в державній та коопе­ративній торгівлі. Наголошувалося на тому, що так звані «ножиці цін» на 1 березня 1926 р. зійшлися на дуже високому рівні. Це вимагало, як визнав пленум, термінового вирішення завдання боротьби за зни­жен­ня цін, особливо роздрібних. Планували добитися зниження цін не лише силами Наркомпроду, але і місцевих органів, насамперед спо­живчої кооперації. Пленум радив з метою зниження роздрібних цін ліквідувати такі недоліки роботи кооперативних організацій, як не­до­статня гнучкість торговельного апарату та високі організаційні вит­рати [2, с. 420]. Добитися рішучого зниження роздрібних цін – таке завдання перед торговельними організаціями поставив пленум ЦК ВКП/б/, що проходив у квітні 1926 р. Споживчій кооперації пропо­ну­валося зробити це передусім за рахунок скорочення накладних витрат у торговельному обороті [1, с. 15–16].

Рішення партійних форумів щодо зниження роздрібних цін у спо­живчій кооперації були покладені в основу роботи ІV з’їзду уповно­важених Вукопспілки (квітень 1926 р.). У промові голови правління ВУКС О.Б. Генкіна йшлося про те, що кооператори підтримують ди­рективи союзного та республіканського партійно-радянського керів­ниц­тва щодо необхідності формування політики і практики регулю­вання роздрібних цін в організаціях споживчої кооперації як із боку держави, так і кооперативних організацій [46, с. 4]. Така позиція свід­чила про те, що кооперативні організації поступово потрапляли під контроль радянської влади і були змушені підпорядковуватися її рі­шенням.

Партійні директиви щодо зниження кооперативних цін були до­повнені рішеннями органів влади. Так, на засіданні 3 сесії ВУЦВК ІХ скликання 31 травня 1926 р. зазначалося, що не лише приватний сектор, але й кооперація піддалася ажіотажу на споживчому ринку, викликаному браком товарів першої необхідності. Відтак діяльність кооперативних організацій щодо підвищення роздрібних цін отримала негативну оцінку сесії. Споживчій кооперації було висунуто серйозне звинувачення у втраті громадсько-господарського авторитету і спро­бах зірвати зусилля держави планово організувати товарооборот [66, с. 602]. Сесія ВУЦВК ухвалила рішення, спрямовані на «боротьбу з ринковою стихією й зменшення високих для робітничо-селянського споживача роздрібних цін». Досягти цього передбачалося шляхом змен­шення накладних та торговельних витрат і націнок, збільшення планового постачання споживчій кооперації за рахунок поліпшення й удосконалення практики генеральних договорів. На органи державної влади й управління покладався обов’язок забезпечення широкої глас­ності щодо проведення кампаній зниження кооперативних цін, залу­чення населення до участі в них. Осторонь цієї кампанії не зали­ша­лися ні партійні органи, ні кооперативні організації, які мали роз­гор­нути відповідну пропагандистську роботу й агітацію в засобах масової інформації [67, с. 604–605].

З огляду на рішення сесії, керівництво Вукопспілки визнало, що «націнки, і звідсіль роздрібні ціни в споживчій кооперації були таки величенькі» [68, с. 33]. Відтак постійним гаслом кооперативних ви­дань став заклик до боротьби організацій споживчої кооперації з висо­кими роздрібними цінами. Систематично в періодичних виданнях ви­ступав голова правління Вукопспілки О.Б. Генкін, закликаючи до бо­ротьби з високими роздрібними цінами [69, с. 5].

Партійно-радянське керівництво республіки з метою посилення адміністративного контролю за проведенням кампанії зниження цін у кооперативній торгівлі поклало на Народний комісаріат торгівлі УСРР обов’язок систематичного контролю за тим, щоб споживча кооперація дотримувалася встановлених державним регулюванням націнок на товари. При цьому НКВТ УСРР дозволялося вживати до коопе­ратив­них організацій – порушників встановлених державою норм судовий, адміністративний та економічний вплив, включаючи обмеження та припинення їх товаропостачання [70, с. 605].

Підтвердженням посилення впливу НК внутрішньої торгівлі на ціни споживчої кооперації є його директива Вукопспілці від 1 квітня 1926 р. Ішлося про ціни на залізо, якого тоді вкрай бракувало в Ук­раїні. Для недопущення підвищення цін на залізо НКВТ встановив для ВУКС ціну на цю продукцію, яка зі знижкою становила 19 крб. 60 коп. за пачку. У свою чергу, Вукопспілка зобов’язувалася дотримуватись ви­значеної НКВТ ціни при продажі заліза кооперативним органі­за­ціям. Націнки районних споживспілок також були чітко регла­мен­то­вані, складаючи не більше 15 коп. за пачку заліза. Зауважимо, що ок­ружним внуторгам надавалося право контролю за дотриманням коопе­ративними організаціями умов відпуску імпортного покрівельного заліза за встановленими цінами [71, арк. 367].

Про посилення впливу держави на споживчу кооперацію свідчить і той факт, що до контролю за цінами на місцях НКВТ УСРР почали залучати органи Державного політичного управління (ДПУ). Зокрема, у секретній інформації начальника окружного відділу Полтавського ДПУ до НКВТ від 24 травня 1926 р. містилися дані про динаміку цін на гречку в Миргороді та Лубнах за період від 15 по 23 травня 1927 р. [72, арк. 26]. Як бачимо, контроль держави за кооперативними цінами набирав системного характеру, оскільки навіть тижневі зміни цін перебували під неухильним контролем більшовиків.

Улітку 1926 р. боротьба за зменшення роздрібних цін у державній та кооперативній торгівлі активізувалася. Поштовхом до цього стала постанова РПО СРСР від 2 липня 1926 р., яка зобов’язала торговельні організації зменшити роздрібні ціни на дефіцитний товар на 10 % до 1 серпня порівняно з цінами на 1 травня того ж року. Виконуючи цю постанову, правління Вукопспілки звернулося з листом до всіх спо­живчих товариств та їх спілок, у якому зазначалося: «За наших умов кооперативна практика мусить ґрунтуватись на безпосередніх інте­ре­сах народного господарства в цілому. Отже, політику кооперативного нагромадження неодмінно слід погоджувати з інтересами й вимогами народногосподарського будівництва, зменшуючи роздрібні ціни і за­без­печуючи потрібну економію в бюджеті робітничо-селянського спо­живача, а не в бік кооперативного нагромадження, як такого, хоч воно і є суспільне нагромадження кооперованих мас» [68, с. 33]. Як бачимо, директива не лише зобов’язувала кооператорів терміново провести кам­панію зниження цін, але й визначала терміни її проведення та відсоток зниження, що свідчило про посилення втручання держави в господарські справи кооперації та підпорядкування її виконанню на­родногосподарських планів.

Слід зауважити, що у той період зниження роздрібних цін у спо­живчій кооперації України проходило зі значними ускладненнями. Цент­ральні органи влади зобов’язали керівництво Вукопспілки поси­лити контроль за результатами зниження цін місцевими коопера­тивними організаціями. Перевірка виконання постанови РПО СРСР від 2 липня 1926 р., проведена правлінням Вукопспілки, встановила результати кампанії зниження цін за період з 1 травня по 1 серпня 1926 р. (див. табл. 4.3.1).

Отже, постанову виконали лише сільські товариства щодо ману­фак­тури, а на решту товарів ціни на 10 % не були зменшені. Це свід­чить про недостатність товарів, на які існував попит, і відповідно про високі націнки на них.



Таблиця 4.3.1

З зменшення роздрібних цін споживчою кооперацією України

(дані на 1 серпня у % до 1 травня 1926 р.*




Робкоопи

Сільські товариства

Мануфактура

2,0

10,0

Шкіра і взуття

4,2

5,7

Залізні товари

7,4

8,49

* Складено на підставі: Попов М. Вукопспілка у житті української кооперації / М. Попов // Ко­­опе­ра­тивне будівництво. – 1930. – № 11–12. – С. 33.
Конкретні результати здешевлення товарів іноді оцінити важко, оскільки на початку кампанії різні організації і міста України мали різний рівень цін. Так, у Харкові після 10 % зниження макарони кош­тували 45 коп. за кілограм, а в Артемівську без будь-якого зниження – 40 коп., у Полтаві після зниження на 4 % – 48 коп., а в Одесі після
50-відсоткового зниження – 38 коп. [73, арк. 24]. Зниження цін у спо­живчій кооперації здійснювалося виключно за рахунок зменшення при­бутків торговельних організацій і супроводжувалося ще більшим зубожінням ринку, здобувши негативну оцінку пересічних спожи­ва­чів. Збереглися свідчення жителів села Красно-Кам’янки Кремен­чуць­кого округу: «Після того, як розпочалася кампанія зниження розд­ріб­них цін, цілий ряд продуктів першої необхідності й дешевих товарів як-то ситець і т.п. взагалі відсутні в кооперативній системі, в той час, як у приватника є всі види товарів у достатній кількості й будь-якого асортименту, але ціни приватником накручуються до неможливості» [74, арк. 131]. Без сумніву, директивне тримісячне зниження цін не могло суттєво покращити забезпечення членів споживчої кооперації товарами та продуктами першої необхідності.

Зрозуміло, що подібні результати роботи кооперативних організації щодо зниження цін викликали занепокоєння керівництва країни. На цьому наголошувалось у постанові ЦК ВКП/б/ від 16 серпня 1926 р. «Про взаємовідносини державної промисловості і споживчої коопе­рації» [47, с. 536–537]. Зокрема йшлося про те, що робота коопе­ратив­них центрів, включаючи Центроспілку, обласні та районні спілки, у справі боротьби за зниження цін і жорсткого проведення економічно обґрунтованих націнок на товари варто визнати недостатньою.

Аналогічну позицію зайняла Перша Всеукраїнська конференція КП/б/У (жовтень 1926 р.), яка звернула увагу на необхідність термі­нового вирішення торговельними організаціями, зокрема споживчою кооперацією, проблеми зниження роздрібних цін як на продукти про­мисловості, так і сільського господарства [2, с. 441].

Десята сесія Ради Вукопспілки, яка проходила у жовтні 1926 р., розглянула підсумки кампанії щодо зниження цін у споживчій ко­операції та, враховуючи критичні зауваження і директиви союзного та республіканського керівництва, накреслила ряд подальших заходів. Вона ухвалила резолюцію стосовно доповіді голови правління ВУКС О.Б. Генкіна «Про підсумки кампанії щодо зниження цін у кооперації і політику кооперативних цін». Ця резолюція вимагала від усіх ко­опе­ративних організацій посилити роботу щодо зниження роздрібних цін. При цьому підкреслювалося, що механічне зниження націнок у ко­операції не вирішує повністю проблему зниження цін, відтак сесія запропонувала постійну увагу приділяти раціоналізації торговельного апарату та методів роботи системи споживчої кооперації. Завдання зниження цін також пронизувало резолюцію сесії «Господарський план ВУКС на 1926-1927 рр.». Правлінню Вукопспілки доручили тер­міново переглянути націнки на товари у бік їх подальшого зменшення. Також ухвалили знизити витрати на складські операції на 15 %, що мало помітно вплинути на зниження роздрібних цін на промислові товари [10, с. 17].

Лютневий (1927 р.) пленум ЦК ВКП/б/ наголосив на необхідності проведення низки заходів з метою зменшення як відпускних цін това­ровиробників, так і роздрібних цін закладів торгівлі. Перед держав­ною торгівлею та споживчою кооперацією було поставлене завдання до 1 червня 1927 р. досягти зниження роздрібних цін не менше, ніж на 10 % порівняно з 1 січня того ж року [1, с. 144]. Пленум підкреслив не лише господарське, але й політичне значення цієї акції: «У проблемі цін схрещуються всі економічні, а значить, і політичні проблеми ра­дянської держави. Встановлення правильних взаємин селянства й ро­бітничого класу, забезпечення взаємозв’язаного й взаємообумов­ле­но­го розвитку сільського господарства й промисловості, розподіл націо­нального прибутку і зв’язані з ним питання індустріалізації СРСР, економічне й політичне зміцнення робітничого класу, забезпечення ре­альної заробітної плати, зміцнення червінця і, кінець-кінцем, пла­номірне посилення соціалістичних елементів народного господар­ства – все це упирається в проблему цін» [1, c. 138].

Отже, зниження роздрібних цін було визнано більшовиками за­гально­державною проблемою, від розв’язання якої залежало ство­рен­ня соціалістичної економіки. Зрозуміло, що така постановка питання вела до посилення контролю з боку держави за проведенням коопе­ративними організаціями роботи щодо зниження цін на товари та продукти, яких тоді бракувало на ринку.

На виконання директив пленуму РПО СРСР 17 лютого 1927 р. видала постанову, згідно з якою промисловість і торгівля (державна і кооперативна) були зобов’язані до 1 червня знизити роздрібні ціни на всі без винятку промислові товари на 10 % порівняно з січнем того ж року [75, арк. 15].

Підкреслимо: лютневий Пленум ЦК ВКП/б/ посилив регулярність розгляду партійними форумами питання про зниження цін у спо­живчій кооперації. Відтак об’єднаний Пленум ЦК і ЦКК КП/б/У (26 лютого – 3 березня 1927 р.), у свою чергу, вказав на ряд недоліків у торговельній діяльності споживчої кооперації України, зокрема щодо недостатнього зниження роздрібних цін. За визначенням Пле­нуму, причиною високих роздрібних цін у споживчій кооперації було недостатнє спрощення та покращення роботи кооперативного апарату. Було ухвалено рішення про обов’язкове виконання всіма торго­вель­ними організаціями завдань щодо зниження цін. Пленум особливо на­голосив на необхідності рішучого усунення наявної в торговельному апараті, зокрема споживчій кооперації, тенденції проти проведення політики зниження цін [2, с. 456]. Щоб посилити контроль за зни­жен­ням цін, місцеві партійні осередки мали регулярно відстежувати хід та результати цієї роботи в кооперативних організаціях. Тож не випад­ково протягом лютого – березня 1927 р. відбулися пленуми окружних партійних комітетів у Дніпропетровську, Одесі, Києві, Запоріжжі, Луб­нах, Харкові та інших містах, на яких затвердили заходи щодо виконання вказівок більшовицької партії [76].

З огляду на вищевказані партійно-урядові розпорядження, 19–22 лю­того 1927 р. правління Вукопспілки скликало ХІ надзвичайну сесію Ради, щоб обговорити практичні заходи зі зниження роздрібних цін. Сесія підкреслила, що питання зниження цін на промислові товари на найближчий час є центральною справою всієї економічної політики радянського уряду, яка має велике значення для промисловості й торговельної системи. З метою зниження цін сесія ухвалила ряд за­ходів, з-поміж яких: введення спеціального індексу кооперативних цін шляхом офіційного оформлення цього індексу розпорядженням уряду; перегляд і пристосування розрахункових відносин з промисловістю до дійсних можливостей та ресурсів кооперації; перегляд і присто­су­вання асортименту товарів до споживачів ринку; раціоналізація про­цесу товаропросування тощо. Крім цього сесією були встановлені нові норми націнок, витрат і прибутків для всіх ланок споживчої системи для того, щоб гарантувати зменшення цін на промтовари на 10 %. Зокрема, по Вукопспілці крайня націнка на всі товари не мала пе­ре­вищувати 1,5 %; норма торговельних витрат – 1,25 %, норма прибут­ку – 0,25 %. Разом з тим було встановлено граничні націнки на товари Уцеробкоопу, великих ЦРК, невеликих робітничих кооперативів, сіль­ських товариств. Сесія закликала всіх кооперативних працівників та пайовиків до активної участі у проведенні кампанії зниження цін. Президії та правлінню Вукопспілки було доручено виробити низку контрольних заходів щодо зниження цін на місцях. Правління ВУКС отримало повноваження вживати заходи організаційного, господар­сько­го й громадського впливу до тих кооперативних організацій, які ухилятимуться від виконання рішень сесії або їх затримуватимуть [38, с. 1–2].

Виконуючи рішення лютневого Пленуму ЦК ВКП/б/ та ХІ надзви­чайної сесії ради ВУКС, організації споживчої кооперації України посилили роботу зі скорочення рівня витрат обігу, зменшення тор­го­вих націнок і зниження на цій основі роздрібних цін на товари ши­рокого вжитку. Для вивчення товаропровідної мережі та розробки не­обхідних заходів щодо зниження цін у споживчій кооперації прав­ління Вукопспілки 16 березня 1927 р. направило в різні регіони Украї­ни 18 співробітників центрального кооперативного апарату, вклю­чаю­чи 4 членів правління [77, арк. 23].

На сторінках кооперативних та інших періодичних видань прав­лін­ня Вукопспілки регулярно повідомляло про хід та результати кампанії щодо зниження цін у кооперативних організаціях різного рівня [10, с. 46–58]. Без сумніву, певні здобутки у плані директивного зни­ження цін споживчою кооперацією протягом березня були досягнуті. Цей факт поспішила засвідчила більшовицька газета «Комуніст», коли на початку квітня 1927 р. констатувала, що «по всій Україні завдання щодо зниження цін в основному виконуються» [78].

Місцеві кооперативні організації, виконуючи урядові розпоряд­ження, були змушені активізувати роботу щодо зниження цін. У дея­ких випадках кооператори під тиском контролю органів влади та ке­рівництва системи прагнули відзначитися. Так, президія Чернігів­сько­го ЦРК 29 березня 1927 р., розглянувши питання про зниження ціни на тютюн та сірники, ухвалили рішення: до директивної знижки Наркомторгу УСРР у 10 % встановити ще й свою знижку у розмірі 5 % [79, арк. 63].

Активізувався контроль за ціновою політикою споживчої коопе­ра­ції з боку державних силових структур. Наприклад, нарада при Пол­тавській окружній прокуратурі 4 квітня 1927 р. аналізувала інфор­ма­цію про хід кампанії зниження цін у місцевих організаціях кооперації. За результатами перевірки в Полтаві та Червонограді констатували, що спілки споживчих товариств виконують директиви про зниження цін, ігнорування цієї політики з боку кооперативних організацій не спостерігається. Водночас було вказано на таку хибу: зниження цін кооператори здійснили лише на неходовий товар, а на найбільш хо­довий, особливо на асортимент товарів для села, зниження майже не було [80, арк. 24].

У ряді випадків перевірка Полтавської окружної прокуратури вия­вила грубі порушення виконання урядових рішень щодо цін. Зокрема, недоліки зі зниження цін були зафіксовані в транспортній споживчій кооперації. Ішлося про те, що споживчим товариствам на залізниці відпускали мануфактури лише 50 % потреби робітників за цінами, які були набагато вищі, ніж у міських товариствах [81, арк. 15]. Отже, у цілому зниження цін у споживчій кооперації відбувалося над­то склад­но і не так оптимістично, як про це писав друкований орган більшо­виків на початку квітня.

Певним поштовхом до посилення роботи кооператорів щодо зни­ження цін стали рішення Х Всеукраїнського з’їзду рад від 13 квітня 1927 р. Він визнав, що кооперативні роздрібні ціни на товари були ще зависокі. З’їзд зобов’язав всі торговельні організації, зокрема спо­жив­чу кооперацію, закінчити не пізніше як 1 червня 1927 р. 10-відсоткове зниження цін на промислові товари [82, с. 324]. Зауважимо: робота щодо зниження цін у кооперативних організаціях мала здійснюватися не тільки шляхом зменшення промислової собівартості та торго­вель­них витрат товарів, але й по лінії загального впорядкування всієї то­варопостачальної мережі [83, с. 325]. Тобто всі питання товаропро­су­вання та продажу товару від промисловості до пайовика держава прагнула відстежувати та регулювати.

На виконання рішень Х з’їзду рад ВУЦВК зобов’язала Раднарком УСРР дати директиву всім торговельним організаціям, включаючи споживчу кооперацію, не лише провести зниження цін до 1 червня 1927 р., але водночас проконтролювати, щоб при цьому відбувалося покращення якості промислових товарів та розширення їх асорти­мен­ту, які могли б задовольнити зростаючі потреби населення і відвер­нути їх від приватного ринку [84, арк. 52]. Як бачимо, влада вимагала від кооператорів не лише проводити систематичне зниження розд­рібних цін, але й покращувати асортимент товарів. Без сумніву, на той час це було надто складною справою, з огляду на те, що товарів широкого вжитку бракувало.

Проаналізуємо, що було зроблено споживчою кооперацією протя­гом травня 1927 р. у плані зниження цін. Наводимо зведені дані про хід кампанії щодо зниження цін на території Роменського округу (Полтавщина) станом на 5 травня 1927 р., які надійшли на ім’я на­чаль­ника 3-го відділення Державного політуправління УСРР. Зазначалося, що зниження цін кооперативними організаціями остаточно закінчено. При цьому споживчі товариства в місті та на селі припускалися по­рушень, перевищуючи встановлені націнки на ціну у розмірі 10–15 %. Це особливо стосувалося текстильних товарів. Зниження цін на більш фінансово потужних кооперативних організаціях не позначилося. Сіль­ські кооперативи, навпаки, після зниження цін торгували збит­ко­во. Це пояснювалося тим, що маломіцні товариства не мали ходового товару. У селі Бірки Синівського району, зазначалося в документі, зниження цін було проведено на всі товари, крім риби і заліза, ціни на які не перевищували норму. У документі підкреслювалося, що насе­лення села Засулля, де переважали незаможні мешканці, виказувало повне задоволення здешевленням фабричних товарів, зокрема ману­фактури. З цього приводу незаможник Іван Чорноріг у сільраді сказав, що «вже можна, заробивши в селі 7–8 крб., купити необхідний одяг». Жителі села Ціпки Веприцького району, особливо бідняки, не настіль­ки були задоволені зниженням цін, як заможні селяни. Відчувалося їх бажання додатково здешевити промислові товари для того, щоб ціл­ком ліквідувати розходження цін між сільгосппродуктами і фабри­катами [85, арк. 26].

28 травня 1927 р. на засіданні ради уповноважених Чернігівського ЦРК узагальнювали результати зниження цін за період з 1 січня по 1 червня, які були досягнуті шляхом раціоналізації торговельного апарату та торговельної мережі. Загальна знижка на товари, як того вимагала урядова директива, становила 10 %, проте відпускні ціни промисловості були високі, тому проведене кооператорами зниження не дало належного ефекту [86, арк. 10]. Через місяць, 25 червня, у Чернігівському ЦРК удруге повернулися до аналізу підсумків кам­па­нії зниження цін. На цей раз до обговорення були залучені і члени крамничних комісій, що свідчило про прагнення держави через акти­вістів споживчих товариств впливати на ціни. Нарада ЦРК відзначила, що досягнуте зниження цін на 10 % було проведене передусім за рахунок раціоналізації торговельного апарату і торговельної мережі. Зокрема, було закрито 8 нерентабельних торговельних закладів, про­ведено скорочення штатів (з 33 до 25 продавців), зменшено витрати на пакування матеріалу [87, арк. 12]. Як бачимо, для виконання партійно-урядових директив Чернігівський ЦРК намагався максимально вико­ристати всі можливості, лише б знизити ціни.

Червоноградська райспоживспілка, що на Полтавщині, повідом­ля­ла Полтавському управлінню Уповнаркомторгу УСРР від 17 травня 1927 р., що згідно з директивами центру проведено зниження цін на всі товари. Здешевлення найбільш ходового товару – мануфактури ста­новило 10 %, із них 5 % припадало на трести і 5 % – на рай­спо­жив­спілки. Проведене зниження становило 1–2 коп. на метр ситцю, у ре­зультаті його ціна віднині складала 25–26 коп. [88, арк. 38]. На той час це мало неабияке значення для дефіцитного товару. Відповідно до перевірки окружним відділом ДПУ Полтавського ЦРК від 4 травня 1927 р. було встановлено, що йому вдалося знизити ціни на ряд то­варів. Це стало можливим передусім завдяки зниженню націнок на собівартість товарів, зокрема галантереї, взуття, солі, цукру, лаврового листя, гасу. У середньому націнки на промислові товари та продукти ЦРК складали 12,5 %, що не виходило за межі встановленої НКВТ УСРР норми [89, арк. 46].

Разом з тим недостатньою була визнана робота кооператорів Зінь­ківщини щодо проведення кампанії зниження цін. 12 травня 1927 р. начальник Полтавського окружного відділу ДПУ повідомляв місце­вому прокуророві та уповноваженому НКВТ України про те, що в Зіньківському районі зниження цін у кооперативних організаціях здій­снювалося слабо, а іноді зовсім не проводилося. Окружний відділ ДПУ пропонував вище вказаним органам та посадовим особам ужити відповідні заходи [90, арк. 31]. 27 травня 1927 р. Полтавський окруж­ний відділ ДПУ доводив до відома уповноваженого Наркомторгу УСРР про незадовільні результати зниження цін у Карлівському ро­біт­ничому кооперативі «Цукровик». Наголошувалося на тому, що робітничий кооператив замість зниження, навпаки, збільшив націнки на промислові товари. Якщо у грудні 1926 р. вони становили 13,58 %, то в травні 1927 р. досягли 19,2%. Відтак окружний відділ ДПУ під­креслив необхідність термінового застосування відповідних заходів впливу на кооператив, включаючи переобрання складу правління та обмеження надходження товарів [91, арк. 94].

Як засвідчують дані Ради праці й оборони СРСР, партійно-дер­жавне завдання зниження цін у державній та кооперативній торгівлі на 10 % на 1 червня 1927 р. у цілому було виконано. При цьому заува­жимо, що споживча кооперація за свій рахунок знизила ціни близько 6 % (з 10 %), а решта зниження припадала на промисловість. Слід ураховувати, що споживча кооперація, згідно з вказівками органів влади, була зобов’язана встановлювати такі націнки на ціни, які б лише покривали її торговельні витрати та давали незначний відсоток прибутку на обігові кошти. Без сумніву, при недостачі необхідних промислових товарів та продуктів харчування приватні торговці мо­гли б надзвичайно високо підняти ціни на них, якби не було ко­опе­ративної торгівлі. Зниження відпускних цін промисловими підпри­єм­ствами та роздрібних цін споживчою кооперацією змусило й при­ватного торговця здешевлювати і продавати товар хоч і дорожче, ніж споживча кооперація, проте за цінами, близькими до них. Відтак за період із 1 січня по 1 червня 1927 р. це зниження у приватній торгівлі складало більше ніж 6 % [28, с. 30].

На початку липня 1927 р. правління Вукопспілки звітувало перед Наркомвнуторгом УСРР про те, що вся система споживчої кооперації у заплановані терміни до 1 червня у цілому провела зменшення роздрібних цін на 10 %, у деяких випадках навіть із перевищенням у сільських товариствах (див. додаток В). У свою чергу, Наркомвнуторг мав підставу доповідати перед Раднаркомом України про успішне ви­конання директиви РПО СРСР від 17 лютого 1927 р. щодо зниження цін у закладах державної та кооперативної торгівлі. Зокрема, здешев­лення промислової продукції в містах коливалося від 8,6 % до 10,4 %, у сільській місцевості воно становило 9,5 %.

Разом з тим зазначимо, що кампанії зниження цін у споживчій ко­операції, які проходили в короткі терміни, мали ряд негативних мо­ментів. Вони супроводжувалися значним скороченням доходів торго­вельних організацій, погіршенням якості й асортименту промислової продукції. У цей період посилились тиск на кооперативні організації, тенденції до їх одержавлення. У ході виконання директиви щодо зни­ження цін за її невиконання до судової відповідальності було при­тягнуто 643 кооперативні організації [92, арк. 24].

Без сумніву, проведене зниження цін у споживчій кооперації до­помогло населенню заощадити значні суми. На підрахунками Нарком­торгу СРСР, у результаті члени споживчої кооперації всієї країни мали до 1 червня 1927 р. економії 120 млн. крб., відповідно на 1 жовт­ня – 350 млн. крб. Пайовики споживчих товариств України протягом 1927 р. заощадили 52 млн. крб. [19, с. 38]. Слід зауважити, що зде­шев­лення промислових товарів водночас визначило підвищення цін на сільськогосподарські продукти, бо ціни на останні лишалися без змін. Відтак за ту ж кількість жита чи пшениці селянин тепер міг купити більше промислових товарів.

До продовження роботи щодо зниження роздрібних цін у коопе­ра­тивних організаціях закликали партійні форуми, які проходили після першочервневого зниження. Так, Пленум ЦК КП/б/У (червень 1927 р.) наголошував на тому, що потрібно продовжити кампанії зниження цін у кооперації і відповідно зберегти тенденцію до пожвавлення торго­вельних операцій, що виникла на цій основі [2, с. 473]. Об’єднаний Пленум ЦК і ЦКК ВКП/б/ (29 липня – 9 серпня 1927 р.). вимагав від кооператорів не лише максимально охопити овочевий і м’ясний рин­ки, тим самим усунувши з нього приватного торговця, але й терміново провести зниження цін на ці важливі продукти харчування робітників [2, с. 193].

Певні досягнення кампанії зниження цін відзначила 2-а сесія ВУЦВК Х скликання, що відбулася 12 жовтня 1927 р. Наголо­шува­лося на тому, що проведені споживчою кооперацією акції дозволили відновити відносну рівновагу між попитом та пропозицією товарів. Сесія прийняла постанову «Про зниження роздрібних цін, перс­пек­ти­ви торгу, реалізацію врожаю, хлібозаготівлю та постачання промис­ло­вими товарами». Віднині зниження цін на промислові товари орга­на­ми влади все частіше розглядалося у контексті державних хлібо­за­готівель. Тобто питання зниження роздрібних цін у споживчій коопе­рації все більше набувало політичного забарвлення. Прикметно, що, закликаючи до продовження зниження роздрібних цін, сесія наго­лосила на необхідності посилення плановості в розподілі товарних мас [93, с. 1030].

Десятий з’їзд КП/б/У (листопад 1927 р.) як напрям до зниження цін на промислові товари та подолання ще наявного розриву між цінами на промислові товари та сільськогосподарську продукцію запро­по­нував посилити зниження торговельних витрат та здешевлення тор­говельного апарату [2, с. 516]. ХV з’їзд ВКП/б/, який відбувся у грудні 1927 р., наголосив на тому, що потрібно у споживчій кооперації по­силити планові засади, які, в свою чергу, мають сприяти боротьбі за зниження цін і усуненню оптово-роздрібних «ножиць» [1, с. 286].

Відтак протягом 1928 р. питання зниження цін було одним із го­ловних у діяльності Вукопспілки та її місцевих організацій. Ситуація на споживчому ринку України ускладнювалася тим, що в умовах гострого товарного голоду спостерігалися випадки спекуляції та ви­соких націнок на товари, перепродаж кооператорами товарів, призна­чених сільському пайовику. Відповідно НК внутрішньої торгівлі УСРР 7 січня 1928 р. направив розпорядження усім окружним про­ку­рорам притягати до кримінальної відповідальності керівників та чле­нів правління кооперативних організацій, що використовували про­мис­лові товари не за призначенням або підвищували ціну на них [94, арк. 24].

Кооператорам доводилося діяти в таких умовах, коли на низку то­варів регулятивні органи визначали або тверді роздрібні ціни, або твердий розмір націнок на відпускні ціни трестів. Ціни на ті товари, які не підлягали державному регулюванню, у жодному разі не мали перевищувати пересічно-ринкові. Виконуючи розпорядження органів влади, споживча кооперація здійснювала зниження цін шляхом зде­шевлення торговельного апарату, зменшення організаційних витрат та націнок, скорочення штатів, введення нових технологій виробництва, розширення кількості та асортименту товару тощо.

Ураховуючи ускладнення на товарному ринку, викликані обме­же­ним випуском необхідної продукції державною промисловістю, керів­ництво республіки вимагало від кооператорів передусім задовольняти потреби робітників промислових центрів, знижуючи при цьому націн­ки на товари та самі ціни. З цієї причини протягом 1928 р. більш від­чутною щодо зниження цін була робота робітничої кооперації. На­приклад, в інтересах робітників керівництво Уцеробкоопу на початку року ухвалило рішення: на ціну, встановлену Наркомторгом УСРР з Гумовим трестом, робітничим кооперативам додатково провести зниження цін на калоші у розмірі 9,9 % [95, арк. 54].

У тих робітничо-міських кооперативах, де провести зниження цін за рахунок зменшення накладних витрат не вдалося, намагалися шукати інші підходи. Так, торговельна нарада Чернігівського ЦРК 19 квітня 1928 р. звернула увагу на те, що ухвалене раніше рішення щодо зменшення накладних витрат на 9 % до товарообороту не вико­нано, за перше півріччя 1927–1928 рр. було перебільшення на 0,8 %. З огляду на це нарада визнала такі показники «неприпустимими». Від­так подальше зниження цін було заплановано здійснити за рахунок збільшення товарообороту та розширення асортименту товарів [96, арк. 196].

Ілюстрацією проведеного протягом 1928 рр. зниження цін можуть слугувати дані робітничо-міської кооперації Києва. Ціни Київського Соробкопу, як правило, були постійно нижчі за пересічно-ринкові. Це факт підтверджують дані порівняльної таблиці роздрібних цін Київ­ського Соробкопу і приватної торгівлі на 22 головні товари (див. до­даток Ґ ). Відтак ціни приватного ринку були більші за ціни Київ­ського Соробкопу, причому найбільша різниця була на олії, рисі, осе­ледцях і дровах. Різниця між цінами приватного ринку і Соробкопу була особливо велика в моменти браку того чи того товару на міс­це­вому ринку [97, с. 44].

Проведене споживчою кооперацією України зниження торго­вель­них витрат та націнок на товари на кінець 1928 р. дало наступні результати. Зокрема, рівень витрат товарообороту робітничо-міських кооперативів України зменшився з 9,97 % у 1925–1926 рр. до 9,45 % в 1927–1928 рр., а в сільських товариствах відповідно з 6,85 до 6,43 %. Націнки на товари за цей час скоротилися в робітничо-міській ко­опе­рації з 15,8 до 11,8 %, а в сільській – із 14,9 до 9,7 %. Якщо прийняти індекс роздрібних цін у споживчій кооперації України на 1 жовтня 1926 р. за 100, то на 1 жовтня 1928 р. у робітничо-міських коопе­ра­ти­вах він щодо промислових товарів становив 86,7 %, а щодо сільсько­­господарських продуктів – 91,9; відповідно у сільських кооперати­вах – 83,8 і 76,9 %. Як бачимо, роздрібні ціни в робітничо-міській ко­операції на сільськогосподарські товари порівняно з цінами на про­мислові товари на кінець 1928 р. були набагато вищі. Це було викли­кано відставанням сільськогосподарського виробництва від потреб населення міст, яке швидко зростало, інтенсивного промислового бу­дівництва у продуктах харчування [27, с. 49].

Таким чином, не варто заперечувати той факт, що політика зни­жен­ня цін у споживчій кооперації мала величезне значення для розвитку промисловості і сільського господарства, витіснення приватного ка­пі­талу передусім з роздрібного ринку. Вона сприяла покращенню мате­ріального добробуту трудящих міста і села, позаяк населення купу­вало у споживчих товариствах продукти за нижчими цінами, ніж у приватній торгівлі. За даними Я.А. Кістанова, індекс цін приватної роздрібної торгівлі у процентному відношенні до індексу цін розд­рібної торгівлі споживчої кооперації СРСР, взятому за 100, складав: на 1 жовтня 1927 р. – на сільськогосподарські товари – 123,8 і про­мис­лові товари – 124,8; відповідно на 1 жовтня 1928 р. – на сільсько­гос­подарські товари – 167,7 і на промислові товари – 131,7 [37, с. 257]. Припускаємо, що похибка по Україні за вище вказаними індексами цін споживчої кооперації і приватної торгівлі не могла різко відріз­ня­тися від союзних показників.

Отже, протягом 1926–1928 рр. споживча кооперація України про­водила активну роботу щодо зниження цін на товари першої не­об­хідності. Це відбувалося не лише з власної ініціативи, але й у резуль­таті виконання директив керівництва СРСР та УСРР. Цінова політика в торгівлі розглядалася більшовиками не лише як важлива умова за­безпечення потреб населення, але й як шлях до усунення з роздрібної торгівлі приватного сектора. Тобто, як і в попередні роки, цінова політика була складовою частиною комплексу заходів радянської вла­ди з метою регулювання споживчого ринку. Відзначимо, що у цілому проведені протягом 1926–1928 рр. кампанії зниження цін у споживчій кооперації позитивно позначилися на матеріальному становищі міського та сільського населення, оскільки сприяли заощадженню їх бюджету. Крім цього, здешевлення цін допомогло кооператорам залу­чити до споживчих товариств нових членів, а відтак збільшити пайо­вий фонд кооперації. Однак адміністрування, яке систематично відчу­вали кооператори у ході виконання державних завдань здешевлення цін свідчило про ігнорування більшовиками законів ринкової еконо­міки. З огляду на це, цінова політика радянської влади щодо коопе­ративних організацій у другій половині 1920-х рр. була переконливим доказом того, що споживча кооперація фактично стала беззаперечним виконавцем партійно-радянських рішень.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка