Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка21/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Динаміка росту торговельної мережі споживчої кооперації України за період з 1925–1926 по 1928–1929 рр.*

Показники

Господарський рік

1925–26

1926–27

1927–28

1928–29

1928–29 у % до 1925–26

Кількість роздрібних торго­вельних підприємств на кі­нець року,

14 247

17 223

20 804

25 741

181,0

у тому числі у сільських споживчих товариств

10 409

12 109

13 737

15 967

153,0

* Споживча кооперація Української РСР. 1917–1967 / [Ф.Д. Колесник, С.Г. Сіденко, О.С. Мат­­ков­ський та ін.] – К.: Экономика, 1967. – C. 47.
Підкреслимо, що у періодичних кооперативних виданнях 1920-х рр. також зустрічаються певні розбіжності щодо кількості торговельних закладів споживчої кооперації порівняно з наведеними вище. Так, за даними журналу «Кооперативне будівництво» система споживчої ко­опе­рації республіки у 1927 р. мала 15 тис. крамниць, що дещо менше від тієї кількості, яку наводили вище [121, с. 43]. Очевидно, не всі показники при підрахунках були враховані. На нашу думку, чи­сель­ність торговельних одиниць споживчої кооперації статистичними ор­ганами чи керівництвом споживчої кооперації або була свідомо зави­щена, оскільки статистичні огляди робилися напередодні святкування 10-річчя радянської влади, або через неповні дані занижена. Крім цього, слід ураховувати, що до числа торговельних підприємств спо­живчої кооперації могли бути зараховані торговельні підприємства інших видів кооперації, зокрема сільськогосподарської та кустарно-промислової, позаяк і в попередні роки їх заносили до звітів у спільну графу «кооперативна торгівля».

Водночас зауважимо, що справа постачання та покращення якості обслуговування споживача значною мірою гальмувалася через недо­стат­ню мережу торговельних закладів. Особливе занепокоєння керів­ництва УСРР викликала ситуація із недостатністю торговельних за­кладів споживчої кооперації на окраїнах міст та в робітничих районах. Розгорнути широку мережу стаціонарних магазинів до потрібного ста­ну через брак необхідних коштів споживча кооперація тоді самостійно не могла. Тому, виконуючи вказівки більшовиків щодо максимального охоплення населення, кооператори запровадили практику споруд­жен­ня мережі ларьків з продажу продуктів харчування та товарів щоден­ного вжитку. Передусім ішлося про робітничу кооперацію. Такий під­хід дозволив охопити торгівлею ті райони промислових міст та ро­бітничих селищ, де зовсім не було торговельних закладів робітничої кооперації. За рахунок дотації з державного бюджету в сумі 600 тис. крб. та власних коштів робітничих кооперативів у такому ж розмірі протягом 1927–1928 рр. удалося відкрити в Україні 2 800 ларьків


[122, арк. 30].

Слід сказати про спеціалізацію торговельних підприємств. За да­ними ЦСУ УСРР, у 1925–1926 рр. у республіці існувало 5 210 при­ват­них і лише 126 кооперативних магазинів з торгівлі овочами й фрук­тами відповідно з сумами оборотів 36,6 млн. крб. і 4 млн. крб. У сек­торі торгівлі молочними продуктами та яйцями споживча кооперація мала 244 заклади з оборотом 18,2 млн. крб., а приватник – 1989 з оборо­том 14,3 млн. крб.; м’ясних та рибних торговельних підпри­ємств у споживчої кооперації налічувалося 1 580 одиниць з оборотом 35,5 млн. крб., а в системі приватної торгівлі – 23 126 з оборотом 191,7 млн. крб. [123, с. 8–9]. Тобто, тривалий час приватній торгівлі вдалося втримати у своїх руках забезпечення населення продуктами харчування.

Швидке зростання промисловості, підйом селянського госпо­дар­ства, збільшення доходів робітників і селян створювали передумови для зростання оптового й роздрібного товарообороту. Протягом 1926–1928 рр. товарооборот споживчої кооперації безперервно збіль­шувався. Так, на десятій сесії Ради Вукопспілки, що проходила у жовтні 1926 р., у резолюції «Контрольні цифри споживкооперації Ук­раїни на 1926–1927 рр.» були заплановані показники обороту з про­да­жу товарів у сумі 2 млрд. крб., зокрема у Вукопспілці – 245 млн. крб., Уцеробсекції – 113 млн. крб., Утранспоживсекції – 36 млн. крб., райспоживспілках – 390 млн. крб. сільських споживчих товариствах – 546 млн. крб., робітничх кооперативах – 588 млн. крб., транспортних споживчих товариствах – 82 млн. крб. [10, с. 17].

Як засвідчують статистичні дані, торговельні обороти всіх ланок споживчої кооперації України протягом другої половини 1920-х рр. постійно зростали (див. додаток Д). Відтак журнал «Кооперативне бу­дівництво» зазначав: «Мільярд карбованців обігу, про що мріяли кооператори в 1925–1926 рр., залишився далеко позаду» [32, с. 38]. На Вукопспілку припадала більша частина всього товарообороту системи споживчої кооперації. Торговельні операції ВУКС до загальної суми оборотів всієї системи з продажу у 1926–1927 рр. складали 81,3 %. Процент зростання товарообороту Вукопспілки у 1926–1927 рр. порів­няно з попереднім роком складав 50,7 %; відповідно у 1927–1928 рр. – 87,0 % [124, арк. 35]. Простежується суттєва різниця товарообороту міських та сільських товариств. Так, за даними І. Витановича, у 1926 р. річний товарооборот сільського споживчого товариства досягав 47 тис крб., а робітничо-міського – 1 490 тис. крб., тобто майже в 32 ра­зи більше [30, с. 281].

Динаміка зростання роздрібного товарообороту споживчої ко­опе­рації УСРР за період з кінця 1925 до початку 1929 рр. проілюстрована у табл. 4.4.2:

Таблиця 4.4.2

Динаміка зростання роздрібного товарообороту споживчої кооперації України за період 1925-1929 рр. (у тис. крб.)*


Показники

Господарський рік

1925–26

1926–27

1927–28

1928–29

1928–29 у % до 1925–26

Роздрібний товарооборот,

73 295,8

96 886,6

133 729,4

173 976,2

137,0

у тому числі сільських споживчих товариств

27 653,1

37 855,1

51 392,2

61 602,4

223,0

* Складено на підставі: Споживча кооперація Української РСР. 1917–1967. – К.: Экономика, 1967. – С. 47.
Отже, роздрібний товарооборот споживчої кооперації України за період із кінця 1925 до початку 1929 рр. зріс на 137 %, у сільській спо­живчій кооперації цей показник складав 223 %.

Зосередимо увагу на змінах у питомій вазі споживчої кооперації в товарообороті України. За статистичними даними, питома вага спо­живчої кооперації у загальному товарообороті України у кінці 1925 – на початку 1926 рр. складала: оптова і роздрібна торгівля разом – 17,9 %; лише роздрібна – 25 % (при цьому у місті – 22,2 % і на селі – 31,3 %) [125, с. 7]. За підрахунками І. Витановича, у той період участь споживчої кооперації в загальноукраїнському роздрібному товаро­обо­роті республіки становила 32 %, при цьому зауважимо, що товаро­оборот безпосередньо самих споживчих товариств досягав понад 68 % усього товарообороту системи [30, с. 281].

Згідно з матеріалами ІV з’їзду уповноважених Вукопспілки (кві­тень 1926 р.), споживча кооперація посідала в роздрібному товаро­обо­роті республіки 33,9 % проти 10 % на час ІІІ з’їзду споживчої коопе­рації (січень 1925 р.), тобто її частка зросла більше ніж у три рази (32, с. 34]. Таким чином, споживча кооперація, виконуючи директиви керівництва республіки, змогла у 1926 р. розширити роздрібні торго­вельні обороти до третини всього товарообороту республіки. Ці по­казники підтверджуються статистичними показниками, опублі­кова­ними в кінці 1920-х – на початку 1930-х рр. [123, с. 2]. Прикметно, що деякі робітничі кооперативи у той час досягли значно вищих ре­зуль­татів щодо питомої ваги роздрібної торгівлі. Так, з посиланням на ар­хівні джерела, зазначимо, що в 1926–1927 рр. питома вага Черні­гів­ського ЦРК у міській роздрібній торгівлі складала 85 % [126, арк. 7].

За даними журналу «Кооперативне будівництво», у 1928–1929 р. споживча кооперація України охоплювала понад 70 % роздрібного то­варообороту. Однак у виданні підкреслювалося, що «на цьому заспо­коюватися ще не можна, бо майже 30 % роздрібного обігу залишаєть­ся поза споживчою кооперацією і питома вага харчових продуктів ще не досягла в асортименті товарів того рівня, який відповідав би вимогам споживача» [32, с. 38].

Оскільки питома вага споживчої кооперації в товарообороті про­дуктів харчування була низькою, Х Всеукраїнський з’їзд рад (квітень 1928 р.) наголосив на тому, що недостатнє охоплення кооперативним товарооборотом продуктової групи сільськогосподарських товарів при рості питомої ваги дефіцитних товарів потребує посиленої уваги кооператорів саме до вирішення продовольчої проблеми республіки [127, арк. 49 зв].

Отже, вище наведені дані свідчать про те, що розвиток торго­вель­ної діяльності споживчої кооперації у цілому супроводжувався збіль­шенням її питомої ваги в усьому товарообороті республіки. Споживча кооперація, розгортаючи свій товарооборот і одночасно виконуючи вказівки вищих партійних і державних органів, поступово стала ос­нов­ною товаропровідною системою в Україні.

Інтенсивне зростання питомої ваги споживчої кооперації в загаль­ному товарообороті України та СРСР підтверджують і загальносоюзні показники (див. додатки Е, Ж). Відтак витіснення приватного капіталу з торгівлі і його заміщення, зокрема, в роздрібному товарообороті здійснювалось, головним чином, споживчою кооперацією. Якщо в 1926–1927 рр. питома вага споживчої кооперації в міському розд­рібному товарообороті складала 33,8 % і на селі 53,3 %, то на кінець 1928 р. ці показники були такими – 44,1 % і 62,4 % [37, с. 255]. Тобто система споживчої кооперації СРСР, до складу якої входила споживча кооперація УССР, фактично стала основним товаропровідним апара­том країни.

Проаналізуємо охоплення споживчою кооперацією потреб насе­лен­ня. Купівельна спроможність населення України у 1925–1926 рр., порівняно з 1924–1925 рр., збільшилася у містах на 30–40 %; у селах – на 45–50 % [125, с. 3]. За іншими даними, у 1925–1926 рр. споживча кооперація охопила кошти сільського населення України на 46 %, ро­біт­ничий бюджет – на 52 %. У 1925–1926 рр. частка споживчої коопе­рації в загальних витратах сімей робітників становила 41,6 %, служ­бовців – 39 % [128, с. 42]. За даними І. Витановича, у 1925–1926 рр. робітники закупили в 1925–1926 рр. у своїх споживчих кооперативах товарів за 48,7 % заробітної плати; селяни отримали 42,4 % з усієї суми попиту на промислові товари [30, с. 281]. Дещо вищі показники щодо забезпечення потреб мали окремі робітничі кооперативи. Зо­крема, у лютому 1927 р. бюджет робітника Чернігівським ЦРК було охоплено на 61 % [129, арк. 48]. За архівними даними, через систему споживчої кооперації України у 1928 р. на 72,3 % задовольняли свої споживчі потреби сім’ї робітників, на 63,3 % – сім’ї службовців і на 76,4 % – селян [130, арк. 97].

Значення споживчої кооперації країни у забезпеченні селянства важ­ливими промисловими товарами можна з’ясувати на основі союз­них даних (див. додаток З). Однак охоплення нею продуктового рин­ку мало значно менші обсяги. Так, у 1925–1926 р. частка споживчої кооперації на ринку харчових продуктів становила лише 13 %, нас­тупного року вона зросла до 17,4 %, але й на кінець десятиліття система не задовольняла й третини потреб населення в продовольстві [131, арк. 33]. Організації споживчої кооперації недостатньо забез­пе­чували міське та робітниче населення молоком та овочами. Робітники витрачали на купівлю молока у споживчої кооперації лише 10,2 % і овочів – 29,9 % від суми своїх витрат на придбання вказаних продук­тів [37, с. 256]. Як і раніше, забезпечення населення продовольчими товарами здійснювалося, головним чином, приватними торговцями.

Одним з центральних питань, яке довелося вирішувати коопе­ра­торам протягом 1926–1928 рр., було вдосконалення організаційно-тех­нічної складової діяльності торговельних організацій шляхом їх ра­ціоналізації. Спочатку раціоналізаторські заходи не набули належного розвитку. Проте великий розрив між кількісними досягненнями та якістю роботи споживчої кооперації відчувався все сильніше. Обороти споживчої кооперації зростали, кооперативна мережа поширювалася, але асортимент продукції не завжди відповідав вимогам споживачів, сільськогосподарські продукти посідали дуже незначну питому вагу


в асортименті, тож робітники були змушені переплачувати значні суми за ці продукти на приватному ринку, продавці нечемно пово­ди­лися з покупцями, розтрати збільшувалися, раціоналізаторські заходи серйоз­но не запроваджувались, а торговельна мережа не була присто­сована, щоб якнайзручніше обслуговувати робітників. Для того, щоб усунути ці недоліки, потрібно було запровадити в життя низку ра­ціоналізаторських заходів.

З метою вдосконалення торговельної галузі споживчої кооперації 4 грудня 1925 р. на засіданні Української економічної ради була ство­рена міжвідомча комісія з раціоналізації торговельної мережі на чолі з народним комісаром торгівлі України М.О. Черновим [132, арк.13–13 зв.]. За рішенням комісії, в ході раціоналізації торговельної діяльності спо­живчої кооперації здійснювалася передача їй установ трестів і синди­катів, ліквідувалися представництва союзних торгово-промислових ор­ганізацій. Такі директивні заходи певною мірою посилили матері­ально-технічну базу споживчої кооперації, дещо усунули паралелізм у роботі союзних організацій і споживчої кооперації України та кон­куренцію з боку торговельних підприємств державної промисловості. Під час цієї компанії було ліквідовано близько 300 союзних та рес­публіканських державних представництв, що становило 50 % від усіх раніше зареєстрованих, у Харкові, Одесі, Києві, Дніпропетровську та інших містах України [48, с. 12].

Десята сесія Ради Вукопспілки (жовтень 1926 р.) запропонувала приділяти постійну увагу організаційній раціоналізації апарату та ме­тодів роботи системи споживчої кооперації. Було вирішено наполя­гати перед урядовими структурами на більш швидкому та активному розгляді всіх питань, пов’язаних з раціоналізацією товаропросувної мережі. Крім цього, сесія визнала, що питома вага складських опе­рацій у розмірі 22 % торговельного обороту є завелика, і тому перед кооператорами було поставлене завдання знизити її не менше як до 15 % [10, с. 17].

Одинадцята надзвичайна сесія Ради ВУКС, що проходила у лютому 1927 р., наголосила на тому, що раціоналізація, спрощення, здешевлення торговельного апарату та зменшення витрат мають важ­ливе значення для зниження цін. Сесія звернула увагу на необхідність перегляду і пристосування асортименту товарів до споживачів ринку [38, с. 1–2]. На виконання рішень сесії Уцеробсекція Вукопспілки ро­зіслала циркуляр до робітничих кооперативів, у якому підкрес­лю­ва­лося політико-господарське значення активізації роботи щодо раціо­налізації торговельної галузі кооперації, що, у свою чергу, мало сприя­ти її оптимізації [133, арк.28].

На раціоналізаторські заходи споживчу кооперацію штовхали як вимоги пайовиків, які були незадоволені кооперативним обслуго­ву­ван­ням, так і вимоги партійних і державних органів зменшити вит­ра­ти, не погіршуючи якість обслуговування членів кооперації. Вико­ную­чи вказівки влади та рішення Вукопспілки щодо раціоналізаторської роботи, кооперативні організації з метою здешевлення товарів про­роб­ляли такі питання, як розширення асортименту товарів, покращення їх охорони та відпуску, вдосконалення устаткування магазинів, набли­ження товарів до споживача, підвищення кваліфікації торговельного апарату, покращення розфасовки товарів, спрощення розрахунків, збільшення транзитних операцій і зменшення ланок товаропросувної мережі та торговельних витрат тощо. Ряд розпоряджень керівних органів республіки містили завдання, щоб усі господарські організації, у тому числі і споживча кооперація, протягом 1927–1928 рр. змен­ши­ли свої адміністративно-господарські витрати на 20 % порівняно з 1926–1927 рр. Організації споживчої кооперації виконали ці завдання, а саме: райспоживспілки зменшили торговельні витрати на 21,25 %, а робкоопи – на 21,6 % [32, с. 37].

Як засвідчують архівні документи та кооперативні періодичні видання, протягом другої половини 1920-х рр. питання раціоналізації торгівлі постійно розглядалися на засіданнях правління Вукопспілки. Розроблялися спеціальні програми раціоналізації торговельної діяль­ності споживчої кооперації. Питанню про шляхи раціоналізації то­ва­ропросування, поширення досвіду раціоналізації кооперативної тор­гів­лі приділялась велика увага на сторінках журналу «Кооперативне будівництво» та інших кооперативних видань. Були введені спеціальні рубрики «Раціоналізація роботи», «З досвіду й практики раціоналізації на місцях» та ін. [134, с. 39–43].

Одним із напрямків раціоналізаторської роботи споживчої коопе­рації було вдосконалення техніки торгівлі. Суттєвих змін зазнала торговельна робота апарату Вукопспілки. Більше прав і одночасно обов’язків отримав торговельний відділ ВУКС. Торговельна політика Вукопспілки стала, з одного боку, більш продуманою, узгодженою, а з другого – орієнтованою на виконання державних планів. Відбулася певна спеціалізація торговельного апарату Вукопспілки для розши­рення закупівельно-збутових операцій. Так, на початку 1928 р. ВУКС уже мала такі торговельні підприємства як Центральний торговельний відділ, Харківська, Київська, Одеська, Московська, Ростовська, Закав­казько-Перська торговельні контори, Астраханське та Дніпро­петров­ське представництво, хлібний, продуктово-сировинний та масляний відділ [135, арк. 2]. Перелік торговельних підприємств Вукопспілки свідчить про збільшення обсягів її торговельної діяльності та спробу розширення асортименту товарів для максимального задоволення потреб споживачів.

Слід згадати, що внаслідок зростання матеріального добробуту і культурного рівня життя трудящих підвищилися вимоги споживачів до асортименту та якості товарів. Вирішення проблеми розши­рення асортименту і покращення якості товарів у споживчій ко­операції також перебувало під неухильним контролем органів влади. До того ж слід зауважити, що, запроваджуючи раціоналізаторські за­ходи і зменшуючи витрати на торгівельні операції, споживча ко­операція, як того вимагали розпорядження державних органів, мала зберегти і підвищити якість обслуговування споживачів, покращити асортимент товару, збільшити в ньому питому вагу сільсько­госпо­дар­ських продуктів. У зв’язку з цим перед організаціями споживчої кооперації постали завдання вивчення запитів і потреб населення і посилення впливу на промисловість у справі випуску відповідних товарів.

Правління Вукопспілки на своїх засіданнях систематично розгля­да­ло такі питання, як боротьба за поліпшення якості продуктів, нор­малізація споживчого попиту, регулювання ринку тощо. На сторінках кооперативних видань за участю провідних фахівців ВУКС регулярно обговорювались проблеми, пов’язані з розширенням асортименту та поліпшенням якості товарів та продуктів [136, с. 37]. З метою покра­щен­ня обслуговування робітників Уцеробсекція при ВУКС здійснила ряд заходів щодо розширення асортименту товарів та продуктів. Наприк­лад, у жовтні 1927 р. робітничі кооперативи України отримали за роз­нарядкою Уцеробсекції партію турецьких апельсинів, духи «Аза­лія» та пудру «Шахерезада» зі знижкою 17–20 % [137, арк. 16]. Результати роботи щодо розширення асортименту товарів, яку про­вела Вукоп­спілка протягом 1927–1928 рр., наведені в додатку И.

Для ілюстрації того, як здійснювалася робота щодо покращення асортименту товарів на місцях, пропонуємо дані по Чернігівському та Полтавському ЦРК. Так, протягом вересня – грудня 1927 р. Черні­гівський ЦРК щомісяця закупляв у місцевої взуттєвої фабрики по 300 пар взуття на суму 4 500 крб. зі знижкою 11 %. При цьому коопе­ратори намагалися враховувати потреби різних вікових груп спожи­вачів. Відтак асортимент взуття включав: чоботи чоловічі хромові, чобітки жіночі чорні, чобітки жіночі коричневі, чобітки для дівчаток, черевики хлопчачі чорні, гусарики дитячі, чобітки дитячі, чобітки-недомірки тощо [138, арк. 97–98]. Водночас Чернігівський ЦРК поси­лив увагу до питання вдосконалення забезпечення пайовиків продук­тами харчування. Оскільки у м’ясних магазинах міста існували черги, у січні 1928 р. було терміново відкрито додатково ще три магазини для того, щоб охопити м’ясний ринок на 100 %. Тим самим чернігівські кооператори вирішували державне завдання, оскільки м’ясний ринок був визнаний таким же ударним, як і хлібозаготівлі [139, арк. 138].

Позитивом у раціоналізаторській діяльності Полтавського ЦРК було те, що тут намагалися поповнити асортимент дефіцитними то­варами, як-от посуд, взуття, галантерея, нитки. Крім цього, тривалість роботи магазинів продовжили у вечірні години для більш доціль­ні­шого обслуговувати споживачів. З метою вирішення проблеми зато­ва­рювання та залежування неходових товарів у січні 1927 р. Полтав­ський ЦРК за узгодженням з уповноваженим НКВТ по Полтавській області почав відпускати неходовий товар приватним торговцям [140, арк. 7]. Ці та інші заходи кооператорів щодо розширення асор­тименту товарів та вдосконалення техніки торгівлі, без сумніву, дозво­ляли певною мірою активізувати роздрібну торгівлю і краще задо­вольняти споживчі потреби пайовиків.

Щоб піднести активність кооперативних кадрів і кооперованого населення щодо покращення обслуговування споживачів, Вукопспілка систематично закликала організації розгорнути соціалістичне змаган­ня навколо виконання цього завдання. Також почали запроваджувати практику матеріального та морального заохочення працівників ко­опе­ративних організацій за участь і підтримку раціоналізації торго­вель­них операцій [32, с. 37].

В умовах наростання темпів індустріалізації задовольняти потреби пайовиків у промислових товарах та продуктах харчування державі ставало все важче. Низька товарність сільського господарства, а також неврожай, який виник у південних районах України, викликали великі утруднення при заготівлі хліба в 1928 р. Водночас швидке зростання кількості міського населення і підвищення його доходів обумовили значне зростання попиту на товари народного споживання, особливо на продовольчі. У цих умовах виникла необхідність тимчасово ввести нормоване постачання. Відповідно держава пішла на запровадження карткової системи. У 1928 р. карткову систему на хлібні продукти було введено в Донбасі, Одесі, Херсоні, Києві, Дніпропетровську, Хар­кові, Кривому Розі, Миколаєві, Маріуполі та інших містах Украї­ни. Спочатку вона поширювалася на продукти харчування, а потім і на деякі промислові товари.

Система споживчої кооперації була заручником більшовицької вла­ди у реалізації її класової політики, відтак кооператорам довелося вносити корективи в торговельну діяльність, зважаючи на введення карткової системи забезпечення населення. Зокрема, директива НКВТ УСРР до всіх окрвнуторгів від 26 травня 1926 р., враховуючи склад­ність забезпечення робітників вершковим маслом, яйцями, олією та рядом промислових товарів, вимагала від місцевих торговельних ор­ганізацій приділити максимум уваги робітничому постачанню. У цьому контексті наголошувалося на режимі економії продажу спо­живчою кооперацією хліба. Водночас вказувалося на необхідність ут­ворення в робітничій кооперації достатніх запасів продуктів харчу­вання посиленого попиту, включаючи цукор, сіль, сало. Окрвнуторги спільно зі споживчою кооперацією мали розпочати активну роз’яс­нювальну роботу серед робітничого населення щодо режиму економії споживання хліба та інших продуктів харчування [141, арк. 48].

Улітку 1928 р. за рішенням оргбюро ЦК КП(б)У кооперативна нарада ЦК визначила нові правила торгівлі. Відтепер у торговельній мережі встановлювалися дві ціни, нижча – для пайовиків, вища – для некооперованого населення. З початком колективізації сільську бід­ноту, котра не мала товарних надлишків хліба, постачали товарами нормально, без обмежень, а інші групи селян здобували право при­дбання товарів лише за умови здачі хліба державі. Заможні селяни,
які продавали хліб на приватному ринку, не мали права купувати навіть товари першої необхідності (сіль, гас, сірники тощо), а ті, що здавали хліб державі, але належали до категорії заможних, купували у споживчій кооперації товари за цінами на 15 % вищими за звичайні [18, с. 99].

Виконуючи партійні циркуляри щодо нових правил торгівлі, у грудні 1928 р. Лубенський окрвиконком на Полтавщині видав таємне розпорядження райспоживспілці щодо дефіцитних товарів. Так, ціна на покрівельне залізо для сільської бідноти та колгоспників вста­нов­лювалася зі скидкою 25 %, відповідно скидка на мануфактуру, шкіряні товари, нитки, калоші, віконне скло, будівельні цвяхи становила 30 %, оселедці, соняшникову олію, господарське мило та вату – 50 % [142, арк. 155]. Зауважимо, що Лубенським окрвиконкомом також бу­ло визначено необхідну мінімальну кількість зданого хліба у квитанції на придбання селянами дефіцитних товарів. Зокрема, для отримання права на купівлю мануфактури членам споживчих кооперативів потрібно було здати не менше одного пуда хліба, відповідно, щоб купити чоботи, слід було здати 15 пудів хліба, юхтові витяжки – 8 пудів, халяви для чобіт – 3 пуди, 1 лист покрівельного заліза – 2 пу­ди, 1 пару калош – 3 пуди, 3 котушки ниток – 1 пуд хліба, а для того, щоб придбати 25 пудів заліза, належало здати 130 пудів хліба [143, арк. 156].

Отже, загострення труднощів на споживчому ринку наприкінці 1920-х рр. супроводжувалося поверненням до практики центра­лізо­ваного розподілу товарної маси, посиленням державної регламентації всіх сфер товарообігу. У системі споживчої кооперації розпочалося створення закритих крамниць – розподільників відомчого характеру і перехід до карткової системи отоварювання робітників промислових регіонів. Відтак споживча кооперація була змушена повернутися до виконання своїх функцій доби «воєнного комунізму» – нормованого розподілу товарів серед населення. В умовах нормованого забез­пе­чення перед організаціями споживчої кооперації державою було по­ставлене завдання – створити переваги у забезпеченні робітників – ударників виробництва, що свідчило про збереження класового під­ходу у вирішенні продовольчої проблеми та забезпеченні міст про­мисловими товарами. Водночас споживча кооперація мала виконувати партійно-радянську директиву безперебійного забезпечення селян – виробників зерна промисловими товарами за твердими державними цінами.

Загалом чисельні державні ініціативи нормованого розподілу то­варних мас протягом 1928 р. не покращили ситуацію на ринку. У тор­говельній системі відчувалася гостра нестача товарів першої необ­хід­ності. В окремих містах перейшли до нормованого розподілу деяких товарів через закриті розподільники. На фоні економічних ускладнень загострилася політична боротьба у країні. Більшовикам потрібно було знайти винуватця складної ситуації, що постала на споживчому ринку республіки. Тож зрозуміло, що радянська влада вживала подальші кроки для посилення одержавлення системи споживчої кооперації.

У цілому протягом 1926–1928 рр. споживча кооперація, без сум­ніву, стала основним товаропостачальником міського та сільського населення. Про це переконливу свідчать статистичні та архівні дані щодо збільшення розгалуженості торговельної мережі споживчої ко­операції, зростання обсягів товарообороту як в місті, так і на селі, підвищення питомої ваги торговельної галузі кооперативних орга­ні­зацій в оптовому та роздрібному товарообороті України, зростання показників щодо задоволення споживчих потреб населення тощо. Радянській владі вдалося зробити споживчу кооперацію монополістом ринку. Без сумніву, при цьому більшовики переслідували не лише соціально-економічні, але й політичні інтереси.

Фінансово-кредитна та податкова допомога з боку влади все біль­ше супроводжувалася одержавленням споживчої кооперації, втратою нею своєї економічної й організаційної незалежності. На думку І. Ви­тановича, на внутрішньому ринку за нової економічної політики спо­живча кооперація мала «направити вільний товарообіг по такому шля­ху, щоб він не шкодив загальному плану соціалістичного будівництва держави» [30, с. 280]. Керівництву країни вдалося використати потен­ціал і досвід господарювання споживчої кооперації у боротьбі з приватною торгівлею, а потім у створенні планової економіки. Під впливом і натиском держави поступово відбулась втрата споживчою кооперацією УСРР, як всієї країни, демократичної суті.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка