Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску



Сторінка3/23
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.33 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Активну участь у розробці проблем відновлення ринкових від­но­син в Україні брав професор Ф.І. Свищов. Його праця «Регулювання товарообігу» [44] цікава конкретною характеристикою торговельної мережі, висновками щодо тенденцій її розвитку, розкриттям засобів державного регулювання торгівлі. У доробку Ф.І. Свищова є й роз­від­ки, які висвітлюють проблеми покращення торговельного обслу­го­вування населення організаціями споживчої кооперації [45].

У колі праць із проблем нової економічної політики виокрем­люється група робіт науково-популярного плану. Вона представлена брошурами А.О. Золотарьова [46], які передусім були розраховані на масового читача і в примітивній формі пояснювали заходи правлячої партії у галузі торгівлі. Ці публікації можуть бути цікавими для сучасних істориків лише з точки зору досвіду ідеологічного впливу на маси.

Протягом 1920-х рр. російські та українські економісти і практичні працівники кооперації А.І. Мікоян, А.І. Швецов, М.П. Карнаухов та ін. [47–49] вивчали питання податкової, кредитної та цінової політики, які мали безпосереднє відношення до розвитку всіх видів торгівлі.

Проблему товарного голоду та його вплив на господарську ді­яльність кооперації і шляхи вирішення цієї проблеми досліджував В.М. Конко [50].

Значна кількість наукових студій була присвячена вирішенню про­блеми забезпечення споживчих потреб членів робітничо-міської ко­операції. Серед них варто назвати праці М. Агуфа, М. Балабанова та П.М. Кожаного, І.П. Петрякова [51–54].

Великою заслугою одного з дослідників історії робітничої коопе­рації М. Балабанова було те, що в умовах радянської дійсності появу робітничої кооперації він пов’язував з товарно-грошовими відноси­нами і розвитком ринкових законів. «Від цього володаря – ринку нікому не сховатися і не звернути ні в яке «натуральне» господарство, він втягує у свій вир кожне господарство, всіх примушуючи з собою рахуватися, і найсильніше того, хто економічно нестійкий і матері­ально незабезпечений» [52, с. 5]. На жаль, радянське керівництво вважало основною функцією робітничої кооперації розподільчу діяль­­ність, звідси витікала посилена увага держави до торговельної прак­тики робітничих кооперативів.

Роль торговельної діяльності споживчої кооперації на селі та її особливості аналізувалася у брошурах фахівців – економістів, торго­вельних працівників, кооператорів, інструкторів-господарників С. Ба­зикіна, Я. Перетця, А. Гречка [ 55–57].

У досліджуваний період з’явилися публікації В.Г. Лебединського та Г. Кренкіна, де розглядався правовий аспект господарської діяль­ності кооперативів [58-59].

Певним внеском у дослідження проблеми зовнішньоторговельних відносин споживчої кооперації, у тому числі України, у роки непу стали розвідки Е. Вар’яша, Ю.М. Кабалкіна, М. Шрага [60–62]. Це були переважно брошури та статті, написані працівниками кооперації та економістами на основі статистичних збірників та звітів. Зазна­чимо, що регламентуючий вплив держави на міжнародні торговельні зв’язки споживчої кооперації авторами подавався як необхідний захід з боку влади.

У відомих союзних, республіканських та місцевих журналах у
20-ті рр. з’явилася велика кількість статей, які мали пряме або опо­середковане відношення до з’ясування проблеми торгівлі, включаючи споживчу кооперацію. Слід зазначити, що такого спалаху інтересу до питань організації товарообігу у періодиці вже не спостерігалося в наступні етапи існування радянської держави. Ряд брошур та статей у періодичних виданнях того часу було присвячено питанню вдоско­налення торговельної діяльності споживчої кооперації, її раціо­налі­зації, поліпшенню якості товарів та обслуговування пайовиків. Серед них варто виділити статті С. Строгова, О.А. Єрманського, І.І. Черка­шенікова [63-65].

Торговельну діяльність споживчої кооперації у контексті боротьби з приватною торгівлею у 1920-ті рр. розглядали А.М. Поволоцький, В. Сараб’янов, П.І. Коломойцев [66–68]. На думку цих дослідників, лише усуспільнена торгівля мала існувати в соціалістичному су­спільстві, приватній торгівлі там не мало бути місця. Безперечно, та­кий висновок базувався швидше на політичному, а не на економіч­ному підґрунті.

Особливості торговельної діяльності споживчої кооперації у зв’язку з розпочатою індустріалізацією з’ясували Т.С. Охотніков та А.І. Коняєв [69–70], акцентувавши увагу на необхідності макси­маль­ного витіснення зі споживчого ринку приватної торгівлі та посилення її планових засад.

Окрему групу становлять невеликі за обсягом праці провідних фа­хівців і практиків споживчої кооперації І. Калініна та С.П. Дніпров­ського [71–72], які мали суто професійну спрямованість і призначені для працівників кооперативних організацій та пайовиків. Розраховані на широке читацьке коло, вони не містили глибокого аналізу госпо­дарської діяльності споживчої кооперації, а ставили за мету вироб­лен­ня певних рекомендацій і вказівок щодо вдосконалення господарської діяльності споживчих товариств, зокрема відкриття кооперативних магазинів, налагодження їх роботи та інших питань.

Суттєве місце серед публікацій того часу займають праці, при­свячені питанням підготовки кадрів торговельної справи різної квалі­фікації. У періодичних кооперативних виданнях знаходимо ряд мате­ріалів різноманітного рівня (короткий звіт про роботу курсів, техні­кумів, інститутів, нотатки та оглядові статті про характер коопера­тивної освіти тощо), присвячені питанню підготовки кадрів. Серед таких публікацій виокремлюються статті М. Токаревського [73] та Л. Зимона [74].

Без сумніву, певним внеском до історіографії кооперативного руху в умовах непу стали праці представників української діаспори. Серед відомих теоретиків і практиків кооперації, яких доля закинула на чужину, були С.В. Бородаєвський та Б.М. Мартос. Перший із них у 1925 р. видав у Празі підручник «Історія кооперації» [75]. С.В. Боро­даєвскький детально не розкривав питання про результати госпо­дарю­вання споживчої кооперації в роки непу, бо на той час для цього не було необхідних даних. Проте ряд його ідей перегукувався з ко­оперативними ідеями відомих теоретиків кооперації, які працювали тоді в радянській Росії. Ідеться про переробку сільськогосподарської сировини, передусім хліба. О.В. Чаянов пропонував більшовикам створю­вати так звані агрокомбінати та агроміста, а С.В. Бородаєв­ський під­креслював необхідність залучення споживчих спілок до спо­рудження елеваторів та організації збуту хлібосировини за кордон [76, с. 358].

Для сучасних дослідників кооперативного руху зберігають науко­вий інтерес праці українського економіста, теоретика і практика ко­операції Б.М. Мартоса. Особливе місце у його доробку займає фунда­ментальна монографія «Теорія кооперації», яка кілька разів пере­ви­да­валася (1923 р. – Подєбради, 1925 р. – Прага, 1947 р. – Регенсбург-Берхтесгаден: Український технічно-господарський інститут) [77]. Зазначимо, що Б.М. Мартос був одним з ініціаторів відкриття в 1922 р. Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина). На підставі захисту названої праці він отримав звання професора ака­демії. Сьогодні ми маємо змогу ознайомитися з викладом поло­жень цієї праці на сторінках одного з кооперативних видань [78].

На нашу думку, праця Б.М. Мартоса була альтернативою тій прак­тиці, яку прагнули здійснити більшовики, – зробити споживчу ко­опе­рацію інструментом виконання державних директив у контексті вирі­шення продовольчих проблем. Дослідження вченого містить ряд по­ложень, які явно ігнорувались більшовиками, що, у свою чергу, при­звело до порушення ними кооперативних принципів. Передусім ідеть­ся про соціальні й економічні основи кооперації. Ніби сьогодні написані слова про те, що «кооперативний рух поширюється серед незаможних верств суспільства; завдання кооперації – об’єднувати якраз тих, хто не має значних капіталів, більш того, хто терпить од визиску з боку власників капіталу» [78, с.14]. Спостерігаючи за спро­бою більшовизації споживчої кооперації України, Б.М. Мартос мав усі підстави для того, щоб укотре наголосити: дотримання коопе­ра­тивних принципів та традицій є необхідною підставою для розвитку кооперативного руху [78, с.24]. Зрозуміло, що партійно-державне ке­рівництво УСРР не бажало рахуватися з кооперативними ідеями та діловими пропозиціями вченого, адже передусім для більшовиків він був одним із активних учасників національних змагань 1917–1920 рр., міністром фінансів в уряді С.В. Петлюри. На жаль, усе позитивне на­дбання української діаспори в розвитку кооперативного руху з полі­тичних міркувань залишалося поза увагою більшовиків.

Отже, перший етап історіографії досліджуваної проблеми – це
20-ті рр. ХХ ст., коли про кооперативний рух писали переважно дер­жавні та партійно-державні діячі, економісти, теоретики коопера­тив­ного руху, фахівці-практики, статистики, журналісти і публіцисти. Лише окремі роботи з питання розвитку споживчої кооперації в період непу були підготовлені професійними істориками. На нашу думку, саме ця обставина суттєво вплинула на зміст і форму викладу матеріалу. Студії з проблем кооперативного руху в умовах непу – це передусім публікації відповідної пропагандистської спрямованості, де питання господарювання споживчої кооперації викладалися не просто популярно, а політологічно і з класових позицій, у контексті вихва­ляння ленінського кооперативного плану та політики більшовиків щодо його виконання. Відтак, на першому етапі історії вивчення гос­подарської діяльності споживчої кооперації більша частина авторів, передусім партійні та державні діячі, намагалися в умовах непу пристосувати кооперацію до радянської влади, порушуючи при цьому основні організаційні принципи та загальні основи кооперативного життя. Більше того, серед питань, накреслених ними, на перше місце висувалося одержавлення кооперативних структур та їх пропа­ган­дистська спрямованість.

Водночас глибокий аналіз процесу відновлення ринкових відно­син, обґрунтування соціальної ролі споживчої кооперації в умовах кон­куренції на ринку був відсутній. Зрозуміло, що дослідженням впли­ву ринкових відносин на господарську діяльність кооперативних організацій займалися не достатньо. Пріоритетне значення нада­ва­ло­ся висвітленню питань організації техніки торгівлі, осмисленню необ­хідності витіснення споживчою кооперацією приватного торгов­ця. Поза увагою дослідників, залишалася розробка таких важливих скла­дових ринкової економіки, як насичення внутрішнього ринку то­ва­ра­ми, діяльність банків, організація системи кредитування, фі­нан­сово-еко­номічна безпека кооперативних організацій.

Оскільки авторами переважної кількості праць, присвячених спо­живчій кооперації, були кооператори, то в їхньому доробку значне місце посідають питання створення й поширення кооперативної ме­режі, її господарські показники. Для більшості робіт кооператорів-практиків, що вийшли друком у 1920-ті рр., притаманна слабка дже­рельна база, перенасиченість цифровими даними, брак наукового аналізу досягнень та недоліків торговельної діяльності споживчої ко­операції.

Характеризуючи у цілому праці 1920-х рр., які стосувались про­блеми налагодження та діяльності торговельної галузі споживчої ко­операції в умовах непу, відзначимо, що здебільшого вони носили популярно-пропагандистський характер, не будучи у повному сенсі науковими дослідженнями. Переважно це статистико-економічні ог­ляди, показані в історичному плані. Головним їх недоліком було те, що автори глибоко не вникали в теоретичні аспекти місця та ролі спо­живчої кооперації в ринковій економіці, не робили наукових прогнозів на майбутнє. Проте саме із публікацій 1920-х рр. почався процес накопичення фактичного та статистичного матеріалу з досліджуваної проблеми, були закладені основи наукових знань, спираючись на які радянські вчені надалі розширювали і поглиблювали розробку про­блеми ролі та значення торговельних операцій споживчої кооперації щодо забезпечення потреб населення в період непу.



Другий етап у дослідженні господарської діяльності споживчої кооперації України в умовах непу – 30-ті – середина 50-х років. По­чаток його позначений зміцненням тоталітарної системи, розгулом сталінських репресій. Це негативно вплинуло на стан історичної науки: посилився ідеологічний тиск, утвердилася марксистсько-ста­лінська методологія. Проблеми нової економічної політики в ці роки практично не досліджувалися. Далося взнаки те, що неп було згор­нуто, а саму ідею ринкової економіки відкинуто сталінським режи­мом. Масова колективізація сільського господарства й індустріа­лі­зація призвели до різкого зменшення студій з історії споживчої ко­операції. Різко скоротилася чисельність наукових розробок, присвя­чених аналізу досвіду торговельної галузі споживчої кооперації в боротьбі за ринок у 1920-ті рр. До цього періоду належать репресії
30-х років, які розпочалися проти вчених і практиків кооперативної справи, котрі обстоювали перспективи ринкової економіки, – О.В. Чая­нова, М.Д. Кондратьєва і їх послідовників в Україні О.К. Філіпов­сько­го [79] та І.П. Короткова [80] та ін.

З виданням «Історії ВКП (б). Короткий курс» (1938 р.) історію як науку було знищено, а історики перетворилися на прислужників си­стеми, коментаторів творів класиків марксизму. Тоді з бібліотек ре­гіонів відкликалися до центру праці, які висвітлювали місце ко­операції в ринкових умовах, а кооперативний рух розглядався як шлях переходу до соціально-економічних революційних перетворень на селі. Історія народного господарства УРСР за роки радянської влади тлумачилася як результат мудрої політики сталінського керівництва [81–83].

У книзі Є.В. Громико [84] та статті Г. Неймана [85], опублікованих на початку 1930-х рр., ішлося лише про «значні успіхи» в організації і розгортанні товарообігу у кінці першої п’ятирічки. Вважаємо за не­обхідне підкреслити, що безумовною заслугою авторів даного періоду було те, що вони вказували не лише на необхідність становлення усуспільненої торгівлі в ході її економічного змагання з приватною, але й намагалися відзначити як негативні, так і позитивні моменти в діяльності приватного капіталу.

Ідеологічна боротьба, що розгорнулася в партії у зв’язку з ви­рішенням проблем соціалістичного будівництва у другій половині


1920-х рр., зокрема і встановленням перспектив споживчої кооперації, знайшла своє відображення в ряді праць, які вийшли на початку
30-х рр. [86–87].

Заслуговують на увагу сучасного дослідника кооперації матеріали, надруковані у 1930 р. в журналі «Кооперативне будівництво», при­свячені 10-річчю від дня заснування Вукопспілки. Серед інших певну цінність має стаття М. Попова, яка містить історико-економічний ана­ліз господарської діяльності споживчої кооперації протягом деся­тиріччя (1920–1930 рр.) [88]. Однак усі досягнення торговельної галузі кооперативних організацій споживчої кооперації УСРР розглядалися у контексті виконання більшовицьких планів. При цьому основна увага надавалася розгляду питань техніки торговельної справи.

Праця В.В. Медвєдєва [89] ніби-то узагальнювала дослідження істо­риків 20-х – початку 30-х рр. щодо вивчення ленінського коопера­тивного плану та його реалізації. Автор підкреслював, що для робіт­ничого класу кооперація відігравала допоміжну роль, а для селянства розвиток кооперативів був покликаний докорінно змінити умови ви­робництва, збуту та споживання. Без сумніву, праці, що вийшли на межі 20–30-х рр. ХХ ст., свідчать: до початку 1930-х рр. відбулося повне одержавлення споживчої кооперації, вона стала слухняним ви­конавцем партійно-урядових директив.

Із середини 30-х рр. до кінця 40-х рр. публікація праць про спо­живчу кооперацію майже повністю припинилася. Причиною тому було однобічне тлумачення ленінських ідей про кооперацію. До того ж багато вчених, які серйозно займалися економічними питаннями, не могли відкрито виступати у друці з ідеями, які йшли врозріз із дер­жавною політикою жорсткої централізації економіки. Після виходу на початку 1935 р. двох номерів журналу «Кооперативне будівництво» він припинив своє існування.

Лише в 1947 р. у зв’язку з підготовкою до чергового ювілею радян­ської влади вийшов збірник статей «Радянська торгівля за 30 років» (1947 р.), у якому автори розглядали розвиток торгівлі в країні з точки зору боротьби з «постійними підступами приватного капіталу», міс­тилися безпідставні твердження, що державна і кооперативна торгівлі вже на початку свого формування показали перевагу перед приватною торгівлею і що усуспільнена торгівля швидше доводила товари від виробника до споживача, а це не відповідало дійсності, особливо в перші роки непу [90].

Необхідність відродження післявоєнної економіки та залучення коштів пайовиків до вирішення цієї проблеми викликали потребу у продовженні вивчення досвіду господарювання споживчої кооперації. Певним набутком у цьому плані є книга російського економіста Я.А. Кі­станова «Споживча кооперація СРСР. (Історичний нарис)» [91], що вийшла на початку 1950-х рр. Для сучасних дослідників важ­ливим є те, що автор названої праці, залучивши цифрові дані союзних статистичних відомств та звіти Центросоюзу, окреслив основні на­прями господарської діяльності споживчої кооперації в роки непу. Він зробив спробу показати роль споживчої кооперації у задоволенні потреб населення на товари і продукти у 1920-ті рр. у зв’язку з інду­стріалізацією та зростанням міського населення. Зробивши цілком слушний висновок про те, що споживча кооперація стала частиною соціалістичної системи господарства, центральною ланкою товаро­обо­роту між містом і селом, Я.А. Кістанов обійшов питання про одер­жавлення системи, що було звичним явищем для досліджень того періоду. До того ж в аналізованій праці лише фрагментарно йшлося про споживчу кооперацію УСРР та її торговельну галузь у 1920-ті рр.

Протягом 1930-х – першої половини 1950-х рр. в еміграції плеяда талановитих російських та українських громадських діячів та дослід­ників кооперативного руху продовжувала відстежувати, наскільки це дозволяли дані, досвід діяльності кооперації УСРР в умовах непу. Проте їх студії не були знані в Україні, бо підлягали суворій забороні на друк.

У 1940 р. у Канаді побачила світ соціально-економічна розвідка М. Сціборського «Україна в цифрах (статистична студія території, населення й народного господарства)» [92]. Автор зауважував про одержавлення більшовиками торговельної галузі споживчої коопе­рації. Відтак статистичні дані державних установ 1920-х рр. «ніяким чином не можуть схарактеризувати дійсного стану й можливостей українського народного господарства в торговельному обороті», – писав він [92, с. 37].

Певний матеріал щодо розвитку кооперації за доби непу містить «Енциклопедія українознавства» [93], яка вийшла за кордоном у кінці 1940-х рр. і передрук якої був зроблений в Україні в середині 90-х рр. Автори присвяченого кооперативному рухові матеріалу І. Витанович, В. Голубничий та інші не заперечували того факту, що під час непу, навіть «в умовах більшовицької окупації», споживча кооперація швид­ко розвивалася. Цікавою є думка, що «у багатьох відношеннях коопе­рація в умовах непу не відрізнялася від старої кооперації (виборні органи, добровільне членство, конкуренція на вільному ринку, під­приємницька ініціатива), водночас вона була знаряддям в руках кому­ністичної партії та держави». Допомогу споживчій кооперації з боку радянської влади дослідники пояснювали суто прагматичними роз­рахунками: «Особливо кооперацію підтримувала держава, коли йшло­ся про конкуренцію з непманами в місті й куркулями на селі. Тому кооперація діставала кредити, замовлення чи постачання від дер­жав­ної промисловості на вигідніших умовах, ніж непмани й куркулі; держава також допомагала субсидіями тримати ціни кооперативної торгівлі на нижчому рівні, ніж у приватника» [93, с. 1126]. Разом з тим, зробивши цілком правильний висновок про одержавлення спо­живчої кооперації та підтримку радянською владою монопольного становища кооперації на споживчому ринку, автори статті з «Енци­клопедії українознавства» не звернули увагу на той факт, що з сере­дини 1920-х рр. споживча кооперація стала фінансовоспроможною. Відтак фінансово-кредитна підтримка влади кооперативним органі­заціям у перші роки непу була повернена державі сповна під час ін­дустріалізації.

Знаним дослідником кооперативного руху України серед тих, хто проживав у Канаді, був А. Качор. Він розглядав розвиток кооперації в контексті економічних змін [94]. Автор не заперечував того, що за часів непу споживча кооперація «зуміла охопити своєю сіткою майже всю територію України». Проте більшовики навмисно ліквідували потенціал системи в 1930-ті рр. Підкреслювалося, що фінансовий по­тенціал всеукраїнських кооперативних банків та частину коопера­тив­ного майна держава незаконно присвоїла [94, с. 17]. А. Качор деталь­но не висвітлював розвиток торговельної галузі споживчої кооперації, проте відзначав, що вона багато втратила в результаті високих наці­нок (100 % і навіть більше) на товари промисловості, які їм дово­дилось закупляти для селян. Зважаючи на це, вчений наголошував, що в торговельній системі радянської держави «криється теж джерело коштів», звідки вона черпала гроші на індустріалізацію та розбудову воєнного комплексу [94, с. 94].

Відомим аналітиком радянської економіки у цей час був росій­ський економіст-емігрант О.Д. Билимович. У 1936 р. у Бєлграді вий­шла його книга «Марксизм (виклад і практика)», у якій він різко критикував діяльність більшовиків у галузі економіки [95]. У 1954  р. ця книга витримала друге видання в Сан-Франциско. Ще більш кри­тичною до економічних експериментів радянської влади була двох­томна фундаментальна праця О.Д. Билимовича «Ера п’ятирічних пла­нів у господарстві СРСР» [96]. Ідея вченого про «змішані господарські системи» виявилась надзвичайно продуктивною для світової і пост­радянської економічної теорії. До цього часу зберігає актуальність його теза про те, що в змішаній господарській системі залишається місце і для різних видів кооперації.

Серед наукових розробок указаного етапу з проблем економічного розвитку України 1920-ті рр., авторами яких були закордонні автори, варто назвати ґрунтовну монографію А. Манінг Кларенс «Україна у двадцятому столітті», опубліковану в Нью-Йорку на початку 1950-х рр. [97]. Праця вийшла ще за життя Й. Сталіна і містила критику його економічної політики. У книзі наголошувалося на тому, що з при­ходом до влади цього партійного вождя демократичні елементи в економіці різко обмежилися, посилився вплив центру, розпочалась, згідно з «московською моделлю», стандартизація всіх сфер життя. Відтак негативного впливу зазнали всі українські «інституції», вклю­чаючи кооперативи [97, c. 88–89]. Разом з тим глибокого аналізу спо­живчої кооперації в умовах ринку в дослідженні зроблено не було.

Таким чином, література 30-х – першої половини 50-х рр. кіль­кісно і якісно значно поступається літературі попереднього періоду. Майже не було видань, котрі розглядали б питання розвитку ринкової еко­номіки та торгівлі нашої республіки у 1920-х рр. По суті зовсім не вивчалася практика господарювання споживчої кооперації в умовах нової економічної політики, а якщо й згадувалася окремими дослід­никами, то замовчувалося її значення як стимулятора розвитку се­лян­ського господарства. Жодного нового аспекту господарської діяль­ності кооперації, на жаль, не було виявлено та розглянуто. Крім цього, для праць цього періоду, в основу яких були покладені догматичні ідеї «Короткого курсу історії ВКП/б/, характерна вузька джерельна база і відсутність прогностичних міркувань щодо майбутнього спо­живчої кооперації.

Третій етап дослідження досвіду торговельної діяльності спо­живчої кооперації України припадає на другу половину 50-х–80-ті роки. Це був час, коли критика культу особи Й. Сталіна позитивно вплинула на якість наукових праць, дозволила залучити в історіо­графічний обіг значні масиви фактичного матеріалу, статистичні та архівні дані, зробити відповідні узагальнення і певний аналіз. Хоча в цей період відбулося поліпшення умов роботи істориків, однак знач­них зрушень в історичній науці протягом 1950-х рр. не відбулося, ос­кільки гуманітарні дослідження тільки починали оживати після три­валого «змертвління». І навіть протягом 1980-х рр. глибокого сту­діювання всього комплексу питань господарської практики споживчої кооперації України в роки непу не було зроблено. Водночас історіо­графія непу та місця в ньому споживчої кооперації поповнилася низ­кою нових наукових розвідок, які сьогодні потребують не огульної критики, а глибокого аналізу.

Дослідженням проблем непу з середини 1950-х рр. глибоко займа­лася Е.Б. Гєнкіна. Їй належить монографія «Перехід радянської дер­жави до нової економічної політики (1921–1922)» [98]. Авторка цієї ґрунтовної праці різку зміну економічної політики більшовиків аналі­зувала, зрозуміло, з позицій марксистсько-ленінської методології, звер­нувши особливу увагу на рішення Х з’їзду РКП(б). Відтак питан­ня щодо визначення місця споживчої кооперації в ринкових умовах перших років непу пояснювала з класових позицій, а саме з необ­хід­ності витіснення приватного торговця. У своєму науковому доробку переважну увагу дослідниця надавала ленінській теоретичній спад­щині про роль кооперації в побудові соціалізму [99]. Вона глибоко вивчала розвиток поглядів В.І. Леніна на роль торгівлі в радянській економіці, заходи партійних та державних органів щодо зміцнення державного та кооперативного торгового апарату. Розглядаючи про­цес переходу від товарообміну до торгівлі, Е.Б. Гєнкіна стверджувала, що помилковість ідеї товарообміну стала зрозумілою більшовикам лише восени 1921 р. [99, с. 67]. На нашу думку, це не зовсім відпо­відає дійсності, адже вже в середині літа 1921 р. уряд дозволяв робіт­ничим кооперативам здійснювати як безготівкові, так і товарно-гро­шові розрахунки.

Тільки з другої половини 50-х рр. ХХ ст. історики та економісти знову повернулися до вивчення та узагальнення досвіду коопе­ратив­ного господарювання в умовах непу. Однак подібні дослідження, се­ред них і праці М.В. Гамаюнова [100], висвітлювали діяльність ко­операції в роки непу в контексті реалізації ленінського кооператив­ного плану. Без сумніву, що обов’язковою умовою успішної господар­ської діяльності кооперації, на їх думку, мало бути керівництво з боку партії.

У цілому література другої половини 50-х рр. поклала початок глибокому науковому дослідженню проблеми партійного керівництва кооперацією в період відродження народного господарства в 1920-ті рр. і відрізнялася від довоєнної використанням більш широкої джерельної бази. Проте ці праці мали ряд серйозних недоліків, бо в їх основу були покладені марксистко-ленінські догматичні положення щодо моно­полії держави на внутрішню і зовнішню торгівлю.

Протягом 60-х – на початку 80-х рр. ХХ ст. вийшла велика група досліджень радянських учених, присвячених аналізу ленінського ко­оперативного плану і його здійсненню. Автори розглядали розвиток поглядів В.І. Леніна на роль кооперативної торгівлі в радянському суспільстві, визначення ним природи кооперації в період непу. Вони наголошували на тому, що в умовах непу кооперація була найбільш зручною формою розвитку відносин міста та села, що соціалістичний характер кооперації, про який писав В.І. Ленін, базувався на глибо­кому знанні дійсності і витікав з її соціально-класової природи
[101–103].

Значну групу студій цього часового відрізка присвячено висвіт­лен­ню ролі В.І. Леніна в розробці і реалізації нової економічної політики, формуванню вчення про необхідність використання торгівлі, грошей, кредитної системи для економічної змички між містом і селом. У виокремлений нами період вийшли перші праці М.В. Селунської з про­блем історіографії ленінського кооперативного плану [104].

Серед великої кількості монографій загального характеру про пе­рехід радянської країни до непу, написаних протягом 60–80-х рр., виділяються дослідження Ю.О. Полякова, написані самостійно або у співавторстві [105–106]. Статистичні та архівні матеріали дали мо­жли­­­вість авторам зробити глибокі соціально-економічні про стан сіль­сько­го господарства та визначити причини переходу до непу.

Радянська історична наука продовжувала вивчати кооперативний рух у роки непу як об’єкт керівництва з боку правлячої партії. Свід­ченням цього є монографія І.Г. Булатова, що вийшла на початку


1960-х рр. [107], у якій автор намагався показати роль кооперації у боротьбі з приватним капіталом та зміцненні зв’язків робітничого класу з селянством. Тобто основним завданням дослідника було ви­світлення керівної ролі правлячої партії щодо розвитку кооператив­ного руху. Дана праця, обмежена марксистсько-ленінськими положен­нями щодо ролі торгівлі в радянській економіці, не змогла дати нових висновків щодо місця споживчої кооперації в ринкових умовах непу.

Ряд праць з історії робітничого класу, що вийшли протягом


1960-х рр., лише фрагментарно окреслювали роль кооперативних ор­га­нізацій у забезпеченні робітників товарами і продуктами харчу­вання. Однак цінність указаних досліджень полягає в тому, що вони намагались ви­світлити роль кооперації у налагодженні міжрес­публі­канських зв’язків у перші роки непу, коли населення України відчу­вало брак промис­лових товарів [108].

Радянська історична та економічна наука почала вивчати розвиток міського і сільського ринків, зміцнення союзу міста і села шляхом кооперативної торгівлі [109–110]. Проте автори розглядали ці питання в контексті державної політики обмеження приватного капіталу в промисловості та торгівлі.

Значний інтерес для з’ясування історії споживчої кооперації в роки непу, безперечно, має праця Л.Ф. Морозова «Від кооперації буржуаз­ної до кооперації соціалістичної» [111]. Учений зосередив увагу на природі кооперації в роки непу. Він підкреслював, що споживча ко­операція першою серед різних видів кооперації визнала керівну роль партії і стала опорою радянської влади у боротьбі з приватним капі­талом. У цілому погоджуючись із висновком автора про ставку біль­шо­виків на споживчу кооперацію в боротьбі з приватним капіталом, зазначимо, що визнання керівної ролі партії швидше свідчило про спробу кооператорів зберегти систему, ніж про свідому згоду отри­мати диктат зверху. Механізм партійного впливу у споживчій ко­опе­рації Л.Ф. Морозов розкрив в одній зі своїх статей [112]. Він прийшов до висновку, що загальна лінія в розвитку форм і методів партійного керівництва кооперацією характеризувалася посиленням авангардної ролі комуністів у кооперації, хоча у той час дослідник, безперечно, не ставив перед собою завдання розкрити механізм партійно-державного підкорення громадської самодіяльної організації. Для сучасного істо­рика ця стаття може стати предметом глибокого критичного аналізу методів одержавлення системи споживчої кооперації.

Заслуговують на увагу праці, авторами яких були провідні пра­цівники споживчої кооперації. Серед них варто назвати наукову роз­робку російського дослідника кооперації Г.Я. Бланка [113], у якій автор розрив не лише теоретичні засади споживчої кооперації, але й подав історичний екскурс у роки непу. Певною віхою в осмисленні іс­торії споживчої кооперації Росії та СРСР стала монографія досвід­ченого працівника кооперативної системи С.П. Дніпровського [114]. Праця містить значний архівний матеріал, включаючи спогади ко­лишніх кооператорів. Для сучасних учених цікавими можуть бути спогади про роботу керівників Центроспілки, які безпосередньо ухва­лювали рішення щодо господарської діяльності споживчої кооперації в умовах непу. Однак, біографічних довідок та спогадів про керівний склад Вукопспілки у 1920-ті рр. у даній монографії практично немає.

У 1960-х рр. були опубліковані спільні праці науковців та провід­них працівників Укоопспілки, присвячені історії споживчої кооперації України [115–116]. Це були спроби на основі архівних матеріалів показати процес розвитку споживчої кооперації України від створення перших споживчих товариств до середини 1960-х рр. Заслуговують на увагу таблиці та цифрові дані щодо торговельної діяльності коопе­ративних організацій у 20-ті рр. ХХ ст. Однак глибокого аналізу ста­тистичних даних немає, що веде до зниження наукової цінності вка­заних праць. Слабким місцем є те, що історичний аспект споживчої кооперації в роки непу надто поверховий. Оскільки дослідження про­водили переважно економісти, зазначені монографії більше нагадують економічний аналіз досвіду господарювання споживчої кооперації в 1920-ті рр. До того ж у структурі матеріалу відсутня системність, що призводить до окремих повторів, порушення логіки викладу. У цілому це швидше не історико-економічні праці, а статистико-економічні огляди.

У другій половині 1960-х рр. були проведені дослідження історії споживчої кооперації окремих регіонів України [117], що сприяло більшому залученню до наукового обігу нових фактів, регіональних статистичних та архівних даних і виявленню особливостей господар­ської діяльності кооперативних організацій на місцях у роки непу.

Протягом 70–80-ті рр. ХХ ст. з’явилися узагальнюючі праці, де були зазначені основні віхи розвитку товарообігу в роки непу, однак і надалі підкреслювалась необхідність твердої класової політики уряду щодо його регулювання. «Історія народного господарства Української РСР», видана на початку 1980-х рр., цікава тим, що містить знач­ний фактичний матеріал із питань функціонування окремих галузей економіки в період непу [118]. Однак у ній перебільшена увага до проблем планування економіки, зокрема, торговельної діяльності ко­оперативних організацій.

Здебільшого для досліджень цього періоду, як і в попередні роки, були характерні ідеологічні кліше, передусім твердження про зміц­нення ролі партії й держави в керівництві торгівлею у цілому та спо­живчою кооперацією зосібна. Досвід господарювання кооперативних організацій в умовах ринку подавали в ракурсі досягнень більшовиць­кої партії. Таких недоліків не позбавлені дослідження Л.Е. Файна О.С. Меркулової, В.І. Хоріна, А.П. Климова, Г.Н. Альтшуль, О.А. Пи­ріг [119–124]. Водночас зазначимо, що в ряді праць названих авторів була зроблена спроба висвітлити нові аспекти історії споживчої ко­операції в 1920-ті рр. Так, Л.Е. Файн чи не вперше в історичній науці показав взаємозв’язок такої політичної події, як створення Союзу РСР, і кооперативного будівництва в окремих регіонах [125].

Праця Є. Каневського та Л. Марголіна «Біля витоків радянської торгівлі» [126], не зважаючи на ідеологічну заданість, містила цікавий фактичний, у тому числі архівний, матеріал щодо організації внут­рішньої, зокрема ярмаркової, та зовнішньої торгівлі, діяльності відо­мих діячів кооперації.

Спробою узагальнити теоретичну і практичну роботу партії щодо керівництва кооперацією стала колективна монографія «Партія і ко­операція» [127], у якій ряд розділів присвячено політиці партії в ко­оперативному русі в період непу. Автори досліджували завдання ко­операції в зв’язку з переходом до непу, роль кооперативного руху у перетворенні дрібнотоварного виробництва, діяльність партії щодо завоювання кооперативних центрів на сторону радянської влади. Про­те споживчій кооперації Україні в монографії відведено зовсім мало місця.

Відомим дослідником непу, розвитку торгівлі та кооперації в за­значений період був В.П. Дмитренко. Висвітленню торговельної по­літики держави на початку непу присвячена його монографія «Тор­говельна політика радянської держави після переходу до непу. 1921–1924 рр.» [128]. По суті, це була перша спроба дослідження торго­вель­ної політики держави на початку нової економічної політики. Вона певною мірою відбивала загальний стан історичної науки у 1970-ті роки, засадничою основою якої був марксизм-ленінізм. З низкою по­ложень праці погодитися не можливо. Так, не відповідає історич­ним реаліям твердження про те, що радянський уряд спочатку не ста­вив завданням негайно ліквідувати весь приватний ринок [128, с. 25]. На нашу думку, правляча партія й уряд розуміли ту загрозу існуючій вла­ді, яку становив приватний ринок, однак знищити його миттєво ра­дянська влада просто не могла.

В.П. Дмитренко не міг аргументовано довести, що саме перетво­рення товарообміну на торгівлю та бурхливий розвиток приватної тор­гівлі влітку 1921 р. підштовхнули В.І. Леніна до визнання ролі спо­живчої кооперації в налагодженні товарообміну між містом і селом. Надто переоцінював автор роль більшовиків у відродженні торгівлі в роки непу. Разом з тим, сучасному дослідникові ця праця В.П. Дми­тренка, по-перше, цікава наведеними в ній статистичними даними про стан торгівлі, по-друге, дає можливість простежити еволюцію погля­дів ученого на проблеми торгівлі періоду непу.

Серед праць 1970-х рр., присвячених вивченню непу, виокремлю­ються статті Ю. Кунаха. В одній з них автор схарактеризував заходи урядових структур щодо більшовизації споживчої кооперації на по­чатку непу [129]. На жаль, він вважав таку політику партійних і дер­жавних органів закономірною і необхідною, хоча це було незаконне порушення демократичних принципів кооперації. Інша стаття цього ученого стосувалася розвитку кооперативного руху на Україні [130]. Заслугою дослідника було те, що він зробив спробу проаналізувати організаційні зміни в системі споживчої кооперації у роки непу. Проте Ю. Кунах зосередився лише на організаційному боці справи, не тор­каючись проблем господарської діяльності кооперації.

Питання про налагодження кооператорами міжреспубліканської торгівлі в перші роки непу досліджував П.Х. Білий, залучивши до наукового обігу матеріали ряду архівів УСРР та СРСР [ 131].

З середини 80-х рр. ХХ ст. в історичних студіях розпочався пошук шляхів виходу з економічної та політичної кризи, в якій опинилася радянська система, що й спонукало до вивчення досвіду минулого, зокрема періоду непу. У цьому контексті видається цікавою праця Г.А. Гетьмана, де запропоновано аналіз досвіду господарювання спо­живчої кооперації в роки непу та визначення шляхів удосконалення її роботи в кінці ХХ ст. [132].

Позитивним моментом другої половини 80-х рр. можна вважати те, що тоді розгорнулась дискусія між вченими щодо часу розробки В.І. Леніним ідеї продподатку. Полемічного характеру наукові статті, які стосувалися проблем кооперативного руху у 1920-ті рр., з’явилися на сторінках періодичних видань [133–135].

Протягом 70–80-х рр. історики продовжували досліджувати досвід обмеження і витіснення державною торгівлею та кооперацією при­ватної торгівлі зі споживчого ринку в роки непу [136].

Зупинимося на розробках економістів з питання торговельної ді­яль­ності споживчої кооперації України. Ролі споживчої кооперації у забезпеченні населення промисловими товарами у 1921–1925 рр. при­свячено статтю М.В. Меліхової [137]. Проте автор залишила поза увагою місце споживчої кооперації в системі ринкових відносин непу.

Л.П. Горкіна вивчала питання налагодження товарообороту в Ук­раї­ні в роки непу, певне місце вона відводила споживчій кооперації, зокрема налагодженню міжреспубліканських зв’язків кооперативів [138]. Проте дослідниця обстоювала планові засади в організації гос­подарства в умовах непу, звідси її висновок про необхідність дер­жав­ного регулювання торгівлі.

Для сучасного вченого цікавим видається екскурс в роки непу, представлений у праці економіста В.В. Апопія [139], присвячений ос­мисленню місця споживчої кооперації України в системі агро­про­мис­лового комплексу, адже ідея відродження переробно-харчової га­лузі кооперації нині заслуговує на увагу.

У 80-х роках з’явилася ґрунтовна монографія П.І. Миненка «Кадри споживчої кооперації» [140], у якій було зроблено спробу в істо­рич­ному аспекті розглянути, з одного боку, резерви підвищення ефек­тивності формування і руху кооперативних кадрів, а з другого – по­казати шляхи використання цих резервів.

Окрему групу дослідників української кооперації складають істо­рики діаспори і зарубіжні автори. Відомим аналітиком радянської економіки періоду непу і місця в ній споживчої кооперації був росій­ський економіст-емігрант О.Д. Билимович (уродженець Житомира). Його праця «Кооперація в Росії до, під час і після більшовиків» [141], що вийшла в 1955 р. У Німеччині, присвячена аналізу кооперативного руху від зародження в ХІХ до середини ХХ ст. Ця книга, що є ше­девром кооперативної думки російського та українського зарубіжжя, тривалий час не була відома дослідникам кооперації. У Російській Федерації цю унікальну працю перевидали у 2005 р. Автор намагався з’ясувати, яку кооперацію ми втратили у результаті господарювання більшовиків і чому це сталося. О.Д. Билимович вважав, що радянська влада в роки непу «зберегла видимість кооперації в споживчих това­риствах, однак перетворила їх в організації, які не мали нічого спіль­ного із справжньою кооперацією» [142]. Цією хибною кооперацією, яка повністю підпорядковувалась державі і партії, останні, на його думку, широко користувалися для своїх цілей. З огляду на нинішню економічну ситуацію, заслуговують на увагу думки вченого про перс­пективи споживчої кооперації.

Без сумніву, одним із найвидатніших знавців історії коопера­тив­ного руху серед дослідників діаспори вважається доктор І. Витанович. Його фундаментальна монографія «Історія українського коопера­тив­ного руху» (Нью-Йорк, 1964 р.), яка суттєво поповнила історіо­гра­фічні матеріали про досвід господарювання споживчої кооперації в період непу, до цього часу залишається солідною джерельною базою [143]. Прикметно, що автор увів до наукового обігу нові, не відомі вітчизняним історикам джерела та факти, що були вивезені за кордон українською еміграцією. Це, у свою чергу, значно розширило наші знання про кооперативний рух в Україні.

Оцінюючи місце споживчої кооперації у контексті проголошеної більшовиками політики непу, вчений зазначав: «Державна торгівля не могла просякнути в гущу трудового населення й тільки кооперативна форма постачання чи збуту плодів його праці є найбільш придатною й доцільною». На кооперацію покладалось одне з головних завдань ра­дянської влади – «організація внутрішньо-державного обміну та ор­га­нізація трудових процесів сільського господарства» [143, с. 278]. Ціл­ком погоджуємося з висновком І. Витановича, що споживча коопе­рація в умовах конкурентної боротьби за лідерські позиції на ринку УСРР «почала не лише виявляти тенденцію бути фаховою як за своїм змістом, так і за своїми завданнями, – вона, разом з завоюванням важ­ких економічних позицій, намагалася також зберегти свої ідейно-громадські якості й завдання» [143, с. 280].

Згадував про розвиток споживчої кооперації в 1920-ті рр. і В. Го­лубничий у праці «Три лекції про економіку України» [144], що вийшла в кінці 1960-х рр. Доки існував неп, зауважував автор, іс­ну­ва­ла вільна ринкова економіка. На ринках так чи інакше, підкреслював він, існувала рівновага, відповідно «не було у більшовиків надто ба­гато можливостей для економічного визиску України». Це давало мо­жливість навіть у жорсткій конкурентній боротьбі розвиватись спо­живчій кооперації [144, с. 11].

Інший важливий момент, на який звертає увагу дослідник, і який, на нашу думку, може стати предметом студіювання для сучасних науковців, це використання державою потенціалу кооперативних ор­га­нізацій України для експортних операцій. В. Голубний підкрес­лював, що в 1920-ті рр. відбулися радикальні зміни у напрямках та структурі зовнішньоекономічних зв’язків. По-перше, в силу не лише економічних, але й політичних факторів були втрачені позиції віт­чизняної кооперації на європейському ринку. По-друге, внаслідок непродуманої політики більшовицького уряду різко зменшилася тор­гівля споживчої кооперації з традиційними торговельними партне­ра­ми – Польщею та прибалтійськими країнами. Аналізуючи причини зменшення обсягів сільськогосподарського експорту України в роки непу, автор називав дві основні причини: суттєвий приріст населення і зростання обсягів споживання продуктів сільського господарства селянством [144, с. 10]. Якщо перша причина не викликає заперечен­ня, оскільки з початком індустріалізації та приїздом на новобудови громадян з усіх регіонів СРСР різко збільшилась чисельність насе­лення республіки, то з другою погодитися не можемо. Вона, на нашу думку, є необґрунтованою.

Серед досліджень української еміграції 60-х рр. ХХ ст., у яких певною мірою висвітлені причини згортання непу, варто згадати праці Г. Костюка та З. Мельника. Студія Г. Костюка [145], хоч і присвячена внутріпартійній боротьбі другої половини 1920–30-х рр., проте допо­магає краще зрозуміти взаємозалежність політичного курсу керма­ничів країни й економічного розвитку УСРР. Автор мав усі підстави свідчити, що сталінський централізм в економіці України призвів до «поступової трансформації неросійських республік в адміністративні і економічні провінції Росії». Відтак у цій «економічній уніфікації» не було простору для самостійної господарської діяльності кооперації [145, с. 3.]. Г. Костюк у даному разі не писав конкретно про посилення залежності споживчої кооперації УСРР від союзних відомств, однак це випливає з його дослідження.

Цікавим для сучасних науковців є дослідження З. Мельника «Фор­мування радянського капіталу. Україна 1928/29–1932» [146]. На думку автора, до середини 20-х рр. витрати капіталу на промисловість Ук­раїни не перевищували витрати споживання. Однак протягом другої половини 20-х рр. неп «був трансформований у контрольовану з цент­ра, соціалізовану економіку» [146, с. 9]. Водночас автор роз­робки не заперечував необхідності плановості радянської економіки, вважаю­чи її запорукою вдосконалення методів економічного керівництва. На жаль, дослідник не звернув увагу на залучення коштів споживчої ко­операції, зокрема паїв членів товариств, до вирішення більшовицьких експериментів в економіці.

Автором книги «Комунізм і дилема національного визволення: на­ціональний комунізм в Радянській Україні 1918–1933» [147] був ві­домий американський учений Дж. Мейс. На думку автора, неп в Ук­раїні був запроваджений на декілька місяців пізніше, ніж у Росії. По­яснюється це політичними причинами, зокрема прагненням більшо­виків зберегти і укріпити на Україні свою опору – комітети неза­можних селян, які у той період не були ще підготовлені до відрод­ження приватної власності і боротьби із заможними селянами. Хоча Дж. Мейс глибоко не висвітлював становище споживчої кооперації на селі в умовах непу, але його праця дає підстави для висновку: соціально-класовий фактор мав немалий вплив на кооперування селян. Оскільки «нижчі страти середняків» були залучені до роботи в комнезамах, це певною мірою заважало їм вступати до кооперативів [147, с. 65–66].

Історії України у цілому присвятив свою працю Н. Чировський [148]. Програма непу, на його думку, була частковою лібералізацією «воєнного комунізму», не засобом відступу, а швидше тимчасовим компромісом з дрібним виробником [148, с. 239]. Й. Сталін, підкрес­лював автор, боявся лібералізації економіки, вважаючи її загрозою для цілісності СРСР і російського домінування, затримкою у побудові комунізму. У дослідженні вчений не ставив завдання глибоко пока­зати зміни в діяльності кооперації з початком індустріалізації, проте зазначав, що «планова ера» вже в 1926–1927 рр. мала негативний вплив на всі без виключення господарські структури української економіки [148, с. 241].

У 1988 р. у США за ініціативи українських емігрантів вийшов збірник мемуарів працівників іноземних фірм та організацій, які були свідками подій 1920–1930-х рр. в Україні, зокрема голодомору 1932-1933 рр. [149 ]. Ці документи підтверджують, що в 1928 р. Й. Сталін та його оточення, розпочавши революцію зверху, пішли на згортання непу. Ініційована більшовиками колективізація була не чим іншим, як втіленням ідеї Л. Троцького отримати капітал за рахунок села для про­ведення індустріалізації. Такий підхід держави був початком «безжа­лісної війни проти селян» [149, с. 17–18]. Відтак споживча кооперація в новій моделі господарювання кінця 1920-х рр. втратила своє тради­ційне поле для господарської діяльності

Підсумовуючи здобутки історіографічної науки з вивчення про­блем непу та місця торговельної галузі споживчої кооперації на ринку товарів та послуг у цей час, варто зазначити, що вітчизняна історична наука від середини 50-х до кінця 80-х рр. ХХ ст. зробила помітний крок у з’ясуванні досліджуваних проблем. Це стало можливим завдя­ки залученню нової джерельної бази, розширенню кола питань та на­прямків кооперативного руху. Однак хибність методологічних прин­ципів, ідеологічна заангажованість призводила у переважній більшості випадків до викривлення об’єктивної картини непу.

У цілому в працях, опублікованих за період від середини 50-х до кінця 80-х рр. ХХ ст., було проведено аналіз господарської практики спожив­чої кооперації в умовах непу і зроблено певні узагальнення. Проте переважали дослідження партійного керівництва господар­ською, зокрема торговельною, діяльністю кооперативних організацій у 1920-ті рр. Висновки авторів здебільшого не були доведені до прак­тичних рекомендацій з виходом на сучасність. Крім цього, спроба комплексного вивчення досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації України в період непу зроблена не була.

Глибока криза, що охопила економіку Радянського Союзу в сере­дині 1980-х рр., формування економічних, правових, політико-пси­хо­логічних умов для переходу до ринкового господарювання в цей час безперечно активізували дослідження проблем непу та досвіду госпо­дарювання споживчої кооперації у 1920-ті рр. Характеризуючи праці даного етапу щодо кооперації, варто зазначити, що в них немає гли­бокого аналізу труднощів і недоліків у торговельній роботі споживчих товариств та їх спілок, а це було вкрай важливо для підвищення ефективності господарювання кооперативних організацій, оскільки у 1980-ті рр. простежувалося зниження темпів її діяльності.

Підкреслимо інший момент, на який також варто звернути увагу при історіографічному аналізі літератури. Ідеться про відсутність нау­кових прогнозів щодо майбутнього кооперативного сектора еконо­міки. На нашу думку, в умовах часткової демократизації економіки, що розпочалася в середині 80-х рр. ХХ ст., потрібно було з’ясувати потенціал кооперативного руху в період непу, виявити його творчі можливості і резерви для вирішення назрілих економічних і со­ціальних завдань. Вищевказані недоліки, характерні для літератури 50–80-х рр., пояснюються тим, що в цей період продовжувало існува­ти спрощене тлумачення кооперації як виконавця партійних рішень та державних планів. Відповідно і на практиці, і в теорії торговельну діяльність споживчої кооперації звужували до мінімуму, забували про інші напрямки її господарської діяльності, самодіяльну основу і де­мократичні принципи роботи.

Четвертий етап дослідження досвіду діяльності торговельної галузі споживчої кооперації в умовах ринку 1920-х рр. розпочався з 90-х рр. ХХ ст., коли Україна проголосила незалежність і виникла унікальна можливість неупереджено проаналізувати попередній істо­ричний досвід, відкинувши заполітизованість, догматизм, описовість. На сторінках «Українського історичного журналу» відомий дослідник С.В. Кульчицький виступив зі статтею «Історія і час. Роздуми істо­рика», у якій зазначалося: «Переломний характер поточного моменту зумовив надзвичайно критичний стан, у який потрапила вітчизняна історія. Сьогодні як ніколи потрібна гостра і щиросердна розмова, а не обкатані фрази і дозовані думки» [150, с. 3].

Перехід до ринкових умов господарювання викликав потребу у дослідженні практики господарювання в роки непу. Почали переви­давати студії відомих науковців, які тривалий час не були доступні чи­тачеві – зокрема М.І. Тугана-Барановського, М.Д. Кондратьєва, О.В. Чая­нова та ін. Звільнення від пут марксистської ідеології спонукало вчених 1990-х рр. до переосмислення процесу формування концеп­ту­альних засад нової економічної політики. Значним досягненням істо­ричної думки стало визнання несумісності ідеї кооперації з практикою «ленінського кооперативного плану» та запровадженням командно-ад­міністративних методів тиску на кооперацію [151–152].

Першим, хто з нових методологічних засад спробував переглянути економічну політику більшовиків у 1920-ті рр., був відомий україн­ський історик С.В. Кульчицький. У статті «Нова економічна політика: уроки для сьогодення» [153] він зробив спробу переосмислити теорію і практику непу в Україні, виходячи із завдань реформування сучасної економіки. Новим у висвітленні непу був акцент на ринку як основ­ному змісті нової економічної політики. Наукова позиція автора по­лягала в тому, що неп як політика визначався поступово під тиском реалій життя.

У своїй наступній статті «Концепція кооперативного соціалізму» [154] С.В. Кульчицький висвітлював різні аспекти непу. У монографії «Ціна великого перелому» [155] автор розглянув питання згортання непу. Цілком погоджуємося з думкою вченого про те, що в результаті «ігнорування об’єктивних економічних законів сформувався штучний господарський механізм, у якому функції вартісних, товарно-гро­шо­вих відносин було зведено до мінімуму. Такий механізм мав здатність функціонувати лише при максимальній централізації політичної влади і практично суцільному одержавленні народного господарства» [155, с. 6]. Разом з тим дослідник не висвітлив наслідки «великого пере­лому» для господарського потенціалу системи споживчої кооперації. У монографії «Україна між двома війнами (1921–1939 рр.)» [156] він виклав причини зміни економічної політики радянської влади на по­чатку 1920-х рр., розкрив процес формування непу і реалізації його в Україні, показав вплив на нову економічну політику індустріалізації та колективізації. Однак доля споживчої кооперації, зокрема її кад­рового потенціалу, у зазначений період автором згадується фраг­ментарно.

Монографія С.В. Кульчицького «Комунізм в Україні: перше де­сятиріччя (1919–1928)» [157] засвідчує суттєвий перегляд ученим методологічних засад дослідження економічної політики більшовиків у 1920-ті рр. Це дало йому змогу довести, що неп сприяв збереженню і посиленню влади більшовиків. У даній праці в контексті розглянутої нами проблеми особливий інтерес викликає розділ «Місцевий гос­подарський оборот», де наголошено та тому, що з метою утримання контролю над виробництвом та розподілом народногосподарських ре­сурсів, більшовики спочатку сформулювали так звану концепцію про «місцевий господарський оборот», а вже потім повернулися обличчям до ринку [157, с. 202, 208]. Проте місце споживчої кооперації в про­цесі зміни подібної точки зору більшовиків на товарооборот у сере­дині країни автор окреслив лише фрагментарно, не вдаючись у гли­боке розкриття досвіду господарювання кооперативних організацій. У цілому внесок С.В. Кульчицького в осмислення проблем непу, без­пе­речно, слід визнати вагомим. Разом з тим, у його працях було зро­блено акцент передусім на політичному аспекті нової економічної політики.

Історико-теоретичний аспект кооперативного руху років непу до­сліджував В.І. Марочко [158]. Більшою мірою вчений аналізував про­блеми розвитку селянської кооперації в Україні, включаючи роки непу. Концепцію кооперації він розглядав як складову частину науко­вої теорії суспільного розвитку, що включає організаційні і соціально-економічні підвалини кооперативного руху, визначає його місце і роль у житті певних верств населення.

А.Г. Морозов студіював історію розвитку кредитних коопера­тив­них відносин в Україні з початку заснування товариств до фактичного їх зникнення напередодні суцільної колективізації [159–160].

Проблема дослідження регіональної історії кооперативного руху Лівобережної України від початку її зародження у другій половині ХІХ ст. до 1917 р. стала центральною в працях В.М. Половця. Автор узагальнив обсяжний матеріал щодо розвитку кооперації на Ліво­бе­режній Україні, при цьому зосередившись на розвитку етапів її ста­нов­лення, організаційних принципах, загальних основах та струк­турі кооперативної мережі регіону, особливостях її господарювання


[161–162].

Суттєвий внесок у вивчення економіки України в період непу зробив провідний фахівець у справі селянського господарства України в період непу В.В. Калініченко [163]. Досліджуючи індивідуальні се­лянські господарства в 20-ті рр. ХХ ст., він показав вплив непу на розвиток села. В.В. Калініченко вважав, що «боротьба ринкової і тоталітарної моделей розвитку в нашій країні йшла протягом усіх 20-х років» [163, с. 19]. Звертає на себе увагу широка і цікава джерельна база дослідження. Однак досвід господарювання споживчих товариств ученим не розглядався.

На початку 1990-х рр. вийшла монографія А. Диланяна, присвяче­на проблемі регулювання ринку в перші роки непу [164]. У ній автор ставив і реалізував завдання переосмислити проблему формування ринку і пошуку шляхів його регулювання. Він доводив необхідність регулювання ринку у 20-ті рр., розкрив шляхи пристосування дер­жавного сектора економіки до умов непу, подолання «ножиць цін». Монографія розкривала всю напругу і гостроту дискусії, головним чином серед лідерів правлячої партії, з різних аспектів непу. Проте поза увагою дослідника залишилися роботи тогочасних російських та українських учених – прибічників ринкової економіки.

Чи не єдиним на той час ґрунтовним дослідженням у вивченні становлення та розвитку кооперативної торгівлі на Україні у 20-ті роки стала монографія В.В. Лантуха [165]. З широкого кола питань відновлення ринкових відносин у 1920-ті рр. він виділив і докладно проаналізував організацію безгрошового товарообміну, а також дер­жав­ної, кооперативної і приватної торгівлі. Відправним пунктом праці стала проблема товарообміну між містом і селом. В.В. Лантух пере­конливо довів хибність самої ідеї організації безгрошового товаро­обміну в тогочасних умовах, показав неминучість повернення до рин­ку. Автор висвітлив широку картину відновлення торговельних відно­син із пошуками їх відповідних форм, а також механізмів державного регулювання цін, із помилками і знахідками, що траплялися на цьому шляху. Аналізуючи процеси розвитку державної, кооперативної та приватної торгівлі, він визначив місце і роль кооперації у формуванні товарно-грошових відносин, її взаємодії з державною владою та гро­мадськими організаціями. Проте учений не ідеалізував особливості кооперативної торгівлі, а об’єктивно висвітлював проблему відсут­ності професійних кадрів, чіткої, зрозумілої та стабільної системи оподаткування, спрямованої на покращення організації торговельної справи. Не можна згодитися з використанням дослідником терміна «кооперативна торгівля». Якщо йдеться про торговельну галузь спо­живчої кооперації, то слід говорити про її торговельну діяльність. Адже до поняття «кооперативна торгівля» справедливо можна віднес­ти і торгівлю інших видів кооперації, зокрема сільськогосподарської та кустарно-промислової.

Заслуговують на увагу дослідження О.А. Пиріг, присвячені про­блемі місця торгівлі в умовах ринку. У праці «Ринок і торгівля Ук­раїни (історичний аспект)» [166] авторка не безпідставно зробила висновок про те, що кооперація на кінець 1920-х рр. перетворилася на різновид державної торгівлі [166, с. 125]. Певне місце в дослідженні відведено аналізу досвіду господарювання споживчої кооперації в ринкових умовах непу.

Протягом 90-х рр. ХХ ст. з’явилося ряд наукових дисертацій, які досліджували певні особливості непу та кооперації, взаємозв’язки держави та кооперації [167–169]. Так, у дисертації О.П. Бакуменка вив­чалися питання розробки нової економічної політики, запро­вад­ження непу в аграрному та промисловому секторах економіки Украї­ни. Однак питання щодо торгівлі в його праці лише окреслені. Низка положень дисертації викликає заперечення. Зокрема, автор стверджує, що «спроба «непу була невдалою [167, с. 4]. На нашу думку, варто го­ворити не про «спробу», а про протиріччя непу, які знижували ефек­тивність дії ринкових відносин у господарстві і призвели, зрештою, до його загибелі. Автор вважав, що фактичний демонтаж непу стався у 1929 р. Гадаємо, що це відбулося раніше, оскільки у 1928 р. було за­про­ваджено планові хлібозаготівлі та карткову систему, що означало відмову від ринку [167, с. 22].

К.В. Лобач розглядала лише один аспект непу: проблему регулю­вання споживчого ринку України. Авторка висвітлила кредитну, по­дат­кову, тарифну політику правлячої партії щодо державної, при­ват­ної та кооперативної торгівлі. Загалом К.В. Лобач досягла поставленої мети, однак матеріал дослідження не дає достатніх підстав для про­позицій щодо сучасного реформування економіки України, зокрема в кооперативному секторі економіки.

Перехід до ринкової економіки в 90-ті рр. ХХ ст. настійно вимагав переосмислення господарської діяльності кооперації в нових умовах. У цей період зростає інтерес до проблеми непу й з боку учених-економістів. З дослідженням історії та соціально-економічної природи кредитної та сільськогосподарської кооперації пов’язані праці В.В. Гон­чаренка [170] та В.В. Зіновчука [171]. На думку В.В. Гонча­ренка, дискредитація кооперативної ідеї за радянських часів в очах широких верств населення призвела до втрати в суспільстві розуміння природи кооперативних організацій як «форми економічного само­за­хисту людей» [170, с. 210].

Л.П. Горкіна у статті «Нова економічна політика та економічна думка в Україні в її альтернативах» [172] розкрила боротьбу двох протилежних напрямків економічної думки 1920-х рр.: ринкового та антиринкового. Дослідниця аналізувала суть і перебіг цього проти­борства. Проте доцільно було б показати, як зіткнення ідей позна­чилося на політичному курсі КП/б/У та стані господарства в цілому.

Особливістю історіографії 1990-х рр. став вихід спільних праць істориків, економістів та практиків кооперації. Деякі питання нової економічної політики, зокрема стан кооперативних організацій Украї­ни, розкриваються у колективній монографії «Історія кооперативного руху» [173]. Особливістю цієї книги є подання історії кооперації України на тлі проблем світового кооперативного руху. Основну увагу автори зосередили на питаннях організаційної розбудови кооперації. На жаль, питання її торговельної діяльності у контексті відновлення ринкових відносин в Україні вчені глибоко не розглядали.

Один із параграфів колективної праці «Історія споживчої ко­опе­рації України», авторами якої були історики, економісти та провідні фахівці Укоопспілки, присвячений діяльності споживчої кооперації у період нової економічної політики [174]. Тут охарактеризовано орга­нізаційну структуру споживчої кооперації, напрямки її господарської діяльності, залежність від політичної кон’юнктури, згубний тиск влади на українську кооперативну інтелігенцію у 1920-х рр., розгля­нуто систему підготовки фахівців для споживчої кооперації, але ці питання розкривалися без зв’язку із загальноекономічними і полі­тич­ними проблемами періоду непу.

У 1996 р. вийшла збірка статей дослідників споживчої кооперації, присвячених історичним та соціально-економічним аспектам спожив­чої кооперації України. Окремі праці висвітлюють організаційно-кад­рову, культурно-освітню та доброчинну діяльність кооперативних ор­ганізацій в роки непу, однак глибокого аналізу досвіду господа­рю­вання в умовах ринку у них не здійснено. [175].

У вказаний період російські вчені активізували дослідження історії місця та ролі кооперації в системі непу. З-поміж них варто назвати знавця кооперативного руху В.П. Дмитренка. В одній зі своїх статей він звертав увагу на те, що ефективність державної і кооперативної торгівлі в роки непу оцінювалася не за повнотою задоволення потреб населення, а за ступенем витискування приватної торгівлі. Зважаючи на це, В.П. Дмитренко підкреслив необхідність нового підступу до історії непу та його результатів [176].

Спробу висвітлення історії споживчої кооперації Росії від початку її зародження до кінця ХХ ст. з нових методологічних підходів зробив відомий дослідник кооперативного руху К.І. Вахітов [177].

Протягом 1990-х рр. окремі питання організації товарообігу у пе­ріод непу отримали оцінки в працях закордонних учених, включаючи представників діаспори. Неп знайшов своє відображення у праці ка­над­ського історика українського походження О. Субтельного «Украї­на: історія» [178], де у стислому вигляді показано причини, сутність та позитивні наслідки непу. Учений не ставив за мету глибоке осмис­лен­ня нової економічної політики, тож інформаційна насиченість цього розділу праці нам здається недостатньою, а висновки – загальними.

Фрагментарно висвітлив питання про роль споживчої кооперації в роки непу канадський дослідник Я. Пришляк [179]. На його думку, численні партійні та державні рішення перших років непу сприяли відродженню кооперативного руху в Україні. Проте, зазначав автор, більшовики прагнули не лише відбудувати національну економіку, але й «використати кооперативні організації для державних органів економіки і торгівлі» [179, с. 26]. Заслуговує на увагу використання Я. При­шляком порівняльного прийому у висвітленні питання підго­товки кадрів-господарників для ринкової економіки: «За допомогою кооперації більшовики намагалися відтворити економічні зв’язки із закордоном та готувати в кооперативних підприємствах свої власні економічні кадри з членів комуністичної партії, щоб у той спосіб встановити політичний контроль над кооперацією. Але українська спільнота та її провідники хотіли використати кооперативні органі­зації для спротиву режимові і в рамках економічної самодіяльності та кооперативної автономії скріпити національну силу і солідарність». На цьому порівнянні базується висновок Я. Пришляка, що відбудова споживчої кооперації в період непу «робилася українськими кадрами і була наповнена національним змістом» [179, с. 26–27]. Однак аналіз архівних матеріалів ряду центральних та регіональних державних архівів сучасної України дає нам підставу для констатації про пере­більшене бачення вченим національного фактора в кооперативному русі УСРР 1920-х рр.

Окремі сторінки наукової розробки «Українська кооперація діа­спори. Історичний огляд 1930–1995» [180], що вийшла в Україні в середині 1990-х рр., присвячені кооперативному руху в період непу. Однак висвітленню досвіду торговельної діяльності споживчої коопе­рації України відведено всього декілька рядків.

На початку 1990-х рр. у Німеччині був опублікований збірник ста­тей з проблем кооперативного руху в країнах Східної Європи [181]. У них акцентовано увагу на особливостях розвитку кооперації в Радян­ській Україні. Наприклад, Р. Петерхоф розглядав діяльність коопе­ративних товариств в умовах непу як альтернативну форму дер­жавному сектору економіки. Проте висвітлення досвіду завоювання споживчою кооперацією провідних позицій на ринку в роки непу у книзі відсутнє.

Таким чином, аналіз наукових праць з історії непу, що вийшли протягом останнього десятиріччя ХХ ст., засвідчує тенденцію до від­мови від основних принципів марксистсько-ленінської ідеології істо­ричних досліджень, відбиває пошук нових підходів у дослідженні непу. Спільними зусиллями українських, російських та вчених дале­кого зарубіжжя встановлено реальну роль В.І. Леніна у запровадженні непу, визнано значення ринкових відносин у період непу, розпочато дослідження основних складових непу та інфраструктури ринку. Ра­зом з тим, протягом 1990-х рр. науковцями не було всебічно дослід­жено досвід торговельної діяльності споживчої кооперації України в конкурентній боротьбі за ринок в умовах непу та її роль у вирішенні продовольчих проблем, зокрема у забезпеченні населення товарами першої необхідності.

Праці з історії кооперативного руху, що вийшли протягом 90-х рр. ХХ ст., вирізняються широкою джерельною базою, наявністю проти­лежних точок зору, неупередженим ставленням авторів до тих чи інших подій та явищ вітчизняної історії періоду непу. Монографії, які висвітлюють Україну в період непу та досвід господарювання коопе­рації в ті роки, позначені глибиною аналізу та спробою дати прогнози на майбутнє.

Серед праць першого десятиріччя ХХІ ст., присвячених дослід­женню проблем непу в Україні, варто назвати розробки О.А. Пиріг [182–183]. У ґрунтовній монографії «НЕП: більшовицька політика імпровізації», що вийшла в 2001 р., авторка на багатому фактичному матеріалі показала, що неп був вимушеним тимчасовим відступом державної партії від комуністичної доктрини, більшовицькою полі­тикою імпровізації. Дослідниця наголошувала на тому, що ринкові відносини запроваджувалися в господарство УСРР під жорстким конт­ролем держави, мали обмежений характер і використовувалися більшовиками задля зміцнення політичної влади [182, с. 2]. У кон­тексті розглянутої нами проблеми містить наукову цінність особливо розділ вказаної монографії, який має назву «Торгівля в умовах непу», де критично висвітлюється політика більшовиків у галузі внут­ріш­нього і зовнішнього товарообороту України.

Безперечною заслугою О.А. Пиріг є спроба висвітлення досить складних проблем непу, які до цього часу не мають комплексного ана­лізу, зокрема, існування радянської концепції непу, роль держави у відтворенні та функціонуванні ринку, співвідношення державної по­літики і стихійних процесів у ході відновлення ринкових відносин, особливості їх відродження в Україні тощо. Разом з тим, вважаємо, що в монографії немає чіткого визначення понять «кооперативна тор­гівля» і «торговельна діяльність споживчої кооперації». Висновок ав­торки про пріоритетну роль кооперативної торгівлі серед інших видів торгівлі у роки непу цілком справедливий. Проте у випадку, коли йдеться про організацію забезпечення потреб населення продуктами та товарами першої необхідності, правильніше було б говорити не про кооперативну торгівлю взагалі, а про торговельну діяльність спо­жив­чої кооперації [182, с. 207].

О.А. Пиріг також зробила помітний внесок у дослідження місця грошової реформи 1922–1924 рр. у контексті здійснення нової еконо­мічної політики [184]. Однак вплив цієї реформи на стабілізацію господарської діяльності кооперативних організацій згадується лише фрагментарно.

Висвітленню організаційно-теоретичних проблем українського ко­оперативного руху другої половини ХІХ-першої половини ХХ ст. присвячена одна із статей В.І. Марочка [185]. Автор з позиції сучасної історичної методології досліджував суть понять «кооператив», «ко­опе­рація», «кооперативний рух», «кооперативна система», наголо­шу­вав на тих положеннях відомих теоретиків і практиків кооперативного руху, які зберігають донині свою значимість. І хоча вчений до­слід­жував передусім сільськогосподарську кооперацію, його висновки щодо одержавлення цілком можна віднести до організацій інших видів кооперації: «Втручання держави в кооперативні справи було без­межним, власне, саме кооперація була невід’ємною частиною економіки країни» [185, с. 96]. Для обгрунтування цього висновку до­слідник на підставі аналізу значного архівного матеріалу наголошував на тому, що держава в особі Головного кооперативного комітету при РНК УСРР видавала постанови, декрети, інструкції, реєструвала статути і визначала соціально-економічний статус кооперації, її права та обов’язки.

Активно досліджує кооперативний рух України від середини ХІХ ст. до 1920-х рр. І.А. Фареній [186]. Цілком погоджуємося з ви­снов­ком автора статті про те, що визнаючи бурхливий розвиток кооперації в умовах непу, не варто замовчувати плідну господарську діяльність споживчої кооперації в донепівський період [186, с. 104]. На нашу думку, для сучасного аналізу ролі та місця кооперативних організацій у структурі вітчизняної економіки України слушним є висновок І.А. Фаренія щодо соціально-економічної бази кооперації в товарно-грошовому середовищі початку ХХ ст. Зокрема, він під­крес­лював: «…кооперація виступала у ролі локомотиву ринкових пере­творень і, водночас, протидією та альтернативою паразитуючим фор­мам капіталізму: спекуляції, лихварству, іншим видам приватно­економічної діяльності, породжених стремлінням до надприбутків» [186, с. 124].

Вивченню історії кооперативного руху Лівобережної України в період непу присвячена монографія В.В. Гольця [187]. Наукова но­визна розвідки полягає в тому, що в ній уперше в українській істо­ріографії поставлена і комплексно розглянута важлива проблема, яка до цього часу не була об’єктом спеціального дослідження. Ідеться про регіональні особливості різних видів кооперації Лівобережжя. Один із параграфів монографії висвітлює розвиток споживчої кооперації в 1920-ті рр. Наукову цінність має аналіз як господарської, так і куль­турно-освітньої діяльності кооперативних товариств у роки непу. Ав­торові вдалося виокремити і певним чином вивчити основні напрями господарювання споживчої кооперації в 1920-ті рр., включаючи тор­гівлю, заготівлі, промисловість, що без сумніву, є внеском у наукову скарбницю непу. Однак В.В. Голець не розкрив досвід торговельної діяльності споживчої кооперації щодо стабілізації ринку в період фінансово-економічної кризи 1923 р. та під час запровадження карт­кової системи у 1928 р. На нашу думку, нинішня соціально-еконо­мічна ситуація в Україні потребує вивчення такого досвіду.

Відтворенням регіональних особливостей розвитку споживчої ко­операції також є праця В.П. Пака та Ф.І. Ленченка «Нариси історії споживчої кооперації Київщини» [188], у якій зроблена спроба уза­гальнення історичного досвіду діяльності кооперативних організацій даного регіону.

О.П. Бакуменко характеризував діяльність організацій споживчої кооперації як головного посередника між крупною державною про­мис­ловістю і дрібним селянським господарством у період здійснення непу [189]. На нашу думку, заявлена в статті проблема потребує глибшого аналізу. З викладу матеріалу не зрозуміло, чи можна вважа­ти генеральні договори споживчої кооперації з державною промис­ловістю кроком до децентралізації торговельної діяльності, про яку згадує автор [189, c. 21].

Міжнародним зв’язкам української кооперації в роки непу при­святив свої статті М.А. Журба [190–191]. Проте передусім ідеться про зовнішньоекономічні операції сільськогосподарської кооперації. Пи­тан­ня залучення споживчої кооперації до експортно-іспортних опе­ра­цій УСРР в 1920-ті рр. висвітлено фрагментарно.

Протягом останнього десятиліття проблеми кооперативного руху в роки непу досліджувала Г.Г. Коцур [192]. Внесок Г.Г. Коцур в історіо­графію непу полягає в тому, що вона зуміла на широкому історіо­графічному матеріалі з’ясувати провідні тенденції в нагромадженні знань про 1920-ті рр., переглянути усталену в радянських працях і обґрунтувати нову періодизацію основних етапів вивчення нової еко­номічної політики в Україні. Запропонована дослідницею періо­ди­зація історіографії непу не викликає заперечення. Проте вважаємо, що слід було б більше зосередитися на аналізі робіт відомого економіста та теоретика кооперації О.В. Чаянова, ідеї якого (у тому числі щодо налагодження безперебійного процесу виробництва та переробки сіль­госппродукції шляхом створення агрофірм та агрокомбінатів) збері­гають донині свою актуальність у контексті вирішення проблеми вітчизняного якісного харчування. Ряд цікавих, на нашу думку, праць з історії кооперативного руху та споживчої кооперації України, що з’явилися протягом 90-х рр., залишились, на жаль, автором не по­міченими.

Заслуговує на увагу колективний науковий доробок істориків, економістів та провідних фахівців Укоопспілки й обласних спілок споживчих товариств, пов’язаний з історією кооперації. Особливістю останнього десятиліття було те, що таких праць вийшло декілька. Вважаємо, що спільні зусилля вчених-істориків та практиків спо­жив­чої кооперації лише сприяють глибшому дослідженню досвіду госпо­дарської діяльності кооперативних організацій з метою вироблення необхідних пропозицій щодо їх перспективи.

У праці С.Г. Бабенка та С.Д. Гелея «Українська кооперативна ідея в загальноєвропейському контексті» [193] розкрито ґенезу української кооперативної ідеї на різних етапах історичного розвитку. Уперше в українській кооперативній думці цю проблему розглянуто в контексті загальноєвропейського кооперативного руху. Привертає увагу розділ книги «Кооперативна ідея в умовах радянської влади», в якому автори наголошують на тому, що відновлення ринку не входило в плани більшовиків, тож вони вкотре вирішили використати споживчу коопе­рацію в господарській політиці радянської держави. В.І. Ленін убачав у кооперації найбільш раціональну систему організації товарообігу, яка згуртує населення і втягне його в соціалістичну будівництво [193, с. 83].

Частково про досвід господарювання споживчої кооперації в умо­вах непу та підготовку кадрів для її торговельної галузі йдеться в ряді праць, підготовлених економістами та практичними праців­ни­ками споживчої кооперації [194–197]. У розділі монографії А.О. Пан­телей­моненка «Аграрна кооперація в Україні: теорія і практика» схаракте­ризовано кооперативну практику в період формування радянсько-ко­муністичної адміністративної системи. Заслуга автора полягає в тому, що він відтворив схему постачання товарів через мережу споживчої кооперації України в період непу [197, с. 222–223].

Вагомим внеском для поглибленого відтворення кооперативної практики стала поява ґрунтовного видання, присвяченого пам’яті все­світньовідомого ученого-економіста, теоретика кооперації М.І. Ту­га­на-Барановського [198].

Багатотомне видання «Українські кооператори. Історичні нариси» [199–201] дозволяє відтворити життєвий шлях та участь у коопе­ра­тивному русі десятків відомих, менш відомих і практично не відомих широкому загалу громадських діячів. Однак вважаємо, що з метою об’єктивного осмислення історичних реалій на сторінках такого ви­дан­ня мають бути нариси не лише про теоретиків та практиків ко­оперативного руху, які вбачали в кооперації можливість реалізації національно-визвольної ідеї України, але й про тих, хто згідно з ди­рективами більшовицької партії працював у ній, очолював правління Вукопспілки чи обіймав інші керівні посади у споживчій кооперації
в роки непу. Ідеться про непересічні постаті – В.П. Затонського та О.Г. Шліхтера, які керували системою споживчої кооперації у 1920-ті рр. Переконані, що об’єктивний аналіз керівної діяльності ленінських посланців на посаді голів правління Вукопспілки в умовах нової еко­номічної політики сприяв би точнішому відтворенню ситуації все­ре­дині системи споживчої кооперації та ступеню її більшовизації.

В останнє десятиліття студіювання досвіду господарювання коопе­ративних організацій в роки непу продовжене в розробках російських учених. Один із відомих дослідників кооперативного руху Л.Е. Файн зробив спробу критично проаналізувати досягнення кооперації в системі непу і відповісти на питання щодо доцільності зруйнування її основних форм у кінці 1920-х років, а також виявити альтернативи, які здатні були б цьому запобігти [202]. Хоча автор розглядає специфіку процесів у радянській Росії, вважаємо, що його висновок про не­півський «експеримент» більшовиків над російською кооперацією ціл­ком стосується і споживчої кооперації УСРР.

У 2001 р. до 175-річчя споживчої кооперації Росії було видано кіль­ка праць, які стосувалися її історії. Виокремимо колективну моно­гра­фію провідних працівників Центроспілки, присвячену узагальненню історичних надбань господарювання споживчої кооперації [203]. Ок­ре­мий розділ стосується досвіду господарської діяльності споживчої кооперації в роки непу. Поділяємо думку авторів, що запровадження продуктообміну в 1921 р. було не просто утопією лідера більшовиків та його оточення, а черговою авантюрою, до якої намагались всіляко залучати споживчу кооперацію [203, с. 90].

Узагальнення досвіду діяльності споживчої кооперації різних країн світу, СРСР та Російської Федерації запропоноване у фундамен­таль­ному дослідженні К.І. Вахітова [204].

У праці Л.Е. Теплової [205] показано споживчу кооперацію як перевірену часом соціально орієнтовану систему. Погоджуємося з дум­кою авторки, що споживча кооперація була залучена радянською державою для перетворення приватної торгівлі на колективну соціа­лістичну торгівлю. Однак висновок дослідниці про суттєві переваги і пільги при оподаткуванні і перевезенні вантажів, які отримала спо­жив­ча кооперація від влади в роки непу, дещо необ’єктивний. Не можемо цілком погодитися і з тим, що значною мірою державна пітримка допомогла споживчій кооперації збільшити свою частку в обсязі роздрібного товарообороту країни: з 10,3 % у 1923 р. до 72,1 % у 1929 р.[205, с. 47]. Так, споживчій кооперації надавалася суттєва фінансова та кредитна допомога, але не варто відкидати того факту, що вже на середину 1920-х рр. кооперативні організації фінансово змі­ц­ніли. Це пояснюється не лише матеріальною підтримкою держави, але й власною господарською ініціативою споживчих товариств та їх спілок.

Спробу узагальнення історичного досвіду розвитку кооперації СРСР у 20–40-ті рр. ХХ ст. зробила З.Р. Кочкарова [206]. Прикметно, що авторка намагалася комплексно розглянути протиріччя державної політики щодо кооперації. Не викликає заперечення таке положення: «Зі встановленням в країні влади більшовиків добре налагоджена ко­оперативна система зустріла суперечливе ставлення до неї з боку ра­дян­ської влади» [206, с. 12]. Важливо, що З.Р. Кочкарова не обходила питання порушення владою принципу матеріальної зацікавленості чле­нів кооперації. Більшовики, ігноруючи основні принципи спожив­чої кооперації, як-то сплату пайових внесків і розподіл прибутку, тим самим незаконно втручались і обмежували її господарську діяльність [206, с. 12]. Цікавим для сучасних дослідників кооперації є наведені у статті факти про створення організаціями споживчої кооперації влас­ного банку, що допомогло певною мірою позбутися фінансової залеж­ності держави [206, с. 15]. Разом з тим, зробивши висновок про те, що згортання господарської діяльності споживчої кооперації розпочалось уже в кінці 1927 р., авторка не змогла аргументовано це довести [206, с. 15].

Серед наукових праць іноземних авторів, що з’явилися в останнє десятиріччя і певною мірою висвітлювали розвиток кооперативного руху на Україні в роки непу, привертає увагу ґрунтовна монографія англійського історика Р. Сервіса, присвячена характеристиці постаті В.І. Леніна в контексті політичної боротьби за владу у 1920-ті рр. [207]. Окремі розділи дослідження присвячено аналізу нової еконо­міч­ної політики. На думку вченого, розробка і впровадження непу про­ходила певні етапи, серед яких він виділяє період від січня до червня 1921 р., коли ставка робилася на продуктообмін, і наступний – від липня 1921 до липня 1922 р., коли від товарообміну знову повернули­ся до торгівлі. Неп, вважав Р. Сервіс, був запорукою кінця голоду, хвороб та господарської руїни [207, с. 421].

Учений переконував, що усі біографи В.І. Леніна применшували його внесок у розробку і запровадження нової економічної політики. Він зазначав: «Без Леніна не було б непу. Без непу радянську державу захлиснули б народні повстання». Звідси і висновок: «Повстання були найбільш сильним аргументом для реформи» [207, с. 425]. Разом з тим, зауважував учений, нова економічна політика була «виключно дра­тівливою для партії», яка вважала державну економічну моно­по­лію чудовим досягненням [207, с. 422]. Цілком справедливо підкрес­лю­ється, що неп надав широкі права кооперації. Проте учений наго­лошував, що В.І. Ленін, допускаючи свободу торгівлі, у тому числі споживчої кооперації, від самого початку закликав до її контролю з боку радянської держави [207, с. 431]. Зазначимо, що і це положення Р. Сервіса не викликає заперечення.

Отже, на підставі проведеного автором історіографічного аналізу наявної літератури щодо ролі та місця торговельної галузі споживчої кооперації в період непу можна констатувати, що від 1920-х рр. дони­ні це питання більшою чи меншою мірою аналізувалося дослідниками кооперативного руху. Результати досліджень були враховані при роз­робці та прийнятті Закону України «Про кооперацію» [208, с. 20–21]. Проте всебічного, синтезованого вивчення, яке б дозволило скласти повне уявлення про досвід господарювання споживчої кооперації в умовах ринкових законів та товарно-грошових відносин непу, не відбулося.

Аналіз розглянутої історичної та історико-економічної літератури свідчить, що при висвітленні процесів, які відбулися в українській кооперації у період непу, не достатньо осмислені форми і методи гос­подарської діяльності кооперативних організацій, не розкриті пере­ва­ги споживчої кооперації перед іншими формами торгівлі у забезпе­ченні населення необхідними товарами.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23

Схожі:

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconРекламна діяльність рівненської державної обласної бібліотеки: історичний аспект
У статті вперше досліджено рекламну діяльність Рівненської державної обласної бібліотеки за період з 1940–2010 рр. Здійснено аналіз...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТеоретичні обгрунтування етапів трансформації споживчої кооперації в економіку ринкового типу теоретические обоснования этапов трансформации потребительской
Теоретические обоснования этапов трансформации потребительской кооперации в экономику рыночного типа
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconА. О. Ткаченко, І. В. Ткаченко створення І діяльність банківських установ на території україни: економіко–правовий аспект

Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconОсвіта. Виховання. Навчання авраменко, Олег Борисович
Система "Техносвіт технологічна освіта": науково-методичний аспект : монографія / О. Б. Авраменко; Уман держ пед ун-т ім. Павла Тичини....
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЦентр пам’яткознавства
Розвиток І діяльність історико-культурних заповідників середньої наддніпрянщини
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску icon1. Діагностичний супровід професійної діяльності вчителя початкової школи
Діагностична діяльність майбутнього вчителя початкових класів: теорія І практика: монографія / С. М. Мартиненко
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconКультура України ХХ ст. Суспільно-політичні умови розвитку української культури
Непу, українізації аж до так званого "розстріляного відродження"
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconТ. В. Кушнірова // Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені І. Огієнка: Філологічні науки. Кам’янець-Подільський : Аксіома, 2009. Вип. 20. С. 330-335
Кушнірова Т. В. Романні обрії російської літератури першої третини ХХ століття: [монографія] / Т. В. Кушнірова. – Полтава : Видавець...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЛівобережної україни
Особлива увага звертається на стан наукової розробки проблеми та її джерельну базу, тенденції в розвитку теорії І практики української...
Т. В. Оніпко торговельна діяльність споживчої кооперації україни в період непу ( історико-економічний аспект) монографія полтава рвв пуску iconЗвіт ректора Пилатюка І. М. за період з червня 2015 року по червень 2016 року
За звітний період з червня 2015 року по червень 2016 року в Академії проводилась така діяльність


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка