Таврійський вісник освіти



Сторінка7/15
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Розвиток творчої особисті читача–учня
через взаємодію бібліотекаря та педагогів


У статті розкрита роль бібліотеки в навчально-виховному процесі гімназії та розвитку особистості читачів.

Одна з головних ідей освітньої моделі Каховської гімназії, структурним елементом якої є шкільна бібліотека, – це вихо­ван­ня гармонійної, всебічно розвиненої особистості, учня – гумані­ста, інтелектуала, громадянина, учня-творця. На досягнення цієї мети спрямована ціла низка різноманітних заходів, програм та проектів, що здійснюються у стінах навчального закладу. Бібліотека гімназії стала складовою цього процесу. Бібліотекар Світлана Іванівна Стрельчук активно сприяє цій діяльності.

Оскільки останнім часом освіта ставить за мету не просто надання інформації та знань, а навчання пошуку цієї самої інформації, то й процес виховання творчої особистості включає в себе не лише цілеспрямоване формування творчих якостей у дитини, але й створення відповідних ситуацій, у яких ці якості могли б себе виявити якнайкраще. Тому саме спільна робота вчителя-предметника та бібліотекаря здатна всебічно забезпе­чити послідовність цього процесу: перший дає базові знання з предмету, теми, зацікавлює учня, шляхом розробки творчих та випереджальних завдань спрямовує його до пошукової роботи; другий, тобто бібліотекар, підтримує зацікавленість, надає необхідну інформацію, навчає нею користуватися й знаходити її самостійно. Таким чином, учителі та бібліотекар спільними зусиллями створюють середовище, сприятливе для формування та зростання творчого потенціалу гімназиста.

Педагоги співпрацюють із Світланою Іванівною, починаючи з підбору інформації та літератури для уроків, і закінчуючи спільним проведенням позаурочних виховних заходів. Книжкова виставка та бібліографічний огляд допомагають при викладенні нової теми з будь-якого предмету, особливо, якщо вчителем передбачені випереджальні та творчі завдання, адже в такому випадку учні обов’язково працюють із літературою самостійно. Фрагмент уроку географії у 8 класі «Джерела пошуку інформації про рідний край» традиційно відбувається в шкільній бібліотеці з використанням книжково-ілюстративної виставки, краєзнавчої картотеки, підшивок періодичних видань, однієї з тематичних папок. Серед масових заходів, що проводяться спільно з учителями-предметниками, – ігри та вікторини, усні журнали на природознавчі та екологічні теми – з учителем біології; години пам’яті у День пам’яті жертв голодомору, річницю Чорнобиль­ської трагедії – з учителями історії і т.ін.

У результаті такої спільної роботи в учнів виявляються здібності до предмета (у тому числі й приховані), розвивається зацікавленість предметом, допитливість та творче ставлення до нього, відбувається оволодіння великим обсягом інформації, збільшується словниковий запас. Діти вчаться інтегрувати й синтезувати інформацію, використовувати альтернативні шляхи її пошуку, міркувати, критично мислити.

Досвід співпраці С.І.Стрельчук з учителями-предметниками особливо цікаво розглянути на окремих прикладах. Так, інфор­ма­тика як наука, що вивчає інформацію, має безпосередній зв’язок з бібліотечною роботою, особливо останнім часом, після впровадження в роботу закладу програми «Інтел». Використання інформаційно-комунікаційних технологій під час проведення біб­лі­о­течних уроків та заходів дає такі результати: краще опану­вання інформації за рахунок її доступності через оптимальне унаочнення (тобто використання мультимедійних презентацій), додаткові знання та навички з інформатики (навички роботи у програмі Power Point), зацікавлення предметом, розширення меж творчих можливостей та творчої діяльності учнів, само­стійна дослідницька діяльність учнів при вирішенні практично спрямованих завдань (створення власних презентацій).

Одна з найцікавіших форм інтерактивної роботи – тренінги, які розробляються й проводяться бібліотекарем у співпраці з практичним психологом гімназії. Вони дають змогу сформувати певне психологічне ставлення до проблеми, яка виноситься на пізнавально-виховний захід, допомагає кожному з учнів сформулювати й висловити власну думку, активно працювати, відчувати себе потрібним і успішним. Другий крок у проведенні тренінгів – підготовка тренерів з учнів-учасників, що дає змогу останнім відчути себе лідерами, організаторами, виявити свої лекторські та ораторські здібності.

У курсі «Образотворче мистецтво» є теми, які вчитель роз­робляє разом з бібліотекарем, оскільки вони є й у плані популя­ризації бібліотечно-бібліографічних знань, наприклад, «Книжкова графіка»: «Структура книги», «Ілюстрація», «Екслібрис». Відчути себе творцем книги отримує змогу кожен семикласник під час циклу інтегрованих уроків «Ми – книговидавці». Відомо, що найкраще запам’ятовується те, що побачив, почув, а потім відтворив самостійно. Тож подібні уроки – найкращий спосіб вивчити структуру книги, книговидавничі професії, випробувати одну або кілька з них на собі. Вони розвивають художньо-прикладні, композиційні здібності учнів, фантазію, уяву, абстрактно-образне, просторове мислення, навички практичного застосування набутих знань.

Найтісніша співпраця бібліотеки провадиться з викладачами української та зарубіжної літератур. Це робота з популяризації філологічних знань, творів класиків та сучасників, підготовка народознавчих свят, заходи до ювілеїв видатних письменників. Надихнути дітей на літературну творчість, дати їм основи відповідних знань покликані зустрічі з письменниками та поетами Херсонщини – Н.Сагайдак, В.Ніжеголенко, А.Португальським., організовані спільними зусиллями бібліотекаря С.І.Стрельчук та вчителів української мови. Підбити підсумок літературної творчості дітей, заохотити кращих допомагає конкурс юних поетів, що став у гімназії традиційним. Один із підсумків цього конкурсу – збірки кращих творів, що видаються шкільною бібліотекою і збагачують її фонд.

Для автора-початківця дуже важливою є перша читацька аудиторія. У цьому плані учні гімназії – майбутні поети, прозаїки, журналісти – у виграшному становищі. Їх творчі доробки регуляр­но друкуються у шкільній газеті «Стрічечка», яка видається під патронатом шкільної бібліотеки. Окрім того, що вірші та статті учнів – головні складові змісту газети, періодично видаються спецвипуски, наприклад, у кінці минулого навчального року – «Першачки про природу», у І семестрі поточного року окремим номером вийшли міні-оповідання учнів 2-го класу «Моє хобі». Робота у шкільній газеті дозволяє виявити справжніх журналістів і дати їм змогу рости й розвиватися. Так, доробки екс-редактора газети О.Мозкової з'являються й на сторінках «Каховської зорі».

Велика кількість заходів, які проводить бібліотека, тим чи іншим чином пов’язані з роботою драматичної студії «Маска». Це – і спектаклі «Сонячний зайчик і сонячний вовк», «Малятко-здоров’ятко», «Дух води», «Бібліотечна пригода», і заходи з елементами театралізації – вікторина «Собаче серце», усний журнал «Від краплини», бібліотечні уроки «Знайомство з бібліотекою», «Книжчина лікарня». Цікаво, що подібні заходи дають «вихід» не лише акторським прагненням та нахилам дітей, але й драматургічним. Сценарій до спектаклю «Дух води» та сюжет «Бібліотечної пригоди» створені учнями гімназії – О.Мозковою та Д.Зюзем.

Процес, що відбувається в гімназії, недаремно називають навчально-виховним, бо тут навчають і виховують, а бібліотека, як обов’язковий структурний підрозділ закладу, допомагає реалізувати всі його завдання.

С.І. Стрельчук співпрацює із класними керівниками протягом цілого року й у всіх напрямках, починаючи з забезпечення підручниками. Виховний момент несе в собі вже сам процес прийому й розподілу підручників – у цей час виховується повага й бережливе ставлення, з одного боку, до книги як такої, а з іншого – до шкільного, суспільного майна. Таку ж виховну мету мають регулярні перевірки стану ведення підручників, які або проводяться в присутності класного керівника, або ж результати перевірки доводяться до його відома.

Під час проведення класних годин ведеться пропаганда бібліотечно-бібліографічних знань серед школярів за допомогою бібліотечних уроків, що виховує учнів як умілих, розсудливих читачів – користувачів бібліотечним фондом та бібліотечними послугами.

Виховний момент має в собі кожен масовий захід, прове­де­ний бібліотекою за підтримки й допомоги класного керівника. Класний керівник бере участь у підготовці команд, якщо захід має конкурсний характер, призначає відповідальних за ту чи іншу ланку роботи, за його допомогою визначається оптималь­ний час і місце проведення заходу, актуальність тієї чи іншої теми, її відповідність інтересам саме цього класного колективу.

Заходи, які проводить бібліотека, узгоджуються з тематич­ними місячниками й тижнями, які проходять у навчальному закладі. До «Тижня української культури» з метою популяризації українського фольклору, виховання любові та поваги до усної творчості свого народу у класах початкової ланки було проведено спочатку вікторину «У світі казки чарівної», потім – «Свято казки».

До місячника гуманістичного виховання бібліотекар разом із класоводами 3-4 класів підготували й провели літературно-історичну гру «У глибини віків з Динозавриком», інформ-вікторину «Що ми знаємо про собак?» – із класними керівниками 5 класів, літературно-біографічну композицію «Письменники Таврійського краю» – 7-9 класів.

Під час тижня правового виховання у 8 класі пройшов «Юри­дичний аукціон», створено базу даних «Здоровий спосіб життя».

На екологічне виховання учнів спрямована ціла система заходів бібліотеки: виставки «Наодинці з природою», «Природа б’є на сполох», масові заходи, тематична добірка літератури, усні журнали «Я – краплинка природи», «Екологічне лото» та гра «Флора і фауна»). Особливо запам’яталисяь читачам-учням масові заходи. До підготовки й проведення бібліотечних масових заходів Світлана Іванівна залучає й гімназійні центри самоврядування, кожний – за своїм напрямком. Найтісніше з бібліотекою співпрацюють Центр «Інтелект» та «Курінь народної мудрості». Ця співпраця також не обходиться без координуючої участі класних керівників.

За інформаційної підтримки бібліотеки проводяться класні години, години спілкування та інші виховні заходи в класах гімназії.

Завдяки періодичній пресі, наприклад, газетам «Позаклас­ний час», «Все для вчителя», а саме рубриці «На допомогу класному керівникові», бібліотекар допомагає педагогам-класоводам спланувати тематику класних годин, виховних заходів, підібрати сценарії та цікаві матеріали до них, матеріали з газети «Позакласний час», які вміщують анотації узагальненого досвіду кращих класних керівників загальноосвітніх навчальних закладів України.

До педагогічної ради для класних керівників з питання «Удосконалення системи виховної роботи через розвиток класних колективів» бібліотекар зробила добірку матеріалів для промовців, підготувала книжкову виставку «Творчість класного керівника».

Завдяки цим та іншим заходам бібліотека доступними їй засобами – за допомогою книжок, журналів, газет, виставок, що їх демонструють, цікавої та повчальної інформації, що міститься в них, вікторин та конкурсів, що спонукають звертатися до додат­кової літератури, веде планомірне й регулярне виховання в учнів кращих громадянських та моральних якостей, приєднуючи свій посильний внесок до загальношкільної виховної роботи.

Таким чином, різноманітність форм і методів застосування інноваційних методик, які використовує С.І.Стрельчук під час проведення бібліотечних уроків та виховних заходів разом із педагогами та учнями, не лише сприяє формуванню творчих якостей читачів, але й стає підґрунтям для реалізації проявів дитячої творчості.



Гандзюк Л.А.*

застосування педагогічних технологій
в системі підготовки техніків-технологів
швейного виробництва


Стаття присвячена питанням застосування сучасних педагогічних технологій у навчальному процесі технічного коледжу.

На сучасному етапі розвитку системи освіти в Україні до технічної школи висуваються підвищені вимоги з боку суспіль­ства, держави й самого життя. Пріоритетними стають питання відродження духовності, національної культури, моральних і демократичних цінностей, прав і свобод особистості.

У зв’язку із цим проблема підготовки майбутніх фахівців для роботи у принципово нових соціально-економічних умовах набуває особливої гостроти й актуальності.

Вирішити дану проблему з використанням старих підходів і з позицій накопиченого досвіду в рамках діючих схем, традиційних технологій, методів і форм навчання неможливо. Життя ставить перед освітою нові гострі завдання психолого-педагогічного та професійного характеру.

Переосмислення підходу до навчальної діяльності у світовому навчальному процесі є нагальною проблемою часу. Реальні втілення нових концептуальних підходів потребують перегляду всіх компонентів освітнього процесу навчального закладу, починаючи від мети, змісту й закінчуючи оцінкою ефективності навчання, аналізом результативності навчально-виховного процесу. Відхід від стереотипів репродуктивного навчання та зосередження уваги на самостійному опануванні студентами знань – це веління часу.

У руслі вимог Болонської концепції технічна школа має озброювати студентів глибокими і всебічними знаннями, залучати студентів до науково-дослідницької роботи, виробляти навички наукового дослідження.

Вітчизняна й зарубіжна практика показує перспективність принципово іншої за організацією й технологією кредитно-мо­дуль­ної системи навчання, яка характеризується випереджу­валь­ним самостійним вивченням теоретичного матеріалу, змі­стов­ними модулями, алгоритмізацією навчальної діяльності, за­вер­шеністю певних циклів пізнання. Індивідуалізація навчаль­ної та диференціація навчаючої діяльності (учіння) створюють для викладача й студента ситуацію вибору форм занять, забез­печують можливість подальшої самоосвіти й професійної освіти.

Якщо раніше поняття «технологія навчання» зводилось до інтерпретації теоретичної сторони проведення навчального заняття, його обладнання різними засобами техніки, послідовності викладання та засвоєння тієї чи іншої «порції» навчального матеріалу на репродуктивному рівні, то лише перехід на кредитно-модульну систему навчання передбачає цільність і завершеність, повноту й логічність побудови одиниць навчального матеріалу у вигляді модулів.

Болонська концепція – це переорієнтація навчального процесу з суто лекційно-інформативного на індивідуально-диференційоване, особистістно орієнтоване навчання, що означає перехід від пасивного отримання знань студентом до організації самоосвіти студента.

Реформування освіти означає забезпечення переходу від інформативної суті лекції до консультативно-оглядового означе­н­ня проблеми й аналізу можливостей та напрямків її вирішення. Проте ж питання розв’язання проблеми залишається за студен­том. А от аналітичні здібності, здатність знаходити та обробляти отриману інформацію, уміння висловлювати та відстоювати свою думку як на заняттях, так і під час іспиту зустрічається у студентів не часто, тому на іспиті або заліку слід переходити від висвітлення теоретичних питань білету до обговорення наукової проблеми, з якої студент виступав на семінарських заняттях, виконував творчі завдання, самостійно відпрацьовував матеріали наукових джерел, бо студент має своє особисте бачення проблеми, яке він може обґрунтувати та відстояти.

На цій підставі світові та національні стандарти в основу навчання ставлять самостійну творчу роботу студента.

До сучасних спеціалістів нині вимоги досить високі. Це, перш за все, володіння такими вміннями:



  • мислити критично та логічно;

  • аналізувати інформацію та виділяти головне;

  • точно і просто формулювати й висловлювати свої думки;

  • використовувати свої знання в нових соціально-економічних умовах та адаптуватися до них;

  • вирішувати проблеми самостійно;

  • самостійно творчо працювати.

Підготовка висококваліфікованого фахівця вимагає від викладацького складу наполегливих пошуків нових прогресивних форм, методів та прийомів навчання, які б сприяли розвитку пізнавальної активності студентів, розвитку їх ініціативи. Адже активність – це риса характеру, яка відображає прагнення й здатність людини до посиленої, енергійної, ініціативної діяльності. Дидактика розглядає активність у пізнанні як принцип виховання у студентів ініціативи й самостійності, ґрунтовного засвоєння знань, формування необхідних умінь і навичок, розвиток спостережливості, мислення, мови, пам’яті.

Майбутній спеціаліст швейного виробництва повинен уміти приймати своєчасні й грамотні рішення щодо вибору моделей, фурнітури, швейних ниток, оздоблювальних матеріалів, складання технологічної схеми розподілу праці, розміщення робочих місць у потоці. Він повинен мати знання про:



  • загальні відомості про одяг;

  • нормативно-технічну документацію;

  • способи з’єднання деталей одягу;

  • послідовність обробки швейних виробів;

  • проектування технологічних потоків;

  • план розміщення робочих місць у потоці;

  • стадії проектування і реконструкції цехів.

Технік-технолог швейного виробництва повинен бути підго­тов­ле­ний до активної творчої професійної та соціальної діяльно­сті, яка б сприяла суспільному розвитку; уміти самостійно здобу­вати нові знання. Самостійна робота – це навчальна діяльність студента з виконання завдань викладача (або за власним бажан­ням), спрямована на розширення та поглиблення отриманих знань, засвоєння нового матеріалу без сторонньої допомоги. Самостійна робота розглядається як спланована діяльність студента, яка здійснюється без прямої допомоги викладача (але під його керівництвом) для досягнення конкретних результатів.

Самостійна робота є основою розвитку пізнавального інтересу та здійснення принципу індивідуалізації навчання через:



  • вивчення нового на основі знань попереднього матеріалу;

  • індивідуальний темп опрацювання матеріалу (відповідно до типу темпераменту, характеру особистості);

  • використання конспектів лекцій, як мотивацію самостійної пізнавальної діяльності студентів та озброєння їх методологією пізнання.

Проте розбіжність рівнів підготовки студентів із самого по­чат­ку їх навчання вимагає від викладача застосування диферен­ційо­ваного підходу. Практика предметної підготовки техніків-тех­но­логів швейного виробництва в економіко-технічному технікумі при Херсонському національному технічному університеті показує, що творче мислення студентів базується на всебічному осмисленні способів застосування нових матеріалів, уніфікованої технології обробки, нового обладнання. Але впровадження самостійної індивідуальної роботи ми здійснюємо поступово, бо не навчивши студентів самостійно виконувати завдання, не можна вимагати від них cсамостійного розв’язання проблеми. На молодших курсах самостійному мисленню вчаться на лекціях з проблемним викладанням матеріалу, далі через впровадження розв’язання проблем, а лише потім через застосування інтерактивної методики навчання.

Під час планування практичних робіт слід знаходити опти­маль­не співвідношення репродуктивних, частково-пошукових та пошукових форм організації занять, щоб забезпечити високий рівень інтелектуальної і практичної діяльності студентів.

Так, практичні роботи з дисципліни «Технологія виготовлен­ня виробів різного призначення» носять пошуковий характер. Студенти самі вибирають послідовність виготовлення нового виробу, добирають матеріали, обладнання, вид оздоблення й методи його виконання та нанесення їх на вироби, керуючись раніше отриманими знаннями.

Проведення практичних і лабораторних робіт з усіх профільних дисциплін сприяє забезпеченню міцних професійних знань та вмінь. Формуванню цих умінь та знань допомагають методичні вказівки, які заздалегідь готує для студентів викладач з кожного курсу й дисципліни окремо. Вони мають бути науковими, цікавими і доступними за змістом.

Практичні роботи з дисципліни «Технологія виробів» для студентів другого курсу носять репродуктивний характер, під час їх виконанні студенти, користуючись методичними вказівками та інструкційними картками, зразками окремих деталей та вузлів швейних виробів, учаться логіці та послідовності мислення, виробляють навички самостійного підходу до діяльності у вирішенні проблемної задачі.

А вже для студентів третього й четвертого курсів з даної дисципліни практичні роботи носять вже частково-пошуковий характер. При цьому методичні вказівки вже не супроводжу­ються детальними інструкціями, а потребують самостійного обрання моделей, обладнання, матеріалів, режиму обробки за допомогою додаткової літератури. Викладач же контролює хід роботи, допомагає впоратися із труднощами, відповідає на запитання, дає відповіді альтернативного характеру (студент самостійно добирає потрібний варіант).

У кінці заняття підводяться підсумки виконаної роботи, аналізуються помилки та визначаються шляхи їх усунення.

Оцінка за практичну роботу виставляється з урахування поточних спостережень та якості звіту. Контроль може бути проведений у формі термінологічного диктанту (оцінювання швидкості орієнтування в термінології), експрес-опитування (дозволяє визначити вміння студента швидко й самостійно приймати правильне рішення з даного питання). Під час відповіді на контрольні питання у студента активізується пізнавальний інтерес до самостійного розкриття проблеми. Усе це спонукає до активного самостійного пошуку обґрунтованих відповідей. Можливе виникнення між студентами дискусійного діалогу, який у підсумку дасть точну відповідь на поставлене запитання.

На практичних заняттях ми маємо справу з системою «викладач – студент» на рівні складних психічних процесів у системі управління.

Адже роль викладача у проведенні практичних робіт з професійної підготовки техніків-технологів швейного виробниц­тва – наступна:



  • сприяти розвитку спроможності студента виділяти головне з отриманих практичних та теоретичних знань (здійснення розрахунково-аналітичних рішень задач);

  • сприяти формуванню в майбутніх спеціалістів здатності не лише виконувати роботу за завданнями, а й вести самостійний творчий пошук;

  • учити правильно аналізувати та узагальнювати отриману на практичних заняттях інформацію для подальшого її викори­стання в курсових та дипломних проектах, практичній діяльності.

Оптимальне керівництво самостійною роботою студентів зво­диться до того, щоб при найменшому обсязі теоретичних знань, які студент отримав на лекції, дати йому можливості само­стійно вчитися. Самостійне навчання має здійснюватися поетап­но: 1) засвоєння теоретичного матеріалу, його осмислення й запам’ятовування; 2) застосування отриманих знань на практиці.

В організації самостійної роботи значне місце займає діяльнісний підхід до навчальних занять через видачу студентам завдань у цікавій формі, щоб змусити студента замислюватися над значенням даної проблеми (або загалом навчальної дисципліни) в повсякденному житті.

Позааудиторна самостійна робота може бути груповою, зміст якої визначається навчальною програмою, або індивідуаль­ною, яка проводиться з метою підвищення рівня підготовки та розкриття індивідуальних творчих здібностей студентів. Проте, організовуючи самостійну індивідуальну роботу студентів, викладач повинен дотримуватись наступного порядку дій:


  • вивчити умови для самостійного виконання студентом завдання;

  • визначити обсяг індивідуальної самостійної роботи;

  • підготувати перелік знань, умінь, необхідних студенту для опанування даної теми або предмета в цілому;

  • визначити критерії оцінки знань.

Вирішуючи проблему організації самостійного індивідуаль­ного опановування знань, ми вирішаємо пріоритетні завдання освіти, якими є:

  • особистісна орієнтація на глибоке аналітичне осмислення змісту засвоєної інформації, оволодіння способами її застосування та прийняття ефективних рішень;

  • розвиток освіти, яка має підпорядковуватися законам ринкової економіки;

  • підвищення соціального статусу професійної освіти;

  • розвиток освіти як відправної системи соціального розвитку особистості та суспільства;

  • інтегрування освіти до європейського та світового простору.

Упровадження гнучких технологій навчання здатне демокра­ти­зу­вати навчальний процес і забезпечити більш високі рівні теоретичної підготовленості, проявленої працездатності та підготовленості випускників до роботи в нових соціально-економічних умовах.

Література:



  1. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. – К.: Шкільний світ, 2001.

  2. Державна національна програма,,Освіта» (Україна ХХІ століття). – К.: Радуга, 1994.

  3. Алексєєнко Т.А. Управління якістю підготовки фахівців в університеті в контексті Болонського процесу // Педагогічний процес: теорія і практика: Зб. наук. праць. – Вип.І. – 2004.

  4. Беспалько В.П. Слагаемое педагогической технологии. – М.: Просвещение, 1989.– 192 с.

  5. Вульфов Б.З., Іванов В.Д. Основи педагогіки у лекціях, ситуаціях, першоджерелах. – М., 1997.

  6. Вітвіцька С.С. Основи педагогіки вищої школи: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання. – К., 2006.

  7. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2004.

Діденко Н.О., Туркот Т.І.*

Вища технічна освіта України і Болонський процес



У статті здійснено короткий екскурс в історію виникнення вищої технічної освіти, наведено аналіз чинників, які впливають на її якість. Автори висловлюють пропозиції щодо підвищення якості підготовки інженерів із метою забезпечення їх конкурентоспроможності на європейському ринку праці.

Розглядаючи Болонський процес як інструмент модернізації Української системи вищої освіти та її інтеграції з європейською, ми маємо замислитися над більш глибинними, хоч і традиційними проблемами. Вони полягають в оновленні змісту освіти та в удосконаленні її методології відповідно до значних суспільних та технологічних перетворень, які відбуваються як у нашій країні, так і у світі в цілому. Тобто, реформуючи освіту, ми, у першу чергу, маємо відповісти на питання: чому навчати і як навчати фахівців для подолання викликів природи, суспільних, економічних, технологічних та інших запитів сучасного світу.

Тут важливо виокремити два чинники. Вони диктують нові вимоги до методологічної, світоглядної, системної підготовки сучасних фахівців.

Перший викликаний інформаційною революцією та появою суспільства, побудованого на знаннях. У всіх сферах людської діяльності дуже швидко продукуються, оновлюються й розповсюджуються нескінченні факти, дані й знання про явища природи, технологічні та суспільні зміни.

У зв'язку із цим істотно зростає роль системних, міждисцип­лі­нар­них знань людини, необхідних для раціонального й осмис­ле­ного оперування з нескінченними потоками різноманітних знань і даних із метою вирішення нових, нестандартних про­блем. У цій новій парадигмі найголовніше місце відводиться ана­лі­тичним здібностям інженера та вченого, тобто його спромож­ності шукати й знаходити необхідну інформацію, точно форму­лювати проблеми й гіпотези, убачати в сукупностях даних певні закономірності, знаходити розв'язок складних міждисциплінарних задач.

Другий фактор пов'язаний із побудовою національних економік більшості країн світу на засадах інновацій. Вони поєднують такі важливі суспільні складові, як виробництво, науку, освіту та бізнес у єдину інноваційну модель країни, галузі чи компанії. Тому сучасний інженер повинен мати цілісні знання про ринкові, інноваційні механізми і вміти їх застосовувати на практиці. Зрозуміло, що за часів централізованої економіки так завдання не ставилося в принципі, що не дозволяє автоматично переносити навчальні програми й методики підготовки інженерів із тих часів на сучасність.

Указані чинники обумовлюють нові підходи до технічної освіти. Коротко вони зводяться до наступного:

1. Стає актуальним суттєве оновлення змісту та методики навчання, включення до навчальних програм управлінських, психолого-педагогічних, економічних та правових знань, поглиблене вивчення інформаційних технологій, основ інтелектуальної власності, іноземних мов тощо.

2. Уже має діяти виключно креативна методика навчання, осно­вою якої є принцип «створи», замість принципу «повтори». Ця методика особливо благотворна саме в технічній освіті, де компонента «знання» є лише основою для здійснення компо­ненти «вміння», де створення нового є метою технічної освіти, якій підпорядковані всі завдання, етапи й структура навчання.

3. З'являються нові сфери науки й технологій, які потре­бу­ють змін традиційних університетських дисциплін. Виникає необ­хід­ність відходу від класичних методик, що ґрунтувалися на конкретних дисциплінах, і наближення до проблемно орієнтова­них методів формування знань, а також зменшення дистанції між фундаментальними й прикладними дослідженнями.

4. Професійна підготовка та дослідження в нових сферах знань потребують інтеграції цілої низки дисциплін, які раніше вважалися самостійними й не пов'язаними між собою. У резуль­таті виникають міждисциплінарні й мультидисциплінарні програ­ми навчання. Нові форми генерування знань потребують не лише реконфігурації університетських кафедр і факультетів, а й реорганізації наукових досліджень та підготовки фахівців, орієн­то­ваних на вирішення складних міждисциплінарних проблем.

В освітньому просторі України технічну освіту можна умовно представити чотирма великими групами: професійно-технічна освіта, спеціальна технічна, вища технічна й післядипломна.

Перші дві групи виникли у 20-х роках минулого століття як спосіб підвищення освітнього рівня населення післяреволюційної Росії в умовах індустріалізації аграрної країни. Створені у великій кількості фабрично-заводські училища, а потім ПТУ, технікуми відіграли свою позитивну роль. Але, на жаль, головні принципи організації й діяльності цих закладів за інерцією перейшли в наш час із минулого, що призводить до суттєвих розбіжностей із ринком праці й потребами суспільства, вимогами Болонських угод.

Система ж вищої технічної освіти на теренах України має глибоке історичне коріння. За більш ніж 250-річний час вона увібрала в себе традиції кращих Європейських інженерних шкіл. Провідні політехнічні інституції Східної й Центральної Європи – Львівська, Варшавська, Московська, Харківська, Київська, Єкатеринославська, Санкт-Петербурзька – беруть свій початок від принципів освіти більш давніх західноєвропейських шкіл, зокрема славетної «Еколь Політекнік», заснованої в Парижі 1794 року, а також від Віденського, Магдебурзького технічних університетів.

В основі цієї системи – поєднання фундаментальної природничої підготовки з математики, фізики, хімії та інших дисциплін із загальноінженерною та отримання професійно-практичних навичок на виробництві та в наукових установах. Пізніше система освіти «Еколь Політекнік» була репродукована лауреатом Нобелівської премії Петром Леонідовичем Капицею при створенні Московського фізико-технічного інституту. Таку освіту називають фізико-технічною, і її визнають за елітарну інженерну. Ця модель стала визначальною для провідних інженерних шкіл України.

На превеликий жаль, відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, тобто четверта група технічної освіти. Нової системи післядипломної освіти, що задовольнила б потреби ринкової економіки й була б тісно з нею пов'язана, в Україні ще не створено. Це пояснюється ще й тим, що, з одного боку, більшість інститутів підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів діють відокремлено від великих універ­ситетів, вони не забезпечені висококваліфікованими кадрами, мають слабку навчально-лабораторну базу, а з іншого – самі університети ще не віддають належне цій дуже важливій ланці освіти. Тому такий важливий загальноєвропейський принцип «освіта через усе життя», який забезпечується тим, що великі університети Європи 3/4 своєї роботи присвячують підготовці студентів, а 1/4 – перепідготовці кадрів, поки що в умовах нашої держави не може бути повною мірою реалізований.

Чотири названі групи технічної освіти, а саме: професійно-технічна, спеціальна технічна, вища інженерна та після­дипломна, – в умовах України вважалися різними й тривалий час розвивалися відокремлено. Але за своєю суттю вони поєднуються спільною суспільною затребуваністю, що, до речі, перебуває в руслі документів Болонського процесу.

Тому цілісне вдосконалення всіх чотирьох груп технічної освіти забезпечило б безперервність навчального процесу за більшістю напрямів підготовки, їх взаємоузгодженість.

Це було б, звичайно, на користь усім учасникам навчального процесу, підсилило б мотиваційні аспекти при виборі професії, при навчанні молоді, при отриманні другої освіти чи підвищенні кваліфікації, стабілізувало б конкурсну ситуацію та контингент тих, хто навчається у взаємопов'язаних навчальних закладах.

Інакше кажучи, великі технічні університети України могли б стати об'єднуючими центрами для великих регіональних на­вчаль­но-науково-виробничих комплексів, які в тісному зв'язку із промисловістю працювали б над реалізацією довгострокових стра­тегічних програм розвитку регіонів країни й держави в цілому.

Як відомо, проблема якості освіти – комплексна, і говорити зараз про всі аспекти її подолання немає можливості. Відзначимо лише головні її напрямки. Необхідний постійно діючий і всеохоплюючий моніторинг як рівня знань, процесу навчання, так і кваліфікації та конкурентоздатності випускників. Важливим має стати інститут комплексних кваліфікаційних завдань, що використовувався ще кілька років тому у формі тестів готовності старшокурсників до виконання завдань практики й промисловості. За допомогою цих комплексних завдань повинна моделюватися виробнича ситуація, у яку потрапляє випускник; коли треба виконати не чисто навчальне, але більшою мірою реально-виробниче завдання, тобто визначається, якою мірою підготовка випускника відповідає вимогам замовника, що потребує раннього глибокого занурення студента в майбутню професію.

Одним із наріжних каменів Болонського процесу є мобільність учасників освітньої системи – студентів, викладачів і науковців. Взаємодія вищих технічних навчальних закладів може дати ефективний механізм для розвитку мобільності. Для цього необхідні програми, спрямовані на створення загального банку методичних розробок, взаємне використання унікальної лабораторної бази, направлення студентів після закінчення бакалаврату до магістратури в інші навчальні заклади, обмін студентами, направлення викладачів для постановки нових курсів, спільні наукові дослідження та ін.

Виклики Болонського процесу ми маємо розглядати не лише з позицій інтегрування до європейського освітнього й наукового простору, а і як певні фактори, які змушують удосконалити вищу освіту України відповідно до сучасних вимог нашого суспільства. Виходячи із цього, ми можемо зазначити, що перехід освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» в «магістра інженерії» та наявного сьогодні рівня «магістр» у «магістра наук» у цілому відповідає як вимогам Болонського процесу, так і потребам нашого суспільства. Тим більше, що ми нічого не втрачаємо, відходячи від терміну «спеціаліст», який не лише був незрозумілим у світі, а й не досить удало передавав суть поняття «інженер».

На наш погляд, доцільно уникнути переважної спрямованості магістрів наук лише на науково-дослідну та педагогічну, а магістрів інженерії на практичну діяльність, передбачивши більшу універсальність цих фахівців за визначеними напрямами та спеціальностями. Це підвищить гнучкість при працевлаштуванні висококваліфікованих кадрів із технічною, магістерською освітою, а їх прихід у науку чи практику буде більш обґрунтованим і вмотивованим.

Інша справа, що, здійснюючи вдосконалення освітньо-кваліфікаційних рівнів, ми не можемо втратити суспільний статус інженера як новатора, творця нового. Навпаки, ми повинні повернути престиж і відповідне наповнення змістом цього рівня. Хочеться сподіватися, що науково-технічна громадськість із розумінням сприйматиме ідеї майбутнього трансформування навчальної кваліфікації інженера в післядипломне, надмагістерське звання. Воно має присвоюватися дуже небагатьом творцям нової техніки, винахідникам авторитетними недержавними організаціями за процедурами, подібними до присудження вчених ступенів спеціалізованими радами.

Тому нам дуже важливо напрацювати й прийняти відповідальні рішення щодо надання провідним університетам України автономії та академічних свобод на рівні європейських критеріїв і стандартів, звичайно, підвищивши відповідальність цих закладів перед суспільством і перед владою.

Зміни, викликані Болонськими ідеями, повинні стати прискорювачем перетворень вітчизняної вищої технічної школи. Намічені Міністерством реформи мають бути підтримані, доповнені й підсилені, що є головним завданням ректорів вищих технічних навчальних закладів. Для цього в нас є і розуміння важливості проблем, і бажання зробити наші університети конкурентоздатними у світі, і досить сприятливі суспільні умови.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   15

Схожі:

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconКонкурсу художньої творчості «Таврійський барвограй»
Додаток до наказу управління освіти, науки та молоді обласної державної адміністрації
Таврійський вісник освіти iconКонкурсу художньої творчості «Таврійський барвограй»
«Таврійський барвограй» серед учнів, вихованців, слухачів загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів Херсонської області»,...
Таврійський вісник освіти iconМетодичний вісник: форми науково-методичної роботи
Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська. – Івано-Франківськ: оіппо, 2009


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка