Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря


Тема. Презентація творчості М. Вінграновського. «Поет. Режисер. Патріот»



Сторінка9/12
Дата конвертації07.09.2017
Розмір2,52 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема. Презентація творчості М. Вінграновського. «Поет. Режисер. Патріот».
Мета: ознайомити учнів із творчістю поета-земляка М.С. Вінграновського, розкрити його акторський та режисерський талант, поглибити знання школярів про Вінграновського - прозаїка; виховувати почуття національної гордості, почуття прекрасного, любов до поезії.

Обладнання: виставка-портрет «Поет – це слово, це його життя…», відеоматеріали.

Відео «Може бути, що мене не буде»

Бібліотекар: 7 листопада 2016 року уся світова та українська громадськість відзначала славний

ювілей (80-річчя від дня народження) нашого видатного земляка – Миколи Степановича

Вінграновського. Наша шкільна бібліотека теж не залишилась осторонь цієї визначної події. Тож,

представляємо сьогодні вашій увазі літературний портрет «Поет, режисер, патріот». Хочеться

вірити, що неординарна особистість Миколи Степановича та його творчість залишать у вашій душі

глибокий слід.



Ведуча 1. Не обласканий владою і почестями, Микола Вінграновський — поет, прозаїк, режисер, актор, сценарист, наш славетний земляк, явив собою божий дар для української культури. У невідому досі художню сполуку поєдналися в його творчості героїка рідного народу і рідкісне відчуття прекрасного.

Відео «Гай, гай моя фантазія печальна»

Ведуча 2. Народився Микола Степанович Вінграновський 7 листопада 1936 року в нашому місті в селянській сім'ї. Тоді, як згадував пізніше, він ще не знав, крім степу, нічого — ні Дніпра, ні лісів, ні Десни, ні Довженка. Тільки куди гляне — степ, і степ, і степ. Далі — була війна, тяжкі повоєнні роки. Школу закінчив уже вісімнадцятилітнім хлопцем.

Ведуча 1. У середині 1950-х років, закінчивши навчання у школі, Микола Вінграновський вступає до Київського театрального інституту, де знайомиться з Олександром Довженко.

Уривок з фільму (Вінграновський розповідає про зустріч з Довженком)

Ведуча 2. Після цього Микола вступає до Інституту кінематографії в Москві, де продовжує навчання у майстерні автора «Землі» та «Арсеналу» - Олександра Довженка.

Ведуча 1. З-поміж своїх однокурсників студент Микола Вінграновський, здавалось, нічим особливим не вирізнявся. Хіба що в погляді строгих очей світилась невловима лагідна задума та в ставній постаті відчувалася рішуча рвійність. Всім серцем тягнувся він до романтичної піднесеності й заземленої, суворої правди життя в кіно, на що не міг не звернути увагу його великий вчитель, славетний Довженко.

У 1960 році закінчує цей найпрестижніший у СРСР кінематографічний виш, а вже наступного року дебютує у повнометражному кінематографі як актор.



Ведуча 2. У фільмах Вінграновський — один з найулюбленіших учнів Олександра Довженка — виявив себе талановитим режисером і актором. Так, головна роль Івана Орлюка, яку Микола Вінграновський зіграв у першому радянському широкоформатному фільмі «Повість полум’яних літ», відразу зробила зробила молодого актора популярним і знаним у світі актором. Фільм, знятий за сценарієм Олександра Довженка його дружиною Юлією Солнцевою, відзначено преміями міжнародних кінофестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелесі.

Уривок з фільму «Повість полум’яних літ»

Ведуча 1. У поезію Микола Вінграновський прийшов так, як приходять великі майстри. Перші публікації Вінграновського (як поет він дебютував у 1957 р.) стали фактом народження поета, без досягнень творчості якого український літературний процес нагадував би книгу з вирваними з неї сторінками, де зав'язуються важливі лінії сюжету.

Ведуча 2. Говорячи про вірші М.Вінграновського треба сказати, що це поезія серця і водночас поезія думки. В ній домінують почуття та настрої душі. М.Вінграновський творить свій особливий колорит, у якому багатство проявів життя, багатобарвність і багатозвучність світу.

Вірш «Вінок на березі вічності»

Ведуча 1. В українській поезії радянського часу було небагато перших поетичних збірок, які б знаменували собою появу яскравих індивідуальностей. Серед них збірка М.Вінграновського "Атомні прелюди" - книга, з якою пов'язується не тільки поява нового імені, але й цілого напрямку в розвитку поезії.

Ведуча 2. Часові інтервали між збірками М.Вінграновського значно більші, ніж у інших поетів. Друга збірка поета "Сто поезій" з'явилася у світ тільки через п'ять років після "Атомних прелюдів" в 1967 році.

Усе, чого торкається пензель художника, набуває дивної привабливості, ніби розчакловується і являє приховану досі красу:

Ходімте в сад. Я покажу вам сад,

Де на колінах яблуні спить вітер.

А згорблений чумацький небо спад

Освітлює пахучі очі квітів.

Я покажу вам сливи на сучках,

Що настромились, падаючи мовчки.

Затисла груша в жовтих кулачках

Смачного сонця лагідні жовточки.



Ведуча 1. Третя збірка -"Поезії" (вибране з двох попередніх і нові вірші) - вийшла з інтервалом в чотири роки (1971). Після неї через сім років вийшла книжка "На срібнім березі" (1977), ще через чотири роки - "Київ" (1982). Найкоротшою буде відстань - два роки - до прекрасної, хоч і мініатюрної за обсягом книжечки "Губами теплими і оком золотим" (1984).

Поезія «День Перемоги»

Ведуча 2. Як кінорежисер Вінграновський дебютував із документальною стрічкою «Блакитні сестри людей» (1966). До цього були дві ігрові повнометражні стрічки, у яких він значився сорежисером: «Дочка Стратіона» (1964) та «Ескадра повертає на захід» (1966).

Ведуча 1. У 1967 році Вінграновський вперше самостійно зрежисерував повнометражну картину, яка називалася «Берег надії». У цьому фільмі він також зіграв одну з ролей. Так само режисером і виконавцем однієї з ролей письменник виступив у наступній своїй ігровій повнометражці «Дума про Британку» (1970). На цьому його акторська кар’єра закінчилася.

Ведуча 2. На той час літературний доробок Вінграновського вміщав вже дві поетичні збірки, а також кілька оповідань. Однак можливість зняти фільм за власним сценарієм з’явиться у нього ще нескоро.

Ведуча 1. У 1973 році він у якості режисера знімає детективну стрічку «Тихі береги». Це був єдиний фільм, знятий ним у 70-ті. Протягом цього десятиліття він активно писав, а також випустив цілу низку оповідань і поезій.

Ведуча 2. І лише у 1984 році виходить його наступна і, на жаль, остання ігрова повнометражна режисерська робота – «Климко». Сценарій до неї Вінграновський написав за мотивами твору Григора Тютюнника.

Уривок з фільму «Климко»

Ведуча 1. Із 80-х років письменник-режисер переорієнтовується на документальне кіно. Так, у 1983 році він знімає стрічку «Слово про Андрія Малишка». У 1989 році віддає данину поваги своєму вчителеві, знявши документалку «Щоденник О. П. Довженка» (1989, у співавторстві з Л. Осикою), а в 1993 році випускає ще одну стрічку на цю ж тему – «Довженко. Щоденник 1941 – 1945».

Ведуча 2. У 1989 році вийшов фільм Петра Марусика «Сіроманець». Сценарій до нього Микола Вінграновський написав за мотивами власного однойменного оповідання, опублікованого у 1977 році.

Буктрейлер до книги «Сіроманець»

Ведуча 1. Микола Степанович активно працював і у прозі. "У глибині дощів" (1979), "Літо на Десні" (1983), оповідання "Гусенятко"(1978), "Низенько пов'язана" (1985) та інші позначені тими ж рисами, що й поезія : високою духовністю та широким спектром емоцій.

Ведуча 2. Книги М. Вінграновського для дітей - це чарівний світ, де легко і просто народжується казка. Вони, як величне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається навколишнє життя. Легко, невимушено веде письменник розмову з дітьми в поетичних збірках "Літній ранок", "Ластівка біля вікна". Серйозні теми піднімають повісті й оповідання книжок "Літній вечір", "На добраніч". Саме за ці книжки М.Вінграновському присуджено Державну премію ім. Т.Г. Шевченка 1984 року.

Ведуча 1. Поезія Вінграновського надихала свого часу композиторів різних поколінь на створення пісень. Близько 20 віршів поета стали прекрасними піснями. Послухайте одну з них – «Заспіваю твоє ім’я».

Відео пісня «Заспіваю твоє ім’я»

Ведуча 1. Останній період творчості письменника-кінематографіста був присвячений історії України. У 1990 році публікується його роман «Северин Наливайко», а в 1997 – історичний нарис «Чотирнадцять столиць України».

Ведуча 2. Свого роду ілюстрацією до останніх стали три документальні телефільми, присвячені козацьким столицям, що були зняті у 1993 році: «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи» та «Галич — столиця князя Данила Галицького». В усіх цих стрічках Вінграновський виступив автором сценарію та режисером.

Уривок з фільму

«Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького»

Ведуча 1. За словами сучасників, Вінграновський не хотів обмежуватися лише цими трьома фільмами, а зняти цілий цикл історичних документалок. Однак, не склалося… Останньою режисерською роботою письменника стала документальна картина «Гетьман Сагайдачний» (1999).

Ведуча 2. Одна з визначальних рис Вінграновського-митця - відчуття рідного кореня, патріотизм в найглибшому розумінні цього слова. В одному з інтерв'ю поет висловився так: "Батьківщина і народ — це життя поета, його кров, його нерви, його любов, його надія... Батьківщина, земля, любов, люди — без цього поет не поет..." Як бачимо, своє завдання поет вбачав у тому, щоб оспівувати і возвеличувати близькі, добре знайомі, а від того по-справжньому важливі для кожного українця цінності.

Ведуча 1. Твори Вінграновського, його вчинки, його слова завжди були просякнуті любов’ю до рідної землі, до рідної мови, цілеспрямовано, змістовно виховували відданість українській нації, вселяли і дотепер вселяють віру в кращу долю нашого народу.

Відео випадок з Огієнко

Ведуча 2. Як справжнього патріота України Вінграновського вабили сильні особистості з минулого, як, наприклад, Северин Наливайко, які в повній безнадії починали «битву за Україну». Ще в 60-х роках він написав коротку поему (яка не була надрукована) і сценарій, якому не дали ходу. І те, з яким трепетом він говорив про цей твір і про самого Наливайка, підтверджує результат його творчості – сам роман.

Відео Вінграновський про Наливайка

Ведуча 1. Над романом „Северин Наливайко” М. Вінграновський працював тривалий час – з 1986 по 1992 рік. Про здійснення творчого задуму автор сказав в одному інтерв’ю: „Працюю над історичною повістю про Наливайка – мого улюбленого героя української історії. Відчуваю себе в боргу і перед історією, і перед сучасністю свого народу. Ту „вину” нашої літератури перед своїм народом гостро відчуваю і як свою особисту вину. Мушу її спокутувати – разом з іншими”. Але чи не найвиразнішою є розповідь Вінграновського у стінах своєї рідної первомайської школи №17 про те, як саме він писав роман «Северин Наливайко».

Відео Вінграновський про створення роману

Ведуча 2. Хто читав роман про Наливайка, той не міг не захоплюватись ароматом української мови, образом головного героя, середовищем і якимось дивовижно-натхненним зображенням життя природи. Читаючи роман „Северин Наливайко” в свідомості мимоволі зринають картини не козацького минулого, а нашого сьогодення. Зрозуміло, що історія повторюється, але щоб аж настільки... Майбутнє починається в минулому, щоб, пройшовши етап сучасного, стати сторінкою історії.

Ведуча 1. На межі тисячоліть Микола Вінграновський подумки пройшов багатостраждальний шлях нашої держави, по-справжньому переосмислив її історичний досвід, усвідомив причини перемог і поразок, втрат і досягнень, спробував знайти відповіді на одвічні запитання: хто ми? звідки наше коріння? куди і яким шляхом йдемо? І ніби провидець зазирнув у день сьогоднішній і побачив відродження національної гордості українців, української ідентичності та небачений до цього підйом нашої національної свідомості.

Відео вірш Вінграновський про Україну

Ведуча 2. Незважаючи на широке визнання та славу, Микола Степанович завжди залишався людиною сердечною та щирою, і куди б не заводили його життєві дороги, ніколи не забував свого коріння - рідного Первомайська. Мала батьківщина, у свою чергу, віддавала належне майстрові слова, щирому патріотові України. І сьогодні жителі його рідного міста пам'ятають і свято шанують творчі надбання свого земляка – Миколи Степановича Вінграновського.
10 клас

Тема: Літературно-музична вітальня "Пам'ятайте козацьку славу"

Мета: розширення знань учнів з історії запорозького козацтва; виховання поваги до героїки наших пращурів, любові до рідного краю, народних традицій, моральних цінностей.

Бібліотекар:

За Дніпровими порогами,

За південними дорогами,

За степами, за широкими,

Наші прадіди жили.

Мали січ козацьку сильную,

Цінували волю вільную.

Україну свою рідну,

Як зіницю берегли



.

Вітаю вас, шановні десятикласники, в нашій літературно-музичній вітальні «Пам’ятай козацьку славу!». Сьогодні на вас чекає захоплива мандрівка в історію українського козацтва, конкурсна музично-розважальна програма та сюрпризи для найактивніших учасників змагань. Отже, починаємо…



Учениця: (історична довідка) Тих українських людей, що лишились безпритульними після татарської руїни і, які, взявши зброю до рук, почали виходити в степ і давати одкоша татарам, прозвали козаками, що мовою східних народів означало «вільна, рухлива людина». У перші десятки літ свого існування козаки гуртувалися здебільшого біля замків князів Острозького, Вишневецького і з ними виходили битися проти ворогів. Людей, що йшли в козаки, дедалі більшало. Одна з певних історичних дат – 1550 рік, коли козаки осіли першим кошем на Дніпрі і обрали єдиного кошового. Так виникла Січ – козацька республіка, яка була невгасною надією всього українського народу, вогнищем, де гартувався дух і воля українців.

Бібліотекар: Хто ж вважається засновником Січі Запорізької, про кого народ складав думи та легенди?

Учень: Дмитро Вишневецький увійшов в народні думи під іменем Байди – безтурботним гультіпакою, що тільки й знає пити мед-горілку і, здається, зовсім не має ніякого іншого клопоту… Вишневецький був першим, хто вирішив покласти край турецькому й татарському пануванню в південних степах України. Зібравши під своєю орудою чимале військо, він організував сміливі походи в Крим, громив турецькі фортеці на Чорному морі. Але гетьмана зрадили й відправили до турецького султана. За народними переказами, султан вигадав для гетьмана мученицьку смерть: його зачепили гаком за ребро і чекали, що він благатиме, аби його зняли. Та ні благання, ні стогін не злетіли з його вуст.

Смерть Дмитра Вишневецького була великою втратою для козацтва. І невипадково історики називають його духовним батьком Січі.



Бібліотекар: Незвичайним і різнорідним був козацький побут. Існують різні оповідання, перекази, анекдоти про запорозьку старовину. «Обичаї запорозькі чудні, поступки хитрі і більшою мірою на насмішку похожі», - оповідав колись столітній запорожець Микола Корж.

Учениця: Запорожці брили голову, залишаючи чуприну над лобом, - оселедець. Коли ця чуприна виростала довгою, то козак закладав її за вухо. Вусів не підстригали, а намазували чим-небудь і закручували вгору. Це ставили собі козаки за особливу козацьку славу і честь.

Віталися козаки також на свій спосіб. Коли вибиралися в гості до чийогось куреня, то, ще сидячи на конях, гукали «Пугу! Пугу! Пугу!». Господар вигляне у віконце і відповість «Пугу! Пугу!». Тоді гість відзивається: «Козак з лугу!», а господар: «Повішайте там, де й наші коні», - тобто прив’яжіть коней до ясел і просимо до хати.



Бібліотекар: Є думка, що у запорозькі козаки приймали всіх, хто приходив на Січ і вмів перехреститися. Проте це не так.

Учениця: Щоб стати справжнім козаком, потрібно було пройти нелегку школу навчання і суворі іспити, які витримували не всі. Тому новачок, незалежно від віку, приймався спочатку у «молодики». «Молодик» сім років учився фехтувати, влучно стріляти, «реп’яхом» сидіти на коні, розвивав силу і спритність. Керували навчанням досвічені воїни і полководці. Наприкінці кожен повинен взяти участьу морському поході на Туреччину, виконуючи обов’язки зброєносця. Після цього кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця. Спочатку мав з’їсти миску сильно наперченого борщу. Опісля пройти по колоді, перекинутій поміж скелями на березі Дніпра, й не впасти у воду. Учениця: Наступне випробування – подолати всі пороги, пливучи човном знизу вгору по Дніпру. На завершення «молодик», осідлавши необ’їждженого коня задом наперед без сідла і вуздечки, мав проскакати степом й благополучно повернутися. Перевіряли новачка і на такі якості, як кмітливість, товариськість, уміння не розгубитися у складних ситуаціях.

Учень: Запорожці славилися веселістю й охотою до жартів. Особливо любили вони вигадувати прізвища товаришам. Того, що спалив з необережності курінь, звали Палієм; того, що розкладав вогонь над водою, називали Паливодою; такому, що варив кашу, давали ім’я Кашки або Кашовара. Так само пішли прізвища Горбач, Малюта, Черепаха, Гнида, Качало, Корж…

Бібліотекар: У ті часи в середовищі козаків досить рідко виникала проблема «батьки-діти», яка в наш час набула актуального значення. По-перше, у ті часи сім’ї були більш згуртовані працею, а по-друге, обов’язковим елементом виховання у козацькій родині була - повага до батьків, до старших. Яскравим прикладом того, як козаки виховували в підлітків повагу до старших є епізод із роману Андрія Чайковського «Сагайдачний».

(Учениця читає уривок з роману)

Бібліотекар: Одним із важливих елементів виховання козака було його ставлення до жінки.

Учень: Те, що на Січі ні разу не було жодної жінки, навіть цариці-імператриці – історичний факт. Жоден козак не міг завести на Січ жінку, навіть, матір чи рідну сестру. Та це не означало, що козаки були жінконенависниками. Навпаки, до жінки козаки ставилися неначе до богині. Недарма їхньою покровителькою була Матір Божа. Січ січчю, а козацькі весілля все ж наставали. Скільки пісень склали козаки, скільки годин вони вистояли, висвистуючи, мов соловейко, під вікнами у своїх коханих, скільки гарбузів вони отримали!!! І все це заради жінок! Не кажемо вже про неймовірні подвиги, про які розповідали козаки, бажаючи заслужити палкий поцілунок коханої!

Бібліотекар: В народі кажуть, що шабля – то хрест козака, перемога його Бог, а пісня - його молитва. Тож. нехай у нашій вітальні звучать, ніби козацька молитва, українські народні пісні. Отже, пропоную вам показати своє зання української козацької пісні. У пісенному конкурсі вам потрібно пригадати якнайбільше козацьких пісень або тих пісень, де є згадка про козаків.

(Пісенний конкурс)

Учениця: Козацькі славнозвісні чайки не боялися ні бурі, ні оснащених важкими гарматами турецьких галер, до яких вони сміливо підходили впритул і брали на абордаж. Слово «чайка» походить від тюркського «чаік-чаік», що значить човен, дубок. Вони були, як правило, понад 12 метрів завдовжки й 3-5 метрів завширшки. У чайці вміщалося до 60 осіб з усім військовим снарядженням, до якого входило навіть кілька легких гармат, що називалися фальконетами. Бували випадки, коли козаки перевертали чайки догори дном і в такий спосіб наближалися до ворога. Потім серед турків ходили легенди про шайтанів у шароварах, які з’являлися із самісінького дна моря.

Бібліотекар: У козацьких реєстрах він записаний під іменем Петра Калниша. В історію ж увійшов як Петро Калнишевський, останній кошовий отаман Запорозької Січі. Відомо, що з молодих років пов’язав він свою долю з козацтвом. 1761 року його, людину вже похилого віку, було обрано кошовим отаманом. Кошовий очолював козацьке військо у війні Росії з турками і татарами. Його було нагороджено золотою медаллю з портретом імператриці.

Учениця: Та не минуло багато часу, як князь Потьомкін та імператриця Катерина ІІ зрадили своїх союзників – запорожців. Січ було зруйновано. А Петра Калнишевського разом з військовим суддею Головатим арештовано. Калнишевського було завезено аж на Біле море, на Соловецькі острови. Там кошового замурували в казематі, залишивши тільки маленьку щілину, в яку йому подавали їжу. Помер останній кошовий на Соловках у 112-річному віці. Перед смертю йому дозволили їхати в Україну. Але гордий козак відповів, що, оскільки в Україні вже немає Січі Запорозької, то і йому більше немає місця в Україні.

Бібліотекар: Могила славного отамана, сильного духом і тілом, не збереглася: в 1930-х роках в Половецькому монастирі знову з’явилася в’язниця – вже для ворогів радянської влади, і на місці монастирського кладовища були розбиті городи, які обробляли політичні в’язні. Від поховання Петра Калнишевського залишилася лише кам’яна могильна плита. Але на честь нескореного кошового в Україні встановлено пам’ятник, про його славетне життя написані книги на основі історичних документів та матеріалів, його пам’ятають вдячні нащадки.

Читець:

Боронили козаченьки, Славу і Свободу, 
Не лишили безталанні після себе роду. 
Полягли в боях завзяті, в полі і на морі, 
Прийшли ляхи з москалями, 
Та й не стало Волі. 

Козаченьки, браття мої, 
Лицарі звитяжні. 
Ви Цар-город підкоряли, 
Визволяли в’язнів. 
Клали голови чубаті 
посеред майданів. 
І не чутно було зойків – 
Лише дзвін кайданів. 

Там де трупом гать мостилась – 
Місто вже родилось. 
І ніхто того не знає ким воно робилось. 
Діти-сироти розбіглись по усьому світі, 
І стоять хатини білі у чужому цвіті. 

Бібліотекар: На овіяному козацькою славою острові Хортиця росте унікальний дуб. За переказами, цьому оспіваному в піснях та легендах дереву вже понад 700 років. Товщина його стовбура по колу – 6м 32 см, висота дерева – 33 м. На довгому своєму віку бачив він і чумаків, які йдучи в Крим по сіль, зупинялися перепочити в його затінку, і орди татар, що вихором налітали на українські землі. Пам’ятає він і гетьмана Богдана Хмельницького та його побратимів, які спекотної днини пили воду з джерела. Не забув він і славних козаків-запорожців, бо ж росте неподалік козацької вольниці – у селі Мала Хортиця під Запоріжжям. І ось цей дуб, такий могутній і кремезний тяжко захворів. Але знайшлася група ентузіастів, яка вирішила врятувати цю пам’ятку. Спеціалісти малого підприємства «Запорізька старовина» втілюють у життя проект нової дренажної системи.

Бібліотекар: Сьогодні ми з вами побачили, як наші козаки воювали, працювали, виживали. А що ж допомагало українцям витримати, не зламатися, не зненавидіти весь світ. Звичайно, гумор! Гумор – невід’ємна риса вдачі українців. Із уст в уста переповідає народ анекдоти та бувальщини про запорожців. Давайте і ми з вами, хоч на мить, доторкнемося до народної творчості, послухаємо веселі історії про наших предків – запорозьких козаків.

*******

Одного разу найняв піп бідного козака на роботу. Попадя на обід приготувала смачну локшину з м’ясом. Козак до роботи був не дуже швидкий, а як сів їсти, то щоразу й тягне з миски по два шматки м’яса.

Не стерпів піп:


  • А що це ти, козаче, по два шматки м’яса тягнеш?

  • Та що ж я, батюшко, з глузду з’їхав, щоб по три шматки брати!

***********

Якось казала зла цариця

(Її замучила мігрень):


  • Чувала я, що запорожці

Горілку дудлять цілий день!

А кошовий говорить: Наклеп!

Облудні вигадки! Байки!


  • Невже мені довести хочеш,

Що непитущі козаки?

  • Та ні, - розгладжуючи вуса,

Той розтлумачив: - Це брехня,

Бо часто нам на оне діло,

Їй-бо не вистачає дня!

**********************

Слуга, не спитавши дозволу, підсів на воза, на якому сиділи піп та писар. Їздовий його побачив і закричав:


  • Зійди з воза ти, осле! Не бачиш, що вже два сидять на нім!

************************

Зустрілися старезні дідугани –

Колишні реєстрові козаки.

Один поскарживсь: - Пам'ять препогана!



  • Все, мабуть, забуваєш?

  • Навпаки.

  • Виходить, маєш пам'ять ти хорошу?

  • Що ж тут хорошого? – зітхнув козак,

  • Вже тридцять літ, як ти позичив гроші,

А я не можу це забуть ніяк!

***************************



  • Якби я знав, - зітхнув Гаркуша,

  • В якім поході, у бою,

Віддам я Господові душу,

Складу голівоньку свою!



  • І що б зробив ти? – обізвався

Із куреня бувалий дід.

  • Як що? – Гаркуша засміявся.

  • Я б не пішов у той похід!

Бібліотекар: Справді, швидкі козаки на жарти та вигадки. Та й на подвиги були готові. Славно бились козаки з ворогами! Про їхні подвиги складено пісні, думи, їх імена й досі пам’ятає народ. Тож, зараз ми проведемо невеличку вікторину «Як я знаю історію козаччини».

Вікторина:

  1. Чому Січ називали Запорозькою? (Розташована за Дніпровськими порогами)

  2. Що символізує Герб України? (Воля)

  3. Що символізує булава? (Символ гетьманської влади)

  4. Як називалися будівлі, у яких жили козаки? (Курінь)

  5. Як називався довгий плащ без рукавів, у який одягались козаки? (Кирея)

  6. Головна козацька страва? (Куліш)

  7. Що у козаків означало слово «побратим»? (Названий брат)

  8. Якого неписаного правила дотримувалися козаки під час бою? («Сам загинь, а товариша не кинь»)

  9. Кого козаки називали джурою? (Помічника)

  10. Чому козацький пояс був довгий? (Підтримував прес, бо козакові треба було тренуватися в бойовому мистецтві, сідати на коня, за поясом козак тримав люльку, прикріпляв до нього порохівницю)

  11. Під чиїм командуванням відбулася національно-визвольна війна 1648-1657р.р.? (Богдана Хмельницького)

  12. Як козаки обирали своїх отаманів? (Підкидали догори шапки)

  13. Хто з українських гетьманів є автором першої української конституції? (Пилип Орлик)

  14. Хто з українських гетьманів здобув найбільше перемог? (Сагайдачний)

  15. Як козаки називали Дніпро? Як у цих назвах виявилося їхнє ставлення до Дніпра? (Дніпром-Славутою, Дніпром –батьком, козацьким шляхом. Він був священною й заповідною для запорожців рікою).

  16. Назвіть гетьманські клейноди. (Булава, бунчук, прапор, печатка)


Бібліотекар: Наш наступний конкурс має назву «Скарби народної мудрості». Мабуть, серед вас знайдуться ті козацькі нащадки, хто любить язика почесати. А чи гарно ви вмієте його чесати, ми зараз і первіримо. Викликаємо трьох сміливців. Вам необхідно тричі повторити подані скоромовки. Хто краще це зробить, той отримає приз.

    • Коваль кував коня, кінь коваля копитом, коваль коня кнутом.

    • Кинув кріп Прокіп в окріп, окрім кропу, кипів короп в окропі.

    • Від тупоту копит пил полем летить.

(Конкурс)

Бібліотекар: Ось і закінчилася наша мандрівка у козацькі часи. Спасибі, дорогі нащадки козацької слави, що завітали до нашої господи, звеселили усіх присутніх іграми, жартами, піснями. Пора нам усім повертатися до рідних домівок. Ми вітаємо переможців і вручаємо їм традиційні українські подарунки.

Хай, добрі люди,

Вам щастя буде.

Хай буде доля

На все роздолля!

А до того – літ премного

На любов і згоду.

Хай не буде переводу

Козацькому роду.







10 клас

Літературно-музичний вечір "Ні! Я жива! Я буду вічно жити…"

Мета: допомогти десятикласникам глибше осягнути життєвий і творчий шлях Лесі Українки, її багатогранну складну обдаровану особистість; передати силу і глибину поетичного світу поетеси; виховувати любов до українського поетичного слова, до Вітчизни, почуття прекрасного.

Обладнання: мультимедійна презентація, аудіозаписи, відеозаписи, музичний супровід, декорації для сценки.

Слайд 1 ФОН 1

Ведуча 1: Милий серцю волинський край! Слайд 2 Край предковічних дубів, незайманих лісів, таємничих озер зі смарагдовими облудними берегами. Слайд 3

Ведуча 2: Край, який дав світові ніжну і чарівну Мавку, горду і незалежну Кассандру, нескореного Неофіта і одержиму Міріам, розповів людям дивну «Осінню казку» і проспівав «Лісову пісню», кинув нам гіркі «Сльози-перли». Слайд 4 Край володарки ночей, яка серед темряви засвітила провідну зірку свободи, кинула клич відчаю і горю. «Убий – не здамся здамся» - девіз її життя.

Ведуча 1: Слайд 5 Це наша Леся. Ота іскра великого багаття, ота вогненна зірка Прометей, яка освітлює шлях майбутніх поколінь. Наш вірний Орфей, що несе на крилах своїх пісень людям віру, надію, любов.

Ведуча 2: «Долі великих завжди ваблять здатністю вбирати прагнення, радощі і болі поколінь, одержимістю служіння народові», - говорив Микола Олійник. А беруть вони початок із рідної землі. І ось серед шумовин волинського краю, серед добрих і щедрих волинян – поліщуків росла маленька дівчинка. Слайд 6 Вона нічим не відрізнялась від інших дітей.

Ведуча 1: Але ні – відрізнялась, бо ходила в селянському одязі, а була панна; Слайд 7 говорила простою мужицькою мовою, а не чужою, заморською, гралася з дітьми бідняків і розповідала їм чудні казки.

І, як усі діти, чекала від дорослих відповіді на оте всевимагаюче «чому», чому є злі духи і де вони живуть? А хто скидає зорі з неба? І де сплять казки?



Відео «Вечірня година» виконує ансамбль «Дударик» (до 2 хв.15 сек.)

Ведуча 2: Слайд 8 Мріяла бути художником, бо гарно малювала; музикантом, бо мала дар божий до музики. І не знала дівчинка, що в її серці вже оселилася Муза, яка зробить в майбутньому поезію цієї невгамовної мрійниці оздобою української літератури.

Леся.

Стояла я і слухала весну,

Весна мені багато говорила,

Співала пісню дзвінку, голосну

То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,

Про молодощі, радощі, надії,

Вона мені переспівала знов

Те, що давно мені співали мрії.



На шлях літератури я вийшла дуже рано. З десяти років складала вірші, а з тринадцяти років вже друкувалась. Та й не дивно. Слайд 9 Бо моя мати, відома українська поетеса Олена Пчілка, а мій батько, відомий юрист Петро Косач, понад усе вони любили літературу і музику. Цю любов передали своїм дітям, а їх у сім’ї було шестеро. Я любила музику і дуже зраділа, коли татко купив фортепіано. А ще я любила малювати, вишивати, шити лялькам сукні, працювати в городі, читати казки і мріяти.

Ведуча 1: Слайд 10 І ось у цьому бурштиново-медовому полоні дитячих казок і мрій жила Леся. І не знала вона, що над її головою запалала зірка, яка яскравим метеоритом пронесеться над білим світом, бо мала Леся «талант до віршів не позичений, а власний».

Леся.

На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зо мною,

Того я щирим серденьком вітала:

“Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись у гурті”.


Я йду шляхом, пісні свої співаю;

Та не шукайте в них пророчої науки, —

Ні, голосу я гучного не маю!

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, —

Скажу я: “Разом плачмо, брате мій!”

З його плачем я спів з’єднаю свій…



ФОН 2 Слайд 11

Сестра Ольга. Моя сестричка Леся дуже любила слухати казки, легенди, пісні і мала виняткову пам'ять. Та феноменальна пам'ять в майбутньому дала змогу вивчити досконало 10 іноземних мов, що зробило Лесю, крім поетеси, перекладачкою зі світовим іменем.

Леся вражала всіх всебічним розвитком, а цьому передувала важка праця над самоосвітою, вона добре знала світову історію, українську мову, і тому не дивно, що в 15 років написала для своїх молодших сестер «Граматику», а в 19 років – «Стародавню історію східних народів».



Ведуча 2: Пізніше відомий український письменник і громадський діяч Михайло Павлик скаже: «На свій вік це геніальна жінка. Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя».

Ведуча 1: У народі кажуть: «Щастя і біда поруч ведуть». Та коли дорогу людському щастю переходить біда, тоді її довгий шлейф обвиває все наше єство, рве душу на шматки, забирає останні сили, віру і надію. Слайд 12

Брат Михайло. Леся була веселою дівчинкою. Любила співати і танцювати, жартувати, не знала вона, що за її дитячими плечиками вже стоїть біда. 6 січня вона пішла на річку подивитись хрещення води, простудилась і дуже заслабла. Почала боліти права нога, яка і раніше давала про себе знати, але ще не знав ніхто, яка страшна хвороба стоїть за цим, - туберкульоз, який охопив весь організм і давив його 30 років.

Ведуча 2: Тридцятирічна війна була затяжною і небезпечною. Це була війна життя і смерті. Вона забрала в Лесі дитинство, юність, не дала змоги вчитися у школі, нормально жити. Муки нестерпні, болі роздираючі робили Лесю стійкою, мов отой Ломикамінь, розвивали в неї незвичайну силу волі. Лікарі згадували, які болісні уколи приймало це ніжне створіння з великими, як світ, очима, і жодного стогону, жодного нарікання.

Ведуча 1:

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда, –

Щоб не плакать, я сміялась.

Та ця війна не відняла у Лесі поезії – єдиної втіхи і надії. Часом приходив відчай, роздирав душу, затьмарював всі думки. Але Леся розуміла: якщо опустиш руки – то кінець, а так хотілось жити у цьому прекрасному і чаруючому світі.



Ведуча 2: Слайд 13 Часто вона згадувала оте всеперемагаюче: «Най диявол носить смуткове вбрання, я ж надіну ясні кармазини». І знову звучала поезія, сповнена оптимізму і віри в торжество людини над злом.

Відео №1 (без звуку) (повторювати декілька разів знову, поки не закінчиться вірш)

Вірш «Contra spem spero!»

Ведуча 1: А невгамовний пекучий біль, взявши в полон тіло і душу, давив, мучив, конав Лесю. Часто хотілося кричати, припасти до землі, віддати їй свої муки.

Ведуча 2: Та поетеса знала, що з цього небезпечного двобою, який нагадував облогу міста хитрим і підступним ворогом, вона повинна вийти переможцем. І вийшла, і стала Велетом нескореного духу, незламної волі і жадоби до життя. А забуття, свою втіху Леся знаходила в праці, в слові, в боротьбі. Слайд 14

Вірш «Як я люблю оці години праці…» ФОН 3

Ведуча 1: Леся понад усе цінувала людську гідність і дружбу. А це йшло від батька. Вона ніколи не ставилася зверхньо до людей, була щирою з друзями, цінувала їх, бо, як вона писала в своїй «Грішниці»: «Ніхто не має більшої любові, як той, хто душу покладе за друзів».

Ведуча 2: Слайд 15 Неспроста, мабуть, вдома у Косачів завжди збиралися у вузькому колі друзі, колеги-письменники, однодумці. Друзі тягнулися до Лесі та її таланту.

Сценка

Друзі у вузькому колі сидять на стільцях. Заходить Михайло Старицький.

Слайд 16

Михайло Старицький. Помагайбіг, любі друзі. Вишуканий літературно-мистецький світ зібрався в цьому домі.

Людмила Старицька. Сьогодні у нас вечір поетичного слова. Кожен представляє свої творіння. Кожен показує, хто чого варт.

Михайло Косач. Кому ж надамо перше слово? Чи може, хто сам зголоситься? А ну ж бо! Хто відважний.

Нестор Гамбарашвілі. Я гадаю - перевагу слід надати дівчатам.

Михайло Старицький. От! Зразу ж видно – джентльмен. Звичайно ж, так.

Михайло Косач. Гаразд, хай буде так! Тоді вирішуйте самі, кому з Вас починати.

Шура Косач. Моя творча біографія – проза, кому цікаво слухати? Давайте почнемо з поезії. Бо в поезії справжня краса, поезія хвилює душу, робить її святою. Виступай, Лесю. Ти в нас можеш зробити це.

Леся вагається

Михайло Косач. Що ж, сестро, на тебе падає вибір. Виходь сюди. Така вже твоя доля – бути першою.

Друзі (разом). Починай, Лесю.

Леся (підходить до столу, стає поруч Михайла). Я спробувала викласти свою невелику біографію віршами, що складають цикл «Мій шлях».

Леся зітхає глибоко, потім гордо підіймає голову.

Я дивилась на малюнках

Не на гордих переможців,

Що, сперечника зваливши,

Промовляють люто: «Здайся!»

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто, розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив: «Убий, не здамся!»

Михайло Старицький. Дорога моя, незрівнянна дівчинко! Який ти складний шлях собі обрала. Лесю, Ви така юна, а геній Вашої поезії прагне і дорівнюється до генія Шевченка.

Для всіх нас батьком був і є Тарас,

Це правда споконвічна

І сучасна.

Я матір’ю назвав би, Лесю, Вас

Якби не Ваша молодість прекрасна.

Відважна, мудра – нею і живу

У радощах, у смутку, у натхненні…

Я лицарем Вас, Лесю, назову, бо чую

Меч Ваш на своїм ремені.



Леся.

Ні, думко! Даремно в світовім просторі

Притулку шукати.

В безодню дарма поринати.

Любов і надія не в зорях, не в морі!

Між людьми нам треба поради питати.



Шура Косач. Це просто чудово! Дорога Лесю, у твоїх поезіях завжди звучать мотиви людинолюбства, любові до нашого знедоленого народу, до всіх поневолених рабів духу на планеті.

Леся. Любі мої, багато говоримо сьогодні слів про любов і щастя. А чи людство розуміє, що таке щастя, чи готове воно боротись за нього. Людство спить…

Людмила Старицька. Чи не словом заходилась ти будити людство, Лесю? Так ти ж бо засвітила уже досвітні вогні, переможні, урочі.

Леся. Словом я будитиму людей, народ уже дозрів і прозрів, він готовий, - треба тільки іскри.

Ольга Кобилянська. Лесю, я була вражена Вашою поезією «Слово», дозвольте я прочитаю?!

Ольга Кобилянська виконує вірш «Слово»

Нестор Гамбарашвілі. Дорога Лесю, може, то Бог так розпорядився, що, позбавивши тебе сили фізично, дав тобі силу духовну. Може у безсиллі твоя сила!

Михайло Старицький. Лесю! Твоя поезія – це чудо! Ця світла зірка щедро світитиме майбутнім поколінням. Світитиме доти, поки існуватиме людство. А ти стала поетесою світового рівня.

Ольга Кобилянська. Я захоплююсь Вами, у мене немає слів, Вас можна порівняти… Ви… Ви… Дочка Прометея!

Пісня «Грай, моя пісне» (до 2 хв.10 сек.) Фон 4

Ведуча 1: Леся Українка належала до тих людей, які побачивши перед очима маленьку хмарку, вважали, що сонце погасло, Слайд 17 а коли піймають сонячний промінь, то він поселяється навіки жити в їхній душі.

А ще вона любила ранні світанки. Слайд 18 В невеличкому озерці біля їхнього саду вона любила купати свої очі, спостерігати, як горнулись тумани до води, слухати шепіт сонного очерету і тихий передзвін росинок на мокрій траві.



Ведуча 2: Слайд 19 Часом їй снились дивні Мавки і добрі русалки, вона жахалась перелесників, і часто в темряві, не боячись, бігала до урочища подивитись, чи не зібрались на лісовій галявині казки її дитинства. Слайд 20 Природа була для Лесі тим дивним світом, в якому перепліталися добро і зло, радість і страждання, який жив за законами людського буття і був немислимий без людини. Слайд 21 Пізніше «Лісова пісня» стане Лесиним Безсмертям, «цвітом душі», її лебединою піснею. Вона напоїть нас цілющою водою, зронить в серця те вічне, «що, не вмирає».

Уривок з «Лісової пісні»

Музика (включити «Лісова пісня» початок)

Після слів «Ти заграй, а я поколишуся…» (включити «Лісова пісня» кінець)

Відео №2 (без звуку)

Ведуча 1: А можливо, «Лісову пісню» створило її кохання, яке боязко ступило на тінисту терасу в невеличкому містечку Чукурларі, що біля Ялти, де Леся лікувалась, зазирнуло в очі, посміхнулось щирою посмішкою і навіки оселилося у серці. «Це він», - шепотіли її губи. «Це вона», - говорили його очі.

Ведуча 2: Їм було добре вдвох. Вони часто слухали, шепіт кипарисів, шалений прибій, клекіт чайок над водою. Слайд 22 Сергій Мержинський, той відомий революціонер, нестямно був закоханий в Мавчині Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура і тепло призахідного сонця.

Але щастя було коротким. Доля, зле жартуючи, наділила їх не тільки талантом, але й однаковою хворобою – туберкульозом.



Леся. Він дивився на мене, як на ікону, як на ту зірку, що раптом скотилася з неба і може ненароком погаснути. Я була для нього ніби з тонкого скла, що може впасти і розбитися, я була вітром, що може вилетіти крізь прочинені віконця і не повернутися, тим дивним світом, що робить людей щасливими.

Ведуча 1: І, як стогін, падав у безодню вічності крик двох поранених птахів.

Відео №3 (зі звуком - фон)

Сергій Мержинський. «Моя кохана, мій світанковий цвіте! Яке щастя бути поруч з тобою, слухати твою мову, милуватися твоїми бездонними очима, розуміти щастя цієї незабутньої миті. Я вже одірваний листок, але хочу, щоб він упав до твоїх ніг, моя і тільки моя Мавко…»

Леся. «…Мій друже, мій друже, нащо твої листи так пахнуть, як зів’ялі троянди?

Мій друже, мій друже, чому ж я не можу, коли так, облити рук твоїх, рук твоїх, що, мов струни, тремтять, своїми гарячими слізьми?

Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О візьми мене з собою, і нехай над нами в’януть білі троянди!...

…Крізь темряву у просторі я простягаю руки до тебе6 візьми, візьми мене з собою, се буде мій порятунок. О, рятуй мене, любий!...»

«Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами…»

Ведуча 1: Він помер у неї на руках тієї пам’ятної березневої ночі… І було горе, і були сльози, і був відчай. І тихо серед лиха звучав їх улюблений романс «Коли розлучаються двоє» (слова Генріха Гейне, музика Миколи Лисенка). Він викликав у Лесі смуток, щире захоплення і ніжну сльозу.

Звучить романс «Коли розлучаються двоє» (до 1 хв.25 сек.)

Ведуча 2: Леся не стала перед невгамовним демоном на коліна, людям не понесла свої жалі. Вона тільки безмовно дивилась на білий світ, в якому померла ще одна яскрава зірка. Та не похилилась, не піддалась розлуці. І тільки білі листочки паперу чули сумний та пекучий шепіт змучених вуст.

Вірш «Уста говорять: «Він навіки згинув!»

Ведуча 1: А потім був шлюб. Через шість довгих років після смерті коханого, Леся зустрічає молодого, однак теж хворого на туберкульоз, Климента Квітку. Слайд 23 У 1907 році Квітка з Лесею Українкою приїжджає в Крим. М'який клімат Ялти і активне лікування допомогло. Незабаром вони вирішили одружитися.

Ведуча 2: Чи кохала Леся Климента Квітку? Важко сказати. «Той, хто кохав раз по-справжньому, не може кохати двічі», - часто говорять у народі. Життя з Квіткою – це був союз двох змучених сердець. Бо тільки той може знати справжню ціну щастя, хто пройшов через пекло. А через пекло поетеса пройшла, розуміла і цінувала щасливу мить життя, хоч була сама уже на дорозі до смерті.

Вірш «Хто вам сказав, що я слабка»

Ведуча 1: Слайд 24 Дочка Прометея активно втручається в життя суспільства, Слайд 25 її серце болить за «отой замучений люд, за якого йде на суд».

Відео №4 (без звуку)

Вірш «Сльози-Перли»

Ведуча 2: Але все тяжчим і тяжчим був хрест, якого поетеса несла до своєї Голгофи. Та навіть знаходячись на своєму смертельному ложі, Леся Українка хотіла якнайбільше сказати людям. До останньої хвилини вона не залишала своєї єдиної зброї – поетичного слова. Слайд 26

«Нехай моїм останнім акордом буде молитва до сонця», - говорила вона.



Ведуча 1: Слайд 27 Поетеса вірила, що тільки сонячне тепло витіснить із нас дух рабської покори, зла гієна байдужості буде вигнана із наших сердець, бо ми ті люди, що можуть і вміють без заздрощів цінувати талант, шанувати розум, поважати людську гідність, вірити в торжество ідеалу справедливості.

Можливо, ось такими бачила нас поетеса – пророчиця сьогодні, але вірила в перемогу добра над злом!



Вірш «Так, ми раби, немає гірших в світі…»

ФОН 5

Ведуча 2: Її серце зупинилося на 42-му році життя (1 серпня 1913 року). Слайд 28 У жалобі схилила голову Україна-мати… А її донька назавжди стала символом і гордістю нашої країни!

Пам'ять про Лесю Українку живе у її поезії, у душах простих українців, ця пам'ять увічнена у творах літератури та мистецтва.



Ведуча 1: Слайд 29 Поетичний образ мужньої Лесі втілений у сюїті композитора Андрія Штогаренка «Пам’яті Лесі Українки». За сюжетом «Лісової пісні» Михайло Скорульський створив балет, Віталій Кирейко – оперу. Саму ж Лесю Українку Максим Рильський порівнював зі створеним нею ж образом Ломикаменя.

Ведуча 2: Слайд 30 На честь 100-річчя від дня народження поетеси в нашій країні було засновано щорічну літературну премію імені Лесі Українки за кращий літературний твір для дітей. Слайд 31 1973 року в Києві відкрито пам’ятник Лесі Українки. Слайд 32 Її іменем названо школи, вузи, театри, бібліотеки, вулиці. Слайд 33 Відкрито 4 літературно-меморіальні музеї в Києві, Колодяжному, Новгороді-Волинському та у Ялті.

Ведуча 1: Слайд 34 Горить, палає на світі вогонь Лесиних пісень, освітлює наші душі, робить їх чистішими, добрішими. І ми, п’ючи живу воду із Лесиних джерел, з вірою йдемо в майбутнє, віддаючи честь дочці Прометея…

Ведуча 2: Леся Українка була, є і буде! Ім’я поетеси назавжди овіяно всенародною любов’ю. Леся вірила у своє безсмертя і стала безсмертною для рідної неньки-України та її народу!

Леся. Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!

Пісня «Дивна квітка»

10 клас




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconЗ досвіду бібліотекаря. Читання І діти. О. С. Сторожева
О. С. Сторожева,завідуюча бібліотекою Чугуївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №7
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconВізитка бібліотекаря; Візитка бібліотекаря
За навчальний рік кожен читач у середньому відвідав 10 разів бібліотеку І отримав 24 книги
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconОпис досвіду роботи учителя української мови та літератури
Тема досвіду. Використання інформаційних технологій як засобу активізації пізнавальної діяльності та розвитку творчої особистості...
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconМетодичні рекомендації щодо створення портфоліо бібліотекаря закладу освіти
Портфоліо це спосіб накопичення своїх розробок: навчальних програм, методичного забезпечення, сценаріїв різних заходів І т д. Цей...
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconМетодична «Швидка» (Бібліоквілт) Випуск №5
П’ятий випуск бібліоквілту пропонує характеристику 2016 року у світі та важливі для організації роботи бібліотекаря матеріали
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconЗ досвіду роботи районної творчої групи
У методичному посібнику викладено сутність І зміст інтерактивних методів навчання, вимоги до його впровадження в практику роботи...
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconЗ досвіду роботи вчителя української мови І літератури Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №16 імені Володимира Левицького Балящук Марії Михайлівни
Й, саморозвитку та безперервної освіти протягом усього життя. Сучасні освітні парадигми розвивального, креативного навчання ставлять...
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconАпробовано в навчально-виховному просторі школи щодо розвитку творчої особистості. Опис досвіду роботи учителя української мови І літератури, вищої кваліфікаційної категорії, «Старшого вчителя»
Опис досвіду роботи учителя української мови І літератури, вищої кваліфікаційної категорії, «Старшого вчителя» Тернопільської спеціалізованої...
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconПоложення про майстер-клас І. Загальні положення Майстер-клас одна з форм методичної роботи з педагогічними кадрами, яка є методом передачі досвіду, майстерності, шляхом показу прийомів роботи. Мета діяльності
Майстер-клас – одна з форм методичної роботи з педагогічними кадрами, яка є методом передачі досвіду, майстерності, шляхом показу...
Та заходів з досвіду роботи бібліотекаря iconОпис досвіду роботи класного керівника
Проблема, над якою працює класний керівник в системі виховної роботи класного колективу: «Всебічне забезпечення соціального розвитку...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка