Таврійський вісник освіти



Сторінка8/15
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.84 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Література:

  1. Нероба Е. Фактори, які формують розвиток людини // Проблеми сучасного мистецтва і культури: Організація та зміст становлення професійної підготовки в умовах національної системи освіти: Збірник наукових праць. – Харків: Обласний методичний кабінет учбових закладів мистецтв та культури, 1999. – С. 36-41.

  2. Нероба Е. Система підготовки інженерно-педагогічних кадрів для потреб професійної освіти // Польсько-Український та Українсько-Польський щорічник / За ред. Т. Левовицького, І. Вільш, І. Зязюна, Н. Ничкало. – Ченстохова-Київ, 2003. – Вип.5. – С.201-210.

  3. Бєляєв Ю., Мішуков О. Болонський процес. – К., 2005. – 360 с.

Запорожцева Ю.*

Безперервність освіти – вимога часу та основа професіоналізму педагога

У статті подано відомості про важливість розвитку професіоналізму сучасного вчителя в умовах безперервної освіти.

Побудова демократичної незалежної української держави по­требує підготовки нової генерації вчителів, які забезпечать виховання підростаючих поколінь соціально активними громадя­на­ми і патріотами своєї держави, з високими моральними яко­стя­ми, почуттям обов’язку та прагненням працювати задля роз­квіту нації.

Основною рушійною силою модернізації освіти є педагог-про­фесіонал зі сформованими морально-громадянськими яко­стя­ми та готовністю до соціально-значущої діяльності у суспільстві.

Сучасний педагог має втілювати в собі типові якості україн­ського народу: громадянський спосіб мислення і світогляд, ха­рак­тер, глибоку людяність, відповідальність [4]. Педагогіка спів­ро­біт­ництва та життєтворчості замінює педагогіку авторитарно­сті. Реальна дійсність вимагає достатньо розвинених соціально значущих якостей майбутніх фахівців, спроможних до пошуку нових форм спілкування як з учнями, так і з їхніми родинами, колегами.

Професія вчителя, як ніяка інша, потребує безперервного самовдосконалення та поповнення знань. Безперервність освіти – вимога часу.

В умовах сучасної школи, коли функції вчителя чи викла­дача дуже ускладнилися, педагогічна творчість, самоосвіта, професіоналізм мають стати рисами кожного педагога, набути масового характеру. Вирішальну роль у навчанні і вихованні відіграє особистість вчителя….

Становлення особистості вчителя – не просте накопичення знань, а постійне вдосконалення самої особистості, її морально-етичних та професійно –педагогічних якостей.

Особистість педагога виступає і джерелом впливу, зразком, еталоном ставлення до справи, відданості ідеї, інструментом переконання. Особистість – поняття багатогранне та її характеризують не лише здібності, обдарування; і не розвиваються вони окремо від інших якостей.

Педагогічний професіоналізм – якість, якою не можна характеризувати за вік чи стаж. Педагогічний професіоналізм неможливий без широкого світогляду, культури, без розвитку наявних здібностей, прагнення вчителя до пошуку більш досконалих систем навчання, технологій розвитку [3].

До професійної підготовленості педагога включають не лише глибокі знання в галузі предмета викладання і його методики, а також з психології, історії і теорії педагогіки, з технології педагогічного процесу і загального розвитку особистості педагога.

Професійний аспект: науково-педагогічні знання й уявлення, педагогічні погляди вчителя, його педагогічна свідомість є до­стат­ньо важливими чинниками у професійному розвитку фахівця.

Педагогічну діяльність здавна кваліфікують як творчу.

Неодмінною умовою успішного педагогічного процесу та й об’єктивною професійною необхідністю є педагогічна творчість [1]. Архів нотаток, записів із самоосвіти, конспекти наукових праць, прослуханих лекцій, доповідей, відвіданих уроків своїх колег – це ще не весь список, який знадобиться творчому вчителю. Велика кількість матеріалу збагачує вчителя, розвиває його почуття, зокрема й почуття міри. Це почуття особливо необхідне під час вибору цікавих фактів, відомостей, бо його відсутність інколи призводить до парадоксальних результатів.

Час вимагає учителя високої професійної кваліфікації, який перебуває в безперервних творчих пошуках оригінальності в інтерпретації навчального матеріалу, науково-обґрунтованих способів активізації й оптимізації навчання, виховання школярів.

Система професійно-ціннісних відносин вчителя змінюється протягом усіх років його підготовки та розвитку. У професійному плані вчитель реалізується на індивідуальному рівні тільки в тому разі, коли вся його педагогічна діяльність має позитивно-творчий характер, а цьому сприяють науково-методичний рівень всієї загальнопедагогічної підготовки та його подальший розви­ток; посилення підвищення професійних знань, умінь та навичок.

Професійна своєрідність діяльності педагога полягає в тому, що практично не можливо її повно алгоритмізувати, постійна зміна нестандартних ситуацій вимагає корекції та модифікації вже навчених умінь та навичок. При цьому якісна характеристика професійної підготовленості вчителя залежіть не від кількості засвоєних ним знань і умінь, а від розвиненості в нього емоційно-мотиваційної сфери, процесів педагогічного творчого мислення, від сформованості педагогічно вагомих вольових звичок [2]. Найголовніша з них – самоосвіта.

Розглядаючи самоосвіту як діяльність і вищу форму активності особистості, не можна забувати, що ця діяльність, як і будь-яка інша, є своєрідним соціальним досвідом, що від природи нікому не даний і яким необхідно оволодіти.

Зауважимо, що в сучасних дослідженнях педагогічний професіоналізм розглядають як єдність внутрішніх передумов (педагогічна креативність) і зовнішніх виявів (різні види професійної діяльності: навчальна, навчально-дослідницька, спілкування тощо).

Далеко не всі професійні педагоги, що знають предмет і мають часом значний стаж роботи, успішно справляються з педагогічною працею за такими показниками діяльності як: глибина й різнобічність знань, самостійне опрацювання, узагальнення і перенесення знань з певного предмета на інші. До того ж зустрічаються професійні педагоги, які, незважаючи на відповідальне ставлення до справи, не досягають високих результатів на педагогічній ниві.

Поширений в освітянських колах жартівливий вислів « Педагог – це не професія, це діагноз» завжди викликає як мінімум посмішку, як максимум – образу, але поміркуймо разом, можливо й діагноз, але в позитивному сенсі цього слова: індивідуальні, стійкі властивості особистості, що полягають у специфічній чутливості до вихованця, колеги, засобів та умов діяльності, бажання створювати нові моделі навчання та виховання, самоосвіта – ось що є професіоналізм, який є характерною рисою не кожного учителя. Професійний розвиток педагога повинен здійснюватись не як спрямований зовні потік стимулів-подразників дидактичного характеру для формування адекватної поведінки, а як актуалізація потенційних професійних можливостей особистості і розвиток їх до вищого рівня зрілості.

Таке визначення педагогічного професіоналізму може бути віднесено до всіх педагогів, незалежно від педагогічної системи, у якій працюють, викладацького стажу, посади, віку, від предме­та, що викладають, виду професійної чи трудової діяльності тощо.

За рівнем результативності діяльності можна судити про рівень здібностей.

Специфіка педагогічної роботи полягає в тому, що основним «знаряддям праці» вчителя є власна особа, професійна зрілість якої дозволяє знаходити оптимальні рішення в постійно змінюваній «виробничій» ситуації і яка визначає результати всієї практичної діяльності вчителя. А якщо не діяти та задовольнятися звичним, інколи застарілим та не цікавим?...

Завжди шукати щось нове, ніколи не зупинятися на досягнутому, постійно моделювати та змінювати, творити, майструвати, бути допитливим та неспокійним – таким є справжній фахівець – педагог-професіонал.

Якісна освіта з гуманістичним спрямуванням – це, перш за все, високопрофесійні педагогічні кадри [3]. В умовах, коли змі­ню­єть­ся освітня парадигма, здійснюється перехід від репро­дуктивної, авторитарної педагогіки до освіти інноваційного гума­ні­стич­ного типу, постать педагога, його професіоналізм набува­ють важливого значення. Адже ключова роль у вирішенні пріоритетного завдання сучасної державної політики в галузі освіти – поліпшення якості освітніх послуг – належить саме Вчи­те­лю, Вчителю – творцю, який спроможний вибудувати індиві­дуальну модель роботи з кожною дитиною, розвинути її загальні здібності, здатність пристосовуватись до динамічних умов соціального та професійного життя. Від особистісних якостей вчителя та рівня його підготовки залежить не лише якість освіти, а й рівень духовної культури суспільства, утвердження демократичних цінностей та процесів, що відбуваються у країні. Зважаючи на це, якісна підготовка педагога є ключовим питанням сучасної державної політики в галузі освіти.

Література:



  1. Іноземні мови в навчальних закладах – К.: Педагогічна преса, 2008. –128 с.

  2. Педагогічна творчість та майстерність: Хрестоматія / укл. Н.В. Гузій. -К.: ІЗМН, 2000. –168 с.

  3. Якісна освіта – запорука самореалізації особистості: Наук. Видання / За заг. ред. С.М. Ніколаєнка, В.В. Тесленка. – К.: Пед. преса, 2007. – 176 с.

  4. Окрилені творчістю // Додаток до науково-методичного журналу «Педагогічна Житомирщина». – Житомир: Житомирський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти; Інформаційно-видавничий центр. – 2007. – 174 с.

Кучеренко А.А.*

Українська історична література
в системі вищої історичної освіти


У статті аналізується роль художньої історичної літератури в історичній освіті.

Художня література історичної тематики завжди є паралельним вивченням історії, її інтерпретації, стимулом для нових ідей, великим духовно-емоційним чинником, який надає конкретним минулим фактам, подіям своєрідного оживлення, оновлення, спричиняє їх актуальність, вони стають не тільки об’єктом і предметом нових наукових досліджень, а й активно входять у суспільну свідомість, національну пам'ять. Дана теза аргументує постановку проблеми – тісний зв'язок вищої історичної освіти з художньою українською історичною літературою. Її вирішенню присвячено багато праць дослідників. Навіть їхній вибірковий перелік складе чималий бібліографічний опис. Наводимо деякі з них, котрі стали дотичними до нашої статті й в процесі роботи над нею були джерельною базою, спричинювали нові підходи до розв’язання проблеми: Бандура О. Вивчення роману П.Куліша «Чорна рада» // УМЛШ. – 1992. – №11-12; Дзира І. «Чорна рада» П.Куліша і «Літопис Самовидця» // Український історик. – 1993. – №1-4; Загороднюк В. Націєтворчі та духовні чинники в романі «Чорна рада» П.Куліша // Південний архів. – №21, Міщук Р. Уроки історії – уроки моральності // Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький. Гетьман Іван Виговський. – К., 1991; Наєнко М. Романтичний пафос: ефект романтизму і українська література. – К., 2000; Мішуков О. «Історія Русів» у контексті доби першої половини ХІХ ст. – К., 1997; Сиротюк М. Український радянський історичний роман: проблема історичної і художньої правди. – К., 1962.



Аналіз даних та інших досліджень дає підстави стверджу­вати, що визначена тема нашої статті є актуальною, сприятиме вирішенню частини загальної проблеми. Для цього ми ставимо перед собою завдання: на конкретних прикладах творів україн­ської історичної літератури обґрунтувати доцільність їх вивчення в контексті вищої історичної освіти. Студенти, які знайомляться з художнім твором навіть із суб’єктивною позицією автора, спро­стованою історичною наукою, мають більше шансів засвоїти матеріал, адже дуже часто мистецький твір сприймається емо­цій­но, не тільки розумово, а це поліпшує його запам’ятовування. Дуже важливим аргументом на користь художньо-історичної літератури для студента-історика є те, що це надзвичайно сприяє розширенню світогляду реципієнта, розвитку вмінь логічно мислити, зіставляти, порівнювати, вести пошукову роботу і навіть передбачати розвиток тих чи інших подій.

Нами розроблена робоча програма, яка передбачає вивчен­ня актуальних проблем художньої історичної літератури. Це дає змогу здійснення певної систематизації, хронологічної послідов­но­сті, урахування жанрової специфіки, теоретичних особливо­стей творів під час вивчення курсу. Важливим аспектом у цьому процесі є співвіднесення художньої та історичної правди, їх спільні та відмінні риси в моделюванні та конкретизації подій, фактів, явищ. Окремо виділяється методика художнього зобра­жен­ня видатних історичних постатей у творах письменників. З цього приводу можна послатися на працю Б. Андрусишина й В.Борисенка «Історія України в художньо-літературних образах». У ній зібрано 113 уривків з історичних творів, що відтворюють найзначиміші події історії українського народу та вплив на них визначних особистостей. Обсяг нашої роботи не дозволяє детально аналізувати цей обсяг матеріалу. Ми акцентуємо увагу на деяких значимих творах української літератури ХІХ – ХХ сто­літь, які зайняли свою нішу в системі вищої історичної освіти. Хоч донедавна деякі з них були заборонені, не були набутком наукового обігу. До їх числа відноситься твір «Чорна рада» П. Куліша, який вважають першим українським історичним рома­ном. Його можна прочитувати під кутом зору націєтворчих, дер­жа­во­творчих, духовних проблем. Їх перепроекція в сьогодення залишається актуальною. Адже вони нині вирішуються сучасни­ками на новому історичному зрізі часу. Факти з біографії П.Куліша підтверджують, що він не мав однозначних поглядів на вирішення означених проблем. Вони інколи набували полярно­сті. В одній із редакцій роману кобзар навіть роздумує над схилянням до туркофільства, що свідчило про авторські пере­ко­нання, які часто змінювалися [1, c. 115]. Пошуки оптимальної формули виходу суспільства з політичної анархії, шляхів до його суверенності приводили письменника до переконання, що освіта є пріоритетним чинником у цьому процесі. «Самосвідомість нації Куліш ставив у пряму залежність від опанування історії та культури» [5, c.170]. У цьому процесі особливого значення надавав усній народній творчості, кобзарству. Ось тому Божий Чоловік у творі відіграє цементуючу сюжетно-композиційну роль, стає символом утвердження духовності. Та освітні й фольклор­но-духовні чинники не завжди є конкурентоздатними з політи­чними. Державотворчі ідеали на сторінках роману не завжди проходять випробування. В.Загороднюк, досліджуючи цей твір, констатує: «Перипетії за гетьманську булаву між Брюховецьким, Сомком, Тетерею, Золотаренком не можуть привести до злагоди. Чи не тому позиція Божого Чоловіка змінюється до філософської зваженості, а не до боротьби» [3, c.204]. Шлях порозуміння, домовленості визначається основним. Сприймання цієї тези базується на духовних засадах – це складніше, але надійніше. Ось тому звернення до діяльності історичних постатей, їх усебічне дослідження й вивчення дає більше об’єктивності у сприйманні історії як науки. П.Куліш урівноважує ситуацію між претендентами на гетьманську булаву позицією Божо­го Чоловіка. Сприймання цієї художньої інформації студен­тами не є однозначним, та вона, не дистанціюючись від істо­ричної правди, створює картину, яка більш приваблива для розу­міння, оскільки має емоційне забарвлення. Використання літера­тур­них фрагментів як доповнення до історичних фактів може відбуватися за допомогою різних методичних прийомів: розпові­дей, опису, пояснення, характеристики, бесіди. Їх творче викори­стан­ня завжди буде доцільним. І якщо говорити про характеро­творення історичної постаті та її вплив на сучасні реалії, то без допомоги художньої літератури тут не обійтися. Варто навести категоричну думку В.Комарова, який, осмислюючи історичні образи та їх вплив на майбутнє, пише: «А чи звернені вони в майбутнє? Якщо дивитися на історичні образи із суто науково-історичної позиції, то такого звернення немає» [4, c.27]. Розвиваючи свою думку, дослідник веде мову про неможливість повноцінної реалізації навчального та виховного потенціалу курсу історії без історичних образів, котрі інтерпретуються в художніх творах. У даному разі наводяться приклади з творів Л.Воронкова «Герой Саламіна» і С.Скляренка «Святослав».

Дослідницькі пошуки в галузі джерелознавства й текстів від історіографічних до художніх, безперечно, сприятимуть розвитку історії та літератури. Одним із аспектів цієї роботи є і нове прочитання відомих творів. До таких можна віднести роман М.Старицького «Розбійник Кармелюк». Звісно, сучасний читач, ознайомлений з українською історією першої половини ХІХ ст. без цензурних перепон, бачить Устима Кармелюка не розбійни­ком, а народним ватажком, котрий очолює антикріпосницькі виступи на Поділлі. І коли брати за джерельну базу фольклорні твори, то ця історична постать досить колоритно в них висвітлена. Хоч би згадати пісню «За Сибіром сонце сходить…». За історичними довідками рух очолюваний У.Кармелюком охоплював біля 20 тисяч повстанців, а це вже ознака народної боротьби. У М.Старицького цей персонаж вимальовується у кращих традиціях усної народної творчості та національної літератури. Закономірним є той факт, що письменник моделюючи цей образ, окрім історичних реалій дуже талановито використовує мовний аспект. Як зазначає І.Цуркан: «Роман «Розбійник Кармелюк» засвідчив неабияку майстерність Старицького-романіста щодо використання ним особливої мови, яка репрезентована через мовну характеристику персонажів» [7, c.207]. Це може бути предметом окремого дослідження, а саме вплив історичних подій на розвиток чи занепад мовної культури. Події цього твору перегукнуться з сучасними проблемами – соціальними, релігійними, мовними, морально-етичними. І він логічно вписується як художній твір у систему історичної освіти. Художня своєрідність інтерпретації історії є неначе внутрішньо-духовною діаграмою, яка наближає сучасників до минулого. На думку І.Ходорківського, в українській літературі другої половини ХХ ст. спостерігається активне дослідження «загадок художньої культури минулого» [6]. У руслі цієї тези можна звертатися до творчості багатьох митців та їх творів. Ми детальніше зупиняємося на історичному романі у віршах «Маруся Чурай» Л.Костенко. Відразу зазначаємо, що за жанровими ознаками це твір не тільки історичний, а й культурологічний, психологічний, філософський. Тривалий час літературною критикою був замовчуваний. Своєрідним проривом у цьому стала стаття «Сегодня и завтра» О.Гончара [2], після публікації якої про твір заговорили як про вершинне досягнення у творчості поетеси. Читабельність його пояснюється не тільки талантом авторки, а й вдалим вибором тематики, ідейною концепцією, сюжетно-композиційним та мовними особливостями, хоча й це вже є ознакою таланту. А інтерпретація історичного та фольклорного, їхньої сув’язі робить унікальним явищем національної культури. Л.Костенко відійшла від традиційного трактування образу Марусі Чурай як дівчини з легенди й мотивації її поведінки як зрадженої коханки. На перший погляд, уведення у твір образу Богдана Хмельницького може бути не досить переконливим. Та саме цим найбільше досягається переконливості в зображенні історичних подій і фактів. Маруся Чурай постає не тільки співачкою про сумне кохання, а стає символом національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти. Н.Чухонцева має таку думку: «Героїня Ліни Костенко духовно споріднена з Мавкою з «Лісової пісні» Лесі Українки та Моцартом з трагедії Олександра Пушкіна «Моцарт і Сальєрі». Так, саме з Моцартом, а не з отруйником Сальєрі, бо Маруся Чурай – геній» [8, c.97]. Проблема геніальності й лиходійства має у творі таку розв’язку – отруйне зілля героїня приготувала для себе. Такий поворот подій змінює концептуально ставлення до цієї дівчини. Натомість ще й аналіз пісень Марусі Чурай, історичний та фольклорний ресурси з цієї тематики дозволяють робити висновок, що даний твір не тільки цінний з історичної та художньої точок зору, він порушує одвічні актуальні проблеми – митець і народ та митець і час. Виходячи з даної тези, можна ставити проблеми – історик і народ та історик і час. І вони є актуальними. Адже констатація фактів, а згодом їх інтерпретація, у тому числі й художня, є органічною частиною розвитку суспільства й держави. І в цьому поступі історія та література виконують свою важливу роль.

Література:



  1. Вертій О. Пантелеймон Куліш і народна творчість. – Тернопіль. – 1998. – 115 с.

  2. Гончар О. Сегодня и завтра // Литературная газета. – 1981. – 24 июня.

  3. Загороднюк В. Націєтворчі та духовні чинники в романі «Чорна рада» Пантелеймона Куліша // Південний архів. – Херсон., 2003. – Вип. ХХІ. – С. 203-205.

  4. Комаров В. Історичні образи: як їх формувати // Історія в школах України, 2001. – № 2. – С. 26-29.

  5. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. – К., 1989. – 180 с.

  6. Ходорківський І. Образ митця: який він? // Літературна Україна. – 1984. – 5 січня.

  7. Цуркан І. Мова як домінантна характеристика образної системи роману Михайла Старицького «Розбійник Кармелюк» // Південний архів – Херсон, 2003. – Вип. ХХІ. – С. 205-209.

  8. Чухонцева Н. Проблема мистецтва у романі Ліни Костенко «Маруся Чурай» // Південний архів. – Херсон, 2000. – Вип. VIII. – С. 96-102.

Сагач Г.М.*

ЕКОЛОГІЯ ДУХА І ЕКОЛОГІЯ СЛОВА У ЛОГОСФЕРІ СУЧАСНОЇ КУЛЬТУРИ

Стаття присвячена екології людських думок, спілкування, політики, культури – сфери духа.

«Смерть та життя – у владі язика».

(Сол. 18:21).

Україна переживає тривожний час апокаліптичних переживань посттоталітарного суспільства, з привидом глобального конфлікту системи цінностей (західної, проамериканської та східної, української, слов'янської), з болем за молоду незалежність держави, яка стала приманливим «призом» для чужоземних політичних загарбників, чиї далекоглядні «інтереси» досягають то Сербії, то Афганістану, то Іраку, то... України.

Україна могутня й багата, яка почала багатіти трудами наших власних рук та світлих голів, нікому «за горбом» не потрібна. Згадаймо штучні голодомори, інспіровані старою тоталітарною владою у 1933, 1947, 1953 та інші роки. Вмирали мільйони, але світ про це знав і мовчав. Так буде і далі, якщо ми дозволимо зруйнувати сильні паростки нашого виробництва, економічної системи в цілому, а головне – нашої традиційної християнської віри – православ'я.

Україна духовна, розумна, освічена, мудра лякає конкурентів на світовому ринку, у глобальному світі жорстокої конкуренції, гонитві за безмежним багатством. Тому послідовно до нас приїжджали й приїжджають заморські «псевдосвітила», «просвітителі» науки, освіти, адепти релігії псевдопастори з різних сект, валеологічних псевдонаукових «центрів», шоумени й скоморохи, які примудрилися за короткий час «припудрити» наші мізки (особливо молоді), наклеїти ярлики на українську науку, освіту, святу Церкву як «застарілу», «немодерну», бо їх треба негайно «реформувати» і жити, як у бандитському Чикаго (вже й відомий мюзикл до цього зазиває духовно незрілих людей).

Неосвіченими, недовченими, бездуховними, «зомбованими» псевдомесіями легше управляти, перетворити на біороботів, а так званий «золотий мільярд» буде нами керувати як рабовласник на великій українській чорноземній плантації.

Далекосяжні плани зруйнування нашого інтелектуального, морального, духовного здоров'я тісно змикаються зі свідомою руйнацією нашого фізичного здоров'я – хвора нація не матиме сил чинити опір, спротив чужоземному тискові, експансії, агресії на наші споконвічні цінності, зафіксовані у християнській моралі наших славних пращурів.

На Україну «поклали око» ті, яким замало своїх багатств, вони роблять спробу відірвати тисячі людей від продуктивної праці.

Вони – істинні супротивники українського народу, якщо їм не болить посіяні хаос, розбрат, ненависть у наших душах, бо розтерзана, розшматована, розіп'ята нація – легка здобич для хижаків у овечих шкурах «миротворців-уболівальників» за наше щастя. Тільки чому вони не бачать, що здорові сили суспільства не втратили контролю за ситуацією, можуть, будуть і вже протистоять постійному пресингу на Україну християнську (в більшості своїй – православну), високоосвічену, мудру (не всі ж учені, освітяни виїхали закордон!)

Підняла свій голос українська канонічна православна церк­ва: без Бога у серці Україна неможлива, без духовної безпеки суспільства незалежна Україна приречена, без християнської моралі в суспільстві жити буде неможливо, нестерпно тяжко, бо «людина людині – брат» заміниться «людина людині – вовк».

Будівництво раю без Бога – це будівництво пекла, і про це нікому не слід забувати.

Стихійні лиха, війни (найстрашніша – громадянська), соціально-політичні заворушення, хаос у суспільстві – ось що чекає нас (Господи, спаси і помилуй!), якщо ми не посилимо духовно-моральну безпеку України через екологію Духу й Слова перед богоненависницькими, людино-ненависницькими діями ворожих сил – як всередині, так іззовні країни.

Духовне рабство можливе тільки за умови тотального винищення душі народу, лише за умови потурання диявольським планам помсти за свої поразки, програші, невдачі у боротьбі за владу з її «демонізмом».

Вірність Богу й Україні плекали наші пращури у своїх серцях все життя, тому їх і прагнули знищити фізично у часи Богоборчої влади або у наш час духовно-морального голоду частини «зомбованого» заїжджими емісарами суспільства.

Голод фізичний і голод духовний призводять тільки до смер­ті, якщо дозволити тоталітаризму захопити владу, зруйну­вати соціальну рівновагу, переступити Закон і Мораль маніпуляціями перед Богом (або Біблією), народом, власною совістю.

Історія виносила й виносить свій вирок кожному з нас.

Гріх, Богоборство, беззаконня – це не український шлях: «їх кінець – загибель» (Флр. 3,19). Православна Церква закликає нас до покаяння, відмови від помсти, братоненависництва, віро­нетерпимості, поділу на своїх і чужих, великих і «маленьких» українців.

Соборна Україна – це духовно єдина велика родина, про яку мріяв президент – академік М.С.Грушевський. Для цього ми маємо повернутися до споконвічних, традиційних духовних цінностей святої віри, надії, любові – це фундамент, духовно-моральна безпека суспільства. Ісус Христос – наше Світло, Шлях і Життя в мирі з усіма на землі.

Розкультурена людина, духовно-морально спустошена, хвора духом і тілом найбільше довіряє нині Церкві й родині, які стоять на засадах Духовного Закону.

Глибинне проникнення у таємні сфери екологічних проблем сучасності відкриває сумно-трагічні перспективи екологічного падіння людей, бо, як пише мислитель А.Федотов, «біосфера вийшла зі стану стійкості з кінця минулого століття, а Земля вступила в період катастрофи» (А.Федотов. Зпоха глобальной зкологической катастрофи й модель мировой системи, способи ей противостоять. – «Диалог»,№2, с.48-49).

Що відбувається з нами нині?



  • У результаті безвідповідальної діяльності людства прискорюється деградація якості енергії, якою ми володіємо;

  • біосфера загрозливо рухається до теплової смерті (С.И.Яковенко. Проблема качества знергии. – «Вопросы философии, 1994, №9. – с.101);

  • ці та інші глобальні загрози, на превелике диво, не додають людству ні розуму, ні совісті, яку геніальний Г.С.Сковорода називав «совість, як чистий кришталь».

  • Усе живе є цілісним, за Володимиром Вернадським, тому стало очевидним, що цілісність живої природи існує не сама собою, а є функцією земної кулі, тобто ні утворення, ні існування живих істот без життєвих умов біосфери, особливого «біополя» Землі, неможливе.

Для утворення живої клітини як цілісності необхідне ціле поле всієї планети Земля!

Отже, менша цілісність неможлива без існування більшої цілісності.

Раніше говорили: клітина – від клітини, все живе – від живого, тепер ми говоримо: усяке цілісне – від цілісного!

Кожна жива клітина на Землі, як і сама Земля, потребує:



  1. Енергії космосу.

  2. Цілісності космосу.

  3. Його організуючого впливу.

За В.І.Вернадським, існує інша цілісність, ніж земна, – цілісність космічних сфер.

Умерова С.А.*


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Схожі:

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconТаврійський вісник освіти

Таврійський вісник освіти iconКонкурсу художньої творчості «Таврійський барвограй»
Додаток до наказу управління освіти, науки та молоді обласної державної адміністрації
Таврійський вісник освіти iconКонкурсу художньої творчості «Таврійський барвограй»
«Таврійський барвограй» серед учнів, вихованців, слухачів загальноосвітніх, позашкільних навчальних закладів Херсонської області»,...
Таврійський вісник освіти iconМетодичний вісник: форми науково-методичної роботи
Методичний вісник (випуск 2) / Упорядники О. Нижник, А. Дутчак, С. Клімковська. – Івано-Франківськ: оіппо, 2009


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка